ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
26.11.2025Справа № 910/5986/25
Господарський суд міста Києва у складі: головуючого - судді Лиськова М.О.,
при секретарі судового засідання Самошиній І.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “ТАВАНЬ СОЛАР 3»
(03035, м. Київ, вул. Митрополита Василя Липківського, буд. 18;
ідентифікаційний код: 40813879)
до Державного підприємства “Гарантований покупець»
(01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, буд. 27;
ідентифікаційний код: 43068454)
про стягнення 4 721 025,28 грн.
За участі представників учасників справи згідно протоколу судового засідання
Товариство з обмеженою відповідальністю “ТАВАНЬ СОЛАР 3» (далі-позивач) звернулася до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Державного підприємства “Гарантований покупець» (далі-відповідач) про стягнення штрафних санкцій та відсотків у зв'язку із неналежним виконанням умов Договору 592/01 від 30.08.2019 у загальному розмірі 4 721 025, 28 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.05.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі, розгляд справи прийнято здійснювати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання у справі на 28.05.2025.
27.05.2025 до суду від представника відповідача надійшло клопотання про зупинення провадження у справі, в якому заявник просить суд зупинити провадження у справі №910/5986/25 до закінчення перегляду в касаційному порядку об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи №908/948/23.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.05.2025 зупинено провадження у справі №910/5986/25 до розгляду Об'єднаною Палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи №908/948/23.
24.07.2025 через підсистему “Електронний суд» від представника Товариство з обмеженою відповідальністю “ТАВАНЬ СОЛАР 3» надійшло клопотання про поновлення провадження у справі №910/5986/25 у зв'язку із усуненням обставин, що раніше зумовили його зупинення.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.07.2025 судом поновлено провадження у справі, підготовче засідання призначено на 03.09.2025.
07.08.2025 відповідачем подано клопотання про продовження строку для подання відзиву.
13.08.2025 відповідачем подано відзив на позовну заяву, в котрому проти задоволення позовних вимог заперечує повністю. Відповідач вказує, що покупець не порушив умов Договору, оскільки здійснив розрахунки з позивачем належним чином, з врахуванням регуляторних актів щодо обсягу та порядку оплати електричної енергії, з огляду на що у позивача відсутні підстави для стягнення відсотків річних, інфляційного збільшення суми боргу, пені та штрафу. Окрім того, відповідачем заявлено клопотання про зменшення розміру неустойки до 1 грн.
Протокольною ухвалою суду від 24.09.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 15.10.2025.
15.10.2025 Державним підприємством “Гарантований покупець» подано клопотання про зменшення розміру неустойки, 3% річних та інфляційних втрат до 1 грн.
Протокольною ухвалою суду від 15.10.2025 судом після вступного слова учасників справи перед стадією дослідження доказів оголошено перерву до 05.11.2025.
05.11.2025 Товариством з обмеженою відповідальністю “ТАВАНЬ СОЛАР 3» подано заперечення на клопотання про зменшення розміру неустойки, 3% річних та інфляційних втрат.
У судовому засіданні 05.11.2025 судом вирішено оголосити перерву у розгляді справи по суті на 26.11.2025.
У судовому засіданні 26.11.2025 суд дослідив зібрані в матеріалах справи докази, заслухав пояснення представників сторін, як щодо дослідження доказів, так і по суті позовних вимог. Представник позивача надали пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав та просив позов задовольнити повністю. Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечив.
У судовому засіданні 26.11.2025 на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
30 серпня 2019 року між Державним підприємством «Гарантований покупець» (далі - «Відповідач») та ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ТАВАНЬ СОЛАР 3» (далі - «Позивач») був укладений Договір №592/01 (далі - «Договір»).
Відповідно до п. 1.1 Договору, виробник за «зеленим» тарифом зобов'язується продавати, а гарантований покупець зобов'язується купувати всю відпущену електричну енергію, вироблену продавцем за «зеленим» тарифом, та здійснювати її оплату відповідно до умов цього Договору та законодавства України, у тому числі Порядку купівлі гарантованим покупцем електричної енергії, виробленої з альтернативних джерел, затвердженого постановою НКРЕКП від 26.04.2019 року №641 (далі - Порядок), або Порядку продажу та обліку електричної енергії, виробленої споживачами, а також розрахунків за неї, затвердженого постановою НКРЕКП від 13.12.2019 №2804 (далі - Порядок продажу електричної енергії споживачами).
