Справа № 522/14693/17
Провадження № 1-кп/522/3669/25
11 грудня 2025 року м. Одеса
Приморський районний суд м. Одеси у складі:
головуючого - судді ОСОБА_1
за участі секретаря судового засідання - ОСОБА_2
під час судового розгляду у кримінальному провадженні №42015160000000677 від 05.10.2015 на підставі обвинувального акту стосовно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Єлець, Ліпецької області Російської Федерації, громадянина України, з вищою освітою, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого, обвинуваченого у скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.365, ч.1 ст.121 КК України, - за участю сторін кримінального провадження:
прокурора - ОСОБА_4 ,
У провадженні Приморського районного суду м.Одеси перебуває обвинувальний акт стосовно ОСОБА_3 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.365, ч.1 ст.121 КК України.
Прокурор відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих територіального управління Державного бюро розслідувань Одеської обласної прокуратури ОСОБА_4 звернувся до суду з клопотанням про оголошення обвинуваченого у міжнародний розшук, посилаючись на наступне.
Згідно обвинувального акту. Встановлено, що відповідно наказу МВС України № 608 о/с від 06.04.2015, ОСОБА_3 призначено на посаду старшого оперуповноваженого в особливо важливих справах оперативно-загального відділу управління внутрішньої безпеки в Одеській області Департаменту внутрішньої безпеки МВС України (далі УВБ в Одеській області ДВБ МВС України).
У своїй службовій діяльності, старший оперуповноважений в ОВС УВБ в Одеській області ОСОБА_3 , являючись працівником правоохоронного органу, повинен керуватися Конституцією України, Законами України «Про міліцію», «Про оперативно - розшукову діяльність», Кримінально-процесуальним Кодексом України, нормативними актами та наказами МВС України.
Згідно зі ст.ст. 3, 8 Конституції України, людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; в Україні визнається та діє принцип верховенства права.
У відповідності до ст.ст. 3 і 4 Закону України «Про міліцію», діяльність міліції базується на принципах законності, гуманізму, поваги до особи і соціальної справедливості.
Правовою основою діяльності міліції є: Конституція України, Закон України «Про міліцію», нормативні акти Міністерства внутрішніх справ України, Загальна декларація прав людини та інші законодавчі акти України.
Згідно вимог ст. 2 Закону України «Про міліцію», в обов'язки підполковника міліції ОСОБА_3 входило забезпечення особистої безпеки громадян, захист їх прав, свобод і законних інтересів, попередження і припинення правопорушень, виявлення і розкриття злочинів у сфері корупції в системі органів внутрішніх справ.
Відповідно до ст. 2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
ОСОБА_3 у відповідності до службових обов'язків здійснював комплекс заходів, спрямованих на викриття, документування та притягнення до кримінальної відповідальності осіб, причетних до вчинення кримінальних правопорушень у системі органів внутрішніх справ України, вживав організаційних та практичних заходів щодо реагування на виявлення злочинної діяльності за напрямком роботи, забезпечував дотримання законності, дисципліни, прав та свобод людини, та громадянина, тощо.
У той час, слідчими другого слідчого відділу слідчого управління прокуратури області проводилось досудове розслідування у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 03.08.2015 за № 4201516000000490 за ознаками злочину, передбаченого ч.3 ст.368 КК України стосовно працівників УБНОН ГУМВС України в Одеській області.
У ході проведення негласних слідчих (розшукових) дій у зазначеному кримінальному провадженні, а саме контролю за злочином та аудіо-відео-контролю особи, працівникам УВБ в Одеській області ДВБ МВС України дано доручення на їх виконання. До їх виконання у числі працівників зазначеного підрозділу залучено і ОСОБА_3 .
