Справа № 585/1088/24 Номер провадження 22-ц/814/4498/25Головуючий у 1-й інстанції Цвєлодуб Г.О. Доповідач ап. інст. Дорош А. І.
10 грудня 2025 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого - судді - доповідача Дорош А. І.
Суддів: Лобова О. А., Триголова В. М.
при секретарі: Коротун І. В.
учасники справи:
представник заявника - адвокат Пономаренко О. В.
представник заінтересованої особи - адвокат Марченко А. І.
переглянув у судовому засіданні в м. Полтава в режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційною скаргою Комунального некомерційного підприємства Сумської обласної ради «Обласна клінічна спеціалізована лікарня»
на рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 26 липня 2024 року, ухвалене суддею Цвєлодуб Г. О., повний текст рішення складено - 31 липня 2024 року
у справі за заявою Комунального некомерційного підприємства Сумської обласної ради «Обласна клінічна спеціалізована лікарня», заінтересовані особи: Орган опіки та піклування виконавчого комітету Роменської міської ради Сумської області, ОСОБА_1 , про визнання особи недієздатною, -
05.03.2024 Комунальне некомерційне підприємство Сумської обласної ради «Обласна клінічна спеціалізована лікарня», заінтересована особа: Орган опіки та піклування виконавчого комітету Роменської міської ради Сумської області, звернулося до Роменського міськрайонного суду Сумської області з заявою про визнання особи недієздатною, в якому просило суд: визнати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , недієздатним (т.1 а.с. 1-2).
Заява мотивована тим, що ОСОБА_1 є інвалідом ІІ групи з дитинства та знаходиться на лікуванні в КНП Сумської обласної ради «Обласна клінічна спеціалізована лікарня». За станом здоров'я ОСОБА_1 виявляє психічні розлади, які підпадають під медичні критерії і є підставою для звернення до суду про визнання особи недієздатною та встановлення над нею опіки. Внаслідок психічного захворювання ОСОБА_1 втратив здатність усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, потребує стороннього догляду та опіки, його стан з часом погіршується. У разі визнання судом ОСОБА_1 недієздатним, КНП Сумської обласної ради «Обласна клінічна спеціалізована лікарня» виконує функцію опікуна до подальшого влаштування пацієнта в інтернатний заклад чи передачі опіки відповідному опікуну, якого буде призначено за рішенням суду.
27.05.2025 до Роменського міськрайонного суду Сумської області надійшла уточнена заява КНП Сумської обласної ради «Обласна клінічна спеціалізована лікарня» про визнання фізичної особи недієздатною, встановлення над нею опіки та призначення їй опікуна, в якій просило суд: - визнати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , недієздатним; - встановити над недієздатним ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , опіку, - призначити опікуном, згідно подання органу опіки та піклування Роменської міської ради Сумської області від 17.05.2024, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (т.1 а.с. 50-56).
Рішенням Роменського міськрайонного суду Сумської області від 26 липня 2024 року у задоволенні заяви КНП СОР «Обласна клінічна спеціалізована лікарня», заінтересовані особи: Орган опіки та піклування виконавчого комітету Роменської міської ради, ОСОБА_1 , про визнання особи недієздатною - відмовлено (т.1 а.с. 132-134).
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що у ході розгляду справи судом першої інстанції було встановлено очевидну неповноту та суперечливість наявної медичної документації щодо стану психічного здоровя ОСОБА_1 , яку було покладено в обґрунтування висновку судово-психіатричного експерта, а також посилання на невідомі джерела походження певної інформації, яка стороною заявника письмовим доказами підтверджена не була, у зв'язку з чим суд першої інстанції оцінив поданий висновок експерта критично та піддав обґрунтованому сумніву. Отже, з урахуванням зазначеного суд першої інстанції дійшов до висновку, що підстави для задоволення заяви КНП СОР ОКСЛ про визнання фізичної особи ОСОБА_1 недієздатним, відсутні.
Постановою Сумського апеляційного суду від 27 травня 2025 року апеляційну скаргу Комунального некомерційного підприємства Сумської обласної ради «Обласна клінічна спеціалізована лікарня» - задоволено. Рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 26 липня 2024 року - скасовано та ухвалено нове судове рішення про задоволення заяви. Визнано ОСОБА_1 недієздатним. Встановлено над недієздатним ОСОБА_1 опіку, призначено опікуном ОСОБА_2 . Строк дії судового рішення про визнання ОСОБА_1 недієздатним визначено у 2 роки з дня набрання рішенням законної сили. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат (т.1 а.с. 173-175).
Постановою Верховного Суду від 01 жовтня 2025 року касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Марченка Анатолія Івановича - задоволено частково. Постанову Сумського апеляційного суду від 27 травня 2025 року - скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (т.1 а.с. 228-235).
У постанові Верховного Суду від 01.10.2025 вказано, що суд апеляційної інстанції залишив поза увагою, що втручання у приватне життя ОСОБА_1 є дуже серйозним. Адже воно призводить до того, що він потрапляє у цілковиту залежність майже в усіх сферах життя від свого офіційного представника - опікуна, проти призначення якого він заперечував. Мета такого втручання не окреслена належним чином. Оцінка на предмет пропорційності такого втручання судом апеляційної інстанції не проведена. Судом апеляційної інстанції не було надану належної оцінки поданню органу опіки та піклування про призначення опікуном над ОСОБА_1 завідувача психосоматичного відділення КНП СОР «Обласна клінічна спеціалізована лікарня» Кульбачного О.В. При призначенні опікуна (піклувальника) беруться до уваги його можливості виконувати опікунські обов'язки, стосунки між ним та підопічним. Опікун чи піклувальник призначається лише за його згодою і, як правило, з числа родичів чи близьких підопічному осіб. Такі положення зазначені у Правилах опіки та піклування, затверджених наказом Державного комітету України у справах сім'ї та молоді Міністерства освіти України, Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства праці та соціальної політики України 26.05.1999 №34/166/131/88. Судом апеляційної інстанції не встановлено у яких відносинах з ОСОБА_2 перебуває ОСОБА_1 , які особистісні стосунки склались між ними, враховуючи перебування останнього на лікуванні КНП СОР «Обласна клінічна спеціалізована лікарня», де працює ОСОБА_2 , та чи відповідатиме таке призначення опікуна інтересам самого ОСОБА_1 . Додатково акцентовано увагу, що у касаційній скарзі ОСОБА_1 як особа, стосовно якої розглядається справа про визнання її недієздатною, зауважує, що у нього є рідні (матір, сестра), які згідно з положеннями частини четвертої ст. 63 ЦК України мають перевагу у вирішенні питання про призначення опікуна. Отже встановленню підлягають обставини щодо наявності у ОСОБА_1 родичів, близьких соціальних контактів за адресою місця його реєстрації та за адресою місця його фактичного проживання, які за даними КНП СОР «Обласна клінічна спеціалізована лікарня» є відмінними. КНП СОР «Обласна клінічна спеціалізована лікарня» не пояснило, що спонукало його звернутися до суду із заявою про визнання ОСОБА_1 недієздатним та призначення лікаря цієї лікарні опікуном. Суд апеляційної інстанції не дослідив ретельно усіх обставин цієї справи, повно не встановив необхідних для вирішення у справі обставин, не надав належної правової оцінки висновку судово-психіатричного експерта №360 від 09.05.2024 у сукупності з іншими встановленими обставинами, не усунув у процесуальний спосіб виявлених невідповідностей у висновку судово-психіатричної експертизи, не надав оцінку меті й пропорційності втручання у право особи на приватне життя, у зв'язку з чим дійшов передчасного висновку про наявність підстав для задоволення заяви КНП СОР «Обласна клінічна спеціалізована лікарня».
Згідно ч.1 ст. 417 ЦПК України вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.
Розпорядженням голови Сумського апеляційного суду №01-31/1772 від 15.10.2025 року справу №585/1088/24 передано на підставі ч.3 ст. 41 ЦПК України до Полтавського апеляційного суду як найбільш територіально наближеного до Сумського апеляційного суду (т.2 а.с. 2).
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Полтавського апеляційного суду від 21.10.2025 справу передано до провадження колегії суддів у складі: головуючого судді Дорош А.І, суддів Лобова О.А., Триголова В.М. (т.2 а.с. 3).
Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 27.10.2025 закінчено підготовчі дії у справі за апеляційною скаргою Комунального некомерційного підприємства Сумської обласної ради «Обласна клінічна спеціалізована лікарня» на рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 26.07.2024. Справу призначено до розгляду на 10.20 год 10.12.2025, повідомлено учасників процесу (т.2 а.с. 4).
В апеляційній скарзі КНП Сумської обласної ради «Обласна клінічна спеціалізована лікарня», посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення заяви.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції безпідставно піддав сумніву висновок судово-психіатричної експертизи, що підставами для визнання висновку сумнівним є власні суб'єктивні переконаннями щодо поведінки, зовнішнього вигляду ОСОБА_1 у ході судового розгляду і, нібито, очевида неповнота та суперечливість наявної медичної документації щодо стану психічного здоров'я ОСОБА_1 , яку було покладено в обґрунтування висновку судово-психіатричного експерта. Зазначається, що експертиза була проведена з дотриманням Порядку проведення судово-психіатричної експертизи, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 08.05.2018 №865. Вважають, що суд першої інстанції фактично перебрав функції судового експерта, самостійно визначив психічний стан ОСОБА_1 як задовільний через його охайний зовнішній вигляд та поведінку у судовому засіданні, без проведення будь-яких спеціалізованих досліджень, фахівцем яких він не є. Наголошується на тому, що за наявності сумнівів у правильності висновку судово-психіатричного експерта від 09.05.2024 №360, суд першої інстанції мав право самостійно призначити повторну судово-психіатричну експертизу психічного стану ОСОБА_1 на підставі ч. 2 ст. 113 ЦПК України, або надати можливість стороні подати відповідне клопотання.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
У судове засідання апеляційного суду 10.12.2025 не з'явилися інші учасники справи, вони належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи шляхом направлення 03.11.2025 судових повісток про виклик до суду у цивільній справі на їх електронні адреси та кабінети у порядку ч. 6 ст. 128 ЦПК України та засобами поштового зв'язку (т.2 а.с. 6-10), які були доставлені до електронних скриньок, кабінетів та поштою. При цьому, колегія суддів враховує, що електронний варіант ухвали Полтавського апеляційного суду від 27.10.2025 (про призначення справи до апеляційного розгляду на 10.20 год 10.12.2025) розміщено в мережі Інтернет за адресою: https://reyestr.court.gov.ua/ та відповідно оприлюднено. Згідно ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до ч. 1. ст. 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Згідно встановлених судом першої інстанції обставин вбачається, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є інвалідом ІІ групи з дитинства, дана група інвалідності потребує періодичного переогляду. Дата чергового переогляду 03.05.2024 (т.1 а.с. 7).
Згідно довідки №01-55/1619 від 04.03.3024, ОСОБА_1 перебуває під наглядом лікаря-психіатра, є інвалідом ІІ групи з дитинства. З 2009 майже постійно перебуває на лікуванні в КНП СОР «ОКСЛ». Одинокий, родинні зв'язки втрачено. За станом здоров'я виявляє психічні розлади, які підпадають під медичні критерії і є підставою для звернення до суду про визнання особи недієздатною (т.1 а.с. 8).
Відповідно до копії протоколу засідання ЛКК з питань реабілітації осіб з інвалідністю від 15.04.2022 №27, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , має діагноз «шизофренія, інший тип, безперервний перебіг із стабільним дефектом». Підлягає направленню на МСЕК для продовження групи інвалідності (т.1 а.с. 21).
Згідно з висновком судово-психіатричного експерта від 09.05.2024 №360 Сумської філії судових експертиз ДУ «Інститут судової психіатрії МОЗ України» О.П.Одарченко, ОСОБА_1 страждає хронічним психічним захворюванням у формі шизофренії, інший тип (пропфшизоіренія) безперервний перебіг із стабільним дефектом. За своїм психічним станом не може розуміти значення своїх дій та керувати ними (т.1 а.с. 38-39).
У судовому засіданні було заслухано експерта О.П. Одарченко, якою було складено вищевказаний висновок, яка надала пояснення, що при складанні такого висновку керувалася матеріалами судової справи, медичної картки хворого, також було проведено огляд у формі спілкуванням із ОСОБА_1 . В установчій частині експертного висновку виклала інформацію, яка містилась у медичній картці хворого, епікризі, довідці, а також отриману при особистому спілкуванні із ОСОБА_1 . Джерела походження інформації щодо дитинства та дорослого життя ОСОБА_1 (навчання у школі-інтернаті, тимчасові працевлаштування, періодичне лікування у психіатричних закладах тощо) суду не пояснила, вказавши, що усі дані отримано нею із медичної документації. Пояснила також, що ОСОБА_1 має знижені розумові здібності, виражені у формі емоційно-вольового дефекту, наслідки своїх дій не усвідомлює та не може ними керувати.
Згідно змісту дослідженого висновку №360 від 09.05.2024 встановлено, що останній містить у собі суттєві розбіжності щодо періодів лікування особи, а також часових проміжків, зокрема: т.1 а.с. 38 абз. 6 зворотньої сторони - «Перебуває на обліку у психіатра з 2009. Неодноразово лікувався у психіатричних закладах області. За даними епікризу: перебував на лікуванні в КНП СОР ОКСЛ м. Ромни з 17.02.2024 до 04.04.2024. Поступає в дану лікарню повторно в житті та вперше у даному році за заявою, на стаціонарне лікування, за згодою»; т.1 а.с. 38 абз.10 зворотньої сторони - «згідно довіки КНП СОР ОКСЛ від 04.03.2024 №01-55/1619 ОСОБА_1 перебуває під наглядом лікаря-психіатра. Являється інвалідом ІІ групи. З 2009 майже постійно перебуває на лікуванні в КНП СОР «ОКСЛ».
Також вказаним висновком стверджується, що ОСОБА_1 у побуті самостійно за собою не доглядає, має грубі розлади мислення, повну соціально-побутову дезадапатцію, однак судом першої інстанції вказані твердження оцінені критично, з огляду на загальну поведінку ОСОБА_1 у ході судового розгляду, його охайний зовнішній вигляд, можливість логічно та послідовно, хоч і із затримкою, відповідати на запитання та висловлювати думку щодо обставин, здатність самостійно розпоряджатися грошовими коштами, які він отримує у формі пенсійного забезпечення.
Не було встановлено судом першої інстанції і підстави перебування ОСОБА_1 у КНП СОР ОКСЛ на лікуванні, оскільки дане питання неодноразово ставилося судом представникам заявника, лікарю відділення, де перебуває (перебував) ОСОБА_1 , однак жодної підтвердної документації із цього приводу до суду не надходило, що викликало у суду першої інстанції обгрунтований сумнів і у достовірності медичної документації, яка була надана для проведення відповідного експертного дослідження.
Норми права, які застосував суд першої інстанції при вирішенні спору.
Статтею 30 ЦК України передбачено, що цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними. Цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання. Обсяг цивільної дієздатності фізичної особи встановлюється цим Кодексом і може бути обмежений виключно у випадках і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до частини першої статті 39 ЦК України фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.
Згідно з статтею 36 ЦК України суд може обмежити цивільну дієздатність фізичної особи, якщо вона страждає на психічний розлад, який істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Порядок обмеження цивільної дієздатності фізичної особи встановлюється Цивільним процесуальним кодексом України. Цивільна дієздатність фізичної особи є обмеженою з моменту набрання законної сили рішенням суду про це.
Фізична особа визнається недієздатною з моменту набрання законної сили рішенням суду про це (частина перша статті 40 ЦК України).
Згідно зі статтею 55 ЦК України опіка та піклування встановлюються з метою забезпечення особистих немайнових і майнових прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх осіб, а також повнолітніх осіб, які за станом здоров'я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати обов'язки.
Згідно з частиною першою статті 67 ЦК України опікун зобов'язаний дбати про підопічного, про створення йому необхідних побутових умов, забезпечення його доглядом та лікуванням.
Тлумачення зазначених норм права дає підстави стверджувати, що недієздатні особи є особливою категорією людей (фізичних осіб), які внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу тимчасово або постійно не можуть самостійно на власний розсуд реалізовувати майнові та особисті немайнові права, виконувати обов'язки й нести юридичну відповідальність за свої діяння.
Згідно з частиною другою статті 60 ЦК України суд встановлює піклування над фізичною особою у разі обмеження її цивільної дієздатності і призначає піклувальника за поданням органу опіки та піклування.
У пункті 1 частини другої статті 293 ЦПК України зазначено, що обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи суд розглядає в окремому провадженні.
Відповідно до частини третьої статті 296 ЦПК України заяву про визнання фізичної особи недієздатною може бути подано членами її сім'ї, близькими родичами, незалежно від їх спільного проживання, органом опіки та піклування, закладом з надання психіатричної допомоги.
Згідно з частиною третьою статті 297 ЦПК України у заяві про визнання фізичної особи недієздатною мають бути викладені обставини, що свідчать про хронічний, стійкий психічний розлад, внаслідок чого особа не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.
