11 грудня 2025 року
м. Київ
справа № 753/4266/24
провадження № 51-4295 ск 25
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 в інтересах засудженого ОСОБА_5 на вирок Дарницького районного суду
м. Києва від 09 жовтня 2024 року та ухвалу Київського апеляційного суду від
07 серпня 2025 року щодо останнього,
встановив:
Вироком Дарницького районного суду м. Києва від 09 жовтня 2024 року, залишеним без змін ухвалою Київського апеляційного суду від
07 серпня 2025 року, ОСОБА_5 засуджено за ст. 336 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.
Початок строку відбування покарання вирішено рахувати з моменту фактичного затримання ОСОБА_5 .
До набрання вироком законної сили застосовано до ОСОБА_5 запобіжний захід у виді домашнього арешту.
За вироком суду ОСОБА_5 визнано винуватим у тому, що він, будучи військовозобов'язаним, у приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою:
АДРЕСА_1 пройшов військово-лікарську комісію та рішенням від 31 жовтня 2023 року визнаний придатним до військової служби. Відстрочок від призову по загальній мобілізації, згідно положень чинного законодавства України ОСОБА_5 не мав.В подальшому, в цей же день, близько 17 год 15 хв., ОСОБА_5 , перебуваючи у приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_2 , відмовився отримувати під особистий підпис від працівників центру комплектування бойову повістку, згідно якої останньому повідомлено про необхідність прибуття до ІНФОРМАЦІЯ_2 03 листопада 2023 року о 06 год 30 хв., з метою подальшої відправки в команду № НОМЕР_1 .
Таким чином, ОСОБА_5 , діючи умисно, з метою ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, в порушення вимог ст. 65 Конституції України, Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» від 24.02.2022 № 69/2022, Указу Президента України «Про продовження строку проведення загальної мобілізації» від 18.08.2023 № 452/2023, ст. ст. 1, 39 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», відмовився від отримання бойової повістки та при цьому відстрочок від призову по загальній мобілізації, згідно положень чинного законодавства України останній не мав. Ігноруючи підставу бойової повісткиОСОБА_5 не прибув у визначений час та день до ІНФОРМАЦІЯ_2 , тим самим не був відправлений в команду № НОМЕР_1 , чим умисно, протиправно, ухилився від призову на військову службу під час мобілізації в особливий період.
У касаційній скарзі захисник, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, неповноту судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просить скасувати оскаржувані судові рішення і закрити кримінальне провадження на підставі п. 2
ч. 1 ст. 284 КПК України.
В обґрунтування своїх доводів ОСОБА_4 вказує на те, що матеріали кримінального провадження не містять жодних належних та допустимих доказів, які б підтверджували наявність умислу у діях ОСОБА_5 на ухилення від призову за мобілізацією та відповідно вчинення інкримінованого йому кримінального правопорушення. Навпаки, ОСОБА_5 не відмовлявся від проходження військової служби, а звертався з проханням надати йому можливість проходження альтернативної (невійськової) служби, що зумовлено його релігійними переконаннями, оскільки засуджений є членом Міжнародної Дзогчен Громади (№ 1263) та активним учасником буддійської релігійної організації «Київська Дзогчен Громада», що підтверджується відповідною довідкою. Згідно з віровченням зазначеної релігійної спільноти, використання зброї та участь у збройних конфліктах суперечить релігійним принципам та є недопустимим. Стверджує, що дії ОСОБА_5 були спрямовані не на ухилення від виконання конституційного обов'язку із захисту Вітчизни, а на реалізацію свого права на альтернативну службу, гарантованого законодавством України та міжнародними стандартами у сфері свободи совісті та віросповідання.
Перевіривши касаційну скаргу та долучені до неї копії судових рішень, Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження на підставі п. 2 ч. 2
ст. 428 КПК України з огляду на таке.
Згідно зі ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК України суд, касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому суд перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Статтею 370 КПК України передбачено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Згідно з положеннями ст. 62 Конституції України та ст. 17 КПК України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Європейський Суд у рішенні від 21 квітня 2011 року «Нечипорук і Йонкало проти України» та рішенні від 6 грудня 1998 року «Барбера, Мессеге і Ябардо проти Іспанїї» зазначив, що «суд при оцінці доказів керується критерієм доведеності винуватості особи «поза будь-яким розумним сумнівом» і така «доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою».
Відповідно до ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, зокрема, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення.
При цьому, доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження.
Згідно з ч. 1 ст. 94 КПК України суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Вказаних вимог судом першої інстанції дотримано у повному обсязі.
Висновок місцевого суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_5 у вчиненні вказаного кримінального правопорушення зроблено з додержанням положень ст. 23 КПК України на підставі з'ясування всіх обставин, передбачених ст. 91 цього Кодексу, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до ст. 94 вказаного Кодексу.
Так, згідно з вироком, суд дійшов висновку про винуватість ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України, зокрема, на підставі:
- показань свідка ОСОБА_6 , який вказав суду, що працює у ІНФОРМАЦІЯ_3 старшим офіцером відділення з мобілізації, де ОСОБА_5 пройшов ВЛК та був визнаний придатним для проходження військової служби. Після цього, працівники центру комплектування намагались вручити обвинуваченому повістку на відправку до визначеної команди, однак останній від отримання повістки відмовися, про що було складено відповідний акт. При цьому, ОСОБА_5 було повідомлено про дату та час і місце відправки та обов'язок прибути, однак у вказаний час, дату та місце він не з'явився. По факту відмови від отримання бойової повістки були підготовлені відповідні документи для відкриття кримінального провадження. Вказав, що з урахуванням релігійних поглядів та переконань ОСОБА_5 в будь - якому випадку підлягає мобілізації, однак може нести службу без тримання зброї, наприклад, в якості інженера, медбрата тощо;
- показань свідка ОСОБА_7 , яка повідомила, що працює у ІНФОРМАЦІЯ_3 на посаді головного спеціаліста відділу обліку солдатів та сержантів. Обвинувачений прибув до центру комплектування, після чого був направлений для проходження ВЛК, за результатами якої останнього було визнано придатним для проходження військової служби. Разом з тим, ОСОБА_5 від отримання бойової повістки, яку йому вручав старший офіцер ОСОБА_6 , відмовився, після чого його було запрошено для оформленняя акту про відмову від отримання повістки та викликано поліцію та СОГ;
- даних, відображених у повістці на відправку, з яких вбачається, що солдат ОСОБА_5 , команда № 152, ВОС № 901074, 03 листопада 2023 року на 06 год 30 хв. мав прибути за адресою: АДРЕСА_1 , до ІНФОРМАЦІЯ_2 для подальшої відправки для проходження військової служби;
- комплексу даних, відображених у акті від 31 жовтня 2023 року, з яких вбачається, що ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , відмовився від отримання повістки на відправку з обов'язковою явкою до ІНФОРМАЦІЯ_2 на 06 год 30 хв.
03 листопада 2023 року;
- даних, відображених у довідці військово-лікарської комісії № 220/6 від 31.10.2023 з яких вбачається, що 31 жовтня 2023 року проведено медичний огляд
ОСОБА_5 та встановлено, що останній до військової служби придатний;
- фактичних даних, відображених у листі т. в. о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 підполковника ОСОБА_8 , з яких вбачається, що 31.10.2023 центром комплектування було складено акт про відмову військовозобов'язаного
ОСОБА_5 від отримання бойової повістки на 03.11.2023 на 06 год 30 хв., відповідно до мобілізаційного розпорядження
ІНФОРМАЦІЯ_5 . Станом на 21 грудня 2023 року документів, підтверджуючих право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації до ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 надано не було;
- довідки Буддійської релігійної організації "Київська Дзогчен Громада" у м. Києві від 27.02.2024, з якої вбачається, що за своїм віровченням та зареєстрованим статутом релігійна громада, до якої належить ОСОБА_5 , відноситься до буддистів, що практикують дзогчен - давній тибетський метод розпізнавання природи розуму. Громаду збудовано за принципом самоврядування та відсутності ієрархії. Віровчення релігійної громади не заохочує взаємодію зі зброєю та військовою справою загалом, що становить суттєву проблему для мотивації та унеможливлює виконання ОСОБА_5 військового обов'язку.
Оцінивши надані стороною обвинувачення докази, місцевий суд дійшов висновку, що вказані докази у їх сукупності є достатніми та взаємопов'язаними для доведення винуватості ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення за стандартом «поза розумним сумнівом» та кваліфікував його дії за ст. 336 КК України, як ухилення від призову на військову службу під час мобілізації в особливий період.
Не погодившись із вироком суду першої інстанції, сторона захисту подала апеляційні скарги.
За приписами статей 370, 419 КПК України в ухвалі апеляційного суду мають бути наведені належні й достатні мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, та положення закону, яким він керувався. Судове рішення повинно бути ухвалене судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі апеляційного суду мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
Переглядаючи вирок суду в порядку апеляційної процедури, в межах доводів апеляційних скарг ОСОБА_5 та його захисника, які є аналогічними доводам касаційної скарги, апеляційний суд дійшов належного висновку, що всі зібрані докази, які суд сприймав безпосередньо під час судового засідання і оцінив з точки зору належності, допустимості, достовірності, а їх сукупність - з точки зору достатності та взаємозв'язку, свідчать про доведеність винуватості
ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення та правильність кваліфікації його дій за ст. 336 КК України.
Спростовуючи доводи сторони захистустосовно відсутності умислу у
ОСОБА_5 на ухилення від мобілізації суд апеляційної інстанції зазначив, що посилання обвинуваченого на його релігійні переконання не спростовують висновків суду першої інстанції про доведеність його винуватості у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України. Право на свободу совісті та віросповідання, гарантоване ст. 35 Конституції України та ст. 9 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не є абсолютним і відповідно до усталеної практики ЄСПЛ може бути обмежене з огляду на інтереси громадської безпеки, охорону публічного порядку, захист здоров'я, моралі та прав інших осіб. В умовах збройної агресії Російської Федерації проти України, коли існує нагальна потреба у належному комплектуванні Збройних Сил України та підвищені ризики недобросовісної поведінки осіб, які підлягають призову, держава має забезпечити справедливий баланс між індивідуальними правами та інтересами оборони країни.
Окрім того, як обґрунтовано зауважив апеляційний суд, призов ОСОБА_5 на військову службу за мобілізацією не означає необхідності безпосередньо брати до рук зброю, оскільки під час проходження служби він міг бути залучений до виконання інших завдань, не пов'язаних із використанням зброї, зокрема, до ремонтних робіт, будівництва укріплень, транспортування поранених чи вантажів та інших функцій забезпечення.
За таких обставин вказаний суд дійшов висновку, що релігійні переконання, на які посилається ОСОБА_5 , не є підставою для невиконання ним обов'язку щодо проходження військової служби під час мобілізації, а тому не спростовують його умислу на ухилення від мобілізації.
Вказане підтверджується висновком Об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду, викладеним у постанові від 27 жовтня 2025 року у справі
№ 573/838/24 (провадження № 51-603 кмо25), де зазначено, що законодавство України не передбачає можливості відмови від виконання обов'язку проходити військову службу за призовом під час мобілізації, яка ґрунтується на релігійних або інших переконаннях. Такі переконання не можуть бути підставою для звільнення особи від кримінальної відповідальності у разі її ухилення від мобілізації у значенні статті 336 КК України.Призов на військову службу під час мобілізації не скасовує права на сумлінну відмову від носіння та/або використання зброї.
У зазначеному рішенні Суд підкреслив, що законодавець чітко розмежовує строкову військову службу та військову службу за призовом під час мобілізації. Якщо у випадку призову на строкову службу закон надає можливість її заміни альтернативною (невійськовою) службою відповідно до Закону України
«Про альтернативну (невійськову) службу», то під час мобілізації така альтернатива законодавством не передбачена, а відповідна процедура відсутня.
У контексті наведеної правової позиції, як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_5 , будучи військовозобов'язаним та особою придатною до військової служби за висновком військово-лікарської комісії, підлягав призову саме на військову службу за мобілізацією, а не на строкову службу, яка може бути замінена альтернативною. А посилання захисника на право засудженого на альтернативну службу за релігійними переконаннями не може свідчити про відсутність складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України.
Верховний Суд вважає, що вирок місцевого суду та ухвала суду апеляційної інстанції відповідають вимогам статей 370, 419 КПК України.
Переконливих аргументів, які б свідчили про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, у касаційній скарзі не наведено та Судом не встановлено.
Враховуючи викладене, обґрунтування касаційної скарги не містить переконливих доводів, які викликають необхідність перевірки їх за матеріалами кримінального провадження, а із касаційної скарги та доданих до неї копій судових рішень вбачається, що підстав для задоволення скарги немає, тому у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.
Керуючись ч. 2 ст. 428 КПК України, Суд
постановив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_4 в інтересах засудженого ОСОБА_5 на вирокДарницького районного суду м. Києва від 09 жовтня 2024 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 07 серпня 2025 року щодо останнього.
Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3