Таким чином 15.09.2015 працівниками УВБ в Одеській області ДВБ МВС України, у м. Одесі, приблизно о 21 годині 30 хвилин, поруч з адміністративною будівлею УБНОН ГУМВС України в Одеській області, розташованій у м. Одесі, проспект Шевченка, 15/5, під час проведення зазначених заходів, за підозрою у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України, відповідно до вимог ст. 208 КПК України, слідчим прокуратури області затримано оперуповноважених УБНОН ГУМВС України в Одеській області ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 . У ході затримання, останнім особам працівниками УВБ було наказано лягти на підлогу та закласти руки за голову. ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , сприймаючи реально загрози працівників УВБ в Одеській області ДВБ МВС України щодо застосування до них вогнепальної зброї та спеціальних заходів у разі невиконання їх вимог, підкорилися та лягли на підлогу у зазначеному місці.
Коли зазначені особи знаходились на підлозі, ОСОБА_3 почав вимагати зізнавальних показів у вчиненні цими особами злочину, а саме отримання неправомірної винагороди і підійшов до ОСОБА_5 , який лежав у той час на підлозі на животі лицем донизу і сказав, що ніякого злочину вони не вчиняли.
Тоді, ОСОБА_3 , почувши, що ОСОБА_5 не хоче зізнаватися у вчиненні злочину, яке він скоїв за думкою ОСОБА_3 , перевищуючи надані йому законом службові повноваження, став наносити удари ОСОБА_5 ногою в область живота, у результаті чого, відповідно до висновку комісійної судово-медичної експертизи № 182 від 09.09.2016, спричинив ОСОБА_5 тілесні ушкодження у вигляді закритої травми грудної клітини у вигляді закритого перелому 10 лівого ребра з забоєм лівої легені, яка ускладнилася розвитком лівобічного гідротораксу та закритої травми черевної порожнини у вигляді «двомоментного» розриву селезінки в ділянці воріт з внутрішньочеревною кровотечею, що призвела до хірургічного вилучення вказаного органу.
Зазначені тілесні ушкодження являються небезпечними для життя і за цим критерієм відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень.
Під час вчинення зазначених тілесних ушкоджень, ОСОБА_6 , який також лежав на підлозі на животі обличчям донизу, зробив зауваження ОСОБА_3 щодо спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_5 .. Однак останній, перевищуючи надані йому законом службові повноваження, підійшов до ОСОБА_6 і став наносити йому удари ногами в область голови, грудної клітини зліва.
Окрім цього, у зазначеному місці, ОСОБА_3 , перевищуючи надані йому законом службові повноваження, наносив удари ногами в область голови та грудної клітини ОСОБА_7 та ОСОБА_8 .
Після цього, ОСОБА_3 разом з іншими працівниками УВБ в Одеській області ДВБ МВС України завели ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 на територію УБНОН ГУМВС України в Одеській області за зазначеною адресою. Продовжуючи вчиняти дії, направлені на викриття злочину, вчиненого ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , ОСОБА_3 завів ОСОБА_6 у приміщення УБНОН ГУМВС України в Одеській області, в кабінет № 10, де знаходилось робоче місце останнього. Там, ОСОБА_3 , вимагаючи зізнання ОСОБА_6 у скоєнні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України, а також вказати де сховані грошові кошти які, за думкою ОСОБА_3 отримали у якості неправомірної винагороди
ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , також став наносити удари кулаками останньому в область голови.
Від завданих ударів, ОСОБА_3 , відповідно до висновку судово-медичної експертизи № 1961 від 21.12.2015, спричинив ОСОБА_6 тілесні ушкодження у вигляді: синців обох вушних раковин, проекції шийного відділу хребта, ділянки грудної клітки зліва, середньої третини лівого стегна. Зазначені тілесні ушкодження відносяться до категорії легких.
Після цього, ОСОБА_3 вийшов у двір УБНОН ГУМВС України в Одеській області, де знаходились ОСОБА_7 та ОСОБА_8 . Там, ОСОБА_3 , продовжуючи перевищувати надані йому законом службові повноваження, став запитувати ОСОБА_7 , де знаходяться грошові кошти які, за його думкою отримали у якості неправомірної винагороди ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , схватив його за руками за праву руку та став викручувати пальці. Після цього, застосовуючи прийом у вигляді заломлення руки, повалив ОСОБА_9 на підлогу та почав бити ногами по голові та корпусу.
