Справа № 750/6410/25
Провадження № 2/750/1995/25
10 грудня 2025 року м. Чернігів
Деснянський районний суд м. Чернігова в складі:
судді - Маринченко О.А.,
секретар судового засідання - Шилова Ж.О.,
за участю представника позивача ОСОБА_1 ,
представника відповідача ОСОБА_2 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання недійсним договору позики,
13 травня 2025 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 , в якому просить визнати недійсним, укладений між сторонами договір позики, оформлений розпискою від 14 квітня 2024 року.
Обґрунтовано позов, зокрема, тим, що 14 квітня 2024 року відповідач разом із своїм братом під психологічним тиском змусили позивача сісти в автомобіль, у якому в подальшому позивач написав розписку про нібито наявну в нього заборгованість у сумі 7400 доларів США. Вказаний правочин було укладено під моральним тиском та погрозами життю і здоров'ю позивача з боку відповідача, що свідчить про відсутність волевиявлення позивача на укладення цього правочину. Таким чином, наявні підстави для визнання вказаного договору недійсним на підставі статей 203, 215, 230, 231, 234 Цивільного кодексу України, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з даним позовом.
Ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 20 травня 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в справі; справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження; визначено відповідачу строк для подачі відзиву на позов.
В установлений судом строк відповідач подав відзив на позов, в якому просить відмовити позивачу в його задоволенні. Зокрема, у відзиві відповідач зазначив, що позивач посилається на норми статей, описова частина яких не відповідає дійсному їх змісту, що не дозволяє встановити дійсну підставу позову. Обставини, на які посилається позивач, не свідчать про укладення оспорюваного договору позики під впливом насильства чи обману. Зі змісту телефонних розмов, наданих позивачем, можна прийти до чіткого висновку, що якщо вони і мали місце, то виключно після укладення оспорюваного правочину, адже в указаних розмовах йде мова про звернення відповідача до суду з позовом до позивача про стягнення боргу за укладеною розпискою, про визнання позивачем факту отримання коштів, узгодження останнім з відповідачем суми можливого щомісячного повернення заборгованості. З часу укладення між сторонами договору позики, який був оформлений розпискою від 14.04.2024, позивачем не вживались заходи щодо визнання цього договору недійсним, у тому числі у зв?язку із застосуванням до нього тиску та психологічного примусу. У матеріалах справи відсутні дані про звернення позивача до компетентних органів з цього приводу до подання апеляційної скарги на рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 11.11.2024, яким стягнуто з позивача на користь відповідача борг, що свідчить про небажанням позивача виконувати зобов'язання за оспорюваним договором позики. Позивачем було подано заяву до органів поліції лише 12 квітня 2025 року, тобто через рік після укладення спірного договору, та вже після ухвалення рішення Чернігівським районним судом Чернігівської області від 11.11.2024, яким стягнуто з позивача заборгованість за оспорюванню розпискою. В жодному з аудіо файлів, наданих позивачем, позивач не зазначає про неотримання ним коштів. У тих файлах, які записано ним після звернення кредиторів до суду, останній намагається маніпулювати з приводу суми отриманих коштів та відсотків, про які сторони домовилися в усному порядку. Також, з вказаних розмов можна зробити висновок, що позивач отримував у позику кошти як від відповідача, так і від інших кредиторів регулярно та постійно, в тому числі для відкриття свого бізнесу. В даних правовідносинах на сторону позивача покладається обов?язок по доведеності наявності насильства чи погроз відносно нього, які мали б місце до укладення правочину, а не після його укладення та пов?язані з невиконанням його стороною своїх зобов?язань, в тому числі щодо повернення коштів, а також обставин обману, що вплинуло на укладення спірного правочину, у зв?язку з помилкою щодо істотних його умов. Сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує, оскільки за такого підходу сама концепція змагальності втрачає сенс. Враховуючи викладене, позивачем не надано належних, допустимих, достатніх та достовірних доказів того, що при укладенні оспорюваного правочину мало місце насильство чи обман.
Позивач подав відповідь на відзив, у якій, зокрема, зазначив, що позивач підписав документ у ситуації залежності та тиску, без належного розуміння. Аудіозаписи, на які посилається відповідач, стосуються періоду перед підписання розписки, зокрема, у «Записі виклику 240603 100914» на хвилині 08:35 відповідачем було сказано «що я візьму тебе (позивача) за вухо та відвезу до нотаріуса і змушу написати іншу бумагу», тобто моменту, коли позивач уже опинився у стані психологічного тиску. Поведінка позивача в розмовах - обережна, пригнічена, унікальна, що свідчить про наявність страху та внутрішньої невпевненості. Це не є добровільне визнання боргу, а прояв пригніченої поведінки особи, яка перебуває під тиском. Таким чином, аудіозаписи не лише не доводять факт добросовісності правочину, а натомість демонструють його психологічно нав'язаний характер. Також, вказані записи не містять жодного прямого підтвердження про отримання саме тієї суми, що зазначена в розписці. В «записі розмови 240603_100914 (2)» на 07:35 було сказано «Все що ти віддавав - ти про це забудь». Відповідач підтвердив, що позивач фактично сплачував у різних сумах свій борг, який у подальшому при подані позову про стягнення заборгованості не було враховано. У контексті недійсності правочину це особливо важливо - оскільки при вчиненні психічного тиску правочин втрачає силу. У записі виклику 240617_213049(2) відповідач прямим текстом погрожував та психічно тиснув, а саме на хвилині 02:38 «все що тебе в житті врятує це те, що ти мені покладеш кошти», «Якщо я тебе знайду, я тебе вже нікуди не відпущу». Також, відповідач погрожував, що приїде до сім?ї з якимось людьми та буде вирішувати питання вже з матір?ю позивача. В зазначеній розмові на 03 хвилині 56 секунді були погрози вбивством, а саме: «Я тебе на бесіду до Бога відправлю», що в подальшому супроводжувалось психічним тиском та приниженням. Сукупність доказів, наданих позивачем, є достатньою для застосування критерію «балансу ймовірностей» (balance of probabilities), відповідно до якого суд має ухвалити рішення на користь тієї сторони, чия версія є більш вірогідною (рішення по справі «Бендерський проти України»).
Ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 11 липня 2025 року, яка занесена до протоколу судового засідання, закрито підготовче провадження в справі та призначено справу до судового розгляду по суті.
У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити. Уточнив, що правовою підставою позову є саме стаття 231 Цивільного кодексу України. Зазначив, що підписанню відповідачем спірної розписки передували постійні дзвінки відповідачу та його рідним з погрозами. Раніше позивач з відповідачем мали якісь відносини, зокрема, позивач брав у борг у відповідача кошти, але саме за оспорюваною розпискою позивач кошти не отримував. При складенні оспорюваної розписки грошові кошти позивачу не передавалися. З весни 2024 року на позивача почався тиск з боку відповідача і погрози про те, що той винен борг.
Представник відповідача у судовому засіданні вказав, що відповідач позов не визнає в повному обсязі та просив відмовити в його задоволенні, у зв'язку з тим, що позивачем не надано належних доказів, які підтверджують заявлені ним вимоги. Зазначив, що з доказів, наданих позивачем, слідує, що позивач не заперечує факт отримання грошових коштів, не зазначає про те, що таких коштів він не отримував. Відповідач давав у борг позивачу і раніше грошові кошти, але без складання розписок, а позивач їх повертав. У подальшому позивач почав затягувати із поверненням боргу, тому і було вже складено розписку. Ніякого фізичного насильства щодо позивача з боку відповідача не було. Позивач одразу після складення розписки ні до поліції, ні до інших органів не звертався, як і раніше не звертався щодо визнання цього правочину недійсним. Позивач звернувся до поліції вже після винесення рішення суду про стягнення з нього боргу. Всі записи телефонних розмов, наданих позивачем, свідчать, що вони мали місце після складення розписки і ініціатором таких дзвінків був сам позивач. Також, у жодній розмові позивач не зазначає, що не брав кошти в борг. Емоційність телефонних розмов свідчить лише про намір повернення коштів, наданих у борг.
Заслухавши доводи представників сторін, допитавши свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та дослідивши матеріали справи, суд встановив таке.
14 квітня 2024 року ОСОБА_3 написав розписку про те, що він 14 квітня 2024 року о 14.00 год. взяв у борг у ОСОБА_4 грошові кошти в іноземній валюті в сумі 7400 доларів США, які зобов'язувався повернути до 25 квітня 2024 року (а.с. 34).
Заочним рішенням Чернігівського районного суду Чернігівської області від 11 листопада 2024 року в справі № 748/2790/24 позовні вимоги ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики - задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 суму боргу за договором позики від 14 квітня 2024 року в сумі 7400 доларів США. В іншій частині позовних вимог - відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 судові витрати у вигляді сплаченого судового збору за подання позовної заяви у сумі 3034 грн. та витрати на професійну правничу (правову) допомогу у розмірі 6000 грн. (а.с. 35-37).
Постановою Чернігівського апеляційного суду від 23 травня 2025 року вказане заочне рішення суду залишено без змін. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 10000 грн у відшкодування витрат на професійну правничу допомогу за розгляд справи судом апеляційної інстанції (а.с. 38-45).
12 квітня 2025 року позивач звернувся до Чернігівського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Чернігівській області із заявою про кримінальне правопорушення, в якій просив внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочати розслідування відносно ОСОБА_4 і ОСОБА_10 за частиною першою статті 129 та частиною четвертою статті 189 Кримінального кодексу України (а.с. 8).
У вказаній заяві позивач, зокрема, зазначив, що фактично протягом тривалого періоду часу систематично піддавався погрозам фізичної розправи з боку ОСОБА_4 та ОСОБА_10 , які користуючись вразливим станом неодноразово висловлювали реальні наміри вбивства та насильницьких дій, якщо він не поверне нібито наявний борг. Погрози мали систематичний характер і супроводжувалися вказівками «платити щомісяця» під загрозою нанесення шкоди життю та здоров?ю. Дані обставини підтверджуються наданими до заяви аудіозаписами, зміст яких чітко свідчить про характер та реальність погроз, а також можуть бути підтверджені свідками, які проживали у тому ж населеному пункті, і яким відомі факти, викладені в заяві. 12 квітня 2024 року, перебуваючи в стані психологічного тиску та страху за власне життя, позивача фактично примусово посадили до автомобіля ОСОБА_4 та ОСОБА_10 , де протягом усього часу залякували, наводячи приклади випадків фізичної розправи над іншими особами, зокрема, розповідали про випадки вбивств, натякаючи, що наступна така історія може стосуватися позивача, якщо він не виконає їхніх вимог. Під впливом таких погроз і психологічного тиску, у повній залежності та без жодної альтернативи позивач був змушений власноруч написати розписку про начебто наявний борг у сумі 9400 доларів США за двома розписками. З огляду на реальну загрозу життю, позивач не звернувся одразу до правоохоронних органів, оскільки побоювався за свою безпеку. Також зазначив, що з моменту виникнення конфлікту позивач проходив мобілізаційні заходи та виконував обов?язки військовослужбовця, що передбачає перебування в умовах бойової готовності, проходження навчання, військово-лікарських комісій та виконання наказів командування. Ці обставини об'єктивно унеможливлювали своєчасне звернення із заявою до органів Національної поліції.
Ухвалою слідчого судді Деснянського районного суду міста Чернігова від 16 травня 2025 року зобов'язано уповноважених осіб органу досудового розслідування Чернігівського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Чернігівській області внести відомості про кримінальне правопорушення, що містяться у заяві ОСОБА_3 від 12.04.2025 до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочати розслідування (а.с. 78-79).
З копії листа Чернігівського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Чернігівській області № 210аз209аз/124/48/5/2025 від 23 червня 2025 року слідує, що на виконання ухвали слідчого судді Деснянського районного суду міста Чернігова від 16 травня 2025 року відділом дізнання Чернігівського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Чернігівській області до Єдиного реєстру досудових розслідувань було внесено відомості № 12025275440000708 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 129 Кримінального кодексу України (а.с. 81).
Вказане підтверджується також копією Витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань (а.с. 82).
Допитана у судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_5 суду, зокрема, показала, що є двоюрідною сестрою позивача. Коли вона приїздила до тітки у село Довжик, то позивач їй розповідав, що ОСОБА_11 та ОСОБА_12 посадили його в машину, вимагали гроші (велику суму), яку саме вона не знає. Це було десь у квітні 2024 року. Зі слів людей ОСОБА_13 та ОСОБА_14 тримають все село, почувають там себе хазяїнами. Вони погрожували позивачу, казали, що якщо він не знає де гроші взяти, то може продати органи. Також, вони телефонували позивачу та його матері, про що свідку в пригніченому стані повідомила тітка - мати позивача. Позивач говорив свідку, що грошей у відповідача не брав. Чи були у позивача з відповідачем якісь справи між собою свідок сказати не може.
Свідок ОСОБА_6 суду показала, що є тіткою позивача. Позивач їй розповідав, що на нього тиснуть та вимагають гроші - ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , вони себе вважають головними в селі. На запитання свідка, чому вони вимагають гроші, позивач відповідав, що він не знає та їм кошти не винен. Позивач їх боїться, вони йому погрожують. Коли позивач у них запитував, де йому взяти гроші, вони йому казали, що якщо він не знає, де брати гроші, то може продати органи. Також, вони тиснуть і на матір позивача, телефонують їй. Позивач розповідав свідку, що вони затягли його в машину, погрожували, вимагали гроші, говорили, що якщо не віддасть кошти, то далі буде гірше, заставляли підписати якісь папери, потім викинули з машини і він сам добирався додому. Крім того, позивач розповідав свідку, що зараз він їм нічого не винен, тому свідок зробила висновок, що раніше позивач був винен гроші, але вже розрахувався.
Свідок ОСОБА_7 суду, зокрема, показала, що є подругою матері позивача. Останнім часом мати позивача - ОСОБА_15 стала дуже нервова, батько - схуд, хвороб багато. Коли свідок запитала в матері позивача, що трапилося, вона розповіла їй, що у сина вимагають гроші ОСОБА_13 та ОСОБА_14 . Також, вона повідомила, що її син нічого вже їм не винен, а вони вимагають. Мати позивача їй розповідала, що ОСОБА_13 та ОСОБА_14 посадили позивача в машину, він написав дві розписки в один день, але різними датами. Після цього їм телефонували, погрожували. Позивач також казав, що грошей ніяких він не винен позивачу.
Свідок ОСОБА_8 суду, зокрема, показала, що є подругою матері позивача. Якось свідок у селі зустріла матір позивача, пізніше прийшла до неї додому. У матері позивача був дуже пригнічений стан, вона була заплакана. Мати позивача розповіла свідку, що позивач «влип» у неприємну ситуацію, має неприємності, місцеві хлопці ОСОБА_11 і ОСОБА_12 щось вони з позивачем не поділили, тепер вимагають дуже великі кошти. Позивач зустрічався з хлопцями, ті вимагали грошей і підписати якісь папери. Позивач казав, що йому погрожували морально і фізично. Ці обставини свідку стали відомі навесні минулого року. Чи брав позивач кошти, свідок не знає. Свідок особисто не була присутня, коли позивачу погрожували чи вимагали кошти. Позивач сказав свідку, що йтиме до лав ЗСУ, а потім буде намагатися вирішувати це питання. Позивач казав, що гроші віддав, а вони вимагають. Який документ і при яких обставинах підписав позивач, свідок не знає.
Свідок ОСОБА_9 , яка є подругою матері позивача, суду, зокрема, показала, що навесні 2024 року побачила матір позивача в пригніченому стані. Вона свідку розповіла, що в позивача сталася неприємна ситуація, у нього вимагають гроші, грошей немає, як віддавати. ОСОБА_16 розповідав, що його садили в машину, змушували писати розписку, погрожували місцеві хлопці, їх у селі звуть «Рурушники». Батько позивача замкнувся в собі. Позивач розповідав, що колись якісь відносини були у них, ОСОБА_16 брав у них кошти, але вимагають великі гроші. Почали вимагати кошти навесні 2024 року. Не звертався в поліцію позивач, бо боявся. Свідком погроз, написання розписки чи вимагання свідок не була, знає це зі слів матері позивача.
Позивачем також надано записи телефонних розмов.
Частиною першою статті 2 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно із частиною першою статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до положень частини першої статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно із частиною першою статтті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини (пункт 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України).
За змістом частини першої статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно із частиною другою статті 16 Цивільного кодексу України визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів осіб, а загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 цього Кодексу.
Так, статтею 215 Цивільного кодексу України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
За змістом статей 16, 203, 215 Цивільного кодексу України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці.
Згідно з частиною першою статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до статті 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (частини перша та друга статті 1047 Цивільного кодексу України).
Згідно з частиною першою статті 1049 Цивільного кодексу України за договором позики позичальник зобов'язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.
Відповідно до вимог статті 1051 Цивільного кодексу України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.
Статтею 231 Цивільного кодексу України визначено, що правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним. Винна сторона (інша особа), яка застосувала фізичний або психічний тиск до другої сторони, зобов'язана відшкодувати їй збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку з вчиненням цього правочину.
Для визнання правочину недійсним через вчинення його під впливом насильства або погрози, необхідна наявність фізичного або психічного впливу на особу з метою спонукання до укладення правочину, тобто насильство розуміється як заподіяння учасникові правочину фізичних або душевних страждань з метою примусити укласти правочин. Воно повинне виражатися в незаконних, необов'язково злочинних діях. На відміну від насильства, погроза полягає у здійсненні тільки психічного, але не фізичного впливу, і має місце за наявності як неправомірних, так і правомірних дій. Вона може бути підставою для визнання правочину недійсним, коли через обставини, які мали місце на момент його вчинення, були підстави вважати, що відмова учасника правочину від його вчинення могла спричинити шкоду його законним інтересам.
Аналогічна позиція щодо застосування норм матеріального права викладена в постановах Верховного Суду від 06 червня 2019 року в справі № 342/139/16-ц, від 25 червня 2020 року в справі № 319/559/18 та від 22 вересня 2021 року в справі № 760/8650/19.
Згідно із частиною першою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Так, суд враховує, що жоден із допитаних свідків не був присутнім під час складання позивачем розписки, а також під час погроз позивачу чи тиску на нього.
З доданих до позову записів телефонних розмов між позивачем та відповідачем слідує, що ініціатором таких дзвінків є сам позивач, а також те, що вони мали місце вже після складення розписки і стосуються повернення заборгованості, а тому не можуть підтверджувати обставини укладення самого договору.
Враховуючи норми законодавства, встановлені судом обставини, оцінивши наявні в справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами того, що договір позики було укладено позивачем внаслідок застосування до нього фізичного чи психічного тиску, у зв'язку з чим підстав для задоволення позову не знаходить.
Відповідно до статті 141 ЦПК України суд здійснює розподіл судових витрат.
Так, відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення є одним із основних засад (принципів) цивільного судочинства (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Право на правничу допомогу в Україні гарантовано статтею 59 Конституції України та статтею 15 ЦПК України.
Статтею 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до частини першої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Відповідачу правничу допомогу надавав адвокат Прокоф'єв Богдан Іванович на підставі договору № 18/25 про надання правничої допомоги від 27 травня 2025 року (а.с. 52).
Квитанцією від 10 червня 2025 року підтверджується сплата адвокату Прокоф'єву Богдану Івановичу 12000 грн. за надання правничої допомоги в Деснянському районному суді м Чернігова по договору № 18/25 про надання правової допомоги від 27 травня 2025 року (а.с. 54).
Згідно із частиною другою статті 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до частини третьої статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно із частиною четвертою статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до частини шостої статті 137 ЦПК України обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно із частинами першою, другою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Частиною третьою статті 141 ЦПК України передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторонни або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторонни під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року в справі № 755/9215/15-ц зазначила, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
У рішенні ЄСПЛ у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише ті витрати, які мають розумний розмір.
Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також чи була їх сума обґрунтованою.
Враховуючи положення законодавства, керуючись одним з основних засад (принципів) цивільного судочинства - відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення, проаналізувавши детальний опис наданих адвокатом відповідачу послуг, час, витрачений на їх надання, перевіривши відповідність заявленої до стягнення суми наданому обсягу адвокатських послуг, враховуючи складність справи, а також те, що позивачем заявлено про неспівмірність витрат відповідача на правничу допомогу, виходячи з критерію розумності та співмірності, суд вважає за необхідне стягнути з позивача на користь відповідача витрати на правничу допомогу в даній справі, однак в сумі 8000 грн.
Керуючись статтями 2, 4, 5, 10-13, 81, 133, 141, 258, 259, 263-265, 273, 354, 355 ЦПК України, суд
У задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання недійсним договору позики - відмовити повністю.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 8000 грн. витрат на правничу допомогу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене до Чернігівського апеляційного суду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач - ОСОБА_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 .
Відповідач - ОСОБА_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 .
Повний текст рішення складено 12.12.2025.
Суддя