м. Вінниця
12 грудня 2025 р. Справа № 120/10457/25
Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Чернюк Алли Юріївни, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції України у Вінницькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
до Вінницького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Вінницькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії.
Позовні вимоги мотивовані протиправною, на думку позивача, бездіяльністю відповідача щодо не проведення нарахування та виплати йому середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні. Тому, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Ухвалою від 04.08.2025 року відкрито провадження у даній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Даною ухвалою також встановлено відповідачу строк на подання відзиву на позовну заяву.
На адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Обгрунтовуючи поданий відзив представник відповідача зазначив, що згідно з статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Крім того, відповідно до п. 8 розділу ІІІ Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затверджених наказом МВС України № 260 від 06.04.2016 (далі - Наказ № 260), сума грошової компенсації вказується в наказі про звільнення. Обов'язок роботодавця визначити працівникові при його звільненні належні для виплати суми кореспондуються і з приписами КЗпП України. При цьому, позивач у встановленому порядку отримав витяг наказу про звільнення від 22.04.2021 № 59 о/с, який, в свою чергу, є актом індивідуальної дії та на підставі якого фінансовим відділом ГУНП проводиться виплата коштів.
Відтак, на переконання представника відповідача, всі дії ГУНП у Вінницькій області були в межах визначених законодавством, що регулює діяльність Національної поліції України. Здійснення розрахунку з ОСОБА_1 не в день переведення не є затримкою розрахунку в понятті ст. 116, 117 КЗпП, оскільки між сторонами був наявний спір, який розглядався судом та як орган державної влади, ГУНП у Вінницькій області, грошові кошти для виплат грошового забезпечення та виконань рішень суду замовляє у Національної поліції України щомісячно відповідно до потреби.
Також у відзиві представник відповідача вказав, що період середнього заробітку з 19 липня 2022 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України (у редакції Закону № 2352-IX), яка передбачає обмеження виплати такому працівнику шістьма місяцями. Зважаючи на вищевикладені обставини та строки, на переконання представника відповідача, розрахунок варто провести наступним чином: (182 днів х 433, 08 гривень = 78820,56 гривень відповідно). Представник відповідача вказав, що у разі, якщо суд дійде до висновку про необхідність виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку,то з відповідача слід стягнути саме таку суму.
11.12.2025 позивачем подано до суду заяву, в якій він вказує, що остаточний розрахунок з ним здійснено 05.12.2025 року.
Розглянувши матеріали адміністративної справи, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 проходив службу в Головному управлінні Національної поліції у Вінницькій області.
Наказом начальника ГУНП у Вінницькій області від 22.04.2021 № 59 о/с ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції з 26.04.2021 відповідно до пункту 7 частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (за власним бажанням).
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 09.05.2025 року у справі № 120/2306/25, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025 позов ОСОБА_1 задоволено частково, зокрема зобов'язано Головне управління Національної поліції у Вінницькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 заборгованість у вигляді доплати до грошового забезпечення поліцейським, які забезпечують життєдіяльність населення на період дії карантину, за періоди з 01 жовтня 2020 року по 12 жовтня 2020 року включно, з 22 жовтня 2020 року по 28 березня 2021 року включно та з 17 квітня 2021 року по 26 квітня 2021 року в розмірі 50 відсотків грошового забезпечення, пропорційно відпрацьованому часу та з урахуванням вже виплачених сум такої доплати; зобов'язано Головне управління Національної поліції у Вінницькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 надбавку за роботу в умовах режимних обмежень у розмірі 10% до посадового окладу за період з 13 січня 2021 року по 26 квітня 2021 року.
На виконання вказаного судового рішення, 22.07.2025 та 05.12.2025 позивачу нараховано грошове забезпечення в загальному розмірі 33683,22 грн (5844,07 грн + 27839,15 грн), що підтверджується долученими позивачем розрахунками по рішенню Вінницького окружного адміністративного суду від 09 травня 2025 року у справі № 120/2306/25, складеними Управлінням фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку ГУНП у Вінницькій області.
Позивач вважає, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо не нарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 27.04.2021, а тому звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходить із наступного.
Статтею 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" визначено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.
Відповідно до частин 1 - 4 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Водночас право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні гарантоване приписами Кодексу законів про працю України (надалі - КЗпП України).
При цьому відповідно до рішення Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002 при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
Відповідно до частини 1 статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Строки проведення розрахунку при звільненні та відповідальність за недотримання таких строків визначені статтями 116 та 117 КЗпП України.
Статтею 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до статті 117 КЗпП України (у редакції, викладеній відповідно до Закону України від 1 липня 2022 року №2352-ІХ Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин; далі - Закон № 2352-ІХ) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Наведена редакція статті 117 КЗпП України набрала чинності з 19 липня 2022 року.
Варто зауважити, що стаття 117 КЗпП України діяла і до цього часу (до змін, внесених Законом № 2352-ІХ) і Верховний Суд сформував усталену практику у правозастосуванні указаних норм при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Так, Верховний Суд неодноразово зауважував, що якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Після ухвалення постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15 викладена в ній позиція (зокрема щодо наявності передбачених статтею 117 КЗпП України підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, якщо навіть остаточний розрахунок відбувся на підставі/виконання судового рішення) не піддавалася зміні (відступу).
Проте, правова позиція першочергово повинна ґрунтуватися на нормативному регулюванні спірних правовідносин, зміна якого може вплинути на те, яким чином її застосовувати до правовідносин, які виникли після цієї зміни.
Як вже зазначалося, з 19.07.2022 стаття 117 КЗпП України діє у редакції, викладеній згідно із Законом № 2352-ІХ, тому і підхід до правозастосування указаної норми змінився.
Відповідно до ст.117 КЗпП України у чинній її редакції час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає компенсації середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.
Водночас правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15 викладений щодо приписів статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 2352-ІХ.
Наведений у цій постанові підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, був побудований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку, оскільки на той час стаття 117 КЗпП України не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні.
Одночасно, з 19 липня 2022 року стаття 117 КЗпП України діє та підлягає застосуванню в редакції, викладеній згідно із Законом № 2352-ІХ.
Відтак в період з 27.04.2021 по 18.07.2022 включно (набрання чинності Законом № 2352-ІХ) слід застосовувати редакцію статті 117 КЗпП України до внесення у неї змін Законом № 2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у 6 місяців. До цього періоду застосовним є принцип співмірності.
Водночас у період з 19.07.2022 застосуванню підлягає вже нині чинна редакція статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати середнього заробітку шістьма місяцями. До цього періоду застосовувати практику Верховного Суду, зокрема, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15, недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин.
Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян від 06 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22 та у постановах Верховного Суду від 28 червня 2023 року у справі № 560/11489/22, від 29 січня 2024 року у справі № 560/9586/22 та ряду інших і саме цей підхід суд застосовує до спірних правовідносин.
Визначаючись із розміром середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з урахуванням наведених вище висновків Верховного Суду, який підлягає виплаті, суд враховує наступне.
Так, відповідачем при звільнені зі служби в поліції не виплачено всіх належних сум, адже при розрахунку таких позивачу не виплачено грошове забезпечення в повному обсязі, оскільки таке виплачено на виконання судового рішення 22.07.2025 та 05.12.2025.
Відтак середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні позивача слід вираховувати, починаючи з 27.04.2021 (наступного дня після звільнення позивача зі служби в поліції) по 18.07.2022 включно з урахування редакції КЗпП України до набрання чинності Законом № 2352-ІХ, а з 19.07.2022 - з огляду на редакцію, викладену згідно із Законом № 2352-ІХ.
Відповідно до частини 1 статті 27 Закону України "Про оплату праці" порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (надалі Порядок № 100).
Абзацом 3 пункту 2 вказаного Порядку № 100 передбачено, що середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Пунктом 3 Порядку № 100 визначено складові, які враховуються при обчисленні середньої заробітної плати. Натомість, у пункті 4 Порядку № 100 йдеться про виплати, що не враховуються при обчисленні середньої заробітної плати.
Особливості обрахунку розміру середньої заробітної плати за останні два місяці роботи наведено у пункті 8 Порядку № 100, згідно із яким нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Довідкою про доходи, що видана Головним управлінням Національної поліції у Вінницькій області, підтверджується те, що в лютому 2021 року та в березні 2021 року (два останні календарні місяці роботи, що передували звільненню позивача) йому нараховано 14006,78 грн. та 13994.98 грн.
З урахуванням приписів пункту 8 Порядку середньоденний розмір заробітної плати позивача становить 474,60 грн (14006,78 грн + 13994.98 грн / 59 календарний день в лютому 2021 року та в березні 2021 року).
Відтак середній заробіток позивачки за час затримки розрахунку при звільненні за період 27.04.2021 по 18.07.2022 включно складає 212 620,80 гривень (474,60 грн * 448 календарних днів), а з 19 липня 2022 року - 87801 гривень (474,60 грн * 185 календарних дні (не більше ніж за 6 місяців).
Водночас, як вже згадувалося вище, на необхідності застосування судом критеріїв зменшення розміру середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні (в редакції КЗпП України до набрання чинності Законом № 2352-ІХ) йдеться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.
За висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені у вказаній постанові, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Тобто, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Вказаний підхід застосований Верховним Судом у складі Касаційного адміністративного суду у постановах від 30 жовтня 2019 року у справі № 806/2473/18, від 12 серпня 2020 року у справі № 400/3151/19, ряду інших. Про допустимість зменшення розміру відшкодування середнього заробітку у правовідносинах щодо проходження військової служби вказав і Верховний Суд у постанові від 20 травня 2020 року (справа № 816/1640/17), зауваживши при цьому на обов'язок суду мотивувати прийняте рішення в частині підстав зменшення відшкодування.
Суд зазначає, що істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 0,158 (33683,22 грн (сума виплати за судовим рішенням) / 212 620,80гривень (середній заробіток за час затримки розрахунку, що підлягав би виплаті з 27.04.2021 по 18.07.2022 включно).
Відтак розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача за період з 27.04.2021 по 18.07.2022 включно становить 33594 грн (474,60 грн (середньоденний розмір заробітної плати позивача) х 0,158 (істотність частки) х 448 (кількість календарних днів за період з 27.04.2021 по 18.07.2022 включно).
Отже, з врахуванням принципу справедливості та співмірності позивачеві слід виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27.04.2021 по 18.07.2022 включно в розмірі 33594 грн, а за період з 19 липня 2022 року по (не більше як за 6 місяців) - в сумі 87801 грн.
Тобто, загальна сума середнього заробітку, що підлягає виплаті позивачеві з урахуванням правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян від 06 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22 та постановах Верховного Суду від 28 червня 2023 року у справі № 560/11489/22, від 29 січня 2024 року у справі № 560/9586/22 та ряду інших, становить 121395 грн (33594 грн (за період з 27.04.2021 по 18.07.2022 включно з урахуванням принципу пропорційності) + 87801 гривень (не більш як за 6 місяців).
За встановлених обставин слід дійти висновку, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо ненарахування та невиплати позивачеві середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Таким чином, перевіривши доводи сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд приходить до переконання, що заявлений позов належить задовольнити у спосіб визнання протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції у Вінницькій області щодо ненарахування та невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні та зобов'язання Головного управління Національної поліції у Вінницькій області нарахувати та виплатити на користь позивача середній заробіток за час затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні з військової служби в сумі 121395 грн.
Згідно з частинами 1 та 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.
За наведеного та враховуючи встановлені обставини у справі, оцінивши належність, допустимість, достовірність доказів, суд приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню частково.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись ст.ст. 73 - 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції у Вінницькій області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Зобов'язати Головне управління Національної поліції у Вінницькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за затримку у проведенні остаточного розрахунку при звільненні зі служби в поліції в сумі 121395 (сто двадцять одна тисяча триста дев'яносто п'ять гривень).
Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в сумі 968,96 грн. (дев'ятсот шістдесят вісім гривень дев'яносто шість копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції у Вінницькій області.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 )
Відповідач: Головне управління Національної поліції у Вінницькій області (вул. Театральна, 10, м. Вінниця, Вінницька область, 21050, код ЄДРПОУ: 40108672)
Суддя Чернюк Алла Юріївна