Від завданих ударів, ОСОБА_3 , відповідно до висновку судово-медичної експертизи № 1960 від 21.12.2015, спричинив ОСОБА_7 тілесні ушкодження у вигляді синців потиличної ділянки, ділянки правої вушної раковини, першого пальця правої кисті, середньої третини правого стегна. Зазначені тілесні ушкодження відносяться до категорії легких. Під час нанесення тілесних ушкоджень ОСОБА_7 , на відстані біля трьох метрів від останнього, знаходився ОСОБА_8 , який став робити зауваження щодо незаконних дій ОСОБА_3 . Однак останній, продовжуючи перевищувати надані йому законом службові повноваження, підійшов до ОСОБА_8 та став наносити йому удари кулаками в область голови, спереду та ззаду. Від завданих ударів, ОСОБА_3 , відповідно до висновку судово-медичної експертизи № 1962 від 21.12.2015, спричинив ОСОБА_8 тілесні ушкодження у вигляді садни лобової, тім'яної, потиличної ділянок, садно шиї. Зазначені тілесні ушкодження відносяться до категорії легких.
Винуватість ОСОБА_3 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 365, ч.1 ст.121 КК України, підтверджується зібраними в ході досудового розслідування доказами.
ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні тяжких злочинів, зібрані в ході досудового розслідування докази є вагомими, та у разі визнання його винним, йому загрожує покарання у вигляді позбавлення волі на строк до десяти років, що, згідно з п. 4 ч. 2 ст. 183 КПК України, дозволяє обрання йому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. В порушення вимог ст. 42 КПК України обвинувачений ОСОБА_3 систематично ухилявся від виконання обов'язків, передбачених ст. 42 КПК України.
У зв'язку з викладеним, прокурором заявлено клопотання від 05.08.2024 про зміну запобіжного заходу з застави на тримання під вартою та клопотання про дозвіл на затримання обвинуваченого з метою його приводу для участі в розгляді клопотання про застосування запобіжного заходу.
Позиція учасників судового провадження.
В судовому засіданні прокурор ОСОБА_4 підтримав клопотання. В обґрунтування клопотання прокурор зазначив, що ухвалою суду від 13.12.2021 ОСОБА_3 оголошено в розшук. Організацію виконання розшуку обвинуваченого доручено прокурору у кримінальному провадженні, судове провадження зупинено, до встановлення місцезнаходження обвинуваченого.
Оголошення обвинуваченого в розшук на території України бажаних результатів не надало. З цих підстав прокурор просив оголосити обвинуваченого ОСОБА_3 в міжнародний розшук та обрати запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, за відсутності обвинуваченого, на підставі ч.6 ст.193 КПК України.
Дослідивши клопотання прокурора та заслухавши думку учасників судового провадження, суд дійшов до наступних висновків.
Мотиви суду.
Відповідно до ст. 350 КПК України, клопотання учасників судового провадження розглядаються судом після того, як буде заслухана думка щодо них інших учасників судового провадження, про що постановляється ухвала.
Згідно ст.281 КПК України, на стадії досудового розслідування, до оголошення підозрюваного в розшук слідчий, прокурор зобов'язаний вжити заходів щодо встановлення його місцезнаходження. Про оголошення розшуку виноситься окрема постанова, якщо досудове розслідування не зупиняється, або вказується в постанові про зупинення досудового розслідування, якщо таке рішення приймається, відомості про що вносяться до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
В свою чергу, на стадії розгляду обвинувального акту в суді, оголошення особи у розшук здійснюється лише судом.
Відповідно до ч. 1 ст. 335 КПК України у разі якщо обвинувачений ухилився від явки до суду або захворів на психічну чи іншу тяжку тривалу хворобу, яка виключає його участь у судовому провадженні, або був призваний для проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, суд зупиняє судове провадження стосовно такого обвинуваченого до його розшуку, видужання або звільнення з військової служби і продовжує судове провадження стосовно інших обвинувачених, якщо воно здійснюється щодо декількох осіб. Розшук обвинуваченого, який ухилився від суду, оголошується ухвалою суду, організація виконання якої доручається слідчому та/або прокурору.
Основним завданням кримінального провадження є забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування й судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини і щоб до кожного була застосована належна правова процедура.
Згідно ч.6 ст.9 КПК України, у випадках, коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені частиною першою статті 7 цього Кодексу.
Згідно п. 5, 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Згідно положень КПК України, постанова Верховного Суду є остаточною і оскарженню не підлягає.
Відповідно до правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду України від 19 березня 2015 року у справі № 5-1кс15, під ухиленням від слідства або суду слід розуміти будь-які умисні дії, вчинені певною особою з метою уникнути кримінальної відповідальності за скоєний злочин, що змушує правоохоронні органи вживати заходів, спрямованих на розшук і затримання правопорушника (нез'явлення без поважних причин за викликом до слідчого або суду, недотримання умов запобіжного заходу, зміна документів, які посвідчують особу, зміна зовнішності, перехід на нелегальне становище, перебування в тайнику, імітація своєї смерті тощо). Особою, яка ухиляється від слідства або суду, визнається відома цим органам особа (що підтверджується матеріалами кримінальної справи) як така, що скоїла певний злочин і вчинила дії з метою переховування місця свого перебування від слідства або суду. Відповідно, не визнається такою, що ухиляється від слідства або суду, невідома правоохоронним органам особа, яка вчинила злочин і переховується після цього, а також особа, хоч і відома компетентним органам, але причетність якої до вчинення злочину на момент її зникнення ще не встановлено.
Належною процедурою стосовно обвинуваченого, який перебуває за кордоном, є його притягнення до кримінальної відповідальності заочно або шляхом екстрадиції в Україну.
Для ефективності судового розгляду у будь-якому разі необхідно ініціювати процедуру оголошення такої особи в міжнародний розшук.
Чинним КПК України не регламентовано поняття «міжнародний розшук» та не розкрито змісту зазначеного терміну. При цьому поняття «міжнародний розшук» використовується в цьому кодексі як обов'язкова підстава для здійснення спеціального досудового розслідування чи провадження (in absentia) (ч. 5 ст. 139, 297-1, 297-4, 323 КПК України).
Суд зазначає, що ст.297-1 КПК України наводить вичерпний перелік статей Кримінального Кодексу України, за підозрою чи обвинуваченням яких може проводитись спеціальне досудове розслідування чи провадження (in absentia). Разом з цим, КПК вказує, що вказане провадження може проводитись і щодо інших злочинів, якщо злочини вчинені особами, які переховуються від органів слідства та суду на тимчасово окупованій території України, на території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, з метою ухилення від кримінальної відповідальності та/або оголошені у міжнародний розшук.
Проте, вказаний розділ не містить самого поняття «міжнарожний розшук», як в цілому КПК не містить чіткої дефініції цього слова, або його класифікації, тому суд в даному випадку користується положеннями ст. 9 КПК України, відповідно до вимог якої, закони та інші нормативно-правові акти України, положення яких стосуються кримінального провадження, повинні відповідати цьому Кодексу. При здійсненні кримінального провадження не може застосовуватися закон, який суперечить цьому Кодексу.
Разом з цим, суд вважає, що якщо чинний КПК чітко не дає класифікацію видів розшуку, то в даному випадку слід звернутись до інших нормативно-правових актів.
Виходячи з результатів аналізу норм чинного КПК України, Закону України «Про Оперативно-розшукову діяльність», та інших відомчих нормативно-правових актів, можемо дійти висновку, що вітчизняне законодавство передбачає три види розшуку: 1) внутрішньодержавний (національний) розшук; 2) міждержавний розшук; 3) міжнародний розшук.
Внутрішньодержавний (національний) розшук осіб направлений на розшук осіб, які вчинили кримінальне правопорушення на території України. Такий розшук може здійснюватися шляхом проведення уповноваженими суб'єктами відповідних ОРЗ, слідчих (розшукових) та негласних слідчих (розшукових) дій у межах ОРC або кримінального провадження.
Міждержавний розшук осіб здійснюється на підставі багатосторонніх або двосторонніх угод.
Законодавче визначення міждержавного розшуку закріплене в ст. 1 «Договору держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав про міждержавний розшук осіб» від 10.12.2010. Так, зокрема, «міждержавний розшук - це комплекс оперативно-розшукових, пошукових, інформаційно-аналітичних та інших заходів, спрямованих на: виявлення, затримання та взяття під варту з метою видачі або здійснення кримінального переслідування осіб, що переховуються від органів дізнання, слідства або суду та ухиляються від відбування кримінального покарання; встановлення місцезнаходження осіб, що ухиляються від виконання рішення судів за позовами; встановлення місцезнаходження осіб, зниклих безвісти, або тих, хто втратив зв'язок з родичами; встановлення особи людини, яка не здатна повідомити про себе установчі дані; встановлення особи людини за непізнаним трупом; надання інформації про всі категорії осіб, що розшукуються і встановлюються, які знаходяться за межами держави-ініціатора розшуку, але на територіях Сторін».
Що ж до міжнародного розшуку осіб, то, виходячи із результатів аналізу положень чинного законодавства України, міжнародно-правових актів і міжнародних договорів, учасником яких є Україна, а також внутрішніх документів Інтерполу та Генеральної асамблеї Інтерполу, можно дійти висновку, що законодавче поняття «міжнародний розшук» нормативно не визначено. Правильність визначення сутності цієї категорії залежить від чіткості розуміння порядку оголошення особи в міжнародний розшук та його безпосереднього здійснення, встановлення органу, який оголошує особу в міжнародний розшук, моменту, з якого особа вважається такою, що перебуває у міжнародному розшуку.
У зв'язку з цим необхідно здійснити системний аналіз положень чинного законодавства України, міжнародно-правових актів і міжнародних договорів, нормативних документів Інтерполу та Генеральної асамблеї Інтерполу, які регламентують ці питання.
Разом з цим, чинний КПК містить Главу 44 «видача осіб, які вчинили кримінальне правопорушення (екстрадиція)», відповідно до якого передбачено, що клопотання про видачу особи готує прокурор, слідчий, який здійснює нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування, або суд, який розглядає справу чи яким ухвалено вирок. Екстрадиція в розумінні Європейської конвенції про видачу правопорушників від 13 грудня 1957 року передбачає двосторонні відносини між запитуючою та запитуваною сторонами, згідно яких договірні сторони зобов'язуються видавати одна одній, з урахуванням положень та умов, викладених в цій Конвенції, всіх осіб, які переслідуються компетентними органами запитуючої Сторони за вчинення правопорушення або які розшукуються зазначеними органами з метою виконання вироку або постанови про утримання під вартою.
Тобто, в даному випадку, екстрадиція як процедура міжнародного співробітництва відбувається вже після того, як особу оголосили в міжнародний розшук задля відшукання та затримання. Викладене дозволяє дійти висновку, що якщо видача особи (екстрадиція) згідно чинного законодавства розрізняє суб'єкта який готує клопотання про видачу в залежності від стадії провадження (досудове розслідування чи судовий розгляд), тоді аналогічно слід дійти висновку, що оголошення у міжнародний розшук на стадії, коли обвинувальний акт вже перебуває в суді - є безальтернативною функцією суду.
Очевидним є те що встановлення місця перебування обвинуваченого та доставлення його до суду є необхідною умовою для успішного закінчення судового провадження. З цією метою відповідними суб'єктами здійснюється розшук особи, яка ухиляється від суду.
