03 грудня 2025 року
м. Черкаси
Справа № 697/2843/24
Провадження № 22-з/821/159/25
категорія: 331060000
Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ - Василенко Л. І.,
суддів: Карпенко О. В., Новікова О. М.,
секретаря - Дмитренко В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа - Канівський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Черкаському районі Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ),
розглянув порядку письмового провадження в м. Черкаси заяву представника ОСОБА_2 - адвоката Бовшика Миколи Юрійовича про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на правничу допомогу у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Канівський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Черкаському районі Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), про встановлення факту проживання однією сім'єю, у складі: головуючого судді Сивухіна Г. С., повний текст рішення складено 23 липня 2025 року,
У грудні 2024 року ОСОБА_1 звернулася в суд із позовом до ОСОБА_2 , третя особа: Канівський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Черкаському районі Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), про встановлення факту проживання однією сім'єю.
Просила встановити факт спільного проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , однією сім'єю як чоловіка та жінки з 2019 року по день смерті останнього - ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Рішенням Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 17 липня 2025 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, представником ОСОБА_1 - адвокатом Лисаком М. Ю. подано апеляційну скаргу в якій просив апеляційний суд скасувати рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 17 липня 20245 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов про встановлення факту проживання однією сім'єю.
Стягнути із відповідача судові витрати (судовий збір та витрати на правову допомогу).
Постановою Черкаського апеляційного суду від 19 листопада 2025 року апеляційну скаргу залишено без задоволення. Рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 17 липня 2025 року залишено без змін.
22 листопада 2025 року представник ОСОБА_2 - адвокат Бовшик М. Ю. подав заяву про ухвалення додаткового рішення, в якій просить ухвалити додаткове рішення, яким стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу, що складаються з: ознайомлення з апеляційною скаргою у справі № 697/2843/24 - 2000 грн; консультація правового характеру з використанням юридичної літератури, нормативно-правових документів та реєстру судових рішень у справі № 697/2843/24 щодо поданої апеляційної скарги - 2000 грн; підготовка процесуальних документів, а саме відзиву на апеляційну скаргу у справі № 692/372/25 - 10000 грн, документів, що підтверджують оплату ОСОБА_2 за послуги з професійної правничої допомоги та заяву про ухвалення додаткового рішення - 2000 грн; прийняття участі в судових засіданнях в суді апеляційної інстанції у справі № 697/2843/24 - 2000 грн.
Зазначає, що 19.11.2025 під час судового засідання стороною відповідача під час судових дебатів в суді апеляційної інстанції було дотримано вимог ч. 8 ст. 141 ЦПК України та заявлено, що судові витрати будуть подані після ухвалення судового рішення протягом п'яти днів.
03 грудня 2025 року від представника ОСОБА_1 - адвоката Лисака М. Ю. надійшла заява в якій просить відмовити у задоволенні заяви представника ОСОБА_2 - адвоката Бовшика М. Ю.
Зазначає, що заявник не обґрунтував належним чином наявність поважних причин, які унеможливили йому подати докази щодо витрат на правничу допомогу до закінчення судових дебатів.
Крім того, у відзиві на апеляційну скаргу відповідачем не зазначено про витрати, які очікує понести відповідач у зв'язку із розглядом справи.
Вважає, що стороною відповідача порушена процедура заявлення витрат, які очікує понести відповідач у зв'язку із розглядом справи.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи заяви представника ОСОБА_2 - адвоката Бовшика М. Ю. про ухвалення у справі додаткового рішення та додані до неї матеріали, доводи заяви представника ОСОБА_1 - адвоката Лисака М. Ю., колегія суддів дійшла висновку, що заява про ухвалення у справі додаткового рішення підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України).
Частинами 1 та ч. 2 ст. 15 ЦПК України передбачено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення, а в разі якщо суд вирішує лише питання про судові витрати - без повідомлення учасників справи (ч. 3 ст. 270 ЦПК України).
Згідно зі ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Право на професійну правничу допомогу гарантовано ст. 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України у рішенні від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009.
Так, у рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.
Частиною 8 ст. 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Згідно з ч. 1 ст. 246 ЦПК України, якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.
Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 21 липня 2025 року у справі № 909/399/24 (провадження № 12-37гс25) вказала:
«- право сторони, яка має намір отримати за результатами розгляду спору по суті відшкодування витрат на професійну правничу допомогу за рахунок іншої сторони, виходячи з положень ст. ст. 124, 129 ГПК України кореспондується з її обов'язками: по-перше, зазначити попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла або очікує понести у зв'язку із розглядом справи у першій заяві по суті спору; по-друге, заявити про це до закінчення судових дебатів у справі; по-третє, подати до суду докази на підтвердження розміру таких витрат протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду;
- процесуальний закон не визначає конкретних вимог щодо змісту та форми такої заяви, зокрема не вказує на те, що вона повинна бути зроблена лише у письмовій формі, а також що така заява має бути зроблена на певній процесуальній стадії. Закон лише встановлює граничний строк звернення із заявою - до закінчення судових дебатів (постанови КГС ВС від 27 січня 2022 року у справі № 921/221/21 та від 31 травня 2022 року у справі № 917/304/21);
- заяву щодо вирішення питання про стягнення витрат необхідно залишити без розгляду, якщо докази були надані поза межами строку, без клопотання про поновлення цього строку та обґрунтування поважності причин його пропуску (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15ц);
- потрібно розрізняти наслідки несвоєчасного подання заяви про відшкодування судових витрат, пов'язаних з розглядом справи, та доказів на підтвердження їх розміру, та загальні правила розподілу судових витрат за результатами розгляду справи. Неподання чи незаявлення стороною до закінчення судових дебатів у справі про необхідність розподілу судових витрат, пов'язаних із розглядом справи, крім судового збору, є підставою для відмови у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення щодо таких судових витрат. Неподання стороною доказів на підтвердження розміру витрат, пов'язаних із розглядом справи, до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву, має своїм процесуальним наслідком залишення такої заяви без розгляду (постанова Першої судової палати КЦС ВС від 29 червня 2022 року у справі №161/5317/18)».
Аналогічне положення законодавець виклав у ч. 8 ст. 141, ч. 1 ст. 246 ЦПК України.
Системний аналіз вказаних норм процесуального права дає підстави зробити висновок про те, що клопотання (заява) про орієнтовний розмір витрат на правову допомогу в суді апеляційної інстанції може бути заявлено (подано) на будь-якій стадії судового процесу (як у відзиві на апеляційну скаргу, так і окремою заявою (клопотанням)), але за умови - до закінчення судових дебатів.
Подібні за змістом висновки зроблено у постанові Верховного Суду від 21 вересня 2023 року у справі № 357/9482/21 (провадження № 61-12596св22).
Верховний Суд у постанові від 11 квітня 2024 року у справі № 344/12148/23 (провадження № 61-17012св23) врахував, що постанова апеляційного суду по суті спору ухвалена 29 листопада 2023 року і відповідач звернувся із заявою про стягнення судових витрат на правничу допомогу, до якої додав докази на підтвердження їх розміру, протягом п'яти днів після її ухвалення - 01 грудня 2023 року.
Водночас, установивши, що відповідач у відзиві на апеляційну скаргу вказав лише попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, які очікує понести у зв'язку з розглядом цієї справи в суді апеляційної інстанції, а долучені ним докази (зокрема, договір про надання професійної правничої допомоги, акт приймання-передачі та платіжна інструкція) датовані 02 січня 2023 року, 22 листопада 2023 року, 28 листопада 2023 року, тобто до ухвалення апеляційним судом постанови по суті спору від 29 листопада 2023 року, і зміст заяви не містить обґрунтування поважних причин неподання відповідачем доказів, що підтверджують розмір судових витрат, до закінчення судових дебатів у справі, Верховний Суд дійшов висновку про скасування додаткової постанови апеляційного суду та відмову в задоволенні заяви про відшкодування витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.
Такі висновки Верховний Суд зробив з огляду на власну правову позицію у постанові від 10 січня 2024 року у справі № 285/5547/21 (провадження № 61-4799св23) щодо питання застосування ч. 8 ст. 141, ч. 1 ст. 246 ЦПК України за обставин, коли докази на підтвердження розміру судових витрат з надання професійної правничої допомоги фізично існували на момент закінчення судових дебатів (до ухвалення судового рішення), однак їх було надано протягом п'яти днів після ухвалення судового рішення без обґрунтування поважних причин неподання до закінчення судових дебатів у справі, відповідно до якої:
- у випадку, якщо сторона з поважних причин до закінчення судових дебатів не могла подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, та подає ці докази разом з відповідною заявою після прийняття рішення по суті позовних вимог, вона повинна обґрунтувати поважність причин неподання таких доказів суду до закінчення судових дебатів у справі;
- у разі відсутності обґрунтування поважних причин чи їх неповажності суд відмовляє в задоволенні заяви про стягнення витрат.
При цьому Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 21 липня 2025 року у справі № 909/399/24 (провадження № 12-37гс25), повернувши відповідній колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду справу № 909/399/24, вказала: «Натомість з матеріалів справи № 909/399/24 вбачається, що у відзиві від 07 січня 2025 року на апеляційну скаргу відповідач заявив попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, пов'язаних з правничою допомогою адвоката, та зазначив про надання відповідних доказів у передбачені процесуальним законом строки.
Протягом п'яти днів після ухвалення апеляційним судом постанови по суті спору від 12 березня 2025 року, а саме 16 березня 2025 року, подав заяву щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу, до якої долучив докази, що підтверджують заявлений розмір судових витрат (зокрема, акт приймання-передачі наданих послуг, звіт про надання послуг, прибутковий касовий ордер), сформовані 14 березня 2025 року, а отже, після 12 березня 2025 року, що й зумовило відсутність підстав для відмови у задоволенні вказаної заяви відповідача апеляційним судом у зв'язку з необхідністю обґрунтування відповідачем поважних причин неподання відповідних доказів до закінчення судових дебатів у справі».
Із матеріалів цієї справи встановлено, що до закінчення судових дебатів, представник відповідача - адвокат Бовшик М. Ю. заявив про намір надання відповідних доказів у передбачені процесуальним законом строки.
У визначені законом строки та порядку адвокат Бовшик М. Ю. надав докази надання ним правничої допомоги відповідачу ОСОБА_2 , а саме: ордер про надання правничої допомоги від 13.11.2025 серія СА № 1141767, договір № 11 про надання правничої допомоги від 07.02.2023, акт прийому-передачі виконаних робіт від 22.11.2025 до договору № 11 від 28.02.2023, детальний опис робіт виконаних адвокатом та здійснених витрат, необхідних для надання правничої допомоги від 22.11.2025 та квитанцію до прибуткового касового ордера № 11/2 від 22.11.2025, квитанції про доставку документів до зареєстрованих Електронних кабінетів адвоката Лисака М. Ю., ОСОБА_1 та Канівського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Черкаському районі Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (т. 2 а.с. 74-83).
Згідно з п. 4.1. договору № 11 про надання правничої допомоги від 07.02.2023, розмір гонорару за надання правової допомоги, передбаченої п. 2.1.1. - п. 2.1.4., п. 2.1.7. - п. 2.1.9. цього договору встановлюються в розмірі, що визначаються за домовленістю сторін.
Відповідно до п. 4.3. договору № 11 про надання правничої допомоги від 07.02.2023, суми гонорару визначаються адвокатом в актах про надання правової допомоги.
Згідно з актом прийому-передачі виконаних робіт від 22.11.2025 до договору № 11 від 28.02.2023, адвокатом Бовшиком М. Ю. надано послуг на загальну суму 18000 грн.
Згідно з ч. 1, ч. 2 ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Відповідно до ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Водночас, згідно із ч. 4 ст. 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 137 ЦПК України).
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 137 ЦПК України).
У п. 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі ст. 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.
Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19 та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19).
Суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі її витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи, зокрема, на складність справи, витрачений адвокатом час.
Наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.
Схожі висновки викладено в постановах Верховного Суду від 02 липня 2020 року у справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19), від 31 липня 2020 року у справі № 301/2534/16-ц (провадження № 61-7446св19), від 30 вересня 2020 року у справі № 201/14495/16-ц (провадження № 61-22962св19), від 23 травня 2022 року у справі № 724/318/21 (провадження № 61-19599св21).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанови Великої Палати Верховного Суду: від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19), від 16 листопада 2022 року у справі№ 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22).
Процесуальний закон визначає критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
Такий висновок міститься у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).
Вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має пересвідчитись що заявлені витрати є співмірними зі складністю справи, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони.
Щодо співмірності витрат на правову допомогу слід також ураховувати позицію Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 640/6209/19, відповідно до якої розмір відшкодування судових витрат повинен бути співрозмірним із ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також суд має враховувати критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Матеріалами справи дійсно підтверджується факт отримання ОСОБА_2 послуг адвоката Бовшика М. Ю. у даній справі в суді апеляційної інстанції.
Разом з тим, при визначенні розміру судових витрат, що підлягають відшкодуванню, судова колегія враховує доводи виходить з того, що дана справа при її перегляді у суді апеляційної інстанції, для кваліфікованого юриста не є спором значної складності, не потребує зібрання великого обсягу доказів, що вже надавалися протягом тривалого розгляду справи.
Враховуючи викладене, заперечення представника ОСОБА_1 - адвоката Лисака М. Ю., співмірність наданої правничої допомоги та гонорару, а також складність справи, апеляційний суд дійшов висновку, що заява підлягає до часткового задоволення та стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрат на правничу допомогу в розмірі 5000 грн.
Керуючись ст. ст. 268, 270, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд, -
Заяву представника ОСОБА_2 - адвоката Бовшика Миколи Юрійовича про ухвалення додаткового рішення - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 5000 грн витрат за надання професійної правничої допомоги в суді апеляційної інстанції.
Додаткова постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Текст постанови складено 03 грудня 2025 року.
Головуючий Л. І. Василенко
Судді: О. В. Карпенко
О. М. Новіков