Справа № 761/46622/19
Провадження № 2/761/2085/2025
17 листопада 2025 року Шевченківський районний суд м.Києва у складі:
головуючого судді: Савицького О.А.,
при секретарі: Тихій П.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості та трьох процентів річних,
03.12.2019 р. ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості у розмірі 360450,00 грн, що еквівалентно 15000,00 дол. США за офіційним курсом НБУ на день звернення з цим позовом.
16.04.2020 р. позивачем подано уточнену позовну заяву, а також заяву про зміну предмета позову та збільшення позовних вимог. Відповідно до зазначених заяв по суті справи позивач просить стягнути з відповідача 153750,00 дол. США в еквіваленті до курсу НБУ станом на день подачі зазначеної заяви, що становить 4182338,25 грн, три проценти річних від простроченої суми, що становить 363004,04 грн, що сукупно становить 4545342,29 грн.
19.11.2020 р. ухвалено заочне рішення у справі, яким позов було задоволено в повному обсязі.
Ухвалою суду від 12.07.2021 р. заочне рішення було скасовано, справу призначено до розгляду.
Рішенням Шевченківського районного суду м.Києва від 17.06.2022 р. у справі 761/46622/19, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 02.02.2023 р., в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 відмовлено.
Не погоджуючись із вказаними рішеннями, представником позивача було подано касаційну скаргу на вищезазначені рішення.
14.02.2024 р. Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду задовольнив частково касаційну скаргу позивача, рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 07.12.2021 р. та постанову Київського апеляційного суду від 02.02.2023 р. скасував, передав справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Відповідно до зазначеного рішення КЦС у складі ВС - «суди встановили, що пансіонат з надвірними будівлями та спорудами продано 24.05.2017 р. на користь ТОВ «Ренесанс Капітал ЛТД», що підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 88831835 від 06.06.2017 р. ОСОБА_2 у порушення пункту 6 договору не повідомляв позивача про відчуження зазначеного нерухомого майна та умови договору про відступлення права вимоги не виконав; суди не врахували, що дії відповідача, який взяв на себе обов'язок сплатити на користь позивача грошові кошти до 16.12.2011 р. у день та в місці укладення відповідачем договору купівлі-продажу пансіонату з надвірними будівлями та спорудами, а згодом не повідомив позивача про відчуження зазначеного нерухомого майна, суперечать його попередній поведінці (встановленню обов'язку сплатити кошти та повідомити про відчуження майна). Суди не надали оцінки вказаним діям відповідача на предмет їх добросовісності; суди не перевірили дії відповідача на предмет того, чи намагався він виконати свій обов'язок щодо повідомлення позивача про відчуження нерухомого майна, чи сприяв відповідач своїми діями ненастанню відкладальної обставини, чи мали місце дії відповідача, які у розумінні частини третьої статті 212 ЦК України, перешкоджали настанню відкладальної обставини, та не з'ясували, чи наявні підстави для стягнення коштів, передбачених пунктами 5 і 7 договору; при новому розгляді справи суду першої інстанції за наявності підстав для задоволення позову належить врахувати заяву представника ОСОБА_2 про застосування наслідків спливу позовної давності. За таких обставин, суди зробили передчасний висновок про відсутність підстав для задоволення позову.».
У подальшому справа була передана із Верховного Суду до Шевченківського районного суду м.Києва для проведення нового розгляду.
02.07.2024 р. на адресу суду надійшла уточнена позовна заява, а також заява про зміну предмету позову та збільшення позовних вимог, згідно якої позивач просить стягнути з ОСОБА_2 грошові кошти у сумі 6248599,88 грн, що еквівалентно 153750,00 дол. США за офіційним курсом НБУ станом на день звернення з даною заявою та три проценти річних від простроченої суми, за період останніх трьох років у сумі 562373,98 грн.
