Провадження № 22-ц/803/8833/25 Справа № 202/4756/15-ц Суддя у 1-й інстанції - Слюсар Л. П. Суддя у 2-й інстанції - Свистунова О. В.
09 грудня 2025 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого судді - Свистунової О.В.,
суддів: Макарова М.О., Пищиди М.М.,
за участю секретаря - Піменової М.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро
апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Індустріального районного суду міста Дніпра від 15 липня 2025 року
у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Капіталінвест груп», про стягнення коштів, -
У травні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Капіталінвест груп» (далі - ТОВ «Капіталінвест груп»), про стягнення коштів.
Позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що йому на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна, належить на праві власності будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та земельна ділянка з кадастровим номером 1221411000:02:001:0123.
Навесні 2012 року він вирішив здійснити реконструкцію будинку за адресою: АДРЕСА_1 , у зв'язку з чим рішенням виконкому Підгородненської міської ради від 16 березня 2012 року № 53 йому було надано дозвіл на будівництво. На виконання вказаного рішення ним було розпочато здійснення будівельних робіт і частково будівельні роботи було виконано у 2012 році.
На початку 2013 року ОСОБА_2 запропонував йому надати послуги зі здійснення добудови вказаного будинку, запевнивши, що він є власником будівельної компанії ТОВ «Капіталінвест груп», яка з 2008 року займається будівництвом великих об'єктів та він також зазначив, що у нього працюють висококваліфіковані спеціалісти та мається сучасне обладнання для проведення будівництва, при цьому він показав в підтвердження цього реєстраційні документи компанії.
Позивач зазначав, що він погодився на пропозицію відповідача і в 2013 році між ним та ТОВ «Капіталінвест груп» був укладений договір будівельного підряду.
За цим договором підрядник зобов'язався виконати ряд робіт з добудови будинку, зі свого матеріалу, якісно та у встановлений термін, а замовник зобов'язувався надати підряднику будівельний майданчик, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Пунктом 9 договору встановлено, що оплата за цим договором здійснюється замовником підряднику поетапно. Однак при підписанні договору графік платежів не був підписний, при цьому відповідач запевнив, що кошти позивач має можливість передавати йому особисто, а він буде видавати йому розписки про їх отримання та потім самостійно буде вносити їх на рахунок компанії, на що позивач погодився, оскільки відповідач був власником даної будівельної компанії, тому жодних сумнівів дана пропозиція відповідача не викликала.
В подальшому третьою особою - ТОВ «Капіталінвест груп» було надано довідку, відповідно до якої ніяких коштів від ОСОБА_2 ТОВ «Капіталінвест груп» не отримувало, хоча згідно наданих суду розписок всі вказані кошти передавалися позивачем відповідачу. Оригінали вказаних розписок було оглянуто в судовому засіданні, під час якого відповідач не заперечував складання таких розписок та отримання коштів від позивача.
Внаслідок чого, у відповідача залишилися грошові кошти, які повинні були бути передані ним ТОВ «Капіталінвест груп», однак ним цього зроблено не було. Через те, що кошти не були отримані ТОВ «Капіталінвест груп», позивач вважав, що він позбавлений можливості вимагати усунення виявлених недоліків будівельних робіт від ТОВ «Капіталінвест груп» та вимушений пред'явити позовні вимоги до тієї особи, яка отримувала від нього грошові кошти, тобто до відповідача у даній справі.
Позивач вважав, що його права в даному випадку було порушено тим, що хоча в цілому будівельні роботи були виконані якісно, однак окремі види робіт щодо здійснення оздоблення будинку та деяких видів будівельних робіт не були зроблені відповідно до діючих будівельних норм та правил. При будь-яких спробах вийти на зв'язок з посадовими особами ТОВ «Капіталінвест груп» було встановлено, що підприємство є недіючим та жодної відповідальності за невиконаний (неналежно виконаний) обсяг робіт не може нести, та крім цього не отримувало жодних коштів, які позивач надавав відповідачу.
За весь час дії договору, починаючи з 05 червня 2013 року по 19 листопада 2013 року позивачем були передані відповідачу грошові кошти на загальну суму: 77 920,00 євро та 109 000,00 грн., про що свідчать розписки, які були надані в рахунок підтвердження отримання коштів відповідачем.
Починаючи з вересня 2013 року позивач постійно звертав увагу відповідача, що якістю певної частини будівельних робіт він не задоволений, внаслідок чого такі роботи частково перероблялися. Однак, при цьому щодо іншої частини будівельних робіт, по якій у позивача були претензії, відповідач повідомив, що не вбачає жодних порушень у будівництві та не погоджується з висунутими претензіями.
Відповідно до висновку експертно будівельно-технічного дослідження № 290114/2 при будівництві житлового будинку були допущенні порушення будівництва та технології виконання робот в частині виконання робіт по внутрішньому оздобленню будинку, які не перешкоджали введенню будинку в експлуатацію, однак вказані недоліки в будівельних роботах необхідно було усунути.
Після отримання вищезазначеного висновку експерту, позивач звернувся до ОСОБА_2 з претензією щодо усунення недоліків у будівництві або повернення коштів, однак позитивного вирішення питання не отримав.
Ураховуючи викладене, уточнивши позовні вимоги, позивач просив суд стягнути з відповідача ОСОБА_2 на його користь грошові кошти в сумі 70 % коштів від сум: 77 920,00 євро; 109 000,00 грн.; 3 % річних в розмірі 3 900,27 євро та 5 460,98 грн.; інфляційні втрати в розмірі 83 932,94 грн., що сукупно становить 57 274,19 євро та 138 875,75 грн., а також судові витрати.
Рішенням Індустріального районного суду міста Дніпра від 15 липня 2025 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 - відмовлено.
У поданій 21 липня 2025 року апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Апеляційна скарга обґрунтовувалась тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність між сторонами договірних правовідносин з договору підряду.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач заперечував проти задоволення апеляційної скарги позивача, просив її залишити без задоволення, через те, що обставини якими апелянт обґрунтовував свої апеляційні вимоги не підтверджені в результаті розгляду цього спору та доводи наведені в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду.
Колегія суддів звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони у справі повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень та довідкою про отримання документів в Електронному суді.
Вивчивши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом першої інстанції встановлено, що згідно з копією договору купівлі-продажу нерухомого майна від 19 квітня 2011 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Якуба О.А., зареєстрованого в реєстрі за № 1467, ОСОБА_1 купив нерухоме майно - будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яке складається з: А-будинок, саман, обк. цем. плит, житловою площею 11,8 кв.м., загальною площею 40,5 кв.м. Земельна ділянка площею 810 кв.м., кадастровий номер 122141000-02-001-0123 (т.1 а.с.148).
Право власності за ОСОБА_1 на будинок зареєстровано у КП Дніпропетровського району «Бюро технічної інвентаризації» 13 травня 2011 року за реєстраційним номером 5979104, що підтверджується витягом про державну реєстрацію прав № 29947585 від 13 травня 2011 року (т.1 а.с. 149).
Відповідно до копії інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру права власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 19 травня 2015 року за № 37741004 ОСОБА_1 є власником будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 40,5 кв.м., житловою площею 11,8 кв.м. Загальна вартість нерухомого майна 16 886,00 грн. (т.1 а.с.150-152).
Згідно з копією договору купівлі-продажу земельної ділянки від 19 квітня 2011 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Якуба О.А., зареєстрованого в реєстрі за № 1472, ОСОБА_1 купив земельну ділянку площею 0,081 га, згідно з планом меж земельної ділянки, яка передана для обслуговування будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер земельної ділянки 1221411000:02:001:0123 (т.2 а.с.143-144).
Згідно копії державного акту на право власності за земельну ділянку серії ЯЛ № 9208222 ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 0,0810 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Кадастровий номер земельної ділянки: 1221411000:02:001:0123 (т.1 а.с.153).
Відповідно до копії договору будівельного підряду від 04 січня 2013 року, укладеного між ТОВ «Капіталінвест груп» (підрядник) та ОСОБА_1 (замовник), підрядник зобов'язується збудувати в строк зі свого матеріалу, якісно та встановлений термін до 22 вересня 2013 року об'єкт, визначний у пункті 2 цього договору, відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов'язується надати підрядникові будівельний майданчик, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , передати підрядникові затверджену проектно-кошторисну документацію, прийняти об'єкт та оплати його (пункт 1 договору) (т.1 а.с.7-9). Об'єктом за даним договором є житловий будинок (пункт 2 договору).
Договір підписано від імені підрядника ТОВ «Капіталінвест груп» директором - ОСОБА_4 (т.1.а.с.8 зворот).
Відповідно до умов пункту 6.1 замовник зобов'язаний передати підряднику проектно-кошторисну документацію необхідну для початку виконання робіт за договором в строк до 11 червня 2013 року.
Пунктом 9 договору встановлено, що оплата за цим договором здійснюється замовником підряднику поетапно згідно платежів. Позивач зазначав, що при підписанні договору графік платежів не було підписано, оскільки відповідач запевнив позивача, що грошові кошти повинні передавитись відповідачу особисто, а він у свою чергу, буде видавати позивачу відповідні розписки.
Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань засновником ТОВ «Капіталінвест груп» (код ЄДРПОУ 37149242) є ОСОБА_2 . Дата реєстрації 27 травня 2010 року. Види діяльності: 41.20 Будівництво житлових і нежитлових будівель та інші. Керівник - ОСОБА_4 з 09 серпня 2012 року (т.3 а.с.225-231).
Починаючи з 05 червня 2013 року по 19 листопада 2013 року ОСОБА_1 було передано грошові кошти ОСОБА_2 на загальну суму 77 920,00 євро та 109 000,00 грн., що підтверджується наступними розписками (т.1 а.с.9-26, т.4 а.с.91-109):
- розписка від 05 червня 2013 року на суму 3 800,00 євро;
- розписка від 13 червня 2013 року на суму 15 000,00 євро;
- розписка від 19 червня 2013 року на суму 5 000,00 євро;
- розписка від 22 червня 2013 року на суму 5 000,00 євро;
- розписка від 26 червня 2013 року на суму 5 000,00 євро;
- розписка від 02 липня 2013 року на суму 3 000,00 євро;
- розписка від 04 липня 2013 року на суму 5 000,00 євро;
- розписка від 09 липня 2013 року на суму 3 000,00 євро;
- розписка від 16 липня 2013 року на суму 3 000,00 євро;
- розписка від 18 липня 2013 року на суму 3 000,00 євро;
- розписка від 19 липня 2013 року на суму 2 000,00 євро;
- розписка від 25 липня 2013 року на суму 2 000,00 євро;
- розписка від 07 серпня 2013 року на суму 1 500,00 євро;
- розписка від 16 серпня 2013 року на суму 3 020,00 євро;
- розписка від 22 серпня 2013 року на суму 2000,00 євро;
- розписка від 30 серпня 2013 року на суму 5 600,00 євро;
- розписка від 07 вересня 2013 року на суму 3 000,00 євро;
- розписка від 19 вересня 2013 року на суму 2000,00 євро;
- розписка від 20 вересня 2013 року на суму 6 000,00 євро, а всього на суму 77 920,00 євро.
Також, розписки в гривневому еквіваленті:
- розписка від 29 жовтня 2013 року на суму 20 000,00 грн.;
- розписка від 19 жовтня 2013 року на суму 17 000,00 грн.;
- розписка від 21 жовтня 2013 року на суму 4 500,00 грн.;
- розписка від 22 жовтня 2013 року на суму 2 500,00 грн.;
- розписка від 24 жовтня 2013 року на суму 10 000,00 грн.;
- розписка від 31 жовтня 2013 року на суму 50 000,00 грн.;
- розписка від 19 листопада 2013 року на суму 5 000,00 грн., а всього на суму 109 000,00 грн.
Відповідно до копії технічного паспорту на садибний (індивідуальний) житловий будинок, виготовлений 22 грудня 2017 року суб'єктом господарювання ФОП ОСОБА_5 на будинок АДРЕСА_1 , його загальна площа складає 286,3 кв.м., житлова 121,5 кв.м. (т.2 а.с.92-100).
