Справа № 159/6903/25
Провадження № 2/159/2211/25
12 грудня 2025 року м. Ковель
Ковельський міськрайонний суд Волинської області в складі:
головуючого судді Денисюк Т.В.
за участю секретаря судового засідання Пустової А.Ф.
відповідача ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал»до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
У вересні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» (далі - ТОВ «ФК «Кредит-Капітал») звернулося до суду із зазначеним позовом, мотивуючи тим, що 15.04.2024 між відповідачем ОСОБА_1 і товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» (далі - ТОВ «Мілоан») був укладений у формі електронного документа з використанням електронного підпису кредитний договір №100639702 на суму 10000 грн. У зв'язку із неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань утворилась заборгованість в розмірі 41685,00 грн, з них 9600 грн основного боргу, 26085 грн проценти, 1000 грн комісія, 5000 грн неустойка.
На підставі договору №112-МЛ/Т від 24.09.2024 ТОВ «Мілоан» відступило право вимоги ТОВ «ФК «Кредит-Капітал», включивши відповідача в реєстр боржників. Позивач додаткових нарахувань не проводив.
На час пред'явлення позову ОСОБА_1 кредит не повернув, претензію позивача від 12.08.2025 залишив без реагування.
Ураховуючи наведене позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором в розмірі 41685,00 грн, 2422,40 грн судового збору і 8000 грн витрат на правничу допомогу.
03.10.2025 суд відкрив провадження у справі, на підставі пункту 1 частини шостої статті 19, частини першої статті 274 ЦПК України визначив розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
В судове засідання представник позивача не з'явився. Подав письмову заяву про розгляд справи без його участі.
Відповідач ОСОБА_1 правом подати письмовий відзив на позов не скористався. Під час судового розгляду справи підтвердив факт отримання кредитних коштів, заперечив проти розміру процентів і правничої допомоги. Контррозрахунок не надав.
Заслухавши відповідача, перевіривши матеріали справи, суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення. Датою проголошення судового рішення є 12.12.2025.
Суд встановив, що 15.04.2024 відповідач ОСОБА_1 за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи на вебсайті tengo.ua подав Анкету-заявку на кредит №100639702, в якій вказав свої персональні дані, паспорт громадянина України, пройшов перевірку у системі BankID Національного банку і використовуючи персональний одноразовий ідентифікатор 156500 уклав з ТОВ ««Мілоан» електронний кредитний договір №100639702.
Процес формування і погодження умов кредитування за заявкою ОСОБА_1 відображений у витязі з Особистого кабінету (а.с.16).
За умовами Договору кредит в розмірі 10000 грн (п.1.2) наданий строком на 345 днів до 26.03.2025, в безготівковій формі. Проценти за користування кредитом протягом першого розрахункового періоду, визначеного графіком, нараховуються за ставкою 547,50 % річних. Протягом решти строку кредитування за стандартною ставкою 912,50 % річних від фактичного залишку кредиту (п.1.5.2, п.1.5.3). Денна процентна ставка 1,99% (п.1.5). Позичальник зобов'язаний сплатити одноразову комісію в розмірі 11,5% від суми кредиту, тобто 1150 грн (п.1.5.1). Пролонгація та право позичальника продовжувати строк кредитування або строк виплати кредиту не передбачені (п.2.3). Позичальник зобов'язаний здійснювати повернення кредиту та комісії за узгодженим графіком, який є Додатком до договору (п.2.4.1). За прострочення виконання позичальником кредитних зобов'язань передбачена відповідальність у виді штрафу (п.4).
ТОВ «Мілоан» виконало зобов'язання за договором, 15.04.2024 перерахувало на відкриту на ім'я ОСОБА_1 платіжну картку НОМЕР_1 кошти у розмірі 10000 грн, що підтверджено платіжним дорученням 86993468 (а.с.17).
Як вбачається з відомості про щоденні нарахування (а.с.17-19) позивачем нарахування проведені в межах обумовленого строку кредитування (з 15.04.2024 до 24.09.2024), за процентною ставкою 1,5% в день в період з 15.04.2024 до 01.05.2024 та в подальшому за ставкою 2,5% в день.
ОСОБА_1 сплатив: 29.04.2024 - 663 грн, 30.04.2024 - 50 грн комісії, 30.04.2024 - 1587,00 грн, 15.05.2024 - 200 грн, 15.05.2024 - 50 грн комісії, 15.05.2024 - 3750,00 грн, 30.05.2024 - 50 грн комісії, 30.05.2024 - 200 грн, 30.05.2024 - 3675,00 грн.
Згідно з випискою по особовому рахунку (а.с.19 зворот) за ОСОБА_1 рахується заборгованість в розмірі 41685,00 грн, з них 9600 грн основного боргу, 26085 грн проценти, 1000 грн комісія, 5000 грн неустойка.
24.09.2024 між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» укладений Договір про відступлення права вимоги №112-МЛ/Т (а.с.20), відповідно до пункту 1.2 даного договору внаслідок передачі портфеля заборгованості новий кредитор заміняє первісного кредитора у кредитних договорах, що включені у Реєстр боржників.
Відповідно до витягу з реєстру боржників (а.с.31) до позивача перейшло право вимоги до відповідача за кредитним договором №100639702 на загальну суму 41685 грн.
Після отримання права вимоги новим кредитором проценти за користування кредитом не нараховувалися.
Висновки суду та мотиви прийнятого рішення.
Позов підлягає частковому задоволенню з таких мотивів.
Згідно зі ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини першої статті 627 ЦК України та статті 6 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (статті 626, 628 ЦК України).
Кредитний договір укладається у письмовій формі (стаття 1055 ЦК України).
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялись сторони (ст.207 ЦК України).
В силу статті 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Договір укладений в електронній формі є таким, що укладений у письмовому вигляді.
Особливості укладення кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» (далі - Закону).
Відповідно до статті 3 Закону електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до ст. 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному ч. 6 цієї статті.
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом ч. 8 ст. 11 Закону у разі, якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному ч. 6 цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Відповідно до статті 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний підпис є обов'язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувача електронного документа іншими суб'єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.
У постанові від 07.04.2021 у справі №623/2936/19 Верховний Суд сформував висновок про правомірність використання при укладенні електронного договору електронного підпису у виді одноразового ідентифікатора.
Суд встановив, що кредитний договорів, про який йдеться у справі, за формою відповідає вимогам законодавства, підписаний відповідачем одноразовим ідентифікатором, який є аналогом власноручного підпису. При укладенні договору відповідач пройшов ідентифікацію за паспортними даними, номером мобільного телефону і електронною адресою.
Відповідач, підписавши договір, не лише погодив його умови, але й скористався кредитними коштами, які перераховані на вказаний ним рахунок.
Відповідач не заперечує факт укладення кредитного договору №100639702 від 15.04.2024 та отримання коштів в розмірі 10 000 грн.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
В силу частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору ( частина перша - четверта статті 1056-1 ЦК України).
Відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина перша статті 530 ЦК України).
Відповідно до статей 512, 514 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Кредитор у зобов'язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Заміна осіб у зобов'язанні пов'язана з тим, що попередні учасники зобов'язань вибувають з цих відносин, а їх права та обов'язки переходять до суб'єктів, які їх замінюють.
Верховний Суд у постанові від 02.11.2021 у справі №905/306/17 зробив висновок про те, що для підтвердження факту відступлення права вимоги фінансова компанія, як заінтересована особа, повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належні оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр боржників, докази оплати за договором.
Відповідно до ст.516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Згідно з п.3.1.4 кредитного договору Кредитор вправі відступати, передавати та будь-яким іншим чином відчужувати свої права за цим договором на користь третіх осіб в будь- який час протягом дії договору без згоди позичальника.
Позивач підтвердив право вимоги до відповідача з приводу повернення кредитної заборгованості, долучивши до договору про відступлення права вимоги №112-МЛ/Т від 24.09.2024 платіжне доручення щодо оплати компенсації за придбані права (а.с.31), акт приймання передачі реєстру боржників, витяг з реєстру боржників, до якого під номером 942 включений ОСОБА_1 за кредитним договором №100639702.
Як підтверджено розрахунком заборгованості позивачем заявлені до стягнення нарахування проведені первісним кредитором в межах строку кредитування з 15.04.2024 до 24.09.2024, тобто до дня відступлення права вимоги.
Однак такі розрахунки не повною мірою відповідають вимогам законодавства.
У ч.5 ст.8 Закону України «Про споживче кредитування» визначено, що максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1%.
Зазначені зміни введені в дію Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» від 22.11.2023 № 498-IX та набула чинності з 24.12.2023.
Кредитний договір з відповідачем укладений у 2024 році, тобто після внесення змін до Закону України «Про споживче кредитування», а тому умови договору щодо встановлення денної процентної ставки вище 1% є нікчемними в силу положень частини п'ятої статті 8 та частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
До спірних правовідносин не можуть бути застосовані приписи п.17 Прикінцевих і перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» щодо підвищених ставок процентів у перехідний період 240 днів, оскільки відповідно до частини 2 розділу 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» умови перехідного періоду поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.
Таким чином заявлену до стягнення кредитну заборгованість необхідно перерахувати.
За період з 16.04.2024 до 29.04.2024 включно належало нарахувати за 14 днів х 100 грн (1% від 10000) = 1400 грн процентів. Відповідач сплатив 29.04.2024 - 663 грн, які спрямовані на повернення процентів. Залишок заборгованості становив 10 000 грн основного боргу, 737 грн процентів, 1150 грн комісія.
30.04.2024 належало нарахувати 100 грн процентів. Заборгованість відповідача склала 10 000 грн основного боргу, 737+100 грн процентів, 1150 грн комісія. Відповідач сплатив 50 грн на погашення комісії, 1587 грн на погашення заборгованості. Платіж повністю погасив заборгованість за процентами і частково тіло кредиту (1587-837=750; 10000-750=9250). Залишок заборгованості склав 9250 грн тіла, 0 проценти, 1100 комісії.
З 01.05.2024 до 15.05.2024 за 15 днів належало нарахувати 1387,50 грн процентів (15х9250х1%= 1387,50). Відповідач сплатив 50 грн комісії та 200 грн + 3750 грн на повернення кредиту, тобто повністю сплатив проценти і частково тіло кредиту (3750+200-1387,50=2562,50; 9250-2562,50=6687,50) залишок заборгованості склав 6687,50 грн тіло кредиту, 0 проценти, 1050 грн комісії.
З 16.05.2024 до 30.05.2024 включно належало нарахувати за 15 днів 1003,20 грн процентів (15х6687,50х1%). Відповідач сплатив 50 грн на погашення комісії та 3675,00+200 грн на повернення кредиту, тобто повністю сплатив проценти і частково повернув тіло кредиту 3675+200-1003,20=2971,80; 6687,50-2971,80=3715,70. Залишок заборгованості склав 3715,70 грн тіло кредиту, 0 проценти, 1000 грн комісія.
З 31.05.2024 до 24.09.2024 за 116 днів належало нарахувати 4310,56 грн процентів (116х3715,70 х1%=4310,56). Загальний розмір заборгованості склав 3715,70 грн тіло кредиту, 4310,56 проценти, 1000 грн комісія, всього 9026,26 грн.
При обрахунку заборгованості суд врахував комісію в розмірі 1150 грн, як правомірну.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1, статі 8 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
До загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування», Правління Національного банку України постановою від 08.06.2017 № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит.
Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.
Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).
Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.
Необхідно враховувати, що Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність послуг, пов'язаних наданням кредиту.
До безоплатних згідно зі статтею 11 Закону України «Про споживче кредитування» віднесено надання на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, інформації про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надання виписки з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформації про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншої інформації, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.
В силу частини шостої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» споживач не зобов'язаний сплачувати кредитодавцю будь-які платежі, не зазначені в договорі про споживчий кредит та/або не враховані в розрахунку денної та орієнтовної річної процентної ставки, що зазначені в договорі про споживчий кредит, крім платежів за споживчим кредитом, які не включаються до розрахунку загальних витрат за споживчим кредитом у випадках, передбачених цим Законом.
З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» (постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 496/3134/19.
Крім того, Об'єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду в постанові від 06.11.2023 по справі №204/224/21 сформувала висновок щодо застосування норми права, а саме якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов'язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Сплата комісії, пов'язаної з отриманням та обслуговуванням кредиту, передбачена умовами договору №100639702 від 15.04.2024,є складовою загальних витрат за кредитом, тому вимога про стягнення несплаченої комісії 1000 грн є правомірною і підлягає до задоволення.
Щодо вимог про стягнення неустойки суд зазначає таке.
Позивач заявив до стягнення 5000 грн неустойки, передбаченої п.4 Договору №100639702 від 15.04.2024.
Проте, відповідно до п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24.02.2022 за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 на території України введений воєнний стан. В подальшому він неодноразово продовжувався та діяв як на час укладення спірного договору позику, так і на час розгляду цієї справи.
Оскільки відповідач прострочив виконання грошового зобов'язання за кредитним договором у період дії на території України воєнного стану, пеня йому не може бути нарахована у будь-якому випадку, у зв'язку з чим в цій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Відтак загальна сума задоволених позовних вимог складає 9026,26 грн (3715,70 грн тіло кредиту, 4310,56 проценти, 1000 грн комісія), що становить 22% від заявлених 41685 грн.
Щодо стягнення судових витрат.
Згідно з частиною першою статті 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача належить стягнути пропорційно до задоволених позовних вимог 532,93 грн судового збору (2422,40х22%)
До судових витрат також відносяться витрати на правничу допомогу (ст.133 ЦПК України).
Позивачем заявлено до стягнення 8000 грн витрат на правничу допомогу. На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу позивачем надані: договір про надання правничої допомоги № 0107 від 01.07.2025 з адвокатським об'єднанням «Апологет», акт наданих послуг №Д/2182 від 20.08.2025 у справі щодо ОСОБА_1 з погодженою сумою послуг за одну справу 8000 грн.
Фактично послуги адвоката позивачем на час ухвалення судового рішення не оплачені.
Відповідач заперечив зазначений розмір витрат, вказуючи на їх необґрунтованість та відсутність реальної оплати.
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Відповідно до статті 137 ЦПК України зазначені витрати на професійну правничу допомогу несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу підлягають розподілу між сторонами ( ст.133, ст. 141 ЦПК України)
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2024 року у справі № 227/2301/21 містяться правові висновки, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 137 ЦПК України). Визначальним у цьому випадку є факт надання адвокатом правової допомоги у зв'язку з розглядом конкретної справи.
Обсяг і розмір витрат на правничу допомогу входить в предмет доказування.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05.07.2012 № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Однак для суду не є обов'язковими зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18)
Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:
- чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
- чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
- поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
- дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Крім того, відповідно до статті 137 ЦПК України суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони за критерієм співмірності із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У постанові Верховного Суду від 08.09.2021 у справі №206/6537/19 (провадження № 61-5486св21) зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі визначених у ст.137, 141 ЦПК України критеріїв.
Європейським судом з прав людини висловлена правова позиція, згідно з якою при розгляді питань компенсації витрат, понесених сторонами на отримання ними юридичної допомоги (в тому числі й під час розгляду їх справ в національних судах) задоволенню судом підлягають лише ті вимоги, по яким доведено, що витрати заявника були фактичними, неминучими, необхідними, а їх розмір розумним та обґрунтованим (остаточне рішення Європейського суду з прав людини від 10.01.2020, №33210/07 і 41866/08) та «Гуриненко проти України» (рішення Європейського суду з прав людини від 18.02.2010, №37246/04).
Відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Враховуючи характер спірних правовідносин, малозначність справи, розмір заявленої кредитної заборгованості, обсяг правничої допомоги, яка реально та фактично була необхідною для захисту інтересів позивача, суд враховує часткове задоволення позову і вважає необхідним стягнути з відповідача на користь позивача 1760 грн (8000х22%) витрат на професійну правничу допомогу.
Керуючись статтями 12, 13, 19, 76-81, 128, 137, 141, 247, 265, 268, 274 Цивільного процесуального кодексу України, статтями 3, 6, 207, 263, 512-514, 530, 536, 626-628, 638, 639, 1048, 1049, 1054, 1055, 1056-1 Цивільного кодексу України, суд
Позов задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» заборгованість за кредитним договором №100639702 від 15.04.2024 в розмірі 9026 (дев'ять тисяч двадцять шість) гривень 26 копійок (3715,70 грн тіло кредиту, 4310,56 проценти, 1000 грн комісія)
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» 532 (п'ятсот тридцять дві) гривні 93 копійки судового зборута 1760 (одну тисячу сімсот шістдесят) грн витрат на правничу допомогу.
В решті позову відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал», код ЄДРПОУ 35234236, адреса: м.Львів, вул.Смаль-Стоцького, будинок №1, корпус №28.
Відповідач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 .
Повне судове рішення складене 12.12.2025.
ГоловуючийТ. В. ДЕНИСЮК