печерський районний суд міста києва
Справа № 752/12364/22
25 листопада 2025 року Печерський районний суд м. Києва у складі:
головуючої судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю секретаря ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 ,
обвинуваченої ОСОБА_7 ,
розглянувши у судовому засіданні обвинувальний акт у кримінальному провадженні №22022101110000336, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 06.07.2022, за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 111 КК України, клопотання обвинуваченої ОСОБА_7 про визнання процесуальних документів очевидно недопустимими доказами обвинувачення, похідні від майна, яке не може бути речовими доказами, та повернення цього майна, в частині вимог клопотання про повернення майна, вилученого під час обшуку, -
У провадженні Печерського районного суду м. Києва перебуває кримінальне провадження №22022101110000336 за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 111 КК України.
У судовому засіданні обвинувачена ОСОБА_7 звернулась до суду з клопотанням про визнання процесуальних документів очевидно недопустимими доказами обвинувачення, похідними від майна, яке не може бути речовими доказами, та повернення цього майна.
Обґрунтовуючи вищезазначене клопотання, обвинувачена зазначила, що частина матеріалів досудового розслідування, а саме квитанції про отримання та зберігання речових доказів, зникли з матеріалів кримінального провадженні та були замінені іншими. Вона наголосила, що наразі в матеріалах справи містяться квитанції, які не мають законного походження та були відсутні під час досудового розслідування. Як наслідок, речові докази, на які посилається сторона обвинувачення, та процесуальні документи про визнання такого майна речовими доказами, є очевидно недопустимими доказами. Крім того, обвинувачена вказала, що вилучені під час обшуку речі підлягають поверненню їй, оскільки судовим рішенням на таке майно не накладено арешт та воно має статус тимчасово вилученого майна.
Прокурор у судовому засіданні заперечував проти задоволення вищезазначеного клопотання обвинуваченої.
Обґрунтовуючи свої заперечення, прокурор вказав, що відповідні речові докази вже досліджені судом, а відтак наразі відсутні підстави для визнання їх очевидно недопустимими доказами. Крім того, виявлення та вилучення майна обвинуваченої в ході проведення обшуку здійснювалось на підставі судового рішення, в якому зазначено дозвіл на відшукання такого майна, а відтак воно не має статусу тимчасово вилученого. До того ж флеш-носій, про який зазначає в клопотанні обвинувачена, є додатком до протоколу слідчої дії і не є її власністю. На думку прокурора, існують підстави вважати, що ці речі використовувалися для вчинення кримінального правопорушення, а тому до них може бути застосована спеціальна конфіскація. Також прокурор наголосив, що під час підготовчого судового засідання сторона захисту не скористалася правом на подання скарг та не оскаржувала постанови про визнання відповідних об'єктів речовими доказами.
Колегія суддів, вислухавши позиції учасників судового провадження, дослідивши клопотання обвинуваченої та долучені на його обґрунтування матеріали, а також додатково дослідивши наявні матеріали кримінального провадження, дійшла наступного висновку.
Під час судового засідання судом розглянуто клопотання обвинуваченої в частині визнання доказів очевидно недопустимими.
Як неодноразово звертав увагу суд під час розгляду клопотань сторони захисту, відповідно до ч. 1 ст. 89 КПК України, питання допустимості доказів вирішується судом під час їх оцінки в нарадчій кімнаті при ухваленні судового рішення.
Водночас ознака очевидної недопустимості доказу, передбачена ч. 2 ст. 89 КПК України, має оціночний характер, а визначення наявності таких ознак належить виключно до дискреційних повноважень суду. Очевидна недопустимість може бути встановлена лише у випадках, коли порушення вимог закону є настільки явним та безсумнівним, що не потребує додаткової оцінки чи співставлення з іншими доказами.
На думку суду, жодна з обставин, наведених у клопотанні обвинуваченої, не свідчить про наявність таких безумовних і явних порушень, які б давали підстави для висновку про очевидну недопустимість відповідних доказів у розумінні ч. 2 ст. 89 КПК України. Зазначені доводи сторони захисту потребують оцінки у сукупності з усіма доказами та не можуть бути вирішені в межах процедури, передбаченої для встановлення саме очевидної недопустимості.
Крім того, на теперішній час відповідні докази вже були досліджені судом у судовому засіданні. Відтак, навіть за умови наявності підстав для визнання їх очевидно недопустимими, суд позбавлений можливості припинити їх дослідження або не досліджувати їх, оскільки таке дослідження фактично завершене.
Водночас суд наголошує на тому, що докази, які просить сторона обвинувачення визнати очевидно недопустимими, можуть бути визнані недопустимими судом під час ухвалення остаточного рішення суду за наслідками розгляду справи по суті.
Що стосується клопотання обвинуваченої в частині повернення майна, то воно не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Частиною 5 ст. 236 КПК України визначено, що обшук на підставі відповідного судового рішення повинен проводитися в обсязі, необхідному для досягнення мети такого обшуку.
При обшуку слідчий має право оглядати і вилучати документи, тимчасово вилучати речі, які мають значення для кримінального провадження. Предмети, які вилучені законом з обігу, підлягають вилученню незалежно від їх відношення до кримінального провадження. Вилучені речі та документи, які не входять до переліку, щодо якого прямо надано дозвіл на відшукання в ухвалі про дозвіл на проведення обшуку, та не відносяться до предметів, які вилучені законом з обігу, вважаються тимчасово вилученим майном (ч. 7 ст. 236 КПК України).
Отже тимчасово вилученим під час виконання ухвали про обшук майном є вилучені речі та документи, які не входять до переліку, щодо якого прямо надано дозвіл на відшукання в ухвалі про дозвіл на проведення обшуку, та не відносяться до предметів, які вилучені законом з обігу. З аналізу зазначеної норми вбачається, що у разі, якщо вилучене під час обшуку майно було включено до переліку майна, щодо якого проводився обшук, в такому випадку такі речі та документи не можуть вважатися тимчасово вилученим майном, що в свою чергу не зумовлює необхідності додаткового накладення арешту на таке майно в порядку ч. 5 ст. 171 КПК України.
У матеріалах кримінального провадження міститься ухвала слідчого судді Солом'янського районного суду м. Києва від 11.07.2022 у справі № 760/8294/22, якою надано дозвіл на проведення обшуку за місцем проживання обвинуваченої.
Суд наголошує, що в резолютивній частині вищезазначеного судового рішення було надано дозвіл на відшукання та вилучення майна, на яке посилається обвинувачена у своєму клопотанні, а саме: мобільного телефону марки «Redmi», модель «Note 5» (MEID: НОМЕР_1 ), паперових документів, чорнових записів та кредитних карток, тощо.
Враховуючи наведені положення КПК України, а також зміст судового рішення, яким надано дозвіл на проведення обшуку, суд дійшов висновку, що майно, про яке йдеться у клопотанні обвинуваченої, не має статусу тимчасово вилученого, а відтак не підлягає поверненню останній на даній стадії провадження.
Керуючись ст. ст. 89, 171, 236 КПК України, -
У задоволенні клопотання обвинуваченої ОСОБА_7 про визнання процесуальних документів очевидно недопустимими доказами обвинувачення, похідні від майна, яке не може бути речовими доказами, та повернення цього майна, в частині вимог клопотання про повернення майна вилученого під час обшуку, - відмовити.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя ОСОБА_1
Судді ОСОБА_2
ОСОБА_3