СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА
ун. № 752/9444/25
пр. № 2/759/6159/25
12 грудня 2025 року Святошинський районний суд м. Києва у складі головуючого судді Ключника А.С. за участю секретаря судового засідання Валинкевич В.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Свеа Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
17.06.2025 р. до Святошинського районного суд м. Києваза підсудністю надійшов зазначена позовна заява, у якій позивач просив суд стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 53 872,53 грн та судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 2 422,40 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 31.08.2022 року між ТОВ «ФК «Інвеструм» та ОСОБА_1 укладено договір фінансового кредиту №24029-08/2022 відповідно до умов якого позивач зобов?язався надати відповідачу грошові кошти в гривні в сумі 2 900,00 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, а клієнт зобов?язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші обов?язки, передбачені Договором. Кредит надається строком на 25 днів, базова процентна ставка становить 2,5% на день. ТОВ «ФК «ІНВЕСТРУМ» свої зобов?язання за Кредитним договором виконало, та надало відповідачу грошові кошти шляхом їх перерахування на картку позичальника НОМЕР_1 , яку відповідач вказав при оформленні кредиту. Проте відповідач належним чином не виконував взятті на себе зобов?язання сплачуючи поточні щомісячні платежі з простроченням дати їх сплати, сплачуючи щомісячні платежі не в повному обсязі та/або не сплачуючи взагалі, що спричинило виникнення простроченої заборгованості. 14.04.2023 року між ТОВ «ФК «ІНВЕСТРУМ» та ТОВ «РОСВЕН ІНВЕСТ УКРАЇНА», нині назва - ТОВ «СВЕА ФІНАНС» укладено договір факторингу №14042023, відповідно до умов якого первісний кредитор передає (відступає) новому кредитору, а новий кредитор набуває права вимоги первісного кредитора за кредитними договорами та сплачує первісному кредитору за відступлення права вимоги, грошові кошти у сумі, що дорівнює ціні договору у порядку та строки встановлені цим Договором. Внаслідок чого у позивача виникло право вимоги до відповідача по договору фінансового кредиту №24029-08/2022 від 31.08.2022 року. Також, 15.08.2021 року між ТОВ «Манівео Швидка Фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено договір кредитної лінії №251512849, відповідно до умов якого, кредитодавець надає позичальнику кредит у вигляді відновлювальної кредитної лінії в розмірі кредитного ліміту від 2 000,00 до 50 000,00 грн., на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов?язується повернути кредит та сплачувати проценти Кредитодавцю відповідно до умов, зазначених у цьому Договорі, додатках до нього та правилах надання грошових коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту. На підставі якого відповідач використав кредитний ліміт у розмірі 16 532,36 грн. Строк дії Договору, відповідно до п.1.7. становить 5 років, однак відповідач виконував взяті на себе зобов?язання з істотним порушенням умов Договору, не здійснивши повернення суми наданого йому кредиту і процентів, нарахованих з строк користування кредитом, в повному обсязі або не сплативши взагалі, що спричинило виникнення простроченої заборгованості. В подальшому позивач на підставі договору факторингу №02/0524-01/01.02-11/24 укладеного між ним та ТОВ «Таліон отримав право вимоги до відповідача в рамках кредитного договору №251512849, від 15.08.2021 року. На підставі чого, просить стягнути з відповідача прострочену заборгованість за вказаним кредитним договором.
Ухвалою судді Голосіївського районного суду міста Києва від 29 квітня 2025 року матеріали позовної заяви передано на розгляд за підсудністю до Святошинського районного суду міста Києва (а.с. 106-108).
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 20 червня 2025 року справу прийнято та розгляд справи призначено в порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін (а.с. 119) .
Ухвалою суду відповідачу надано встановлений законом строк для подання заяви із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, надано строк для направлення відзиву на позовну заяву.
Позивачу направлялася копія ухвали про відкриття провадження та про розгляд справи в порядку спрощеного провадження (а.с. 120).
Відповідачу направлялася копія ухвали суду про відкриття провадження та про розгляд справи в порядку спрощеного провадження (а.с. 121).
