Провадження № 22-ц/803/9838/25 Справа № 184/443/25 Суддя у 1-й інстанції - Томаш В. І. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю.
10 грудня 2025 року Дніпровський апеляційний суд у складі: головуючого - судді Ткаченко І.Ю.
суддів - Свистунової О.В., Пищиди М.М.,
за участю секретаря - Триполець В.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу
за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного Товариства «Українська залізниця» про стягнення недоплаченого розміру матеріальної допомоги на оздоровлення
за апеляційною скаргою Акціонерного Товариства «Українська залізниця»
на рішення Покровського міського суду Дніпропетровської області від 04 серпня 2025 року,-
03 березня 2025 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про стягнення недоплаченого розміру матеріальної допомоги на оздоровлення. Позовні вимоги обґрунтовує тим, що він з 10.02.2003 року працює на підприємстві відповідача - у структурному підрозділі «Апостолівська дистанція сигналізації та зв'язку» Регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця», з 01.09.2012 року переведений на посаду електромеханіка дільниці групи (СЦБ). За період з 2017-2021 роки перебував у щорічних відпустках, та користувався правом на отримання матеріальної допомоги на оздоровлення, яка оплачувалась відповідачем не у повному обсязі, а саме: з 03.01.2017 по 03.02.2017 у сумі 1966,00 грн замість 3200,00грн, з 02.01.2018 по 16.01.2018 у сумі 2458,00 грн замість 3723,00 грн, з 04.02.2019 по 07.03.2019 у сумі 2919,00грн замість 4173,00 грн, з 20.01.2020 по 02.02.2020 у сумі 3211,00грн замість 4723,00 грн., з 18.01.2021 по 31.01.2021 у сумі 3211,00грн замість 6000,00 грн. Разом з тим, за вказаний період часу позивачу було недоплачено допомогу на оздоровлення на загальну суму 8054,00 грн. Наведене стало підставою для звернення до суду із даним позовом (а.с.1-11).
Рішенням Покровського міського суду Дніпропетровської області від 04 серпня 2025 року позовні вимоги ОСОБА_1 до АТ «Українська залізниця» про стягнення недоплаченого розміру матеріальної допомоги на оздоровлення - задоволено.
Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , недоплачену матеріальну допомогу на оздоровлення в сумі 8054 (вісім тисяч п'ятдесят чотири) грн. 00 коп.
Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , витрати на правову допомогу в сумі 2500 (дві тисячі п'ятсот) грн.00 коп.
Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь держави судовий збір в сумі 1211,20 грн. (а.с. 69-74)
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, АТ «Українська залізниця» звернулось із апеляційною скаргою, в якій посилаючись на незаконність судового рішення, таке, що підлягає скасуванню у зв'язку з невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та неправильним застосуванням норм матеріального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити повністю.
Апеляційна скарга мотивована тим, що, відповідно до пункту 5 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1774-VІІІ від 06 грудня 2016 року, мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим законом не застосовується, як розрахункова величина у колективних договорах та угодах усіх рівнів. Тобто, починаючи з 01 січня 2017 року на виконання вимог Закону № 1774-VІІІ від 06 грудня 2016 року сторони Колективного договору було зобов'язано при обчисленні матеріальної допомоги на оздоровлення застосовувати в якості розрахункової величини встановлений законом прожитковий мінімум для працездатних осіб. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.04.2024 по справі № 240/19227/21 висновки щодо застосування Закону 1774-VIII було підтверджено, зокрема зазначено наступне: «6.24. Як свідчить зміст Закону № 1774-VIII, ним була змінена розрахункова величина з мінімальної заробітної плати на прожитковий мінімум, яка стала застосовуватися для обчислення всіх виплат, де раніше застосовувалася як розрахункова величина мінімальна заробітна плата, а також для обчислення інших платежів та санкцій, та внесені такі зміни до низки законів України… 6.25. Відповідно до наведених вище положень Закону № 1774-VIII законодавець, по-перше, заборонив застосовувати для визначення розмірів посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат, як розрахункову величину, мінімальну заробітну плату; по-друге, чітко передбачив, що для визначення таких виплат застосовується розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установлений на 1 січня відповідного календарного року….. 6.31. З урахуванням дії темпоральних правил (принцип дії закону в часі) у разі колізії нормативних актів одного рівня юридичної ієрархії (суперечність один одному двох або більше чинних нормативних актів, прийнятих стосовно одного й того самого питання) застосовується акт, виданий пізніше, як у разі, коли про скасування попереднього акта (його приписів) прямо зазначено в новому нормативному акті, так і у разі, коли таких застережень немає."
Правова позиція відповідача АТ "Українська залізниця", повністю збігається з висновками Великої Палати Верховного Суду зроблених у постанові від 04.04.2024 по справі № 240/19227/21, а також з висновками Верховного Суду викладеними у постановах від 10.01.2024 по справі №501/4788/21, від 25.01.2024 по справі №501/4789/21 та від 14.02.2024 по справі №501/4698/21.
Отже, починаючи з 01.01.2017, на виконання вимог Закону № 1774-VІІІ від 06.12.2016 року, Сторони Колективного договору було зобов'язано внести зміни до діючого Колективного договору та застосовувати в якості розрахункової величини встановлений законом прожитковий мінімум для працездатних осіб. На виконання норм Закону № 1774-VІІІ від 06.12.2016, постанови від 31.03.2017 №Ц/6- 25/713-17 за підписами голови правління ПАТ "Укрзалізниця" Ж.Марчека та голови профспілки залізничників і транспортних будівельників України В. Бубняка, спільної Постанови керівництва Регіональної філії "Придніпровська залізниця" і голови Дорожньої профспілкової організації Придністровської залізниці Букреєва О.В. за №П-4-5г від 31.03.2017 сторони Колективного договору, а саме Керівництво відокремленого структурного підрозділу "Криворізька дирекція залізничних перевезень" та територіальний комітет профспілки, як єдиний представник трудового колективу, прийняли постанову від 31.03.2017 № П-5-8г/а, якою постановили застосовувати з 01.04.2017 у діючому Колективному договорі замість величини "мінімальна заробітна плата", розрахункову величину "125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб".
Відтак, стягнення з АТ "Укрзалізниця" сум матеріальної допомоги всупереч імперативним вимогам пункту 5 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" №1774- VIII від 06.12. 2016 в повній мірі протирічить положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Зазначає, що суд не звернув уваги на те, що позивач звернувся до суду лише у 2025 році, тобто з пропуском строку, передбаченим ч.1 ст. 233 КЗпП України, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог (а.с.77-82).
Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач ОСОБА_1 з 10.02.2003 року працює на підприємстві відповідача - у структурному підрозділі «Апостолівська дистанція сигналізації та зв'язку» Регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця», з 01.09.2012 року переведений на посаду електромеханіка дільниці групи (СЦБ).
За період з 2017-2021 роки перебував у щорічних відпустках та користувався правом на отримання матеріальної допомоги на оздоровлення.
Відповідно наданих суду розрахункових листів, позивачу була виплачена матеріальна допомога на оздоровлення: 2017 рік 1966,00 грн., 2018 рік 2458,00 грн., 2019 рік 2919,00 грн., 2020 рік 3211,00 грн., 2021 рік - 3211,00 грн.
Як вбачається з матеріалів справи, пунктом 3.1.16 Колективного договору на 2014 рік, укладеного між адміністрацією Відокремленого структурного підрозділу «Апостолівська дистанція сигналізації та зв'язку» в особі начальника дистанції та первинною профспілковою організацією Апостолівської дистанції сигналізації та зв'язку в особі голови профкому всім працівникам АТ «Українська залізниця» схваленого на конференції трудового колективу Апостолівської дистанції сигналізації та зв'язку 20.03.2014р встановлено, що при кожному наданні працівникам щорічної відпустки загальної тривалості або не менше її половини (у випадку поділу відпустки на частини), незалежно від періоду її надання, виплачувати згідно із положенням, за письмовою заявою, матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірі 40% тарифної ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги, котру обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги.
