Номер провадження 22-ц/821/2010/25Головуючий по 1 інстанції
Справа №712/12755/24 Категорія: 310000000 Стеценко О.С.
Доповідач в апеляційній інстанції
Новіков О. М.
10 грудня 2025 року Черкаський апеляційний суд в складі колегії:
суддів Новікова О.М., Василенко Л.І., Карпенко О.В.,
за участю секретаря Костенко А.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Мельніченко Анастасії Миколаївни на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 11 вересня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, -
У жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що позивач та відповідач з грудня 2020 року фактично проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу за адресою: АДРЕСА_1 . Сторони були знайомі давно, але вирішили спробувати бути сім'єю з 2020 року, про що свідчить особисте телефонне листування, договір на придбання та встановлення вікон у їх спільній квартирі. Оплата комунальних послуг також відбувалась частково за кошти позивача, які передавались в готівковій формі відповідачу. Протягом 2021 року позивач купував для потреб сім'ї: 15.07.2021 самокат, вартістю 13 500,00 грн, який залишився в користуванні у відповідача; 21.10.2021 - транспортний засіб марки BMW МІ, д.н.з. НОМЕР_1 , який зареєстрований на ім'я відповідача; оплатив встановлення вікон в квартирі, де вони проживали, на загальну суму 42 239,26 грн; 31.10.2021 перерахував 10 000,00 грн для забезпечення сім'ї за проханням відповідача. Сторони активно вели мову про укладання шлюбу, тому 01.11.2021 позивач купив за 4 264,00 грн каблучку, відповідач обрала сукню. Крім того, позивач купив відповідачу за 6 208,00 грн обладнання для роботи з нігтями, 02.02.2022 - обладнання для татуювання за 10 917,00 грн, що залишилось також у власності відповідача.
09.05.2022 позивач долучився до лав ЗСУ, з чим пов'язує припинення фактичних шлюбних відносин і закінчення історії кохання.
08.12.2022 позивач перерахував своїй сестрі 9 100,00 грн для придбання подарунку відповідачці.
Крім того, позивач перерахував ОСОБА_2 08.12.2022 - 10 000,00 грн, 15.01.2023 - 10 000,00 грн, 13.02.2023 - 10 000,00 грн, 06.03.2023 - 10 000,00 грн на потреби сім'ї.
Улітку 2023 року відповідач вивезла речі позивача до його матері, з серпня 2023 року відповідач не вчинила жодних дій по поверненню спільно нажитого майна і окрім цього вона народила дитину від іншого чоловіка.
Керуючись такими доводами, після уточнення позовних вимог від 14.01.2025 ОСОБА_1 просив визнати спільним майном подружжя: вартість встановлення вікон в квартирі на загальну суму 42 239,26 грн, самокат вартістю 13 500,00 грн, автомобіль BMW M1, д.н.з. НОМЕР_1 , свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 , вартістю 247 080,00 грн, каблучку вартістю 4 264,00 грн, обладнання для роботи з нігтями вартістю 6 208,00 грн, обладнання для татуювання вартістю 10 917,00 грн, на загальну суму 324 208,26 грн, та стягнути з відповідача компенсацію вартості спільного майна подружжя у сумі 162 104,13 грн.
Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 11 вересня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.
Ухвалюючи рішення, суд виснував про те, що позивач не довів факт ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов'язків, притаманних подружжю, надані позивачем докази не свідчать про те, що між ними склалися та мали місце усталені відносини, які притаманні подружжю.
Суд критично оцінив надані позивачем скріншоти переписки з абонентом « ОСОБА_3 », оскільки вони, на переконання суду, не свідчать про перебування сторін у справі як чоловік та жінка.
Суд також вважав недоведеним факт ведення спільного господарства сторонами у справі, зазначив, що надані позивачем платіжні інструкції про переказ коштів відповідачу не свідчать про системність таких переказів та не доводять, що грошові кошти переказувалися на потреби сім'ї.
Також позивачем не доведено спільне придбання майна, зокрема, яке він просив визнати спільним майном подружжя, а саме самокату, каблучки, обладнання для роботи з нігтями, обладнання для татуювання, оскільки позивачем не надано квитанцій про придбання майна, документи на майно, гарантійні талони тощо; надані позивачем скриншоти свідчать лише про списання коштів за категорією «Платежі за реквізитами», однак з них неможливо встановити платника, отримувача коштів, призначення платежу та взагалі товар, який придбавався.
Доводи позивача про придбання за власні кошти транспортного засобу на ім'я відповідача суд визнав недоведеними. Продаж власного транспортного засобу автоматично не свідчить, що отримані кошти були надані відповідачу для придбання нового транспортного засобу. Крім того, позивач не надав доказів вартості відчуженого належного йому транспортного засобу. Наявна в матеріалах справи довіреність від імені відповідача, видана позивачу, підтверджує лише право на представництво позивачем відповідача під час реєстрації транспортного засобу.
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, представник позивача адвокат Мельніченко А.М. подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 11 вересня 2025 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 .
В апеляційній скарзі представник позивача звертає увагу суду на те, що форма висловлювань головуючої у суді першої інстанції до позивача як людини у формі була сприйнята ОСОБА_1 як неприязне ставлення, що можливо і призвело до ухвалення необгрунтованого рішення, так як завадило об'єктивно оцінити докази по справі.
Скаржник зазначає, що судом не враховано, що на обгрунтування спільного проживання позивач посилався на «любовну» переписку між сторонами у справі, переказ їй коштів, встановлення вікон у квартирі відповідача, придбання майна для відповідача, фотосвітлини.
Наголошує, що листування по телефону було надано для того, щоб переконати суд, що між сторонами існували стосунки як між чоловіком та жінкою, а не дружні, сусідські чи робочі.
Позивач оплатив доставку коштовної покупки для сім'ї - електросамокату та придбав спільне авто за кошти позивача, проте для родини. Для спільного проживання у квартирі матері відповідачки позивач оплатив вартість пластикових вікон, а після їх встановлення сторони почали спільно проживати з 01.11.2021, мали спільний побут. Позивач купив для відповідачки обручку та сторони готувалися до весілля, обирали весільну сукню. Також позивач купив для родини засоби розвитку - обладнання для манікюру та татуювання.
Однак, із призовом позивача до лав ЗСУ 09.05.2022 почалося припинення фактичних шлюбних відносин, хоча ОСОБА_1 продовжував систематично перераховувати ОСОБА_2 грошові кошти на потреби сім'ї. Натомість суд першої інстанції не обгрунтував не встановлення системності з наданих позивачем дат вчинення грошових переказів.
Порушенням районним судом норм процесуального права скаржник мотивує прийняттям судом заперечень відповідача на доводи позовної заяви та надані разом з ними докази після закінчення процесуальних строків. Натомість суд повинен розглянути справу за наявними в ній доказами, поданими у встановлені законом процесуальні строки. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим кодексом (стаття 126 ЦПК України).
Крім того, скаржник зазначає про те, саме відповідачка повинна була спростувати презумцію спільності майна, набутого сторонами, та довести, що зазначене позивачем майно придбане ОСОБА_2 за її особисті кошти.
Апелянт вважає доведеним також факт продажу позивачем свого автомобіля та купівлі автомобіля для відповідача на потреби сім'ї. Відповідач не заперечує факт придбання автомобіля за її власні кошти, проте не надала жодного доказу на доведення даного факту. Більш-того, в самих скриншотах переписок між сторонами сама відповідач стверджує про те, що автомобіль тепер позивач забере, буде ділити, навіть погодилася віддати кошти, проте вказана переписка залишилася поза увагою суду першої інстанції.
Скаржник також посилається на неповне з'ясування районним судом фактичних обставин справи в розрізі правової позиції Верховного Суду, якою було визначено, що перебування особи в лавах ЗСУ не нівелює фактичних шлюбних відносин.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 вказує, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду про недоведеність існування між сторонами сімейних відносин у розумінні ст. 74 СК України, а зводяться до незгоди з оцінкою доказів, наданих у суді першої інстанції, і не містять передбачених ст. 376 ЦПК України підстав для скасування або зміни рішення.
Заслухавши учасників справи, перевіривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів доходить наступних висновків.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Оскаржуване рішення суду відповідає зазначеним вимогам закону.
Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства (частина четверта статі 3 СК України).
За правилами статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина перша статті 61 ЦК України).
Тлумачення статті 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були набуті.
Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу (стаття 74 СК України).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Для застосування статті 74 СК України законодавцем не передбачено обов'язкового пред'явлення окремої позовної вимоги про встановлення факту спільного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу у разі поділу спільного сумісного майна набутого під час спільного проживання жінки та чоловіка однією сім'єю без реєстрації шлюбу. Тобто, така обставина (факт спільного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу), у разі пред'явлення позову про поділ спільного сумісного майна набутого під час спільного проживання жінки та чоловіка однією сім'єю без реєстрації шлюбу, встановлюється під час розгляду такого позову.
У постанові ВС від 16.11.2023 у справі № 757/19682/18-ц касаційний суд зауважив, що не пред'явлення окремої позовної вимоги про встановлення факту спільного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу у разі поділу спільного сумісного майна набутого під час спільного проживання жінки та чоловіка однією сім'єю без реєстрації шлюбу не є підставою для відмови в позові про поділ.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 554/8023/15ц зроблений висновок, що: «вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти: спільного проживання однією сім'єю; спільний побут; взаємні права та обов'язки (статті 3, 74 СК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13.09.2023 у справі № 552/4291/22 вказано, що «для встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні подружжю, предметом доказування у справах про встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбу є факти спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім'ї, наявності між сторонами взаємних прав та обов'язків, притаманних подружжю. Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 686/15993/21, від 09.11.2022 у справі № 753/10315/19, від 16.11.2022 у справі № 199/3941/20.
Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбу можуть бути: свідоцтва про народження дітей; довідки з місця проживання; свідчення свідків; листи ділового та особистого характеру тощо; свідоцтво про смерть одного із «подружжя»; свідоцтва про народження дітей, в яких чоловік у добровільному порядку записаний як батько; виписки з погосподарських домових книг про реєстрацію чи вселення; докази про спільне придбання майна як рухомого, так і нерухомого (чеки, квитанції, свідоцтва про право власності); заяви, анкети, квитанції, заповіти, ділова та особиста переписка, з яких вбачається, що «подружжя» вважали себе чоловіком та дружиною, піклувалися один про одного; довідки житлових організацій, сільських рад про спільне проживання та ведення господарства тощо.».
Звертаючись до суду із позовом про поділ спільного майна подружжя, ОСОБА_1 вказував, що з 2020 року розпочалися їхні стосунки із ОСОБА_2 , в подальшому сторони відчули себе родиною і почали спільно проживати з 01.11.2021.
Обгрунтовуючи спільне проживання, спільний побут та наявність взаємних прав та обов'язків притаманних подружжю, позивач вказував на особисте листування сторін по телефону, придбання електросамоката та автомобіля для родини, встановлення у кімнаті для спільного проживання вікон, купівлю позивачці обручки, вибір весільної сукні, купівлі для родини засобів розвитку (обладнання для манікюру та тату), систематичне здійснення грошових переказів.
Апеляційний суд зауважує, що за відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог про встановлення факту спільного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, відсутні і підстави, передбачені 74 СК України вважати спільно придбане рухоме та нерухоме майно таким, що належить на праві спільної сумісної власності сторонам, як жінці та чоловікові, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою.
При цьому, у силу вимог частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Враховуючи процесуальні вимоги закону щодо доказування у справі, позивач зобов'язаний довести обставини, на які посилався на підтвердження позовних вимог, в тому числі довести факт спільного проживання сторін однією сім'єю без реєстрації шлюбу, а відповідач, враховуючи презумцію спільності майна подружжя, за умови доведеності обставини спільного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, повинен спростувати таку презумцію спільності майна та довести належність такого майна до його особистої власності. Натомість, позивач наполягає на тому, що всі сумніви з приводу правового статусу спільного майна мають тлумачитися на його користь.
Вирішуючи даний спір, суд першої інстанцій правильно застосували наведені вище норми матеріального права, дав належну оцінку правовим підставам заявленого позову та зібраним у справі доказам, з урахуванням принципу диспозитивності цивільного процесу та засад змагальності сторін, у зв'язку з чим дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення заявлених у цій справі позовних вимог.
Апеляційний суд вважає вірним висновок районного суду щодо недоведеності ОСОБА_1 факту спільного проживання з відповідачкою однією сім'єю без реєстрації шлюбу, наявності у сторін спільного побуту та взаємних прав та обов'язків, притаманних сім'ї.
Доводи апеляційної скарги вказаних висновків не спростовують та обмежуються констатацією факту придбання майна під час фактичних шлюбних відносин без реєстрації шлюбу, а отже належність цього майна до спільної сумісної власності, без доведення усіх складових, необхідних для надання цьому майну правового статусу спільної сумісної власності.
Близькі стосунки як чоловіка та жінки за відсутності належних та безспірних доказів існування відносин, притаманних сім'ї, не дають правових підстав до визнання їх чоловіком та дружиною.
Матеріалами справи доведено факт набуття відповідачкою у власність спірного автомобіля BMW, д.н.з. НОМЕР_1 , свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 22.10.2021 та представництво позивачем ОСОБА_2 під час придбання та реєстрації вказаного транспортного засобу. Однак вказана обставина разом із перереєстрацією автомобіля ОСОБА_1 16.10.2021 на нового власника по договору купівлі-продажу від 15.10.2021 № 04083 у сукупності із іншими наданими у справі доказами не є беззаперечним фактом для віднесення автомобіля BMW, д.н.з. НОМЕР_1 до спільної сумісної власності сторін як подружжя. Позивач не є стороною договору купівлі-продажу спірного автомобіля, воля сторін, зокрема й позивача, не була направлена на виникнення права спільної власності щодо придбаного транспортного засобу у обох сторін цієї справи.
Наданий позивачем товарний чек від 25.10.2025 на придбання металопластикових конструкцій не є належним та достатнім доказом придбання позивачем вікон саме для встановлення у житловому приміщенні для проживання сторін як сім'ї, про що вірно вказано районним судом у оскаржуваному рішенні.
Надані позивачем платіжні інструкції про переказ власних коштів на рахунок ОСОБА_2 хоч і мають ознаки системності (5 щомісячних переказів протягом півроку) однак зі змісту таких документів не можна встановити цільове призначення перерахованих коштів. Самий лише факт перерахування грошових коштів не свідчить про наявність сімейних стосунків між сторонами. Правові підстави отримання відповідачем грошових коштів, а так само умови повернення/неповернення зазначених коштів позивачу можуть бути визначені у іншому порядку, зокрема й судовому, у разі наявності відповідного спору.
Доводи позивача щодо отримання відповідачкою каблучки, приміряння та купівлю весільної сукні також не доводить наявності між сторонами спільного побуту та взаємних прав та обов'язків, характерних для подружжя, та можуть свідчити про існування між сторонами романтичних стосунків, про що не заперечує відповідач.
Посилання скаржника на переписку між сторонами у месенджерах вже коли відносини між сторонами були напруженими, ствердження відповідачки про те, що позивач тепер забере автомобіль, буде ділити, навіть згоду віддати кошти, апеляційним судом відхиляються.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 червня 2023 року у справі № 916/3027/21 зазначила, що суд може розглядати електронне листування між особами у месенджері (як і будь-яке інше листування) як доказ у справі лише в тому випадку, якщо воно дає можливість суду встановити авторів цього листування та його зміст.
Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених у порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, у якій учасник справи має право подати електронний доказ. (частина третя статті 100 ЦПК України).
Таким чином, суд першої інстанції вірно критично оцінив надані позивачем скріншоти переписки з абонентом « ОСОБА_3 ».
Посилання скаржника на неврахування судом правової позиції ВС від 23.09.2019 у справі №279/2014/15, у якій суд касаційної інстанції виснував, що проходження відповідачем військової служби, його реєстрація та постійне проживання у військовій частині не можуть свідчити про те, що сторони не перебували у фактичних сімейних відносинах та не вели спільний бюджет та господарство, оскільки вказують лише на виконання відповідачем свого військового обов'язку, не спростовує недоведеності позивачем спільного проживання однією сім'єю сторін, наявність спільного побуту та взаємні права та обов'язків сторін за період з 2020 по літо 2023 року.
Аргументи апелянта щодо упередженості та необ'єктивності судді під час розгляду справи у суді першої інстанції могли бути підставою для заявлення відводу, проте таким правом у суді першої інстанції позивач не скористався. Викладені адвокатом обставини про упередженість судді не підтверджені будь-якими доказами, не є об'єктивно обґрунтованими. Презумпція особистої неупередженості судді не спростована, оскільки не надані докази на користь протилежного.
Доводи скаржника щодо порушення районним судом норм процесуального права в частині врахування доказів, поданих поза межами процесуального строку, є безпідставними, оскільки відповідачу надано строк на подання відзиву разом із всіма письмовими та електронними доказами у п'ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали від 25.11.2024. Копію ухвали про відкриття провадження разом із копією позовної заяви з додатками отримано відповідачем 20.02.2025 у судовому засіданні. Спірна довідка, яка була врахована судом щодо реєстрації осіб у квартирі АДРЕСА_2 надана ОСОБА_2 до суду 13 лютого 2025 року, тобто в межах процесуального строку, встановленого судом.
Врахування судом першої інстанції під час ухвалення рішення поданої відповідачем довідки від 15.03.2025 поза встановленим судом процесуальним строком без вирішення питання про визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк та встановлення додаткового строку для їх подання, не може бути підставою для скасування правильного по суті судового рішення суду першої інстанції у силу вимог ч. 2, 3 ст. 376 ЦПК України.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели, або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Враховуючи те, що апеляційну скаргу залишено без задоволення, колегія суддів підстав для перерозподілу судових витрат за перегляд справи у апеляційному порядку не вбачає.
Керуючись ст. ст. 35, 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Мельніченко Анастасії Миколаївни залишити без задоволення.
Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 11 вересня 2025 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 11 грудня 2025 року.
Судді: