Справа № 641/6189/25
2/583/1675/25
12 грудня 2025 року Охтирський міськрайонний суд Сумської області в складі:
головуючого-судді Савєльєвої А.І.
з участю секретаря судового засідання Доценко Т.Г.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «ТАСКОМБАНК», представник позивача Альховська Ірина Богданівна, до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
03.10.2025 до суду на підставі ухвали Слобідського районного суду міста Харкова від 29.08.2025 року за підсудністю надійшла цивільна справа за позовною заявою Акціонерного товариства «ТАСКОМБАНК» до відповідачки про стягнення заборгованості за кредитним договором, згідно з якою позивач просить суд стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ «ТАСКОМБАНК» заборгованість за кредитним договором № 1534963599 від 24.09.2020 у розмірі 70205,21 грн, з яких: 40077,63 грн - заборгованість по тілу кредиту, 4,25 грн - заборгованість по річним процентам, 30123,33 грн - заборгованість по щомісячним процентам, а також просить стягнути понесені позивачем судові витрати.
Позовні вимоги мотивує тим, що 24.09.2021 року між ТОВ «Фінансова компанія «Центр фінансових рішень» та відповідачкою ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 1534963599, відповідно до умов якого останній надано кредит на суму 65934,22 грн, дата закінчення кредитного договору - 22.09.2023. Відповідачка ознайомилася з умовами кредитного договору до його укладення і погодилася з усіма його умовами, примірник Заяви і Паспорта отримала, умови отримання кредитів погодилася отримати шляхом роздрукування з веб-сайту. 20.09.2021 року права вимоги за вищевказаним кредитним договором відступлені АТ «ТАСКОМБАНК» на підставі Договору факторингу № 200921. Про зміну кредитора відповідачка була повідомлена. Разом з тим, відповідачка умови кредитного договору не виконував, кредитні кошти у встановлені договором (Графіком погашення кредиту) строки не повернула.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, в позовній заяві просить справу розглядати без участі представника позивача.
Відповідачка належним чином повідомлений про розгляд справи, відзиву на позовну заяву та заяви про розгляд справи без його участі не подав, у зв'язку з чим суд вирішує справу відповідно до ст.ст. 280-284 ЦПК України.
Вивчивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Судом встановлено, що 24.09.2020 року між ТОВ «ФК «ЦФР» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 1534963599 шляхом його безпосереднього підписання сторонами (а.с. 13).
За умовами вказаного договору Кредитодавець - ТОВ «ФК «ЦФР» зобов'язався надати кредит у розмірі та на умовах, встановлених цим договором, а позичальник ОСОБА_1 зобов'язався повернути кредит та сплатити проценти за його користування на умовах, встановлених договором (пункт 1 договору).
Своїм підписом позичальник погодив, що сума кредиту становить 65934.22 гривень, а строк, на який його надано, визначено як 36 місяців.
Пунктом 3.1 визначено, що Позичальник зобов'язується сплачувати проценти за користування кредитом та здійснювати повернення кредиту на умовах передбачених в Паспорті споживчого кредиту № 4963599, який є невід'ємною частиною цього Договору.
Відповідно до п. 1.4 Договору позичальник доручив кредитодавцю виплатити/сплатити в рахунок отриманого кредиту такі суми грошових коштів за вказаними в даному пункті реквізитами.
09.11.2020 року сторони кредитного договору погодили та підписали Паспорт кредиту від ТОВ «ФК «ЦФР» № 4963599, згідно з розділом 5 якого розмір щомісячних процентів складає 2,49 %, загальні річні проценти 0,01%. Тип процентноїставки фіксований. Загальні витрати за кредитом 61923,65 грн, орієнтована загальна вартість кредиту для позичальника за весь строк користування кредитом 125049.17, реальна процентна ставка відсотків річних 54.90. Розділі 6 паспорта кредиту містить повний помісячний графік платежів за кредитом на весь його строк, тобто передбачає умови та порядок сплати процентів за користування кредитом та здійснення повернення суми отриманих кредитних грошей (а. с. 13 зворот- 14)..
Умови отримання фінансових кредитів ТОВ «ФК'ЦФР» редакція від 04.05.2020 підпису відповідача не містять.
За змістом договору факторингу № 200921 від 20.09.2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансовою компанією «Центр фінансових рішень» (Клієнт) передало, а АТ «ТАКСОМБАНК» ( Фактор) набуло право вимоги за зобов'язаннями клієнта на загальну суму 214388525,17 грн. (а.с.83-90).
23.05.2025 Позивач направив відповідачу повідомлення-вимогу про стягнення 40077,63 грн основного боргу, 4,25 грн заборгованості за річними процентами, 30123.33 грн заборгованості за щомісячними процентами (а.с.49 - 50).
Даними виписки за особовомим рахунком кредитного договору за період з 24.09.2020 по 12.05.2025 підтверджується, що ОСОБА_1 перераховано зазначені в договорі кредитні кошти. Крім того, ОСОБА_1 вчиняла дії, спрямовані на часткове погашення заборгованості. (а.с. 92-110).
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини 1 статті 3 ЦК України.
Тобто, дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
За змістом статті 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі, сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. Зобов'язання виникають з підстав встановлених ст.11 цього Кодексу, а саме з договорів та інших правочинів.
Відповідно до статті 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом законодавства.
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).
Відповідно до ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим банком в період з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом.
Частиною 1 статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банка або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною 1 статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно із статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом статті 1056 - 1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Договірні правовідносини, що виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг регулюються Законом України від 12 травня1991року №1023-XII «Про захист прав споживачів» (далі - Закон № 1023-XII).
Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XII споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверенням щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема, у договорах про надання споживчого кредиту.
Відповідно до пункту 1 частини 1статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Поряд з цим, право грошової вимоги до боржника може бути відступлене також на підставі договору факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги), за яким згідно з частиною 1статті 1077 ЦК Україниодна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Відповідно до частини 1статті 1078 ЦК Українипредметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі №906/1174/18 зроблено висновок, що правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов'язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов'язання.
Указані норми права визначають такі ознаки договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов'язку у конкретному зобов'язанні; 2) зобов'язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов'язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов'язанні.
Верховний Суд у постанові від 14 червня 2023 року у справі № 755/15965/17 зазначив, що дійсність вимоги (суб'єктивного права) означає належність первісному кредитору того чи іншого суб'єктивного права та відсутності законодавчих або договірних заборон (обмежень) на його відступлення.
В постанові від 18 жовтня 2023 року у справі № 905/306/17 Верховний Суд дійшов висновку, що для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія як заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором (постанови Верховного Суду від 29.06.2021 у справі № 753/20537/18, від 21.07.2021 у справі № 334/6972/17, від 27.09.2021 у справі № 5026/886/2012 тощо).
Згідно ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У відповідності до частини 1 статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.1 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Верховний Суд неодноразово висловлював позицію, що виписки з особового рахунку клієнта банку (банківська виписка з розрахунку позичальника) є належним та допустимим доказом у справі, що підтверджує рук коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції здійсненні протягом операційного дня та є підтвердженням виконаних за день операцій ( постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного суду від 25.05.2021 у справі № 554/4300/16-ц, від 21.09.2022 381/1647/21 від 07.12.2022 у справі № 298/825/15-ц). Отже виписки з особових рахунків є документом який суд необхідно оцінити відповідно до вимог процесуального закону.
Оскільки позивачем надана виписка з рахунку відповідача, що є належним доказом на підтвердження перерахування відповідачу грошових коштів за договором кредиту суд дійшов висновку про обгрунтованість позовних вимог в частині необхідності стягнення заборгованості за наданими грошовими коштами у вигляді тіла кредиту.
Проте, з наданих позивачем доказів тільки кредитний договір № 1534963599 від 24.09.2020 та паспорт споживчого кредиту містять підпис відповідача.
Водночас, вказаний кредитний договір не містить відповідних істотних умов кредитного договору, а саме: розміру процентів за користування кредитом.
Надані Банком Умови отримання фінансових кредитів ТОВ «ФК «ЦФР» підпису відповідача не містять.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17-ц (провадження № 14-131цс19) вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України, за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим банком в період з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, надані банком витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
Роздруківка із сайту позивача не є належним доказом, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення дій однієї сторони (банку), яка може вносити відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору із відповідачем первісний кредитор дотримався вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII, про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.
Такі висновки, відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17-ц (провадження № 14-131цс19), у постановах Верховного Суду від 14 серпня 2019 року у справі № 229/1953/16-ц (провадження № 61-32390св18), від 21 серпня 2019 року у справі № 643/5386/17-ц (провадження № 61-2699св18), від 16 серпня 2019 року у справі № 595/290/17-ц (провадження № 61-29972св18), від 03 лютого 2021 року у справі № 333/36/18 (провадження № 61-11081св19) тощо.
Підписання відповідачем паспорту споживчого кредиту також не підтверджує укладення договору на зазначених у позові умовах.
Так, Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у своїй постанові від 23.05.2020 по справі № 393/126/20 відступив від висновку Верховного Суду, викладеного у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 грудня 2020 року у справі № 284/157/20-ц (провадження № 61-13569св20), від 18 листопада 2020 року у справі № 313/346/20 (провадження № 61-14573св20) та у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 грудня 2019 року у справі № 467/555/19 (провадження № 61-17707св19), про те, що паспорт споживчого кредиту є невід'ємною складовою частини спірного кредитного договору з огляду на згоду позичальника з умовами кредитування, яка підтверджена його підписом.
Згідно з висновком Верховного Суду, викладеним у вищезазначеній постанові, ознайомлення з паспортом споживчого кредиту, його підписання споживачем не означає укладення договору про споживчий кредит та дотримання його форми, оскільки в паспорті кредиту не відбувається фіксація волі сторін договору та його змісту.
Отже, підписання паспорту споживчого кредиту не може вважатися належним чином укладенням договору про споживчий кредит, дотриманням його форми та погодження умов.
За умовами укладеного між сторонами договору та згідно з даними виписки по рахунку Банк безпідставно нараховував відсотки, які не були погоджені в кредитному договорі №1534963599 від 24.09.2020.
Тому з відповідачки на користь позивача належить стягнути суму фактично отриманих нею грошових коштів у зазначеному розмірі.
Враховуючи, що вимоги позивача про стягнення заборгованості за відсотками не підлягають задоволенню, позивач заявляє вимогу про стягнення заборгованості по тілу кредиту в розмірі 40077,63 грн, а з наданого позивачем розрахунку заборгованості за щомісячними процентами вбачається, що Банком було безпідставно зараховано сплачені позивачкою 10920,92 грн в рахунок погашення відсотків замість погашення тіла кредиту (а.с. 114) суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідачки ОСОБА_1 на користь позивача 29156,71 грн.
Крім того, при подачі позовної заяви до суду позивачем був сплачений судовий збір в сумі 2422,40 грн.
Таким чином, враховуючи наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог (41,5%), на користь позивача підлягає стягненню з відповідача в рахунок відшкодування судових витрат 1005,30 грн ( 2422,40 грн х 41,5%).
Керуючись ст. ст. 10, 12, 13, 76, 81, 264, 265, 273, 274, 279, 280-282, 354 ЦПК України, суд -
Позов Акціонерного товариства «ТАСКОМБАНК», представник позивача Альховська Ірина Богданівна, до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ), на користь Акціонерного товариства «ТАСКОМБАНК» (код ЄДРПОУ 09806443, місцезнаходження: 79026, м. Львів, вул. Академіка Лазаренка Є., буд. 4, кабінет 4) заборгованість за кредитним договором № 1534963599 від 24.09.2020 у розмірі 29156,71 грн (двадцять дев'ять тисяч сто п'ятдесят шість гривень, 71 копійка).
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ), на користь Акціонерного товариства «ТАСКОМБАНК» (код ЄДРПОУ 09806443, місцезнаходження: 79026, м. Львів, вул. Академіка Лазаренка Є., буд. 4, кабінет 4) в рахунок відшкодування понесених позивачем судових витрат у розмірі 1005,30 грн (одна тисяча п'ять гривень, 30 копійок).
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Рішення може бути оскаржене до Сумського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Суддя А.І.Савєльєва