Постановою адміністрації структурного підрозділу «Апостолівська дистанція сигналізації та зв'язку» РФ «Придніпровської залізниці» та первинною профспілковою організацією Апостолівської дистанції сигналізації та зв'язку №б/н від 31.03.2017 року постановлено, застосовувати з 01.04.2017 року у діючому колективному договорі СП «Апостолівська дистанція сигналізації та зв'язку» замість величини "мінімальна заробітна плата", розрахункову величину «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом».
Постановою адміністрації структурного підрозділу «Апостолівська дистанція сигналізації та зв'язку» РФ «Придніпровської залізниці» та первинною профспілковою організацією ВСП «Апостолівська дистанція сигналізації та зв'язку» №б/н від 14.06.2021 року постановлено, внести зміни до колективного договору СП «Апостолівська дистанція сигналізації та зв'язку», а саме: пункт 3.1.16 перший абзац викласти в новій редакції: «При наданні працівникам щорічної відпустки загальної тривалості або не менше її половини (у випадках поділу її на частини), незалежно від періоду її надання, виплачувати один раз на рік згідно з положенням (Додаток 2), за письмовою заявою працівника, матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірі 50 відсотків тарифної ставки чи посадового окладу за посадою, котру обіймає працівник на дату подання заяви, але не менше двох прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених законодавством України на 01 січня (податкового) звітного року».
Згідно з п. 1.4 Колективного договору, зміни і доповнення до колективного договору, що не погіршують соціального та економічного становища працівників дистанції, вносяться на протязі строку його дії за погодженням сторін і затверджуються на спільному засіданні керівництва дистанції і профкому дистанції, а всі інші - на конференції трудового колективу.
Звертаючись до суду з позовом про стягнення з відповідача недоплаченої суми матеріальної допомоги на оздоровлення, позивач посилався на те, що відповідачем по справі були порушені умови Колективного договору щодо виплати працівнику матеріальної допомоги на оздоровлення у розмірі, встановленому п. 3.1.16. Колективного договору на 2014 рік.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що прийняття Закону України «Про внесення змін до законодавчих актів України» № 1774-VІІІ від 06.12.2016 не створює юридичних наслідків щодо застосування п. 3.1.16 Колективного договору на 2014 рік, укладеного між адміністрацією Відокремленого структурного підрозділу «Апостолівська дистанція сигналізації та зв'язку» в особі начальника дистанції та первинною профспілковою організацією Апостолівської дистанції сигналізації та зв'язку в особі голови профкому, схваленого на конференції трудового колективу Апостолівської дистанції сигналізації та зв'язку 20.03.2014 р., який є чинним станом на 2021 рік, в частині виплати допомоги на оздоровлення, оскільки питання виплати матеріальної допомоги на оздоровлення, умови виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, обставини, за яких вона виплачується, а також кому саме вона може бути виплачена першочергово, визначається, в даному випадку, колективним договором, п. 3.1.16 якого визначено, що матеріальна допомога на оздоровлення виплачується за письмовою заявою працівника у розмірі 40% відсотків ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги за професією, котру обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги, а прийнята за підписами адміністрації Відокремленого структурного підрозділу «Апостолівська дистанція сигналізації та зв'язку» в особі начальника дистанції та первинною профспілковою організацією Апостолівської дистанції сигналізації та зв'язку в особі голови профкому спільна постанова адміністрації структурного підрозділу «Апостолівська дистанція сигналізації та зв'язку» РФ «Придніпровської залізниці» та первинної профспілкової організації Апостолівської дистанції сигналізації та зв'язку №б/н від 31.03.2017 року про застосовування з 01.04.2017 замість мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини для визначення посадових окладів, заробітної плати та інших виплат передбачених колективними договорами, величину «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом», та у подальшому Постанова про застосування замість мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини для визначення посадових окладів, заробітної плати та інших виплат передбачених колективними договорами, величину «50 відсотків тарифної ставки чи посадового окладу за посадою, котру обіймає працівник, встановленого штатним розписом на дату подання заяви, але не менше двох прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених законодавством України на 01 січня (податкового) звітного року», прийняті з порушенням вимог Колективного договору, отже не підлягають застосуванню при визначенні розміру матеріальної допомоги на оздоровлення.
