Справа № 2-о-139/2008 Головуючий у 1 інстанції: Данко В.В.
Провадження № 22-ц/811/1929/25 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В.
09 грудня 2025 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Ніткевича А.В.,
суддів: Бойко С.М., Копняк С.М.,
секретаря Гаврилюк Я.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Львівської міської ради на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 05 вересня 2008 року в складі судді Данка В.В. у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа Обласне комунальне підприємство Львівської обласної ради "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" про встановлення факту володіння нежитловими приміщеннями,-
встановив:
У серпні 2008 року заявниця ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про встановлення факту володіння, просила встановити факт володіння на праві приватної власності нежитловим приміщенням загальною площею 35,2 кв.м., позначеними в технічному паспорті під літерами 12-1, 12-2, 12-3, 12-4, 12-5, яке знаходиться в будинку АДРЕСА_1 , зобов'язати ОКП «БТІ та ЕО» провести державну реєстрацію належного їй права приватної власності майна, нежитлового приміщення на АДРЕСА_1 .
Заяву обґрунтовувала тим, що протягом п'ятнадцяти років працює двірником у ЖЕК-301, а після його реорганізації у ЛКП «Привокзальне», при цьому зареєстрована у с. Миклашів Пустомитівського району Львівської області. У зв'язку з виробничою необхідністю постійного перебування на обслуговуваній дільниці, відсутністю службової квартири, начальник ЖЕК-301 надав їй нежитлові приміщення у мансардному приміщенні будинку АДРЕСА_1 , які вона використовувала для власних потреб та проживання. Нежитлові приміщення перебували у занедбаному стані, тому нею був проведений комплекс ремонтних робіт, на відповідні приміщення ніхто не претендував та не претендує. Претензій з боку владних установ стосовно володіння приміщеннями, не надходило. Оскільки ЖЕК - 301 реорганізовано, а рішення, яким їй надано у користування нежитлові приміщення втрачено, не може зареєструвати дані приміщення у досудовому порядку. Просила заяву задовольнити.
Оскаржуваним рішення Залізничного районного суду м. Львова від 05 вересня 2008 року заяву задоволено.
Встановлено факт володіння ОСОБА_1 на праві на праві приватної власності нежитловим приміщенням загальною площею 35,2 кв.м. позначеними в технічному паспорті під літерами 12-1, 12-2, 12-3, 12-4, 12-5, яке знаходиться в будинку АДРЕСА_1 .
Зобов'язано Обласне комунальне підприємство Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» провести державну реєстрацію належного їй права приватної власності майна, нежитлового приміщення на АДРЕСА_1
Рішення суду оскаржила Львівська міська рада, як особа, яка не була учасником справи, однак зазначає, що будинок на АДРЕСА_1 перебуває у комунальній власності, відтак всі нежитлові приміщення у ньому, які не приватизовані та не відчужені у приватну чи державну власність на підставі правочинів, залишаються у комунальній власності. Зазначає, що радою не приймалося будь яких рішень про передачу приміщень, які є предметом спору у власність позивачки.
При цьому, підставою реєстрації права приватної власності слугувало рішення Залізничного районного суду м. Львова від 05.09.2008 у справі № 2-о-139/2008, яким встановлено факт володіння ОСОБА_1 на праві приватної власності нежитловими приміщеннями загальною площею 35,2 кв.м.
В свою чергу, рішенням виконкому Залізничної районної ради народних депутатів № 109 від 10.03.1987 будинок АДРЕСА_1 в цілому переданий у комунальну власність, відтак Львівська міська рада є власником спірних нежитлових приміщень за цією адресою.
Покликаючись на постанову КМУ від 05.11.1991 № 311 «Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною) власністю», рішення виконавчого комітету Львівської обласної ради народних депутатів від 24.12.1991 № 728 «Про розмежування обласної комунальної власності і власності адміністративно-територіальних одиниць/підприємств та організацій житлово-комунального господарства області», зазначає, що Львівська міська рада не приймала жодних рішень про передачу приміщень, які є предметом спору у власність позивачу, не була учасником розгляду відповідної спарви, тому спірне майно вибуло з комунальної власності неправомірно і поза волею власника майна.
Звертає увагу на те, що юридичні факти можуть бути встановлені лише для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, відтак у порядку окремого провадження розглядаються справи за заявою фізичних осіб про встанволення фактів, якщо встановлення фактів не пов'язується із наступним вирішенням спору про право і чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення.
Зважаючи на те, що із змісту само заяви вбачається спір про право, суд першої інстанції повинен був залишити заяву без розгляду, однак в порушення процесуального закону, розглянув таку по суті.
Покликається на судову практику.
Просить скасувати рішення Залізничного районного суду м. Львова від 05 вересня 2008 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
У відзиві на апеляну скаргу заявниця ОСОБА_1 не погоджується із доводами апелянта про те, що Львівська міська рада є власником нежтлового приміщення площею 35,2 кв.м. у будинку по АДРЕСА_1 , оскільки міська рада не зареєструвала право власності на спірне нежитлове приміщення, тому доводи апелянта про вибуття даного майна поза волею апелянта не заслуговують на увагу.
Просить у задоволенні апеляційної скарги Львівської міської ради відмовити.
Учасники справи будучи належним чином повідомленими про час та місце розгляду справи, в судове засідання 09 грудня 2025 року не прибули, заявниця ОСОБА_1 не повідомила про причину неявки, а представник апелянта Львівської міської ради подав клопотання про відкладення розгляду справи.
На переконання колегії суддів, матеріалів справи достатньо для розгляду справи по суті, а тому вважає за можливе відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України розглядати справу за відсутності осіб, що не з'явилися.
За відсутності всіх осіб, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу технічними засобами не здійснюється.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково враховуючи таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Згідно із ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч.1 ст. 76 ЦПК України).
Згідно із ст. 12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Частиною 6 цієї ж статті визначено, що в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Ухвалюючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що заявниця затратила значні кошти на приведення у відповідний стан спірні приміщення, на які ніхто не претендував, використовувала такі п'ятнадцять років, тому суд вважав, що остання набула право володіння на такі приміщення, відтак необхідно встановити факт володіння заявником на праві приватної власності спірними нежитловим приміщенням загальною площею 35,2 кв.м. позначеними в технічному паспорті під літерами 12-1, 12-2, 12-3, 12-4, 12-5, яке знаходиться в будинку АДРЕСА_1 .
Перевіряючи законність оскаржуваної ухвали, колегія суддів виходить із такого.
Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ст. 5 ЦПК України).
Відповідно до приписів частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на розгляд своєї справи у суді, оскільки це буде порушенням права, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на справедливий судовий розгляд.
Цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими ЦПК України, у порядку: наказного провадження, позовного провадження (загального або спрощеного), окремого провадження (ч. 2 ст. 19 ЦПК України).
Частиною 1 ст. 293 ЦПК України передбачено, що окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду цих справ встановлені цим розділом (ч. 3 ст. 294 ЦПК України).
Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Перелік фактів, що мають юридичне значення та які встановлюються в судовому порядку передбачений у ч.ч. 1, 2 ст. 315 ЦПК України.
Зокрема, відповідно до ч. 1 ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утримання; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі не збігаються з ім'ям, по батькові, прізвищем, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного чи природного характеру.
У судовому порядку можуть бути встановлені факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення (частина друга статті 315 ЦПК України).
Згідно із ст. 319 ЦПК України у рішенні суду повинно бути зазначено відомості про факт, встановлений судом, мету його встановлення, а також докази, на підставі яких суд установив цей факт.
Як роз'яснено у п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31 березня 1995 року з наступними змінами «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 10 квітня 2019 року в справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18) виснувала, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов, а саме, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.
У постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 287/167/18-ц від 30 січня 2020 року викладено висновок, який зводиться до того, що вирішуючи питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, зокрема, зобов'язаний з'ясувати питання про підсудність та юрисдикційність, тобто суддя повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу. Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у відкритті провадження, а коли справу вже відкрито, - закриває провадження у ній».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21 (провадження № 11-150апп23), Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах стосовно юрисдикції спору, які викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2020 року у справі № 287/167/18-ц (провадження № 14-505цс19), у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 290/289/22-ц (провадження № 61-13369св22), вказавши, що справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, розглядаються у позасудовому та судому порядку. Рішення стосовно фактів, що мають юридичне значення, прийняті у позасудовому порядку, можуть бути оскаржені до судів адміністративної юрисдикції. Юридичні факти, які належать встановлювати в судовому порядку, вирішуються судами цивільної юрисдикції за правилами ЦПК України.
До аналогічних висновків дійшов КЦС ВС у постанові від 21 лютого 2024 року у справі № 369/8687/22, провадження № 61-9805св23.
В свою чергу, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (ч. 3 ст. 3 ЦПК України).
Частиною першою статті 234 ЦПК України, в редакції, чинній на момент ухвалення оскаржуваного рішення у даній справі, визначено, що окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Перелік фактів, що мають юридичне значення та які встановлюються в судовому порядку, був передбачений у частинах першій та другій статті 256 ЦПК України.
У судовому порядку могли бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення (частина друга статті 256 ЦПК України).
Таким чином, юридичні факти можуть бути встановлені лише для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника.
Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи за заявою фізичних осіб про встановлення фактів, якщо встановлення фактів не пов'язується із наступним вирішенням спору про право, і чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення.
Згідно із частиною шостою статті 235 ЦПК України, в редакції, чинній на момент ухвалення оскаржуваного рішення, якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.
З точки зору закону, під спором про право в справах окремого провадження розуміється конфлікт інтересів заявника та хоча б однієї із заінтересованих осіб внаслідок заперечення такої особи проти задоволення заяви про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів або неоспорюваних прав, а також можливість виникнення, зміни або припинення прав та обов'язків у третіх осіб внаслідок задоволення відповідної заяви.
Визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов'язане з наступним вирішенням спору про право цивільне.
Під спором про право необхідно розуміти певний стан суб'єктивного права; спір є суть суперечності, конфлікт, протиборство сторін, спір поділяється на матеріальний і процесуальний. Тобто під час розгляду справ у порядку окремого провадження виключається існування спору про право, який пов'язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також недоведенням наявності суб'єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають у реалізації такого права.
У постанові від 11.09.2024 у справі № 201/5972/22 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що інститут окремого провадження не може використовуватися для створення преюдиційних фактів з метою подальшого вирішення будь-якого спору про право.
Так, у постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 вересня 2022 року в справі № 139/122/14-ц (провадження № 61-3238св22) вказано, що: «Під спором про право розуміють перешкоди у здійсненні цивільного права, які згідно із законом можуть бути усунені за допомогою суду. Спір про право пов'язаний виключно з порушенням, оспоренням або невизнанням, а також недоведенням суб'єктивного права, при якому існують конкретні особи, які перешкоджають в реалізації права. При відсутності цих елементів відсутній спір про право».
Верховний Суд неодноразово зазначав, що спір про право - це формально визнана суперечність між суб'єктами цивільного права, що виникла за фактом порушення або оспорювання суб'єктивних прав однією стороною цивільних правовідносин іншою і яка потребує врегулювання самими сторонами або вирішення судом. Поняття «спору про право» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.
Отже, під час розгляду справ у порядку окремого провадження виключається існування спору про право, який пов'язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також недоведенням суб'єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають в реалізації такого права.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 звернулася до суду про встановлення юридичного факту в порядку окремого провадження та просила встановити факт володіння на праві приватної власності нерухомим майном (нежитловим приміщенням загальною площею 35,2 кв.м. позначеними в технічному паспорті під літерами 12-1, 12-2, 12-3, 12-4, 12-5, яке знаходиться в будинку АДРЕСА_1 ) та зобов'язати ОКП «БТІ та ЕО» провести державну реєстрацію належного їй права приватної власності цього майна.
Слідуючи Інформації з Державного реєстру речових рпав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, заявниця ОСОБА_1 з 25.09.2008 є власницею нежитлових приміщень загальною площею 35,2 кв.м., які знаходяться в будинку АДРЕСА_1 , підставою реєстрації прав власності значиться рішення Залізничного районного суду м. Львова від 05.09.2008 (а.с. 42).
Враховуючи наведені вище норми процесуального закону та встановлені обставини, колегія суддів розділяє доводи апеляційної скарги Львівської міської ради про те, що вже зі змісту самої заяви заявниці ОСОБА_1 вбачався спір про право, оскільки вимоги останньої стосувалися фактично визнання за нею права власності на нерухоме майно, а відповідне рішення суду було підставою такої реєстрації.
В свою чергу, постановою Кабінету Міністрів України від 05.11.1991 № 311 «Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)» затверджено перелік державного майна України, яке передається до власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності). До Переліку державного майна України, яке передається до власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності), увійшов, в тому числі, житловий та нежитловий фонд Рад народних депутатів, житлово-експлуатаційні, житлово-комунальні, ремонтно-будівельні та інші організації, пов'язані з обслуговуванням та експлуатацією цього житлового фонду.
У подальшому, рішенням виконавчого комітету Львівської обласної ради народних депутатів від 24.12.1991 року № 728 «Про розмежування обласної комунальної власності і власності адміністративно-територіальних одиниць/підприємств та організацій житлово-комунального господарства області» затверджено перелік підприємств та організацій, які відносяться до комунальної власності Львівської міської ради народних депутатів, до якого включено також житловий та нежитловий фонд Рад народних депутатів районів міста Львова.
Таким чином, житловий та нежитловий фонд Залізничної районної ради народних депутатів був визнаний комунальною власністю територіальної громади м. Львова.
Разом з цим, розглядаючи заяву ОСОБА_1 , суд першої інстанції допустився і помилки у контексті розгляду такої за наявності відповідного суб'єктного складу, не вирішивши питання заінтересованих осіб, тобто без участі Львівської міської ради та не витребувавши необхідні докази, що було передбачене ч. 2 ст. 235 ЦПК України (в редакції чинній на час розгляду справи судом).
Враховуючи наведене, суд першої інстанції повинен був залишити заяву без розгляду, проте, в порушення вимог процесуального закону, розглянув справу по суті, відтак вирішив питання про права та інтереси Львівської міської ради, як уповноваженого власника нерухомого майна, належного до комунальної власності територіальної громади м. Львова.
За таких обставин оскаржуване рішення не можна визнати законним та належним чином обґрунтованим, що свідчить про те, що доводи апеляційної скарги знайшли своє часткове підтвердження та спростовують висновки суду першої інстанції.
Поряд з цим, зважаючи на те, що колегією суддів встановлені процесуальні порушення, які допущені судом у частині вимог процесуальних вимог закону, саме такі обставини є підставою для скасування оскаржуваного рішення та свідчать про необхідність залишення без розгляду заяви ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, що свідчить про безпідставність вимог апеляційної скарги у частині необхідності відмовити у задоволенні позовних вимог.
Таким чином, під час розгляду даної справи встановлено існування спору про право, який повинен вирішуватися у порядку позовного провадження, тому заявнику необхідно роз'яснити, що вона має право подати позов на загальних підставах.
Відповідно до статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та порушення норм процесуального права і неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи обставини, які входять у предмет доказування у даній категорії справ, колегія суддів приходить висновку, що оскаржуване рішення необхідно скасувати, з одночасним ухвалення нового судового рішення про залишення заяви без розгляду.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України колегія суддів вирішує питання судових витрат.
Керуючись ст. 367, п. 2 ч.1 ст. 374, ст.ст. 376, 381, 382 ЦПК України, суд, -
ухвалив:
Апеляційну скаргу Львівської міської ради задовольнити частково.
Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 05 вересня 2008 року скасувати.
Заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа Обласне комунальне підприємство Львівської обласної ради "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" про встановлення факту володіння нежитловими приміщеннями - залишити без розгляду.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Львівської міської ради судовий збір у розмірі 300 (триста) гривень 00 коп, сплачених за подання апеляційної скарги.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня ухвалення, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складений 09 грудня 2025 року.
Головуючий: А.В. Ніткевич
Судді: С.М. Бойко
С.М. Копняк