Справа №551/1054/25
"11" грудня 2025 р. Шишацький районний суд Полтавської області в складі:
головуючого - судді Сиволапа Д.С.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в приміщенні суду в селищі Шишаки Полтавської області цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
03 листопада 2025 року через підсистему «Електронний суд» до Шишацького районного суду Полтавської області надійшла позовна заява ТОВ «Юніт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Заява обґрунтована тим, що 29.09.2024 між ТОВ «Макс Кредит» та ОСОБА_1 укладено договір кредитної лінії № 00-9990882, відповідно до умов якого Банк надав останній кредит в розмірі 5500 грн., а та зобов'язалася повернути кошти кредиту, сплатити комісію та проценти за користування кредитними коштами.
16.04.2025 між ТОВ «Макс Кредит» та ТОВ «Юніт Капітал» укладено договір факторингу № 16042025-МК/ЮнітКапітал, відповідно до якого ТОВ «Макс Кредит» відступило позивачу право вимоги до відповідача за кредитним договором № 00-9990882 від 29.09.2024 на загальну суму 11046,20 грн.
Відповідач користувалася кредитними коштами, проте, всупереч умовам договору, свої зобов'язання з повернення кредиту не виконувала належним чином і станом на час подання позовної заяви має заборгованість у загальному розмірі 11046,20 грн., яка складається із заборгованості за тілом кредиту в розмірі 6600,00 грн., заборгованості по несплачених відсотках за користування кредитом в розмірі 4446,20 грн.
В зв'язку з цим, посилаючись на норми ЦК України, позивач просив стягнути з відповідача на свою користь заборгованість у вищенаведеному розмірі та понесені ним судові витрати у справі.
Крім того, представником позивача подано до суду клопотання про витребування доказів у АТ КБ «ПриватБанк», які становлять банківську таємницю, зокрема: інформацію щодо підтвердження факту належності платіжної картки № НОМЕР_3 ОСОБА_1 , а також підтвердження факту зарахування коштів на зазначену платіжну картку банком-емітентом якої є АТ КБ «ПриватБанк» у сумі 5500 грн., інформацію щодо належності номера телефону НОМЕР_1 до фінансового номеру за картковим рахунком № НОМЕР_3 та відомостей щодо його знаходження в анкетних даних ОСОБА_1 та надання первинних документів бухгалтерського обліку, що підтверджують дану інформацію.
Ухвалою суду від 04 листопада 2025 року відкрито провадження та визначено проводити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та витребувано докази у справі. Разом з цим, сторонам роз'яснено їх права, зокрема, право відповідача на відзив.
У відповідності до п. 3 ч. 8 ст. 128, п.5 ч.6 ст. 272 ЦПК України відповідач належним чином повідомлена судом про справу з направленням їй за місцем реєстрації копії ухвали про відкриття провадження у справі. Позовну заяву з додатками відповідачу було направлено за місцем реєстрації безпосередньо позивачем рекомендованим листом з описом вкладення (а.с.33).
У визначений судом строк відзиву на позовну заяву від відповідача не надходило.
Відповідно до вимог ч. 5 ст. 279 ЦПК України розгляд справи проведено судом без повідомлення сторін за наявними матеріалами позовної заяви.
Вивчивши матеріали справи, дослідивши надані докази в їх сукупності та взаємозв'язку, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що 29.09.2024 між ТОВ «Макс Кредит» та ОСОБА_1 укладено договір кредитної лінії № 00-9990882 (а.с.27-31).
Договір про надання кредиту підписаний відповідачем 29.09.2024 о 09:41:08 за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора 71709.
Одночасно з підписанням договору відповідачем було підписано й паспорт споживчого кредиту ( а.с.20-21).
Нормою п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України встановлено, що договори та інші правочини є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.
Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі (ч. 1 ст. 205 ЦК України).
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України "Про електронну комерцію".
Згідно із п. 5 ч. 1 ст. 3 Закону України "Про електронну комерцію" електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України "Про електронну комерцію" електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини 4, 5 ст. 11 Закону).
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. 5 ст. 11 Закону України "Про електронну комерцію").
Згідно із ч. 6 ст. 11 Закону України "Про електронну комерцію" відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст.12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом ч. 8 ст. 11 Закону України "Про електронну комерцію" у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 Закону України "Про електронну комерцію", вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Положеннями ст. 12 Закону України "Про електронну комерцію" визначено, якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Відповідно до положень ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 Цивільного Кодексу України.
У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
Відповідно до пункту 1.1 кредитного договору, Кредитодавець надає Позичальнику Кредит у національній валюті у формі Кредитної лінії на умовах, передбачених Договором, а Позичальник зобов'язується повернути Кредит, сплатити проценти за користування Кредитом та Комісію, а також виконати інші обов'язки, передбачені Договором.
Відповідно до п. 1.2-1.3 кредитного договору, сума ліміту кредитної лінії (Сума кредиту) складає: 5500.00 гривень. Тип Кредиту - кредитна лінія (безвідклична). Цільове призначення Кредиту: на споживчі потреби.
Строк дії кредитної лінії: 360 календарних днів. Позичальник зобов'язаний повернути Суму кредиту Кредитодавцю в останній день Строку кредитування (дата остаточного повернення кредиту)- «24» вересня 2025р. згідно умов пункту 3.5 цього Договору.
Пунктом 1.5 сторонами погоджено тип процентної ставки, яка є фіксованою та складає 0,94 % (стандартна процента ставка) від суми кредиту за кожний день користування Кредитом і застосовується у межах строку дії кредитної лінії, зазначеного в пункті 1.3. цього Договору (за виключенням строку кредитування, коли Позичальник має право на використання Зниженої процентної ставки). Знижена процентна ставка становить 0,85 % від суми кредиту за кожен день користування Кредитом, що надається Позичальнику в якості заохочення та діє виключно за умови сплати процентів не пізніше наступного дня за першою Періодичною датою оплати процентів, визначеною п.1.4. цього Договору. Знижена процентна ставка застосовується виключно протягом 25 днів користування кредитом поспіль, починаючи з першого дня користування Кредитом (датою видачі Кредиту).
Згідно з п. 1.6 кредитного договору, Кредитодавець одноразово нараховує Комісію за надання кредиту у розмірі 20,00% від Суми кредиту, що складає: 1100.00 грн., яку Позичальник зобов'язаний сплатити на умовах, визначених пунктом 3.5 цього Договору.
Згідно з п. 3.5 кредитного договору, Позичальник зобов'язаний здійснити оплату Комісії та повернути Суму кредиту в останній день Строку кредитування, яка є датою остаточного повернення Кредиту, а саме: «24» вересня 2025р.
Відповідно до п. 2.8 кредитного договору, Кредитодавець зобов'язаний надати Кредит у дату надання/видачі Кредиту: "29"вересня 2024 р. Сума Кредиту перераховується Кредитодавцем в сумі 5500.00 грн. на рахунок Позичальника за реквізитами електронного платіжного засобу (платіжної картки) НОМЕР_3 .
Судом достовірно встановлено, що ТОВ «Макс Кредит» свої зобов'язання перед відповідачем виконало в повному обсязі та надало останній 29.09.2024 кредит в сумі 5500,00 грн. шляхом перерахунку коштів на банківську картку № НОМЕР_3 .
26.11.2025 на адресу суду від АТ КБ «ПриватБанк» на виконання ухвали суду надійшла відповідь щодо рахунків, відкритих у банку на ім'я ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , у якій підтверджено факт відкриття рахунку на її ім'я, належність останній карткового рахунку НОМЕР_3 , на який 29.09.2024 здійснено переказ коштів на суму 5500,00 грн. та належність номера телефону НОМЕР_1 до фінансового номеру за зазначеним картковим рахунком.
Надходження відповідних коштів підтверджується й повідомленням надавача платіжних послуг ТОВ «ПрофітГід» (а.с.17-18)
Таким чином, ТОВ «Макс Кредит» свої зобов'язання перед ОСОБА_1 виконало в повному обсязі, надавши останній кредит в сумі 5500,00 грн. шляхом зарахування кредитних коштів на зазначену нею платіжну картку, емітовану в АТ КБ «ПриватБанк».
Разом з тим, ОСОБА_1 не виконала взятих на себе зобов'язань щодо погашення кредиту, сплати процентів та комісії у встановлений строк.
Згідно ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно із ч. 2 ст. 1050 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами, а в ч. 1 ст. 625 ЦК України зазначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв'язку із чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».
Положення частин першої, другої, п'ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за надання та обслуговування кредиту.
Таким чином, виходячи з аналізу вимог п.4 ч.1 ст. 1,ч.2 ст.8, ч.1 ст.1, ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», роз'яснень Великої Палати Верховного Суду щодо застосування ст.11 Закону України «Про споживче кредитування», які викладені у постанові від 13 липня 2022 року по справі № 496/3134/19 така форма витрат, як комісія за надання кредиту існує на законодавчому рівні, визначається кожним банком (фінансовою установою) індивідуально та затверджується внутрішніми актами.
Отже, спеціальним законодавством України прямо визначені легальні можливості позивача як включати до тексту кредитних договорів із споживачами умови щодо нарахування комісії, так і в подальшому нараховувати її, а також витребувати суму несплаченої вищевказаної комісії від відповідача (в т.ч. і в судовому порядку).
16.04.2025 між ТОВ «Макс Кредит» та ТОВ «Юніт Капітал» укладено договір факторингу № 16042025-МК/ЮнітКапітал (а.с.48-50).
Відповідно до реєстру боржників до договору факторингу позивач набув права грошової вимоги до ОСОБА_1 (під № 2425 в реєстрі) за кредитним договором № 00-9990882 від 29.09.2024 на загальну суму 11046,00 грн., що складається із заборгованості за тілом кредиту в розмірі 6600,00 грн., заборгованості по несплачених відсотках за користування кредитом в розмірі 4446,20 грн. (а.с.45-47).
Частиною 1 ст. 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно з ч. 1 ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Таким чином, за результатами дослідження та оцінки доказів у справі, суд вважає, що позивач отримав від попереднього кредитора всі права та обов'язки в грошовому зобов'язанні, зазначені в договорі кредитної лінії за № 00-9990882 від 29.09.2024.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач користувалася кредитними коштами, проте, всупереч умовам договору, свої зобов'язання з повернення кредиту не виконувала належним чином.
Згідно ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Згідно ч. 3 ст. 12, ч.ч.1, 5 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Суд вважає, що обставини на які посилається позивач підтверджуються належними та допустимими доказами дослідженими судом в судовому засіданні, в той же час відповідачем не надано жодних належних доказів, що підтверджують необґрунтованість чи безпідставність позовних вимог.
Згідно із наданим розрахунком заборгованості відповідач має заборгованість за кредитним договором № 00-9990882 від 29.09.2024 у загальному розмірі 11046,20 грн., яка складається із заборгованості за тілом кредиту в розмірі 6600,00 грн., заборгованості по несплачених відсотках за користування кредитом в розмірі 4446,20 грн. (а.с.42).
Включення як первісним кредитором, так і позивачем, суми комісії (1100,00 грн.) до тіла кредиту (5500,00 грн.) суд вважає технічною помилкою.
Враховуючи встановлені обставини, вимоги чинного законодавства, умови кредитного договору та договору відступлення права вимоги, які дають право ТОВ «Юніт Капітал», як кредитодавцю, звернутися до суду із позовом про повернення кредитних коштів та нарахованих відсотків і комісії, суд вважає, що із відповідача на користь позивача необхідно стягнути заборгованість за договором кредитної лінії № 00-9990882 від 29.09.2024 у загальному розмірі 11046,20 грн., яка складається із заборгованості за тілом кредиту в розмірі 5500,00 грн., заборгованості за нарахованою одноразовою комісією в розмірі 1100,00 грн., заборгованості по несплачених відсотках за користування кредитом в розмірі 4446,20 грн. та виникла внаслідок неналежного виконання взятих ОСОБА_1 зобов'язань за кредитним договором.
Таким чином, позовні вимоги підлягають повному задоволенню.
Що стосується розподілу судових витрат, то суд робить наступні висновки.
Так, відповідно до ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, серед іншого, належать і витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно платіжної інструкції при пред'явленні позову до суду позивачем були понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 2422,40 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки позовні вимоги повністю задоволено судом, то стягненню з відповідача на користь позивача підлягає вся сума судового збору.
Щодо стягнення з відповідача на користь позивача понесених судових витрат на правочинну допомогу в розмірі 7000 грн., суд приходить до наступного висновку.
Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Отже зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
При цьому, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Аналогічна правова позиція зазначена в постанові Верховного Суду від 20 вересня 2018 року по справі № 751/3840/15-ц.
Так, у матеріалах справи міститься: копія договору про надання правничої допомоги № 10/09/25-02 від 10.09.2025, копія додаткової угоди № 25770871792 до договору про надання правничої допомоги № 10/09/25-02 від 10.09.2025, копія протоколу погодження вартості послуг, копія акту прийому-передачі наданих послуг від 01.10.2025 на суму 7000 грн., копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю (а.с.35, 37-40).
На думку суду, витрати позивача на професійну допомогу є документально підтвердженими. Клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу відповідачем не подавалося, хоча відповідно до положень частин 5, 6 ст. 137 ЦПК України саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності
У своїй Постанові від 13 березня 2025 року у справі № 275/150/22 (провадження № 61-13766св24) Верховний Суд висловив позицію про те, що саме сторона, яка зацікавлена у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу, повинна вжити необхідних заходів для їх стягнення з іншої сторони. Водночас інша сторона має право висловлювати заперечення проти таких вимог, що виключає можливість ініціативи суду щодо відшкодування витрат без відповідних дій з боку зацікавленої сторони.
Таким чином, суд позбавлений можливості зменшення заявлених судових витрат на правничу допомогу за власною ініціативою та вважає необхідним стягнути їх з відповідача на користь позивача в заявленому останнім розмірі (7000 грн.).
Отже, з відповідача на користь позивача необхідно стягнути судові витрати у загальному розмірі 9422,40 грн.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 261-264, 526, 527, 530, 551, 610-611, 625, 627, 628 1050, 1054, 1077 ЦК України, ст.ст. 12, 19, 264-265, 268, 270-274, 279, 353 ЦПК України, суд,
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешканки АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» (код ЄДРПОУ 43541163, адреса місця знаходження: м. Київ, бульвар Лесі Українки, 34, офіс 333) заборгованість за договором № 00-9990882 від 29.09.2024, що був укладений між ТОВ «Макс Кредит» та ОСОБА_1 , в загальному розмірі 11046 грн. (одинадцять тисяч сорок шість) грн. 20 коп. та судові витрати в сумі 9422 (дев'ять тисяч чотириста двадцять дві) грн. 40 коп., а всього стягнути 20468 (двадцять тисяч чотириста шістдесят вісім) грн. 60 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо воно не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Полтавської апеляційного суду в 30-ти денний строк з дня його підписання.
Головуючий - суддя Д.С. Сиволап