12 грудня 2025 рокуСправа № 160/670/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Рянської В.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження в місті Дніпрі у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, у якій позивач просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області № 045650017241 від 16.11.2023 про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 12.09.1989 до 25.09.1991 відповідно до трудової книжки НОМЕР_1 та період здійснення підприємницької діяльності з 22.01.2002 до 04.08.2006;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 18.10.2023 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (відповідача-1) із заявою про призначення пенсії за віком. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області № 045650017241 від 24.10.2023 йому було відмовлено у призначенні пенсії у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу. 13.11.2023 позивач повторно звернувся до відповідача-1 із заявою про призначення пенсії. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області № 045650017241 від 16.11.2023 йому було відмовлено у призначенні пенсії у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу. Позивач вважає протиправною відмову у призначенні пенсії, оскільки період роботи з 12.09.1989 до 25.09.1991 підтверджується записами у трудовій книжці, та недоліки її заповнення не можуть бути підставою для неврахування зазначеного періоду роботи для обчислення стажу при призначенні пенсії. Також, на думку позивача, до його страхового стажу неправомірно не зараховано період здійснення підприємницької діяльності з 22.01.2002 до 04.08.2006. Зазначає, що з моменту реєстрації суб'єктом підприємницької діяльності 22.01.2002 він здійснював підприємницьку діяльність шляхом придбання патентів, надати які не має можливості у зв'язку з тим, що патенти, строк дії яких закінчився, подавалися до податкового органу разом із заявою про видачу патенту на новий термін. Позивач сплачував до Пенсійного фонду внески у складі фіксованого податку. До IV кварталу 2002 року позивач сплачував фіксований податок, та з І кварталу 2003 року - єдиний податок та подавав звіти до податкової інспекції. Однак, у системі персоніфікованого обліку суми страхових внесків у складі єдиного податку за період з 22.01.2002 до 04.08.2006 не відображено. Головне управління ДПС у Дніпропетровській області листом від 26.09.2023 повідомило про відсутність можливості надати інформацію щодо системи оподаткування позивача за вказаний період у зв'язку із закінченням терміну берігання особових рахунків платників податків і зборів (обов'язкових платежів) у бюджети та державні цільові фонди. За наслідками перевірки фінансово-господарської діяльності позивача як приватного підприємця у 2006 році порушення вимог Указу Президента «Про спрощену систему оподаткування, обліку і звітності суб'єктів малого підприємництва» від 03.07.1998 № 727/98 неи встановлено. Позивач вважає, що неналежне формування та ведення реєстру застрахованих осіб не може бути підставою обмеження особи у реалізації права на соціальний захист.
Ухвалою суду від 10.01.2024 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи, витребувано докази у Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.
У відзиві Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, який надійшов до суду 30.01.2024, відповідач-2 просив відмовити у задоволенні позову. Зазначив, що 13.11.2023 позивач звернувся із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Рішенням № 045650017241 від 16.11.2023 Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області відмовило у призначенні пенсії у зв'язку з відсутністю у позивача необхідного страхового стажу, який відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» становить 30 років. Страховий стаж позивача на день звернення за призначенням пенсії становив 25 років 05 місяців. За результатами розгляду доданих до заяви документів до страхового стажу не зараховано період роботи з 12.09.1989 до 25.09.1991, оскільки у трудовій книжці не зазначено дату наказу про прийняття на роботу.
27.02.2024 надійшов відзив Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, у якому відповідач-1 просив відмовити в задоволенні позову. Зазначив, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області, розглянувши за принципом екстериторіальності заяву ОСОБА_1 від 13.11.2023 про призначення пенсії та додані до неї документи встановлено, що у заявника на дату звернення відсутній необхідний страховий стаж, визначений статтею 26 Закону № 1058-IV, у зв'язку з чим 16.11.2023 прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії за № 045650017241. За наданими документами до страхового стажу позивача не зараховано період роботи з 12.09.1989 до 25.09.1991, оскільки не зазначено дату наказу про зарахування на роботу. Уточнюючу довідку, видану підприємством на підставі первинних документів за спірний період, не надано. До страхового стажу також не було зараховано період підприємницької діяльності з 22.01.2002 до 04.08.2006, оскільки згідно з довідкою Головного управління ДПС у Дніпропетровській області від 26.09.2023 № 64209/6-0436-24-11-13 надати інформацію щодо системи оподаткування немає можливості, інформація щодо сплати страхових внесків відсутня. Свідоцтво про державну реєстрацію позивача як суб'єкта підприємницької діяльності лише підтверджує факт реєстрації особи як суб'єкта підприємницької діяльності і не означає фактичного провадження особою підприємницької діяльності, не вказує систему оподаткування та факту сплати ним податків і зборів (обов'язкових платежів), тоді як зарахуванню пенсійним органом до трудового (страхового) стажу підлягають лише періоди підприємницької діяльності, за які підтверджена сплата страхових внесків. Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області не порушено права позивача при реалізації ним права на призначення пенсії за віком, оскільки оскаржуване рішення ним не приймалося.
До відзиву було додано витребувані судом докази.
Станом на час розгляду справи інших заяв по суті справи до суду не надійшло. Згідно з ч. 4 ст. 159 КАС України подання заяв по суті справи є правом учасників справи.
Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Дослідивши матеріали справи та надані докази, проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з'ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов таких висновків.
Судом встановлено, що за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 13.11.2023 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області прийнято рішення № 045650017241 від 16.11.2023 про відмову у призначенні пенсії у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу не менше 30 років. У рішенні зазначено, що страховий стаж заявника становить 25 років 05 місяців. До страхового стажу не зараховано період роботи з 12.09.1989 до 25.09.1991, оскільки не зазначено дату наказу про зарахування на роботу.
Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № 63349-50337/К-01/8-0400/23 від 15.12.2023 на звернення позивача від 15.11.2023 повідомлено, зокрема, що для зарахування до страхового стажу періоду роботи з 12.09.1989 до 25.09.1991, що не зарахований за трудовою книжкою, необхідно надати інші документи, які містять відомості про зазначений період роботи. До страхового стажу не зараховано період підприємницької діяльності з 22.01.2002 до 04.08.2006, оскільки згідно з довідкою Головного управління ДПС у Дніпропетровській області від 26.09.2023 № 64209/6-0436-24-11-13 надати інформацію щодо системи оподаткування немає можливості, інформація щодо сплати страхових внесків відсутня.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд дійшов такого висновку.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною першою статті 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Надане вищевказаною статтею право деталізоване у Законі України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII) та Законі України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).
Згідно із ст. 1 Закону № 1788-XII громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
Відповідно до ст. 7 Закону № 1788-XII звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Частиною 1 статті 26 Закону № 1058-IV встановлено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років.
09.09.2023 позивач досяг віку 60 років.
Відповідно до ст. 1 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.
Згідно з частиною першою статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
За змістом статті 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України № 637 від 12 серпня 1993 року «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» (далі - Порядок № 637), встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 3 Порядку № 637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Отже, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, тоді як підтвердження трудового стажу на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами можливе лише у випадку її відсутності або відсутності в ній записів.
Суд зазначає, що вищенаведені норми встановлюють виключний пріоритет трудової книжки перед іншими документами для визначення страхового стажу.
Трудова книжка позивача серії НОМЕР_1 містить, зокрема, записи №№ 9, 10 про його роботу з 03.07.1989 до 11.09.1989 у кооперативі «Атлант» теслярем, записи №№ 11, 12 про роботу з 12.09.1989 до 25.09.1991 у виробничому кооперативі «Динарис» оператором електронно-обчислювальних машин.
На момент внесення запису про прийом на роботу ОСОБА_1 12.09.1989 діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 № 162 (в редакції постанови Держкомпраці СРСР від 02.08.1985 № 252).
Відповідно до п. 1.2 вказаної Інструкції прийом на роботу без трудової книжки не допускається.
Згідно з пунктами 2.2, 2.3 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства в присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийому на роботу. Всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а при звільненні - у день звільнення та повинні точно відповідати тексту наказу.
Відповідно до пункту 1.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, питання, пов'язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання за обліку, врегульовано постановою Ради Міністрів СРСР та ВЦСПС від 06.09.1973 № 656 «Про трудові книжки робітників та службовців» та даною Інструкцією.
За змістом пункту 1 постанови Ради Міністрів СРСР та ВЦСПС від 06.09.1973 № 656 «Про трудові книжки робітників та службовців», яку постановою Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 «Про трудові книжки працівників» визнано такою, що втратила чинність, було передбачено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робочих та державних службовців, кооперативних і громадських підприємств, установ та організацій, що пропрацювали більше 5 днів, в тому числі на сезонних та тимчасових роботах, а також на позаштатних працівників при умові, що вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Згідно з пунктом 18 постанови Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС № 656 від 06.09.1973 «Про трудові книжки робітників та службовців», яка була чинною на час внесення записів про роботу позивача у трудовій книжці за період з 12.09.1989 до 25.09.1991, відповідальність за організацію робіт з ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання і видачу несе спеціально уповноважена особа, призначена наказом (розпорядженням) керівника підприємства, установи, організації.
З 29.07.1993 порядок ведення трудових книжок регулюється Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58 (далі - Інструкція № 58 від 29.07.1993), зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 17.
За приписами пункту 1.1 Інструкції № 58 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Пунктом 1.2 Інструкції № 58 передбачено, що трудові книжки раніше встановленого зразка обміну не підлягають.
Відповідно до п. 2.4 Інструкції № 58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Згідно з п.4.1 Інструкції № 58 від 29.07.1993 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Отже, обов'язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника або уповноважений ним орган, тобто на роботодавця.
Записів у трудовій книжці позивача для підтвердження його стажу за період з 12.09.1989 до 25.09.1991 достатньо, оскільки у трудовій книжці зазначено період роботи позивача, записи засвідчені підписом та печаткою. Запис № 11 за датою узгоджується із записом № 10 про звільнення позивача 11.09.1989. У трудовій книжці зазначено, що запис № 11 про прийняття на роботу 12.09.1989 внесено на підставі рішення № 2 (дату документа не вказано), запис № 12 про звільнення 25.09.1991 внесено на відставі розпорядження № 9 від 25.09.1991.
Відповідач-2 не врахував, що не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці, і право на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов'язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки.
Формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення конституційного права на соціальний захист.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 21.02.2018 у справі № 687/975/17.
Матеріали справи не містять доказів на підтвердження тієї обставини, що трудова книжка серії НОМЕР_1 містить неправдиві або недостовірні відомості щодо періоду трудової діяльності позивача з 12.09.1989 до 25.09.1991, тому зазначений відповідачем-2 недолік не можуть бути самостійною підставою для відмови у зарахуванні вказаного періоду до страхового стажу, що враховується при призначенні пенсії. Визначальним є саме підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не формальні неточності у документах.
Згідно з ч. 1 ст. 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Наведене кореспондується положенням ч. 2 ст. 24 Закону № 1058-IV, за якими страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до ч. 4 ст. 24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Частинами 1, 2 статті 21 Закону № 1058-IV передбачено, що персоніфікований облік у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється з метою обліку застрахованих осіб, учасників накопичувальної системи пенсійного страхування та їх ідентифікації, а також накопичення, зберігання та автоматизованої обробки інформації про облік застрахованих осіб і реалізацію ними права на страхові виплати у солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та накопичувальній системі пенсійного страхування.
Для формування інформаційної бази системи персоніфікованого обліку використовуються відомості, що надходять від: державних реєстраторів юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців; роботодавців; застрахованих осіб; фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування; центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації актів цивільного стану, виконавчих органів сільських, селищних, міських (крім міст обласного значення) рад та уповноважених суб'єктів для обліку даних Єдиного державного демографічного реєстру; податкових органів, територіальних органів Пенсійного фонду за результатами перевірок платників єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або в порядку міжвідомчого обміну інформацією; державної служби зайнятості; інших підприємств, установ, організацій та військових частин; компаній з управління активами; зберігачів; інших джерел, передбачених законодавством.
На кожну застраховану особу відкривається персональна електронна облікова картка, якій присвоюється унікальний номер електронної облікової картки.
Унікальний номер електронної облікової картки формується автоматично шляхом додавання одиниці до останнього наявного унікального номера електронної облікової картки. Порядок та строки впровадження унікальних номерів електронних облікових карток застрахованих осіб, порядок ведення персональних електронних облікових карток визначаються Пенсійним фондом.
Пунктом 1 частини другої статті 22 Закону № 1058-IV визначено, що відомості, що містяться в системі персоніфікованого обліку, використовуються виконавчими органами Пенсійного фонду для: підтвердження участі застрахованої особи в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування; обчислення страхових внесків; визначення права застрахованої особи або членів її сім'ї на отримання пенсійних виплат згідно з цим Законом; визначення розміру, перерахунку та індексації пенсійних виплат, передбачених цим Законом; надання застрахованій особі на її вимогу або у випадках, передбачених цим Законом та Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування»; надання страховикам, що здійснюють страхування довічних пенсій; надання аудитору, який відповідно до цього Закону здійснює аудит Накопичувального фонду; обміну інформацією з централізованим банком даних з проблем інвалідності.
Згідно з підпунктом 1 пункту 3-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» до страхового стажу для визначення права на призначення пенсії згідно із статтею 26 цього Закону включаються періоди ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, а також із застосуванням фіксованого податку:
з 1 січня 1998 року по 30 червня 2000 року включно, що підтверджуються довідкою про реєстрацію як суб'єкта підприємницької діяльності;
з 1 липня 2000 року по 31 грудня 2017 року включно, за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від сплаченого розміру (крім випадків звільнення від сплати єдиного внеску).
Пунктом 4 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12.08.1993, передбачено, що періоди провадження фізичною особою підприємницької діяльності зараховуються до стажу роботи за умови підтвердження документами про сплату страхових внесків (платіжними дорученнями, квитанціями установ банків, документами, що підтверджують поштовий переказ, інформацією Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків (за наявності), а періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, фіксованого податку, спеціального торгового патенту підтверджуються свідоцтвом про сплату єдиного податку; спеціальним торговим патентом; документами про сплату єдиного податку, фіксованого податку, придбання спеціального торгового патенту (за наявності платіжних доручень, квитанцій установ банків, документів, що підтверджують поштовий переказ). Періоди провадження фізичною особою підприємницької діяльності можуть підтверджуватися даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Пунктом 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, встановлено, що період здійснення фізичною особою підприємницької діяльності підтверджується індивідуальними відомостями про застраховану особу. Для підтвердження періоду здійснення підприємницької діяльності до 01 січня 2004 року можуть прийматись інші документи про сплату страхових внесків. Періоди підприємницької діяльності за спрощеною системою оподаткування до 01 січня 2004 року, в тому числі із застосуванням фіксованого податку, можуть зараховуватись до страхового стажу також на підставі свідоцтва про сплату єдиного податку або спеціального торгового патента, або патента про сплату фіксованого розміру прибуткового податку з громадян, або довідки про реєстрацію особи як суб'єкта підприємницької діяльності за спрощеною системою оподаткування.
Відповідно до статті 14 Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року № 13-92 «Про прибутковий податок з громадян», який набрав чинність 06.01.1993 та втратив чинність 01.01.2012, громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, мають право самостійно обрати спосіб оподаткування доходів, одержаних від цієї діяльності, за фіксованим розміром податку (далі - фіксований податок) шляхом придбання патенту за умови, якщо:
кількість осіб, які перебувають у трудових відносинах з таким громадянином - платником податку, включаючи членів його сім'ї, які беруть участь у підприємницькій діяльності, не перевищує п'яти;
валовий доход такого громадянина від самостійного здійснення підприємницької діяльності або з використанням найманої праці за останні 12 календарних місяців, що передують місяцю придбання патенту, не перевищує семи тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
громадянин здійснює підприємницьку діяльність з продажу товарів і надання супутніх такому продажу послуг на ринках. Доходи такого громадянина, одержані від здійснення інших видів підприємницької діяльності, оподатковуються у загальному порядку.
Документ, що засвідчує сплату фіксованого податку, є підставою для видачі податковим органом за місцем проживання громадянина патенту, в якому зазначаються: прізвище та ім'я цього громадянина; його ідентифікаційний номер; строк дії патенту; перелік осіб, які перебувають у трудових відносинах з платником податку, або членів його сім'ї, які беруть участь у підприємницькій діяльності; місце здійснення підприємницької діяльності; назва органу, що видав патент.
Розміри фіксованого податку встановлюються відповідною місцевою радою залежно від територіального розташування місця торгівлі і не можуть бути менше ніж 20 гривень та більше ніж 100 гривень за календарний місяць для громадян, які здійснюють підприємницьку діяльність самостійно.
Доходи громадянина, одержані від здійснення підприємницької діяльності, що оподатковуються фіксованим податком, не включаються до складу його сукупного оподатковуваного доходу за підсумками звітного року, а сплачена сума фіксованого податку є остаточною і не включається до перерахунку загальних податкових зобов'язань такого платника податку або осіб, які перебувають з ним у трудових відносинах, чи членів його сім'ї, які беруть участь у підприємницькій діяльності.
