Справа № 369/22849/25
Провадження № 2-н/369/4507/25
про відмову у видачі судового наказу
12 грудня 2025 року м.Київ
Суддя Києво-Святошинського районного суду Київської області Хацько Н.О., розглянувши заяву ОСОБА_1 про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання дитини
ОСОБА_1 звернулася із заявою до Києво-Святошинського районного суду Київської області про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на її користь на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі однієї 1/4 частини доходу (заробітку) платника аліментів, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, до досягнення дитиною повноліття .
В заяві ОСОБА_1 зазначила, що вона та боржник мають дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Дитина проживає з нею та перебуває виключно на її утриманні. Боржник матеріальної допомоги на утримання доньки не надає, тому вона звертається до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів.
Відповідно до ч. 3 ст. 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Відповідно до ч. 5 ст. 183 СК України, той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину.
За змістом ч. 3 ст. 184 СК України той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
У пункті 17 постанови Пленуму Верховного суду України № 3 від 15 травня 2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» зазначено, що за відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину той із них, з ким вона проживає, вправі звернутися до суду з відповідним позовом.
Таким чином, право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів має той з батьків дитини, з яким дитина проживає.
Законодавець виходить саме з того, що аліменти - це кошти, спрямовані на забезпечення дитини всім необхідним для повноцінного розвитку, тому вони можуть бути стягнуті лише на користь того з батьків, хто проживає з дитиною та бере більш активну участь у її вихованні.
Отже, керуючись вимогами чинного законодавства, необхідно надати докази спільного проживання того з батьків, хто звертається для отримання аліментів, з дитиною на утримання якої власне і стягуються аліменти.
Місце проживання дитини є істотною умовою для розгляду заяви про видачу судового наказу, оскільки може вплинути на висновок суду про права та обов'язки заявника і боржника.
Відповідно до ч. 3 статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.
З матеріалів справи встановлено, що місце проживання потенційного боржника ОСОБА_2 є АДРЕСА_1 , що також підтверджується відповіддю з Єдиного демографічного реєстру. В свою чергу, місце проживання заявниці ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 . Однак, до матеріалів заяви не додано доказів зареєстрованого або фактичного місце проживання дитини ОСОБА_3 .
Враховуючи, що заявник та потенційний боржник зареєстровані та мешкають за різними адресами, тому суд приходить до висновку, що неможливо встановити з ким мешкає дитини на час звернення до суду про видачу наказу про стягнення аліментів на дитину.
Водночас слід зазначити, що фактичне місце проживання і задеклароване (зареєстроване) місце проживання можуть відрізнятись і навіть спільна реєстрація місця проживання, іноді, не може бути підтвердженням фактичного спільного проживання заявника і дитини.
У випадку коли дитина фактично проживає з тим з батьків, хто має намір звернутись з позовом (заявою) про стягнення аліментів, але має відмінне від дитини зареєстроване місце проживання - необхідно зазначити у позові (заяві), що хоча дитина і зареєстрована за певною адресою, але фактично проживає разом із заявником, додавши докази такого спільного проживання.
Доказами можуть бути будь-які офіційні документи такі, як довідка або акт від органу місцевого самоврядування, житлово-експлуатаційної організації, об'єднання співвласників багатоквартирного будинку, будинкового комітету, служби у справах дітей, рішення суду про визначення місця проживання тощо.
Заявницею до заяви не надано документів на підтвердження того, що неповнолітня донька мешкає із заявницею та перебуває на її утриманні.
Відповідно до пункту 1 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ № 14 від 23 грудня 2011 року «Про практику розгляду судами заяв у порядку наказного провадження» (далі-Постанова) наказне провадження є самостійним і спрощеним видом судового провадження у цивільному судочинстві при розгляді окремих категорій справ, у якому суддя в установлених законом випадках за заявою особи, якій належить право вимоги, без судового засідання і виклику стягувача та боржника на основі доданих до заяви документів видає судовий наказ, який є особливою формою судового рішення.
Такий спрощений вид провадження застосовується у справах за вимогами, які мають очевидно достовірний характер.
Відповідно до частин першої та другої статті 160 ЦПК України судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 161 цього Кодексу. Із заявою про видачу судового наказу може звернутися особа, якій належить право вимоги, а також органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Згідно з ч. 3 ст. 19 ЦПК України наказне провадження призначене для розгляду справ за заявами про стягнення грошових сум незначного розміру, щодо яких відсутній спір або про його наявність заявнику невідомо.
Відповідно до пункту 9 Постанови, наявність спору про право, яке є підставою для відмови у прийнятті заяви про видачу судового наказу, вирішується суддею у кожному конкретному випадку, виходячи із характеру та обґрунтованості заявленої матеріально-правової вимоги і документів, доданих до заяви. Наявність спору можна встановити відсутністю документів, що підтверджують наявність суб'єктивного права у заявника; документів, що підтверджують порушення суб'єктивного права або документів, що підтверджують виникнення права вимоги.
При розгляді справи у наказному провадженні боржник не має можливості надати свої заперечення проти заяви, або відзив.
Суд також враховує, що ЦПК України не передбачає права боржника на подання заяви про скасування судового наказу про стягнення аліментів.
Відповідно до п. 4 та п. 5 ч. 2 ст. 163 ЦПК України, у заяві повинно бути зазначено вимоги заявника і обставини, на яких вони ґрунтуються та перелік доказів, якими заявник обґрунтовує обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 163 ЦПК України, до заяви про видачу судового наказу додаються інші документи або їх копії, що підтверджують обставини, якими заявник обґрунтовує свої вимоги.
Враховуючи положення ч. 3 ст. 181, ч. 5 ст. 183 СК України, суд приходить до висновку, що заявницею до заяви про видачу судового наказу не додано саме безспірних доказів того, що дитина проживає з нею.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 165 ЦПК України, суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо заява подана з порушеннями вимог статті 163 цього Кодексу.
За змістом ч. 2 ст. 165 ЦПК України про відмову у видачі судового наказу суддя постановляє ухвалу.
Таким чином, заявницею при зверненні до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів на утримання дитини порушені вимоги п. 4 ч. 3 ст. 163 ЦПК України, тому необхідно відмовити ОСОБА_1 у видачі судового наказу про стягнення аліментів на утримання дитини.
На підставі викладеного, керуючись статтями 163, 165 ЦПК України, статтею 183 СК України, суд
Відмовити ОСОБА_1 про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання дитини.
Роз'яснити заявниці, що у відповідності до ч. 1 ст. 166 ЦПК України відмова у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 8, 9 частини першої статті 165 цього Кодексу, не є перешкодою для її повторного звернення з такою самою заявою в порядку, встановленому цим розділом, після усунення її недоліків.
Роз'яснити заявниці право на звернення до суду з тими самими вимогами в порядку позовного провадження.
Ухвала суду може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення безпосередньо до Київського апеляційного суду.
Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя Н.О.Хацько