Дата документу 11.12.2025 Справа № 331/2052/25
Єдиний унікальний № 331/2052/25 Головуючий у 1-й інстанції: Скользнєва Н.Г.
Провадження № 22-ц/807/1686/25 Суддя-доповідач: Трофимова Д.А.
11 грудня 2025 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Трофимової Д.А.
суддів: Кухаря С.В.,
Полякова О.З.
розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Новікова-Фесенко Мар'яна Олександрівна, на ухвалу Олександрівського районного суду м. Запоріжжя від 17 липня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей виконавчого комітету Терешківської сільської ради Полтавського району Полтавської області, про позбавлення батьківських прав,
У квітні 2025 року ОСОБА_1 направила до Жовтневого районного суду м. Запоріжжя позовну заяву до ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей виконавчого комітету Терешківської сільської ради Полтавського району Полтавської області, про позбавлення батьківських прав.
Ухвалою Олександрівського районного суду м. Запоріжжя від 17 липня 2025 року клопотання представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Литвин Анастасії Павлівни задоволено.
Цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей виконавчого комітету Терешківської сільської ради Полтавського району Полтавської області, про позбавлення батьківських прав передано за підсудністю до Дніпровського районного суд м. Києва.
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду, ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Новікова-Фесенко М.О., подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить скасувати ухвалу та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що суд першої інстанції помилково дійшов висновку, що відповідач ОСОБА_2 на час пред'явлення до нього позову до Олександрівського районного суду м. Запоріжжя був зареєстрований у м. Києві на підставі довідки № 0000648937/28625 від 12 листопада 2018 року про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. Вважає, що вищевказана довідка не підтверджує реєстрацію місця проживання відповідача за адресою: АДРЕСА_1 .
Зазначає, що нормами ЦПК України передбачено використання лише зареєстрованого місця проживання, фактичне місце проживання фізичної особи не має правового значення. З огляду на викладене, використання для встановлення конкретного суду за визначеною територіальною підсудністю фактичної адреси проживання матиме наслідком невизначеність при вчиненні окремих процесуальних дій, адже фактичне місце проживання може змінюватись чи не щодня. Крім того, особа може мати більше ніж одне фактичне місце проживання, але зареєстроване може бути лише одне місце проживання.
Інші учасники справи судове рішення не оскаржили.
Від представника ОСОБА_2 - адвоката Литвин А.П. на адресу апеляційного суду надійшов відзив, в якому вона просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану ухвалу - без змін. Зазначає, що на час звернення до Жовтневого районного суду м. Запоріжжя з позовом та вирішення питання про прийняття позовної заяви до розгляду, ОСОБА_2 був зареєстрований як внутрішньо переміщена особа за адресою: АДРЕСА_1 , проте суду не було відомо про ці обставини. Враховуючи, що позовна заява була прийнята до розгляду з порушенням правил підсудності з причин, які не залежали від Жовтневого районного суду м. Запоріжжя, розгляд даної справи по суті не розпочато, тому суд на підставі ст. 31 ЦПК України правильно передав цивільну справу за підсудністю до Дніпровського районного суду м. Києва, до територіальної юрисдикції (підсудності) якого належить ця справа. Зауважує, що викладені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
За правилами ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційна скарга на ухвалу суду про передачу справи на розгляд іншого суду (п. 9 ч. 1 ст. 353 ЦПК України) розглядається судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи в порядку, передбаченому статтею 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач ОСОБА_2 на час пред'явлення позову був внутрішньо переміщеною особою, зареєстрований у місті Києві, а позовну заяву подано за загальними правилами підсудності, тому позовну заяву прийнято до розгляду з порушенням правил підсудності. Суд також зазначив, що прийняття позовної заяви з порушенням правил підсудності зумовлене тим, що на час вирішення питання про відкриття провадження у справі суду не було відомо про ту обставину, що ОСОБА_2 є внутрішньо переміщеною особою, з місцем реєстрації у м. Києві. Поряд з цим, суд врахував, що порушення правил територіальної юрисдикції (підсудності) є безумовною підставою для скасування рішення суду у зв'язку з порушенням норм процесуального права.
Враховуючи, що позовна заява була прийнята до розгляду з порушенням правил підсудності з причин, які не залежали від суду, розгляд даної справи по суті не розпочато, суд на підставі ст. 31 ЦПК України дійшов висновку про передачу справи за підсудністю до Дніпровського районного суду м. Києва, до територіальної юрисдикції (підсудності) якого належить ця справа.
Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
За положеннями ст.ст. 55, 124 Конституції України та ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Право на суд стосується як інституційних та організаційних аспектів, так і особливостей здійснення окремих судових процедур.
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, яка є частиною національного законодавства, кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов'язків має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних і суспільних інтересів.
Згідно із частиною першою статі 8 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.
Частиною першою статті 23 ЦПК України встановлено, що усі справи, що підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства, розглядаються місцевими загальними судами як судами першої інстанції, крім справ, визначених частинами другою - четвертою цієї статті.
Позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом (частина перша статті 27 ЦПК України).
Суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду (пункт 1 частини першої статті 31 ЦПК України).
Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Згідно з частиною 1 статті 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону.
Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» є спеціальним законом щодо статусу вказаних осіб, який підлягає застосуванню (постанова Верховного Суду від 14 серпня 2024 року у справі № 607/5535/22).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові від 29 липня 2019 року у справі № 409/2636/17 Верховний Суд вказав на те, що, вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, необхідно також враховувати імперативні положення спеціального Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», згідно зі статтею 5 якого довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону.
Отже, довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 12 листопада 2018 року № 0000648937/28625 засвідчує місце проживання відповідача ОСОБА_2 у АДРЕСА_1 (а.с. 55), яке знаходиться у межах адміністративно-територіальної юрисдикції Дніпровського районного суду м. Києва.
Суд, встановлений законом (законний суд), є необхідним інституційним елементом справедливого правосуддя в тому розумінні, яке цьому поняттю надає стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Поняття "суд, встановлений законом" містить, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
Лише такий суд, керуючись правовими засадами та за встановленою законом процедурою, є компетентним здійснювати правосуддя.
З урахуванням наведеного апеляційний суд приходить до висновку про те, що судом першої інстанції обґрунтовано передано справу за підсудністю до Дніпровського районного суду м. Києва у відповідності до ч. 1 ст. 27 ЦПК України.
Порушення правил територіальної юрисдикції (підсудності) є підставою для скасування судового рішення, яким закінчено розгляд справи, з подальшим направленням справи на розгляд за встановленою законом підсудністю (частина 1 статті 378 ЦПК України), а тому для ухвалення законного судового рішення у справі необхідно дотримання відповідної підсудності справи з метою запобігання перетворення судового процесу у безладний рух.
Колегія судді зауважує, що дотримання правил територіальної підсудності справи не є проявом надмірного формалізму, а є однією із умов законності та обґрунтованості судового рішення та відповідає завданням цивільного судочинства.
З урахуванням наведеного, апеляційний суд констатує, що доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та на їх правильність не впливають.
Порушень норм процесуального права, які призвели б до ухвалення помилкового судового рішення, колегією суддів не установлено.
Колегією суддів враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії» (CASE «RUIZ TORIJA V. SPAIN», серія A, № 303-A, §§ 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що ухвала Олександрівського районного суду м. Запоріжжя від 17 липня 2025 року є законною та обґрунтованою, постановлена з дотриманням норм процесуального права, підстави для її зміни або скасування відсутні, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу - без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Новікова-Фесенко Мар'яна Олександрівна, залишити без задоволення.
Ухвалу Олександрівського районного суду м. Запоріжжя від 17 липня 2025 року у цій справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та відповідно до пункту 2 частини першої статті 389 ЦПК України оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повне судове рішення складено 11 грудня 2025 року.
Головуючий: Д.А. Трофимова
Судді: С.В. Кухар
О.З. Поляков