543/802/25
2/543/481/25
12.12.2025 селище Оржиця
Оржицький районний суд Полтавської області у складі головуючого судді Попадюка С.С., за участі секретаря судового засідання Щерби А.В., представника позивачів адвоката Таргонія В.М., представника відповідача адвоката Сімчука І.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в селищі Оржиця в режимі відеоконференції цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітніх: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_3 , до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про відшкодування моральної шкоди,
Представник позивачів адвокат Таргоній В.М. 08.08.2025 звернувся до Оржицького районного суду Полтавської області з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про відшкодування моральної шкоди.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 09.01.2025 у м. Києві, станція Київ Товарний, в районі 118 електроопори, машиніст потягу ОСОБА_4 , керуючи вантажним потягом №2316 сполученням Жмеринка-Дарниця допустив наїзд на ОСОБА_5 , який в результаті отриманих травм помер. Внаслідок смерті ОСОБА_5 його дружині та дітям було завдано моральну шкоду Враховуючи, що шкоду було завдано поїздом, тобто джерелом підвищеної небезпеки, така шкода підлягає відшкодуванню незалежно від наявності вини. Сам факт загибелі людини під час ДТП є безумовним свідченням глибини та тривалості моральних страждань його рідних. Сталий життєвий устрій позивача та дітей непоправно змінено з незалежних від неї обставин. До смерті ОСОБА_5 в позивачів було звичне життя, в якому чоловік та батько займав важливе місце. Вони втратили можливість тривалого життєвого зв'язку з чоловіком та батьком. Смерть чоловіка та батька спричиняє страждання для позивачів, попередній стан ніколи не може бути відновлений, оскільки смерть є невідворотною і непоправною втратою. Встановити ціну людського життя неможливо, як і неможливо точно оцінити завдану моральну шкоду, тому будь-який розмір моральної шкоди може мати суто умовний характер. Враховуючи те, що позивачів та загиблого об'єднували тісні стосунки, вони отримували підтримку і допомогу від загиблого, а також те що його смерть повністю змінила життя позивачів у всіх сферах та зруйнувала нормальні життєві зв'язки, позивачі оцінюють розмір грошового відшкодування завданої моральної шкоди у грошовому еквіваленті по 300 000 гривень кожному. Таким чином, представник позивача, адвокат Таргоній В. М., просив суд стягнути з АТ «Українська залізниця» на користь позивачів по 300 000 гривень в якості відшкодування моральної шкоди без врахування податків, зборів та інших обов'язкових платежів, а разом стягнути 1 200 000,00 грн (а.с.1-6).
Ухвалою від 11.08.2025 відкрито загальне позовне провадження у справі та призначено у справі підготовче судове засідання на 10 год. 00 хв. 05.09.2025 року.
26.08.2025 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача Сімчук І.А. зазначив, позовні вимоги не визнають в повному обсязі, проти позову заперечують. В обґрунтування заперечень покликається на те, що ОСОБА_5 та ОСОБА_6 не були взірцевими батьками, не ставились з повагою один до одного та своїх дітей, не підтримували дружні взаємовідносини. Вони не піклувалися про здоров'я дітей, їх фізичний, духовний та моральний розвиток, як слідує з постанов Оржицького районного суду Полтавської області:- від 26.01.2022 у справі № 543/39/22 ОСОБА_5 01.01.2022 року близько 19 год. 30 хв. в с. Лукім'я Лубенського району Полтавської області ображав нецензурними словами, погрожував їй фізичною розправою, розбив скло у вікні будинку, чим скоїв дрібне хуліганство, тобто вчинив правопорушення, передбачене ст. 173 КУпАП; - від 24.06.2022 у справі №543/320/22 ОСОБА_5 09.06.2022 року близько 18 год. 00 хв. за місцем свого проживання вчинив сварку з дружиною, ображав її нецензурними словами, виганяв з дому, на зауваження не реагував, чим скоїв домашнє насильство та вчинив правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 173-2 КУпАП; - від 10.11.2023 у справі № 543/986/23 ОСОБА_5 29.09.2023 року о 17 год 30 хв. висловлював погрози, образи, нецензурну лайку в сторону своєї дружини в присутності малолітньої дочки внаслідок чого міг завдати шкоди психічному здоров'ю дружини та дитини чим вчинив домашнє насильство психологічного характеру; - від 29.07.2024 у справі № 543/420/24 ОСОБА_5 14.05.2024 близько 10 год. 00 хв. умовно висловлював погрози та образи в сторону своєї тещі, чим скоїв домашнє насильство; - від 29.08.2024 у справі № 543/664/24 ОСОБА_5 повторно 08.07.2024 року о 04 год 00 хв спричинив домашнє насильство психологічного характеру відносно доньки особи з якою проживає однією сім'єю, а саме вчинив сварку в ході якої ображав її нецензурними словами та погрожував, що могло заподіяти шкоду психічному здоров'ю потерпілої; - вироку Оржицького районного суду Полтавської області від 29.09.2023 у справі №543/940/23 ОСОБА_5 (раніше судимий Козельщинським районним судом Полтавської області 13.04.2006 року за ч. 2 ст. 186 КК України до 1 року 6 місяців позбавлення волі; Октябрським районним судом м. Полтави 05.11.2008 року за ч. 2 ст. 186, ч. 1 ст. 304, ст. 70 КК України до 4 років 6 місяців позбавлення волі; Автозаводським районним судом м. Кременчук 17.06.2015 року за ч. 1 ст. 187, ч. 2 ст. 186 КК України до 5 років 6 місяців позбавлення волі) умисно 07.09.2023 року о 19 год 00 хв по АДРЕСА_1 на грунті раптово виниклих неприязних відносин наніс своїй дружині ОСОБА_4 кулаком правої руки один удар в область правого ока та брови внаслідок чого заподіяв потерпілій легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров'я; - від 14.07.2023 у справі № 543/676/23 ОСОБА_1 09.07.2023 року близько 13 год. 00 хв. образливо чіплялася до ОСОБА_2 , принижувала та погрожувала їй внаслідок чого порушила громадський порядок та спокій громадян;- від 12.08.2024 у справі №543/423/24 ОСОБА_1 13.05.2024 близько 15 год. 00 хв. ухилилася від виконання передбачених законодавством батьківських обов'язків щодо забезпечення належних умов проживання, навчання та виховання своїх малолітніх дітей ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ,ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_7 та неповнолітньої ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , а саме: у будинку, де проживають діти антисанітарні умови проживання, тривалий час не проводилося прибирання, всюди розкидані брудні речі і сміття, чим порушила ст. 150 Сімейного кодексу України та ст. 12 ЗУ «Про охорону дитинства», тобто скоїла правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 184 КУпАП; - від 12.08.2024 у справі №543/425/24 ОСОБА_1 11.05.2024 близько 14 год. 30 хв. перебуваючи за адресою проживання, ухилилася від виконання передбачених законодавством батьківських обов'язків щодо забезпечення належних умов проживання, навчання та виховання свого малолітнього сина, а саме: матір тривалий час зловживає алкогольними напоями, що негативно впливає на психічний та фізичний розвиток малолітнього, чим порушила ст. 150 Сімейного кодексу України та ст. 12 ЗУ «Про охорону дитинства». Також зазначає, що моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження із нею завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження,які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого. Разом з тим, моральну шкоду, зважаючи на її сутність, не можна відшкодувати у повному обсязі, оскільки не має (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю. Зважаючи на це, будь-яка компенсація моральної шкоди не є (і не може бути) адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. Обставини, на які покликається позивач, є загальними абстрактними твердженнями, а не конкретними фактами, що мають відношення до справи. Тому відсутні підстави для відшкодування моральної шкоди, оскільки позивачем не доведено факту завдання моральних страждань та душевних переживань, наявність втрат немайнового та майнового характеру, що настали у зв'язку з неправомірними діями чи бездіяльністю Відповідача. Згідно роз'яснень, які містяться в п.2 постанови Пленуму Верховного Суду України №6 від 27.03.1992 року з відповідними змінами «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», при заподіянні шкоди джерелом підвищеної небезпеки на його володільця не може бути покладено обов'язок по її відшкодуванню, якщо вона виникла внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого, а у випадках, передбачених спеціальним законом - тільки умислу потерпілого. Якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого, коли іншого не встановлено законом, розмір належного з володільця джерела підвищеної небезпеки відшкодування має бути зменшений або у відшкодуванні шкоди має бути відмовлено. Питання про те, чи є допущена потерпілим необережність грубою (частина друга статті 1193 ЦК), у кожному конкретному випадку має вирішуватись з урахуванням фактичних обставин справи (характеру дії, обставин завдання шкоди, індивідуальних особливостей потерпілого, його стану тощо). Положення статті 1193 ЦК України про зменшення розміру відшкодування з урахуванням ступеня вини потерпілого застосовуються і в інших випадках завдання шкоди майну, а також фізичній особі, однак у кожному разі підставою для цього може бути груба необережність потерпілого (перебування у нетверезому стані, нехтування правилами безпеки руху тощо), а не проста необачність. Пунктом 6.4 Методичних рекомендацій «Відшкодування моральної шкоди» (лист Міністерства юстиції від 13 травня 2004 року № 35-13/797) роз'яснено, що моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз, тим більше, якщо така компенсація стосується юридичної особи. У будь-якому випадку розмір відшкодування повинен бути адекватним. Отже, рівень моральних страждань визначається не видом правопорушення і не складністю цього правопорушення, а моральними стражданнями потерпілого внаслідок заподіяння йому шкоди та значенням наслідків цього правопорушення для його особистості, що і зумовлює розмір суми компенсації моральної шкоди. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди одразу визначається потерпілим у позовній заяві, хоча остаточне рішення про розмір компенсації моральної шкоди приймається судом. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення. Заявлена сума моральної шкоди в розмірі 1 200 000,00 грн. не відповідає принципам розумності, справедливості та співмірності і дає підстави вважати, що позивач, використовуючи судову систему, намагається покращити своє матеріальне становище за рахунок відповідача. На підставі викладеного, представник відповідача просив суд відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітніх: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_3 до акціонерного товариства «Українська залізниця» про відшкодування моральної шкоди, завданої смертю особи в повному обсязі, а також задовольнити клопотання про витребування доказів та витребувати у Солом'янського управління поліції Головного управління Національної поліції України у м. Києві (проспект Повітряних Сил, 49, Київ, 03151) матеріали кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за №12025100090000048 від 09.01.2025 року(а.с.39-42).
Ухвалою суду від 27.08.2025 задоволено заяву представника позивачів адвоката Таргонія В.М. про участь у підготовчому та наступних судових засіданнях у справі в режимі відеоконференції.
Ухвалою суду від 01.09.2025 задоволено клопотання представника відповідача адвоката Сімчука І.А. про участь у підготовчому та наступних судових засіданнях у справі в режимі відеоконференції.
Ухвалою суду від 05.09.2025 задоволено клопотання представника відповідача адвоката Сімчука І.А. про витребування доказів. Витребувано від Солом'янського управління поліції Головного управління Національної поліції України у м. Києві (проспект Повітряних Сил, 49, Київ, 03151) належним чином завірену копію матеріалів кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за №12025100090000048 від 09.01.2025 року. Відкладено підготовче судове засідання на 09 год. 30 хв. 10.10.2025р.
Витребувані ухвалою суду від 05.09.2025 докази надійшли до суду 02.10.2025 (а.с. 54-183).
Ухвалою суду від 10.10.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 09 год 30 хв. 06.11.2025 року.
Протокольною ухвалою суду від 06.11.2025 в судовому засіданні оголошено перерву до 15 год 45 хв. 02.12.2025р.
В судовому засіданні 02.12.2025 представник позивачів, адвокат Таргоній В. М. позовні вимоги підтримав повністю та просив їх задовольнити. Додатково пояснив, що поїзд є джерелом підвищеної небезпеки, тому відшкодування шкоди здійснюється незалежно від вини володільця такого джерела. Вважає, що є підстави для відшкодування позивачам моральної шкоди. Розмір відшкодування, який просять стягнути позивачі, є співмірним з наслідками і обставинами заподіяння шкоди, та визначений з урахуванням судової практики. Зазначив, що в матеріалах справи відсутні докази умислу потерпілого чи непереборної сили. Також просив зазначити у резолютивній частині рішення, що сума коштів, яка підлягає стягненню з відповідача, зазначена без відрахування податків і зборів.
Представник відповідача, адвокат Сімчук І.А., у судовому засіданні позовні вимоги не визнав і просив відмовити в їх задоволенні. Додатково пояснив, що згідно вимог ЦК України, якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого розмір відшкодування зменшується може бути зменшено. З матеріалів кримінального провадження вбачається, що потерпілий перебував на коліях станції Київ Товарний, де не передбачено посадку чи висадку пасажирів. Невідомо, чому потерпілий взагалі перебував у даному місці, яке знаходиться на відстані 1.5-2 км від станції Київ - Пасажирський. Також звернув увагу на стан, у якому перебував потерпілий на момент пригоди. З показань свідків, що є у матеріалах кримінального провадження, вбачається, що потерпілий сидів на залізничній колії, не реагував на сигнали малої і великої гучності локомотива, внаслідок чого йому було відрізано обидві ноги. У крові потерпілого виявлено етиловий спирт у концентрації 3,69 проміле, що відповідає тяжкому стану сп'яніння. Також представник зазначив, що потерпілий на момент події вже був звільнений із Збройних сил України, на підставі Наказу командира військової частини від 28.11.2024 року, тому незрозумілою є потреба проходження ВЛК, як про це повідомляла дружина потерпілого ОСОБА_1 під час досудового розслідування. Окрім того, місце проживання потерпілого та військова частина, у якій потерпілий проходив службу, знаходяться у Лівобережній частині України, тоді станція Київ Товарний, де сталася подія знаходиться на правому березі Дніпра. Вказав, що, як слідує з реєстру судових рішень, Бєляєви не були взірцевими батьками і взірцевим подружжям, притягувалися до адміністративної та кримінальної відповідальності. Тому представник відповідача вважає, що дружина загиблого, подавши позов, має на меті покращити свій матеріальний стан за рахунок АТ «Українська залізниця». Також зазначив, що у діях потерпілого є як мінімум груба необережність, а можливо і умисел.
Заслухавши учасників справи, викладені у поданих до суду письмових заявах, дослідивши письмові докази у справі та надавши їм належну правову оцінку, оглянувши матеріали кримінального провадження № 12025100090000048 від 09.01.2025, суд дійшов такого висновку.
Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована Законом від 17.07.1997 «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 Конвенції» і є частиною національного законодавства України, встановлено, що кожен має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Судом установлено, що ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 35 років (а. с. 15).
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 внаслідок наїзду колесами потягу № 2316 на станції Київ Товарний було ампутовано дві ноги та госпіталізовано до карети ШМД, де він помер. Відомості за даним фактом внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12025100090000048 (матеріали кримінального провадження №12025100090000048, а. с.67).
З відповіді АТ «Укрзалізниця» від 08.07.2025 вбачається, що 09.01.2025 року до складу поїзда №2316 входив електровоз ВЛ80Т №1456, який перебуває на балансі виробничого підрозділу «Локомотивне депо Козятин» регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Укрзалізниця». Машиність вказаного електровоза перебуває у трудових відносинах з виробничим підрозділом «Локомотивне депо Дарниця» регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Укрзалізниця»(а.с.14).
15.01.2025 складено та затверджено Акт службового розслідування аварії, яким установлено, що 09.01.2025 року, 04 год. 02 хв. АТ «Укрзалізниця» РФ «Південно-Західна залізниця» Виробничий підрозділ Служба роботи станцій Київський регіон по ІІ головній колії станції Київ-Товарний в кривій ділянці колії сталася аварія; потерпілий ОСОБА_7 , 21.05.1989; стан потерпілого - смерть; наявність сигналів, що застосовуються для позначення поїздів, локомотивів та інших рухомих одиниць у відповідності до вимог Інструкції з сигналізації на залізницях України згідно з п.10.1. Зазначено, що машиністом електропоїзду №2316 (3300-649-3200) ВЛ80т №1456 ОСОБА_4 подавались сповіщувальні сигнали згідно вимог п.11.2 Інструкції з сигналізації на залізницях України, одночасно було застосовано екстрене гальмування. З пояснень машиніста поїзда №2316 (3300-649-3200) ВЛ80т №1456 ОСОБА_4 встановлено: слідуючи по станції Київ-Товарний по ІІ колії в кривій ділянці колії побачив людину на коліях, яка сиділа на лівій рейці, на сигнали великої гучності людина не реагувала. При швидкості 42 км/год застосував екстрене гальмування з подачею піску під колісні пари, але наїзду уникнути не вдалося. Зупинився по ІІ головній колії станції Київ-Товарний о 03 год. 59 хв. про що відразу доповів черговому по станції Київ-Товарний Кобишеву, який одразу повідомив: працівників швидкої медичної допомоги (Чернишенко), працівників поліції (Пономаренко), ДНЦ-1 Бойко ДНЦО Решетівка, ДС Київ-Товарний Рабочу. З огляду на викладене, Комісія дійшла висновку, що випадок стався внаслідок порушення самим потерпілим «правил безпеки громадян на залізничному транспорті України», затв. Наказом Міністерства транспорту України від 19.02.1998р. №54, а саме п. 2.2., 2.3, 2.5, 26. Вини працівників залізничного транспорту в даному випадку не вбачається (а.с. 151-152).
Згідно висновку експерта № 011-129-2025 від 07.05.2025, смерть ОСОБА_5 1989 настала від поєднаної травми голови, яка представлена відкритою черепно-мозковою травмою з переломом кісток основи та склепіння черепа з ушкодженням оболонок та речовини головного мозку та кінцівок. Усі виявлені ушкодження об'єднані одним механізмом травми (залізничною травмою). Також у вказаному висновку експерта зазначено, що при судово-токсикологічному дослідженні крові трупа було знайдено етиловий спирт в концентрації - 3.69 проміле, який за життя відповідає тяжкому алкогольному спянінню (матеріали кримінального провадження №12025100090000048, а. с.172).
Постановою слідчого СВ Солом'янського управління поліції ГУНП України у м. Києві від 30.05.2025 року кримінальне провадження за ч. 3 ст. 276 КК України, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025100090000048 від 09.01.2025 закрито в зв'язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення (матеріали кримінального провадження №12025100090000048).
За змістом вказаної постанови ckslxjuj від 30.05.2025, під час досудового розслідування даної події встановлено, що причиною виникнення даної залізно-транспортної пригоди являються необачні дії пішохода ОСОБА_5 , а саме порушення вимог чинного законодавства:
- Правила технічної експлуатації залізниць України. Затверджені наказом Міністерства транспорту України від 20 грудня 1996 р. №411. Зі змінами, внесеними згідно з Наказами Мінтрансу №226 від 08.06.98 р., №386 від 23.07.99 р. №179 від 19.03.2002 р., № 962 від 10.12.2003 р.;
- Інструкція локомотивній бригаді. Затверджена наказом Укрзалізниці 22 листопада 2004 року. ЦТ-0106;
- Інструкція з експлуатації гальм рухомого складу на залізницях України. №ЦТ-ЦВ- ЦЛ-0015. Затверджена наказом Укрзалізниці №264-Ц від 28 жовтня 1997 р.
- Регламент дій локомотивних бригад в аварійних та нестандартних ситуаціях при роботі на певних ділянках других залізничних адміністрацій. Затверджено на 50 засіданні Ради залізничного транспорту 22.05.2009.
- Положення про систему управління безпекою руху поїздів у Державній адміністрації залізничного транспорту України. Затверджено Наказом Міністерства інфраструктури України від 01.04.2011 №27. Правила поведінки громадян на залізничному транспорті. Затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10.11.1995 №903.
- Правила безпеки громадян на залізничному транспорті України. Затверджені Наказом Міністерства транспорту України 19.02.1998 №54.
Порушення вказаних вимог, інструкцій, правил, положень, та необережні дії з боку ОСОБА_5 являються причиною виникнення даної залізно-транспортної пригоди на її наслідками у вигляді смертельного травмування останнього, тому в даному кримінальному провадженні ознак кримінального правопорушення, що підпадають під відповідальність, передбачену ст. 276 КК України слідство не вбачає, оскільки відповідно до чинного законодавства пішоходам забороняється: ходити по залізничних коліях та наближатися до них на відстань менше п'яти метрів, (Пункт 2.5 в редакції Наказу Міністерства транспорту та зв'язку №1059 від 22.11.2007; переходити і перебігати через залізничні колії перед поїздом (або локомотивом, вагоном, дрезиною тощо), що наближається, якщо до нього залишилося менше ніж 400 м.; Переходити колію зразу після проходу поїзда (або локомотива, вагона, дрезини тощо), не впевнившись, що по сусідніх коліях не пересувається рухомий склад (а.с.10-11, 182-183).
Вирішуючи спір, суд виходить з такого.
Стаття 3 Конституції України визначає, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, завдання моральної шкоди іншій особі (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).
Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди (пункт 9 частини другої статті 16 ЦК України).
Положення частин 2 та 3 статті 23 ЦК України передбачають, що моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Відповідно до роз'яснень, наведених у пункті 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Згідно частини 1 статті 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
За змістом пункту 1 частини 2 статті 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.
Відповідно до частини 2 статті 1168 ЦК України моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім'єю.
Відповідно до частини п'ятої статті 1187 ЦК України особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. Особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володілець небезпечного об'єкта зобов'язаний відшкодувати шкоду незалежно від його вини. Перед потерпілим несуть однаковий обов'язок відшкодувати завдану шкоду як невинні володільці об'єктів, діяльність з якими є джерелом підвищеної небезпеки, так і ті, що завдали шкоди внаслідок необережності.
Згідно з положенням статті 1187 ЦК України, джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням і зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.
Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2019 у справі №461/8496/15-ц суд зазначив, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, слід враховувати вимоги статей 1166, 1187 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.
Володільцем об'єкта, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, є юридична або фізична особа, що експлуатує такий об'єкт в силу наявності права власності, користування (оренди), повного господарського відання, оперативного управління або іншого речового права. Не вважається володільцем об'єкта, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки в силу трудових відносин з таким володільцем (водій, машиніст, оператор тощо).
Відповідно до ч. 1 ст. 1172 ЦК України, юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Для покладення на юридичну особу відповідальності, передбаченої статтею 1172 ЦК України, необхідна наявність як загальних умов деліктної відповідальності (протиправна поведінка працівника; причинний зв'язок між такою поведінкою і шкодою; вина особи, яка завдала шкоду), так і спеціальних умов (перебування у трудових відносинах з юридичною особою або фізичною особою - роботодавцем незалежно від характеру таких відносин; завдання шкоди під час виконання працівником своїх трудових (службових) обов'язків).
Під виконанням працівником своїх трудових (службових) обов'язків необхідно розуміти виконання роботи згідно з трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоч і виходить за межі трудового договору або посадової інструкції, але доручається роботодавцем або викликана невідкладною виробничою необхідністю як на території роботодавця, так і за її межами протягом усього робочого часу.
З аналізу змісту глави 82 ЦК України вбачається, що законодавець розрізняє поняття «особа, яка завдала шкоду» та «особа, яка відповідає за шкоду». За наявності вини особи, яка завдала шкоду, особа, яка є відповідальною за шкоду, на підставі частини першої статті 1191 ЦК України набуває права зворотної вимоги (регресу) до винної особи в розмірі виплаченого відшкодування.
Виходячи з наведених норм права, шкода, завдана внаслідок ДТП із вини водія, який виконував трудові обов'язки та на відповідній правовій підставі керував транспортним засобом, що належить роботодавцю, відшкодовується власником (володільцем) цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.
Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 25.11.2020 у справі № 760/28302/18-ц, від 02.11.2020 у справі № 133/1238/17.
Оскільки електровоз № ВЛ80Т №1456, який входив до складу поїзда №2316, перебував на балансі виробничого підрозділу «Локомотивне депо Козятин» регіональної філії «Південно-Західна залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця», а машиніст вказаного електровоза на момент події 09.01.2025 перебував у трудових відносинах з підрозділом «Локомотивне депо Дарниця» регіональної філії «Південно-Західна залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця», тому Акціонерне товариство «Українська залізниця» має нести відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки.
Досліджені докази свідчать про те, що в діях відповідача Акціонерного товариства «Українська залізниця» відсутня вина за фактом дорожньо-транспортної пригоди за участі поїзда № 2316 під керуванням машиніста ОСОБА_4 , яка мала місце ІНФОРМАЦІЯ_2 , внаслідок якої загинув ОСОБА_5 .
Однак в силу закону відповідач несе цивільно-правову відповідальність без вини, як власник джерела підвищеної небезпеки.
Такі правові висновки зроблені Верховним Судом у постановах від 05.06.2019 у справі № 466/4412/15-ц, від 15.08.2019 у справі № 756/16649/13-ц, від 02.10.2019 у справі № 447/2438/16-ц, від 11.12.2019 у справі № 601/1304/15-ц.
У постанові від 21.04.2021 у справі №450/4163/18 Верховний Суд зазначив, що особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки (крім випадку відшкодування шкоди, завданої внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки), є те, що володілець такого джерела зобов'язаний відшкодувати завдану шкоду незалежно від його вини. Разом із цим відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається. До них належать непереборна сила та умисел потерпілого.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 263 ЦК України непереборною силою визнається надзвичайна або невідворотна за таких умов подія.
Непереборна сила - це подія, об'єктивно невідворотна за певних умов не тільки для цього заподіювача шкоди, а й для інших осіб при досягненому рівні розвитку науки і техніки; надзвичайна подія, яка не може бути передбачена заподіювачем шкоди; завжди зовнішня подія по відношенню до діяльності заподіювача шкоди; подія, яка не повинна бути причинно пов'язана з джерелом підвищеної небезпеки. Шкідливі властивості самого джерела підвищеної небезпеки непереборною силою не є.
Під умислом потерпілого слід розуміти усвідомлене бажання особи заподіяти шкоду. При цьому особа повинна розуміти значення своїх дій та мати змогу керувати ними.
Обов'язок доведення умислу потерпілого або наявності непереборної сили законом покладається на володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки діє цивільно-правова презумпція винуватості заподіювача шкоди.
Подібні правові висновки висловлені Верховним Судом у постановах: від 05 червня 2019 року у справі №466/4412/15-ц (провадження №61-37654св18); від 15 серпня 2019 року у справі №756/16649/13-ц (провадження №61-26702св18); від 02 жовтня 2019 року у справі № 447/2438/16-ц (провадження №61-26195св18); від 11 грудня 2019 року у справі №601/1304/15-ц (провадження №61-33216св18), від 28.10.2020 року у справі №445/370/19, від 16.12.2020 року у справі №161/3557/19, від 24.11.2021 року у справі № 342/709/20.
У постанові від 24.11.2021 року у справі №342/709/20 Верховний Суд наголошує, що «як підстава звільнення особи, що порушила зобов'язання, від відповідальності, непереборна сила характеризується двома ознаками: надзвичайністю та невідворотністю, у зв'язку з чим сама по собі відсутність технічної можливості уникнути наїзду вказаним ознакам не відповідає, оскільки причинно пов'язана з джерелом підвищеної небезпеки та особливостями його експлуатації».
У постанові по справі №450/4163/18 Верховний Суд дійшов до наступного висновку: «Обов'язок доведення умислу потерпілого або наявності непереборної сили законом покладається також на володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки діє цивільно-правова презумпція заподіювача шкоди. В той же час, чинне законодавство не передбачає такої підстави для звільнення від відповідальності власника джерела підвищеної небезпеки як вина потерпілого, на яку послалися суди попередніх інстанцій».
Для спростування такої презумпції відповідачем не було надано належних та допустимих доказів, а, відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У відповідності до частини другої статті 1193 ЦК України якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом.
У цивільному законодавстві відсутнє визначення грубої необережності, тому питання про те, чи є допущена потерпілим необережність грубою (частина друга статті 1193 ЦК України), у кожному конкретному випадку має вирішуватись з урахуванням фактичних обставин справи (характеру дії, обставин завдання шкоди, індивідуальних особливостей потерпілого, його стану тощо). Наведене відповідає позиції Верховного Суду, сформованій у справах №243/6516/21 від 26.10.2022, №439/1218/18 від 05.08.2020.
У справі № 357/2446/21 Верховний Суд (постанова від 05 жовтня 2022 року), залишаючи без змін рішення судів першої та апеляційної інстанції, зробив такий висновок: «Судами попередніх інстанцій встановлено, що смерть ОСОБА_4 настала від тяжких тілесних ушкоджень, отриманих при зіткненні з джерелом підвищеної небезпеки - електровозом, належним позивачу, вина та протиправність дій АТ «Українська залізниця» відсутні, а смерті потерпілого, який знаходився у стані алкогольного сп'яніння середнього ступеня, сприяла його власна груба необережність».
У постанові Верховного Суду від 24.01.2025 у справі №624/946/23 зроблено висновок, що положення статті 1193 ЦК України про зменшення розміру відшкодування з урахуванням ступеня вини потерпілого застосовуються у випадках завдання шкоди майну, а також ушкодженням здоров'я фізичній особі. Підставою для цього може бути груба необережність потерпілого, наприклад перебування у нетверезому стані, нехтування правилами безпеки руху тощо.
Відтак суд вважає, що шкода спричинена не з вини відповідача, а з необережності самого потерпілого, не є підставою для відмови в захисті порушеного права, оскільки за змістом вищезазначених норм матеріального права власник (володілець) джерела підвищеної небезпеки відповідає за шкоду без врахування вини, та може бути звільнений від такої відповідальності лише за спричинення шкоди за наслідками непереборної сили або умислу потерпілого на завдання самому собі цієї шкоди.
Водночас, суд може зменшити розмір шкоди на підставі частини другої статті 1193 ЦК України в разі встановлення, що виникненню вказаної шкоди сприяла груба необережність потерпілого.
У цій справі відповідачем не було доведено факту існування непереборної сили, внаслідок якої настала залізнично-транспортна пригода та загибель ОСОБА_5 , оскільки не надано в цій частині жодних переконливих доказів.
Суд не бере до уваги доводи представника відповідача в тій частині, що загибель ОСОБА_5 відбулася внаслідок його власного умислу, оскільки доказів існування умислу загиблого на спричинення йому смерті не було встановлено ні під час судового розгляду цієї справи, ні під час досудового розслідування кримінального провадження №12025100090000048.
Свідки того, як ОСОБА_8 опинився на колії не встановлені.
Інші доводи представника відповідача, зокрема щодо відсутності обґрунтованих причин перебування ОСОБА_8 на коліях станції Київ Товарний, що знаходяться на значній відстані від пасажирського залізничного вокзалу, а також щодо того, що наявними судовими рішеннями підтверджується протиправність поведінки як позивачки так і ОСОБА_5 , судом не беруться до уваги, оскільки вказані обставини не впливають та не спростовують факт завдання позивачам моральної шкоди внаслідок смерті ОСОБА_8 в результаті залізнично-транспортної пригоди, що мала місце ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Розглядаючи вимоги про стягнення моральної шкоди суд виходить з наступного.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 є дружиною померлого ОСОБА_8 (а.с.17). Сім'я ОСОБА_9 та ОСОБА_5 є багатодітною (а.с. 16). ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 є дітьми ОСОБА_5 та ОСОБА_1 (а.с. 18-20).
Згідно Довідки про склад сім'ї № 2/01-17 від 07.01.2025, виданої ОСОБА_8 , за адресою: АДРЕСА_1 до складу сім'є (проживають без реєстрації) входять: ОСОБА_5 , дружина ОСОБА_10 , дочка дружини ОСОБА_11 , син дружини ОСОБА_12 , син дружини ОСОБА_13 , дочка ОСОБА_2 , дочка ОСОБА_3 , син ОСОБА_3 (а.с.118).
Суд зазначає, що сам факт загибелі ОСОБА_8 під час залізнично-транспортної пригоди є безумовним свідченням глибини та тривалості моральних страждань його дружини та малолітніх дітей, враховуючи те, що згідно з ч. 1 ст. 3 Конституції України, людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Суд вважає, що смерть чоловіка безумовно заподіяла позивачу та її малолітнім дітям моральну шкоду, спричинила та буде спричиняти протягом усього життя позивачу та її малолітнім дітям душевні страждання.
Таким чином, позивач у справі, як дружина особи, яка загинула, та її малолітні діти, як позивачі, в інтересах яких вона діє, в розумінні ст. 1168 ЦК України є потерпілими та мають право на відшкодування моральної шкоди.
Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд виходить з такого.
Відповідно до ст. 23 ЦК України, кожна особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права. Моральна шкода підлягає відшкодуванню незалежно від майнової шкоди та розміру її відшкодування. Розмір відшкодування моральної шкоди позивачу визначається залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, пов'язаних з противоправною поведінкою та страждань у зв'язку із пошкодженням майна, ступеня вини відповідача, який завдав шкоду.
Пунктом 6.4 Методичних рекомендацій «Відшкодування моральної шкоди» (лист Міністерства юстиції від 13.05.2004 № 35-13/797) роз'яснено, що моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз, тим більше, якщо така компенсація стосується юридичної особи. У будь-якому випадку розмір відшкодування повинен бути адекватним.
Суд зазначає, що рівень моральних страждань визначається не видом правопорушення і не складністю цього правопорушення, а моральними стражданнями потерпілого внаслідок заподіяння йому шкоди та значенням наслідків цього правопорушення для його особистості, що і зумовлює розмір суми компенсації моральної шкоди. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди одразу визначається потерпілим у позовній заяві, хоча остаточне рішення про розмір компенсації моральної шкоди приймається судом.
Завдання моральної шкоди явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов'язання з її відшкодування. Покладення обов'язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи. Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 серпня 2022 року в справі № 607/11755/20 (провадження № 61-13672св21).
Так у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц (провадження № 14-538цс19) міститься висновок про те, що, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.
Подібний висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постанові Верховного Суду від 19 жовтня 2022 року у справі № 944/4790/19 (провадження № 61-15852св21).
Визначаючи суму грошового відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд враховує, що факт смертельного травмування ОСОБА_5 стався внаслідок його грубої необережності, а саме: порушення ним пунктів 2.2, 2.3, 2.5, 2.6 Правил безпеки громадян на залізничному транспорті України.
Відповідно до пунктів 2.2, 2.3, 2.5, 2.6 Правил безпеки громадян на залізничному транспорті України, затверджених Наказом Міністерства транспорту України від 19.02.1998 №54, пішоходам, перед тим, як увійти в небезпечну зону (ступити на колію), потрібно впевнитись у відсутності поїзда (або локомотива, вагона, дрезини тощо). При наближенні поїзда до перону або платформи громадяни повинні стежити за звуковими сигналами, що подаються з локомотива, моторвагонного рухомого складу та іншого спеціального самохідного рухомого складу, уважно слухати оповіщення, що передаються по гучномовному зв'язку; при наближенні поїзда (або локомотива, вагона, дрезини тощо) треба зупинитись поза межами небезпечної зони, пропустити його і, впевнившись у відсутності рухомого складу, що пересувається по сусідніх коліях, почати перехід; пішоходам забороняється ходити по залізничних коліях та наближатися до них на відстань менше п'яти метрів; переходити і перебігати через залізничні колії перед поїздом (або локомотивом, вагоном, дрезиною тощо), що наближається, якщо до нього залишилося менше ніж 400 м.
Дотримання зазначених Правил не вимагає від пішоходів особливих зусиль, певних навичок чи здібностей. Очевидним є те, що потерпілий свідомо порушив ці Правила.
Факт порушення вказаних правил встановлено постановою про закриття кримінального провадження Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025100090000048 від 09.01.2025, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 276 КК України, у зв'язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення (а.с. 7-11).
Порушення працівниками залізниці правил безпеки руху судом не встановлено та доказів на підтвердження цього позивачами не надано, не встановлено таких порушень і матеріалами кримінального провадження.
Відповідно до ст. 3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Суд враховує, що позивач з чоловіком були багатодітною сім'єю, та після смерті чоловіка у неї на утриманні залишилося 8 дітей. Спільні з ОСОБА_5 діти, в інтересах яких подано позов, змушені проживати все своє життя, в тому числі й дитинство без батька, не зможуть отримувати від нього матеріальну допомогу моральну підтримку. Позивач змушена докладати додаткових зусиль для організації як свого життя так і по відношенню до своїх дітей, оскільки їх потрібно як матеріально забезпечувати так і надавати батьківську любов і підтримку і намагатись частково компенсувати втрату такої турботи від батька.
З огляду на зазначене вище, враховуючи принцип розумності, виваженості і справедливості, беручи до уваги той факт, що причиною нещасного випадку, який стався з ОСОБА_5 , є невиконання останнім вимог Правил безпеки громадян на залізничному транспорті України, суд вважає, що стягненню з відповідача на користь позивачів підлягає сума грошового відшкодування моральної шкоди у розмірі: 100000,00 грн. на користь ОСОБА_10 , та по 200000,00 грн на користь ОСОБА_2 , ОСОБА_14 , ОСОБА_3 кожному. Такий розмір шкоди, на думку суду, є пропорційним та адекватним тим стражданням, яких зазнала позивач і її малолітні діти в результаті смерті її чоловіка - батька дітей, внаслідок залізнично-транспортної пригоди, та є належним і справедливим відшкодуванням у цьому випадку.
Щодо прохання представника позивачів зазначити у резолютивній частині рішення, що сума коштів, яка підлягає стягненню з відповідача, зазначена без відрахування податків і зборів, які підлягатимуть у подальшому утриманню в установленому законом порядку, суд враховує правові висновки Верховного Суду, які є релевантними до даних правовідносин.
Так, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 21 травня 2025 року у справі № 235/3143/24 (провадження № 61-14246св24) зауважив, що обов'язки сторін у сфері оподаткування, які виникають у зв'язку з ухваленням та/або виконанням судових рішень про стягнення коштів, суд не встановлює.
Касаційний суд підкреслив:
проявом розумності є те, що у ЦК України, як основному регуляторі цивільних відносин, визначення розміру грошової компенсації моральної шкоди не пов'язується з вирішенням питання про розмір податків, зборів чи інших обов'язкових платежів. Очевидно, що для контролю сплати податків, зборів чи інших обов'язкових платежів в публічному праві існують відповідні механізми, які зовсім не пов'язані із визначенням розміру грошової компенсації моральної шкоди;
цивільний суд за позовом про стягнення грошової компенсації моральної шкоди відповідно до статті 23 ЦК України вирішує цивільний спір, а не визначає, розмір та порядок сплати податків, зборів чи інших обов'язкових платежів;
можливість вирішення цивільного позову про стягнення грошової компенсації моральної шкоди не потребує залучення до участі у такій справі Верховної Ради України та/або Державної податкової служби України;
правовідносини з нарахування, утримання та перерахування податків, зборів чи інших обов'язкових платежів знаходяться у площині публічних (податкових) відносин, а тому суд при вирішенні позову про стягнення грошової компенсації моральної шкоди відповідно до статті 23 ЦК України не вирішує питання про податки, збори чи інші обов'язкові платежі. У статті 265 ЦПК України немає імперативної вказівки на необхідність додаткової деталізації у рішенні суду грошової компенсації моральної шкоди із розміром сплати податків, зборів чи інших обов'язкових платежів.
З урахуванням викладеного, Верховним Судом зроблено правовий висновок, що необґрунтованим є вирішення судами у цій цивільній справі питань щодо податків, зборів чи інших обов'язкових платежів та визначення в резолютивній частині рішення порядку його виконання про стягнення цієї суми «без утримання податків та інших обов'язкових платежів». Це є підставою для відповідної зміни судових рішень.
Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України» від 28.10.2010р. №4241/03 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.
Відповідно до ч. 23 рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України» за заявою №63566/00 суд нагадує, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.
Таким чином, на основі повно та всебічно з'ясованих обставин, а також представлених суду доказів, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, і взаємний зв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, з огляду на те, що цивільне судочинство не може ґрунтуватись на припущеннях, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітніх дітей: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_3 , до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про відшкодування моральної шкоди.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно з ч.ч. 1, 6 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», ставка судового збору за подання до суду фізичною особою позовної заяви майнового характеру встановлюється в розмірі 1 відсотку ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
При зверненні до суду із даним позовом підлягав сплаті судовий збір у розмірі 12000,00 грн.
Тому з відповідача необхідно стягнути на користь держави судовий збір, від сплати якого звільнено позивачів, пропорційно до задоволених позовних вимог (58,33%), що становить 6999,60 грн, а решту судового збору необхідно компенсувати за рахунок держави.
На підтвердження понесення позивачами витрат, пов'язаних з розглядом справи, а саме: на професійну правничу допомогу, необхідних доказів надано не було, тому такі витрати не підлягають стягненню з відповідача
Керуючись ст. 2-13, 76-81, 141, 244, 259, 263-265, 352 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітніх: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_3 до акціонерного товариства «Українська залізниця» про відшкодування моральної шкоди задоволити частково.
Стягнути з акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 100000 (сто тисяч) грн. 00 коп. в якості відшкодування завданої їй моральної шкоди
Стягнути з акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , по 200000 (двісті тисяч) грн. 00 коп. кожному в якості відшкодування завданої їм моральної шкоди.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути з акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь держави судовий збір в сумі 6999 грн 60 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Полтавського апеляційного суду.
Відомості про учасниківсправи згідно п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України:
-позивач ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ;
-позивач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , адреса: АДРЕСА_2 ;
-позивач ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , адреса: АДРЕСА_2 ;
-позивач ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , адреса: АДРЕСА_2 ;
-відповідач Акціонерне товариство «Українська залізниця», місцезнаходження: 03680, м. Київ, вул. Єжи Ґедройця, буд. 5, ЄДРПОУ 40075815.
Повний текст рішення складено 12.12.2025 року.
Суддя Попадюк С.С.