11 грудня 2025 рокуСправа №160/14540/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Неклеса О.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії,-
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач, ВЧ НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії.
Ухвалою суду від 19.05.2025 року роз'єднано позовні вимоги у справі №160/13745/25 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії.
Виділено в самостійне провадження позовні вимоги ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про:
- визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 ЄДРПОУ НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , грошової допомоги на оздоровлення за 2022, 2023 роки, з урахуванням додаткової винагороди, яку він отримував під час проходження служби, передбаченої Постановою КМУ №168 від 28.02.2022 року;
- зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 ЄДРПОУ НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , грошову допомогу на оздоровлення за 2022, 2023 роки, з урахуванням додаткової винагороди, яку він отримував під час проходження служби, передбаченої Постановою КМУ №168 від 28.02.2022 року.
Справі присвоєно єдиний унікальний номер 160/14540/25.
Позовні вимоги у справі №160/14540/25 обґрунтовані тим, що станом на день прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу та всіх видів забезпечення військової частини НОМЕР_1 , відповідач не нарахував та не виплатив йому грошову допомогу на оздоровлення за 2022, 2023 роки, з урахуванням додаткової винагороди, яку він отримував під час проходження військової служби, передбаченої Постановою КМУ №168 від 28.02.2024 року.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.05.2025 року відкрито провадження в адміністративній справі. Справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
На адресу суду від Військової частини НОМЕР_1 надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечує проти даного позову в повному обсязі, вважаючи, що позивачем не доведені вимоги по даній справі, а тому не підлягають задоволенню. Так, відповідач зазначив, що в розділі XXIII "Виплата грошової допомоги для оздоровлення" Порядку № 260 в редакції Наказу Міністерства оборони № 180 від 01.06.2020 зазначено: "6. Розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років і щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги." Отже, Порядком № 260 встановлено, що при розрахунку грошової допомоги для оздоровлення не враховуються винагороди і, відповідно, додаткова винагорода встановлена постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168. Додаткова винагорода до розрахунку не включається, оскільки не є складовою щомісячного додаткового виду грошового забезпечення та віднесена до одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Також відповідач звернув увагу суду на пропуск позивачем строку звернення до суду, а також що ним не було сплачено судовий збір.
Ухвалою суду від 21.07.2025 року витребувано від Військової частини НОМЕР_1 : належним чином засвідчені копії рапортів, якими позивач просив нарахувати та виплатити йому грошову допомогу на оздоровлення за 2022, 2023 роки, з урахуванням додаткової винагороди, яку він отримував під час проходження служби, передбаченої Постановою КМУ №168 від 28.02.2022 року; належним чином засвідчену копію рішення з питань нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення за 2022, 2023 роки, з урахуванням додаткової винагороди, яку він отримував під час проходження служби, передбаченої Постановою КМУ №168 від 28.02.2022 року. Зупинено провадження у справі до надання витребуваних судом доказів.
Ухвалою суду від 06.10.2025 року вдруге витребувано від Військової частини НОМЕР_1 : належним чином засвідчені копії рапортів, якими позивач просив нарахувати та виплатити йому грошову допомогу на оздоровлення за 2022, 2023 роки, з урахуванням додаткової винагороди, яку він отримував під час проходження служби, передбаченої Постановою КМУ №168 від 28.02.2022 року; належним чином засвідчену копію рішення з питань нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення за 2022, 2023 роки, з урахуванням додаткової винагороди, яку він отримував під час проходження служби, передбаченої Постановою КМУ №168 від 28.02.2022 року. Продовжено строк зупинення провадження у справі до надання учасниками справи витребуваних судом доказів.
До суду від відповідача надійшло клопотання до якого було додано довідку від 07.10.2025 року, з якої вбачається, що позивачу було нараховано та виплачено грошову допомогу на оздоровлення за 2022 рік у сумі 13406,10 грн. Грошова допомога на оздоровлення за 2023 рік не виплачувалась.
Ухвалою суду від 04.11.2025 року вдруге витребувано від Військової частини НОМЕР_1 належним чином засвідчені копії рапортів, якими позивач просив нарахувати та виплатити йому грошову допомогу на оздоровлення за 2022, 2023 роки, з урахуванням додаткової винагороди, яку він отримував під час проходження служби, передбаченої Постановою КМУ №168 від 28.02.2022 року. Продовжено строк зупинення провадження у справі до надання учасниками справи витребуваних судом доказів.
Ухвалою суду від 11.12.2025 року провадження у справі поновлено.
Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з'ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено та не заперечується учасниками справи, що ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , що підтверджується військовим квитком серії НОМЕР_4 .
27.08.2024 року позивач отримав посвідчення серії НОМЕР_5 , згідно з яким він є особою з інвалідністю 3 групи і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни, осіб з інвалідністю внаслідок війни.
Також позивач отримав третю групу інвалідності, що підтверджує Довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААГ №572995.
Позивач зазначає, що станом на день прийняття наказу про виключення його зі списків особового кладу та всіх видів забезпечення військової частини НОМЕР_1 , відповідач не провів з ним розрахунків щодо виплати грошового забезпечення за період з 02.03.2022 по 17.03.2023 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи за відповідним законом України про державний бюджет України станом на 01 січня 2022 року, 01 січня 2023 року відповідно, а саме матеріальну допомогу для розв'язання соціально-побутових питань за 2022, 2023 роки з урахуванням додаткової винагороди, яку він отримував під час проходження військової служби, передбаченої Постановою КМУ №168 від 28.02.2024 року.
Вважаючи протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 ЄДРПОУ НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , грошової допомоги на оздоровлення за 2022, 2023 роки, з урахуванням додаткової винагороди, яку він отримував під час проходження служби, передбаченої Постановою КМУ №168 від 28.02.2022 року, позивач звернувся до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує таке.
Спеціальним законом, який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їхнього соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям і членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі є Закон України від 20 грудня 1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII).
Відповідно до ст.1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 року № 2011-XII соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.
Згідно із частинами 1-3 статті 9 Закону № 2011-XII, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Абзацом 2 частини четвертою статті 9 закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" встановлено, що порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова № 704), окрім тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців та розмірів надбавки за вислугу років також затверджено додаткові види грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу.
Пунктом 2 Постанови № 704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Згідно з пунктом 3 Постанови № 704 виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу визначено здійснювати в порядку, що затверджується, зокрема, Міністерством оборони України.
Що стосується не нарахування та невиплати грошової допомоги на оздоровлення за 2022, 2023 роки, з урахуванням додаткової винагороди, яку позивач отримував під час проходження служби, передбаченої Постановою КМУ №168 від 28.02.2022 року.
Наказом Міністра оборони України від 11.06.2008 № 260, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 р. за № 745/32197, затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі- Порядок №260).
Відповідно до пункту 2 розділу І Порядку № 260 грошове забезпечення, зокрема, включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.
До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років.
До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; премія.
До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту), а також додаткова винагорода на період дії воєнного стану; допомоги.
Пунктом 16 розділу І Порядку № 260 передбачено, що виплата додаткових видів грошового забезпечення, не передбачених цим Порядком, здійснюється відповідно до чинного законодавства України.
Спір у цій справі виник у зв'язку з невиплатою відповідачем грошової допомоги для оздоровлення з урахуванням сум додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168.
На виконання Указів Президента України від 24 лютого 2022 року № 64 «Про введення воєнного стану в Україні» та № 69 «Про загальну мобілізацію» Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» (далі - Постанова № 168), у пункті 1 якої установив, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил України, виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000,00 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000,00 гривень у розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Верховний Суд у постанові від 23 вересня 2024 року в справі №240/32125/23 висловив правову позицію щодо питання включення додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, до складу грошового забезпечення, з якого зокрема обчислюється грошова допомога для оздоровлення.
Так, відповідаючи на це питання Верховний Суд у постанові від 23 вересня 2024 року в справі №240/32125/23 зазначив, що приписи частини першої, чотирнадцятої статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ встановлюють лише право військовослужбовця на отримання допомоги на оздоровлення та допомоги у разі звільнення зі служби.
Положення четвертої статті 9 Закону № 2011-ХІІ є відсилочними, оскільки розміри грошового забезпечення визначає Кабінет Міністрів України, а право визначити порядок виплати грошового забезпечення законодавець, зокрема, делегував Міністру оборони України.
Такими нормативно-правовими актами є Постанова № 704, якою, з-поміж іншого, передбачено, що грошове забезпечення військовослужбовців, крім посадового окладу; окладу за військовим званням включає і щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та Порядок № 260.
Отже, за своєю правовою природою, щомісячна додаткова винагорода, запроваджена Постановою №168, є додатковим видом грошового забезпечення, яку законодавець відніс до категорії винагород, виплату якої запроваджено під час воєнного стану.
За правилами пункту 6 розділу ХХІІІ Порядку № 260 до розміру грошового забезпечення, з якого обчислюється допомога на оздоровлення не включаються винагороди, незалежно від їхнього виду (щомісячні чи одноразові).
У підсумку, Верховний Суд констатував, що делегуючи Кабінету Міністрів України право визначати розміри грошового забезпечення, а Міністру оборони України установлювати порядок його виплати, законодавець установив певну ієрархію щодо визначення переліку складових грошового забезпечення, що враховуються при обчисленні окремих видів одноразових виплат для військовослужбовців. Тому саме положення Порядку № 260 унормували приписи Закону № 2011-ХІІ, установивши пряму норму щодо виключення винагороди із категорії складових грошового забезпечення, з суми яких обчислюється розмір допомоги на оздоровлення.
Аналогічні правові висновки викладено Верховним Судом у постанові від 08 серпня 2024 року у справі №240/26703/23. Такі висновки в подальшому послідовно підтримано Верховним Судом у низці постанов, зокрема від 23 вересня 2024 року у справі № 240/33138/23, від 28 жовтня 2024 року у справі № 240/23483/23, від 07 листопада 2024 року у справах № 240/1597/24 та № 240/28177/23, від 28 листопада 2024 року у справі № 240/26235/23, від 20 грудня 2024 року у справі № 240/21650/23 та від 16 січня 2025 року у справі № 240/31239/23, від 19 лютого 2025 року у справі №240/32053/23, від 10 квітня 2025 року у справі №240/2078/24.
Крім того у позові та у заявах представником ОСОБА_1 зазначено, що позивач неодноразово звертався із рапортами про виплату йому грошової допомоги для оздоровлення за 2022-2023 роки з урахуванням щомісячної додаткової винагороди, передбаченою Постановою № 168, проте доказів такого звернення до суду не надав, доказів існування відповідного рапорту за командою матеріали справи також не містять.
Суд зауважує, що у разі вчинення будь-якими посадовими особами відмови у прийнятті та реєстрації згаданих рапортів заявнику як військовослужбовцю з урахуванням тотожності визначень державної служби за ч.2 ст.2 Закону України від 10.12.2015р. №889-VIII "Про державну службу" та ч.1 ст.2 Закону України від 25.03.1992р. №2232-ХІІ "Про військовий обов'язок і військову службу", окреслених у ч.1 ст.4 Закону України від 10.12.2015р. №889-VIII "Про державну службу" принципів державної служби (одним із яких є доброчесність) та згаданих у п.п.12, 14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України (затверджений Законом України від 24.03.1999р. №548-ХІV) і у п.п.110-113 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України (затверджений Законом України від 24.03.1999р. №551-ХІV) правил поведінки військовослужбовця в аспекті реагування на прояви неправомірних діянь належало подати відповідну письмову скаргу по команді.
Між тим, доказів подання заявником скарг по команді на неправомірні діяння з приводу неприйняття до розгляду згаданих вище рапортів матеріали справи не містять.
Під час розгляду справи суд у порядку ч.4 ст.9 КАС України не відшукав джерел здобуття доказів про існування у межах спірних правовідносин винятково надзвичайного випадку, котрий став на заваді виконанню позивачем вимог національного закону України в частині прояву прямо передбаченого законом механізму реагування на неправомірні діяння інших військовослужбовців.
Отже, доводи позивача про належне звернення з відповідними рапортами з приводу призначення грошової допомоги для оздоровлення за 2022-2023 роки з урахуванням щомісячної додаткової винагороди, передбаченою Постановою № 168, слід кваліфікувати у якості недоведених у межах даного конкретного спору.
Крім того, суд враховує, що грошової допомоги для оздоровлення разова виплата.
З довідки від 07.10.2025 року вбачається, що ВЧ НОМЕР_1 позивачу було нараховано та виплачено грошову допомогу на оздоровлення за 2022 рік у сумі 13406,10 грн.
17.03.2023 року позивача було виключено зі списків ВЧ НОМЕР_1 .
При цьому позивач оскаржує в т.ч. бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 ЄДРПОУ НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати грошової допомоги на оздоровлення за 2022, 2023 роки, з урахуванням додаткової винагороди, яку він отримував під час проходження служби, передбаченої Постановою КМУ №168 від 28.02.2022 року тобто за період, коли його було виключено зі списків ВЧ НОМЕР_1 .
За такого правового регулювання суд дійшов висновку про відсутність підстав для включення до розміру грошової допомоги для оздоровлення за 2022-2023 роки щомісячної додаткової винагороди, передбаченою Постановою № 168.
Крім того, суд звертає увагу, що рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 липня 2025 року у справі № 160/13745/25, яке набрало законної сили 19.08.2025 року, позовну заяву заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії задоволено.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_6 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , грошового забезпечення військовослужбовця за період з 02.03.2022 по 17.03.2023 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи у відповідному році.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 ЄДРПОУ НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , грошове забезпечення військовослужбовця за період з 02.03.2022 року по 31.12.2022 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2022 р. за статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів;
Зобов'язати Військову частини НОМЕР_1 ЄДРПОУ НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , грошове забезпечення військовослужбовця за період з 01.01.2023 року по 17.03.2023 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2023 р. за статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів.
Щодо доводів відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду.
Так, разом із позовною заявою позивачем було подано до суду клопотання про поновлення строку звернення до суду та докази поважності його пропуску.
Суд, в ухвалі від 23.05.2025 року, якою було відкрито провадження у цій справі, перевіривши матеріали позовної заяви, заяви про поновлення строку звернення до суду, дійшов висновку, що аргументи позивача знайшли своє підтвердження з наданих до справи документів, у зв'язку із чим поновив ОСОБА_1 строк звернення до суду з даною позовною заявою.
Крім того, у цій справі позивач оскаржує бездіяльність ВЧ НОМЕР_1 , яка, на відміну від дії, має триваючий характер та існує до часу початку дій, які свідчать про припинення бездіяльності. Триваюче правопорушення передбачає перебування у стані безперервного тривалого невчинення особою певних дій (бездіяльності), у зв'язку із чим неправомірна бездіяльність може бути оскаржена упродовж усього часу її перебігу.
Верховний Суду постанові від 22.11.2023 року по справі №№9901/396/21, зазначив, що положення ч. 2 ст. 122 КАС України слугують меті забезпечення дотримання принципу правової визначеності, але не повинні використовуватися як засоби легалізації неправомірної поведінки і не повинні застосовуватися стосовно заходів, які спрямовані на припинення неправомірної поведінки.
Також, суд звертає увагу, що у разі, якщо відповідач вважає, що має місце факт пропуску строку звернення до суду, він має право звернутися до суду із заявою про залишення позовної заяви без розгляду.
Однак відповідач цим правом не скористався, докази протилежного відсутні.
Щодо доводів відповідача про наявність у позивача обов'язку сплатити судовий збір за подану позовну заяву у цій справі.
27.08.2024 року позивач отримав посвідчення серії НОМЕР_5 , згідно з яким позивач є особою з інвалідністю 3 групи і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни, осіб з інвалідністю внаслідок війни.
Відповідно до пункту 8 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються особи з інвалідністю внаслідок Другої світової війни та сім'ї воїнів (партизанів), які загинули чи пропали безвісти, і прирівняні до них у встановленому порядку особи.
Отже, на думку суду, за подання цього позову судовий збір не сплачується.
Таким чином, оскільки суд дійшов висновку, що про відсутність підстав для включення до розміру грошової допомоги для оздоровлення за 2022-2023 роки щомісячної додаткової винагороди, передбаченою Постановою № 168 позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 ЄДРПОУ НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , грошової допомоги на оздоровлення за 2022, 2023 роки, з урахуванням додаткової винагороди, яку він отримував під час проходження служби, передбаченої Постановою КМУ №168 від 28.02.2022 року, є необґрунтованими, та такими, що не підлягають задоволенню.
Не можуть бути і задоволені судом позовні вимоги в частині зобов'язання Військової частини нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , грошову допомогу на оздоровлення за 2022, 2023 роки, з урахуванням додаткової винагороди, яку він отримував під час проходження служби, передбаченої Постановою КМУ №168 від 28.02.2022 року виходячи із того, що вказані позовні вимоги є похідними.
Враховуючи викладене, суд прийшов до висновку, що відповідач діяв у межах наданих йому повноважень, на підставі та у спосіб встановлений чинним законодавством, а тому підстави для задоволення позовних вимог відсутні.
Інші доводи не є юридично значимими та не впливають на висновки суду.
Слід зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Окрім того, що згідно з п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною 1 статті 6 КАС України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Згідно з частиною 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 1 статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.
Згідно з частиною 2 статті 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною 1 статті 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до приписів частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Із заявлених позовних вимог, на підставі системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в адміністративному позові доводи позивача є такими, що не підлягають задоволенню.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі ч.1 ст.5 Закону України “Про судовий збір» та при зверненні до суду ним не були понесені судові витрати, відсутні підстави для стягнення судових витрат.
Керуючись ст.ст. 2, 9, 77, 78, 139, 241-246, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії, - відмовити.
Звернути увагу учасників справи, що відповідно до частини 7 статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення складено та підписано 11.12.2025 року.
Суддя О.М. Неклеса