Провадження № 22-ц/803/10109/25 Справа № 213/875/25 Суддя у 1-й інстанції - Нестеренко О. М. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П.
09 грудня 2025 року м.Кривий Ріг
Справа № 213/875/25
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Зубакової В.П.
суддів - Бондар Я.М., Остапенко В.О.
секретар судового засідання - Лідовська А.А.
сторони:
позивачка - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Довгаль Сергій Володимирович, на заочне рішення Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 29 травня 2025 року, яке ухвалено суддею Нестеренком О.М. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 29 травня 2025 року, -
У лютому 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів.
В обґрунтування позову позивачка зазначила, що відповідач ухиляється від сплати аліментів за рішенням суду і, як наслідок, у останнього утворилась заборгованість, загальний розмір якої, станом на 03 березня 2021 року, становить 228 685,05 грн.
Згідно вимог ст. 196 СК України, позивачка має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення, у зв?язку з чим нею проведено розрахунок неустойки, за період з січня 2009 року по жовтень 2018 року.
Враховуючи вимоги ст. 196 СК України просить стягнути з відповідача 138 225,37 грн. неустойки, тобто не більше 100 відсотків від суми заборгованості.
Заочним рішенням Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 29 травня 2025 року позовні вимоги задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 пеню (неустойку) за прострочення сплати аліментів в розмірі 138 225 гривні 37 коп.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 1382 гривні 25 коп.
Ухвалою Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 12 серпня 2025 року заяву відповідача про перегляд заочного рішення суду залишено без задоволення.
В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_2 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Довгаль С.В., просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на неповне з?ясування судом обставин справи, порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції безпідставно визнав встановленим наявність вини у ОСОБА_2 щодо несплати аліментів з січня 2009 по жовтень 2018, хоча до червня 2022 року ОСОБА_2 жодним чином не знав і не був належним чином повідомлений про існуюче заочне рішення Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 16.03.2009 року по справі № 2 418/09 про стягнення аліментів
ОСОБА_2 зареєстрований і проживає в селі Заградівка Херсонської області, а тому відкриття виконавчого провадження і проведення будь-яких виконавчих дій в порушення юрисдикції ДВС в м. Кривому Розі є незаконним. До того ж ОСОБА_2 про існування вказаного виконавчого провадження не знав, постанову про його відкриття не отримував, а відповідно не може бути винним у невиконання рішення суду про яке також не був обізнаний, тому є безпідставним застосовування до відповідача санкції у вигляді пені при відсутності його вини.
В червні 2022 року ОСОБА_2 пішов на військову службу та дізнався про існування заборгованості, відразу ж почав її сплачувати на особисту картку доньки ( НОМЕР_1 ), яка була власником цих аліментів та була вже повнолітньою, що підтверджується квитанціями АТ «Акцент-Банк», однак не було враховано судом.
Судом не була обґрунтована наявність у ОСОБА_2 вини щодо несплати заборгованості.
Судом не було оцінено та враховано матеріальний та сімейний стан відповідача та не було обґрунтовано неможливість зменшення розміру неустойки, а також не було надано можливості довести його невинуватість
Судом також не було з'ясовано та враховано при ухваленні рішення зміст ч. 15 ст. 14 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», яка зазначає: «Військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період… - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов'язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами… можуть бути погашені чи компенсовані за рахунок третіх осіб або держави». Отже, ОСОБА_2 , як військовослужбовець, звільняється від сплати будь-якої пені, в тому числі і пені за несплату аліментів перед фізичною особою ОСОБА_3 .
Зазначає, що судом неправдиво зазначається щодо направлення на адресу відповідача ухвали про відкриття провадження у справі та копії позовної заяви з додатками. Насправді вказані документи він та його представник так і не отримали, що позбавило їх можливості подати відзив на позовну заяву. Також, судом робляться неправильні висновки про відсутність з боку відповідача будь яких заяв чи клопотань, що суперечить обставинам справи та матеріалам справи. Зокрема, 04 березня 2025 року представником відповідача було подано до суду заяву про ознайомлення з матеріалами справи в електронній формі, однак, вона не була виконана судом на час до ухвалення судового рішення. 21 березня 2025 року ним було подано до суду клопотання про розгляд справи за його участі в режимі відеоконференції. Вказане клопотання також було залишено без уваги суду і жодного засідання в режимі відеоконференції суд в подальшому не провів, чим порушив всі процесуальні права відповідача.