Згідно п. 1.1 Порядку, Порядок визначає порядок купівлі-продажу гарантованим покупцем електричної енергії у виробників, яким встановлено "зелений" тариф, та суб'єктів господарювання, які за результатами аукціону набули право на підтримку.
Цей Порядок поширюється на виробників електричної енергії за "зеленим" тарифом, кандидатів у такі виробники, переможців аукціону, гарантованого покупця, постачальників електричної енергії, що виконують функцію постачальника універсальних послуг (далі - ПУП), оператора системи передачі (далі - ОСП) та адміністратора комерційного обліку (п. 1.2 Порядку).
Постановою НКРЕКП від 31.05.2019р. №893 «Про видачу ліцензії з виробництва електричної енергії ТОВ «ТАВАНЬ СОЛАР 3», Позивачу було видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з виробництва електричної енергії. Постановою НКРЕКП від 27.06.2019р. №1304 «Про встановлення зеленого тарифу ТОВ «ТАВАНЬ СОЛАР 3», Товариству було установлено «зелений» тариф на електричну енергію, вироблену на об'єктах електроенергетики, що використовують альтернативні джерела енергії, до 01 січня 2030 року.
Відповідно до п. 2.3 Договору продавець за «зеленим» тарифом зобов'язується продавати, а гарантований покупець зобов'язується купувати всю відпущену електричну енергію в точках комерційного обліку електричної енергії генеруючих одиниць продавця за «зеленим» тарифом за встановленим йому «зеленим» тарифом з урахуванням надбавки до тарифу.
Згідно з п. 2.4 Договору продавець за «зеленим» тарифом продає гарантованому покупцю електричну енергію відповідно до Порядку, якщо продавець є виробником за «зеленим» тарифом, або Порядку продажу електричної енергії споживачами, у разі якщо продавець є споживачем за «зеленим» тарифом, за тарифами, величини яких для кожної генеруючої одиниці за «зеленим» тарифом встановлені Регулятором, у національній валюті України.
Відповідно до п. 2.5 Договору вартість електричної енергії, купленої гарантованим покупцем у продавця за «зеленим» тарифом у розрахунковому місяці, визначається відповідно до глави 10 Порядку або глави 6 Порядку продажу електричної енергії споживачами на підставі тарифів, встановлених НКРЕКП для кожної генеруючої одиниці.
Постановою НКРЕКП від 24 грудня 2019 року №3111 «Про встановлення "зелених" тарифів на електричну енергію та надбавки до "зелених" тарифів за дотримання рівня використання обладнання українського виробництва для суб'єктів господарювання» Позивачу на лютий, березень 2020 року був установлений "зелений" тариф на електричну енергію на рівні 395,34 коп/кВт·год (без ПДВ).
Постановою НКРЕКП від 25 березня 2020 року №723 «Про встановлення "зелених" тарифів на електричну енергію та надбавки до "зелених" тарифів за дотримання рівня використання обладнання українського виробництва для суб'єктів господарювання» Позивачу на квітень, травень, червень 2020 року був установлений "зелений" тариф на електричну енергію на рівні 425,36 коп/кВт·год (без ПДВ).
Постановою НКРЕКП від 30 червня 2020 року N 1245 «Про встановлення "зелених" тарифів на електричну енергію та надбавки до "зелених" тарифів за дотримання рівня використання обладнання українського виробництва для суб'єктів господарювання» Позивачу на липень 2020 року був установлений "зелений" тариф на електричну енергію на рівні 451,20 коп/кВт·год (без ПДВ).
Пунктом 3.1 Договору передбачено, що обсяг фактично проданої та купленої електричної енергії визначається відповідно до положень глави 8 Порядку на підставі даних обліку, наданих гарантованому покупцю адміністратором комерційного обліку відповідно до глави 7 Порядку.
