Справа № 650/273/25
провадження № 2/650/868/25
12 грудня 2025 року Великоолександрівський районний суд Херсонської області
в складі: головуючого - судді Сікори О.О.,
за участю секретаря - Завістовської Л.А.,
розглянувши в порядку спрощеного провадження в селищі Велика Олександрівка цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
Позивач звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просить стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ» (код ЄДРПОУ 35625014, місцезнаходження юридичної особи: 01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, 30, реквізити IBAN № НОМЕР_2 у AT «ТАСкомбанк») суму заборгованості: за Кредитним договором № 100645434 в розмірі 30053,55 грн, з яких: 5972 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу; 22561,55 грн. сума заборгованості за відсотками; 1520 грн - заборгованість за комісією; за Кредитним договором № 2585338 в розмірі 14053,04 грн з яких: 4700 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу; 9353,04 грн.- сума заборгованості за процентами; за Кредитним договором № 59890 в розмірі 7410 грн, з яких: 2000 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу; 5110 грн - сума заборгованості за відсотками; 300 грн - сума заборгованості по комісії. Всього стягнути заборгованості за договорами у загальному розмірі: 51 516,59 грн.
Щодо судових витрат позивач просить стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія "Європейська агенція з повернення боргів» понесені судові витрати.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 15 жовтня 2021 року між ТОВ «МІЛОАН» та відповідачем було укладено кредитний договір № 100645434 в електронній формі через особистий кабінет позичальника в інформаційно-комунікаційній системі первісного кредитора. За твердженням представника позивача, відповідач, підписавши договір електронним підписом одноразовим ідентифікатором, підтвердив ознайомлення з умовами кредитування, отримання проєкту договору та додатків, а також погодження з істотними умовами кредиту, зокрема порядком надання коштів у безготівковій формі шляхом перерахування на платіжну картку, реквізити якої надані відповідачем.
Крім того, представник позивача зазначив, що 16 липня 2024 року між ТОВ «МІЛОАН» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладено договір факторингу № 16072024, відповідно до умов якого первісний кредитор відступив позивачу права грошової вимоги до боржників, визначених у реєстрі боржників. Момент переходу прав вимоги пов'язаний з підписанням сторонами акта прийому-передачі реєстру боржників, після чого позивач набув статусу кредитора за зобов'язанням відповідача. Відповідно до витягу з реєстру боржників до зазначеного договору факторингу, позивач набув право грошової вимоги до відповідача в сумі 30053.55 грн, з яких 5972 грн - заборгованість за основною сумою боргу, 22561.55 грн - заборгованість за відсотками, 1520 грн - заборгованість за комісією.
Також представник позивача навів, що 16 листопада 2021 року між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та відповідачем укладено кредитний договір № 2585338 в електронній формі із застосуванням одноразового ідентифікатора як електронного підпису. На обґрунтування належності позивача як кредитора зазначалося, що 19 липня 2023 року між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладено договір факторингу № 19072023, а перехід прав вимоги підтверджується актом прийому-передачі реєстру боржників. Згідно з витягом з реєстру боржників до цього договору факторингу, позивач набув право грошової вимоги до відповідача в сумі 14053.04 грн, з яких 4700 грн - заборгованість за основною сумою боргу, 9353.04 грн - заборгованість за процентами.
Окремо представник позивача зазначив, що 29 листопада 2021 року між ТОВ «ФК «АВІРА ГРУП» та відповідачем було укладено кредитний договір № 59890, який, за твердженням позивача, також укладено шляхом підписання електронним підписом одноразовим ідентифікатором, а істотні умови кредитування визначені індивідуальною частиною договору. Надалі, 05 січня 2024 року між ТОВ «ФК «АВІРА ГРУП» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладено договір факторингу № 05012024, на підставі якого позивач набув права грошової вимоги до відповідача, що підтверджується актом прийому-передачі реєстру боржників та витягом з реєстру боржників. Відповідно до витягу, позивач набув право грошової вимоги в сумі 7410 грн, з яких 2000 грн - заборгованість за основною сумою боргу, 5110 грн - заборгованість за відсотками, 300 грн - заборгованість за комісією.
Представник позивача наголосив, що відповідач, всупереч умовам кредитних договорів, не виконав зобов'язання щодо повернення кредитних коштів та сплати передбачених договором платежів, а після відступлення прав вимоги позивачу не здійснив жодного платежу ні на користь позивача, ні на користь первісних кредиторів. При цьому з моменту набуття прав вимоги позивачем штрафні санкції не нараховувалися.
