Справа № 464/5549/24 Головуючий у 1 інстанції: Сабара Л.В.
Провадження № 22-ц/811/2648/25 Доповідач в 2-й інстанції: Шеремета Н. О.
11 грудня 2025 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого: Шеремети Н.О.
суддів: Ванівського О.М., Цяцяка Р.П.
секретаря: Підлужного В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 30 червня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Акцент-Банк» про визнання недійсними умов договору, зобов'язання вчинити дії, захист прав споживачів, -
у серпні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Акціонерного товариства «Акцент-Банк» про визнання недійсними умов договору, зобов'язання вчинити дії, захист прав споживачів.
В обгрунтування позовних вимог покликається на те, що з 2017 року є споживачем фінансових послуг, що надаються Акціонерним товариством «Акцент-Банк». У 2023 році нею виявлено, що надаючи послуги розстрочки, банк нарахував їй заборгованість за кредитним договором № б/н від 28 лютого 2017 року, яка станом на 19 лютого 2022 року становить 21343,96 грн. Однак, їй незрозумілі підстави нарахування такої заборгованості, зокрема її не повідомлено про процентну ставку та встановлення комісії за обслуговування кредиту. Вважає дії відповідача незаконними, оскільки між ними не погоджено істотних умов кредитного договору, а умови договору про споживчий кредит в частині встановлення плати за обслуговування кредиту є несправедливими та суперечать Закону України «Про захист прав споживачів». Факт обізнаності про обов'язок сплачувати за обслуговування кредиту не спростовує протиправності відповідних положень кредитного договору та їх невідповідності вимогам законодавства.
З наведених підстав просить:
- визнати недійсними умови договору між ОСОБА_1 та Акціонерним товариством «А-Банк» щодо комісії за обслуговування, встановленого (змінного, плаваючого) розміру процентів за користування, та комісії, а також частково недійсними графіки щомісячних платежів за кредитним договором в частині сплати комісії за обслуговування кредитної заборгованості, зокрема заборгованість за кредитним договором №б/н від 28.02.2017 року, як незаконну комісію банку за обслуговування кредитної заборгованості з моменту його укладення;
- зобов'язати Акціонерне товариство «А-Банк» здійснити перерахунок платежів, здійснених ОСОБА_1 за кредитними договорами, зокрема заборгованість за кредитним договором №б/н від 28.02.2017 року, з часу укладення, повернувши ОСОБА_1 надміру сплачені грошові кошти, що були спрямовані на погашення плати за обслуговування кредитної заборгованості.
Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 30 червня 2025 рокуу позові ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Акцент-Банк» про визнання недійсними умов договору, зобов'язання вчинити дії, захист прав споживачів відмовлено повністю.
Рішення суду оскаржив представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 ,в апеляційній скарзі покликається на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків суду обставинам справи.
Апелянт стверджує, що в інтересах ОСОБА_1 неодноразово звертався до Акціонерного товариства «Акцент-Банк» з вимогою про надання кредитного договору № б/н від 28 лютого 2017 року, виписки по рахунку про рух коштів та розрахунку заборгованості, вчинивши всі можливі заходи для витребування доказів на підтвердження існування між ними кредитних правовідносин, однак банком вищезазначені документи не надано, посилаючись на банківську таємницю, а у задоволенні клопотань про їх витребування суд першої інстанції безпідставно відмовив. Дії відповідача щодо нарахування заборгованості за кредитним договором № б/н від 28 лютого 2017 року в розмірі 21343.96 грн є неправомірними, оскільки проценти нараховані за процентною ставкою, що не є сталою та коливається від 784.59% до 919.18 %, а банк не повідомляв про зміну процентної ставки. Умови договору щодо встановлення комісії за обслуговування кредиту є несправедливими, оскільки всупереч принципу добросовісності їх наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Факт обізнаності позивача про свій обов'язок сплачувати плату за обслуговування кредиту не спростовує протиправність відповідних положень кредитного договору та їх невідповідності вимогам Закону України «Про споживче кредитування». З наведених підстав просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав клопотання про витребування у Акціонерного товариства «Акцент-Банк» наступних доказів: «довідку або інформацію (підтвердження) щодо кредитних договорів відносно ОСОБА_1 , копії матеріалів кредитної справи, договори, виписки, розрахунок відсотків, комісії, заборгованості, зокрема і щодо начебто заборгованості по кредитному договору № б/н від 28 лютого 2017 року; надати копії матеріалів всіх банківських кредитних справ, щодо в тому числі копії всіх договорів та паспортів споживчих кредитів, та всі графіки щомісячних платежів по кожному кредиту та виписки по рахунках щодо погашення кредитів відносно ОСОБА_1 з банком АТ «А-Банк», мотивуючи тим, що суд першої інстанції, незважаючи на клопотання представника позивачки, відмовляв у витребуванні доказів.
Частиною 1 статті 84 ЦПК України передбачено, що учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений у частинах другій та третій статті 83 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.
Оскільки ОСОБА_1 , будучи клієнткою Акціонерного товариства «Акцент-Банк», мала можливість самостійно отримати в банку документи, які її представник просить витребувати, та надати їх суду, однак вона особисто не зверталася до банку про надання їй, як клієнту банку, документів, що безпосередньо її стосуються, відтак не здійснила всіх залежних від неї дій, спрямованих на отримання доказів, які просить витребувати її представник, а матеріали справи не містять доказів на підтвердження об'єктивної неможливості самостійно надати докази, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання представника ОСОБА_1 - Винниченка М.П про витребування зазначених ним в апеляційній скарзі доказів.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на таке.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).
Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з положеннями ч.ч. 1-4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч.1 ст. 89 ЦПК України).
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що позивач, як сторона по справі, зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на правову підставу своїх вимог, однак позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження заявлених нею позовних вимог, що є підставою для відмови у задоволенні позову у зв'язку з недоведеністю.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ч. 1 ст. 526 ЦК України).
Згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
За загальним правилом, передбаченим статтею 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до частин першої-третьої, п'ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Частинами другою, третьою статті 215 ЦК України визначено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Згідно з ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Отже, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.
На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».
Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.
Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).
Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.
Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.
Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.
Відповідно до ч.ч. 1,2 статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.
Згідно з ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
Комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 покликається на те, що в укладеному між нею та Акціонерним товариством «Акцент-Банк» кредитному договорі № б/н від 28 лютого 2017 року передбачені умови щодо сплати комісії за обслуговування кредитної заборгованості, які є несправедливими.
Однак, звертаючись з позовними вимогами, ОСОБА_1 не надала суду першої інстанції доказів на підтвердження укладення кредитного договору, умови якого вона просить визнати недійсними, а також здійснення нею будь-яких платежів на виконання умов кредитного договору, в тому числі і договору № б/н від 28 лютого 2017 року.
З матеріалів справи вбачається, що адвокат Винниченко М.П. в інтересах ОСОБА_1 звертався до Акціонерного товариства «Акцент-Банк» з адвокатським запитом про надання інформації щодо кредитних договорів відносно ОСОБА_1 , зокрема і надання копії кредитного договору, виписки по рахунку і розрахунку заборгованості за кредитним договором № б/н від 28 лютого 2017 року.
Листом від 16 квітня 2025 року № 20.1.0.0.0/7-20250411/0219 Акціонерне товариство «Акцент-Банк» у відповідь на адвокатський запит повідомило, що банк не має права розкрити банківську таємницю.
Статтею 60 Закону України «Про банки і банківську діяльність» передбачено, що інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку в процесі діяльності клієнта та взаємовідносин з ним чи третіми особами при наданні послуг банку, є банківською таємницею.
Згідно з п. 1. ч. 1 ст. 62 Закону України «Про банки і банківську діяльність» інформація щодо юридичних та фізичних осіб, що становить банківську таємницю, розкривається банками на запит або з письмового дозволу відповідної юридичної чи фізичної особи.
При цьому, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів звернення ОСОБА_1 як клієнта Акціонерного товариства «Акцент-Банк», щодо надання банком інформації, що стосується її особисто, яка становить банківську таємницю та відмови банку надати їй, як клієнту банку, інформацію щодо укладених між позивачем та банком кредитних договорів.
Частиною 2 статті 83 ЦПК України передбачено, що позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.
Однак, зміст позовної заяви свідчить про те, що до неї, всупереч вимогам статті 81 ЦПК України, не долучено належних та допустимих доказів на підтвердження заявлених позовних вимог.
З огляду на те, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, зважаючи на принцип диспозитивності, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених ЦПК України випадках.
Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Разом з тим, позивачка, всупереч вимогам ч. 1 ст. 81 ЦПК України не надала доказів на підтвердження укладення нею договору № б/н від 28 лютого 2017 року, наявності в такому договорі умов щодо сплати комісії за обслуговування кредиту та здійснення нею платежів на погашення заборгованості, які б зараховувалися банком як плата за комісією за обслуговування кредиту.
Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Акцент-Банк» про визнання недійсними умов договору, зобов'язання вчинити дії, захист прав споживачів.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про витребування кредитного договору та виписки по рахунку про рух коштів, не заслуговують на увагу, оскільки представник позивача не надав належних та допустимих доказів неможливості отримання таких доказів безпосередньо ОСОБА_1 , яка будучи стороною договору не була позбавлена можливості самостійно звернутися до банку щодо надання їй вищезазначених документів, однак своє право не реалізувала.
Покликання апелянта на несправедливі умови договору про споживчий кредит щодо встановлення плати за обслуговування кредиту не підтверджуються матеріалами справи, оскільки позивачкою не надано доказів на підтвердження укладення між нею та Акціонерним товариством «Акцент Банк» договору про споживчий кредит, в якому, на думку апелянта, містяться несправедливі умови, зокрема і щодо встановлення плати за обслуговування кредиту.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, які достатньо мотивовані.
Європейський суд з прав людини вказує на те, що «пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов'язує суди давати вмотивування своїх рішень, хоч це не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо вмотивування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, може бути визначено лише у світлі конкретних обставин справи» (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» («Pronina v. Ukraine») від 18 липня 2006 року, заява № 63566/00, § 23).
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Стаття 375 ЦПК України передбачає, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки оскаржуване рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, апеляційна скарга не підлягає до задоволення.
Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384 ЦПК України, суд, -
апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Рішення Сихівського районного суду м. Львова від 30 червня 2025 року- залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення постанови.
Постанова складена 11.12.2025 року.
Головуючий: Н.О. Шеремета
Судді: О.М. Ванівський
Р.П. Цяцяк