Дані обліку поставленої електричної енергії завантажуються платформу «Market management system» (MMS) і адмініструються АТ «НЕК «Укренерго» який є адміністратором комерційного обліку.
Згідно з п. 3.2 Договору розрахунок за куплену гарантованим покупцем електроенергію здійснюється грошовими коштами, що перераховуються на поточний рахунок продавця за «зеленим» тарифом, з урахуванням ПДВ.
Згідно п. 3.3 Договору, оплата товарної продукції (електричної енергії), купленої Відповідачем у виробників за «зеленим» тарифом у розрахунковому місяці, та формування актів купівлі-продажу електричної енергії та актів купівлі-продажу відшкодування частки вартості врегулювання небалансу електричної енергії здійснюються відповідно до положень глави 10 Порядку.
Підпунктом 2 п. 4.5 Договору визначено, що гарантований покупець зобов'язаний у повному обсязі здійснювати своєчасні розрахунки за куплену у продавця за «зеленим» тарифом електричну енергію.
Відповідно до положень глави 10 Порядку, Відповідач зобов'язаний здійснити оплату платежу за поставлену електричну енергію:
- за перші 10 днів розрахункового місяця - до 15 числа (включно) розрахункового місяця (п. 10.1 Порядку);
- за перші 20 днів розрахункового місяця - до 25 числа (включно) розрахункового місяця (п. 10.1 Порядку);
- остаточний розрахунок - після отримання від продавця Акту купівлі-продажу протягом двох робочих днів з дати затвердження Регулятором розміру вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел (п. 10.4 Порядку).
Відповідно Постановами НКРЕКП (Регулятором) були затверджені розміри вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел за відповідний оскаржуваний строк (лютий-липень 2020 року):
- від 20 березня 2020 року №715 «Про затвердження розмірів вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії, наданої ДП "Гарантований покупець" у січні та лютому 2020 року»;
- від 29 квітня 2020 року №902 «Про затвердження розмірів вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії, наданої ДП "Гарантований покупець" у березні 2020 року»;
- від 27 травня 2020 року №995 «Про затвердження розмірів вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії, наданої ДП "Гарантований покупець" у квітні 2020 року»;
- від 24 червня 2020 року №1211 «Про затвердження розмірів вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії, наданої ДП "Гарантований покупець" у травні 2020 року»;
- від 22 липня 2020 р. № 1435 «Про затвердження розмірів вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії, наданої ДП "Гарантований покупець" у червні 2020 року»;
- 19 серпня 2020 року №1600 «Про затвердження розмірів вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії, наданої ДП "Гарантований покупець" у липні 2020 року».
В свою чергу, на виконання умов Договору, Позивач виконав власні зобов'язання за Договором - виробив та поставив Відповідачу (передав через точку приєднання) у період з лютого 2020 року по липень 2020 року, а Відповідач прийняв електричну енергію.
Факт поставки електричної енергії, її обсяг та вартість підтверджується Актами купівлі-продажу електроенергії за лютий-липень 2020 року, які підписані уповноваженими представниками обох сторін та скріплені печатками підприємств, а саме: - Акт купівлі-продажу електроенергії від 29.02.2020 за період з 01.02.2020 по 29.02.2020 на суму 1 912 794,08 грн (в тому числі 318 799,01 грн ПДВ); - Акт купівлі-продажу електроенергії від 31.03.2020 за період з 01.03.2020 по 31.03.2020 на суму 3 630 075,13 грн (в тому числі 605 012,52 грн ПДВ); - Акт купівлі-продажу електроенергії від 30.04.2020 за період з 01.04.2020 по 30.04.2020 на суму 5 265 555,26 грн (в тому числі 877 592,54 грн ПДВ); - Акт купівлі-продажу електроенергії від 31.05.2020 за період з 01.05.2020 по 31.05.2020 на суму 4 472 486,86 грн (в тому числі 745 414,48 грн ПДВ); - Акт купівлі-продажу електроенергії від 30.06.2020 за період з 01.06.2020 по 30.06.2020 на суму 4 707 448,91 грн (в тому числі 784 574,82 грн ПДВ); - Акт купівлі-продажу електроенергії від 31.07.2020 за період з 01.07.2020 по 31.07.2020 на суму 5 440 085,92 грн (в тому числі 906 680,99 грн ПДВ).
Як вказує Позивач, жодних зауважень щодо обсягів та вартості поставленої електричної енергії, наведених у актах купівлі-продажу електроенергії за період з лютого по липень 2020 року Відповідач не висловлював.
Додатково об'єми/обсяг загальної кількості та вартості поставленої електроенергії підтверджені: - Актами звірки загальної кількості відпущеної (отриманої) електричної енергії між суміжними ліцензіатами «ТОВ «ТАВАНЬ СОЛАР 3» та АТ «Херсонобленерго» за період 10 та 20 днів лютого, березня, квітня, травня, червня та липня 2020 року; - Витягом із наданої АТ «Укренерго» інформації щодо обсягів відпуску/споживання електричної енергії за 10, 20 днів розрахункового місяця, наданих до ДП «Гарантований покупець», відповідно до Постанови НКРЕКП від 26.04.2019р. №641, за період з червня 2020 по жовтень 2023 року відповідно до глави 7 Порядку; - Даними із платформи MMS, яку адмініструє Адміністратор комерційного обліку - АТ «НЕК «Укренерго»; - Відомостями відпуску електричної енергії від Постачальника послуг комерційного обліку Товариства - ТОВ "Українські технологічні продукти".
Однак, Відповідач починаючи із розрахункового місяця - лютого 2020 року почав істотно порушувати строки виконання грошового зобов'язання - порядок розрахунків перед Позивачем.
За твердженням Позивача, Відповідач отримав/прийняв без заперечень вироблену Позивачем електроенергію, здійснив її подальший перепродаж, однак так і не здійснив належно розрахунки перед Позивачем.
Обґрунтовуючи позовні вимоги Позивач вказує, що в межах справи №910/11888/20 Позивач у зв'язку із неналежним виконанням Відповідачем умов Договору 592/01 від 30.08.2019 не реалізовував своє право на стягнення інфляційних втрат, відсотків річних, штрафу та пені за період Лютий 2020 - Липень 2020 у загальному розмірі 4 721 025, 28 грн., а отже має право стягнути такі кошти шляхом подання нового позову.
Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відтак, між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання параграфа 1 глави 30 ГК України, глави 54 ЦК України (поставка, купівля-продаж).
У відповідності до ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно зі ст. 663 Цивільного кодексу України, продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
У відповідності до ст. 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
Наразі, суд зазначає, що частиною 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у господарському процесі передбачені ч. 4 ст.75 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 23.05.2018р. по справі №910/9823/17.
Не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.
Суд зазначає, що одним з основних елементів верховенства права є принцип правової визначеності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів.
Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Христов проти України», no. 24465/04, від 19.02.2009р., «Пономарьов проти України», no. 3236/03, від 03.04.2008р.).
Даний принцип тісно пов'язаний з приписами ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.
Рішенням у справі №910/11888/20 встановлено, зокрема: належне виконання Позивачем зобов'язань за Договором № 592/01 від 30.08.2019; виникнення у Відповідача обов'язку оплатити одержаний товар - наявність грошового зобов'язання перед Позивачем; порушення Відповідачем грошових зобов'язань за Договором з оплати поставленої згідно Договору №592/01 від 30.08.2019 електричної енергії у період з березня 2020 року по травень 2020 року.
Отже, виходячи з вищевикладеного, судове рішення у справі №910/11888/20, що набрало законної сили, має преюдиціальне значення, а встановлені ними обставини повторного доведення не потребують.
Таким чином Товариством з обмеженою відповідальністю "Тавань Солар 3" заявлено до стягнення із відповідача інфляційних втрат у розмірі 1 639 680,63грн., трьох процентів річних у розмірі 617 358,64 грн, нарахованих Лютий 2020 - Липень 2020 року, пені у розмірі 1 779 903,89 грн. та 7% штрафу у розмірі 684 082,12 грн.
Стосовно вказаних позовних вимог суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
За приписами ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).
Зі змісту статей 526, 599, 611, 625 Цивільного кодексу України вбачається, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, за час прострочення
Відповідні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 04.10.2019 у справі № 915/880/18.
При цьому, суд зазначає, що саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України нарахувань. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.
Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3% річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
Нарахуванням позивачем інфляційних втрат та 3 % річних є правом кредитора (позивача), яке він може реалізувати при неналежному виконанні боржником грошового зобов'язання, що наразі допущено відповідачем та водночас є підставою настання для останнього відповідних правових наслідків, в даному випадку передбачених частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України.
Так, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього виникає обов'язок сплатити кредитору разом із сумою основного боргу суму інфляційних втрат як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати та три проценти річних від простроченої суми.
Суд також відхиляє посилання відповідача на дію правила заокруглення величини індексу інфляції до десяткового числа після коми (один знак після коми), про що писав Верховний Суд у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 26 червня 2020 року в справі № 905/21/19.
Зокрема, Верховний Суд у вищевказаній постанові в контексті порядку застосування частини 2 статті 625 ЦК України дійшов висновку про те, що: "...величина приросту індексу споживчих цін має заокруглюватися до десяткового числа після коми; при обчисленні інфляційних збитків за наступний період до початкової заборгованості включається вартість грошей (боргу), яка визначається з урахуванням індексу інфляції за попередній період".
За приписами частин 5-6 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Разом із цим, норма частини 2 статті 625 ЦК України не містить жодних приписів щодо наявності обмежень щодо заокруглення сукупного індексу інфляції до десяткового числа після коми.
Відтак, вищевказана позиція Верховного Суду щодо порядку застосування арифметичних правил округлення при здійсненні обрахунку інфляційних втрат, викладена в постанові від 26 червня 2020 року в справі № 905/21/19, у розумінні імперативних приписів статті 326 ГПК України та статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" не є висновками щодо застосування норм права, а відтак не може бути врахована судом першої інстанції у даній справі.
При цьому, згідно загальновідомих арифметичних правил, округлена цифра розряду, до якого виконується округлення, залишається без змін, якщо в числі, яке округлюється, за нею слідує одна з цифр: 0, 1, 2, 3, 4, а якщо за нею слідує цифри: 5, 6, 7, 8, 9, - тоді до цифри розряду, до якої округляли, додається 1. Округлюючи десятковий дріб до якого-небудь розряду, усі цифри, що йдуть за цим розрядом, замінюють нулями (якщо вони стоять після коми, то їх відкидають) (Математика: підручник для 5 класу закладів загальної середньої освіти/А.Г. Мерзляк, В.Б. Полонський, М.С. Якір. - Х.:Гімназія, 2022. - сторінки 262-263).
Перевіривши наданий позивачем розрахунок, суд встановив, що він є арифметично вірним, таким чином, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню інфляційних втрат у розмірі 1 639 680,63грн., 3% річних у розмірі 617 358,64 грн., а позовні вимоги є такими, що підлягають задоволенню повністю.
Стосовно заперечень Відповідача щодо того, що розрахунковий період березень-травень 2020 року щодо стягнення 3% відсотків річних вже було предметом судового розгляду в межах справи №910/11888/20, суд зазначає наступне.
Розрахунок інфляційних втрат та 3% річних за період з лютого по травень 2020 року було предметом розгляду у справі №910/11888/20 за вказаний період і розрахованих лише до 16.12.2021р. та обумовлена заявою Позивача про зміну предмету позову та збільшення розміру позовних вимог від 22.12.2020р.. Отже питання щодо стягнення інфляційних втрат та 3% річних розрахованих за період 2021 року до погашення не було предметом розгляду за вказаний період.
Стосовно вимог про стягнення пені у розмірі 1 779 903,89 грн. та 7% штрафу у розмірі 684 082,12 грн., суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.
Згідно з частиною 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (частина 2 статті 549 ЦК України).
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити на користь кредитора пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Договором може бути визначено менший розмір пені (частина 3 статті 549 ЦК України).
Відповідно до пункту 4.6 Договору гарантованому покупцю нараховується пеня в розмірі 0,1 % від не оплаченої згідно з пунктом 10.4 глави 10 Порядку або пунктом 6.3 глави 6 Порядку продажу електричної енергії споживачами (але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діє на день розрахунку) за кожен день прострочення оплати. З гарантованого покупця може стягуватися додатково штраф у розмірі 7% від не оплаченої згідно з пунктом 10.4 глави 10 Порядку або пунктом 6.3 глави 6 Порядку продажу електричної енергії споживачами суми за ненадходження понад 30 днів на рахунок продавця за «зеленим» тарифом належних коштів відповідно до порядку оплати. Сплати гарантованим покупцем пені та штрафу здійснюється з поточних рахунків гарантованого покупця на поточні рахунки продавців за «зеленим» тарифом.
Суд зазначає, що позивачем правомірно та арифметично правильно визначено суму пені та штрафу, які підлягає стягненню, а тому позовна вимога про стягнення пені у розмірі 1 779 903,89 грн. та 7% штрафу у розмірі 684 082,12 грн підлягає задоволенню.
Стосовно клопотання відповідача про зменшення розміру пені та штрафу, 3% річних та інфляційних втрат до 1 грн., суд зазначає наступне.
Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних, відповідно до статті 625 ЦК України, є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19), від 07 лютого 2024 року у справі № 910/3831/22 (провадження № 12-45гс23).
У постанові від 05.06.2024 у справі №910/14524/22 (провадження № 12-4гс24) Велика Палата Верховного Суду зазначала, що зменшення судом заявлених до стягнення штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, є правом, а не обов'язком суду і може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи та наданих учасниками справи доказів.
Проте, суд при визначенні розміру, до якого можна зменшити проценти річних, обмежений нормою ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, яка визначає, що боржник має сплатити кредитору три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) від простроченої суми.
Саме три проценти річних є законодавчо встановленим розміром процентів річних, які боржник повинен сплатити у разі неналежного виконання грошового зобов'язання. Три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) є мінімальним розміром процентів річних, на які може розраховувати кредитор у разі неналежного виконання зобов'язання боржником. Тому зменшення судом процентів річних можливе лише до такого розміру, тобто не менше ніж три проценти річних.
А тому, розмір процентів річних, який становить законодавчо встановлений розмір трьох процентів річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом), не підлягає зменшенню судом. Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2025 у справі №903/602/24.
Відтак, у суду відсутні правові підстави для зменшення інфляційних втрат у розмірі 1639680,63грн. та 3% річних у розмірі 617 358,64 грн до 1,00 грн.
Відповідно до статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Право суду зменшувати розмір неустойки передбачене також частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України.
Так, згідно з частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Водночас, зазначені норми чинного законодавства України не містять переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.
За змістом зазначених норм, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є такий випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
Таким чином, аналіз зазначених норм права дозволяє дійти висновку, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов'язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Обов'язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.
Зменшення розміру неустойки є правом суду, а за відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткового співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 Цивільного кодексу України (справедливість, добросовісність, розумність) та з дотриманням правил статті 86 Господарського процесуального кодексу України на власний розсуд та внутрішнім переконанням вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення та конкретний розмір зменшення неустойки.
Отже, питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України за наслідками аналізу, оцінки та дослідження конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу, встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, умов конкретних правовідносин з урахуванням наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з'ясованих ним обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення зазначеної дії.
Подібний за змістом висновок щодо застосування норм права, а саме статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України неодноразово послідовно викладався Верховним Судом у постановах, зокрема, але не виключно, від 26.07.2018 у справі №924/1089/17, від 12.12.2018 у справі №921/110/18, від 14.01.2019 у справі №925/287/18, від 22.01.2019 у справі №908/868/18, від 27.03.2019 у справі №912/1703/18, від 13.05.2019 у справі №904/4071/18, від 03.06.2019 у справі №914/1517/18, від 23.10.2019 у справі №917/101/19, від 06.11.2019 у справі №917/1638/18, від 17.12.2019 у справі №916/545/19, від 13.01.2020 у справі №902/855/18, від 14.01.2020 у справі №911/873/19, від 10.02.2020 у справі №910/1175/19, від 19.02.2020 у справі №910/1303/19, від 26.02.2020 у справі №925/605/18, від 17.03.2020 №925/597/19, від 18.06.2020 у справі №904/3491/19 від 14.04.2021 у справі №922/1716/20.
У постановах від 12.06.2019 у справі №904/4085/18 та від 09.10.2019 у справі №904/4083/18 Верховний Суд вказав на те, що зменшення розміру пені є правом суду, яке може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження доказів.
Слід зауважити, що у вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема з розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення пені.
Господарський суд об'єктивно оцінює, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання).
Вказану правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 908/1453/18.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18 вказала таке: справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 Цивільного кодексу України , які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин; закріплений законодавцем принцип можливості обмеження свободи договору в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов'язків у правовідносинах; господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань; якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора; відповідно до положень статті 611, частини третьої статті 692, статті 625 Цивільного кодексу України, яка регулює відповідальність за порушення грошового зобов'язання, стягувана сума річних у визначеному за договором розмірі від несплаченої загальної вартості товару є відповідальністю сторони господарського договору за допущене нею правопорушення у сфері господарювання.
Загальними засадами цивільного законодавства згідно зі статтею 3 Цивільного кодексу України є не тільки судовий захист цивільного права та інтересу; свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом, а й справедливість, добросовісність та розумність.
Господарський суд об'єктивно повинен комплексно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання) тощо.
При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтями 551 Цивільного кодексу України та 233 Господарського кодексу України щодо права зменшити розмір належних до сплати відсотків річних, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обстави справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав. Така правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №918/289/19.
Слід зауважити, що реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтями 551 Цивільного кодексу України та 233 Господарського кодексу України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суд повинен забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обставин справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.
Натомість вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.
При цьому, вирішуючи таке питання суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, ступеню виконання зобов'язання, причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
Передбачене статтею 233 Господарського кодексу України та статтею 551 Цивільного кодексу України право суду на зменшення пені може бути реалізоване судом у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження доказів.
Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.11.2018 у справі №913/89/18, від 13.01.2020 у справі №902/855/18, від 14.01.2020 у справі №911/873/19, від 10.02.2020 у справі №910/1175/19.
Аналізуючи наведені доводи заявника в сукупності з визначеними положеннями Закону України "Про ринок електричної енергії" та Порядку купівлі гарантованим покупцем електричної енергії, виробленої з альтернативних джерел енергії, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 26.04.2019 №641, статусом та особливостями діяльності ДП "Гарантований покупець" в сфері функціонування ринку електричної енергії, суд приходить до висновку про доведення належним чином заявником наявності сукупності обставин, пов'язаних з перебігом спірних правовідносин, що вказують на існування виняткових обставин для зменшення заявленого до стягнення загального розміру неустойки, а саме:
- визначення єдиним напрямком діяльності ДП "Гарантований покупець" - виконання функцій гарантованого покупця електричної енергії;
- встановлення положеннями ст. 65 Закону України "Про ринок електричної енергії" безумовного зобов'язання ДП "Гарантований покупець" купувати весь обсяг відпущеної виробниками електричної енергії, загальна кількість яких станом на дату розгляду даної справи відповідно до Реєстру виробників за "зеленим" тарифом близько однієї тисячі;
- неможливість забезпечення виконання зобов'язань з оплати електричної енергії за "зеленим" тарифом, придбаної гарантованим покупцем у виробників, в інший спосіб ніж шляхом додержання механізму, встановленого наведеними Законом та Порядком (отримання коштів від подальшого продажу такої електроенергії на користь ПАТ "НЕК "Укренерго");
- неналежне виконання ПАТ "НЕК "Укренерго" обов'язку щодо забезпечення надходження грошових коштів на рахунок ДП "Гарантований покупець" в якості розрахунків за передану останнім електроенергію, обсяг заборгованості станом 31.05.2025 по розрахункових періодах жовтень 2021 - березень 2025 становила 13 325 122 748,74 грн
- позивачем не надано доказів, які б підтверджували наявність у Товариства з обмеженою відповідальністю “ТАВАНЬ СОЛАР 3» реальних збитків саме у зв'язку з порушенням відповідачем строків виконання зобов'язання за Договором, в той час як прострочення грошових зобов'язань Державним підприємством "Гарантований Покупець" компенсується за рахунок стягнення 3% річних та інфляційних втрат.
З огляду на викладене вбачається відсутність умислу відповідача у невиконанні своїх грошових зобов'язань по оплаті вартості придбаної в позивача електроенергії, за прострочення яких заявлено вимогу про стягнення неустойки в межах даної справи, адже підтверджується фактична фінансова неспроможність виконання такого зобов'язання.
Тому, суд приходить до висновку про достатню винятковість наведених обстави для застосування зменшення нарахованої відповідачу пені та штрафу.
З огляду на всі фактичні обставини справи та виходячи із загальних засад цивільного законодавства, враховуючи, що відповідач в умовах воєнного стану має для країни вкрай важливе стратегічне значення, господарський суд, з урахуванням принципу збалансованості інтересів сторін, вважає справедливою, доцільною, обґрунтованою та такою, що цілком відповідає принципу верховенства права, необхідність зменшення розміру нарахованого у даній справі розміру пені на 50% та штрафу на 50%.
Заперечення відповідача проти задоволення позовних вимог суд розглянув і відхилив, як такі, що не спростовують заявлених позовних вимог.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
За приписами частин 1, 3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно з частиною 1 статті 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами, за визначенням частини 1 статті 73 ГПК України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтею 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст.ст. 76, 77 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Надаючи оцінку доводам всіх учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 ГПК України).
Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
При цьому, оцінюючи доводи учасників справи під час розгляду справи, суд як джерелом права керується також практикою Європейського суду з прав людини. Так, Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Приймаючи рішення, суд зобов'язаний керуватись наданими сторонами доказами.
Позивач належним чином довів порушення його прав зі сторони відповідача.
Щодо розподілу судових витрат суд зазначає таке.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
За приписами частини 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Враховуючи те, що спір у даній справі виник у зв'язку з неправильними діями відповідача, а часткове задоволення позовних вимог обумовлене реалізацією судом свого права на зменшення неустойки, суд дійшов висновку про покладення витрат по сплаті судового збору на Державне підприємство “Гарантований покупець» у повному обсязі.
Відповідно до пп. 1 п. 2 частини другої ст. 4 Закону України “Про судовий збір», за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру судовий збір встановлюються у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Частиною першою ст. 4 Закону України “Про судовий збір» перебачено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Згідно ст. 7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2025 рік» установлено з 1 січня 2025 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб у розмірі 3028 гривні.
При поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору (частина третя ст. 4 Закону України “Про судовий збір»).
Таким чином, подання позовної заяви з долученими до неї документами в електронній формі з використанням системи “Електронний суд», застосовується понижуючий коефіцієнт у розмірі 0,8, визначений частиною третьою ст. 4 Закону України “Про судовий збір», у зв'язку з чим, судовий збір у даній справі за подання майнової вимоги у розмірі 4 721 025,28 грн. становить 56 652,30 грн.
Суд роз'яснює Позивачу, що зайво сплачений судовий збір може бути повернений за клопотанням останнього.
Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позовні вимоги задовольнити.
2. Стягнути з Державного підприємства “Гарантований покупець» (01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, буд. 27; ідентифікаційний код: 43068454) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “ТАВАНЬ СОЛАР 3» (03035, м. Київ, вул. Митрополита Василя Липківського, буд. 18; ідентифікаційний код: 40813879) 684 082,12 грн. - 3% річних, 1 639 680,63 грн. - інфляційних втрат, 889 951,95 грн. - пені, 342 041,06 грн. - штрафу у розмірі 7%, 56 652,30 грн. - судового збору.
3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України.
Дата складання та підписання повного тексту рішення 12.12.2025
Суддя М.О. Лиськов