На підтвердження правових підстав заявлених вимог представник позивача послався на положення частин першої, третьої статті 512 ЦК України щодо заміни кредитора у зобов'язанні шляхом відступлення права вимоги, статті 514 ЦК України щодо переходу до нового кредитора прав первісного кредитора в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу, а також статті 1082 ЦК України щодо обов'язку боржника здійснити платіж факторові за умови одержання повідомлення та права боржника вимагати докази відступлення. Додатково представник позивача вказав, що неповідомлення боржника про зміну кредитора, на його думку, не звільняє відповідача від обов'язку погашення заборгованості, а лише визначає, кому саме боржник може здійснити належне виконання.
Також представник позивача, обґрунтовуючи належність укладення кредитних договорів в електронній формі, зазначив про застосування положень Закону України «Про електронну комерцію» щодо укладення електронного договору шляхом оферти та акцепту і підписання електронним підписом одноразовим ідентифікатором, а також послався на норми ЦК України щодо письмової форми правочину та можливості укладення договору за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем.
У підсумку представник позивача зазначив, що загальний розмір заборгованості відповідача за трьома договорами становить 51 516,59 грн, у зв'язку з чим просить суд стягнути з відповідача на користь позивача суму заборгованості, а також судові витрати.
У відзиві на позовну заяву, поданому 25 лютого 2025 року, відповідач ОСОБА_1 просить відмовити у задоволенні позову, обґрунтовуючи це такими доводами.
Заперечуючи проти позову по суті, відповідач зазначає, що між ним та первісними кредиторами у 2021 році були укладені три договори споживчого кредиту в електронній формі з використанням одноразового ідентифікатора, а саме: 15 жовтня 2021 року - кредитний договір № 100645434 з ТОВ «МІЛОАН» на суму 8000 грн строком на 15 днів до 30 жовтня 2021 року; 16 листопада 2021 року - кредитний договір № 2585338 з ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» на суму 4700 грн строком на 30 днів до 16 грудня 2021 року; 29 листопада 2021 року - індивідуальна частина договору про надання фінансового кредиту № 59890 з ТОВ «ФК «АВІРА ГРУП» на суму 2000 грн строком на 18 днів до 16 грудня 2021 року.
Разом з цим відповідач вказує, що позивач не довів належним чином свій статус кредитора за спірними зобов'язаннями. На думку відповідача, позивачем не надано жодних документів, які б однозначно підтверджували перехід права вимоги саме щодо нього, зокрема документів, у яких були б зазначені прізвище, ім'я та по батькові боржника, а також реквізити відповідних кредитних договорів, право вимоги за якими відступлено.
Відповідач зазначає, що подані до суду договори факторингу не містять прямих посилань на нього як боржника, а також що до матеріалів справи долучено не повні тексти таких договорів, у зв'язку з чим істотні умови факторингу залишаються невідомими суду. Надані витяги з договорів факторингу та реєстрів боржників, за твердженням відповідача, складені позивачем в односторонньому порядку та не містять належного підтвердження з боку іншої сторони правочину, а відтак не можуть вважатися допустимими доказами відповідно до вимог ЦПК України.
Окремо відповідач звертає увагу на те, що витяги з договорів факторингу підписані ОСОБА_2 , однак, на його переконання, повноваження цієї особи на підписання документів, пов'язаних з переходом права вимоги, не підтверджені, а строк дії довіреності сплив 31 грудня 2024 року.
Крім того, відповідач зазначає, що позивач не надав жодного належного доказу, який би підтверджував дійсний розмір права грошової вимоги, переданого йому за договорами факторингу, а наведений у позовній заяві розрахунок заборгованості не підтверджений первинними документами чи виписками.
Наступним доводом відповідач вказує, що він не був повідомлений про заміну кредитора. У цьому зв'язку відповідач посилається на частини першої статті 517 ЦК України та статтю 1082 ЦК України, відповідно до яких боржник має право не виконувати обов'язок новому кредиторові до надання доказів переходу права вимоги та за відсутності письмового повідомлення про відступлення права грошової вимоги. Відповідач стверджує, що таких повідомлень він не отримував, а матеріали справи не містять доказів їх надсилання чи отримання.
Також відповідач заявляє про сплив строку позовної давності. Посилаючись на статті 256, 257, 261, 262 та 267 ЦК України, відповідач зазначає, що первісні кредитори скористалися правом на дострокове повернення кредитів, у зв'язку з чим право на звернення до суду виникло ще у 2021 році. Відповідач наводить конкретні дати, з яких, на його думку, почався перебіг позовної давності, та зазначає, що позов подано 14 січня 2025 року вже після спливу трирічного строку за всіма трьома кредитними договорами. При цьому відповідач наголошує, що заміна кредитора не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності.
Крім цього, відповідач зазначає, що позивач не довів факту надання кредитних коштів. Посилаючись на статтю 1046 ЦК України, відповідач вказує, що кредитні договори є реальними, а отже факт виникнення зобов'язання пов'язується з переданням грошей. Водночас до матеріалів справи не долучено жодних належних доказів перерахування коштів на рахунок або платіжну картку відповідача, зокрема первинних бухгалтерських документів чи виписок.
Також відповідач стверджує, що позивач не підтвердив факту порушення ним зобов'язань та не довів правильність визначення розміру заборгованості. Посилаючись на статтю 612 ЦК України, відповідач зазначає, що прострочення має бути доведене належними доказами, однак такі докази у справі відсутні, що унеможливлює перевірку судом факту та обсягу невиконаних зобов'язань.
Окремим блоком доводів відповідач зазначає, що він є військовослужбовцем та проходить військову службу у Державній прикордонній службі України, що підтверджується довідкою військової частини № 08/110 від 10 лютого 2025 року. У зв'язку з цим відповідач посилається на пункт 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та зазначає, що нарахування процентів за користування споживчим кредитом під час дії особливого періоду є протиправним.
Крім того, відповідач вказує на застосування пункту 6-2 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування», яким встановлено додаткові обмеження щодо взаємодії з боржниками, які належать до захищених категорій, під час дії воєнного стану.
Таким чином, відповідач наполягає, що позовні вимоги є необґрунтованими, оскільки позивач не довів належними і допустимими доказами ані свій статус кредитора, ані факт належного повідомлення про відступлення права вимоги, ані факт надання кредитних коштів, ані факт прострочення та розмір заборгованості, а також звернувся до суду з пропуском строку позовної давності та з вимогами про стягнення процентів, які, на переконання відповідача, не підлягали нарахуванню.
Відповідь на відзив не надійшла.
Справу розглянуто в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, керуючись положеннями ЦК України, ЦПК України, Закону України «Про електронну комерцію», Закону України «Про споживче кредитування», Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з таких підстав.
Суд установив, що між відповідачем ОСОБА_1 та первісними кредиторами були укладені три договори споживчого кредиту в електронній формі з використанням одноразового ідентифікатора, а саме: 15 жовтня 2021 року - кредитний договір № 100645434 з ТОВ «МІЛОАН» на суму 8000 грн строком на 15 днів; 16 листопада 2021 року - кредитний договір № 2585338 з ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» на суму 4700 грн строком на 30 днів; 29 листопада 2021 року - договір № 59890 з ТОВ «ФК «АВІРА ГРУП» на суму 2000 грн строком на 18 днів.
Згідно з доданими до позовної заяви копіями договорів факторингу та витягів з реєстрів боржників, 16 липня 2024 року, 19 липня 2023 року та 05 січня 2024 року між первісними кредиторами та позивачем ТОВ «ФК «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ» були укладені договори факторингу, за умовами яких первісні кредитори відступили позивачу право грошової вимоги до низки боржників, у тому числі до відповідача, а позивач прийняв ці права вимоги за плату.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Частиною другою статті 1054 ЦК України передбачено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей. Отже, для виникнення грошового зобов'язання за кредитним договором вирішальне значення має не лише факт погодження сторонами умов договору, а й фактичне надання позичальнику грошових коштів.
Відповідно до статті 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі, а кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним. Згідно з частиною першою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (у тому числі електронній) формі, а стаття 207 ЦК України передбачає, що правочин у письмовій формі вважається таким, що вчинений, у тому числі шляхом використання електронних засобів зв'язку.
Частинами першою, третьою, четвертою та дванадцятою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) та її прийняття (акцепту), а електронний договір, підписаний в порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Статтею 12 вказаного Закону визначено, що моментом підписання електронного правочину є, зокрема, використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором.
Таким чином, суд дійшов висновку, що укладення між відповідачем та первісними кредиторами договорів споживчого кредиту в електронній формі з використанням одноразового ідентифікатора саме по собі не суперечить вимогам ЦК України та Закону України «Про електронну комерцію» і є допустимою формою правочину. Разом з тим, сам факт укладення електронного договору не замінює і не підтверджує факту реального перерахування грошових коштів позичальнику.
Відповідно до частин першої та третьої статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою, зокрема внаслідок відступлення права вимоги. Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав. Відповідно до статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Разом з тим наведені норми не звільняють нового кредитора від обов'язку довести в суді факт існування самого права вимоги та його розміру. Сам лише факт укладення договору факторингу та складання реєстру боржників не є достатнім для підтвердження того, що первісний кредитор дійсно надав позичальнику грошові кошти в обсязі, який новий кредитор просить стягнути.
Відповідно до статей 12, 13, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а суд розглядає справу в межах заявлених вимог і на підставі поданих сторонами доказів. Тягар доказування факту виникнення грошового зобов'язання, надання кредитних коштів та правильності розрахунку заборгованості покладається на позивача як на особу, яка заявляє вимоги про стягнення боргу.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем до позовної заяви додано копії кредитних договорів, витяги з договорів факторингу, витяги з реєстрів боржників, акти приймання-передачі реєстрів боржників, а також розрахунки заборгованості. Разом з тим, до справи не надано жодних банківських виписок з рахунків первісних кредиторів, платіжних доручень, меморіальних ордерів, касових документів або інших первинних бухгалтерських документів, які б однозначно підтверджували перерахування грошових коштів на платіжні картки відповідача згідно з умовами відповідних кредитних договорів.