Розшук може відбуватися на території України, бути міждержавним та/або міжнародним. Метою для усіх видів розшуку є отримання інформації про місцезнаходження розшукуваної особи та подальшого доставлення її до суду, правоохоронного органу.
Аналіз норм чинного законодавства дає підстави дійти висновку, що розшук є комплексом слідчих, оперативно-розшукових, розшукових, інформаційно - довідкових, сигнальних та інших заходів, які здійснюються правоохоронними органами в місцях можливого перебування розшукуваних. В свою чергу, міжнародним розшуком є комплекс зазначених заходів, що заснований на нормах національного і міжнародного права та здійснюються поза межами держави - ініціатора за запитами спеціально уповноважених органів держав, силами правоохоронних органів запитуваних країн з використанням можливостей Міжнародної організації кримінальної поліції - Інтерпол.
Розшук особи в Україні та міжнародний розшук особи відрізняється як за територією, на якій здійснюється даний розшук, так і за суб'єктами, які його здійснюють.
Прийняття судом ухвали про оголошення особи у розшук, шляхом задіяння міжнародного співробітництва є єдиним способом реалізації та виконання цього рішення суду та встановлення точного місцезнаходження обвинуваченого за кордоном в разі його виїзду з території України.
Україна з 1992 року є членом Інтерполу. У 1993 р. Кабінет Міністрів України постановою № 220 затвердив «Положення про Національне центральне бюро Інтерполу». Міжнародне співробітництво правоохоронних органів України з органами Інтерполу, НЦБ іноземних держав, компетентними органами іноземних держав та міжнародними установами з використанням інформаційної системи Інтерполу здійснюється з питань та у формах, визначених правилами Інтерполу.
Інформаційна система Інтерполу використовується для обміну відомостями про фізичних та юридичних осіб, об'єкти, події та факти лише в рамках відповідного кримінального провадження та/або оперативно-розшукової (розшукової) справи (за умови вжиття вичерпних заходів на національному рівні), а також заходів з питань публічної безпеки і порядку, запобігання перетинанню та недопущення перетинання державного кордону особами, яким заборонено в'їзд або обмежено виїзд з України.
Міжнародний розшук обвинувачених і внесення їх у базу даних Інтерполу являє собою комплекс відповідних заходів, один з яких є прийняття постанови (ухвали) про оголошення особи в міжнародний розшук і направлення цієї ухвали до Національного центрального бюро Інтерполу в Україні з відповідним клопотанням для передачі в подальшому до Комісії з контролю за файлами Інтерполу задля встановлення місцезнаходження особи.
Ухвалою Приморського районного суду міста Одеси від 13.12.2021 року обвинуваченого ОСОБА_3 було оголошено у розшук.
ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні тяжких злочинів, зібрані в ході досудового розслідування докази є вагомими, та у разі визнання його винним, йому загрожує покарання у вигляді позбавлення волі на строк до десяти років, що, згідно з п. 4 ч. 2 ст. 183 КПК України, дозволяє обрання йому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
В порушення вимог ст. 42 КПК України обвинувачений ОСОБА_3 систематично ухилявся від виконання обов'язків, передбачених ст. 42 КПК України.
У зв'язку з викладеним, прокурором заявлено клопотання від 05.08.2024 про зміну запобіжного заходу з застави на тримання під вартою та клопотання про про дозвіл на затримання обвинуваченого з метою його приводу для участі в розгляді клопотання про застосування запобіжного заходу.
Ухвалою суду від 13.12.2021 ОСОБА_3 оголошено в розшук. Організацію виконання розшуку обвинуваченого доручено прокурору у кримінальному провадженні, судове провадження зупинено, до встановлення місцезнаходження обвинуваченого.
Процедурою стосовно обвинуваченого, який перебуває за кордоном, є його притягнення до кримінальної відповідальності заочно або шляхом екстрадиції в Україну.
Для ефективності судового розгляду у будь-якому разі необхідно ініціювати процедуру оголошення такої особи в міжнародний розшук.
Згідно із ст. 335 КПК України розшук обвинуваченого, який ухилився від суду, оголошується ухвалою суду.
Положеннями п. 1 ч. 2 ст. 575 КПК України визначено, що до клопотання про видачу особи в Україну, у тому числі, в обов'язковому порядку додається засвідчена копія ухвали слідчого судді або суду про тримання особи під вартою, якщо видача запитується для притягнення до кримінальної відповідальності. Таку ж вимогу закріплено і у ст. 12 Європейської конвенції про видачу правопорушників від 13 грудня 1957 року та в ІV розділі Інструкції про порядок використання правоохоронними органами України інформаційної системи Міжнародної організації кримінальної поліції - Інтерпол.
Ураховуючи наведене, а також відомості що в грудні 2024 року ОСОБА_3 поза межами пунктів пропуску ДПС України, незаконно виїхав за межі України та до цього часу не повернувся, неповернення його в Україну, свідчить про необхідність його подальшого затримання, за посередництвом НЦБ Інтерполу, з метою подальшої законної видачі (екстрадиції) в Україну компетентними органами іноземної держави та обрання йому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки у вказаному провадженні існують ризики, передбачені п. 1 та п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Такі заходи є виправданими та необхідними для оголошення ОСОБА_3 у міжнародний розшук та подальшої законної видачі (екстрадиції) її в Україну компетентними органами іноземної держави.
Тяжкість злочину свідчить про ступінь суспільної небезпеки вчиненого діяння цією особою, а також неодноразові неявки, перебування у внутрішньодержавному розшуку, перетин ним державного кордону без повідомлення суду, в сукупності дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем ймовірності його поведінки, більш того, за вчинення вищевказаного злочину передбачене покарання у вигляді позбавлення волі до чотирьох років, що у сукупності свідчить про наявність реальних ризиків, передбачених п.п. 1,3 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме, що обвинувачений може переховуватись від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності та незаконно впливати на потерпілого, свідків у цьому кримінальному провадженні.
Відповідно до ч.6. ст.193 КПК України, слідчий суддя, суд розглядає клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та може обрати такий запобіжний захід за відсутності підозрюваного, обвинуваченого лише у разі доведення прокурором наявності підстав, передбачених статтею 177 цього Кодексу, а також наявності достатніх підстав вважати, що підозрюваний, обвинувачений виїхав та/або перебуває на тимчасово окупованій території України, території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, та/або оголошений у міжнародний розшук.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях від 26.07.2001 у справі «Ілійков проти Болгарії», від 26.06.1991 у справі № 12369/86 «Летельє проти Франції» зазначив, що особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув'язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість покарання не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту.
У такому разі після затримання особи і не пізніше як через сорок вісім годин з часу її доставки до місця кримінального провадження суд за участю обвинуваченого розглядає питання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або його зміну на більш м'який запобіжний захід, про що постановляє ухвалу.
Враховуючи наведені обставини, суд приходить до висновку про задоволення клопотання прокурора та обрання відносно обвинуваченого ОСОБА_10 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на підставі ч. 6 ст. 193 КПК України.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 177, 183, 193-194, 335, 371, 372, 380 КПК України, суд,-
Клопотання прокурора відділу Одеської обласної прокуратури ОСОБА_11 про оголошення обвинуваченого ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 у міжнародний розшук -задовольнити.
Оголосити у міжнародний розшук ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1
Виконання ухвали щодо організації міжнародного розшуку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , із залученням каналів міжнародного поліцейського співробітництва доручити уповноваженим підрозділам органів ГУНП в Одеській області.
Зупинити провадження у даному кримінальному провадженні до розшуку ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Ухвала може бути оскаржена в частині обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою безпосередньо до Одеського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня оголошення, в інший частині ухвала оскарженню не підлягає.
Ухвала підлягає негайному виконанню.
Суддя: