12 грудня 2025 р. Справа № 120/2631/24
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Слободонюка М.В., розглянувши в місті Вінниці у письмовому провадженні звіт відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_1 , як суб'єкта владних повноважень, про виконання судового рішення в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про зобов'язання вчинити дії
У провадженні Вінницького окружного адміністративного суду перебувала адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про зобов'язання вчинити дії.
Рішенням суду від 11.12.2024, яке залишено без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 18.08.2025, вказаний позов задоволено частково. Зокрема, визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не проведення ОСОБА_1 перерахунку та виплати його грошового забезпечення за період з 25.02.2022 по 19.05.2023 виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.07.2017 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб". Зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_2 перерахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення (основні, додаткові та одноразові види грошового забезпечення) за період з 25.02.2022 по 19.05.2023, обчислене виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", з урахуванням раніше виплачених сум.
На виконання цього рішення судом видано виконавчий лист.
16.10.2025 до суду через підсистему "Електронний суд" надійшла заява позивача про встановлення судового контролю за виконанням вищезазначеного судового рішення шляхом зобов'язання відповідача подати письмовий звіт про його виконання.
Заява обґрунтовується тим, що на сьогодні рішення суду у справі № 120/2631/24 залишається невиконаним.
Ухвалою від 24.10.2025 вказану заяву задоволено, а ІНФОРМАЦІЯ_2 зобов'язано у місячний строк подати до суду звіт про виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 11.12.2024, ухваленого на користь ОСОБА_1 .
На виконання цієї ухвали від відповідача 20.11.2025 надійшов звіт про виконання судового рішення. У цьому звіті відповідач повідомив, що виконуючи судове рішення 12.12.2024 ІНФОРМАЦІЯ_3 здійснено нарахування ОСОБА_1 спірного грошового забезпечення. У той же час фінансування витрат на виконання рішень судів для державних органів із державного бюджету передбачено за кодом економічної класифікації 2800 «Інші поточні платежі», розмір яких щорічно затверджується відповідним кошторисом. Відповідач зазначає, що начальником відділу фінансового забезпечення ІНФОРМАЦІЯ_4 було направлено Начальнику забезпечувального фінансового органу основну заявку-розрахунок на фінансування для виплати грошового забезпечення та підйомної допомоги військовослужбовцям, виконання рішень судів та видатків за КЕКВ 2800 «Інші поточні платежі» за напрямком грошового забезпечення: від 17.12.2024 №9/2/2609; від 06.01.2025 №9/2/33; від 04.02.2025 №9/2/925; від 07.03.2025 №9/2/1291; від 08.04.2025 №9/2/1626; від 07.05.2025 №9/2/1926; від 06.06.2025 №9/2/2254; від 07.07.2025 №9/2/2458; від 07.08.2025 №9/2/2662; від 05.09.2025 №9/2/2889; від 07.10.2025 №9/2/3353; від 06.11.2025 №9/2/3617.
У свою чергу листом Департаменту соціального забезпечення Міністерства оборони України від 04.11.2024 №220/13/9088 повідомлено про те, що триває додаткова робота щодо пошуку додаткового фінансування ресурсу для забезпечення виконання судових рішень по КЕКВ 2800 «Інші поточні платежі», оскільки виділені асигнування на 2024 рік вичерпано.
Як вказує відповідач, наразі грошові кошти на виконання судового рішення по справі №120/2631/24 по КЕКВ 2800 «Інші поточні платежі» ІНФОРМАЦІЯ_5 не були виділені. За таких обставин відповідач переконує, що у зв'язку з відсутністю достатнього та своєчасного фінансування витрат ІНФОРМАЦІЯ_4 на виконання судових рішень та передбаченою процедурою виділення коштів на такі цілі, здійснити виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення у стислі строки неможливо.
Таким чином, відповідач вважає, що ним вжито усіх залежних заходів спрямованих на виконання судового рішення і останній не відмовляється від його фактичного виконання, проте існуюча заборгованість буде виплачена після надходження необхідних для цього коштів. З огляду на це відповідач просить прийняти поданий ним звіт про виконання судового рішення у справі №120/2631/24 та звільнити боржника від сплати штрафу.
В свою чергу від позивача ОСОБА_1 21.11.2025 надійшли письмові поясненні із запереченням на звіт ІНФОРМАЦІЯ_4 та заявлено прохання про накладення на керівника боржника штрафу за невиконання судового рішення.
У відповідності до ч. 1 ст. 382-2 КАС України суд розглядає звіт про виконання судового рішення в порядку письмового провадження.
Вивчивши матеріали справи та оцінивши звіт про виконання судового рішення, суд при вирішенні питання про його прийняття керується такими мотивами.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України; судове рішення є обов'язковим до виконання; держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку; контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
На підставі аналізу статей 3, 8, частин першої та другої статті 55, частин першої та другої статті 129-1 Конституції України в системному взаємозв'язку Конституційний Суд України в пункті 2.1 мотивувальної частини Рішення від 15 травня 2019 року N 2-р (II)/2019 констатував, що обов'язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов'язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов'язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов'язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання.
Відповідно до статті 14 КАС України судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України.
Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їхніми посадовими та службовими особами, фізичними та юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, установлену законом.
Аналогічні положення містяться у статті 370 КАС України, відповідно до якої судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Отже, обов'язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених статтею 129-1 Конституції України, а також статтями 14 та 370 КАС України.
Зазначені висновки узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 23 квітня 2020 року у справі N 560/523/19, від 1 лютого 2022 року у справі 420/177/20 та від 18 травня 2022 року у справа N 140/279/21.
Відповідно до частини 1 статті 381-1 КАС України судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснює суд, який розглянув справу як суд першої інстанції.
Як унормовано частиною 1 статті 382 КАС України, суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
У відповідності до частин першої - четвертої статті 382-3 КАС України за наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень суд постановляє ухвалу про прийняття або відмову у прийнятті звіту, яку може бути оскаржено в апеляційному порядку за правилами частини п'ятої статті 382-1 цього Кодексу.
Суд відмовляє у прийнятті звіту, якщо суб'єктом владних повноважень не наведено обґрунтовані обставини, які ускладнюють виконання судового рішення, або заходи, які вживаються ним для виконання судового рішення, на переконання суду, є недостатніми для своєчасного та повного виконання судового рішення. Суд також відмовляє у прийнятті звіту, якщо звіт подано без додержання вимог частин другої та/або третьої статті 382-2 цього Кодексу.
У разі постановлення ухвали про відмову у прийнятті звіту суд накладає на керівника суб'єкта владних повноважень штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також додатково може встановити новий строк подання звіту відповідно до частини третьої статті 382-1 цього Кодексу або за власною ініціативою розглянути питання про зміну способу і порядку виконання судового рішення.
Половина суми штрафу стягується на користь заявника, інша половина - до Державного бюджету України.
Також відповідно до положень частини десятої, одинадцятої статті 382-3 КАС України у разі неподання звіту у строк, встановлений судом, або у разі подання звіту з порушенням такого строку та за відсутності поважних причин, які унеможливили його вчасне подання, суд встановлює новий строк для подання звіту відповідно до частини третьої статті 382-1 цього Кодексу, а також накладає штраф на керівника такого суб'єкта владних повноважень.
Якщо суд прийняв звіт про виконання судового рішення, але суб'єктом владних повноважень відповідне судове рішення виконано не в повному обсязі, суд одночасно встановлює новий строк для подання звіту відповідно до частини третьої статті 382-1 цього Кодексу.
Отже, виходячи з положень статті 382-3 КАС України судом можуть бути вжиті заходи реагування судового контролю за невиконанням судових рішень в адміністративних справах у формі встановлення нового строку для подачі звіту та накладення штрафу на особу відповідальну за виконання рішення суду, або ж розглянути питання про зміну способу і порядку виконання судового рішення. При цьому, для прийняття судом звіту суб'єкта владних повноважень необхідним є встановлення виконання відповідним суб'єктом судового рішення у повному обсязі та у спосіб, визначений таким рішенням.
