10 грудня 2025 року
м. Київ
справа № 367/6960/18
провадження № 61-17319 св 24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Ступак О. В., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 , правонаступником якого є ОСОБА_2 ,
відповідач -ОСОБА_3 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 23 лютого 2024 року у складі судді Шестопалової Я. В. та постанову Київського апеляційного суду від 02 жовтня 2024 року у складі колегії суддів: Гаращенка Д. Р., Журбі С. О., Писаній Т. О.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_3 про визнання права власності на частину майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя.
Позовна заява обґрунтована тим, що з 06 січня 1995 року він перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 , який розірвано рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 28 серпня 2018 року.
В період шлюбу на підставі договору купівлі-продажу від 27 жовтня 2000 року вони придбали 3/5 частин житлового будинку, загальною площею 68, 3 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , з відповідною частиною надвірних будівель та споруд, право власності на які зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_4 . Вказаний житловий будинок розташований на земельній ділянці, площею 0, 0413 га, кадастровий номер 3210900000:01:003:0122, яка набута у власність ОСОБА_3 згідно з державним актом про право власності на земельну ділянку та рішенням виконкому Ірпінської міської ради народних депутатів від 06 листопада 2001 року № 296/4 для будівництва та обслуговування жилого будинку та господарських споруд.
Посилаючись на те, що зазначене майно є спільною сумісною власністю подружжя і сторони не досягли згоди щодо його поділу у позасудовому порядку, уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просив суд в порядку поділу майна подружжя:
- визнати за ним право власності на 3/10 частин житлового будинку, загальною площею 68, 3 кв м, з надвірними спорудами (літня кухня «Б», сарай «б», вигрібна яма № 2, 12, убиральня «З», огорожа № 5-8, ворота та хвіртка № 9), який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;
- визнати за ним право власності на 1/2 частину земельної ділянки, загальною площею 0, 0413 га, кадастровий номер 3210900000:01:003:0122, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;
- визнати за ОСОБА_3 право власності на 3/10 частин житлового будинку, загальною площею 68, 3 кв. м, з надвірними спорудами (літня кухня «Б», сарай «б», вигрібна яма № 2, 12, убиральня «З», огорожа № 5-8, ворота та хвіртка № 9), який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;
- визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину земельної ділянки, загальною площею 0, 0413 га, кадастровий номер 3210900000:01:003:0122, яка находиться за адресою: АДРЕСА_1 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 помер.
Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області суду від 12 травня 2021 року до участі в справі правонаступником ОСОБА_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , залучено ОСОБА_2 .
У липні 2021 року представник ОСОБА_2 - адвокат Новік В. М. подав уточнену позовну заяву в порядку статті 49 ЦПК України, у якій просив суд:
- визнати за ОСОБА_2 в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_1 право власності на 3/10 частин житлового будинку, загальною площею 68, 3 кв. м, з надвірними спорудами (літня кухня «Б», сарай «б», вигрібна яма № 2, 12, убиральня «3», огорожа № 5-8, ворота та хвіртка № 9), який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;
- визнати за ОСОБА_2 в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину земельної ділянки, загальною площею 0, 0413 га, кадастровий номер 3210900000:01:003:0122, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;
- визнати за ОСОБА_3 право власності на 3/10 частин житлового будинку, загальною площею 68, 3 кв. м, з надвірними спорудами (літня кухня «Б», сарай «б», вигрібна яма № 2, 12, убиральня «З», огорожа № 5-8, ворота та хвіртка № 9), який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;
- визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину земельної ділянки, загальною площею 0, 0413 га, кадастровий номер 3210900000:01:003:0122, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Позовна заява обґрунтована тим, що вказане нерухоме майно набуто ОСОБА_1 та ОСОБА_3 у період їх шлюбу та належить їм на праві спільної сумісної власності, згоди щодо його поділу колішне подружжя не дійшло.
Вважала, що як спадкоємиця першої черги вона має право на частину майна, яка належала за життя її батькові ОСОБА_1 .
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 23 лютого 2024 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного сулу від 02 жовтня 2024 року, позов ОСОБА_2 задоволено.
