СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА
пр. № 2/759/11134/25
ун. № 932/13111/25
03 листопада 2025 року м. Київ
Суддя Святошинського районного суду міста Києва Кравченко Ю.В., розглянувши позовну заяву Обласного комунального підприємства «ДОНЕЦЬКТЕПЛОКОМУНЕНЕРГО» (далі - Підприємство) до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги,
20 жовтня 2025 року Шевченківський районний суд міста Дніпра направив до Святошинського районного суду міста Києва цивільну справу за позовом Підприємства до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги за підсудністю.
Справа надійшла до Святошинського районного суду міста Києва 28 жовтня 2025 року.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.10.2025 головуючим суддею визначено Кравченка Юрія Вікторовича. Справа передана судді 29.10.2025.
Дослідивши позовну заяву та додатки до неї, суддя дійшов таких висновків.
Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), яка відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку належним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У розумінні зазначеної норми, суд має бути обов'язково «встановлений законом». Фраза «суд встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (заяви № 29458/04 та № 29465/04; п. 24) від 20.07.2006). Цей орган має бути встановлений законом - суд утворений безпосередньо на підставі закону; суд діє в межах своєї предметної, функціональної та територіальної юрисдикції; суд діє в законному складі.
Формулювання «суд встановлений законом» засвідчує принцип верховенства права, притаманний усій системі Конвенції та її протоколів, адже правовий орган, що не є встановленим відповідно до законодавства, завжди буде позбавлений леґітимності, яка вимагається в демократичному суспільстві для вирішення справ приватних осіб. Тобто, поняття «суд встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
Отже, інститут підсудності безпосередньо пов'язаний із забезпеченням права на справедливий судовий розгляд, закріпленого у п. 1 ст. 6 Конвенції, оскільки за його допомогою визначається «належний суд», тобто суд, уповноважений розглядати конкретну справу.
У постанові від 26 серпня 2019 року в справі № 855/364/19 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що розгляд судом непідсудної йому справи може призвести до ухвалення незаконного рішення, обмежити право кожного на судовий захист належним судом, позбавити можливості скористатися правом на апеляційне чи касаційне оскарження рішення. Якщо суд першої інстанції помилково чи неправильно направив до суду тієї самої інстанції справу, яка за предметом спору, суб'єктним складом учасників, характером спірних правовідносин відноситься до його підсудності, а суд, якому була направлена справа (позовна заява), повернув її назад як направлену внаслідок порушення правил підсудності, то рішення суду, який повернув справу адресанту, не може розцінюватися як ознака спору щодо підсудності чи порушення заборони про передавання справ.
Відповідно до ч. 1 ст. 30 ЦПК України позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред'являються за місцезнаходженням майна або основної його частини. Якщо пов'язані між собою позовні вимоги пред'явлені одночасно щодо декількох об'єктів нерухомого майна, спір розглядається за місцезнаходженням об'єкта, вартість якого є найвищою.
Правила виключної підсудності застосовуються до позовів з приводу нерухомого майна, стосуються позовів з приводу будь-яких вимог, пов'язаних з правом особи на нерухоме майно: земельні ділянки, будинки, квартири тощо, зокрема щодо права власності на нерухоме майно, а також щодо речових прав на нерухоме майно, дійсності (недійсності) договорів щодо такого майна або спорів з приводу невиконання стороною договору, об'єктом якого є нерухоме майно.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07.07.2020 у справі № 910/10647/18 вказала, що виключна підсудність застосовується до тих позовів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, а спір може стосуватися як правового режиму нерухомого майна, так і інших прав та обов'язків, що пов'язані з нерухомим майном.
У постанові від 16.02.2021 у справі № 911/2390/18 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що словосполучення «з приводу нерухомого майна» необхідно розуміти таким чином, що правила виключної підсудності поширюються на будь-які спори, які стосуються прав та обов'язків, що пов'язані з нерухомим майном. У таких спорах нерухоме майно не обов'язково виступає як безпосередньо об'єкт спірного матеріального правовідношення.
У постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 638/1988/17 Верховний Суд зазначив, що позов про стягнення заборгованості за надання послуг з утримання нерухомого майна має пред'являтися за місцем знаходження цього майна, за правилами виключної підсудності, оскільки предметом позову є зобов'язання, які випливають з надання послуг централізованого постачання холодної води та водовідведення, які надаються за місцем знаходження нерухомого майна.
Аналізуючи логічну послідовність зміни формулювання положень процесуального законодавства щодо правил розгляду позовів за виключною підсудністю, вбачається її спрямованість на визначення виключної підсудності в цілому для всіх спорів, які виникають у межах відповідних правовідносин у зв'язку з нерухомим майном, безвідносно до предмета конкретного спору (див. постанову Верховного Суду від 09.09.2020 у справі № 910/6644/18).
Предметом позову є вимога про стягнення з ОСОБА_1 на користь Підприємства заборгованості за постачання теплової енергії за адресою: Донецька область, Краматорський (до набрання чинності Постановою Верховної Ради України «Про утворення та ліквідацію районів» № 807-ІХ від 17.07.2020 - АДРЕСА_1 .
З огляду на те, що нерухоме майно, з приводу якого виник спір не знаходиться у Святошинському районі міста Києва, справа не підсудна Святошинському районному суду міста Києва.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 31 ЦПК України суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.
10 жовтня 2024 року Вища Рада Правосуддя ухвалила рішення № 2994/0/15-24, яким змінила підсудність судових справ Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області, з визначенням територіальної підсудності справ за Бабушкінським районним судом міста Дніпропетровська.
Відповідно до Закону України «Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо зміни найменувань місцевих загальних судів» № 4273-ІХ від 26.02.2025 назву Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська змінено на Шевченківський районний суд міста Дніпра.
За таких обставин, суддя доходить висновку, що справу слід передати на розгляд Шевченківському районному суду міста Дніпра
На підставі викладеного, керуючись ст. 27, 30, 31, 258-261, 353-355ЦПК України, суддя
Цивільну справу за позовом Обласного комунального підприємства «ДОНЕЦЬКТЕПЛОКОМУНЕНЕРГО» (далі - Підприємство) до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги передати на розгляд Шевченківському районному суду міста Дніпра.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Суддя Ю.В. Кравченко