Розрахунок заборгованості, складений позивачем в односторонньому порядку, не є первинним документом у розумінні законодавства про бухгалтерський облік і сам по собі не може підтверджувати ні факт видачі кредиту, ні факт здійснення відповідачем або відсутності таких платежів, ні правильність визначення розміру заявленої до стягнення заборгованості.
Будь-які інші документи, які б підтверджували зарахування суми кредиту на рахунок або картковий рахунок відповідача, а також відображали рух коштів за відповідними рахунками, до матеріалів справи позивачем не долучені. Доказів неможливості подання таких документів або їх втрати позивач також не подав.
За таких обставин суд вважає, що позивач не довів належними та допустимими доказами факту надання відповідачу грошових коштів за договорами № 100645434, № 2585338 та № 59890. Відсутність належних доказів фактичного передання грошових коштів позичальнику свідчить про недоведеність самого виникнення грошових зобов'язань відповідача перед первісними кредиторами та, відповідно, недоведеність наявності у позивача як нового кредитора права грошової вимоги у заявленому розмірі.
За змістом статей 1046, 1049, 1054 ЦК України обов'язок позичальника повернути кредит та сплатити проценти виникає лише за умови, що кредитодавцем виконано свій обов'язок щодо надання грошових коштів. Якщо факт передання коштів належним чином не підтверджений, вимоги про стягнення основного боргу та нарахованих процентів є необґрунтованими.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позивач не довів належними і допустимими доказами факту виникнення грошового зобов'язання відповідача та розміру заборгованості, яка заявлена до стягнення, у зв'язку з чим відсутні правові підстави для задоволення позову.
Разом з тим суд бере до уваги й доводи відповідача щодо неправомірності нарахування процентів за користування кредитом у зв'язку з його статусом військовослужбовця.
Відповідно до довідки військової частини, долученої до матеріалів справи, суд установив, що відповідач з 2019 року по теперішній час проходить військову службу у Державній прикордонній службі України, тобто належить до категорії військовослужбовців, на яких поширюються гарантії, передбачені пунктом 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Зазначеною нормою, з урахуванням змін, передбачено, що на час проходження військової служби в особливий період штрафні санкції, пеня та проценти за користування кредитом за договорами споживчого кредиту таким військовослужбовцям не нараховуються, за винятком окремо передбачених законом випадків. Отже, навіть у разі доведення факту належного надання кредитних коштів, вимоги позивача в частині стягнення процентів за користування кредитами, нарахованих у період особливого періоду, підлягали б оцінці суду з урахуванням зазначених обмежень та могли б визнаватися необґрунтованими.
Крім того, пункт 6-2 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» покладає на кредитодавця та нового кредитора додаткові обов'язки щодо етичної поведінки та взаємодії із споживачами, які належать до захищених категорій, під час дії воєнного стану. Однак позивач не надав доказів того, що при врегулюванні спірної заборгованості були належним чином враховані статус відповідача та зазначені обмеження.
Разом з тим суд зазначає, що наведені відповідачем доводи щодо статусу військовослужбовця та неправомірності нарахування процентів не є самостійною підставою для відмови у позові, а лише додатково свідчать про необґрунтованість вимог у частині нарахованих процентів. Вирішальним для відмови у позові є саме недоведеність позивачем факту надання кредитних коштів та, як наслідок, недоведеність виникнення та розміру грошового зобов'язання.
Інші доводи та заперечення сторін, у тому числі щодо дотримання строків позовної давності та належності повідомлення боржника про відступлення права вимоги, суд окремо не аналізує, оскільки вони не впливають на кінцевий висновок у справі, а позовні вимоги підлягають відмові з підстав недоведення позивачем належними і допустимими доказами факту виникнення у нього права грошової вимоги до відповідача в заявленому розмірі.
При цьому, відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України, у зв'язку з відмовою в задоволенні позову, судові витрати понесені позивачем у виді сплаченого судового збору слід покласти на позивача.
На підставі викладеного, керуючись статтями 12, 13, 141, 209, 259, 263 - 265, 279 ЦПК України, та враховуючи наведені положення цивільного законодавства, Великоолександрівський районний суд Херсонської області
У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - відмовити.
Судові витрати понесені позивачем покласти на нього.
Рішення суду може бути оскаржено до Херсонського апеляційного суду через Великоолександрівський районний суд Херсонської області шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 12 грудня 2025 року.
Суддя: О.О. Сікора