Судом встановлено, що рішення в цій справі станом на даний час не виконане в повному обсязі, адже стягувачу нараховано, але не виплачено грошове забезпечення за період з 25.02.2022 по 19.05.2023, обчислене виходячи з розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року.
Відповідач вказаного факту не заперечує, але наголошує на неможливості виконання судового рішення зважаючи на те, що відповідні кошти можуть бути виплачені лише в межах наявних кошторисних призначень і у ІНФОРМАЦІЯ_4 , як розпорядника бюджетних коштів, поки що відсутнє необхідне фінансування.
Разом з тим, як стверджує відповідач, він не має наміру ухилитися чи перешкоджати виконанню судового рішення, подає заявки на виділення необхідних для виплати позивачу коштів та наголошує, що невідкладно після їх надходження буде вчинено дії щодо перерахування таких коштів позивачу.
В цьому контексті суд враховує, що метою встановлення судового контролю за виконанням судового рішення в адміністративній справі є спонукання відповідача-суб'єкта владних повноважень до виконання рішення суду, ухваленого не на його користь, якщо таке рішення передбачає вчинення певних дій.
При цьому визначальним є те, чи існують достатні підстави вважати, що відповідач може ухилятися від виконання судового рішення, маючи реальну можливість його виконати.
Згідно з частиною першою статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо іншого не передбачено законом про Державний бюджет України.
Крім того, частинами першою та четвертою статті 48 Бюджетного кодексу України передбачено, що розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами, з урахуванням необхідності виконання бюджетних зобов'язань минулих років. Зобов'язання, взяті учасником бюджетного процесу без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), не вважаються бюджетними зобов'язаннями (крім витрат, що здійснюються відповідно до частини шостої цієї статті) і не підлягають оплаті за рахунок бюджетних коштів. Взяття таких зобов'язань є порушенням бюджетного законодавства. Витрати бюджету на покриття таких зобов'язань не здійснюються.
Таким чином, в силу нормативних приписів будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення, встановленого законом про Державний бюджет України. Взяття зобов'язань без відповідних бюджетних асигнування та здійснення видатків бюджету з перевищенням бюджетних призначень є порушенням бюджетного законодавства.
Встановлені судом обставини справи дійсно вказують на неможливість самостійного виконання відповідачем рішення суду у цій справі в частині виплати стягувачу перерахованого грошового забезпечення, що обумовлюється відсутністю у відповідача належного фінансового забезпечення та коштів, необхідних для виплати існуючої перед стягувачем заборгованості.
Згідно з усталеною правовою позицією Верховного Суду, сформованою у постановах від 21 листопада 2018 року у справі № 373/436/17, від 15 травня 2020 року у справі № 812/1813/18, від 21 травня 2020 року у справі № 310/6910/16-а, від 19 лютого 2020 року у справі № 821/1491/17 та багатьох інших, невиконання боржником судового рішення в частині виплати грошових коштів стягувачу за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин.
За таких обставин суд доходить висновку, що ІНФОРМАЦІЯ_3 (в особі свого керівництва) вживає можливі заходи з метою повного виконання судового рішення у цій справі, а фактична невиплата заборгованості зумовлена відсутність виділених на такі цілі державою коштів. Тому, за умови дотримання відповідачем встановленого порядку виконання судового рішення, рішення щодо накладення штрафу на керівника управління є передчасним, оскільки жодним чином не захищає право особи на отримання бюджетних коштів.
Аналогічну позицію Верховний Суд України висловив, зокрема, в ухвалі від 19 травня 2015 року N 21-1044а15 та в постанові від 22 листопада 2016 року у справі N 804/5081/13-а та підтримав Верховний Суд, зокрема, у постановах від 24 січня 2018 року у справі N 405/3663/13-а, від 16 липня 2018 року у справі N 811/1469/18, від 23 квітня 2020 року у справі N 560/523/19 та ухвалі від 23 січня 2021 року у справі N 611/26/17.
Як зазначив Верховний Суд у своїх ухвалах від 04.07.2023, від 12.12.2023 у справі № 200/3958/19-а, де предметом розгляду також був звіт суб'єкта владних повноважень щодо виконання судового рішення, переслідуючи мету забезпечення реалізації конституційного принципу обов'язковості судових рішень, адміністративні суди мають зважено підходити до вибору процесуальних засобів такого забезпечення, а саме: встановлювати дійсні причини виникнення затримки у виконанні судового рішення, аналізувати акти законодавства, враховувати здійснені відповідною посадовою особою дії, спрямовані на виконання судового рішення, та їх відповідність вимогам законодавства, встановлювати наявність та форму вини такої посадової особи, а також зазначати про співмірність розміру штрафу та доходів (фінансової спроможності) такої посадової особи. Це не повинно зумовлювати порушення основоположних засад адміністративного судочинства, зокрема, пропорційності, необхідності дотримання оптимального балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи та цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) тощо. Такі засоби не можуть бути надмірними за визначених умов та не мають призводити до порушення прав, гарантованих Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.
Посилення судового контролю за виконанням судових рішень та наділення суду з цією метою правом накладати штрафні санкції визнається заходом для забезпечення конституційного права громадян на судовий захист. Специфіка застосування штрафної санкції полягає в тому, що вона накладається на керівника суб'єкта владних повноважень, яким не забезпечено виконання судового рішення та який є відповідальним за діяльність державного органу, який він очолює. Можливість накладення штрафу розглядається не самостійно, а за наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень про виконання рішення суду або у разі неподання такого звіту. Накладення на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання постанови, штрафу є мірою покарання, а тому можливість суду накласти такий штраф може бути реалізована лише за умови встановлення судом обставин, які свідчать про наявність вини, тобто умисне невиконання рішення суду, недобросовісність у діях посадової особи суб'єкта владних повноважень, які свідчать про ухилення саме цієї посадової особи від виконання рішення суду.
У відповідності до абз. 2 ч. 5 ст. 382-3 КАС України якщо судове рішення стосується здійснення виплат (пенсійних, соціальних тощо), суд може зменшити розмір штрафу або звільнити від його сплати на підставі доказів, які підтверджують відсутність бюджетних асигнувань у суб'єкта владних повноважень та вжиття його керівником всіх необхідних заходів для встановлення таких бюджетних асигнувань, які, на переконання суду, на момент розгляду звіту є достатніми і вичерпними.
Таким чином зважаючи на приписи наведених положень процесуального закону, з урахуванням характеру спірних правовідносин та фактичних обставин справи, а також правових позицій Верховного Суду, суд доходить висновку, що в діях керівника ІНФОРМАЦІЯ_4 відсутня вина у формі умислу щодо невиконання судового рішення та виплати позивачу існуючої заборгованості по перерахованому грошовому забезпеченню. Відтак, невиконання судового рішення в частині виплати грошових коштів за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин з боку відповідача.
З огляду на це суд не вбачає підстав для накладення на керівника відповідача штрафу за невиконання судового рішення, як про те просить позивач.
Суд в цьому випадку погоджується з доводами відповідача, що покладені судом зобов'язання на суб'єкта владних повноважень можуть бути виконані в повному обсязі, в порядку, встановленому чинним законодавством, та в межах повноважень, лише після надходження відповідних коштів.
Отже, враховуючи вищевикладені обставини, фактичні дані та наявні у справі докази, суд доходить висновку про можливість звільнення керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення суду у справі N 120/2631/24, від накладення штрафу.
Разом із тим, наведені вище обставини, а саме відсутність фінансування для виплати позивачу перерахованих коштів, не свідчить про виконання в повному обсязі рішення суду від 11.12.2024 у справі № 120/2631/24, а лише є підтвердженням того, що невиконання судового рішення об'єктивно не залежить лише від дій відповідача.
