Ухвала
11 грудня 2025 року
м. Київ
справа № 642/7498/24
провадження № 61-13775ск25
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Тітова М. Ю.,
розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 03 лютого 2025 року та постанову Харківського апеляційного суду від 11 червня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Управління реєстрації місця проживання Департаменту реєстрації Харківської міської ради, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , про визнання реєстрації незаконною та її скасування,
У листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати незаконною та скасувати реєстрацію третіх осіб за адресою: АДРЕСА_1 .
Ленінський районний суд м. Харкова рішенням від 03 лютого 2025 року позов залишив без задоволення.
Харківський апеляційний суд постановою від 11 червня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 03 лютого 2025 року - без змін.
29 жовтня 2025 року ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 03 лютого 2025 року та постанову Харківського апеляційного суду від 11 червня 2025 року з пропуском строку на касаційне оскарження.
Разом із цим, ОСОБА_1 в касаційній скарзі заявила клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження судових рішень з посиланням на те, що копію постанови Харківського апеляційного суду від 11 червня 2025 року вона отримала 20 червня 2025 року, про що є відповідна відмітка Укрпошти. 04 липня 2025 року вона звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на оскаржувані судові рішення, проте ухвалою Верховного Суду від 31 липня 2025 року її касаційну скаргу визнано неподаною та повернуто заявнику. Вказану ухвалу суду вона отримала 18 серпня 2025 року. Після відправлення повторно уточненої касаційної скарги з клопотанням про поновлення строку на касаційне оскарження судових рішень, Верховним Судом було винесено ухвалу від 08 вересня 2025 року про поновлення строку на касаційне оскарження судових рішень та залишення касаційної скарги без руху з наданням строку для усунення недоліків. Ухвалою Верховного Суду від 07 жовтня 2025 рока касаційну скаргу повернуто заявнику та роз'яснено, що повернення касаційної скарги не перешкоджає повторному зверненню із скаргою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для її повернення. Копію вказаної ухвали вона отримала поштою 20 жовтня 2025 року. З урахуванням наведеного, заявниця вважала, що є підстави для поновленням строку на касаційне оскарження судових рішень та просила його поновити.
Ухвалою Верховного Суду від 17 листопада 2025 року визнано підстави для поновлення процесуального строку на касаційне оскарження рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 03 лютого 2025 року та постанови Харківського апеляційного суду від 11 червня 2025 року за клопотаннями ОСОБА_1 неповажними. Касаційну скаргу залишено без руху та надано строк десять днів з дня вручення цієї ухвали, а саме - заявнику необхідно було надати до суду касаційної інстанції заяву про поновлення строку на касаційне оскарження, в якій навести інші обґрунтовані підстави для поновлення цього строку, та надати відповідні докази на їх підтвердження, зокрема на підтвердження обставин того, що заважало виконати вимоги процесуального закону при зверненні до Верховного Суду як із первісною касаційною скаргою, так і при зверненні до Верховного Суду вдруге; надати нову редакцію касаційної скарги оформлену відповідно до вимог статті 392 ЦПК України, та в якій згрупувати, систематизувати та чітко зазначити конкретну обов'язкову підставу (підстави) касаційного оскарження судових рішень у відповідності до визначеного статтею 389 ЦПК України переліку підстав для касаційного оскарження судового рішення та їх відповідне мотивування, надати копії скарги та доданих до неї матеріалів відповідно до кількості учасників справи з урахуванням пункту 1 частини четвертої статті 392 ЦПК України, і роз'яснено заявнику про наслідки невиконання вимог ухвали суду.
Залишаючи касаційну скаргу ОСОБА_1 без руху у зв'язку з пропуском встановленого законом строку на касаційне оскарження, Верховний Суд виходив з того, що звертаючись втретє з касаційною скаргою на оскаржувані судові рішення заявник жодним чином не обґрунтовує того, що перешкоджало їй виконати у повному обсязі вимоги ухвал суду касаційної інстанції від 15 липня та 08 вересня 2025 року про залишення касаційної скарги без руху у визначений судом строк. Заявник дійсно в силу норм ЦПК України має право на повторне звернення до суду касаційної інстанції, але це не означає безумовне поновлення строку касаційного оскарження. Тому заявниця зобов'язана довести, що саме перешкоджало їй виконати вимоги ухвал Верховного Суду від 15 липня та 08 вересня 2025 року про залишення касаційної скарги без руху.
На виконання вимог ухвали Верховного Суду від 17 листопада 2025 року ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку подала до Верховного Суду уточнену касаційну скаргу, в якій заявила клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження судових рішень з посиланням на те, що вона є особою пенсійного віку і не має достатніх статків для оплати послуг високоосвічених адвокатів, а безкоштовна юридична компанія при її зверненні зовсім не надала тієї інформації, яка б мала бути для вирішення питання стосовно її порушених прав співвласника. Тому у неї є лише право захищати свої права індивідуально та самостійно. Ураховуючи наведене, заявник просить клопотання задовольнити та поновити строк на касаційне оскарження судових рішень.
Відповідно до статті 390 ЦПК України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення. Строк на касаційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині третій статті 394 цього Кодексу.
Вирішуючи питання про поновлення пропущеного строку, касаційний суд враховує, що оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально в кожній справі, а будь-які причини не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для його поновлення. Поновленню підлягає лише строк, який пропущений з об'єктивних і таких, що не залежали від волі та поведінки особи, причин. Якщо строк поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. У випадку, якщо суди обмежуються вказівкою на наявність «поважних причин» для поновлення пропущеного строку, вони не вказують чітких підстав такого поновлення.
Верховний Суд у постанові від 24 липня 2023 року у справі № 200/3692/21 (провадження № К/990/17155/23) зазначив, що процесуальний строк, зокрема строк на апеляційне оскарження, в разі повторного подання апеляційної скарги може бути поновлено у випадку дотримання одночасно таких умов:
- первісне звернення до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою відбулось у межах передбаченого процесуальним законом строку на апеляційне оскарження;
- повторне подання апеляційної скарги відбулось в межах строку апеляційного оскарження, встановленого процесуальним законом, або упродовж розумного строку після отримання копії відповідної ухвали суду про повернення первісної скарги, без невиправданих затримок і зайвих зволікань;
- скаржником продемонстровано добросовісне ставлення до реалізації ним права на апеляційне оскарження й вжито усіх можливих та залежних від нього заходів з метою усунення недоліків апеляційної скарги, які стали підставою для повернення вперше поданої апеляційної скарги, і такі недоліки фактично усунуті станом на момент повторного звернення з апеляційною скаргою;
- доведено, що повернення попередньо поданих апеляційних скарг відбулося з причин, які не залежали від особи, яка оскаржує судові рішення, і які обумовлені наявністю об'єктивних і непереборних обставин, що унеможливили або значно утруднили можливість своєчасного звернення до суду апеляційної інстанції, й не могли бути усунуті скаржником;
- наявність таких обставин підтверджено належними і допустимими доказами.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 08 жовтня 2020 року у справі № 9901/32/20 виснувала, що інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб'єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв'язку з пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб'єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв і чи пов'язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.
У постанові Верховного Суду від 20 березня 2024 року в справі № 560/14349/23 зазначено, що Верховний Суд у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що під поважними причинами слід розуміти лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулася до суду, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Наведені ОСОБА_1 причини пропуску процесуального строку на касаційне оскарження судових рішень не дають достатніх підстав для визнання їх поважними з огляду на таке.
Встановлено, що 04 липня 2025 року ОСОБА_1 вперше звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 03 лютого 2025 року та постанову Харківського апеляційного суду від 11 червня 2025 року, тобто в межах тридцятиденного строку на касаційне оскарження.
Ухвалою Верховного Суду від 15 липня 2025 року (провадження № 61-8684ск25) касаційну скаргу залишено без руху та надано строк десять днів з дня вручення цієї ухвали, а саме - заявнику необхідно було надіслати на адресу суду уточнену редакцію касаційної скарги з посиланням на підставу (підстави) касаційного оскарження, передбачену (передбачені) частиною другою статті 389 ЦПК України та надіслати копії уточненої редакції касаційної скарги і доданих до неї матеріалів відповідно до кількості учасників справи, і роз'яснено заявнику про наслідки невиконання вимог ухвали суду.
Ухвалою Верховного Суду від 31 липня 2025 року (провадження № 61-8684ск25) касаційну скаргу повернуто заявнику у зв'язку з невиконанням вимог ухвали від 15 липня 2025 року, а саме - в уточненій редакції касаційної скарги заявник знову не виконала вимоги пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України та не зазначила конкретну обов'язкову підставу касаційного оскарження, визначену частиною другою статті 389 цього Кодексу (з посиланням на один із пунктів частини другої статті 389 ЦПК України та відповідним обґрунтуванням).
22 серпня 2025 року ОСОБА_1 вдруге звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 03 лютого 2025 року та постанову Харківського апеляційного суду від 11 червня 2025 року, в якому заявила клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження судових рішень.
Ухвалою Верховного Суду від 08 вересня 2025 року (провадження № 61-10960ск25) поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження судових рішень та касаційну скаргу залишено без руху з наданням строку для усунення недоліків, а саме - заявнику необхідно було надіслати на адресу суду нову редакцію касаційної скарги оформлену відповідно до вимог статті 392 ЦПК України, та в якій згрупувати, систематизувати та чітко зазначити конкретну обов'язкову підставу (підстави) касаційного оскарження судового рішення у відповідності до визначеного статтею 389 ЦПК України переліку підстав для касаційного оскарження судових рішень та їх відповідне мотивування, надати копії скарги та доданих до неї матеріалів відповідно до кількості учасників справи з урахуванням пункту 1 частини четвертої статті 392 ЦПК України.
Водночас Верховним Судом в ухвалі від 08 вересня 2025 року було роз'яснено, що посилаючись у касаційній скарзі як на підставу скасування судових рішень на пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України ОСОБА_1 не зазначає яку саме постанову Верховного Суду застосував апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні, від висновку якої вона просить відступити. Також, зазначаючи у касаційній скарзі підставою касаційного оскарження судових рішень відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України), заявнику необхідно вказувати щодо питання застосування якої саме норми права у подібних правовідносинах відсутній висновок Верховного Суду.
29 вересня 2025 року ОСОБА_1 на виконання вимог вказаної ухвали подала до Верховного Суду нову редакцію касаційної скарги, в якій як на підставу скасування судових рішень посилалася на необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Пленуму Верховного Суду України від 04 жовтня 1991 року № 7 «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок» та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні (пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України). Також зазначала, що на даний час відсутній висновок Верховного Суду щодо вирішення спірного питання застосування норми права щодо проведення реєстрації, зняття з реєстрації осіб у житлових будинках, де є два та більше співвласників (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
Ухвалою Верховного Суду від 07 жовтня 2025 року (провадження № 61-10960ск25) касаційну скаргу повернуто заявнику на підставі пункту 4 частини четвертої статті 393 ЦПК України у зв'язку з тим, що ОСОБА_1 не виконано вимог ЦПК України при поданні касаційної скарги щодо наведення підстав касаційного оскарження судових рішень.
Водночас Верховним Судом в ухвалі від 07 жовтня 2025 року було роз'яснено правові висновки, викладені у постанові Пленуму Верховного Суду України від 04 жовтня 1991 року № 7 «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок», не входять до елементів, з яких формується база правозастосовчої практики та мають рекомендаційний характер, що унеможливлює вирішення питання про відкриття касаційного провадження на підставі пункту 2 частини другої статті 389 ЦПК України. Крім того, формальна вказівка на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України (відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) не свідчить про обґрунтування особою, яка подала касаційну скаргу, підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України. ОСОБА_1 не зазначено щодо питання застосування якої саме норми права у подібних правовідносинах відсутній висновок Верховного Суду, не обґрунтовано неправильне застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у цій частині. Зазначення в касаційній скарзі про те, що відсутній правовий висновок не свідчить про обґрунтування особою, яка подала касаційну скаргу, підстави касаційного оскарження передбаченої пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України.
Отже, повернення вперше та вдруге поданих ОСОБА_1 касаційних скарг, які не відповідали вимогам процесуального законодавства, не може вважатися поважною причиною пропуску строку на касаційне оскарження, не свідчить про наявність підстав для поновлення пропущеного строку.
Повернення касаційних скарг відбулося із причин, які повністю залежали від заявника, що позбавляє суд можливості оцінювати такі причини пропуску строку відповідно до висновків, наведених у постанові Верховного Суду від 24 липня 2023 року у справі № 200/3692/21 (провадження № К/990/17155/23).
Суд не може стимулювати неправомірну поведінку і зловживання процесуальними правами заявника.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України).
Праву особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондує обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються його безпосередньо та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (ALIMENTARIA SANDERS S.A. V. SPAIN, № 11681/85, § 35, ЄСПЛ, від 07 липня 1989 року).
Норми ЦПК України не містять вичерпного переліку підстав, які вважаються поважними для вирішення питання про поновлення пропущеного процесуального строку. Такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини справи.
Разом з тим, право суду на поновлення строку не є безмежним.
У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод проголошено право на справедливий судовий розгляд.
Одним з елементів справедливого судового розгляду є принцип правової визначеності прав і обов'язків сторін спору та неможливість безпідставного поновлення пропущеного процесуального строку для оскарження рішення суду, що набрало законної сили, лише з метою його скасування на шкоду інтересам іншого учасника процесу.
Із практики Європейського Суду з прав людини випливає, що судовий розгляд визнається справедливим за умови забезпечення рівного процесуального становища сторін, що беруть участь у спорі. Вимагається, щоб кожній із сторін була надана розумна можливість представляти свою справу у такий спосіб, що не ставить її в суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.
Поновлення строку на касаційне оскарження судового рішення без доведеності поважності причин не забезпечувало б рівновагу між інтересами сторін та правову визначеність у цивільних правовідносинах, яка є складовою верховенства права, проголошеного статтею 8 Конституції України.
Необґрунтоване поновлення процесуальних строків на оскарження «остаточного судового рішення» є порушенням принципу res judicata (правової визначеності), про що неодноразово наголошувалося у прецедентній практиці Європейського суду з прав людини.
Так, у параграфі 41 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Пономарьов проти України» від 03 квітня 2008 року зазначено, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Аналогічні висновки викладені Європейським судом з прав людини у рішеннях від 09 листопада 2004 року в справі «Науменко проти України», від 18 січня 2005 року в справі «Полтораченко проти України» та від 08 листопада 2005 року в справі «Тімотієвич проти України».
Безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, пропущеного на значний термін, є порушенням вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду в такому його елементі як правова визначеність.
Посилання ОСОБА_1 на те, що вона є особою пенсійного віку і не має достатніх статків для оплати послуг високоосвічених адвокатів, а безкоштовна юридична компанія при її зверненні зовсім не надала тієї інформації, яка б мала бути для вирішення питання стосовно її порушених прав співвласника не є поважною причиною пропуску строку на касаційне оскарження.
Ураховуючи, що ОСОБА_1 не зазначено інших поважних підстав для поновлення пропущеного строку звернення з касаційною скаргою на оскаржувані судові рішення, суд визнає наведені підстави для поновлення строку на касаційне оскарження неповажними. Поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними та не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення. Інших підстав поновлення пропущеного процесуального строку на касаційне оскарження заявником не наведено.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо скаржником в строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на касаційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на касаційне оскарження, визнані судом неповажними.
Оскільки наведені у клопотанні про поновлення строку на касаційне оскарження судових рішень підстави для поновлення цього строку є неповажними, у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.
Керуючись пунктом 4 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 03 лютого 2025 року та постанову Харківського апеляційного суду від 11 червня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Управління реєстрації місця проживання Департаменту реєстрації Харківської міської ради, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , про визнання реєстрації незаконною та її скасування.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді: А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко
М. Ю. Тітов