При цьому, судом протиправно не було перевірено місце реєстрації відповідача, в порушення абз. 2 ч. 1 ст. 187 ЦПК України, яка передбачає, що якщо відповідачем вказана фізична особа, яка не має статусу підприємця, суд відкриває провадження не пізніше наступного дня з дня отримання судом у порядку, передбаченому частиною восьмою цієї статті, інформації про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи - відповідача.
Єдина правильна адреса реєстрації та проживання ОСОБА_2 та його родини є АДРЕСА_1 , що підтверджується Витягом з Реєстру територіальної громади.
В позовній заяві позивачка вказує неправдиву адресу відповідача, вводячи тим самим суд в оману, та сприяючи, в подальшому, суду в порушенні процесуальних норм та прав відповідача на захист. Відповідач ніколи не проживав та не був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .
Отже, якщо судом документи по справі і надсилалися відповідачеві ОСОБА_2 , то за адресою, яка не має жодного відношення до відповідача.
Таким чином, судом було розглянуто справу без належного рівня повноти, всебічності та об'єктивності, що є підставою для скасування заочного рішення, та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
У відзиві на апеляційну скаргу, до якого додано докази надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи, позивачка ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Романенко О.С., зазначає, що оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, в процесі розгляду справи суд не порушив норм ні матеріального, ні процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, представника позивачки ОСОБА_1 - адвоката Романенко О.С., яка заперечувала проти доводів апеляційної скарги та просила залишити її без задоволення, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав.
Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що відповідач ОСОБА_2 є батьком ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується відповідним свідоцтвом про народження (а.с. 17).
16.03.2009 Інгулецький районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області видав виконавчий лист № 2-418/09 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітньої дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини з усіх видів його заробітку (доходів) щомісяця, починаючи з 13.01.2009 до досягнення дитиною повноліття (а.с. 20).
31.07.2013 держаним виконавцем Центрально-Міського відділу ДВС Криворізького міського управління юстиції було відкрито виконавче провадження на підставі зазначеного виконавчого листа (а.с. 51).
Державним виконавцем проведено обрахунок заборгованості зі сплати аліментів, яка станом на 03.03.2021 (на момент досягнення дитиною повноліття) складає 228 685,05 грн (а.с. 87-91).
Відповідно до проведеного позивачкою ОСОБА_1 розрахунку за формулою: заборгованість за місяць х кількість днів заборгованості х 1%, за період з січня 2009 року по жовтень 2018 року розмір пені складає 1 904 570,76 грн.
З урахуванням приписів ст. 196 СК України, розмір пені, який просить стягнути позивачка за період з січня 2009 року по жовтень 2018 року становить 138 225,37 грн, що є 100% заборгованості по сплаті аліментів за вказаний період.
Суд першої інстанції, встановивши, що з вини відповідача, який зобов'язаний сплачувати аліменти на утримання дитини за судовим рішенням, виникла заборгованість по сплаті аліментів, дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 пені за несвоєчасну сплату аліментів, за період з січня 2009 року по жовтень 2018 року, розмір якої, у відповідності до статті 196 СК України, не може перевищувати 100% заборгованості за аліментам, тобто 138 225,37 грн.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин справи, підтвердженими тими доказами, які були досліджені судом.
Згідно з ч.1 ст.196 ЦПК України у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості.
У статті 196 СК України не встановлено будь-яких обмежень періоду нарахування пені, навпаки, в ній зазначено, що пеня нараховується за кожен день прострочення.
Правило про стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення означає, що при обчисленні загальної суми пені за прострочення сплати аліментів ураховується сума несплачених аліментів та кількість днів прострочення. Оскільки аліменти нараховуються щомісячно, строк виконання цього обов'язку буде різним, отже і кількість днів прострочення також буде різною залежно від кількості днів у місяці. Тобто, пеня за прострочення сплати аліментів повинна нараховуватися на всю суму несплачених аліментів за кожен день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, у якому не проводилося стягнення.
Відтак, зобов'язання зі сплати аліментів носить періодичний характер і повинне виконуватися щомісяця, тому при розгляді спорів про стягнення на підставі частини першої статті 196 СК України пені від суми несплачених аліментів, суд повинен з'ясувати розмір несплачених аліментів за кожним із цих періодичних платежів, установити строк, до якого кожне із цих зобов'язань мало бути виконане, та з урахуванням установленого - обчислити розмір пені виходячи із суми несплачених аліментів за кожен місяць окремо від дня порушення платником аліментів свого обов'язку щодо їх сплати до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, підсумувавши розміри нарахованої пені за кожен із прострочених платежів та визначивши її загальну суму.
Вказаний висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 року по справі №572/1762/15-ц.
Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, загальна сума пені за несплату або несвоєчасну сплату аліментів має розраховуватися за такою формулою:
p = (A1 х 1% х Q1) + (A2 х 1% х Q2) + ……. (An х 1% х Qn), де:
p - загальна сума пені за несплату або прострочення сплати аліментів (обраховується позивачем на момент пред'явлення позову);
A1 - нарахована сума аліментів за перший місяць;
Q1 - кількість днів прострочення сплати суми аліментів за перший місяць;
A2 - нарахована сума аліментів за другий місяць;
Q2- кількість днів прострочення сплати аліментів за другий місяць;
An- нарахована сума аліментів за останній місяць перед пред'явленням позову;
Qn- кількість днів прострочення сплати аліментів за останній місяць.
Отже, за період з січня 2009 року по жовтень 2018 року пеня за несвоєчасну сплату аліментів вираховується у розмірі 1% від суми заборгованості по аліментах, помножена на кількість днів місяця, в якому виникла заборгованість та шляхом додавання пені за кожен місяць і складає 1 904 570,76 грн.
Разом з тим, як уже зазначено вище, у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості (абзац 1 частини першої статті 196 СК України).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частини четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 листопада 2021 року в справі № 569/14819/19 (провадження № 61-1586св20) зазначено, що: «правило про стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення означає, що при обчисленні загальної суми пені за прострочення сплати аліментів ураховується сума несплачених аліментів та кількість днів прострочення. Оскільки аліменти нараховуються щомісячно, строк виконання цього обов'язку буде різним, отже, і кількість днів прострочення також буде різною, залежно від кількості днів у місяці. Тобто пеня за прострочення сплати аліментів повинна нараховуватися на всю суму несплачених аліментів за кожен день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, у якому не проводилося стягнення. Пеня за заборгованість зі сплати аліментів нараховується на всю суму несплачених аліментів за кожний день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, в якому не проводилося стягнення.
Отже, зобов'язання зі сплати аліментів носить періодичний характер і повинне виконуватися щомісяця, тому при розгляді спорів про стягнення, на підставі частини першої статті 196 СК України пені від суми несплачених аліментів, суд повинен з'ясувати розмір несплачених аліментів за кожним із цих періодичних платежів, установити строк, до якого кожне із цих зобов'язань мало бути виконане, та з урахуванням установленого - обчислити розмір пені виходячи із суми несплачених аліментів за кожен місяць окремо від дня порушення платником аліментів свого обов'язку щодо їх сплати до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, підсумувавши розміри нарахованої пені за кожен із прострочених платежів та визначивши її загальну суму. Викладене узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 25 квітня 2018 року у справі № 572/1762/15-ц (провадження № 14-37цс18) та від 03 квітня 2019 року у справі № 333/6020/16-ц (провадження № 14-616цс18)».
Тлумачення вказаних норм свідчить, що:
загальні засади (принципи) приватного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, у першу чергу, акти сімейного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах сімейного законодавства;
учасники сімейних правовідносин можуть мати особисті та майнові суб'єктивні сімейні обов'язки. Свої обов'язки учасники сімейних відносин здійснюють різними способами: здійснення активних дій; утримання від здійснення активних дій. Якщо невиконання особистих обов'язків учасників сімейних відносин у випадках, передбачених в законі, може припинятися або не зумовлювати відповідних наслідків, то невиконання сімейного обов'язку майнового характеру не допускається. Оскільки на відміну від особистих, майнові обов'язки можуть виконуватися незалежно від самого носія такого обов'язку за допомогою інших суб'єктів;
невиконання або ухилення від виконання сімейного обов'язку може бути підставою для застосування відповідних правових наслідків, що можуть визначатися в: нормах СК України; домовленості (договорі) сторін. Наслідки невиконання або ухилення від виконання сімейного обов'язку можуть мати: особистий характер, коли негативний вплив відбувається на особисту сферу зобов'язаної особи; майновий характер, якщо такий вплив здійснюється на майнову сферу зобов'язаної особи;
стягнення пені, передбаченої абзацом 1 частини першої статті 196 СК України, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов'язаної сплачувати аліменти. У СК України не передбачено випадки, коли вина платника аліментів виключається. Очевидно, що в такому разі підлягають застосуванню норми цивільного законодавства. Якщо платник аліментів доведе, що вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов'язання, то платник аліментів є невинуватим у виникненні заборгованості, і підстави стягувати неустойку (пеню) відсутні. Саме на платника аліментів покладено обов'язок доводити відсутність своєї вини в несплаті (неповній сплаті) аліментів;
розмір пені за місячним платежем розраховується так: заборгованість зі сплати аліментів за конкретний місяць (місячний платіж) необхідно помножити на кількість днів заборгованості, які відраховуються з першого дня місяця, наступного за місяцем, у якому мали бути сплачені, але не сплачувалися аліменти, до дня їх фактичної виплати (при цьому день виконання зобов'язання не включається до строку заборгованості) та помножити та 1 відсоток. Тобто, заборгованість за місяць х кількість днів заборгованості х 1 %;
при застосуванні формулювання «не більше 100 відсотків заборгованості» в абзаці 1 частини 1 статті 196 СК України якщо обмежувати нарахування пені поточною заборгованістю (тобто, тією яка існує за всі місяці станом на момент пред'явлення позову чи на інший момент), то при пред'явленні позову за період коли існувало прострочення, а на момент пред'явлення позову поточна заборгованість відсутня, то і не буде межі, яку не повинна перевищувати пеня. Як наслідок, очевидно, що потрібно розмежовувати сукупну поточну заборгованість та заборгованість за аліментами за певний місяць.
Колегія суддів, з урахуванням принципу розумності, вважає, що оскільки пеня є змінною величиною, основою для обчислення якої є саме заборгованість за аліментами за певний місяць, то формулювання «не більше 100 відсотків заборгованості» означає, що розмір пені не повинен перевищувати розмір заборгованості, на яку вона нараховується. У разі, якщо позивачка, з урахуванням принципу диспозитивності, пред'явила позов про стягнення пені за декілька місяців, то розмір пені за ці місяці не повинен перевищувати сукупний розмір заборгованості, на яку вона нараховується.
У справі, що переглядається, розмір неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів розраховується за період визначений позивачкою ОСОБА_1 , а саме січня 2009 року по жовтень 2018 року.
Сукупний розмір заборгованості відповідача ОСОБА_2 по аліментам, на який було нараховано пеню за прострочення їх сплати за вказаний період, становить 138 225,37 грн., а тому розмір пені не повинен перевищувати цієї суми, що було враховано судом першої інстанції.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги в частині відсутності правових підстав для покладення на відповідача ОСОБА_2 обов?язку зі сплати пені за прострочення сплати аліментів, у зв?язку з відсутністю його вини, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Неустойка (пеня) - це спосіб забезпечення виконання зобов'язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов'язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов'язання боржником. Після порушення боржником свого обов'язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Це додаткові втрати боржника, майнове покарання його за невиконання або невчасне виконання обов'язку сплатити аліменти.
Стягнення неустойки є санкцією за ухилення від сплати аліментів.
Ухиленням від сплати аліментів слід вважати дії або бездіяльність винної особи, спрямовані на невиконання рішення суду про стягнення з неї на користь стягувача визначеної суми аліментів. Вони можуть виразитись як у прямій відмові від сплати встановлених судом аліментів, так і в інших діях (бездіяльності), які фактично унеможливлюють виконання вказаного обов'язку (приховуванні заробітку (доходу), що підлягає обліку при відрахуванні аліментів, зміні місця роботи чи місця проживання з неподанням відповідної заяви про необхідність стягування аліментів тощо).
Тлумачення статті 196 СК України свідчить про те, що відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи.
На платника аліментів не можна покладати таку відповідальність, якщо заборгованість утворилася з незалежних від нього причин.
Перелік причин, з яких утворилася заборгованість не з вини платника аліментів не є вичерпним і може встановлюватись судом у кожному випадку окремо на підставі поданих доказів.
Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частина дев'ята статті 7 СК України).
Згідно зі статтею 8 СК України, якщо особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, батьками та дітьми, іншими членами сім'ї та родичами не врегульовані цим Кодексом, вони регулюються відповідними нормамиЦК України, якщо це не суперечить суті сімейних відносин.
Відповідно до частини 1 статті 9 ЦК України положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.
Тлумачення статті 8 СК України та частини першої статті 9 ЦК України дозволяє зробити висновок, що положення ЦК України субсидіарно застосовуються для регулювання сімейних відносин.
Особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання (частини перша та друга статті 614 ЦК України).
Тлумачення вказаних норм свідчить, що стягнення пені, передбаченої абзацом 1 частини першої статті 196 СК України, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов'язаної сплачувати аліменти.
У СК України не передбачено випадки, коли вина платника аліментів виключається. Очевидно, що в такому разі підлягають застосуванню норми цивільного законодавства. Якщо платник аліментів доведе, що вжив усіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов'язання, то платник аліментів є невинуватим у виникненні заборгованості, і підстави стягувати неустойку (пеню) відсутні. Саме на платника аліментів покладено обов'язок доводити відсутність своєї вини в несплаті (неповній сплаті) аліментів.
Отже, для застосування зазначеної вище санкції до платника аліментів необхідні такі умови: існування заборгованості зі сплати аліментів, встановлених рішенням суду або за домовленістю між батьками згідно з частиною 1 статті 189 СК України; наявність винних дій особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти, що призвели до виникнення заборгованості (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2020 року у справі №661/905/19 ).
У постанові в справі № 362/4462/16-ц (провадження № 61-10968св19) від 20 липня 2020 року Верховний Суду складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов наступного висновку: "…відповідач зобов'язаний сплачувати аліменти, що свідчить про наявність презумпції вини платника аліментів у виникненні заборгованості з їх сплати та є підставою для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною першою статті 196 СК України. Обов'язок доведення відсутності вини у виникненні заборгованості зі сплати аліментів покладається на боржника".
Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку про те, що відповідач зобов'язаний сплачувати аліменти, що свідчить про наявність презумпції вини платника аліментів у виникненні заборгованості з їх сплати та є підставою для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною першою статті 196 СК України.
Обов'язок доведення відсутності вини у виникненні заборгованості зі сплати аліментів покладається на боржника.
Відповідно до частини 1 статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 76 ЦПК України).
У частині 2 статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з частиною 1 статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Всупереч зазначеним вище вимогам, відповідач ОСОБА_2 , будучи обізнаним про стягненння з нього аліментів на утримання доньки, згідно заочного рішення Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 16 березня 2009 року по справі № 2 418/09, що підтверджується вироком Центрально-Міського районного суду міста Кривого Дніпропетровської області від 25 травня 2011 року, яким останнього визнано виним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 164 КК України, і призначено йому покарання у вигляді вісімдесяти годин громадських робіт (а.с. 173-174), не надав жодного доказу на спростування наявності його вини у виникненні заборгованості зі сплати аліментів, як і не довів вжиття ним усіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов'язання зі сплати аліментів.
З огляду на обставини цієї справи, підстав вважати відповідача невинуватим у несвоєчасній сплаті аліментів та виникненні заборгованості по аліментам у суду апеляційної інстанції немає.
Доводи ж відповідача ОСОБА_2 про те, що з 2022 року він сплачує аліменти безпосередньо повнолітній доньці ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , правового значення для вирішення данного спору не мають, оскільки предметом данного спору є стягнення пені за прострочення виконання зобов?язань зі сплати аліментів на користь позивачки ОСОБА_1 , які виникли у період з січня 2009 року по жовтень 2018 року, й доказів погашення саме цієї заборгованості суду не надано.
Не можна погодитись й з доводами апеляційної скарги щодо неврахування судом положень ч. 15 ст. 14 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», оскільки та обставина, що відповідач ОСОБА_2 є військовослужбовцем і залучається до сил по відбиттю російської агресії проти України, не є підставою для незастосування положень статті 196 СК України, так як заборгованість по аліментам виникла до оголошення на території України правового режиму воєнного стану (предметом данного спору є стягнення пені у період з січня 2009 року по жовтень 2018 року).
Наведене узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 10.01.2024 у справі № 359/240/21.
При цьому, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права, оскільки в матеріалах справи наявні докази направлення судом кореспонденції за адресою: АДРЕСА_1 , яка повернулася до суду із відміткою оператора поштового зв?язку « адресат відсутній за вказаною адресою» (а.с. 105), що вважається належним вручення судової кореспонденції.
Доводи апеляційної скарги щодо порушення судом права відповідача ОСОБА_2 на належний доступ до правосуддя, колегією суддів теж не приймаються, адже, в матеріалах справи наявна заява адвоката Довгаля С.В. про забезпечення йому доступу до судової справи №213/875/25 від 04 березня 2025 року (а.с. 32-33) та, до розгляду судом справи по суті, останній жодного разу не звертався до суду із зверненням щодо невиконання цієї заяви та ненаданя йому такого доступу.
Доводи, викладені в апеляційні скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв'язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Довгаль Сергій Володимирович, - залишити без задоволення.
Заочне рішення Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 29 травня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повне судове рішення складено 12 грудня 2025 року.
Головуючий:
Судді: