Номер провадження: 22-ц/813/7124/25
Справа № 522/22069/23
Головуючий у першій інстанції Чернявська Л. М.
Доповідач Коновалова В. А.
Іменем України
11.12.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Коновалової В.А.,
суддів: Карташова О.Ю., Лозко Ю.П.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради,
розглянувши в порядку спрощеного провадження (без повідомлення учасників справи відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦПК України) цивільну справу
за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 25 червня 2025 року
у справі за позовом ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про захист прав споживача у вигляді розірвання договору та стягнення збитків і відшкодування шкоди, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради,
У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про захист прав споживача у вигляді розірвання договору та стягнення збитків і відшкодування шкоди, в якому просив розірвати договір на виготовлення меблів від 02.11.2021 року між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 . Стягнути з ФОП ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 у якості відшкодування збитків за договором від 02.11.2021 року з урахуванням індексу інфляції та 3% річних згідно зі ст. 625 ЦКУ 218396 гривень, (145080 гривень + 65195 гривень інфляційне збільшення + 8120 гривень 3% річних = 218396 гривень); пеню в розмірі 165489 гривень та у якості моральної шкоди суму у розмірі 50000 гривень.
У квітні 2025 року ФОП ОСОБА_2 звернувся до суду з клопотанням про зупинення провадження у справі у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 251 ЦПК України, в обґрунтування зазначив, що 01.03.2025 року ОСОБА_2 відряджений до ОТУ « ІНФОРМАЦІЯ_1 » з метою виконання бойових завдань відповідно до бойового розпорядження головнокомандуючого ЗСУ №7-88 від 11.02.2024 року, у зв'язку з чим не має змоги з'явитись до суду, брати участь у судовому процесі, подавати свої доводи та заперечення проти позову.
Приморський районний суд м. Одеси ухвалою від 25 червня 2025 року заяву відповідача ОСОБА_2 про зупинення провадження у справі задовольнив. Зупинив провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ФОП ОСОБА_2 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради про захист прав споживача у вигляді розірвання договору та стягнення збитків і відшкодування шкоди до припинення перебування ОСОБА_2 у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 25.06.2025 року про задоволення заяви відповідача ОСОБА_2 про зупинення провадження у справі № 522/22069/23 за позовом ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів - скасувати. Ухвалити рішення, яким заяву відповідача ОСОБА_2 , про зупинення провадження у справі № 522/22069/23 залишити без задоволення, справу направити до Приморського районного суду м. Одеси для продовження розгляду, посилаючись на те, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції прийнята з порушенням судом норм процесуального права.
В обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_1 посилається на те, що судом не було досліджено бойове розпорядження Головнокомандувача ЗСУ № 7088 від 11.05.2024 року, що мало суттєве значення для вирішення питання щодо зупинення провадження у справі. Суд прийняв до уваги витяг з наказу командира військової частини НОМЕР_1 ( по стройовий частині) від 28.02.2025 р. № 64, що 28.02.2025 р. молодший сержант по мобілізації ОСОБА_2 вибув у відрядження до ОТУ « ІНФОРМАЦІЯ_1 » з метою виконання службових (бойових завдань). Але суд не взяв до уваги, що в зазначеному витягу вказано, що ОСОБА_2 вибув саме у відрядження, тобто тимчасово, не з?ясував строки цього відрядження, що мало суттєве значення для вирішення питання щодо зупинення провадження по справі.
Крім того, судом не з?ясовано для виконання яких саме службових завдань, ОСОБА_2 вибув у відрядження до ОТУ « ІНФОРМАЦІЯ_1 » що має суттєве значення для вирішення питання про зупинення провадження по справі. Суд не звернув увагу на те, що клопотання ОСОБА_2 надіслано 07 квітня 2025 року, а розгляд цього клопотання в суді відбувався 25.06.2025 року, після спливу майже трьох місяців, тому судом не було з?ясовано питання, яке мало суттєве значення для справи, чи закінчилось відрядження ОСОБА_2 . Поза увагою суду залишилось також те, що обставини, які зумовлюють зупинення провадження у справі повинні існувати на момент такого зупинення.
Оскільки відповідачем не надані докази його перебування у складі Збройних Сил України у військовій частині, яка переведена на воєнний стан та виконує бойові завдання у зоні бойових дій, на час розгляду його клопотання у суді, тому скаржник вважає, що суд дійшов до висновку про зупинення провадження по справі без наявних на то підстав та належних доказів, витяг з наказу командира № 64 від 28.02.2025 року не підтверджує наявності підстав для зупинення провадження у справі, які передбачені пунктом 2 частини першої статті 251 ЦПК України.
Вважає, що суд не врахував сталу практику Верховного суду, щодо вимог та підстав зупинення провадження по справі з підстав перебування особи у складі Збройних Сил України що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 12.09.2025 року відповідачу роз'яснювалося право подання до апеляційного суду відзиву на апеляційну скаргу у письмовій формі.
ОСОБА_1 копію ухвали про відкриття провадження отримав 25.10.2025 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.
ОСОБА_2 копія ухвали про відкриття провадження та копія апеляційної скарги надсилались засобами поштового зв'язку, конверт повернувся до суду із зазначенням про причини повернення «адресат відсутній».
Копія ухвали про відкриття провадження та копія апеляційної скарги отримана Управлінням розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради 15.09.2025 року та 12.08.2025 року відповідно в особистому кабінеті Електронного суду, що підтверджується довідкою.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 08.12.2025 року справу призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи в порядку ч. 2 ст. 369 ЦПК України.
За приписами ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Оскаржувана ухвала суду першої інстанції у цій справі входить до переліку ухвал, які розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (п. 14 ч. 1 ст. 353 ЦПК України).
Згідно ч. 1 ст. 8 ЦПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи.
Інформація про призначення даної справи до розгляду у апеляційному суді без повідомлення учасників справи розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного.
Зупиняючи провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 з 31.07.2024 року зарахований до списків особового складу частини та призначений на посаду такелажника такелажного відділення взводу забезпечення артилерійського дивізіону, що підтверджується Витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 31.07.2024 р. №226. 28.02.2025 р. молодший сержант по мобілізації ОСОБА_2 вибув у відрядження до ОТУ « ІНФОРМАЦІЯ_1 » з метою виконання службових (бойових) завдань, на підставі бойового розпорядження Головнокомандувача ЗСУ №7088 від 11.05.2024 р., що підтверджується Витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 28.02.2025 р. №64.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Закон України від 06 грудня 1991 року № 1932-XII «Про оборону України» (далі - Закон № 1932-ХІІ) встановлює засади оборони України, а також повноваження органів державної влади, основні функції та завдання органів військового управління, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, обов'язки підприємств, установ, організацій, посадових осіб, права та обов'язки громадян України у сфері оборони.
Оборона України - це система політичних, економічних, соціальних, воєнних, наукових, науково-технічних, інформаційних, правових, організаційних, інших заходів держави щодо підготовки до збройного захисту та її захист у разі збройної агресії або збройного конфлікту (стаття 1 Закону № 1932-ХІІ).
Відповідно до частини другої статті 3 Закону № 389-VIII військове командування, в межах повноважень, визначених цим Законом та Указом Президента України про введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях, затвердженим Верховною Радою України, видає обов'язкові до виконання накази і директиви з питань забезпечення оборони, громадської безпеки і порядку, здійснення заходів правового режиму воєнного стану.
Воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень (стаття 1 Закону № 389-VIII). Подібне визначення міститься в абзаці чотирнадцятому статті 1 Закону № 1932-ХІІ.
Особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій [абзац п'ятий частини першої статті 1 Закону України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі - Закон № 3543-XII)]. Подібне визначення міститься в абзаці тринадцятому статті 1 Закону № 1932-ХІІ.
Загальновідомим фактом є те, що 24 лютого 2022 року російська федерація розпочала чинити злочин агресії проти України у формі широкомасштабного військового нападу.
У зв'язку із цим Президент України Указом від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX (далі - Указ), ввів в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який у подальшому неодноразово продовжувався. Станом на момент прийняття цієї постанови воєнний стан не скасований.
Отже, з 24 лютого 2022 року та станом на момент прийняття цієї постанови в Україні (на всій її території) діє воєнний стан та проводиться загальна мобілізація. А отже, з настанням особливого періоду вся структура Збройних Сил України та інші військові формування як цілісний організм почали функціонувати в умовах особливого періоду та були переведені на організацію і штати воєнного часу.
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є розумність строків розгляду справи (пункт 10 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Дотримання розумних строків розгляду справи є важливим та одним з пріоритетних принципів цивільного судочинства. Поряд із цим існують обставини, за яких суд має право або ж зобов'язаний зупинити провадження у справі.
Зупинення провадження у справі - це тимчасове припинення всіх процесуальних дій у справі, зумовлене настанням певних визначених законом обставин, що перешкоджають подальшому руху справи до їх усунення.
Зупинення провадження у справі не повинне розглядатися як невиправдане затягування строків розгляду справи і застосовується лише за обставин, визначених процесуальним законом в інтересах виконання завдань судочинства.
Дотримання судом процесуальних норм під час зупинення провадження у справі сприяє дотриманню принципу юридичної визначеності, оскільки сторони мають право очікувати, що ці норми будуть застосовані.
У цивільному процесі підстави зупинення провадження регламентовані статтями 251 та 252 ЦПК України. Стаття 251 ЦПК України встановлює обов'язок для суду зупиняти провадження у справі на відміну від статті 252 ЦПК України.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.
Зазначені норми права забезпечують дотримання фундаментальних засад правосуддя, гарантованих як Конституцією України, так і статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), а саме: права на доступ до суду та права на справедливий розгляд справи. У цьому випадку це стосується реалізації процесуальних прав військовослужбовців у судочинстві. Особи, які мобілізовані на військову службу у період воєнного стану, виконують конституційний обов'язок із захисту України від збройної агресії. Військові формування у період воєнного стану діють у єдиній організаційній структурі з метою виконання завдань, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.
З моменту введення в Україні воєнного стану і до моменту його скасування чи припинення Збройні Сили України та інші утворені відповідно до закону військові формування в цілому потрібно вважати такими, що «переведені на воєнний стан» для цілей застосування пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України та аналогічних процесуальних норм.
Упродовж дії воєнного стану в Україні та проведення загальної мобілізації для застосування судом пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України суд має отримати докази (військовий квиток, накази командира військової частини тощо), що містять інформацію про перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, на військовій службі.
Водночас обов'язок суду зупинити провадження не повинен тлумачитися всупереч волі та інтересам військовослужбовця як учасника цивільного процесу. Тож застосовувати пункт 2 частини першої статті 251 ЦПК України не можна тоді, коли це безпосередньо суперечить інтересам військовослужбовця, який звернувся до суду як позивач та вимагає судового захисту його прав, свобод та/або інтересів, а так само військовослужбовця як відповідача чи третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, який прагне продовження розгляду справи по суті за його відсутності.
Тобто ключовим під час вирішення питання про зупинення провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України є саме воля військовослужбовця як сторони чи третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору.
Під час застосування правил пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України та аналогічних процесуальних норм права, визначених у пункті 3 частини першої статті 227 ГПК України та в пункті 5 частини першої статті 236 КАС України, судам потрібно виходити з такого: з моменту введення в Україні воєнного стану і до моменту його скасування чи припинення Збройні Сили України та інші утворені відповідно до закону військові формування потрібно вважати такими, що «переведені на воєнний стан»; упродовж дії воєнного стану в Україні та проведення загальної мобілізації належними для застосування судом згаданих вище норм процесуального права є докази (військовий квиток, накази командира військової частини тощо), що містять інформацію про те, що військовослужбовець (сторона або третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору) перебуває на військовій службі; якщо військовослужбовець (сторона або третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору), права якого захищають положення пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України, висловлює власну волю проти зупинення провадження у справі та прагнення продовжувати розгляд справи (особисто або через представника), суд має врахувати його волевиявлення та продовжити здійснювати судочинство у відповідному провадженні.
До вказаного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 листопада 2025 року у справі №754/947/22.
Вказані висновки щодо застосування норми права до спірних правовідносин є відповідно до вимог ч. 4 ст. 263 ЦПК України обов'язковим для суду при виборі і застосуванні норми права.
Тому факт залучення чи незалучення відповідача до виконання бойових завдань не впливає на вирішення цього питання.
Апеляційний суд враховує, що ключовим під час вирішення питання про зупинення провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України є саме воля військовослужбовця як сторони чи третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 з 31.07.2024 року зарахований до списків особового складу частини та призначений на посаду такелажника такелажного відділення взводу забезпечення артилерійського дивізіону, що підтверджується Витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 31.07.2024 р. №226.
28.02.2025 року молодший сержант по мобілізації ОСОБА_2 вибув у відрядження до ОТУ « ІНФОРМАЦІЯ_1 » з метою виконання службових (бойових) завдань, на підставі бойового розпорядження Головнокомандувача ЗСУ №7088 від 11.05.2024 року, що підтверджується Витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 28.02.2025 р. № 64.
У своїй заявіпро зупинення провадження у справі ОСОБА_2 зазначив, що у зв'язку з бойовими діями він не має змоги з'явитись до суду, брати участь у судовому процесі, подавати свої доводи та заперечення.
Отже, наведене підтверджує бажання (наміри) ОСОБА_2 як військовослужбовця вирішити питання про зупинення провадження у справі, а не про здійснення розгляду справи по суті пред'явленого позову без його участі.
Ураховуючи, що з 24 лютого 2022 року в Україні введено правовий режим воєнного стану, внаслідок чого Збройні Сили України як цілісна структура були переведені на організацію і штати воєнного часу, а також беручи до уваги факт проходження відповідачем військової служби в період дії воєнного стану, який є об'єктивною обставиною, що перешкоджає його участі в розгляді справи, і відсутність беззастережної волі військовослужбовця ОСОБА_2 щодо продовження розгляду справи, апеляційний суд вважає оскаржувану ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 25 червня 2025 року такою, що відповідає вимогам пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України.
Твердження скаржника, що клопотання ОСОБА_2 було надіслано 07 квітня 2025 року, а розгляд цього клопотання в суді відбувався 25.06.2025 року, після спливу майже трьох місяців, тому судом не було з?ясовано питання, яке мало суттєве значення для справи, чи закінчилось відрядження ОСОБА_2 та судом не перевірено дійсність перебування на військовій службі відповідача на час прийняття оскаржуваної ухвали, не спростовують висновків суду першої інстанції, оскільки сам факт перебування на службі у військовій частині під час дії воєнного стану є доказом того, що військовослужбовець живе і керується вимогами Статуту, виконанням поставлених актуальних завдань.
Крім того, скаржником не спростовано, що відповідач ОСОБА_2 вже не перебуває на військовій службі, а в повноваження суду не входить самостійне відшукування доказів на спростовування наданих сторонами доказів.
Розгляд справи у відсутності відповідача ОСОБА_2 , який у зв'язку з проходженням військової служби не може прибути в судове засідання та висловити свою позицію щодо позову, призведе до порушення принципів рівності усіх учасників судового процесу та змагальності сторін.
Таким чином, обставини, на які послався суд першої інстанції в оскаржуваній ухвалі про зупинення провадження свідчать про наявність достатніх підстав для зупинення провадження у справі, які передбачені пунктом 2 частини першої статті 251 ЦПК України.
На підставі вищевикладеного, апеляційний суд вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального та процесуального права.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що ухвала суду постановлена з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції без змін.
Керуючись ст. 251, 67, 375, 379, 384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 25 червня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та касаційному не підлягає.
Повний текст постанови складено 11 грудня 2025 року.
Головуючий В.А. Коновалова
Судді О.Ю. Карташов
О.Ю. Лозко