Як вже зазначалося вище, за приписами частини другої статті 382-3 КАС України суд відмовляє у прийнятті звіту, якщо суб'єктом владних повноважень не наведено обґрунтовані обставини, які ускладнюють виконання судового рішення, або заходи, які вживаються ним для виконання судового рішення, на переконання суду, є недостатніми для своєчасного та повного виконання судового рішення.
У поданому звіті відповідач наводить перелік з більше ніж десяти заявок-розрахунків за період з грудня 2024 року по листопад 2025 року, які направлені начальнику забезпечувального фінансового органу щодо забезпечення фінансування в тому числі на виконання судових рішень. В той же час відповідач посилається на лист Департаменту соціального забезпечення Міністерства оборони України від 04.11.2024 №220/13/9088 в якому міститься інформація про проведення додаткової роботи щодо пошуку додаткового фінансування ресурсу для забезпечення виконання судових рішень по КЕКВ 2800 «Інші поточні платежі», оскільки виділені асигнування на 2024 рік вичерпано.
Натомість суд зауважує, що рішення у справі №120/2631/24 набрало законної сили лише в серпні 2025 року, тому вказаний вище лист не є актуальним до спірної ситуації.
Разом із тим будь-яких інших доказів про те, що у 2025 році (тобто після набрання судовим рішенням законної сили) виділялись відповідні асигнування на такі цілі, чи виділені перед цим кошти (за 2025 рік) були вичерпані відповідачем до поданого звіту не надано.
Зважаючи на це суд вважає, що ІНФОРМАЦІЯ_3 у поданому звіті не підтверджено документально повне виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 11.12.2024. Тобто, таке судове рішення в частині виплати позивачу перерахованої суми грошового забезпечення залишається не виконаним у повному обсязі.
Отже, підстав для прийняття звіту відповідача наразі в суду не має.
Таким чином у зв'язку з відмовою у прийнятті звіту, суд враховуючи положення ст. 382-3 КАС України вважає, що відповідачу необхідно встановити новий строк для подання звіту про виконання судового рішення в частині виплати позивачу перерахованої суми грошового забезпечення.
Визначаючи новий строк з приводу подання звіту, суд ураховує положення частини 3 статті 382-1 КАС України (в редакції Закону № 4094-IX від 21.11.2024), відповідно до яких встановлений судом строк для подання звіту про виконання судового рішення має бути достатнім для його підготовки. Достатнім є строк, який становить не менше десяти календарних днів з дня отримання суб'єктом владних повноважень відповідної ухвали та не перевищує трьох місяців.
При цьому, ураховуючи категорію вирішеного спору і те, що виконання судового рішення здійснюється за рахунок коштів, що надходять з державного бюджету в умовах воєнного стану, суд вважає за доцільним встановити відповідачу двохмісячний строк для подання нового звіту про виконання судового рішення.
Керуючись ст.ст. 243, 248, 256, 294, 381-1, 382, 382-1, 382-2, 382-3 КАС України, суд -
Відмовити ІНФОРМАЦІЯ_1 у прийнятті звіту (вх. № 73196 від 20.11.2025) про виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 11.12.2024 у справі № 120/2631/24.
Звільнити керівника суб'єкта владних повноважень - відповідача від сплати штрафу.
Установити ІНФОРМАЦІЯ_1 новий строк для подання звіту про виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 11.12.2024 у справі № 120/2631/24.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 протягом двох місяців з моменту отримання копії цієї ухвали подати до Вінницького окружного адміністративного суду звіт про виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 11 грудня 2024 року в адміністративній справі №120/2631/24 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про зобов'язання вчинити дії з письмовими доказами на підтвердження повного його виконання.
Ухвала набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її складання.
Повний текст ухвали суду складено та підписано 12.12.2025.
Суддя Слободонюк Михайло Васильович