При цьому, суд першої інстанції врахував, що відповідно до положень п. 3.1.16 Колективного договору, яким визначено, що матеріальна допомога на оздоровлення виплачується за письмовою заявою працівника у розмірі 40% відсотків ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги за професією, котру обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні саме на момент надання допомоги, а виплата матеріальної допомоги позивачу відбувалася у відповідні роки, тому, при визначенні розміру недоплаченої частини вказаної допомоги необхідно виходити з розміру мінімальної заробітної плати по Україні встановленої за 2017 рік, 2018 рік, 2019 рік, 2020 рік, 2021 рік відповідно.
Разом з тим, суд першої інстанції зазначив, що строки звернення позивача до суду за вирішенням трудового спору не було пропущено, оскільки з вимогою про стягнення недоплаченного розміру матеріальної допомоги на оздоровлення за період з 2017 року по 17 червня 2022 року він мав право звернутися до суду без обмеження будь-яким строком, а тому заява відповідача АТ «Українська залізниця» щодо відмови у задоволенні позовних вимог з цих підстав є необґрунтованою.
Колегія суддів повністю погоджується з висновками суду першої інстанції.
Так, згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Частиною першою статті 5 ЦПК України, передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до статті 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Статтею 22 Конституції України визначено, що права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Відповідно до ст. 21 Закону України «Про оплату праці», працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Згідно зі ст. 22 цього Закону - суб'єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами. До структури заробітної плати входить: основна та додаткова заробітна плата, а також інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми (ч.3 ст. 2).
Згідно зі ст. 10 КЗпП України, колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов'язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів.
Відповідно до ст.13 КЗпП України та ст.7 Закону України «Про колективні договори і угоди», зміст колективного договору визначається сторонами.
Статтею 13 КЗпП України визначено, що у колективному договорі встановлюються взаємні обов'язки роботодавця та працівника, зокрема, щодо встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати і інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій і т.д.) Колективним договором встановлюються додаткові, порівняно з чинним законодавством і угодами, гарантії.
Відповідно до ст.18 КЗпП України, ст.9 Закону України «Про колективні договори і угоди» положення колективного договору розповсюджуються на всіх працівників підприємства, установи, організації та є обов'язковими для роботодавця та працівника.
Статтею 14 Закону України «Про колективні договори і угоди» визначено, що зміни і доповнення до колективного договору, угоди протягом строку їх дії можуть вноситися тільки за взаємною згодою сторін в порядку, визначеному колективним договором, угодою.
Відповідно до ч.2 ст.97 КЗпП України, форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.
Згідно з частиною другою цієї статті, власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами.
За нормою ст.9 КЗпП України, умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними.
Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2017 рік», мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 3200,00 грн.
За Законом України «Про державний бюджет України на 2017рік» прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, з 01 січня 2017 року був встановлений на рівні 1600,00 грн., з 01 травня 2017 року - 1684,00 грн., з 01 грудня 2017 року 1762,00 грн., тому 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, становив 2000,00 грн., 2105,00 грн., 2202,50 грн. відповідно, мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 3200,00 грн.
Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2018 рік» прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, з 01 січня 2018 року був встановлений на рівні 1762,00 грн., з 01 липня 2018 року - 1841,00 грн., з 01 грудня 2018 року 1921,00 грн., тому 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, становив 2202,50 грн., 2301,25 грн. та 2401,25 грн. відповідно, мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 3723,00 грн.
Законом України «Про державний бюджет України на 2019 рік» встановлений прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, з 01 січня 2019 року був встановлений на рівні 1921,00 грн., з 01 липня 2019 року - 2007,00 грн., з 01 грудня 2102,00 грн., тому 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, становив 2401,25 грн., 2508,75 грн. та 2627,50 грн. відповідно, мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 4173,00 грн.
Згідно із Законом України «Про державний бюджет України на 2020 рік» прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, з 01 січня 2020 року був встановлений на рівні 2102,00 грн., з 01 липня 2020 року - 2197,00 грн., з 01 грудня 2020 року 2270,00 грн., тому 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, становив 2627,50 грн., 2746,25 грн. та 2837,50 грн. відповідно, мінімальна заробітна плата по Україні з 01 січня 2020 року була встановлена на рівні 4723,00 грн., з 01 вересня 2020 року 5000,00 грн.
Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2021 рік» прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, з 01 січня 2021 року був встановлений на рівні 2270,00 грн., з 01 липня 2021 року - 2379,00 грн., з 01 грудня 2021 року 2481 грн., тому два прожиткових мінімуми для працездатних осіб, встановлених законом, становив 4540,00 грн., 4758,00 грн. та 4962,00 грн. відповідно, мінімальна заробітна плата по Україні з 01 січня 2021 року була встановлена на рівні 6000,00 грн., з 01 грудня 2021 року 6500,00 грн.
Таким чином, прийняття спільної постанови адміністрацією структурного підрозділу «Апостолівська дистанція сигналізації та зв'язку» РФ «Придніпровської залізниці» та первинною профспілковою організацією Апостолівської дистанції сигналізації та зв'язку №б/н від 31.03.2017 року постановлено, застосовувати з 01.04.2017 року у діючому колективному договорі СП «Апостолівська дистанція сигналізації та зв'язку» замість величини "мінімальна заробітна плата", розрахункову величину «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом» є діями, що погіршували становище працівників порівняно із законодавством, та вказана постанова повинна була прийматися не за погодженням сторін на спільному засіданні адміністрації структурного підрозділу «Апостолівська дистанція сигналізації та зв'язку» РФ «Придніпровської залізниці» та первинної профспілкової організації Апостолівської дистанції сигналізації та зв'язку, а на конференції трудового колективу згідно з вимогами п. 1.4 Колективного договору, оскільки на момент прийняття вказаної постанови мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 3200,00 грн, отже вказана сума є більшою за 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, який становив 2000 грн.
З урахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що при визначенні позивачу розміру матеріальної допомоги на оздоровлення підлягає застосуванню не спільна постанова адміністрації структурного підрозділу «Апостолівська дистанція сигналізації та зв'язку» РФ «Придніпровської залізниці» та первинної профспілкової організації Апостолівської дистанції сигналізації та зв'язку №б/н від 31.03.2017 року, яка погіршує становище працівників, а пункт 3.1.16 Колективного договору, й доводи апеляційної скарги в цій частині колегією суддів не приймаються.
При цьому, судом першої інстанції вірно враховано положення статті 9 КЗпП України, згідно якої умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними, та констатовано, що вказана правова норма не вимагає будь-якої процедури визнання недійсними умов договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством, адже вона безпосередньо оголошує такі умови недійсними і не вимагають судової процедури визнання їх недійсними.
Колегією суддів не приймаються доводи апеляційної скарги відповідача про те, що пунктом 5 Розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 1774-VIII установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим законом не застосовується, як розрахункова величина у колективних договорах та угодах усіх рівнів. Сторонам, які уклали колективні договори і угоди, у тримісячний строк привести їх норми у відповідність із цим Законом згідно із законодавством. До внесення змін до колективних договорів і угод усіх рівнів щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Так, стаття 58 Конституції України передбачає, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Стаття 22 Конституції України гарантує, що права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Проаналізувавши у сукупності положення ст. ст. 22, 58 Конституції України, ст. 9 КЗпП України, колегія суддів дійшла висновку, що нові Закони, які погіршують становище працівників, зокрема призводять до зменшення певних виплат, розмір яких врегульований до прийняття цих Законів, договорами про працю не мають зворотньої сили.
Як вже зазначалося вище, відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2017 рік», мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 3200 грн., тоді як прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, був встановлений на рівні 1600 грн.
Таким чином, Закон України «Про внесення змін до законодавчих актів України» погіршив становище позивача та інших працівників підприємства щодо розміру матеріальної допомоги, звузив його право на матеріальну допомогу, а тому не має зворотньої сили та не може бути застосований при визначення розміру цієї допомоги.
Твердження ж відповідача про те, що, після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 1774-УІІІ від 06 грудня 2016 року, фактичний розмір матеріальної допомоги на оздоровлення не змінювався, а змінилась лише розрахункова величина, колегією суддів не приймаються, так як вказані зміни потягли зміну реального розміру допомоги, про що зазначено вище.
