Справа № 450/4001/19 Головуючий у 1 інстанції: Кіпчарський М.О.
Провадження № 22-ц/811/660/23 Доповідач в 2-й інстанції: Шандра М. М.
12 грудня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:
головуючого судді: Шандри М.М.
суддів: Крайник Н.П., Левика Я.А.
секретаря: Чижа Л.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Сокільницької сільської ради Львівського району Львівської області на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 27 січня 2022 року у справі за позовом Автогаражного кооперативу «Сокільники» до ОСОБА_1 , Сокільницької сільської ради Львівського району Львівської області, третя особа - Головне управління Держгеокадастру у Львівській області, про визнання недійсним рішення та скасування запису про реєстрацію права власності на земельну ділянку,
Автогаражний кооператив «Сокільники» (далі - АГК «Сокільники», кооператив) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , Сокільницької сільської ради Львівського району Львівської області, третя особа - Головне управління Держгеокадастру у Львівській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Львівській області), про визнання недійсним рішення сільської ради та скасування запису про реєстрацію права власності на земельну ділянку.
В обґрунтування позовних вимог кооператив зазначав, що рішенням виконавчого комітету Радянської районної ради народних депутатів м. Львова від 08 квітня 1986 року № 180 (далі - рішення районної ради від 08 квітня 1986 року № 180) створено кооператив «Сокільники», затверджено його статут і виділено йому земельну ділянку у розмірах, встановлених рішенням виконавчого комітету Львівської обласної ради народних депутатів від 31 березня 1986 року № 160 (далі - рішення обласної ради від 31 березня 1986 року № 160).
Позивач указував, що кооперативу було надано в користування земельну ділянку, площею 5,00 га (для будівництва гаражів) та площею 2,0 га(для будівництва гаражів та під'їзної дороги до них), що підтверджується державними актами на право користування землею: від 1986 року, від 1987 року відповідно (реєстрові номери: 268, 313 відповідно).
Земельна ділянка, яка перебуває у користуванні кооперативу, включена в межі села Сокільники. Рішенням сесії Сокільницької сільської ради від 06 серпня 2019 року № 764 земельну ділянку, площею 0,0385 га, кадастровий номер 4623686400:01:001:1031, яка знаходиться у користуванні АГК «Сокільники», передано у приватну власність ОСОБА_1 (для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд), за яким 17 вересня 2019 року зареєстровано право власності на вищезазначену земельну ділянку, хоча право користування АГК «Сокільники» спірною земельною ділянкою у встановленому законом порядку не припинялося.
Кооператив, посилаючись на відповідні норми ЗК України, вказував, що земельні ділянки, які перебувають у користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування іншим особам за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом. Сокільницька сільська рада, передаючи спірну земельну ділянку ОСОБА_1 , знала про те, що земельна ділянка перебуває у користуванні кооперативу, проте не отримала від останнього згоди на її відчуження.
З урахуванням наведеного, АГК «Сокільники» просив суд визнати недійсним рішення Сокільницької сільської ради від 06 серпня 2019 року № 764 у частині передачі у власність ОСОБА_1 земельної ділянки, кадастровий номер 4623686400:01:001:1031, та скасувати запис № 33294561 про реєстрацію права власності за ним на вказану земельну ділянку.
Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 27 січня 2022 року позов АГК «Сокільники» задоволено.
Визнано недійсним рішення Сокільницької сільської ради № 764 від 06 серпня 2019 року в частині передачі ОСОБА_1 у власність земельної ділянки площею 0,0385 га, кадастровий номер 4623686400:01:001:1031 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд.
Скасовано запис №33294561 про реєстрацію за ОСОБА_1 права власності на земельну ділянку площею 0,0385 га, кадастровий номер 4623686400:01:001:1031.
Скасовано арешт земельної ділянки площею 0,0385 га, кадастровий номер 4623686400:01:001:1031, яка належить на праві власності ОСОБА_1 , накладений ухвалою Пустомитівського районного суду Львівської області від 03 березня 2020 року.
Стягнуто з відповідачів на користь АГК «Сокільники» судові витрати розміром 13 893,00 грн, а саме по 6 946,50 грн з ОСОБА_1 та Сокільницької сільської ради Львівського району Львівської області.
Рішення суду оскаржила Сокільницька сільська рада Львівського району Львівської області.
В апеляційній скарзі покликається на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків суду обставинам справи.
Апелянт стверджує, що суд першої інстанції невиправдано порушив право ОСОБА_1 на мирне володіння майном, не встановивши при цьому обставин, які могли б свідчити про недобросовісність відповідача, а добросовісний набувач не може відповідати у зв'язку з допущеними порушеннями інших осіб. Зазначає, що ризик будь-якої помилки державного органу, має покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються, відтак намагання виправити допущену в минулому органом влади помилку не може мати наслідком непропорційне втручання в право відповідача та перекладати на нього усі негативні наслідки такої помилки. Вказує, що пред'явлення вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на майно за володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права, а вимога про витребування земельної ділянки з незаконного володіння є ефективним способом захисту права, відтак позивачем обрано неефективний спосіб захисту, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог. Вважає, що оскаржуваним рішенням суду фактично оформлено право позивача на користування земельною ділянкою всупереч процедурі, передбаченій законодавством, чим порушено право комунальної власності територіальної громади Сокільницької сільської ради Львівської області. Судом не враховано те, що позивачем не надано державних актів на право користування землею, виданих саме АГК «Сокільники», а надано лише акти про надання землі в користування Товариству «Автолюбитель УРСР», яке припинило свою діяльність 26 вересня 1990 року. На думку апелянта, наявний в матеріалах справи висновок експерта не може бути бути належним та допустимим доказом, оскільки такий надано без топографо-геодезичних робіт, які судовий експерт самостійно не виконував, а профільного спеціаліста не залучав.
З наведених підстав просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Постановою Львівського апеляційного суду від 29 серпня 2022 року апеляційну скаргу Сокільницької сільської ради залишено без задоволення.
Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 27 січня 2022 року залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 22 лютого 2023 року касаційну скаргу Сокільницької сільської ради Львівського району Львівської області задоволено частково. Постанову Львівського апеляційного суду від 29 серпня 2022 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Учасники справи у судове засідання апеляційної інстанції не з'явились, хоча були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи,від Сокільницької сільської ради надійшло письмове клопотання про розгляд справи за відсутності її уповноваженого представника, тому неявка учасників, відповідно до ч.2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи, який проводиться за їхньої відсутності, а фіксування судового процесу згідно ч.2 ст. 247 ЦПК України за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скаргу слід задовольнити з таких підстав.
Згідно із ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.1, ч.6 ст. 81 ЦПК України).
Згідно із 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів вважає, що рішення суду таким вимогам не відповідає.
Рішенням виконавчого комітету Радянської районної ради народних депутатів м. Львова від 08 квітня 1986 року № 180 створено ГК «Сокільники» ДТ «Автолюбитель УРСР» м. Львова, затверджено його статут.
У пункті 5 вказаного рішення зазначено, що гаражному кооперативу виділена земельна ділянка в розмірах, встановлених рішенням виконавчого комітету Львівської обласної ради народних депутатів від 31 березня 1986 року № 160 (а. с. 17, т. 1).
Відповідно до рішення виконавчого комітету Львівської обласної ради народних депутатів від 31 березня 1986 року № 160 і додатку № 1 до нього ДТ «Автолюбитель УРСР» м. Львова надано на території радгоспу «Львівський» у постійне користування 5,0 га землі під будівництво гаражів (а. с. 13, т. 1).
Рішенням виконавчого комітету Радянської районної ради народних депутатів м. Львова від 13 листопада 1990 року № 671 ГК «Сокільники» ДТ «Автолюбитель УРСР» м. Львова для будівництва гаражів та під'їзної дороги до них виділено додатково земельну ділянку в розмірах, встановлених рішенням обласної ради від 30 вересня 1987 року № 404 (а. с. 14, т. 1).
Рішенням виконавчого комітету Львівської обласної ради народних депутатів від 30 вересня 1987 року № 404 і додатком № 2 до нього ДТ «Автолюбитель УРСР» м. Львова надано на території радгоспу «Львівський» у постійне користування 2,2 га землі під будівництво кооперативних гаражів та під'їзної дороги до них (а. с. 12, т. 1).
Факт передачі в користування вказаних земельних ділянок підтверджується: актом вибору земельної ділянки під розміщення від 22 червня 1984 року, актами приймання проєктної продукції від 19 травня 1986 року, від 30 листопада 1987 року (а. с. 118-122, т. 1).
Відповідно до Державного акта на право користування землею серії Б № 059706, виданого у 1986 році, Радянській районній раді м. Львова «Автолюбитель УРСР» на території радгоспу «Львівський» Пустомитівського району в районі с. Сокільники передано у безстрокове і безоплатне користування земельну ділянку, площею 5,0 га, в межах згідно з планом землекористування, для будівництва гаражів. Даний акт виданий виконавчим комітетом Пустомитівської районної ради народних депутатів (далі - Пустомитівська районна рада), на якому підписи посадових осіб завірені печаткою, акт зареєстрований за № 268, у ньому наявні план землекористування ділянки та опис меж (а. с. 10-11, т. 1).
Рішенням Пустомитівської районної ради від 15 жовтня 1987 року № 481 затверджено встановлені межі і розміри землекористування та прийнято рішення видати Радянській районній раді «Автолюбитель УРСР» м. Львова державний акт на право користування землею, площею 2,0 га (а. с. 123, т. 1).
Згідно з Державним актом на право користування землею серії В № 041302, виданого у 1987 році, Радянській районній раді «Автолюбитель УРСР» м. Львова передано у безстрокове і безоплатне користування земельну ділянку, площею 2,0 га, для будівництва металевих гаражів і під'їзної дороги до них, яка знаходиться на території радгоспу «Львівський» Пустомитівського району. Акт виданий виконавчим комітетом Пустомитівської районної ради, на якому підписи посадових осіб завірені печаткою, зареєстрований за № 313, у ньому наявні план земельної ділянки та опис меж (а. с. 8-9, т. 1).
У «Схемі розширення АГК «Сокільники» на землях Пустомитівського району», яка погоджена, у тому числі, головою Сокільницької сільської ради, позначено місце знаходження земельної ділянки як: «кооп.гаражів 6.0», визначено межі даної земельної ділянки та вказана під'їзна дорога, а на доданому «Плані земельної ділянки» визначені площа, межі та наявні геодезичні відмітки (а. с. 15-16, т. 1).
Відповідно до повідомлення ГУ Держгеокадастру у Львівській області від 15 травня 2020 року, скерованого голові АГК «Сокільники», Управлінням з контролю за використанням та охороною земель на підставі наказу від 13 березня 2019 року № 158 проведено захід державного контролю за дотриманням вимог земельного законодавства та встановлено, що земельна ділянка, загальною площею 7,0 га, яка перебуває в користуванні АГК «Сокільники», відповідно до проєкту землеустрою щодо зміни межі с. Сокільники, затвердженого рішенням Пустомитівської районної ради від 22 квітня 2016 року № 81, була включена в межі с. Сокільники.
Рішенням Сокільницької сільської ради від 21 грудня 2017 року № 410 затверджено детальний план території індивідуальної житлової забудови по АДРЕСА_1 та сформовано 7 земельних ділянок, у тому числі, земельна ділянка, площею 0,0385 га, кадастровий номер 4623686400:01:001:1031, для будівництва та обслуговування житлового будинку, речове право власності на яку зареєстровано 17 вересня 2019 року.
Згідно з листом Управління з контролю за використанням та охороною земель ГУ Держгеокадастру у Львівській області від 17 квітня 2020 року № 19-1779/0/1-20 під час проведення контролю встановлено, що Сокільницькою сільською радою при прийнятті рішень про затвердження проєктів землеустрою та передачу земельних ділянок у приватну власність не враховано, що частина даних земельних ділянок знаходиться у постійному користуванні іншого землекористувача, чим порушено вимоги пункту 6 статті 118 ЗК України (а. с. 198-201, т. 1).
Висновком земельно-технічної експертизи від 02 листопада 2020 року № 030/20, який підтверджено експертом ОСОБА_2 у судовому засіданні, складеним за заявою АГК «Сокільники», земельна ділянка, кадастровий номер 4623686400:01:001:1031, яка належить на праві приватної власності ОСОБА_1 , накладається на земельну ділянку, яка перебуває у постійному користуванні АГК «Сокільники» на підставі державного акту на право користування землею серії В № 059708, зареєстрованого за № 268 від 1986 року (а. с. 82-91, т. 2).
Згідно з платіжних доручень: від 08 липня 1997 року № 17; від 16 жовтня 1997 року № 31; від 21 грудня 1998 року № 35, АГК «Сокільники» здійснював у місцевий бюджет Сокільницької сільської ради плату за землю за 1996-1998 роки (а. с. 132-133, т. 1).
АГК «Сокільники» регулярно сплачує у місцевий бюджет Сокільницької сільської ради земельний податок за 7,0 га, що підтверджується копіями платіжних доручень, у тому числі, такі оплати здійснені поквартально за період із січня 2016 року по вересень 2019 року (15 оплат) (а. с. 60-74, т. 1), «Розрахунками земельного податку», «Звітами про пільги на земельний податок», «Відомостями про наявні земельні ділянки» за період із 1998 року по 2018 рік (а. с. 7-74, т. 2).
Судами встановлено, що АГК «Сокільники» є належним позивачем у справі, створений у 1986 році ГК «Сокільники» ДТ «Автолюбитель УРСР» в подальшому змінив назву на АГК «Сокільники» і є законним користувачем спірної земельної ділянки (а. с. 29, 30, 33-34, 40, 41-46, 52-59, 141, т. 1).
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а статтею 13 - на ефективний спосіб захисту прав. Це означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом захисту певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.
Відповідно до частин першої, другої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.
Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
З урахуванням цього правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.
Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16).
Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.
Тлумачення вказаних норм права свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Загальний перелік способів захисту цивільного права та інтересів визначені у статті 16 ЦК України, в якій зазначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, від 06 квітня 2021 року у справі № 925/642/19).
Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача.
При розгляді справи суд має з'ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Проте, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, але є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.
Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин (постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 378/596/16-ц, від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20).
У цій справі, АГК «Сокільники» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , Сокільницької сільської ради, в якому просив суд визнати недійсним рішення сільської ради у частині передачі у власність ОСОБА_1 земельної ділянки, кадастровий номер 4623686400:01:001:1031, й скасувати запис № 33294561 про реєстрацію права власності за ним на вказану земельну ділянку, посилаючись на те, що вказана земельна ділянка знаходиться у постійному користуванні кооперативу, накладається на його земельні ділянку.
Однак усталеною є практика Великої Палати Верховного Суду про неефективність такого способу захисту прав особи, як визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яке виконано на час звернення з позовом до суду. Зазначене рішення вичерпало свою дію виконанням (близькі за змістом висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, пункт 9.67; від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21, пункт 8.13; від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21, пункт 180; від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18, пункт 143).
Оскаржуване рішення Сокільницької сільської ради № 764 від 06 серпня 2019 року вичерпало свою дію виконанням, тому визнання цього рішення недійсним не поновить порушене право або законний інтерес позивача.
Крім того, рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване. Цей підхід у судовій практиці також є усталеним [див., наприклад, постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2019 у справі № 911/3681/17 (пункт 39), від 15.10.2019 у справі № 911/3749/17 (пункт 6.27), від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18 (пункт 35), від 01.02.2020 у справі № 922/614/19 (пункт 52), від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 (пункт 83), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 109), від 08.08.2023 у справі № 910/5880/21 (пункт 53)]. Тому під час розгляду справи, в якій на вирішення спору може вплинути оцінка рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування як законного або протиправного (наприклад, у спорі за віндикаційним позовом), не допускається відмова у позові з тих мотивів, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування не визнане судом недійсним, або що таке рішення не оскаржене, відповідна позовна вимога не пред'явлена. Під час розгляду такого спору слід виходити з принципу jura novit curia - «суд знає закони». Тому суд незалежно від того, оскаржене відповідне рішення чи ні, має самостійно дати правову оцінку рішенню органу державної влади чи місцевого самоврядування та викласти її у мотивувальній частині судового рішення [постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 109), від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21 (пункт 181)].
Отже, у такій категорії спорів позивач може, зокрема, обґрунтовувати свій позов протиправністю рішення органу місцевого самоврядування, відповідно до якого відповідачу було передано частину земельної ділянки, яка накладається на земельну ділянку, що знаходиться у постійному користуванні кооперативу. Натомість суд має надати оцінку відповідному рішенню органу місцевого самоврядування в мотивувальній частині судового рішення.
Крім того, згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», який набрав чинності з 16 січня 2020 року, статтю 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» викладено у новій редакції. На підставі пунктів 1, 2, 3 частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній із 16 січня 2020 року) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.
Тобто виконанню підлягають виключно судові рішення: 1) про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 2) про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 3) про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, тобто до їх переліку не належить судове рішення про скасування запису щодо державної реєстрації права.
З огляду на вказане вимога позивача про скасування запису щодо державної реєстрації права також є неналежним способом захисту.
Колегія суддів звертає увагу на таке.
Згідно зі статтею 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Відповідно до частини першої статті 92 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.
Як слідує з аналізу частини першої статті 92 ЗК України, право постійного користування земельною ділянкою передбачене лише для такої земельної ділянки, яка перебуває у державній або комунальній власності. Оскільки право постійного користування земельною ділянкою приватної власності законом не передбачено, то наявність у ОСОБА_1 права приватної власності на земельну ділянку є перешкодою для реалізації права користування АГК «Сокільники».
Отже, позивачеві належить право на захист від порушень, пов'язаних із володінням земельною ділянкою.
Серед способів захисту майнових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння у порядку статей 387-388 ЦК України (віндикаційний позов).
Віндикаційний позов є позовом речовим і як такий належить до речових способів захисту права власності. Його зміст полягає у вимозі неволодіючого власника до володіючого невласника про повернення речі в натурі. При цьому відповідно до статті 396 ЦК України за допомогою віндикаційного позову може захищатися володіння також і носія іншого речового права (титульного володільця), а не тільки права власності. Безпосередня мета віндикації полягає у відновленні володіння власника (титульного володільця), що, у свою чергу, забезпечує можливість використання ним усього комплексу правомочностей, що складають належне йому речове право (пункт 141 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2024 року у справі № 910/2592/19).
Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права. Задоволення віндикаційного позову є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Водночас такий запис вноситься виключно в разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою (див. пункти 84, 85 постанови Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 466/8649/16-ц (провадження № 14-93цс20)).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 січня 2025 року у справі № 446/478/19 (провадження № 14-90цс23) також вказала, що у тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 85, 86), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (пункт 38), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (пункт 34), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 74), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 148).
В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 09 липня 2025 року у справі № 472/184/20 (провадження № 61-15126св24) зазначено, що «Велика Палата Верховного Суду виснувала, що не може бути належним (правомірним) спосіб захисту, який спричиняє втручання у право на майно, щодо якого немає спору. Крім того, встановивши, що частина земельної ділянки відповідача накладається на землі позивача, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що у спорах з подібними обставинами належним способом захисту є віндикаційний позов про витребування частини земельної ділянки, що накладається… Належним способом захисту є звернення до суду з віндикаційним позовом про витребування тієї частини земельної ділянки, яка, на думку позивачки, належить їй, але незаконно знаходиться у володінні відповідачки-2. Проте позивачка з такими вимогами до суду не зверталася».
Отже, належним способом захисту права особи, яка позбавлена володіння земельною ділянкою, є віндикаційний позов.
Відповідно до положень п.2 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити його.
Відповідно до ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
За таких обставин, рішення суду слід скасувати та ухвалити нову постанову про відмову у задоволенні позову у зв'язку із обранням позивачем неналежного способу захисту.
Згідно з ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складання повного судового рішення.
Керуючись ст.ст. 367, 368, п.2 ч.1 ст. 374, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу Сокільницької сільської ради Львівського району Львівської області задовольнити.
Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 27 січня 2022 року скасувати та ухвалити нову постанову.
У задоволенні позову Автогаражного кооперативу «Сокільники» до ОСОБА_1 , Сокільницької сільської ради Львівського району Львівської області, третя особа - Головне управління Держгеокадастру у Львівській області, про визнання недійсним рішення та скасування запису про реєстрацію права власності на земельну ділянку - відмовити.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня її ухвалення.
Повний текст постанови складено: 12.12.2025
Головуючий
Судді