Справа № 161/15262/25
Провадження № 2/161/6178/25
12 грудня 2025 року Луцький міськрайонний суд Волинської області
в складі: головуючої - судді Плахтій І.Б.
з участю секретаря судових засідань - Маєвської Х.Ю.
представника позивача - Артем'євої Г.О.
представника відповідача - Мельник В.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Луцьку цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», третя особа, як не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Відділ державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про захист прав споживача, стягнення грошових коштів набутих без достаньої правової підстави, стягнення компенсації завданої моральної шкоди,
29 липня 2025 року позивачка через свого представника звернулась до суду з вищевказаною позовною заявою. Свої позовні вимоги обгрунтовує тим, що 26 листопада 2021 року Луцьким міськрайонним судом Волинської області було ухвалено заочне рішення у справі № 161/15649/21 за позовом АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості, яким було стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором б/н від 29 травня 2007 року в розмірі 22311,82 грн. та 2056,88 грн. судового збору. Рішення набрало законної сили. 23 червня 2022 року було відкрито виконавче провадження №69280339. 24 жовтня 2024 року ОСОБА_1 самостійно здійснила повне погашення заборгованості у виконавчому провадженні. 25 жовтня 2024 року державним виконавцем було винесено постанову про зняття арешту з рахунків позивачки у зв'язку з погашенням заборгованості, виконавчого збору та виконавчих витрат. В період з липня 2023 року по жовтень 2024 року державним виконавцем в рамках виконавчого провадження було стягнуто кошти за виконавчим документом, які були перераховані на рахунок стягувача, що підтверджується копіями платіжних документів, а саме: 11 липня 2023 року - 138,60 гривень; 05 лютого 2024 року - 360,00 гривень; 11 березня 2024 року - 4700,00 гривень; 28 жовтня 2024 року - 19170,10 гривень, а всього разом 24 368, 70 гривень. 18 листопада 2024 року державним виконавцем було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження № 69280339 на підставі п.9 ч. 1 ст.39 Закону України «Про виконавче провадження», тобто у зв'язку з фактичним виконанням ОСОБА_1 рішення суду. Проте, 27 жовтня 2024 року (тобто через три дні після того як позивачка самостійно здійснила погашення кредитної заборгованості) відповідач АТ КБ «ПриватБанк» здійснив списання особистих коштів позивачки з її картки НОМЕР_1 у розмірі 19 412,58 гривень з призначенням платежу «автоматичне погашення заборгованості 51**21» та 2 270,00 гривень із призначенням платежу «автоматичне погашення заборгованості 88**82», що в загальній сумі становить 21682, 58 гривень. Тобто, в результаті склалася ситуація, що позивачка двічі сплатила кредитну заборгованість за одним і тим самим рішенням суду. Банк вчасно не надіслав повідомлення державному виконавцю про відсутність боргу, що дало б можливість державному виконавцю повернути сплачені позивачкою на рахунок ДВС кошти. Вважає, що банк не мав обгрунтованих підстав для примусового списання коштів з карткового рахунку позивачки. Відтак, набув ці кошти безпідставно. Крім того, вказує, що АТ КБ «Приватбанк» з 27 жовтня 2024 року по 24 липня 2025 року без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно) використовував кошти позивачки в сумі 21 682,58 грн., тому за цей період підлягає стягненню сума відсотків за користування безпідставно набутими коштами в порядку ст. 625 ЦК України. Вважає обґрунтованою вимогу щодо повернення суми коштів з урахуванням суми процентів за користування чужими коштами, встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, що становить 2169,69 гривень, а також трьох процентів річних від простроченої суми з моменту прострочення виконання зобов'язання, що становить 482,64 грн., а всього разом 2652,33 гривень. Разом з тим, зазначає, що на момент неправомірного списання коштів з банківського рахунку, позивачка перебувала за межами України у зв'язку з вимушеним переміщенням в липні 2022 року до Федеративної Республіки Німеччини, викликаним повномасштабним військовим вторгненням російської федерації та постійною загрозою ракетних обстрілів. У зв'язку з цим, вона разом з малолітньою донькою опинилася в умовах вимушеного переселення, без стабільного джерела доходу та соціальних зв'язків у новій країні. У чужій країні, без роботи, без підтримки родини, в умовах правової та соціальної невизначеності, вона опинилася в особливо вразливому становищі. У таких обставинах неправомірне списання грошових коштів з рахунку АТ КБ «Приватбанк» суттєво вплинуло на психоемоційний стан позивачки, спричинило їй душевні страждання, посилило відчуття беззахисності, невизначеності та тривоги за добробут дитини. Ці кошти були для неї критично важливими для забезпечення основних життєвих потреб у період матеріальної нестабільності, і могли бути витрачені на житло, харчування, медичні чи інші нагальні потреби за кордоном. Факт безпідставного втручання банку у право власності на кошти, вчинений у час, коли позивачка перебувала у вразливому становищі, позбавлений не лише правового, але й морального виправдання. Це обумовлює глибоке моральне потрясіння, відчуття несправедливості, приниження, а також зниження рівня довіри до банківської системи в цілому. У цих умовах будь-які, навіть незначні кошти, мали для неї надзвичайно високу цінність - як засіб виживання, забезпечення потреб дитини, покриття витрат на житло, харчування, медичну допомогу. Несподіване та неправомірне списання банком особистих коштів стало для позивачки сильним емоційним ударом. Позивачка не могла оперативно звернутися до установи або отримати роз'яснення щодо підстав таких дій, що лише ускладнило її емоційний стан. Зважаючи на ситуацію - вимушене переселення, фінансова нестабільність, відповідальність за дитину - дії банку мали для неї не лише матеріальні, а й глибокі моральні наслідки. Позивачка страждала від безсоння, постійного відчуття тривоги, плаксивості, втрати контролю над власним життям. Усе це є ознаками моральної шкоди, спричиненої неправомірними діями відповідача. Вважає, що дії АТ КБ «ПриватБанк» порушили не лише майнові, а й немайнові права позивачки, спричинили їй значні моральні страждання, що підлягають компенсації. В подальшому безпідставне списання коштів потягло за собою неодноразові звернення ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк», до Відділу ДВС в м. Луцьку Західного МУМЮ, пошук адвоката та до суду з метою захисту своїх прав, то такі дії відповідача очевидно завдали душевні та моральні страждання позивачці, які вона оцінює в розмірі 6000 гривень. На підставі викладеного, просить стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» безпідставно списані кошти в розмірі 21682,58 грн. та 2652,33 грн. відсотків за користування безпідставно набутими коштами, 6000 грн. моральної шкоди, 6000 на професійну правничу допомогу.
21 жовтня 2025 року від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву відповідно до якого остання просила у задоволенні позову відмовити. Зазначає, що АТ КБ «ПриватБанк» не заперечує, що позивачка немає заборгованості відповідно до рішення суду. Кошти у сумі 21682, 58 грн. знаходяться на рахунку НОМЕР_2 та не зараховані на жодні зобов'язання позивачки. Звертаючись із адвокатським запитом до банку, сторона позивача не вказала жодних реквізитів щодо переказу коштів на відповідні рахунки ОСОБА_1 . Відтак, відповідач був позбавлений можливості повернути кошти на рахунки позивача. До позовної заяви не надано доказів, що сама позивачка зверталась до банку про повернення коштів, а банк їй відмовив. Отже, позивачка не надала доказів порушення її прав. Крім того, позивачкою не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що внаслідок рішень, дій чи бездіяльності відповідача їй завдано моральних страждань. У свою чергу, заперечує щодо стягнення витрат на правничу допомогу у зв'язку з невизнанням обставин, які описані у позові, повністю. Проте, якщо суд прийде до висновку про задоволення позову, АТ КБ «ПриватБанк» просить зменшити розмір витрат на правову допомогу до 1000 грн.
27 жовтня 2025 року від представника позивача надійшла відповідь на відзив. В обгрунтування своїх заперечень щодо позову зазначає, що доводи відповідача про відсутність порушення прав позивачки є безпідставними та такими, що суперечать матеріалам справи. АТ КБ «ПриватБанк» не заперечує факт безпідставного утримання коштів у сумі 21 682,58 грн, що належали позивачці, але намагається виправдати бездіяльність, посилаючись на нібито відсутність реквізитів для повернення. Разом із тим, відповідач мав усі необхідні відомості для повернення коштів, оскільки вони були списані з конкретного рахунку позивачки безпосередньо самим відповідачем. Банк, як професійна фінансова установа, зобов'язаний діяти сумлінно, розумно та в інтересах споживача фінансових послуг згідно положень Закону України «Про банки та банківську діяльність», а не чекати додаткових реквізитів від клієнта, якщо має дані про походження коштів. Більше того, відповідач є банківською установою в якій у позивачки було відкрито банківські рахунки, а відтак відповідач володів інформацією про реквізити рахунку з якого були списані кошти. Твердження АТ КБ «ПриватБанк» про те, що позивачка не зверталася до банку з вимогою про повернення коштів, є безпідставними та не відповідають фактичним обставинам справи. До звернення з позовом представник позивачки, діючи на підставі ордера та в межах наданих повноважень, направила двічі на адресу відповідача вимогу про повернення безпідставно списаних коштів. У своїх листах банк жодного разу не зазначив про необхідність подання позивачкою будь-яких додаткових реквізитів для повернення коштів. Таким чином, наведені у відзиві твердження відповідача, що «позивачка не надала реквізити для повернення коштів, чим позбавила банк можливості їх повернути», є надуманими, суперечать власній письмовій відповіді банку та мають ознаки спроби перекласти відповідальність на споживача. У даній справі дії банку призвели до безпідставного втручання у право власності позивачки на кошти, вчиненого у період її вимушеного перебування за кордоном у зв'язку з війною, що завдало їй значних душевних переживань, почуття беззахисності та тривоги за добробут дитини. Заявлена до відшкодування сума у 6 000 грн не може вважатися надмірною, вона має символічний і справедливий характер, спрямований не на збагачення, а на відновлення порушеного немайнового блага та справедливу сатисфакцію за допущене порушення. Витрати на правничу допомогу у розмірі 6000 грн. є реальними, обґрунтованими і співмірними зі складністю справи.
28 жовтня 2025 року представник позивача подала до суду доповнення до відзиву на позовну заяву. Зазначає, що факт неправомірного автоматичного списання коштів позивач не заперечує. Дії банку зі списання коштів з дебетного рахунку були відповідно до договору. Проте, відповідно до доказів наданих стороною позивача банк здійснив автоматичне погашення заборгованості з рахунку позивачки після сплати коштів позивачкою на рахунок ДВС не відповідає фактичним обставинам. Так, відповідно до платіжних інструкцій наданих позивачкою, остання здійснила оплату боргу у сумі 19170,10 грн. на рахунок ДВС 24 жовтня 2024 року через рахунок іншого банку (АТ «ОЩАДБАНК»). Відповідач (АТ КБ «ПриватБанк») здійснив погашення боргу 27 жовтня 2024 року з дебетного рахунку позивачки у загальній сумі 21682,58 грн. Проте, грошові кошти на рахунок відповідача надійшли саме з рахунку ДВС 29 жовтня 2024 року 14:26:00 год. у сумі 19170,10 грн., тому не зрозумілим є чому сума до стягнення безпідставно отриманих коштів у позові становить 21682,58 грн., якщо сума коштів, які надійшли з ДВС після повного погашення заборгованості за договором становить 19170,10 грн. Відтак, суму, яку отримав банк за рішенням суду становить 19170,10 грн., дана сума є не зарахованою на жодне зобов'язання позивачки, оскільки погашення боргу відбулось раніше ніж надійшли кошти з ДВС стягувачу. Відповідач вважає, що невчасне зарахування коштів стягувачу протягом 5 днів ДВС є порушенням прав позивачки саме державною виконавчою службою. Отже, саме дії ДВС щодо невчасного зарахування коштів на рахунок стягувача призвело до подвійного виконання рішення суду. Відтак, вини банку немає. Саме ДВС має бути належним відповідачем у справі, а також звернутись з вимогою до банку про повернення коштів боржника на рахунок платника. Позов поданий не того відповідача є самостійною підставою для відмови у позові повністю. АТ КБ «ПриватБанк» звертає увагу суду, що кошти були отримані/утримані на підставі рішення суду, а не безпідставно. Навіть якщо ця підстава (наприклад, рішення суду, яке згодом було виконано) виявилася зміненою, сам факт наявності юридичної підстави виключає застосування ст. 1212 ЦК України. Відповідач вважає, що позивачем невірно застосовано період, суму коштів, що підлягають стягненню та на які нараховано інфляційні. Касаційний цивільний суд Верховного Суду у постанові від 11.08.2021 у справі № 757/54752/15-ц вказав, що проценти нараховуються лише з моменту, коли особа дізналась або повинна була дізнатися про необхідність повернення коштів (наприклад, з моменту з моменту отримання вимоги 08 травня 2025 року). Відтак, як сума, що підлягає стягненню та сума нарахованих 3% та інфляційних не підлягають задоволенню у зв'язку з недоведеністю.
У судовому засіданні представник позивача заявлені позовні вимоги підтримала у повному обсязі, з підстав викладених у позовній заяві та відповіді на відзив.
Представник відповідача в судовому засіданні заперечувала щодо задоволення позову, посилаючись на доводи, які викладені у відзиві на позовну заяву.
Представник третьої особи в сужове засідання не з'явився, причини неявки суду не повідомив.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши та оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.
Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області у цивільній справі №161/15649/21 задоволено частково позов АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Вирішено стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором б/н від 29 травня 2007 року в розмірі 22311, 82 грн. та 2056, 88 грн. судового збору. Рішення суду набрало законної сили та на його виконання видано виконавчий лист.
23 червня 2022 року було відкрито виконавче провадження №69280339.
24 жовтня 2024 року ОСОБА_1 самостійно здійснила повне погашення заборгованості у виконавчому провадженні.
25 жовтня 2024 року державним виконавцем було винесено постанову про зняття арешту з рахунків позивачки у зв'язку з погашенням заборгованості, виконавчого збору та виконавчих витрат.
В період з липня 2023 року по жовтень 2024 державним виконавцем в рамках виконавчого провадження було стягнуто кошти за виконавчим документом, які були перераховані на рахунок стягувача, що підтверджується копіями платіжних документів, а саме: 11 липня 2023 року - 138,60 гривень; 05 лютого 2024 року - 360,00 гривень; 11 березня 2024 року - 4700,00 гривень; 28 жовтня 2024 року - 19170,10 гривень, а всього разом 24 368, 70 гривень.
18 листопада 2024 року державним виконавцем було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження № 69280339 на підставі п.9 ч. 1 ст.39 Закону України «Про виконавче провадження», тобто у зв'язку з фактичним виконанням ОСОБА_1 рішення суду.
27 жовтня 2024 року АТ КБ «ПриватБанк» здійснив списання особистих коштів позивачки з її картки НОМЕР_1 у розмірі 19 412,58 гривень з призначенням платежу «автоматичне погашення заборгованості 51**21» та 2 270,00 гривень із призначенням платежу «автоматичне погашення заборгованості 88**82», що в загальній сумі становить 21682, 58 гривень.
Позивач у своїй позовній заяві зазначає, що двічі сплатила кредитну заборгованість за одним і тим самим рішенням суду, що є порушенням ст. 61 Конституції України.
29 квітня 2025 року представником позивача на поштову адресу АТ КБ «ПриватБанк» було направлено письмову вимогу про повернення безпідставно списаних коштів з рахунку позивачки.
Листом від 08 травня 2025 року № 20.1.0.0.0/7 відповідач повідомив, що «надіслав листа до ВДВС з повідомленням про наявність переплати. Питання повернення коштів буде розглянуто Банком після отримання запиту від ДВС».
З листа ВДВС в м. Луцьку Західного МУМЮ №80914 від 23 травня 2025 року вбачається, що згідно автоматизованої системи виконавчого провадження в межах АСВП № 69280339 до відділу не надходив лист повідомлення від АТ КБ «ПриватБанк» щодо повернення переплати суми стягнутого кредитного боргу».
06 червня 2025 року представником позивача повторно направлено на адресу АТ КБ «ПриватБанк» вимогу про повернення безпідставно списаних коштів з рахунку позивачки.
20 червня 2025 року АТ КБ «ПриватБанк» надіслав відповідь про те, що «Банк надіслав до ДВС листа з повідомленням про наявність переплати за вих. №202206170062. Згідно з процедурою, для повернення переплати ДВС має надіслати до Банку відповідний запит з інформацією по платежу: №, сума, дата, обґрунтування повернення та реквізити для повернення. Питання повернення коштів буде розглянуто Банком після отримання запиту від ДВС.
З повідомлення ВДВС в м. Луцьку №95867 від 16 червня 2025 року вбачається, що виконавче провадження №69280339 завершено 18 листопада 2024 року на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження». Виконавцем на рахунок банку було перераховано суму боргу в період з липня 2023 року по жовтень 2024 року. Борг стягнуто з боржника в межах примусового виконання виконавчого провадження № 69280339 до направлення Банком повідомлення про відсутність боргу (14 травня 2025 року). Відповідно до ч. 4 ст. 19 Закону України «Про виконавче провадження» сторони зобов'язані невідкладно, не пізніше наступного робочого дня після настання відповідних обставин, письмово повідомити виконавцю про повне чи часткове самостійне виконання рішення боржником, а також про виникнення обставин, що обумовлюють обов'язкове зупинення вчинення виконавчих дій, про встановлення відстрочки або розстрочки виконання, зміну способу і порядку виконання рішення, зміну місця проживання чи перебування (у тому числі зміну їх реєстрації) або місцезнаходження, а боржник - фізична особа - також про зміну місця роботи. Відповідно до ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочате знову, крім випадків передбачених цим Законом.
Отже, з вищевикладеного слідує, що АТ КБ «ПриватБанк» після автоматичного списання кредитної заборгованості з картки позивачки зобов?язане було повідомити державного виконавця про таке погашення, що відповідно дало можливість державному виконавцю повернути сплачені в рамках виконавчого провадження позивачкою на рахунок ВДВС кошти.
Проте, АТ КБ «ПриватБанк» порушив вимоги закону та не надіслав до ВДВС в м. Луцьку Західного МУМЮ відповідне повідомлення, а направив таке повідомлення лише після того, коли позивачка звернулася до АТ КБ «ПриватБанк» з письмовою вимогою.
З урахуванням вищевикладеного, слід зазначити, що державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного МУМЮ примусове виконання вищезазначеного виконавчого листа № 161/15649/21, проведено в межах повноважень та у спосіб, визначений Законом України «Про виконавче провадження», іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону.
Тому, ВДВС у місті Луцьку діяв на підставі чинного законодавства та не порушував прав позивача за даним позовом.
Суд зазначає, що АТ КБ «ПриватБанк» вже скористався своїм правом вимагати повернення всієї суми кредиту ще в 2021 році, в результаті чого рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 26 листопада 2021 року у справі № 161/15649/21 було задоволено вимоги АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 .
Відтак, АТ КБ «ПриватБанк» не мав обґрунтованих законних підстав для примусового списання коштів з карткового рахунку позивачки.
Оскільки, АТ КБ «ПриватБанк» безпідставно провів автоматичне списання грошових коштів з належного позивачці поточного карткового рахунку, на якому знаходились кошти, оскільки згідно ст. 1071 ЦК України, можливість такого списання передбачена виключно за розпорядженням клієнта, відповідач отримав грошові кошти без достатньої правової підстави, а тому повинен їх повернути.
Позивач у позовній заяві підтверджує, що не надавала банку будь-якої згоди або розпорядження на списання грошових коштів з її карткового рахунку. Таких доказів не надано і стороною відповідача. За відсутності такого розпорядження кошти можуть бути списані за рішенням суду, а також у випадках встановлених законом або договором.
За таких обставин, суд вважає доведеним, що списання в автоматичному режимі 27 жовтня 2024 з карткового рахунку ОСОБА_1 в якості погашення заборгованості у сумі 21 682,58 гривень було здійснено без достатніх на те правових підстав, що в силу положень ст.1073 ЦК України покладає на АТ КБ «ПриватБанк» обов?язок негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта.
Твердження АТ КБ «ПриватБанк» про те, що позивачка не зверталася до банку з вимогою про повернення коштів, є безпідставними та не відповідають фактичним обставинам справи. До звернення з позовом представник позивачки, діючи в межах наданих повноважень, направила двічі на адресу відповідача вимогу про повернення безпідставно списаних коштів.
У свою чергу, у листах банк жодного разу не зазначив про необхідність подання позивачкою будь-яких додаткових реквізитів для повернення коштів.
Відповідач є банківською установою в якій у позивачки було відкрито банківські рахунки, а відтак відповідач володів інформацією про реквізити рахунку з якого були списані кошти.
Отже, наведені у відзиві твердження відповідача, що «позивачка не надала реквізити для повернення коштів, чим позбавила банк можливості їх повернути», є надуманими, суперечать власній письмовій відповіді банку та мають ознаки спроби перекласти відповідальність на споживача.
Відповідно до положень ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення глави 83 ЦК України (Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави) застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Положення цієї глави застосовуються також до вимог про відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Наявність або відсутність звернення клієнта не впливає на обов'язок банку повернути неправомірно утримані кошти з власної ініціативи після відпадання підстав для їх зберігання.
Отже, аргумент про те, що позивачка не зверталась до банку з письмовою заявою, є юридично нерелевантним, оскільки не звільняє відповідача від обов'язку діяти в межах закону та договору банківського обслуговування.
Враховуючи, що є рішення суду, яке набрало законної сили, про задоволення позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, яке добровільно виконано позивачкою, підстави для списання з карткового рахунку коштів позивачки, були відсутні.
Відтак, АТ КБ «ПриватБанк» були отримані кошти без належних правових підстав, а тому є підстави для стягнення з відповідача на користь позивача безпідставно набутих відповідачем коштів в сумі 21 682, 58 гривень.
Відповідно до ч.2 ст. 1215 ЦК України у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (ст.536 цього Кодексу).
Згідно із ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.
Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Якщо без достатньої правової підстави набуваються або зберігаються гроші (як готівкові, так і безготівкові), на них нараховуються відсотки згідно зі статтею 536 ЦК України з того часу, коли набувач дізнався або повинен був дізнатися про безпідставність набуття або збереження грошових коштів.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 02 березня 2016 року у справі № 6-2491цс15 та від 09.10.2019 року у справі № 607/19461/15-ц.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов?язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов?язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18) зроблено висновок, що «у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов?язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов?язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов?язань».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 березня 2020 року у справі № 760/6938/16-ц (провадження № 61-22875св19) зазначено, що «дія статті 625 ЦК України поширюється на всі види грошових зобов?язань незалежно від підстав їх виникнення (договір чи делікт), у тому числі й на позадоговірне грошове зобов?язання, що виникло на підставі статті 1212 ЦК України. Унаслідок чого у разі прострочення виконання зобов?язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3 % річних та інфляційні нарахування від простроченої суми відповідно до частини другої статті 625 ЦК України».
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже, правовідносини, які склалися між сторонами з приводу стягнення безпідставно отриманих коштів, за своєю правовою природою є грошовим зобов'язанням, на яке поширюється дія ч.2 ст. 625 ЦК України як спеціального виду цивільно-правової відповідальності.
Таким чином, враховуючи те, що АТ КБ «Приватбанк» з 27 жовтня 2024 року по 24 липня 2025 року без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно) використовував кошти позивачки в сумі 21 682,58 грн., тому за цей період підлягає стягненню сума відсотків за користування безпідставно набутими коштами в порядку ст. 625 ЦК України, що становить 2169,69 гривень, а також трьох процентів річних від простроченої суми з моменту прострочення виконання зобов?язання, що становить 482,64 грн., а всього разом - 2652,33 гривень.
Суд перевірив наданий стороною позивача розрахунок та погоджується з ним.
Звертаючись до суду із вказаним позовом, позивач також просить стягнути з відповідача заподіяну їй моральну шкоду, яку вона оцінює в розмірі 6000 грн.
Відповідно до вимог ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв?язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім?ї чи близьких родичів.
Згідно з ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності, обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з?ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Тобто, при вирішенні спору про стягнення моральної шкоди суду необхідно встановити: наявність заподіяної позивачу шкоди, протиправність діяння відповідача, наявність причинного зв?язку між заподіяною шкодою і протиправним діянням відповідача. При цьому кожна із вказаних обставин повинна бути підтверджена належними та допустимими доказами.
Відповідно до роз?яснень, які містяться в п. 9 постанови № 4 Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.
На переконання суду, ОСОБА_1 було завдано моральну шкоду, яка полягала у душевних стражданнях у зв'язку неправомірним списанням з її рахунку грошових коштів, оскільки протягом тривалого часу остання була позбавлена можливості належним чином використовувати свої кошти. Зазначена обставина безперечно негативно вплинула на життєдіяльність позивачки. З урахуванням суми списаних коштів, суд вважає справедливим розмір моральної шкоди 2500 грн.
Тобто, загальна сума, яка стягується з відповідача за цим позовом становить 26834, 91 грн. (21682, 58 грн. + 2652, 33 грн. + 2500 грн.).
Згідно з ч.1, ч.6 ст. 141 ЦПК України з відповідача АТ КБ «Приватбанк» в дохід держави підлягає стягненню судовий збір пропорційно розміру задоволених вимог у сумі 1071, 45 грн. (26834, 91 грн. х 1211, 20 грн./30334, 91 грн.), оскільки позивач звільнений від сплати судового збору при зверненні до суду відповідно до ч.3 ст.22 Закону України «Про захист прав споживачів».
Керуючись ст. ст. 10, 12, 13, 77-81, 263-265, 352, 354 ЦПК України, на підставі ст.ст. 15, 23, 1212, 1167 ЦК України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», третя особа, як не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Відділ державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про захист прав споживача, стягнення грошових коштів набутих без достаньої правової підстави, стягнення компенсації завданої моральної шкоди - задовольнити частково.
Стягнути з Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 21682 (двадцять одну тисячу шістсот вісімдесят дві) грн. 58 коп. безпідставно списаних грошових коштів, 2652 (дві тисячі шістсот п'ятдесят дві) грн. 33 коп. відсотків за користування безпідставно набутими коштами та моральну шкоду у розмірі 2500 (дві тисячі п?ятсот) грн.
Стягнути з Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» в дохід держави судовий збір в розмірі 1071 (одна тисяча сімдесят одна) грн. 45 коп.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а у разі складення рішення відповідно до ч. 6 ст. 259 ЦПК України з дня складення рішення в повному обсязі.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо її не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 .
Відповідач: Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», адреса місцезнаходження: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1Д, код ЄДРПОУ: 14360570.
Третя особа: Відділ державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, адреса місцезнаходження: 43006, Волинська обл., м. Луцьк, вул. Винниченка, 27А, код ЄДРПОУ: 35041461.
Рішення у повному обсязі складено 12 грудня 2025 року.
Суддя Луцького міськрайонного
суду Волинської області І.Б. Плахтій