22 квітня 2014 року судовим експертом Зябловою Н.О. був виданий висновок експертного будівельно-технічного дослідження № 290114/2.
Зазначено, що 29 січня 2014 року між судовим експертом Зябловою Н.О. і громадянином ОСОБА_1 був укладений договір № 290114/2 на предмет визначення відповідності технології і якості будівельних робіт, які проводились підрядником ОСОБА_2 при будівництві жилого будинку по АДРЕСА_1 , державним нормам і стандартам. На дослідження надані наступні документи: заява з завданням на виконання робіт; технічний проект на будівництво жилого будинку АДРЕСА_1 ; фотографії будови теплої підлоги в кількості 2 шт.
Дослідження об'єкту проводилося в декілька етапів. Перше дослідження експертом проводилося в присутності замовника і підрядника ОСОБА_2 . Зі слів сторін було встановлено, що між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 був укладений договір на будівництво жилого будинку АДРЕСА_2 . ОСОБА_2 взяв на себе функції генерального підрядника з відповідною відповідальністю. При оформленні договірних відносин складався кошторис. Інші етапи дослідження проводились на участю представників сторін. Досліджуваний будинок представляв собою двоповерхову будівлю. На час огляду будівництво будинку перебуває на етапі оздоблювальні роботи і встановлення обладнання.
Відповідно до вищевказаного висновку при будівництві житлового будинку були допущенні порушення технології виконання робіт. Експертом зазначено, що єдиним варіантом усунення недоліків по ряду робіт і монтажу, є переробка в повному обсязі ряду робіт і демонтаж обладнання та будівельних матеріалів (т.1 а.с. 200-210).
26 травня 2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено договір відступлення права вимоги.
Згідно умов даного договору ОСОБА_1 (цедент) передає ОСОБА_3 (цесіонарієві), а цесіцонарій набуває право вимоги, належне цедентові, і стає кредитором за правовідносинами, що виникли внаслідок укладання договорів у формі розписок перелік яких зазначений в додатку № 2 до цього договору, укладеного між цедентом та громадянином України - ОСОБА_2 , реєстраційний номер облікової картки платників податків: НОМЕР_1 (пункт 1 договору). За цим договором цесарій набуває право вимагати від боржника повернення коштів в розмірі 30 % від 77 920,00 євро та 109 000,00 грн. переданих цедентом боржнику (пункт 2 договору). Право вимоги засновано на розписках перелік яких зазначений в додатку № 2 до цього договору, що є невід'ємною частиною цього договору (пункт 3 договору) /т.1 а.с.79/.
Як зазначав позивач після отримання висновку експерта він звернувся з претензією до відповідача, щодо усунення недоліків у будівництві або повернення коштів, однак позитивного вирішення питання не отримав.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що підстави для застосування до спірних правовідносин статті 1212 ЦК України відсутні, оскільки між сторонами склалися договірні правовідносини з договору підряду, який фактично був укладений між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 .
При цьому суд вважав, що оскільки ремонтні роботи були виконані, але неякісно, що не заперечувалося сторонами та підтверджено письмовими доказами, то позивач може вимагати повернення коштів шляхом відшкодування збитків через неналежне виконання умов договору підряду (стаття 858 ЦК України), а не шляхом стягнення безпідставно набутих коштів у порядку статті 1212 ЦК України.
Однак, колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Загальні підстави для виникнення зобов'язань у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.
Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.
Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).
Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна у іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.
За змістом частини першої статті 1212 ЦК України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.
Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частин першої та другої статті 509 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із частиною першою статті 177 ЦК України об'єктами цивільних прав є, зокрема, речі, у тому числі гроші.
Необхідно виходити з того, що правова підстава отримання (набуття) майна відсутня у тому разі, коли відбувся перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується безпосередньо на вимозі закону, або суперечить меті існування правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Загальне правило частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах: отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі статті 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпідставності отримання такого виконання.
Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками вiдповiдних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків. Зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України.
У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України, у тому числі, й щодо зобов'язання повернути майно потерпілому.
До подібних правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 22 серпня 2019 року у справі № 607/3864/17 (провадження № 61-30080св18).
Тлумачення вказаних норм дає підстав для висновку, що якщо одна із сторін договору передала у власність іншій стороні певне майно (сплатила кошти) і судом встановлено порушення еквівалентності зустрічного надання внаслідок невиконання або неналежного виконання своїх обов'язків однієї із сторін, сторона, що передала майно (сплатила кошти), має право вимагати повернення переданого іншій стороні в тій мірі, в якій це порушує погоджену сторонами еквівалентність зустрічного надання. Тобто, якщо сторона яка вчинила виконання, проте не отримала зустрічного надання в обсязі, який відповідає переданому майну (сплаченим коштам) і згодом договір розірвано за рішенням суду, то вона може вимагати від сторони, яка порушила договір і не здійснила зустрічне надання, повернення майна (коштів) на підставі пункту 3 частини третьої статті 1212 ЦК України (див. висновок у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2020 року у справі № 537/4259/15-ц (провадження № 61-592св20)).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У пункті VII.-2:101 Книги VII Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказано, що збагачення є безпідставним, за винятком таких випадків: особа, яка збагатилася, має право на отримання збагачення за рахунок потерпілого в силу договору чи іншого юридичного акту, судового рішення або норми права; або потерпілий вільно і без помилки погодився на настання невигідних для себе наслідків.
У статті VII-3:101 Книги VII Модельних правил європейського приватного права щодо змісту збагачення зазначено, що особа вважається збагаченою у випадку: a) збільшення доходів або зменшення обов'язків; b) отримання послуги або результатів виконаної роботи; c) користування чужим майном.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17 (провадження № 12-182гс18) зазначено, що «кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19 (провадження № 14-175цс21) вказано, що «відносини щодо повернення безпідставно збережених грошових коштів є кондикційними, в яких вина не має значення, важливим є лише факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої. Тобто зобов'язання з повернення безпідставно набутого або збереженого майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна. Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовiдносин i їх юридичному змісту. Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Аналогічні правові висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постановах від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17, від 23 травня 2018 року у справі № 629/4628/16-ц, від 20 листопада 2018 року у справі №922/3412/17».
Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала. Отже, для виникнення зобов'язання, передбаченого статтею 1212 ЦК України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якої це відбулося. Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, якщо така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена, або була відсутня взагалі. Такий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 30 серпня 2018 року у справі № 334/2517/16-ц (провадження № 61-29056св18) та від 13 січня 2021 року у справі № 539/3403/17 (провадження № 61-15499св19).
У частині третій статті 12, частинах першій, п'ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У справі, яка переглядається, встановлено, що починаючи з 05 червня 2013 року по 19 листопада 2013 року ОСОБА_1 було передано ОСОБА_2 грошові кошти на загальну суму 77 920,00 євро та 109 000,00 грн., що підтверджується наявним в матеріалах справи розписками (т.1 а.с.9-26, т.4 а.с.91-109).
Відповідач, заперечуючи проти задоволення позовних вимог зазначав, що отримані від позивача кошти він за домовленістю з ним передавав в касу підприємства ТОВ «Капіталінвест груп».
На виконання ухвали Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 09 січня 2013 року про витребування доказів, ОСОБА_2 повідомив суд, що надати належним чином засвідчені копії: доказів передачі ним коштів в розмірі 77 920,00 євро та 109 000,00 грн. в касу підприємства ТОВ «Капіталінвест груп»; звіти ТОВ «Капіталінвест груп» про виконані роботи та втрачені ним кошти на придбання будівельних матеріалів; докази повернення ним невикористаних у звітному місяці коштів в касу ТОВ «Капіталінвест груп» та надати для огляду в судовому засіданні оригінали зазначених документів, він не має можливості, оскільки ці докази знаходяться в бухгалтерських документах товариства.
Таким чином, відповідачем не надано належних та допустимих доказів передачі ним коштів в розмірі 77 920,00 євро та 109 000,00 грн. в касу ТОВ «Капіталінвест груп».
Також, відповідачем не надано жодних квитанцій визначених в пункті 3.3 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, що вказує на відсутність передачі грошових коштів відповідачем в касу ТОВ «Капіталінвест груп».
Надана відповідачем копія акту виконаних робіт не є належним доказом у справі, оскільки на ньому відсутній підпис ОСОБА_1 , як і відсутній прямий зв'язок з будівництвом за адресою: АДРЕСА_1 (т.3 а.с.247).
Крім того, ОСОБА_2 не надано доказів наявності у нього з 03 січня 2013 року повноважень на представництво ТОВ «Капіталінвест груп», у т.ч. з приводу укладення договору будівельного підряду будівництва житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , не додано повноважень укладати, та підписувати зазначений договір будівельного підряду та додатки до договору, не надано повноважень організовувати виконання будівельних робіт згідно графіку видів та етапів робіт, не надано повноважень отримувати від замовника кошти для придбання будівельних матеріалів та закупляти будівельні матеріали від імені товариства, не надано повноважень щомісячно звітувати про виконані роботи та витрачені кошти на придбання будівельних матеріалів, підтверджуючи документально придбання будівельних матеріалів та повертаючи невикористані в звітному місяці кошти в касу товариства ТОВ «Капіталінвест груп».
Посилання відповідача на рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 31 жовтня 2018 року у справі № 191/2407/15 є безпідставними, оскільки у вказаній справі ОСОБА_2 не подавав до суду довіреність № 1-Д від 03 січня 2013 року.
Суд першої інстанції, вказуючи про фактичне укладення договору підряду між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 , не вказав в рішенні, які ж саме істотні умови погоджені між ними у договорі підряду.
В даному випадку, відсутність письмової форми, відсутність узгодження істотних умов договору підряду саме між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 , відсутність їх підписів не підтверджує ні наміри, ні волевиявлення сторін на укладеного такого правочину.
За обставин відсутності письмового договору підряду, укладеного між позивачем та відповідачем, висновок суду першої інстанції про існування між сторонами договірних правовідносин з договору підряду є помилковим.
Оскільки суд першої інстанції помилково дійшов висновку про фактичне укладення договору підряду між сторонами, відповідач не визнає себе підрядником у взаємовідносинах з позивачем, то позивач позбавлений можливості вимагати повернення коштів через неякісне виконання робіт (стаття 858 ЦК України) з особи, яка не є підрядником, бо така особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.
Договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання коштів). Якщо майно набуте на підставі правочину, статтю 1212 Цивільного кодексу України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або її не було взагалі. Винятком є випадки, коли майно безпідставно набуте у зв'язку із зобов'язанням (правочином), але не відповідно до його умов (постанова Великої Палати Верховного Суду від 25 вересня 2024 року у справі № 201/9127/21).
В даному випадку позивач правомірно застосував статтю 1212 ЦК України, оскільки правової підстави - договору підряду між позивачем та відповідачем не було.
В матеріалах справи наявне клопотання директора ТОВ «Капіталінвест груп», в якому зазначено, що їм стало відомо, що ОСОБА_2 з 05 червня 2013 року по 19 листопада 2013 року отримував від ОСОБА_1 кошти на виконання Договору будівельного підряду від 04 січня 2013 року. В той час, як ці кошти жодним чином не були проведені через касу підприємства, а були привласнені ОСОБА_2 (т.3 а.с.13-14).
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про те, що у ОСОБА_2 були відсутні правові підстави для отримання від ОСОБА_1 грошових коштів в загальному розмірі 77 920,00 євро та 109 000,00 грн.
Крім того, колегія суддів звертає увагу, що ні ОСОБА_1 , ні ОСОБА_2 під час розгляду справи не вказували про існування між ними договірних відносин договору підряду.
Навпаки, позивач в обґрунтування своїх позовних вимог зазначав, що жодних інших усних чи письмових договорів чи домовленостей відносно будівництва за адресою: АДРЕСА_1 , між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 не було і в матеріалах справи відповідні докази існування інших договорів відсутні.
Також відповідач ОСОБА_2 у відзиві на позовну заяву зазначав, що він як учасник ТОВ «Капіталінвест груп» відповідно до частини другої статті 140 ЦК України не є підрядником, а як засновник (учасник) товариства не відповідає за зобов'язаннями зазначеного товариства (т.3 а.с.218-223).
Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 31 жовтня 2018 року у справі № 191/2407/15, на яке у т.ч. послався суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні, теж таких обставин фактичного укладення договору підряду між позивачем та відповідачем встановлено не було.
Як вбачається з матеріалів справи, 26 травня 2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено договір відступлення права вимоги.
Згідно умов даного договору ОСОБА_1 передав ОСОБА_3 право вимоги виконання грошового зобов'язання в розмірі 30 % від сум 77 920 євро та 109 000,00 грн. переданих ним ОСОБА_2 .
Встановивши зазначені обставини, колегія суддів дійшла висновку, що з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 слід стягнути, в межах заявлених позовних вимог, грошові кошти в розмірі 54 544,00 євро та 76 300,00 грн.; 3 % річних в розмірі 2 730,19 євро та 3 822,69 грн., що становить 70 % коштів від сум 77 920,00 євро та 109 000,00 грн.
Щодо стягнення 3 % річних та інфляційних втрат
Згідно зі статтею 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У контексті статей 524, 533-535, 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті чи в іноземній валюті), це таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Оскільки стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України, то вона поширює свою дію на всі зобов'язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань.
За своєю правовою природою судове рішення є засобом захисту прав або інтересів фізичних та юридичних осіб.
Положення статті 11 ЦК України передбачають, що зобов'язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
Тобто відповідно до положень статті 11 ЦК України рішення суду може бути підставою виникнення цивільних прав та обов'язків у випадках, установлених актами цивільного законодавства, - за наявності прямої вказівки про це в законі.
За загальним правилом судове рішення забезпечує примусове виконання зобов'язання, яке виникло з підстав, що існували до його ухвалення, але не породжує таке зобов'язання, крім випадків, коли положення норм чинного законодавства передбачають виникнення зобов'язання саме з набранням законної сили рішенням суду.
Приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу ІІІ книги 5 цього Кодексу), так і на недоговірні (деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу ІІІ книги 5 цього Кодексу).
Таким чином, у статті 625 ЦК України визначено загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт).
Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Такий правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18), від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18).
Згідно з частиною другою статті 1214 ЦК України у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).
За користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства (стаття 536 ЦК України).
Виходячи з наведених норм, враховуючи специфіку спірних правовідносин, у даному випадку позивач має право на стягнення 3 % річних на підставі статті 625 ЦК України, а тому підстави для стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат відсутні.
Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить колегія суддів та вважає що суд першої інстанції в частині доводів що стали предметом апеляційного оскарження не виконав вимоги про законність та обґрунтованість рішення суду, висновки суду в частині позовних вимог, в задоволенні яких судом відмовлено здійснені з недотриманням норм матеріального права, що відповідно до статті 376 ЦПК України є підставою для часткового задоволення апеляційної скарги, скасування рішення Індустріального районного суду міста Дніпра від 15 липня 2025 року та ухвалення нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог, стягнувши з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 54 544,00 євро та 76 300,00 грн.; 3 % річних в розмірі 2 730,19 євро та 3 822,69 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог слід відмовити.
Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи (пункти 1, 3 частини першої статті 376 ЦПК України).
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
За положеннями частин першої та тринадцятої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Приймаючи до уваги висновок апеляційного суду про часткове задоволення позовних вимог, з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 підлягають стягненню судові витрати, що складаються із судового збору, сплаченого останнім за подачу позовної заяви та апеляційної скарги пропорційно розміру задоволених позовних вимог в розмірі 9 135,00 грн. (3 654,00 + 5 481,00).
Керуючись статтями 259, 268, 374, 376, 381-384 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Індустріального районного суду міста Дніпра від 15 липня 2025 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Капіталінвест груп», про стягнення коштів - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 54 544,00 євро та 76 300,00 грн.; 3 % річних в розмірі 2 730,19 євро та 3 822,69 грн.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати, що складаються із судового збору в розмірі 9 135,00 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.
Вступна та резолютивна частини постанови проголошена 09 грудня 2025 року.
Повний текст судового рішення складено 12 грудня 2025 року.
Головуючий О.В. Свистунова
Судді: М.О. Макаров
М.М. Пищида