Судом було вжито всіх заходів для повідомлення відповідача про розгляд даної справи в порядку спрощеного позовного провадження, однак, відповідач не скористався процесуальним правом подачі відзиву на позовну заяву, а також доказів, на підтвердження своїх заперечень, та за відсутності доказів поважності причин неподання учасниками розгляду заяв по суті справи, суд вирішує справу за наявними письмовими матеріалами, що відповідає положенню частини восьмої статті 178 Цивільного процесуального кодексу України.
Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі № 911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б).
Строки для подання відзиву та відповіді на відзив закінчились, а тому відповідно до частини восьмої статті 178 ЦПК України та частини п'ятої статті 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного провадження за наявними у справі матеріалами.
Відповідач заяву із запереченнями про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження та відзиву на позовну заяву до суду не направив.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів.
Суд, вивчивши матеріали справи, дослідивши письмові докази, оцінивши докази кожен окремо та в їх сукупності, повно, об'єктивно та всебічно з'ясувавши обставини справи, приходить до наступного висновку.
Судом встановлено, що 31.08.2022 року між ТОВ «ФК Інвеструм» та ОСОБА_1 укладено договір про надання фінансового кредиту №24029-08/2022, який підписаний шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний в порядку ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» (а.с. 12-28).
Відповідно до Розділу 1 Договору про надання фінансового кредиту, ТОВ «ФК «ІНВЕСТРУМ» зобов?язується надати Позичальнику грошові кошти в гривні в сумі 2900,00 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, а клієнт зобов?язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші обов?язки, передбачені Договором. Кредит надається строком на 25 днів, базова процентна ставка становить 2,5% на день.
ТОВ «ФК «ФК Інвеструм» на виконання зобов?язання за Кредитним договором надало позичальнику грошові кошти у розмірі 2 900,00 грн, шляхом їх перерахування на картку позичальника НОМЕР_1 , яку позичальник вказав при оформленні кредиту, що підтверджується документом від надавача платіжних послуг ТОВ «Універсальні платіжні рішення» (а.с. 29).
14.04.2023 року між ТОВ «ФК Інвеструм» та ТОВ «Росвен Інвест Україна» (нині ТОВ «Свеа Фінанс»), укладено договір факторингу №14042023, відповідно до умов якого Первісний кредитор передає (відступає) Новому кредитору, а Новий кредитор набуває Права вимоги Первісного кредитора за Кредитними договорами та сплачує Первісному кредитору за відступлення права вимоги, грошові кошти у сумі, що дорівнює ціні договору у порядку та строки встановлені цим Договором.
Як вбачається із реєстру боржників від 14.04.2023 року по договору про надання фінансового кредиту №24029-08/2022 від 31.08.2022 року у відповідача наявна заборгованість у розмірі 11 310,00 грн, яка складається із: сума простроченого основного боргу у розмірі 2 900,00 грн та сума прострочених процентів у розмірі 8 410,00 грн. (а.с. 36).
15.08.2021 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено договір кредиту №251512849, шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» (а.с. 38).
Відповідно до п.1.1 Договору на умовах, встановлених Договором, Кредитодавець надає Позичальнику кредит у вигляді відновлювальної кредитної лінії в розмірі кредитного ліміту від 2 000,00 до 50 000,00 грн., на умовах строковості, зворотності, платності, а Позичальник зобов?язується повернути Кредит та сплачувати проценти Кредитодавцю відповідно до умов, зазначених у цьому Договорі, додатках до нього та Правилах надання грошових коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту. Строк дії Договору, відповідно до п.1.7. становить 5 років.
ТОВ «Манівео швдка фінансова допомога» на виконання своїх зобов?язань за Кредитним договором №251512849 від 15.08.2021 року надало відповідачу грошові кошти.
Згідно із розрахунком заборгованості відповідачем за строк дії Договору відповідачем використано кредитний ліміт (отримано кошти) у розмірі 16532,36 грн. (а.с. 49).
28.11.2018 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон плюс» укладено договір факторингу №28/1118-01 року, відповідно до умов якого, Клієнт зобов?язується відступити Фактору Права вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги, а Фактор зобов?язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження Клієнта за плату на умовах, визначених цим Договором.
Відповідно до Реєстру боржників до договоу факторингу №28/1118-01 року від 28.11.2018 року, право вимоги щодо заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором №251512849 від 15.08.2021 року перейшло до ТОВ «Таліон плюс».
02.05.2024 року між ТОВ «Таліон плюс» та ТОВ «Свеа Фінанс» укладено договір факторингу №02/0524-01/01.02-11/24, відповідно здо умов якого ТОВ «Таліон плюс» зобов?язується відступити (передати) Фактору Права вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги до цього Договору, а Фактор набуває права вимоги від Клієнта та сплачує Клієнту за відступлення Прав вимоги Фінансування у сумі, що дорівнює ціні Договору у порядку та строки встановлені цим договором.
Відповідно до Додатку 1 (Реєстру боржників) до договору факторингу №02/0524-01/01.02-11/24 від 02.05.2024 року, заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором (станом на дату відступлення права вимоги) складала: 42562,53 грн.
Внаслідок неналежного виконання своїх зобов?язань по кредитному договору №251512849 від 15.08.2021 року у відповідача утворилася заборгованість у розмірі 42 562,53 грн, яка складається із: заборгованість за тілом кредиту у розмірі 9 876,07 грн; заборгованість по відсотках 32 686,46 грн. (а.с. 55).
Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України (далі- ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 13 ЦК України, цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.
Згідно із ч. 1, ч. 2 ст. 14 ЦК України, цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.
Згідно із ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
Згідно ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).
Особи мають право вибору: використати існуючі диспозитивні норми законодавства для регламентації своїх відносин або встановити для себе правила поведінки на власний розсуд. Цивільний договір як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, виявляє автономію волі учасників щодо врегулювання їхніх відносин згідно з розсудом і у межах, встановлених законом, тобто є актом встановлення обов'язкових правил для сторін, індивідуальним регулятором їхньої поведінки (див. постанову Верховного Суду від 11.01.2024 у справі № 916/1247/23).
Відповідно до ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (ч. 2 ст. 639 ЦК України).
Абзац 2 частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
Договір, як правило, існує в вигляді єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення договорів у спрощеній формі шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами та іншими засобами електронної комунікації, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлення, якщо законом не встановлено спеціальні норми до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.ст. 205, 207 ЦК України).
Відповідні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09.09.2020 у справі № 732/670/19, від 23.03.2020 у справі № 404/502/18, від 07.10.2020 № 127/33824/19; від 16.12.2020 у справі № 561/77/19 та від 22.11.2021 у справі № 234/7719/20.
У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.За змістом ч.ч. 3, 4, 6 ст. 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Відповідно до ч. 12 ст. 11 Закону електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Статтею 12 Закону визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Як вбачається з матеріалів справи, зазначені договори укладені з відповідачем по справі, були укладені та підписані шляхом накладення електронного цифрового підпису позичальника шляхом введення одноразового ідентифікатора.
Отже, між сторонами укладено кредитні договори, які оформлені в електронній формі з використанням електронного підпису.
Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 2-383/2010 (провадження № 14-308цс18), ст. 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Суд також зауважує, що у матеріалах справи відсутні відомості про те, що вказані договори у встановленому Законом порядку оспорювалися чи визнавалися недійсними.
З урахуванням принципу тлумачення favor contractus (тлумачення договору на користь дійсності) сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності (див. постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10.03.2021 у справі № 607/11746/17 (провадження № 61-18730св20).
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави (позика), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно з ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).
Відповідно до ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор (частина перша статті 510 ЦК України). Кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) (пункт 1 частини першої статті 512 ЦК України).
Кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) (пункт 1 частини першої статті 512 ЦК України). Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом (частина третя статті 512 ЦК України). Правочинами, на підставі яких відбувається відступлення права вимоги, можуть бути, зокрема, купівля-продаж, дарування, факторинг.
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України). Обсяг і зміст прав, що переходять до нового кредитора, залежать від зобов'язання, в якому здійснюється відступлення права вимоги.
Згідно з частиною першою статті 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
За таких обставин, суд приходить до висновку, що відповідач взяті не себе зобов'язання не виконав ані перед первісними кредиторами, ані перед ТОВ «Свеа Фінанс» у передбачений в договорах строки, грошові кошти та нараховані проценти за користування позикою не повернув для погашення заборгованості за кредитами та відсотками.
Як вказано у постанові об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.01.2019 у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18) тлумачення статті 629 ЦК України свідчить, що в ній закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов'язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов'язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов'язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).
За змістом постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19 (провадження № 12-95гс20) у процесуальному та матеріальному законодавстві передбачено обов'язок доказування, який слід розуміти як закріплену міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах. Цей склад фактів визначається нормою права, що регулює спірні правовідносини. Відповідно, звертаючись із позовом на захист свого порушеного права, позивач повинен довести належними, допустимими та достовірними доказами підстави виникнення в боржника обов'язку та зміст цього обов'язку згідно з нормами права, що регулюють спірні правовідносини. У свою чергу процесуальні обов'язки відповідача полягають також у здійснені ним активних процесуальних дій, наведенні доводів та наданні доказів, що спростовують існування цивільного права позивача. Тож виходячи з принципу змагальності сторін у процесі на позивача за загальним правилом розподілу тягаря доказування не може бути покладено обов'язок доведення обставин, за які відповідає відповідач, зокрема, якщо відповідач нехтує своїми процесуальними обов'язками.
При цьому, як зазначено у постанові Верховного Суду від 08.06.2022 № 913/618/21, у справі про стягнення заборгованості, доказувати факт здійснення відповідачем оплати, заявленої позивачем до стягнення, має саме відповідач, а не позивач.
У справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов'язків за кредитним договором, а саме надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором (див. постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 30.11.2022 у справі № 334/3056/15, провадження № 61-8803св22).
Також, суд звертає увагу, на те, що відповідно до основних засад цивільного судочинства - змагальності та диспозитивності (статті 12,13 ЦПК України), обов'язків з доказування (частина перша статті 81 ЦПК України), саме відповідач має довести безпідставність позовних вимог і наданих позивачем доказів, а не суд, в якого відсутні такі повноваження поза межами перевірки доводів, які міг би надати відповідач.
Судом встановлено, що відповідач допустив порушення строків повернення кредитних коштів та сплати процентів, про розмір на порядок нарахування яких він був обізнаний, що підтверджується умовами та пунктами вказаних договорів, а також підписами відповідача. При цьому ним не надано до суду доказів відсутності боргу та належного виконання своїх зобов'язань, а також не надано до суду контррозрахунку.
Отже, матеріалами справи підтверджено, що вимоги позивача є правомірними щодо стягнення з відповідача суми заборгованості за кредитними договорами, яка становить у загальному розмірі 53 872,53 грн.
Враховуючи, що у справах про стягнення кредитної заборгованості до предмета доказування включаються серед іншого обставини щодо розміру заборгованості, відповідно розрахунок заборгованості є належним доказом наявності та розміру заборгованості.
Згідно ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 79, 80 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц зроблено висновок про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Враховуючи, що відповідачем не спростовано розміру боргу, а тому з огляду на вищевикладене та з урахуванням того, що отримані та використані відповідачем кредитні кошти в добровільному порядку позивачу не повернуті, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача заборгованості за вказаними кредитними договорами.
Згідно зі ст. 141 ЦПК України слід стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати у розмірі 2 422,40 грн., у зв'язку з документальним підтвердженням їх понесення.
На підставі викладеного, керуючись Законом України «Про електронну комерцію», ст.ст. 6, 11, 13-15, 207, 204, 205, 253, 256, 510, 512, 514, 626-629, 638, 639, 1046, 1048, 1049, 1055, 1077, ЦК України; ст.ст. 4, 5, 12, 13, 76-81, 89, 133, 141, 263-265, 268, 273, 354, 355 ЦПК України, суд,-
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Свеа Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Свеа Фінанс» (код за ЄДРПОУ 37616221) суму заборгованості у розмірі 53 872 (п?ятдесят три тисячі вісімсот сімдесят дві) грн 53 коп.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Свеа Фінанс» (код за ЄДРПОУ 37616221) судовий збір по справі у розмірі 2 422,40 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн 40 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення.
Суддя Ключник А.С.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Свеа Фінанс» (код за ЄДРПОУ 37616221, адреса: 03124, м. Київ, б-р. Вацлава Гавела, 6);
Відповідач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 ).