Отже, застосування адміністрацією відповідача замість мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини для визначення посадових окладів, заробітної плати та інших виплат передбачених колективними договорами, величину “125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом» є діями, що погіршували становище працівників порівняно із законодавством, оскільки, як зазначено вище, на момент внесення змін, мінімальна заробітна плата по Україні була значно більшою ніж 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, і навіть дещо більшою за 2 прожиткових мінімуми для працездатних осіб у 2021 році.
Слід зазначити, в матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач попереджав позивача про погіршення існуючих умов оплати праці.
Питання виплати матеріальної допомоги на оздоровлення, умови виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, обставини, за яких вона виплачується, а також кому саме вона може бути виплачена першочергово, визначається, в даному випадку, колективним договором, п. 3.1.16 якого визначено, що матеріальна допомога на оздоровлення виплачується за письмовою заявою працівника у розмірі 40% відсотків ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги за професією, котру обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що після набрання чинності Законом № 1774-VIII, фактичний розмір матеріальної допомоги на оздоровлення не змінювався, а змінилась лише розрахункова величина, є безпідставними, оскільки вказані зміни потягли зміну реального розміру матеріальної допомоги.
З урахуванням наведеного, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про неправомірність дій відповідача щодо невиплати позивачеві частини матеріальної допомоги на оздоровлення.
Колегією суддів не приймаються доводи апеляційної скарги відповідача про те, що суд першої інстанції застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду зроблених у постанові від 04.04.2024 по справі № 240/19227/21, та Верховного Суду у постановах від 10.01.2024 по справі №501/4788/21, від 25.01.2024 по справі №501/4789/21 та від 14.02.2024 по справі №501/4698/21, яким висновки щодо застосування Закону 1774-VIII було підтверджено, зокрема зазначено, як свідчить зміст Закону № 1774-VIII, ним була змінена розрахункова величина з мінімальної заробітної плати на прожитковий мінімум, яка стала застосовуватися для обчислення всіх виплат, де раніше застосовувалася як розрахункова величина мінімальна заробітна плата, а також для обчислення інших платежів та санкцій, та внесені такі зміни до низки законів України.
Так, для визначення подібності правовідносин слід враховувати правовий висновок, викладений в мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду у справах від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19, провадження № 14-166цс20, від 08 лютого 2022 року у справі №2-7763/10, провадження № 14-197цс21, згідно з якими на предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, тоді подібність необхідно також визначати за суб'єктним й об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
Виходячи із наведеного, посилання в апеляційній скарзі, як на правозастосовчу практику Верховного Суду, викладену у наведених в апеляційній скарзі, є безпідставними, оскільки зміст правовідносин у вказаних справах та справі, що переглядається судом апеляційної інстанції, є відмінним.
Крім того, необґрунтованими є доводи апеляційної скарги про безпідставне не застосування судом першої інстанції строків позовної давності.
Згідно частини 2 статті 233 КЗпП України у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, в разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, не обмежується будь-яким строком.
Також, згідно пункту 1 Прикінцевих положень КЗпП України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) строки, що тривав протягом всього спірного періоду, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Відповідно до ч. ч. 3, 4 ст.3 ЦПК України, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Закон, який встановлює нові обов'язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам судового процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.
З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що фактично всі доводи, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки такі доводи є безпідставними, не спростовують обґрунтованих висновків суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позову та зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів, особистим тлумаченням норм матеріального права, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.
Разом з тим, колегія суддів зауважує, що вирішуючи даний спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджені письмовими доказами по справі.
Відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає, що вказане рішення є законним та обґрунтованим, ухваленим на підставі норм матеріального та процесуального права, тому підстави для його скасування відсутні.
Враховуючи зазначене, відповідно до статті 375 ЦПК України апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення залишенню без змін.
Що стосується судових витрат понесених апелянтом, то колегія суддів їх не переглядає, оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення.
Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» - залишити без задоволення.
Рішення Покровського міського суду Дніпропетровської області від 04 серпня 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку.
Повний текст постанови складено 11 грудня 2025 року.
Судді: