8-й під'їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"12" грудня 2025 р. Справа № 922/3929/25
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Байбака О.І.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод залізобетонних конструкцій "Еталон" (адреса: 61060, м. Харків, пр.-т Льва Ландау, буд. 171; код ЄДРПОУ: 38771657)
до Приватного підприємства "Енергомонтаж" (адреса: 61032, м. Харків, пр.-т Героїв Харкова, буд. 301, оф. 20; код ЄДРПОУ 24286389)
про стягнення 380708,28 грн.
без виклику учасників справи
Товариство з обмеженою відповідальністю "Завод залізобетонних конструкцій "Еталон" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Приватного підприємства "Енергомонтаж" (далі - відповідач) 380708,28 грн, з яких:
187028,20 грн - заборгованості за договором купівлі-продажу № 0802/24-3 від 08 лютого 2024 року;
110091,67 грн - пені;
15541,73 грн - 3% річних;
68046,68 грн - інфляційні втрати.
Позов обґрунтовано з посиланням на порушення відповідачем умов договору купівлі-продажу № 0802/24-3 від 08.02.2024 щодо своєчасного та повного проведення розрахунків за отриманий товар.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 06.11.2025 відкрито провадження у справі № 922/3929/25; справу постановлено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням (виклику) сторін; запропоновано відповідачу подати відзив на позов в п'ятнадцятиденний строк з дня отримання даної ухвали; встановлено позивачу строк для подання відповіді на відзив протягом трьох днів з дня отримання відзиву на позов; встановити відповідачу строк для подання заперечень протягом трьох днів з дня отримання відповіді на відзив.
Згідно з вимогами ст. 120 ГПК України, суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
З метою повідомлення сторін про відкриття провадження у справі та надання їм можливості реалізувати власні процесуальні права, судом засобами електронного зв'язку та поштового зв'язку направлено копію ухвали від 06.11.2025.
Позивачу копія ухвали від 06.11.2025 доставлена до його електронного кабінету в системі “Електронний суд», про що свідчить долучена до матеріалів справи довідка про доставку електронного листа через систему “Електронний суд» від 06.11.2025 (а. с. 85).
Надіслана на поштову адресу відповідача (яка зазначена у позовній заяві та в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань) копія зазначеної ухвали також отримана останнім, про що свідчить відповідне зворотне поштове повідомлення про направлення поштової кореспонденції, яке долучено до матеріалів справи (а. с. 86).
З урахуванням викладеного, судом виконано процесуальний обов'язок щодо повідомлення сторін про розгляд справи, а останні в розумінні вимог ст. 120 ГПК України вважаються такими, що належним чином повідомлені про такий розгляд.
В процесі розгляду справи відповідач надіслав на адресу суду відзив на позовну заяву (вх. № 27564 від 26.11.2025), в якому просить суд зменшити розмір сум штрафних санкцій до 1000,00 грн.
Свої вимоги відповідач обґрунтовує з посиланням на те, що в Україні з 2022 року введено воєнний стан, що в свою чергу негативно впливає на можливість ведення відповідачем підприємницької діяльності; що позивачем заявлено до стягнення інфляційні та 3% річних за рахунок яких він покриває свої можливі втрати внаслідок прострочення відповідачем виконання своїх зобов'язань, та при цьому позивач не надав суду будь-яких доказів понесення збитків внаслідок зазначених обставин; що розмір пені та штрафу, які позивач просить стягнути з відповідача, складає більше 100 відсотків від невиконаного зобов'язання відповідача за договором купівлі-продажу № 0802/24-3 від 08.02.2024, що є для відповідача надмірним тягарем.
Позивач не скористався своїм правом на подання відповіді на відзив у порядку та строк, встановлені ухвалою Господарського суду Харківської області від 06.11.2025.
Розглянувши подані на розгляд суду матеріали справи, суд визнає їх достатніми для прийняття судового рішення по суті спору.
Перевіривши матеріали справи, оцінивши надані суду докази та доводи, суд встановив.
Як свідчать матеріали справи, 08.02.2024 між позивачем, як постачальником, та відповідачем, як покупцем, укладено договір купівлі-продажу № 0802/24-3 (далі за текстом - договір; а. с. 18-20), за умовами якого постачальник зобов'язується передати у власність покупця товар, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар.
Предметом договору є залізобетонні вироби (п. п. 1.1, 2.1 договору).
Відповідно до п. 2.2. договору, загальна кількість Товару, що підлягає поставці, його часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються Специфікаціями, які є додатками до цього Договору та його невід'ємною частиною.
Пунктом 3.1. договору передбачено, що ціни на послуги узгоджуються сторонами та вказуються у рахунках на оплату від Перевізника.
Відповідно до п. 3.2. договору розрахунки за цим Договором здійснюються в безготівковій формі у національній грошовій валюті України шляхом перерахування попередньої оплати у розмірі 100% (сто відсотків) від вартості вказаної у рахунку на оплату або у розмірі бажаного майбутнього перевезення.
Згідно з п. 4.1 договору ціна товару та загальна вартість товару за даним договором визначається у специфікації.
На підставі п. п. 5.1, 5.4 договору постачання товару здійснюється після перерахування покупцем на рахунок постачальника попередньої оплати за товар у розмірі 100 (сто) відсотків ціни товару, якщо інші умови не визначені в специфікації або додатковими угодами. Датою оплати за товар вважається день зарахування коштів на рахунок постачальника.
Пунктом 6.2. договору визначено, що перехід права власності та ризиків випадкового знищення або пошкодження Товару відбувається в момент передачі Товару уповноваженому перевізнику Покупця та/або підписання Видаткової накладної на Товар.
Пунктом 8.2. Договору визначено, що за фактом виконання перевезення Сторони складають та підписують Акт надання послуг.
Відповідно до п. 12.1 договору, у випадку несвоєчасної оплати отриманого товару, покупець сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу.
За змістом п. п. 13.1-13.3 договору останній вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами.
Строк цього договору починає перебіг у момент, визначений у п. 13.1 цього договору, та закінчується 31.12.2024.
Закінчення строку цього договору не звільняє сторони від виконання своїх обов'язків за даним договором та від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього договору.
З матеріалів справи вбачається, що протягом дії договору з метою його виконання між сторонами складено та підписано специфікації (а. с. 21-26): № 1, № 2, № 3 та № 4 від 08.02.2024, № 5 від 08.03.2024, № 6, № 7, № 8, № 9 та № 10 від 14.03.2024, № 11 від 09.04.2024.
Матеріалами справи також підтверджується факт належного виконання умов договору з боку позивача щодо поставки товару, що підтверджується видатковими накладними (а. с. 31-48): № 792 від 20.02.2024, № 790 від 21.02.2024, № 969 від 09.03.2024, № 1131 від 14.03.2024, № 1183 від 18.03.2024, № 1235 від 19.03.2024, № 1383 від 25.03.2024, № 1398 від 27.03.2024, № 1429 від 27.03.2024, № 1447 від 28.03.2024, № 1490 від 29.03.2024, № 1491 від 29.03.2024, № 1493 від 29.03.2024, № 1613 від 02.04.2024, № 1614 від 02.04.2024, № 1689 від 03.04.2024, № 1690 від 03.04.2024, № 1708 від 03.04.2024, № 1741 від 03.04.2024, № 1738 від 04.04.2024, № 1739 від 04.04.2024, № 1740 від 04.04.2024, № 1803 від 05.04.2024, № 1874 від 08.04.2024, № 1934 від 10.04.2024, № 1989 від 10.04.2024, № 2022 від 10.04.2024, № 2021 від 11.04.2024, № 2200 від 16.04.2024, № 2758 від 30.04.2024, № 2928 від 04.05.2024, № 2981 від 08.05.2024, № 3232 від 16.05.2024, № 3266 від 17.05.2024, № 3277 від 18.05.2024, № 3293 від 20.05.2024, які містять печатки та підписи обох сторін договору. Всього позивачем було поставлено товару за вказаними видатковими накладними на загальну суму 10 209 983,58 грн.
Згідно з залученими до матеріалів справи платіжними дорученнями відповідач здійснив оплату поставленого товару на загальну суму 10 022 955,50 грн. наступними платіжними інструкціями: № 289_00000/6f6f9255-289e-4de1-9c6c-c58367a1ff42, № 77_00000/4bf67f8c-6184-4291-b035-c6160f315a7f, № 56_00000/7707a51d-06cb-4205-b094-ead4d845c8bf, № 107_00000/1ddfb7a1-6eeb-49e5-9a38-7eeb15e28c61, № 106_00000/79539b68-7435-46d6-88e1-0af73255060a, № 105_00000/63153dfd-66c5-4550-a563-2c83ef5309d8, № 104_00000/4321de3f-c9c7-4ecc-84d8-6c451d9d5a85, № 6_00000/fe02119a-e363-4812-952f-6c66b2c7574c, № 102_00000/520aa9e1-4e69-4d8b-8030-7235ba012afa, № 484_00000/568101a5-d4ac-4b53-952c-7656c2fc46ad, № 88_00000/5f060139-cf7b-4bbc-8edd-63ce5ed5df6f, № 261_00000/f058fc7b-3b81-471a-8377-d04a34bafc9c, № 543_00000/4f861d76-4b53-4f9f-86b9-6f26520a5d4b, № 842_00000/5b4754a1-d66e-4bf9-be3b-4fd65db80619, № 848_00000/6e08280c-1d81-488d-9b0d-1404e805a9af, № 14_00000/40181b76-9a30-4eb7-80f7- 850809ee7400
Також, як свідчать матеріали справи, крім Договору купівлі-продажу № 0802/24-3 від 08 лютого 2024 року, Позивач, як Перевізник, та відповідач, як замовник, уклали Договір про надання послуг з перевезення вантажу за № 2503/2024-П від 08 лютого 2024 року (далі - Договір перевезення) на виконання умов якого позивачем надавалися відповідачу послуги з перевезення вантажу.
Як свідчать матеріали справи, відповідач 27.12.2024 року та 15.01.2025 року оплатив у повному розмірі надані послуги за Договором про надання послуг з перевезення вантажу.
Проте, відповідно до Платіжного доручення за № 848_00000/6e08280c-1d81-488d-9b0d-1404e805a9af від 27 грудня 2024 року відповідач сплатив суму 400 000.00 грн в якості боргу за Договором Поставки та Договором про надання послуг з перевезення вантажу, про що свідчить графа «призначення платежу» - «Сплата за стінові панелі, фунд. блоки та інш.зг.дог.№0802/24-3 від 08.02.2024р. ,дог.№2503/2024- П від 25.03.2024р., за актом звіряння № бн від 26.12.2024р., в т. ч. ПДВ 20 % - 66 666,67 грн».
Як зазначає позивач, від Відповідача не надходило пропозицій щодо розподілення суми оплати в рахунок сплати заборгованості за договорами перевезення та купівлі-продажу. В свою чергу, Позивач, в порядку черговості закриття боргу, розподілив сплачену суму коштів у розмірі 400 000.00 грн в наступному порядку: 209 971,56 грн було визначено, як оплата боргу за договором перевезення; 190 028,44 грн було визначено, як оплата боргу за договором купівлі-продажу.
В подальшому, відповідач 15.01.2025 року сплатив залишкову суму боргу за договором про надання послуг з перевезення вантажу у розмірі 42 028.44 грн, відповідно, заборгованість за цим договором була оплачена, а подальші взаємовідносини за цим договором не здійснювалися.
При цьому, решта боргу за поставлений товар за договором купівлі-продажу № 0802/24-3 від 08.02.2024 в сумі 187 028.20 грн залишилася не оплаченою.
Обставини щодо стягнення зазначеного боргу стали підставами для звернення позивача до суду з позовом у даній справі.
Крім того, у зв'язку з простроченням відповідачем оплати поставленого товару за договором купівлі-продажу № 0802/24-3 від 08.02.2024, що мали місце в процесі виконання умов цього договору, позивач на підставі умов цього договору та відповідних вимог чинного законодавства України нарахував до стягнення з відповідача 110091,67 грн пені, 15541,73 грн 3 % річних за загальний період прострочення оплат з 19.05.2024 по 29.10.2025, а також 68046,68 грн інфляційних за прострочення оплат протягом червня 2024 - жовтня 2025.
Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, суд виходить з такого.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з вимогами ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до положень ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
На підставі ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Відповідно до ч. 1-2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
За умовами ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
За змістом ст. ст. 598-599 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
У даному випадку, як свідчать матеріали справи, позивач виконав свої зобов'язання за купівлі-продажу № 0802/24-3 від 08.02.2024 поставивши відповідачу обумовлений цим договором товар на загальну суму 10209983,58 грн.
Однак, відповідач свої зобов'язання щодо оплати цього товару в повному обсязі не виконав, його заборгованість перед позивачем складає 187028,20 грн. Строк виконання зобов'язань зі сплати цієї заборгованості встановлено умовами договору, та є таким, що настав. Відповідач при поданні відзиву на позов існування зазначеного боргу фактично не заперечує.
Враховуючи викладене, а також те, що відповідач в процесі розгляду даної справи не спростував зазначені обставини та не надав суду доказів оплати цієї заборгованості, суд за наслідками розгляду справи приходить до висновку про задоволення позову в даній частині вимог та стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості в сумі 187028,20 грн.
Щодо позову в частині стягнення інфляційних, 3% річних, суд зазначає таке.
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
За змістом ч. 1-2 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Аналіз статті 625 ЦК України вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.
У даному випадку, відповідач є таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання, оскільки не виконав його в строк, встановлений умовами укладеного між сторонами договору. Зазначене надає позивачу право на нарахування інфляційних та 3% річних за весь час прострочення.
Згідно з позовною заявою, у зв'язку з простроченням відповідачем виконання грошового зобов'язання, позивач на підставі ст. 625 ЦК України нарахував до стягнення з відповідача 15541,73 грн 3 % річних за загальний період прострочення оплат за видатковими накладними з 19.05.2024 по 29.10.2025, та 68046,68 грн інфляційних за прострочення оплати за видатковими накладними, що мало місце протягом червня 2024 - жовтня 2025.
Перевіривши складений позивачем розрахунок зазначених нарахувань, суд констатує його арифметичну вірність. Перевірка розрахунку судом здійснювалася за допомогою інструменту “Юридичний калькулятор» (https://calc.sitebuy.pro/).
За таких обставин, заявлений позов в даній частині вимог також підлягає задоволенню, а з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 15541,73 грн 3 % річних та 68046,68 грн інфляційних за вказані вище періоди прострочення виконання зобов'язання.
Щодо позову в частині стягнення пені, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Відповідно до ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
За змістом ст. ст. 1, 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Як зазначалось, згідно з п. 12.1 договору відповідальність покупця, а саме, у випадку несвоєчасної оплати отриманого товару, покупець сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу.
Згідно з позовною заявою, у зв'язку з простроченням відповідачем виконання грошового зобов'язання, позивач нарахував до стягнення з відповідача 110091,67 грн пені за шестимісячний період прострочення оплати за кожною видатковою накладною за якою відповідач допустив прострочення.
Перевіривши складений позивачем розрахунок пені, суд також констатує його арифметичну вірність. Перевірка розрахунку судом здійснювалася за допомогою інструменту “Юридичний калькулятор» (https://calc.sitebuy.pro/).
За таких обставин, заявлений позов в даній частині вимог також підлягає задоволенню, а з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 110091,67 грн пені за вказані вище періоди прострочення виконання зобов'язання.
Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій до 1000,00 грн. суд зазначає наступне.
Згідно з ч. 3 ст. 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Статтею 2 ГПК України також передбачено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема, є: верховенство права; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; пропорційність.
Визначені наведеними нормами положення з урахуванням приписів Господарського процесуального кодексу України щодо загальних засад господарського судочинства та щодо обов'язку суду сприяти учасникам судового процесу в реалізації їхніх прав дає право суду зменшити розмір штрафних санкцій за умови, що він значно перевищує розмір завданих допущеним порушенням збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Статтею 546 ЦК України неустойка (штраф, пеня) віднесена до переліку видів забезпечення виконання зобов'язань.
Як зазначалось, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (ч. 1 ст. 549 ЦК України).
Отже, неустойка має подвійну правову природу, є водночас способом забезпечення виконання зобов'язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов'язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання боржником.
Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов'язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов'язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов'язання. Метою застосування неустойки є, в першу чергу, захист інтересів кредитора.
Разом з тим, відповідно до висновків, викладених в рішенні Конституційного Суду України № 7-рп/2013 від 11.07.2013 наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Оскільки неустойка має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може лягати непомірним тягарем для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
Конституційний суд України в наведеному рішенні зауважує, що захист від цих зловживань має базуватись на положеннях законодавства, зокрема ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України, відповідно до якої розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення
Відтак, стягнення неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.
Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 Цивільного кодексу України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.
Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно ст. 86 ГПК, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
При вирішенні питання про зменшення розміру штрафних санкцій (пені) суди також беруть до уваги як обставини, прямо визначені у ст. 551 ЦК України, так і інші обставини, на які посилаються сторони і які мають бути доведені ними.
В даному випадку, як вже зазначалося, відповідач в обґрунтування клопотання про зменшення штрафних санкцій до 1000 грн. посилається на те, що в Україні з 2022 року введено воєнний стан, що в свою чергу негативно впливає на можливість ведення відповідачем підприємницької діяльності; що позивачем заявлено до стягнення інфляційні та 3% річних за рахунок яких він покриває свої можливі втрати внаслідок прострочення відповідачем виконання своїх зобов'язань, та при цьому позивач не надав суду будь-яких доказів понесення збитків внаслідок зазначених обставин; що розмір пені та штрафу, які позивач просить стягнути з відповідача, складає більше 100 відсотків від невиконаного зобов'язання відповідача за договором купівлі-продажу № 0802/24-3 від 08.02.2024, що є для відповідача надмірним тягарем.
Однак, розглянувши зазначені доводи суд вважає що відповідачем не наведено наявності виняткових обставин, за наявності яких можливе зменшення штрафних санкцій судом.
Зокрема, суд зазначає, що підприємництво за своєю суттю є ризикованою діяльністю, в Україні діє принцип свободи договору та заборони суперечливої поведінки, сторони в даному випадку добровільно уклали договір і визначили штрафні санкції. Відповідач при укладанні договору повністю погодився з умовами щодо порядку нарахування позивачем штрафних санкцій у випадку порушення відповідачем умов договору щодо оплати поставленого товару. Відповідно, в даному випадку допустивши таке порушення відповідач має нести відповідальність перед позивачем у вигляді сплати пені у встановленому сторонами розмірі.
Суд критично ставиться до послань відповідача в обґрунтування необхідності зменшення розміру штрафних санкцій на те, що в Україні з 2022 року введено воєнний стан, що в свою чергу негативно впливає на можливість ведення відповідачем підприємницької діяльності.
В силу Закону, сама по собі військова агресію РФ проти України, та введений в зв'язку з цим воєнний стан не є підставою для звільнення або зменшення відповідальності за невиконання/неналежне виконання договірних зобов'язань. До того ж військова агресію РФ проти України, та введений в зв'язку з цим воєнний стан однаковим чином впливають на ведення господарської діяльності як відповідачем, так і позивачем (до того ж, підприємство позивача, як і підприємство відповідача, також зареєстроване та здійснює свою господарську діяльність в м. Харків), а відповідач заявляючи клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій не надав доказів яким саме чином воєнний стан призвів до прострочення оплати отриманого товару та ускладнює здійснення остаточних розрахунків з позивачем протягом більше ніж півтора роки.
Посилання відповідача на значний розмір штрафних санкцій в порівнянні з розміром існуючої заборгованості суд також вважає безпідставним, оскільки, як встановлено судом, в рамках договору купівлі-продажу позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 10 209 983,58 грн., тоді як позивач заявив до стягнення з відповідача пеню в сумі 110091,67 грн, що відповідно становить 1,07% від загальної суми поставленого товару. Таким чином, сума заявленої до стягнення пені не може вважатися значною в порівнянні з сумою договору та розглядатися не як засіб стимулювання відповідача до виконання основного грошового зобов'язання, а як непомірний тягар для останнього та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків для позивача.
Суд також враховує, що в даному випадку відповідач не виконує своїх зобов'язань щодо остаточних розрахунків з позивачем більше ніж півтора роки, тобто фактично користується грошовими коштами позивача, однак при цьому стверджує про відсутність доказів понесення позивачем збитків в зв'язку з порушенням зобов'язань.
Посилання відповідача на власне скрутне матеріальне становище суд також не вважає винятковим випадком який може зумовити зменшення розміру штрафних санкцій, оскільки по-перше, відповідач в обґрунтування зазначеного не надав суду жодних доказів наявності скрутного матеріального становища та відповідно неможливості сплати штрафних санкцій в заявленому розмірі, і по-друге, відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України, Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Таким чином, відсутність у боржника грошових коштів не є підставою для звільнення боржника від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань.
За таких обставин, суд в даному випадку не вбачає виняткових обставин, за наявності яких можливе зменшення штрафних санкцій судом. Зазначене в свою чергу зумовлює відмову в задоволенні відповідного клопотання відповідача.
Окрім того, суд також враховує та звертає увагу відповідача, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина друга статті 625 Цивільного кодексу України).
За змістом вищенаведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов'язання.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18 зазначила, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до ст. 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
Водночас, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02.07.2025 у справі №903/602/24 конкретизувала правовий висновок, викладений в її постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, зазначивши таке:
"Велика Палата Верховного Суду зазначає, що у справі № 902/417/18 зроблено загальний висновок про можливість суду за певних умов зменшити розмір процентів річних, нарахованих на підставі ст. 625 ЦК України, тоді як підстави для такого зменшення процентів річних суд повинен установлювати в кожному конкретному випадку.
Законодавство не містить переліку підстав для зменшення процентів річних. Такими підставами можуть бути, зокрема, дії боржника, спрямовані на належне виконання зобов'язання, ступінь вини боржника, міра виконання зобов'язання боржником, майновий стан сторін, інші інтереси сторін, дії чи бездіяльність кредитора, очевидна неспівмірність заявленої суми процентів річних порівняно із сумою боргу, а також інші підстави, підтверджені конкретними обставинами справи.
Заявляти про наявність підстав для зменшення процентів річних та доводити, що вони підтверджуються конкретними обставинами справи, має саме боржник, а суд з огляду на наявні в матеріалах справи докази має надати оцінку обґрунтованості таких доводів та вирішити питання про можливість зменшення процентів річних.
Також при вирішенні питання про зменшення процентів річних суд має враховувати принципи розумності, справедливості, пропорційності та дотримуватись балансу між інтересами боржника і кредитора.
До того ж у постанові від 05.06.2024 у справі №910/14524/22 (провадження №12-4гс24) Велика Палата Верховного Суду зазначала, що зменшення судом заявлених до стягнення штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі ст. 625 ЦК України, є правом, а не обов'язком суду і може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи та наданих учасниками справи доказів.
З огляду на зазначені правові висновки Великої Палати Верховного Суду, враховуючи правову природу процентів річних як визначеної законом плати боржника за користування грошовими коштами кредитора, їх розмір може бути зменшено.
При цьому суд при визначенні розміру, до якого можна зменшити проценти річних, обмежений нормою ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка визначає, що боржник має сплатити кредитору три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) від простроченої суми.
Отже, саме три проценти річних є законодавчо встановленим розміром процентів річних, які боржник повинен сплатити у разі неналежного виконання грошового зобов'язання. Три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) є мінімальним розміром процентів річних, на які може розраховувати кредитор у разі неналежного виконання зобов'язання боржником. Тому зменшення судом процентів річних можливе лише до такого розміру, тобто не менше ніж три проценти річних.
Відтак розмір процентів річних, який становить законодавчо встановлений розмір трьох процентів річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом), не підлягає зменшенню судом. ".
В даному випадку як вбачається з матеріалів справи, заявлений позивачем до стягнення у даній справі розмір процентів річних становить законодавчо встановлений розмір трьох процентів річних, передбачений ч. 2 ст. 625 ЦК України, томі їх зменшення судом за правилами ст. 551 ЦК України є неможливим.
Інфляція - це знецінювання грошей і безготівкових коштів, що супроводжується ростом цін на товари і послуги (Методологічні положення щодо організації статистичного спостереження за змінами цін (тарифів) на спожиті товари (послуги) і розрахунку індексу споживчих цін, затверджені наказом Державного комітету статистики України від 14 листопада 2006 року № 519).
Компенсація кредитору інфляційних втрат згідно з положеннями частини другої статті 625 Цивільного кодексу України є мінімальною гарантією захисту його інтересів, яка забезпечує збереження цінності грошових коштів протягом прострочення оплати боржником відповідних товарів, робіт чи послуг.
Інфляційні втрати не є штрафними санкціями чи платою боржника за користування коштами кредитора, вони, як уже зазначалося, входять до складу грошового зобов'язання і є способом захисту майнового права та інтересу. Тому, на відміну від процентів річних, суд не може зменшити розмір інфляційних втрат.
Здійснюючи розподіл судових витрат суд зазначає.
Відповідно до ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки за наслідками розгляду справи позов підлягає задоволенню, судові витрати у справі підлягають покладенню на відповідача. За таких обставин, з відповідача на користь позивача також підлягають стягненню 5710,62 грн витрат по сплаті судового збору.
Керуючись ст. ст. 73-74, 76-80, 123, 126, 129, 232-233, 237-238, 240-241 ГПК України, господарський суд, -
Позов задовольнити.
Стягнути з Приватного підприємства "Енергомонтаж" (адреса: 61032, м. Харків, пр.-т Героїв Харкова, буд. 301, оф. 20; код ЄДРПОУ 24286389) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод залізобетонних конструкцій "Еталон" (адреса: 61060, м. Харків, пр.-т Льва Ландау, буд. 171; код ЄДРПОУ 38771657):
187028,20 грн - заборгованості за договором купівлі-продажу № 0802/24-3 від 08 лютого 2024 року;
110091,67 грн - пені;
15541,73 грн - 3% річних;
68046,68 грн - інфляційних втрат;
5710,62 грн - витрат по сплаті судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано в строки та в порядку визначеному ст. 256, 257 ГПК України з урахуванням п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.
Суддя О.І. Байбак