Визнано за ОСОБА_2 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на 3/10 частин житлового будинку, загальною площею 68, 3 кв м, з надвірними спорудами (літня кухня «Б», сарай «б», вигрібна яма № 2, 12, убиральня «3», огорожа № 5-8, ворота та хвіртка № 9), який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Визнано за ОСОБА_2 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на 1/2 частину земельної ділянки, загальною площею 0, 0413 га, кадастровий номер 3210900000:01:003:0122, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Визнано за ОСОБА_3 право власності на 3/10 частин житлового будинку, загальною площею 68, 3 кв м, з надвірними спорудами (літня кухня «Б», сарай «б», вигрібна яма № 2, 12, убиральня «3», огорожа № 5-8, ворота та хвіртка № 9), який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину земельної ділянки, загальною площею 0, 0413 га, кадастровий номер 3210900000:01:003:0122, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Рішення судів першої та апеляційної інстанцій мотивовані тим, що нерухоме майно, яке є предметом позову, а саме: житловий будинок, загальною площею 68, 3 кв м, з надвірними спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , та земельна ділянка за цією ж адресою зареєстровані на праві власності лише за відповідачкою, проте це майно набувалось під час перебування ОСОБА_1 та ОСОБА_3 у зареєстрованому шлюбі, а тому воно є спільною сумісною власністю подружжя, частки в якому є рівними, що не спростовано відповідачкою.
При цьому, суд першої інстанції врахував висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 686/9580/16-ц, відповідно до яких якщо на земельній ділянці, яка одержана громадянином в період шлюбу в приватну власність шляхом приватизації, знаходиться будинок, будівля, споруда, що є спільною сумісною власністю подружжя, то у разі поділу будинку, будівлі, споруди між подружжям та виділу конкретної частини будинку, будівлі, споруди до особи, яка не мала права власності чи користування земельною ділянкою переходить це право у розмірі частки права власності у спільному майні будинку, будівлі, споруди у відповідності до статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України.
Суди встановили, що ОСОБА_2 , як спадкоємиця першої черги за законом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 , яка прийняла спадщину, має право на спадкування спірного нерухомого майна, тобто 3/10 частин житлового будинку та 1/2 частини земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 .
При цьому суди зауважили, що внаслідок бойових дій, які відбувались у 2022 році на території Ірпінської міської територіальної громади, будинок АДРЕСА_1 знищено через влучання боєприпасу, житло непридатне для проживання, що підтверджується наданими сторонами письмовими доказами. Водночас, у разі визнання за позивачкою права власності на частину спірного житлового будинку, вона матиме право на компенсацію за його пошкодження, як співвласник цього майна, на підставі Закону України 23 лютого 2023 року № 2923-IX «Про компенсацію за пошкодження та знищення окремих категорій об'єктів нерухомого майна внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією російської федерації проти України, та Державний реєстр майна, пошкодженого та знищеного внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією російської федерації проти України».
Враховуючи вищенаведене, суди дійшли висновку про обґрунтованість заявлених ОСОБА_2 позовних вимог та їх задоволення.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
26 грудня 2024 року ОСОБА_3 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 23 лютого 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 02 жовтня 2024 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Касаційна скарга подана на підставі пункту 1, 3 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) та обґрунтована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі 910/3009/18, від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19, у постановах Верховного Суду від 16 січня 2019 рок у справі № 2-390/2006, від 07 квітня 2021 року у справі № 182/6808/18, від 20 травня 2021 року у справі № 339/369/18, від 20 липня 2021 року у справі № 904/4389/19, від 26 липня 2021 року у справі № 752/11785/19-ц, від 28 грудня 2022 року у справі № 759/7632/20, від 30 листопада 2023 року у справі № 520/8530/14-ц, а також відсутністю висновку Верховного Суду щодо визнання права власності на майно, яке знищене внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених військовою агресією російської федерації, у подібних правовідносинах.
Крім того заявниця вказує на порушення судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суди не дослідили зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 14 січня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі № 367/6960/18, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
18 квітня 2025 року справа № 367/6960/18 надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 10 листопада 2025 року справу призначено до судового розгляду колегією з п'яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_3 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували, що у матеріалах справи відсутня обґрунтована постанова нотаріуса про відмову ОСОБА_2 у вчиненні нотаріально дії, зокрема, відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину. Оскільки визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку, вирішення цього спору в судовому порядку є неможливим.
Вважає, що суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, протиправно визнав за ОСОБА_2 право власності на нерухоме майно: 3/10 частин житлового будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та не врахував обставини знищення цього майна наслідок бойових дій. Визнання права власності на знищене нерухоме майно не передбачено чинним законодавством України та суперечить положенням статті 349 ЦК України про те, що право власності на майно припиняється у разі його знищення.
Вважає, що позивачкою обрано неналежний спосіб захисту порушених прав, оскільки в даному випадку вона мала звертитесь з вимогами про визнання права на отримання компенсації за знищений об'єкт нерухомого майна, а не з вимогами про визнання права власності в порядку спадкування.
Крім того, суди не врахували, що спірна земельна ділянка набута у власність ОСОБА_3 шляхом безоплатної приватизації і є її особистою приватною власністю.
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
06 січня 1995 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 зареєстровано шлюб, про що у відділі реєстрації актів цивільного стану Московського районного управління юстиції у м. Києві зроблено актовий запис № 04. Вказане підтверджується свідоцтвом про одруження серії НОМЕР_1 , виданим повторно 06 червня 2001 року (а. с. 15, т. 1).
Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 28 серпня 2018 року у справі № 367/1662/18 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 розірвано (а. с. 68, т. 3).
27 жовтня 2000 року між ОСОБА_5 (продавець) та ОСОБА_6 (покупець) укладено договір купівлі-продажу частини житлового будинку, згідно з яким ОСОБА_6 придбала 3/5 частини житлового будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , з відповідною частиною надвірних будівель. Договір посвідчено державним нотаріусом Ірпінської державної нотаріальної контори Запісочною О. А. та зареєстровано в реєстрі за № 3-7745 (а. с. 40-41, т. 1).
Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 19 січня 2020 року, 3/5 частини житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровано за ОСОБА_6 на праві приватної спільної часткової власності 19 грудня 2003 року на підставі договору купівлі-продажу частини житлового будинку від 27 жовтня 2000 року (а. с. 111-113, т. 1).
На житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , 17 квітня 2013 року Ірпінським бюро технічної інвентаризації виготовлено технічний паспорт, згідно якого розмір частки власності ОСОБА_3 становить 3/5 частини, ОСОБА_7 - 2/5 частини.
Відповідно до державного акту на право приватної власності на землю серії ІІІ-КВ №089487 від 18 лютого 2002 року, виданого на підставі рішення виконкому Ірпінської міської Ради народних депутатів № 296/4 від 06 листопада 2001 року, ОСОБА_3 передано у приватну власність земельну ділянку, площею 0, 0413 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 42, т. 1).
Належність ОСОБА_3 на праві власності земельної ділянки, загальною площею 0, 0413 га, кадастровий номер 3210900000:01:003:0122, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , підтверджується також витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-3218774752020 від 28 лютого 2020 року та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 10 березня 2020 року (а. с. 75, 76-78, т. 2).
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_1 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 від 08 липня 2020 року (а. с. 3, т. 2).
Із матеріалів спадкової справи № 27/2020, відкритої приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Київської області Кінащук М. А. після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 , встановлено, що 13 липня 2020 року із заявою про прийняття спадщини звернулась дочка спадкодавця - ОСОБА_2 (а. с. 1-34, т. 2).
Свідоцтво про прийняття спадщини на ім'я ОСОБА_2 нотаріусом не видавалось.
Згідно з довідкою виконавчого комітету Ірпінської міської ради від 18 липня 2022 року № 4071, у зв'язку із бойовими діями, які відбувались у 2022 році на території Ірпінської міської територіальної громади, житлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 було пошкоджено, а саме: житлове приміщення знищено внаслідок влучання боєприпасу та вигорання. Житло не придатне для проживання (а. с. 12, т. 3).
03 червня 2022 року будівельним експертом І категорії ОСОБА_8 (кваліфікаційний сертифікат серія АЕ № 006016, виданий 22 грудня 2020 року) проведено технічне обстеження житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , за результатами якого складено попередній звіт № Т3-075/2022 про технічний стан несучих та огороджувальних конструкцій вказаного житлового будинку, згідно з яким технічний стан несучих конструкцій будинку в цілому аварійний, по несучій здатності та придатності до нормальної експлуатації відповідає аварійному стану 4, що згідно ДСТУ-Н Б В. 1.2-18:2016 передбачає їх повну заміну або ліквідацію об'єкту. Об'єкту присвоєна категорія пошкодження ІІІ, об'єкт непридатний для використання за цільовим призначенням, повністю втратив свою економічну цінність, наявні пошкодження несучих та огороджувальних конструкцій, ступінь та характер яких свідчить про небезпеку аварійного обвалення об'єкта (а. с. 85-108, т. 3).
На підставі вказаного звіту, керуючись наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 06 серпня 2022 року № 144 «Про затвердження Методики проведення обстеження та оформлення його результатів», комісія з обстеження об'єкта, пошкодженого внаслідок збройної агресії російської федерації, виконавчого комітету Ірпінської міської ради, зробила висновок про повне руйнування об'єкту нерухомості за адресою: АДРЕСА_1 та необхідність його демонтажу, про що складено відповідний акт від 27 липня 2023 року № 1649. Станом на дату видачі акту будинок демонтовано силами та засобами органів місцевого самоврядування (а. с. 70, т. 3).
03 серпня 2023 року депутатом Ірпінської міської ради Київської області складено акт обстеження земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , згідно з яким будинок за вказаною адресою у травні 2023 року демонтований через непридатність для проживання та повне руйнування внаслідок бойових дій. Земельна ділянка за вказаною адресою вільна від залишків зруйнованого житлового будинку, надвірних будівель та споруд (а. с. 84, т. 3).
Відповідно до витягу з Державного реєстру майна, пошкодженого та знищеного внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених військовою агресією російської федерації № ОНМ-25.09.2023-216122 від 28 листопада 2023 року, будинок за адресою: АДРЕСА_1 має категорію пошкодження ІІІ, об'єкт не придатний для використання за цільовим призначенням, повністю втратив свою економічну цінність, наявні пошкодження несучих та огороджувальних конструкцій, ступінь та характер яких свідчить про небезпеку аварійного обвалення об'єкта (зруйновані об'єкти), пошкодження 81-100 %. Об'єкт підлягає демонтажу (а. с. 157-160, т. 3).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга ОСОБА_3 задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення першої та апеляційної інстанцій ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно із частиною першою статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (частина перша статті 1218 ЦК України).
У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки (стаття 1261 ЦК України).
Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловіку на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважних причин (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Частинами першою, другою статті 368 ЦК України визначено, що спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.
Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Згідно із частиною першою статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільної сумісної власності подружжя на майно, яке набуте ними за час шлюбу.
За загальним правилом застосування презумпції спільності майна подружжя, згідно зі статтею 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, і позивач не зобов'язаний доводити належність набутого за час шлюбу майна до майна подружжя.
Презумпція спільності майна подружжя може бути спростована, один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Подібний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17-ц (провадження № 14-325цс18).
Отже, на майно, набуте за час шлюбу, діє презумпція виникнення права спільної сумісної власності подружжя, а визнання такого майна особистою приватною власністю дружини чи чоловіка потребує доведення.
Частиною третьою статті 61 СК України визначено, що, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Відповідно до частин першої, другої статті 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.
Статтею 68 СК України визначено, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.
Встановивши, що спірний будинок та земельна ділянка, право власності на які набуто ОСОБА_1 та ОСОБА_3 за час перебування у зареєстрованому шлюбу, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, а презумпція спільності права власності на майно подружжя відповідачкою не спростована, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку, що до складу спадщини після смерті ОСОБА_1 увійшли 3/10 частин житлового будинку та 1/2 частина земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 .
Частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах (частина перша статті 1226 ЦК України).
У статті 1296 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.