Суд за наявності достатніх даних про психічний розлад здоров'я фізичної особи призначає для встановлення її психічного стану судово-психіатричну експертизу. У виняткових випадках, коли особа, щодо якої відкрито провадження у справі про обмеження її у цивільній дієздатності чи визнання її недієздатною, явно ухиляється від проходження експертизи, суд у судовому засіданні за участю лікаря-психіатра може постановити ухвалу про примусове направлення фізичної особи на судово-психіатричну експертизу (стаття 298 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду від 17.05.2021 у справі №636/398/19 (провадження №61-5685св20) зазначено, що за положеннями частини першої статті 39 ЦК України фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Зміст цієї норми слід тлумачити таким чином, що суд має право, але не зобов'язаний визнати фізичну особу недієздатною. Частиною другою статті 39 ЦК України передбачено, що порядок визнання фізичної особи недієздатною встановлюється ЦПК України. Відповідно до статті 239 ЦПК України суд за наявності достатніх даних про психічний розлад здоров'я фізичної особи призначає для встановлення її психічного стану судово-психіатричну експертизу. Метою проведення судово-психіатричної експертизи є з'ясування наявності чи відсутності психічного розладу, здатного вплинути на усвідомлення особою своїх дій та керування ними.
Стаття 3 Закону України «Про психіатричну допомогу» визначає презумпцію психічного здоров'я.
Кожна особа вважається такою, яка не має психічного розладу, доки наявність такого розладу не буде встановлено на підставах та в порядку, передбачених цим Законом та іншими законами України.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Дульський проти України» від 01.06.2006, яке відповідно до положень статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовується судом, як джерело права, зазначено, що експертиза, призначена судом, є одним із засобів встановлення або оцінки фактичних обставин справи і тому складає невід'ємну частину судової процедури.
Пунктом 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 №5 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду» визначено: за заявою осіб, які приймають участь у розгляді справи, суд призначає судову експертизу, якщо необхідність її проведення обумовлена обставинами справи і поданими сторонами доказами (тобто, при наявності належного обґрунтування підстав для проведення судової експертизи).
Висновок судового експерта та інформація, яка міститься у ньому, не має для суду наперед встановленого значення, а є лише одним із доказів, які суд досліджує, надає оцінку за внутрішнім переконанням та враховує при вирішенні справи. Результат оцінки судом висновку судового експерта відображається у рішенні, в якому наводяться мотиви його прийняття або відмови у прийнятті.
При перевірці й оцінці експертного висновку суд повинен з'ясувати: достатність поданих експертові об'єктів дослідження; повноту відповідей на порушені питання та їх відповідність іншим фактичним даним; узгодженість між дослідницькою частиною та підсумковим висновком експертизи; обґрунтованість експертного висновку та його узгодженість з іншими матеріалами справи.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 105 ЦПК України призначення експертизи судом є обов'язковим також за клопотанням хоча б однієї із сторін, якщо у справі необхідно встановити, в тому числі психічний стан особи.
Згідно з ч.1 ст. 104 ЦПК України про призначення експертизи суд постановляє ухвалу, в якій зазначає підстави проведення експертизи, питання, з яких експерт має надати суду висновок, особу (осіб), якій доручено проведення експертизи, перелік матеріалів, що надаються для дослідження, та інші дані, які мають значення для проведення експертизи.
Апеляційний суд у складі колегії суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Предметом заяви Комунального некомерційного підприємства Сумської обласної ради «Обласна клінічна спеціалізована лікарня» є визнання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , недієздатним.
Розглядаючи заяву, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне та обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Згідно частини першої статті 39 ЦК України фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.
Згідно зі статтею 55 ЦК України опіка та піклування встановлюються з метою забезпечення особистих немайнових і майнових прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх осіб, а також повнолітніх осіб, які за станом здоров'я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати обов'язки.
Згідно з частиною першою статті 67 ЦК України опікун зобов'язаний дбати про підопічного, про створення йому необхідних побутових умов, забезпечення його доглядом та лікуванням.
Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є інвалідом ІІ групи з дитинства, дана група інвалідності потребує періодичного переогляду. Дата чергового переогляду 03.05.2024 (т.1 а.с. 7).
Згідно довідки №01-55/1619 від 04.03.3024, ОСОБА_1 перебуває під наглядом лікаря-психіатра, є інвалідом ІІ групи з дитинства. З 2009 майже постійно перебуває на лікуванні в КНП СОР «ОКСЛ». Одинокий, родинні зв'язки втрачено. За станом здоров'я виявляє психічні розлади, які підпадають під медичні критерії і є підставою для звернення до суду про визнання особи недієздатною (т.1 а.с. 8).
Відповідно до копії протоколу засідання ЛКК з питань реабілітації осіб з інвалідністю від 15.04.2022 №27, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , має діагноз «шизофренія, інший тип, безперервний перебіг із стабільним дефектом». Підлягає направленню на МСЕК для продовження групи інвалідності (т.1 а.с. 21).
Згідно з висновком судово-психіатричного експерта від 09.05.2024 №360 Сумської філії судових експертиз ДУ «Інститут судової психіатрії МОЗ України» О.П.Одарченко, ОСОБА_1 страждає хронічним психічним захворюванням у формі шизофренії, інший тип (пропфшизоіренія) безперервний перебіг із стабільним дефектом. За своїм психічним станом не може розуміти значення своїх дій та керувати ними (т.1 а.с. 38-39).
Відмовляючи у задоволенні заяви, суд першої інстанції виходив з того, що подана заява КНП Сумської обласної ради «Обласна клінічна спеціалізована лікарня» є необгрунтованою. При цьому, суд першої інстанції оцінив критично наданий висновок експерта, з огляду на його неповноту та суперечливість медичній документації, покладеній в його обґрунтування, а також посилання на непідтверджені джерела походження певної інформації.
Колегія суддів апеляційного суду погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
При ухваленні рішення про відмову у задоволенні заяви, суд першої інстанції дослідив та надав правову оцінку змісту висновку №360 від 09.05.2024 та було встановлено, що висновок містить у собі суттєві розбіжності щодо періодів лікування ОСОБА_1 , а також часових проміжків, зокрема: а.с 38 абз. 6 зворотньої сторони «Перебуває на обліку у психіатра з 2009 року. Неодноразово лікувався у психіатричних закладах області. За даними епікризу: перебував на лікуванні в КНП СОР ОКСЛ м.Ромни з 17.02.2024 до 04.04.2024. Поступає в дану лікарню повторно в житті та вперше у даному році за заявою, на стаціонарне лікування, за згодою»; а.с. 38 абз.10 зворотньої сторони «згідно довіки КНП СОР ОКСЛ від 04.03.2024 №01-55/1619 ОСОБА_1 перебуває під наглядом лікаря-психіатра. Являється інвалідом ІІ групи. З 2009 майже постійно перебуває на лікуванні в КНП СОР «ОКСЛ».
Суд першої інстанції також звернув увагу, що вказаним висновком стверджується, що ОСОБА_1 у побуті самостійно за собою не доглядає, має грубі розлади мислення, повну соціально-побутову дезадапатцію, однак, з огляду на загальну поведінку ОСОБА_1 , який брав участь у справі у суді першої інстанції, судом вказані твердження були оцінені критично, беручи до уваги його охайний зовнішній вигляд, можливість логічно та послідовно, хоч і із затримкою, відповідати на запитання та висловлювати думку щодо обставин, здатність самостійно розпоряджатись грошовими коштами, які він отримує у формі пенсійного забезпечення.
Крім цього, судом першої інстанції не було встановлено і підстав перебування ОСОБА_1 у КНП СОР ОКСЛ на лікуванні, оскільки, як вказав суд, дане питання неодноразово ставилось у судовому засіданні представникам заявника, лікарю відділення, де перебуває (перебував) ОСОБА_1 , однак жодної підтвердної документації із цього приводу до суду не надходило, що викликає обгрунтований сумнів і у достовірності медичної документації, яка була надана для проведення відповідного експертного дослідження.
Судом першої інстанції при ухваленні рішення враховано, що висновок судового експерта та інформація, яка міститься у ньому, не має для суду наперед встановленого значення, а є лише одним із доказів, які суд досліджує, надає оцінку за внутрішнім переконанням та враховує при вирішенні справи, що результат оцінки судом висновку судового експерта відображається у рішенні, в якому наводяться мотиви його прийняття або відмови у прийнятті, при перевірці й оцінці експертного висновку суд повинен з'ясувати: достатність поданих експертові об'єктів дослідження; повноту відповідей на порушені питання та їх відповідність іншим фактичним даним; узгодженість між дослідницькою частиною та підсумковим висновком експертизи; обґрунтованість експертного висновку та його узгодженість з іншими матеріалами справи.
Згідно ч.1 ст. 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.
Отже вбачається, що суд першої інстанції достатньо повно та обгрунтовано мотивував свій висновок в частині того, чому він відхилив висновок експерта, тобто з дотриманням вимог ч. 1 ст. 110 ЦПК України.
Під час апеляційного перегляду законності і обгрунтованості рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги КНП Сумської обласної ради «Обласна клінічна спеціалізована лікарня» судом апеляційної інстанції було акцентовано увагу учасників справи щодо обов'язковості виконання висновків суду касаційної інстанції, викладених у постанові Верховного Суду від 01.10.2025, як це передбачено ч. 1 ст. 417 ЦПК України.
Заяв чи клопотань від учасників справи про витребування додаткових доказів, про призначення повторної психіатричної експертизи тощо (на виконання вказівок касаційного суду) до апеляційного суду не надходило.
Учасники справи знайомі зі змістом постанови Верховного Суду від 01.10.2025 у даній справі, тому повинні розуміти наслідки вчинення або невчинення відповідних процесуальних дій.
Судом апеляційної інстанції на виконання вказівок касаційного суду було з'ясовано питання в учасників справи про те, чи мають вони належні та допустимі докази того, що ОСОБА_1 має матір та сестру, на що отримано відповідь, що такі докази відсутні.
Щодо призначення опікуном над ОСОБА_1 завідувача психосоматичного відділення КНП СОР «Обласна клінічна спеціалізована лікарня» Кульбачного О.В., то представник заявника - адвокат Пономаренко О.В. пояснив, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 склалися гарні стосунки, вони давно знайомі, ОСОБА_1 у разі необхідності звертається до ОСОБА_2 за психіатричною допомогою. Як пояснив представник ОСОБА_1 - адвокат Марченко А.І., ОСОБА_1 звертається до ОСОБА_2 як до завідуючого відділенням за допомогою у разі необхідності, проте ОСОБА_1 заперечує проти визнання його недієздатним та визнання опікуном ОСОБА_2 , він не є йому близькою людиною.
Аналізуючи в цій частині обставини, колегія суддів приходить до висновку про те, що ОСОБА_1 як пацієнт, а ОСОБА_2 як завідуючий психосоматичного відділення КНП СОР «Обласна клінічна спеціалізована лікарня» мають звичайні стосунки, які виникли з приводу лікування ОСОБА_1 у вказаному медичному закладі. Дружніх чи довірливих стосунків між ними не встановлено, що давало б підстави для безумовного призначення ОСОБА_2 опікуном над ОСОБА_1 , який, як зазначалося вище, категорично заперечує проти цього. Факт періодичного перебування ОСОБА_1 на лікуванні у медичному закладі та його спілкування із завідуючим не дає обгрунтованих підстав для призначення останнього опікуном, заявником не доведено суду, що таке призначення опікуна буде відповідати інтересам самого ОСОБА_1 .
Учасниками справи не надано апеляційному суду доказів щодо наявності у ОСОБА_1 родичів, близьких соціальних контактів за адресою місця його реєстрації та за адресою місця його фактичного проживання.
При з'ясуванні апеляційним судом питання, що спонукало КНП СОР «Обласна клінічна спеціалізована лікарня» звернутися до суду із заявою про визнання ОСОБА_1 недієздатним та призначення лікаря цієї лікарні опікуном, представник заявника - адвокат Пономаренко О.В. пояснив, що ОСОБА_1 потребує сторонньої допомоги, тому з найкращих міркувань в інтересах ОСОБА_1 була подана заява до суду.
Як пояснив апеляційному суду представник ОСОБА_1 - адвокат Марченко А.І., то ОСОБА_1 дійсно періодично потребує відповідного лікування у силу свого стану, проте він соціально адаптований, у змозі самостійно розпоряджатися грошовими коштами, які надходять у вигляді пенсійного забезпечення, здійснювати самостійно покупки, забезпечувати себе тощо, раніше він мав місце роботи.
З урахуванням з'ясованих обставин, надаючи оцінку меті та пропорційності втручання у право особи на приватне життя, що є дуже серйозним, оскільки дійсно особа потрапляє у цілковиту залежність майже в усіх сферах життя від свого офіційного представника - опікуна, також беручи до уваги особу ОСОБА_1 , який навіть за умови, що має певний психіатричний діагноз, поводить себе, як встановив суд першої інстанції, розсудливо, свідомо відповідає на поставлені запитання, розповідає про минуле життя, може сам себе обслуговувати та піклуватися про себе, має з 24.11.2011 зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.18 зворот), не бажає мати статус недієздатного, тому колегія суддів приходить до висновку, що таке втручання у право ОСОБА_1 на приватне життя на даний час не буде справедливим та таким, що забезпечить належну повагу до його інтересів.
З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку про те, що рішення суду першої інстанції ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції безпідставно піддав сумніву висновок судово-психіатричної експертизи, що підставами для визнання висновку сумнівним є власні суб'єктивні переконаннями щодо поведінки, зовнішнього вигляду ОСОБА_1 у ході судового розгляду і, нібито, очевидна неповнота та суперечливість наявної медичної документації щодо стану психічного здоров'я ОСОБА_1 , яку було покладено в обґрунтування висновку судово-психіатричного експерта, то ці доводи не заслуговують на увагу та не впливають на законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції, оскільки суд першої інстанції достатньо повно мотивував, чому він відхилив висновок експерта. Крім цього, стороною заявника з метою усунення встановлених судом першої інстанції неповноти та суперечливостей висновку не було ініційовано клопотань (про витребування доказів, призначення повторної експертизи тощо) при повторному апеляційному перегляді. Суд апеляційної інстанції за власною ініціативою позбавлений збирати докази на даній стадії процесу, в т.ч. у справах окремого провадження. Додаткових доказів на виконання вказівок касаційного суду учасниками справи не надано.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції фактично перебрав функції судового експерта, самостійно визначив психічний стан ОСОБА_1 як задовільний через його охайний зовнішній вигляд та поведінку у судовому засіданні, без проведення будь-яких спеціалізованих досліджень, фахівцем яких він не є, то ці доводи також не заслуговують на увагу, оскільки на підставі вимог ч. 1 ст. 110 ЦПК України суд може відхилити висновок експерта, належним чином мотивувавши його, що і було зроблено судом першої інстанції, а наведені ним мотиви не є висновком експерта, а є правою оцінкою висновку з урахуванням встановлених фактичних обставин справи.
Доводи апеляційної інстанції про те, що за наявності сумнівів у правильності висновку судово-психіатричного експерта від 09.05.2024 №360, суд першої інстанції мав право самостійно призначити повторну судово-психіатричну експертизу психічного стану ОСОБА_1 на підставі ч. 2 ст. 113 ЦПК України, або надати можливість стороні подати відповідне клопотання, то ці доводи також не заслуговують на увагу, оскільки по справі фактично вбачається спір між заявником та особою, яка не бажає мати статус недієздатної особи, тому суд першої інстанції, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, діючи у даному випадку за загальним принципом змагальності сторін, правильно виходив з того, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, при цьому к ожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Щодо надання заявнику можливості подати відповідне клопотання, то представник заявника, який є адвокатом, кожен раз брав участь у судових засіданнях, наділений без обмежень відповідними процесуальними правами, повинен їх знати та добросовісно ними користуватися. Представником заявника у суді першої інстанції не заявлялося клопотання про призначення повторної судово-психіатричної експертизи, а суд першої інстанції при наявності спору між сторонами справи правильно дотримався принципу змагальності.
Інші доводи апеляційної скарги також не заслуговують на увагу та не дають підстав для скасування судового рішення, оскільки наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження у суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки усім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства України, з якою погоджується суд апеляційної інстанції.
З врахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам матеріального та процесуального закону. Підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, колегія не знаходить.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» (Seryavinandothersv. Ukraine, №4909/04, § 58).
Відповідно до ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, так як рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.
З підстав вищевказаного, апеляційний суд у складі колегії суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу - без задоволення, а рішення суду - без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Керуючись ст. ст. 367 ч.1, 2, 368 ч.1, 374 ч.1 п.1, 375 ч.1, 381 - 384 ЦПК України, Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -
Апеляційну скаргу Комунального некомерційного підприємства Сумської обласної ради «Обласна клінічна спеціалізована лікарня» - залишити без задоволення.
Рішення на рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 26 липня 2024 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Касаційна скарга на неї подається протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 10 грудня 2025 року.
СУДДІ: А. І. Дорош О. А. Лобов В. М. Триголов