Позовна заява мотивована тим, що 20.01.2009 р. ОСОБА_1 та ОСОБА_3 уклали договір позики, відповідно до умов якого позивач надав ОСОБА_3 позику у розмірі 1183875,00 грн, що еквівалентно 153750,00 дол. США, на строк з 20.01.2009 р. до 21.04.2009 р., що підтверджується договором позики та розпискою від 20.01.2009 р. про отримання грошових коштів.
ОСОБА_3 належним чином не виконав зобов'язань за договором позики, у зв'язку з чим у нього утворилася заборгованість.
05.12.2011 р. між ОСОБА_1 (первісним кредитором) та ОСОБА_2 (новим кредитором) було укладено договір про відступлення права вимоги, відповідно до умов якого первісний кредитор відступив новому кредитору, а новий кредитор набув права вимоги, належне первісному кредитору на підставі договору позики від 20.01.2009 р., укладеного з ОСОБА_3 (пункт 1 договору про відступлення права вимоги).
Відповідно до пункту 4 договору про відступлення права вимоги ОСОБА_2 зобов'язався сплатити на користь ОСОБА_1 153750,00 дол. США за курсом НБУ на день проведення розрахунків. У пункті 5 договору про відступлення права вимоги ОСОБА_2 зобов'язався сплатити на користь позивача грошові кошти в розмірі, вказаному у пункті 4 договору, в день та в місці укладення ним договору купівлі-продажу пансіонату з надвірними будівлями та спорудами в АДРЕСА_1 , який належить на праві власності ОСОБА_4 , на підставі договору дарування пансіонату від 29.10.2009 р., посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. та зареєстрованого в реєстрі за № 2206.
24.05.2017 р. зазначений пансіонат був проданий ТОВ «Ренесанс Капітал ЛТД» (далі - ТОВ «Ренесанс Капітал ЛТД»), що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 06.06.2017 р. № 88831835.
Разом з тим, в порушення пункту 6 договору про відступлення права вимоги ОСОБА_2 не повідомляв позивача про відчуження зазначеного нерухомого майна, що свідчить про невиконання умов цього договору.
Відкладальна обставина на виконання умов договору про відступлення права вимоги - продаж пансіонату відбулася ще 24.05.2017 р., проте до цього часу заборгованість ОСОБА_2 за договором про відступлення права вимоги не погашена та становить 153750,00 дол. США.
Станом на дату подачі до Шевченківського районного суду м.Києва позовної заяви, зобов'язання за договором про відступлення права вимоги від 05.12.2011 р. відповідачем не виконано.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив суд задовольнити їх у повному обсязі з підстав викладених в позові.
Відповідач в судове засідання не з'явився, свого представника до суду не направив, про дату, час і місце судового розгляду повідомлявся належним чином у встановленому законом порядку, причин неявки не повідомив.
Вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши письмові докази, які містяться в матеріалах справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.
За змістом ч.ч.1, 2, 3, 4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Згідно з ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до ч.ч.1, 5-6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права. Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст. 15 ЦК України).
Правом звернення до суду за захистом наділена особа, права якої порушені, невизнані або оспорені.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Відповідно до ст. 16 ЦК України особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового права або майнового права та інтересу у визначені цією статтею способи. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).
Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Способи захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють як закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачений статтею 16 ЦК України.
Судом встановлено, що 20.01.2009 р. ОСОБА_1 та ОСОБА_3 уклали договір позики, згідно умов якого позивач надав ОСОБА_3 грошову позику у розмірі 1183875,00 грн, що еквівалентно 153750,00 дол. США на строк з 20.01.2009 р. по 21.04.2009 р., що підтверджується договором позики та розпискою від 20.01.2009 р. про отримання ним грошових коштів.
Внаслідок невиконання своїх зобов'язань за договором позики у ОСОБА_3 утворилася заборгованість та 05.12.2011 р. між позивачем та відповідачем було укладено договір про відступлення права вимоги, згідно умов якого первісний кредитор відступив новому кредитору, а новий кредитор набув права вимоги, належне первісному кредитору на підставі договору позики від 20.01.2009 р., укладеного з ОСОБА_3 (п.1 договору про відступлення права вимоги).
За договором про відступлення права вимоги ОСОБА_1 набув право вимагати з дати проведення розрахунків з боржника належного виконання обов'язків за договором позики від 20.01.2009 р. (п.2 договору про відступлення права вимоги).
Відповідно до п.4 договору про відступлення права вимоги відповідач зобов'язався сплатити на користь позивача 153750,00 дол. США за курсом НБУ на день проведення розрахунків.
За умовами п.5 договору про відступлення права вимоги відповідач зобов'язався сплатити на користь позивача грошові кошти в сумі, вказаній в п.4 договору в день та в місці укладення ним договору купівлі-продажу пансіонату з надвірними будівлями та спорудами, що знаходиться в АДРЕСА_1 , який належить на праві власності ОСОБА_4 на підставі договору дарування пансіонату від 29.10.2009 р., посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. та зареєстрованого в реєстрі за № 2206.
Право продажу зазначеного об'єкта нерухомості належить Новому кредитору на підставі довіреності від 12.08.2011 р., посвідченої приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. та зареєстрованої в реєстрі за № 2867.
При цьому згідно з пунктом 6 договору новий кредитор зобов'язався повідомити первісного кредитора про день, час та місце укладення договору купівлі-продажу не пізніше, ніж за один день за телефоном вказаним в договорі.
У випадку порушення договору сторона несе відповідальність, визначену цим договором та (або) чинним законодавством України. У випадку створення перешкод у настанні відкладальної обставини, передбаченої п.5 договору винна сторона зобов'язана відшкодувати іншій стороні завдані цим збитки. До перешкод у настанні відкладальної обставини відноситься також скасування, визнання недійсною довіреності від 12.08.2011 р.
Порушенням договору є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом цього договору.
Згідно з пунктом 13 договору про відступлення права вимоги всі спори між сторонами підлягають вирішенню судом у відповідності до вимог чинного законодавства.
Так, зазначений пансіонат з надвірними будівлями та спорудами, було продано 24.05.2017 р. на користь ТОВ «Ренесанс Капітал ЛТД» (код ЄДРПОУ 40932469), що підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 88831835 від 06.06.2017 р.
В той же час, відповідач в порушення п.6 договору не повідомляв позивача про відчуження зазначеного нерухомого майна та умови договору про відступлення права вимоги не виконав.
За таких обставин, оцінюючи належність, допустимість, достовірність доказів, а також достатність і взаємозв'язок їх сукупності, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог виходячи з наступного.
Верховним Судом під час касаційного розгляду по даній справі встановлено, що ОСОБА_2 у порушення пункту 6 договору не повідомляв позивача про відчуження зазначеного нерухомого майна та умови договору про відступлення права вимоги не виконав; суди не врахували, що дії відповідача, який взяв на себе обов'язок сплатити на користь позивача грошові кошти до 16.12.2011 р. у день та в місці укладення відповідачем договору купівлі-продажу пансіонату з надвірними будівлями та спорудами, а згодом не повідомив позивача про відчуження зазначеного нерухомого майна, суперечать його попередній поведінці (встановленню обов'язку сплатити кошти та повідомити про відчуження майна). Суди не надали оцінки вказаним діям відповідача на предмет їх добросовісності; суди не перевірили дії відповідача на предмет того, чи намагався він виконати свій обов'язок щодо повідомлення позивача про відчуження нерухомого майна, чи сприяв відповідач своїми діями ненастанню відкладальної обставини, чи мали місце дії відповідача, які у розумінні частини третьої статті 212 ЦК України, перешкоджали настанню відкладальної обставини.
Враховуючи це, суд належним чином дослідив усі наявні докази та матеріали, та вважає дії відповідача недобросовісними.
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05.09.2019 р. у справі № 638/2304/17).
Кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) (пункт 1 частини першої статті 512 ЦПК України).
Тлумачення частини першої статті 512 ЦК України дозволяє стверджувати, що відступлення права вимоги є одним із випадків заміни кредитора в зобов'язанні, яке відбувається на підставі правочину. Відступлення права вимоги не є окремим видом договору, це правочин, який опосередковує перехід права. Відступлення права вимоги може відбуватися, зокрема, внаслідок укладення договору: (а) купівлі-продажу чи міни (частина третя статті 656 ЦК України); (б) дарування (частина друга статті 718 ЦК України); (в) факторингу (глава 73 ЦК України).
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов'язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23.01.2019 р. у справі № 355/385/17 міститься висновок, що «у статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов'язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов'язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов'язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду)».
Відповідно до частини першої та третьої статті 212 ЦК України особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина). Якщо настанню обставини недобросовісно перешкоджала сторона, якій це невигідно, обставина вважається такою, що настала.
Тлумачення частини першої та третьої статті 212 ЦК України дозволяє зробити висновок, що в самому тексті закону з метою характеристики сутності умови в правочині вжито термін «обставина», а не «подія», що дозволяє вважати, що законодавець не обмежує коло умов виключно подіями. Тому допустимим є вчинення умовних правочинів, в яких умовою є дія/дії та/або волевиявлення сторін правочину і третіх осіб. Це слідує також із загальноцивілістичного принципу свободи договору - якщо сторони бажають домовитися саме про таку умову в правочині, то немає жодних підстав їх в цьому обмежувати. Звісно, за винятком загальних обмежень свободи договору як такої. Для сторони, яка недобросовісно перешкоджає настанню обставини, передбачено правовий наслідок у вигляді настання обставини (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07.08.2019 р. у справі № 496/1561/16-ц).
У даному випадку судом встановлено, що відповідач недобросовісно перешкоджав настанні відкладальної обставини, через що обставина вважається такою, що настала.
Так, відповідач взяв на себе зобов'язання згідно договору відступлення права вимоги, і зобов'язаний був продати пансіонат в передбачені строки відповідно до наданої йому довіреності.
Проте ОСОБА_2 , здійснив недобросовісні дії щодо відчуження майна іншою особою з метою уникнення своїх зобов'язань за договором.
Згідно пояснень позивача, відповідач у справі повідомив, що є покупець на майно і воно буде продане в передбачені договором строки.
В подальшому постійно затягував процес продажу, а також не надавав позивачу доступу до майна з метою допомоги в його продажі, що свідчить про свідоме небажання продати пансіонат та виконати умови договору, так як в день продажу в нього одразу з'явилось би зобов'язання щодо виплати позивачу грошових коштів.
В подальшому, зазначений пансіонат з надвірними будівлями та спорудами було продано 24.05.2017 р. на користь ТОВ «Ренесанс Капітал ЛТД».
Хоч в рамках нового розгляду, відповідач і не скористався своїм правом на подання відзиву на позовну заяву, проте раніше під час первинного розгляду він зазначав, що у нього немає жодних зобов'язань перед позивачем, так як пансіонат був проданий іншою особою, бо у нього закінчилась довіреність на його продаж.
Такі дії свідчать про недобросовісну поведінку відповідача, так як він взяв на себе зобов'язання щодо продажу майна та повернення коштів позивачу, а натомість в період дії довіреності не вчинив жодних дій щодо продажу майна, перешкоджав участі позивача в такому продажі, після завершення дії довіреності не вчинив жодних дій щодо її продовження та взагалі не повідомив позивача про такі обставини. Надалі, продовжуючи мати зобов'язання щодо продажу майна згідно договору, який не визнався недійсним, здійснив такий продаж, проте від імені іншої особи, з метою уникнення зобов'язань перед позивачем.
У даній справі, очевидно, що дії відповідача, який погодився повернути позивачу кошти після продажу санаторію з надвірними будівлями та спорудами, а згодом не вчиняє дій щодо повернення боргу, суперечать його попередній поведінці (отриманню коштів та встановленню обов'язку їх повернути після продажу майна) і є недобросовісними. Матеріалами справи не підтверджено, що відповідач виконував або намагається виконати свій обов'язок щодо повернення коштів.
Відповідач вважає неможливим повернення боргу після продажу цього майна і йому це невигідно, тому суд робить висновок, що позичальник не виконує обов'язок по поверненню отриманих грошових коштів.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07.08.2019 р. у справі № 496/1561/16-ц зазначено: «у справі, яка переглядається, очевидно, що дії відповідача, який отримав від ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 85000,00 дол. США для будівництва будинку на АДРЕСА_1, та погодився повернути кошти після продажу будинку, а згодом не вчиняє дій по реалізації вказаного будинку суперечить його попередній поведінці (отриманню коштів та встановленню обов'язку їх повернути після продажу будинку) і є недобросовісним. Суд першої інстанції встановив, що відповідач не виконує та не намагається виконати свого обов'язку по виконанню зобов'язання або поверненню коштів. За таких обставин, з врахуванням змісту частини третьої статті 212 ЦК України та того, що відповідач будинок не продав, реальних дій щодо його продажу не здійснив, і йому це невигідно, колегія суддів вважає, що у відповідача існує обов'язок по поверненню отриманих грошових коштів і тому суд першої інстанції ухвалив правильне по суті рішення про їх стягнення, хоча й не застосував пункт 3 статті 6, статтю 212 ЦК України.
Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 10.04.2019 р. у справі № 390/34/17 зроблено висновок, що «доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них».
У Постанові Верховного Суду від 12.01.2022 р. у справі 754/4475/19 було зроблено наступні висновки: «Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них……Водночас згідно з абзацом другим частини першої статті 530 ЦК України зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. За змістом цієї норми, яка підлягає застосуванню до спірних правовідносин, відповідна подія має неминуче настати. Тлумачення змісту договору не може бути таким, що призводитиме до неможливості виконання договірного зобов'язання взагалі і ніколи. Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 14.07.2021 р. у справі № 740/2904/17. ….так і третьої особи, яка нею не є, але у будь-якому разі повинна обумовлювати настання (зміну) відповідних прав і відповідних обов'язків обох сторін договору, а не лише однієї з них».
В Постанові Верхоного Суду від 23.06.2022 р. у справі 490/7050/19 зазначено: «Доктрина venire contra factum proprium базується на принципі добросовісності. Наприклад, у статті I.-1:103 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказується, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Однією із основоположних засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Принцип справедливості, добросовісності і розумності є проявом категорій справедливості, добросовісності і розумності як суті права загалом. Принцип добросовісності є одним із засобів утримання сторін від зловживання своїми правами. Основне призначення цього принципу вбачається в наданні суддям більше можливостей з'ясовувати в повному обсязі фактичні обставини справи і, насамкінець, встановити об'єктивну істину….не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Цивільне законодавство ґрунтується на вільному здійсненні цивільних прав, а також добросовісності учасників цивільних правовідносин при здійсненні цивільних прав і виконання обов'язків. Таким чином, особа не може отримувати переваги від недобросовісної поведінки.».
У даному випадку суд робить висновок про недобросовісність поведінки відповідача у справі у зв'язку із вищезазначеними обставинами, доказів зворотного матеріали справи не містять.
Також суд, відповідно до вказівок Верховного Суду по даній справі, перевірив дії відповідача на предмет того, чи намагався він виконати свій обов'язок щодо повідомлення позивача про відчуження нерухомого майна, чи сприяв відповідач своїми діями ненастанню відкладальної обставини, чи мали місце дії відповідача, які у розумінні частини 3 статті 212 ЦК України, перешкоджали настанню відкладальної обставини.
В даному у відповідача було два зобов'язання згідно договору - продати санаторій та повідомити позивача про його продаж.
Було встановлено, що відповідач жодним чином не намагався виконати свої обов'язки як щодо продажу майна в обумовлені строки, так і щодо повідомлення позивача про відчуження нерухомого майна. Це підтверджується матеріалами справи та відсутністю жодного доказу, який доводив би зворотне, в тому числі й раніше наданими відповідачем матеріалами та поясненнями, до яких не долучено відповідних доказів.
Також було встановлено, що Відповідач своїми діями сприяв ненастанню відкладальної обставини, так як відповідач не надав жодного доказу того, що він намагався продати майно, а саме наявності оголошень, листування з потенційними покупцями, заяв про допит свідків, які б підтвердили такі обставини тощо.
Також відповідач не надав суду жодного доказу того, що він намагався продовжити дію довіреності щодо продажу майна та того, що він повідомляв позивача про такі обставини та те, що майно буде проданим іншою особою.
Як підсумок, відповідач і не повідомив позивача про ключову обставину, а саме про продаж санаторію, чим остаточно порушив свій обов'язок згідно договору про відступлення права вимоги від 05.12.2011 р.
Щодо з'ясування наявності підстав для стягнення коштів, передбачених пунктами 5 і 7 договору, суд зазначає, що згідно п.7 договору ОСОБА_2 у разі порушення договору та створенні перешкод у настанні відкладальної обставини несе відповідальність згідно закону та повинен відшкодувати ОСОБА_1 завдані збитки.
У даному випадку відповідач вчинив такі перешкоди, порушив умови договору, діяв недобросовісно, внаслідок чого після продажу санаторію у нього виник обов'язок щодо відшкодування позивачу заборгованості у розмірі 153750,00 дол. США за курсом на день проведення розрахунків.
Отже, у даному випадку згідно умов договору наявні підстави щодо стягнення з відповідача грошових коштів.
Щодо заяви представника відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності варто зазначити, що згідно п.5 договору відповідач взяв на себе обов'язок сплатити на користь позивача грошові кошти до 16.12.2011 р. у день та в місці укладення відповідачем договору купівлі-продажу пансіонату з надвірними будівлями та спорудами, а згодом не повідомив позивача про відчуження зазначеного нерухомого майна.
Сторони є вільними в укладенні договору і ними було узгоджено умови договору саме в такій редакції, договір чи окремі його положення не визнавався судом недійсним.
Пункт 5 договору, хоч і містить вказівку на продаж до 16.12.2011 р., проте також містить положення щодо виникнення зобов'язань у відповідача саме в день продажу пансіонату.
Відповідач не навів доказів того, що він не здійснив продаж до 16.12.2011 р. не з його вини, проте незважаючи на це, у нього жодним чином не зникли зобов'язання щодо продажу пансіонату після 16.12.2011 р.
Згідно умов викладених в договорі вказано про необхідність сплати заборгованості саме в день продажу пансіонату, у ньому немає жодних положень щодо припинення такого зобов'язання після 16.12.2011р.
В зв'язку із цим, до моменту продажу майна права позивача не були порушені, так як відкладальна обставина ще не настала, а відповідач чинив перешкоди в її настанні.
Права позивача були порушені через недобросовісну поведінку відповідача саме в момент продажу пансіонату, так як він повинен був повідомити про це позивача та сплатити йому заборгованість в день продажу.
Отже, з дня продажу пансіонату почався відлік позовної даності з даною вимогою.
Відповідно до ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Пансіонат з надвірними будівлями та спорудами було продано 24.05.2017 р. на користь ТОВ «Ренесанс Капітал ЛТД», а позивач дізнався про це 06.06.2017 р.
03.12.2019 р. він звернувся до суду із даним позовом.
Отже, позовна давність у даному випадку не була пропущена.
Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Цивільне законодавство ґрунтується на вільному здійсненні цивільних прав, а також добросовісності учасників цивільних правовідносин при здійсненні цивільних прав і виконання обов'язків. Таким чином, особа не може отримувати переваги від недобросовісної поведінки.
Відповідач у даному випадку не може отримати перевагу від своєї недобросовісної поведінки, яка також була встановленою Верховним Судом, шляхом створення умов, які тягнуть за собою наявність формальних підстав для відмови у задоволенні позову, в тому числі у вигляді подання заяви про застосування наслідків спливу позовної давності, незважаючи на те, що в нього виникли зобов'язання щодо сплати заборгованості саме в день продажу пансіонату, а не раніше.
Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У даній справі, очевидно, що дії відповідача, який зобов'язався повернути позивачу 153750,00 дол. США в день підписання договору купівлі-продажу пансіонату, а згодом не вчиняє дій щодо повернення боргу, суперечать його попередній поведінці (отриманню коштів та встановленню обов'язку їх повернути після продажу будинку) і є недобросовісними. Матеріалами справи не підтверджено, що відповідач виконує або намагається виконати свій обов'язок щодо повернення коштів. Необхідно врахувати один із фундаментів, на якому базується цивільне право - обов'язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати.
Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.
Відповідач не виконує та не намагається виконати свого обов'язку по виконанню зобов'язання або поверненню коштів.
За таких обставин, у відповідача існує обов'язок по поверненню вказаних у позові грошових коштів, так як його дії були недобросовісними, що чітко було підтверджено Верховним Судом у даній справі.
Отже, відповідачем зобов'язання, що випливає із зазначеного договору не виконане, в зв'язку з чим у нього виникла заборгованість, яка складається з суми боргу за договором про відступлення права вимоги та трьох процентів річних.
Як вбачається із матеріалів справи, відповідно до договору про відступлення права вимоги від 05.12.2011 р. відповідач на користь позивача, має сплатити 153750,00 дол. США в еквіваленті до курсу НБУ станом на день подачі зазначеної заяви, що становить 6248599,88 грн, за офіційним курсом НБУ станом на день звернення з заявою, а також три проценти річних від простроченої суми, за період останніх трьох років у сумі 562373,98 грн.
Згідно зі ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Відповідно до ч.5 ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ч.1 ст. 212 ЦК України, особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина).
Згідно зі ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч.1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором.
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно зі ч.1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до ст.ст. 1046, 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ч.1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором.
Згідно зі ст. 625 ЦК України Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом ч.2 ст. 625 ЦК України нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови ВСУ від 06.06.2012 р. у справі № 6-49цс12, від 24.10.2011 р. у справі № 6-38цс11).
Враховуючи викладене, суд вважає, що позивач має право нараховувати передбачені ЦК України три проценти річних від простроченої суми.
Сума трьох процентів річних у розмірі 562373,98 грн, яка заявлена в позові, судом перевірена і суд з нею погоджується, а тому вона підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
За таких обставин, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Крім того, у відповідності до ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню документально підтверджені витрати по сплаті судового збору у сумі 15140,00 грн.
Керуючись ст.ст. 3, 4, 12, 13, 76-81, 133, 141, 259, 263-265, 268, 273, 352-355 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості та трьох процентів річних - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 6826133 (шість мільйонів вісімсот двадцять шість тисяч сто тридцять три) грн 86 коп., з яких: 6248599 (шість мільйонів двісті сорок вісім тисяч п'ятсот дев'яносто дев'ять) грн 88 коп. - заборгованість; 562373 (п'ятсот шістдесят дві тисячі триста сімдесят три) грн 98 коп. - три проценти річних; 15140 (п'ятнадцять тисяч сто сорок) грн 00 коп. - витрати по сплаті судового збору.
Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано, або після перегляду рішення в апеляційному порядку, якщо його не скасовано.
Суддя: