11 грудня 2025 рокуСправа №160/23270/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Царікова Олена Василівна
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 ; ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,-
12.08.2025 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 , в якій позивач просить:
-визнати протиправними дій Військової частини НОМЕР_2 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 10 березня 2022 року по 21 листопада 2022 року, грошової допомоги на оздоровлення за 2022 рік, додаткові види грошового забезпечення (премії та надбавки за особливості проходження служби тощо) без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01 січня 2022 року;
-зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 здійснити перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 з 10 березня 2022 року по 21 листопада 2022 року, грошової допомоги на оздоровлення за 2022 рік, додаткові види грошового забезпечення (премії та надбавки за особливості проходження служби тощо) з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01 січня 2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
В обґрунтування позовної заяви позивачем зазначено, що він проходив службу у Військовій частині НОМЕР_2 . Позивач вказав, що у період з 10.03.2022 по 21.11.2022 позивачу виплачувався посадовий оклад, оклад за військовим званням, інші щомісячні види грошового забезпечення та низка вищезазначених одноразових виплат, які обраховано виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2018, замість необхідного прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року.
Окрім цього, позивач просить витребувати у військової частини НОМЕР_2 відомості про розмір прожиткового мінімуму, застосованого при встановленні посадового окладу та окладу за військовим званням ОСОБА_1 шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт у період 10.03.2022 року по 21.11.2022 року та довідки (розрахункові відомості тощо) щодо виплати ОСОБА_2 всіх видів грошового забезпечення та допомоги за період 10.02.2022 року по 21.11.2022 року.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.08.2025 означену позовну заяву залишено без руху. Позивачеві встановлено строк - п'ять днів з дня отримання копії цієї ухвали, для усунення недоліків позову шляхом подання до суду:
- заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду;
- уточненого позову з обгрунтуванням заявлених позовних вимог для суду та відповідача у справі.
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду через систему "Електронний суд" від представника позивача надійшла заява про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду та уточнений позов з обгрунтуванням заявлених позовних вимог для суду та відповідача у справі.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позивачем повністю усунуто недоліки позовної заяви та у строк, встановлений в ухвалі суду про залишення позовної заяви без руху.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.09.2025 відкрито провадження у справі та призначено розгляд останньої за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
25.09.2025 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. №50973/25), в якому представник відповідача заперечує проти задоволення позовних вимог. В обґрунтування відзиву представником відповідача зазначено, що через відсутність єдності у судовій практиці стосовно застосування норм різних редакцій пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року №704, яка набула чинності з 01 березня 2018 року склалась невизначена ситуація. Зазначене не відповідає принципу, згідно до якого, суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Таким чином, суд не може не застосовувати як розрахункову величину мінімальну заробітну плату, що міститься в частині норми, оскільки таке суперечить як правовій природі норми права, так і правовим принципам
25.09.2025 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду від відповідача надійшло клопотання про залишення позовної заяви без розгляду (вх. №50975/25), оскільки позивачем пропущений 3 місячний строк звернення до суду.
Відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.
Розумність строків є одним із основоположних засад (принципів) адміністративного судочинства відповідно до п.8 ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним уважається строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального і процесуального права.
Поряд з цим, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Зважаючи на наведене та відповідно до вимог ст.ст. 257, 262 КАС України, справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив службу у Військовій частині НОМЕР_2 у період 10.03.2022 по 21.11.2022. Наказом командира Військової частини НОМЕР_2 від 21.11.2022 №235 капітана ОСОБА_1 вважати таким, що справи та посаду здав 21.11.2022 року. З 21.11.2022 виключити із списків особового складу частини, зняти з усіх видів забезпечення з 21.11.2022 та надати належні атестати і направити для подальшого проходження служби до АДРЕСА_3 . Вказаним наказом наказано:
- виплатити премію в повному обсязі згідно рішення Міністерства оборони України від 04.03.2022 №248/1210 за період з 01 листопада по 21 листопада 2022 року;
- виплатити грошову надбавку за особливості проходження служби у розмірі 87,8% від посадового окладу та окладу за військове звання за період з 01 листопада по 21 листопада 2022 року;
- виплатити надбавку за вислугу років на військовій службі у розмірі 30% посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням за період з 01 листопада по 21 листопада 2022 року;
- виплатити додаткову винагороду під час безпосередньої участі в бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації під час перебування безпосередньо в районах ведення (бойових) дій в розмірі 30000 грн. на місяць за період з 01 листопада по 21 листопада 2022 року.
При звільненні отримав грошовий атестат.
В матеріалах справи наявний адвокатський запит від 06.05.2025, направлений в інтересах прзивача, до Військової частини НОМЕР_2 з вимогою надати інформацію про розмір прожиткового мінімуму, застосованого при виплаті грошового забезпечення.
Матеріали справи не містять відповіді Військової частини НОМЕР_2 на вказаний запит.
Станом на день розгляду справи доказів проведення перерахунку та виплати грошового забезпечення (грошової допомоги на оздоровлення за 2022 рік, премії та надбавки за особливості проходження служби тощо) за період з 10.03.2022 по 21.11.2022, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 р., на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум, суду не надано.
Не погоджуючись з такою бездіяльністю відповідача, позивач звернувся до суду із даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Спірним під час розгляду справи є питання дотримання строку звернення до суду, правомірності обчислення складових грошового забезпечення, а також наявності підстав для обчислення розміру компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки із врахуванням у складі грошового забезпечення (як розрахункової величини), з якого обчислюється розмір такої компенсації, додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168.
Надаючи оцінку доводам відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду, суд виходить з наступного.
Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11 липня 2024 року у справі №990/156/23 зроблено висновок, що стаття 233 КЗпП України є нормою матеріального права, яка визначає строк судового захисту права працівника у разі порушення законодавства про працю. Указана норма поширює свою дію на всіх працівників і службовців підприємства, установи, організації та незалежно від характеру їх трудової діяльності, у тому числі на осіб, які проходять публічну чи державну службу.
Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до 19 липня 2022 року) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01 липня 2022 року №2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності з 19 липня 2022 року, (далі - Закон № 2352-ІХ) частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено у такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Спірним в цій справі є питання перерахунку грошового забезпечення за період, який охоплює часові проміжки як до, так і після внесення змін до статті 233 КЗпП України (19 липня 2022 року).
Аналіз наведених правових положень дає підстави для висновку, що з моменту набрання чинності № 2352-ІХ (19 липня 2022 року) положення статті 233 КЗпП України, у попередній редакції, втратили чинність, внаслідок чого було змінено правове регулювання відносин, які підпадають під дію статті 233 КЗпП України.
Разом з тим, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України у редакції Закону № 2352-ІХ), то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону № 2352-ІХ).
Такий правовий підхід застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11 липня 2024 року у справі №990/156/23, у якій зроблено висновок, що до вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 02 серпня 2019 року по 04 листопада 2021 року та середнього заробітку за час недопуску до продовження виконання повноважень члена ВРП за період з 05 листопада 2021 року по 19 липня 2022 року застосовується частина друга статті 233 КЗпП України, у редакції до змін, унесених Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», якою визначено, що особа (працівник, службовець) має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком; до вимог щодо стягнення середнього заробітку за час недопуску до продовження виконання повноважень члена ВРП за період з 19 липня 2022 року по 13 травня 2023 року застосовується частина перша статті 233 КЗпП України, у редакції, що діє з 19 липня 2022 року, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду з дня, коли особа (працівник, службовець) дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Разом з тим, відповідно до пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651 з 24:00 год 30 червня 2023 року скасовано карантин, установлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, запроваджений на всій території України постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року №1236 (термін якого неодноразово продовжувався).
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», який набрав чинності 02 квітня 2020 року, КЗпП України доповнено главою XIX (зокрема, пунктом 1, який передбачає продовження строків, визначених статтею 233 на строк дії карантину).
Верховним Судом у складі cудової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 21 березня 2025 року у справі №460/21394/23 зроблено висновок, що з урахуванням пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України, почався 01 липня 2023 року.
В цій постанові, вирішуючи питання щодо застосування статті 233 КЗпП України в частині строку звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати, Верховний Суд дійшов таких висновків:
Якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»).
З урахуванням пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України, почався 01 липня 2023 року.
Застосовуючи на виконання частини п'ятої статті 242 КАС України наведені правові висновки Верховного Суду до обставин цієї справи, суд зазначає наступне.
Предметом спору у цій справі є перерахунок грошового забезпечення військовослужбовця за період з 10.03.2022 по 21.11.2022.
Спірний період (з 10.03.2022 по 21.11.2022) умовно поділяється на дві частини: до набрання чинності №2352-ІХ (19 липня 2022 року) та після цього.
Період з 10 березня 2022 року до 18 липня 2022 року регулюється положеннями статті 233 КЗпП України у редакції до внесення змін Законом № 2352-ІХ, яка визначає право особи на звернення до суду із позовом про стягнення належної їй заробітної плати (грошового забезпечення) без обмеження будь-яким строком.
Період з 19 липня 2022 року по 21 листопада 2022 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 233 КЗпП України, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
При цьому саме дата виключення позивача із списків особового складу військової частини та вручення позивачу письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні, а саме 21 листопада 2022 року, є подією, з якою пов'язаний початок перебігу строку звернення до суду, що підтверджується довідкою військової частини НОМЕР_2 від 21.11.2022 №235.
Позовну заяву подано позивачем до суду 12.08.2025, тобто із пропуском строку звернення до суду. При цьому позивачем не наведено поважних причин, які зумовили пропуск звернення до суду.
Судом не встановлено підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними.
За правилами частини третьої статті 123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Таким чином, оскільки позивачем пропущено строк звернення до суду з позовними вимогами за період з 19 липня 2022 року по 21 листопада 2022 року, позивачем не наведено поважних причин, які зумовили пропуск звернення до суду, суд в частині позовних вимог за період з 19 липня 2022 року по 21 листопада 2022 року залишає позов в цій частині без розгляду.
Стосовно позовних вимог за період з 10 березня 2022 року до 18 липня 2022 року суд зазначає таке.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ (далі Закон № 2011-ХІІ), який також встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Частиною другою статті 9 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
За приписами абзацу першого частини четвертої статті 9 Закону № 2011-ХІІ грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Кабінетом Міністрів України 30 серпня 2017 року ухвалено постанову № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - постанова № 704), якою, зокрема, затверджено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів, додаткові види грошового забезпечення та розміри надбавки за вислугу років, у тому числі військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу. Ця постанова набрала чинності з 01 березня 2018 року.
Відповідно до пункту 4 постанови № 704 у редакції, чинній до 24 лютого 2018 року, розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
У свою чергу додатки 1, 12, 13, 14 до пункту 4 постанови №704 містили примітки, у яких в якості розрахункової величини зазначений розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року).
Кабінетом Міністрів України 21 лютого 2018 року ухвалено постанову № 103, пунктом 6 якої внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються. Зокрема, пункт 4 постанови №704 викладено в такій редакції: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».
Таким чином, на момент набрання чинності постановою № 704 (01 березня 2018 року) пункт 4 викладено в редакції змін, викладених згідно із пунктом 6 постанови № 103, а саме: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».
Отже, станом на 01 березня 2018 року пункт 4 постанови № 704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року в справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови №103, яким внесено зміни до пункту 4 постанови №704.
Водночас, пунктом 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII (далі Закон №1774-VIII), який набрав чинності 01 січня 2017 року, передбачено, що після набрання чинності цим Законом мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.
Положення пункту 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VIII були чинними як на дату прийняття постанови №704, так і станом на дату набрання законної сили судовим рішенням в справі № 826/6453/18 про визнання протиправним та скасування пункту 6 постанови №103, яким внесено зміни до пункту 4 постанови №704 (29 січня 2020 року), та неконституційними не визнавалися.
Враховуючи юридичну силу законів та підзаконних нормативно-правих актів, яким є постанова №704, місце таких в системі нормативно-правових актів, суд доходить до висновку, що при розв'язанні колізії між нормами пункту 3 розділу ІІ Закону №1774-VIII та пункту 4 постанови №704, у редакції до внесення змін постановою №103, перевагу слід надати положенням Закону як акту вищої юридичної сили з урахуванням принципу верховенства права, закріпленого у статті 8 Конституції України.
Отже, згідно з постановою №704 розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є стала величина - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Закон України від 05 жовтня 2000 року №2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» (далі - Закон №2017-III) визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, згідно із положеннями статті 1 якого державні соціальні стандарти - це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.
У свою чергу базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров'я та освіти (стаття 6 Закону № 2017-III).
Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.
Згідно з частиною другою статті 92 Конституції України виключно законами України встановлюються, Державний бюджет України і бюджетна система України (пункт 1) та порядок встановлення державних стандартів (пункт 3).
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» від 02 грудня 2021 року № 1928-IX (даної Закон № 1928-ІХ) установлено у 2022 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня - 2393 гривні, з 1 липня - 2508 гривень, з 1 грудня - 2589 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення, зокрема, працездатних осіб: з 1 січня - 2481 гривня, з 1 липня - 2600 гривень, з 1 грудня - 2684 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів: з 1 січня - 2102 гривні.
Відповідно до статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
З огляду на визначені в частині третій статті 7 КАС України правила, а також враховуючи те, що з 01 січня 2020 року положення пункту 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 постанови № 704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - Закону № 294-IX, із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
Вищезазначені правові висновки викладені, зокрема, в постановах Верховного Суду від 14 вересня 2022 року у справі № 500/1886/21 та від 02 серпня 2022 року у справі №440/6017/21, від 19 жовтня 2022 року у справі № 400/6214/21.
Відтак, суд дійшов обґрунтованого висновку про безпідставність нарахування позивачу грошового забезпечення за період 10 березня 2022 року до 18 липня 2022 року в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.
При цьому оскільки розмір грошової допомоги на оздоровлення за 2022 рік, додаткові види грошового забезпечення та премії залежать від розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, то є обґрунтована необхідність перерахунку цих виплат за період 10 березня 2022 року до 18 липня 2022 року.
Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Згідно ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Згідно з ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для задоволення адміністративного позову.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі Закону України «Про судовий збір», з відповідача судові витрати, відповідно до статті 139 КАС України, не стягуються.
Керуючись статтями 2, 72-77, 139, 243-246, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 ; ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 10 березня 2022 року по 18 липня 2022 року, грошової допомоги на оздоровлення за 2022 рік, додаткові види грошового забезпечення (премії та надбавки за особливості проходження служби тощо) без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01 січня 2022 року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 здійснити перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 з 10 березня 2022 року по 18 липня 2022 року, грошової допомоги на оздоровлення за 2022 рік, додаткові види грошового забезпечення (премії та надбавки за особливості проходження служби тощо) з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01 січня 2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення складений 11.12.2025.
Суддя О.В. Царікова