У разі сплати фіксованого податку платник такого податку звільняється від ведення обов'язкового обліку доходів і витрат.
Відповідно до підпункту 2.2.3 пункту 2.2 розділу 2 Інструкції про порядок обчислення і сплати підприємствами, установами, організаціями та громадянами збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, інших платежів, а також обліку їх надходження до Пенсійного фонду України, затвердженої постановою правління Пенсійного фонду України № 21-1 від 19.12.2003, застрахованими особами є фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, у тому числі ті, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок).
В оскаржуваному рішенні про відмову у призначенні пенсії не було зазначено про незарахування до страхового стажу періоду підприємницької діяльності позивача. Про незарахування до страхового стажу періоду з 22.01.2002 до 04.08.2006 у зв'язку з відсутністю відомостей про сплату внесків повідомлено позивача листом Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № 63349-50337/К-01/8-0400/23 від 15.12.2023. Отже, рішення відповідача-2 не відповідає критерію обґрунтованості.
Відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця серії В01 № 544472 ОСОБА_1 було зареєстровано як фізичну особу-підприємця 22.01.2002.
У листі Головного управління ДПС у Дніпропетровській області № 64209/6-0436-24-11-13 від 26.09.2023 зазначено, що ОСОБА_1 перебував на податковому обліку у Правобережній ДПІ ГУ ДПС у Дніпропетровській області з 22.01.2002 до 04.08.2006, з 04.08.2006 стан платника 16 - припинено (ліквідовано, закрито). Надати інформацію щодо системи оподаткування ОСОБА_1 за період з 22.01.2002 до 04.08.2006 немає можливості у зв'язку із закінченням термінів зберігання документів.
Згідно з довідкою Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська від 01.08.2006 № 1722326217415063 було проведено позапланову документальну перевірку фінансово-господарської діяльності приватного підприємця ОСОБА_1 за період з 01.01.2003 до 01.08.2006 на підставі заяви про припинення підприємницької діяльності. У довідці зазначено, що в період з 01.01.2003 до 30.06.2006 оподаткування доходів від підприємницької діяльності приватний підприємець здійснював на спрощеній системі оподаткування шляхом придбання свідоцтва платника єдиного податку. За наслідками перевірки порушення вимог Указу Президента «Про спрощену систему оподаткування, обліку і звітності суб'єктів малого підприємництва» від 03.07.1998 № 727/98 неи встановлено. У період з 01.07.2006 до 31.07.2006 оподаткування доходів від підприємницької діяльності приватний підприємець здійснював на загальній системі оподаткування шляхом сплати авансових платежів. З 01.07.2006 до 31.07.2006 підприємницьку діяльність не здійснював, прибуток не отримував. За результатами перевірки приватного підприємця ОСОБА_1 порушень податкового законодавства не встановлено.
До позовної заяви додано копії звітів суб'єкта малого підприємництва - фізичної особи - платника єдиного податку ОСОБА_1 за період І квартал 2003 року-ІІ квартал 2006 року з відмітками про їх отримання ДПІ у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська, та копії квитанцій про сплату ОСОБА_1 єдиного податку за період березень 2004 року - червень 2006 року.
Лист Головного управління ДПС у Дніпропетровській області № 64209/6-0436-24-11-13 від 26.09.2023 не містить відомостей про наявність у позивача заборгованості зі сплати необхідних платежів під час провадження ним підприємницької діяльності.
Відповідачем-1 не надано суду жодних належних, допустимих та достатніх доказів, які свідчать про те, що позивач у період здійснення підприєницької діяльності з 01.01.2003 до 30.06.2006 на спрощеній системі оподаткування шляхом придбання свідоцтва платника єдиного податку, який підтверджується довідкою Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська від 01.08.2006 № 1722326217415063, не здійснював сплату внесків.
Відомості з доказами на їх підтвердження про провадження позивачем у період з 22.01.2002 до 31.12.2002 підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування у матеріалах справи відсутні.
Як зазначено у довідці Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська від 01.08.2006 № 1722326217415063, у період з 01.07.2006 до 31.07.2006 оподаткування доходів від підприємницької діяльності приватний підприємець здійснював на загальній системі оподаткування шляхом сплати авансових платежів. З 01.07.2006 до 31.07.2006 підприємницьку діяльність не здійснював, прибуток не отримував.
Докази сплати страхових внесків за періоди з 22.01.2002 до 31.12.2002 та з 01.07.2006 до 04.08.2006 відсутні, тому в цій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Наявні підстави для зарахування до страхового стажу позивача періоду провадження підприємницької діяльності з 01.01.2003 до 30.06.2006.
Суд зазначає, що протиправно не зарахувавши період провадження позивачем підприємницької діяльності за вказаний період до його страхового стажу, відповідач-2 передчасно дійшов висновку про відсутність необхідного страхового стажу у позивача та відмовив у призначенні пенсії за віком. Тому суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області № 045650017241 від 16.11.2023.
Відповідно до частин 1, 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії (пункту 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України).
У випадку, визначеному пунктом 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
З метою ефективного захисту прав позивача, суд вважає за необхідне зобов'язати належний орган призначення пенсії зарахувати до страхового стажу позивача період проботи з 12.09.1989 до 25.09.1991 та період провадження підприємницької діяльності з 01.01.2003 до 30.06.2006, та повторно розглянути його заяву від 13.11.2023 про призначення пенсії, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Щодо підстав розгляду заяви позивача Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області та визначення належного органу Пенсійного фонду, яким має здійснюватись розгляд заяви позивача про призначення пенсії та призначення пенсії, суд зазначає таке.
Порядок приймання оформлення та розгляду документів, поданих для призначення (перерахунку пенсії) встановлений Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 № 22-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 за № 1566/11846 (далі - Порядок).
Відповідно до абз. 13 п. 4.2 вказаного Порядку після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Згідно з п. 4.3 Порядку створення та обробка документів здійснюється із накладенням кваліфікованого електронного підпису працівників, відповідальних за здійснення операцій. Рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи. Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
Відповідно до п. 4.10 Порядку після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії. Нарахована сума пенсії включається в документи для виплати пенсії не пізніше одного місяця з дня прийняття рішення про призначення, перерахунок, переведення з одного виду пенсії на інший та про поновлення виплати пенсії.
З матеріалів справи встановлено, що розгляд заяви та прийняття рішення за заявою позивача від 13.11.2023 здійснювало Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області, яке було визначено за принципом екстериторіальності відповідно до п. 4.2 Порядку. Проте, з огляду на неналежне виконання визначеним пенсійним органом його повноважень щодо розгляду заяви позивача, що потягло за собою порушення прав позивача, суд вважає наявними підстави покласти обов'язок щодо повторного розгляду заяви від 13.11.2023 про призначення пенсії позивачу саме на Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області, як визначеного суб'єкта призначення.
Беручи до уваги, що відповідача-1 не було визначено органом призначення пенсії позивачу, позовні вимоги, пред'явлені позивачем до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, задоволенню не підлягають.
З системного аналізу матеріалів справи, наведених норм законодавства, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. За подання адміністративного позову немайнового характеру, який подано фізичною особою, ставка судового збору становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно зі ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» з 1 січня 2024 року встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 3028 грн.
За подання до суду даної позовної заяви підлягав сплаті судовий збір у сумі 1211,20 грн (3028,00 х 0,4).
Позивач сплатив судовий збір за подання позовної заяви до суду в сумі 1211,21 грн відповідно до квитанції № 9329-0590-9163-5722 від 04.01.2024. Отже, позивачем надміру сплачено судовий збір у сумі 0,01 грн (1211,21-1211,20).
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду в разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Згідно зі ст. 139 КАС України за рахунок бюджетних асигнувань відповідача-2 підлягають стягненню на користь позивача витрати зі сплати судового збору в сумі 1211,20 грн.
Керуючись ст.ст. 2, 9, 77, 90, 139, 243-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області № 045650017241 від 16.11.2023 про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області:
- зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період проботи з 12.09.1989 до 25.09.1991 та період провадження підприємницької діяльності з 01.01.2003 до 30.06.2006;
- повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 13.11.2023 та прийняти рішення у встановленому порядку відповідно до вимог законодавства, з урахуванням наданої судом у цьому рішенні правової оцінки.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в сумі 1211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.
Позивач: ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .
Відповідач-1: Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, місцезнаходження: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26, код ЄДРПОУ 21910427.
Відповідач-2: Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області, місцезнаходження: 65012, м. Одеса, вул. Канатна, буд. 83, код ЄДРПОУ 20987385.
Повний текст рішення складено 12.12.2025.
Суддя В.В. Рянська