Колегія суддів погоджується з висновками судів попорених інстанцій про те, що ОСОБА_2 , як спадкоємиця першої черги за законом після смерті ОСОБА_1 , яка прийняла спадщину, має право на спадкування спірного нерухомого майна, тобто 3/10 частин будинку та 1/2 частини земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 .
З урахуванням встановлених обставин і доказів, які підтверджують спільність набутого ОСОБА_1 та ОСОБА_3 під час шлюбу майна, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, загалом дійшов правильного висновку про визнання за ОСОБА_2 права власності на частину спірних об'єктів нерухомості в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
В контексті доводів касаційної скарги про те, що визнання права власності на знищене нерухоме майно не передбачено чинним законодавством України та суперечить положенням статті 349 ЦК України, колегія суддів враховує таке.
У постанові від 02 квітня 2025 року у справі № 932/4489/21 Верховний Суд звернув увагу на те, що наявність права, за захистом якого звертається позивач до суду, має встановлюватися судом на час пред'явлення позову та розгляду справи. У зв'язку з цим приписи статті 349 ЦК України застосовуються, враховуючи обставини, які підлягають встановленню судом, щодо фактичного існування (можливого знищення) спірних приміщень на час пред'явлення позову та прийняття рішення у справі, а не на час оформлення (реєстрації) права власності позивачем. Така позиція відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 18 листопада 2020 у справі № 04/5026/803/2012, від 23 грудня 2021 року у справі № 914/1919/20, від 24 травня 2023 року у cправі № 916/3698/20.
Із матеріалів справи встановлено, що на час звернення ОСОБА_1 з позовом у цій справі у березні 2018 року, а також на час відкриття спадщини після його смерті у липні 2020 року обставини, які б свідчили про знищення або пошкодження спірного житлового будинку не існували.
З огляду на вимоги статті 1218 ЦК України, відповідно до якої до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, ОСОБА_2 , яка прийняла спадщину після смерті батька ОСОБА_1 , мала право на спадкування належного йому на час відкриття спадщини майна.
Згідно зі статтею 349 ЦК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій), право власності на майно припиняється в разі його знищення.
Документами, які підтверджують знищення майна, можуть бути матеріали технічної інвентаризації, що засвідчують факт знищення майна, довідки органів внутрішніх справ України, акт про пожежу, офіційні висновки інших установ або організацій, які відповідно до законодавства уповноважені засвідчувати факт знищення майна тощо, а також відповідної заяви власника майна про внесення змін до державного реєстру.
У постанові Верховного Суду від 20 липня 2021 року у справі № 904/4389/19, на яку посилалась заявниця у касаційній скарзі, зазначено, що положення статті 349 ЦК України є чіткими, зрозумілими та однозначними, тобто таке нормативне регулювання виключає можливість довільного його трактування, що дає підстави для висновку про те, що умовами для припинення права власності на знищене нерухоме майно згідно з цією статтею є наявність встановленого факту знищення майна. Документами, які підтверджують знищення майна, можуть бути матеріали технічної інвентаризації, що засвідчують факт знищення майна, довідки органів внутрішніх справ України, акт про пожежу, офіційні висновки інших установ або організацій, які відповідно до законодавства уповноважені засвідчувати факт знищення майна тощо. При цьому перелік документів, на підставі яких можна встановити факт знищення майна, не є вичерпним.
У постанові Верховного Суду від 08 серпня 2019 року у справі № 907/710/17 зазначено, що власник має право за своєю волею визначати фактичну та юридичну долю речі. Одним із видів визначення такої фактичної та юридичної долі речі є знищення майна, тобто обставина, яка припиняє існування у подальшому конкретного об'єкта права власності.
За загальним правилом право власності на майно припиняється в момент його знищення, проте на майно, права на яке підлягають державній реєстрації (наприклад, об'єкти нерухомості (стаття 181 ЦК України)), таке право припиняється з моменту внесення відповідним органом за заявою власника змін до державного реєстру.
Разом з тим, матеріали справи не містять доказів звернення ОСОБА_3 з відповідною заявою до компетентних органів про знищення майна та внесення відповідним органом змін до Державного реєстру речових прави на нерухоме майно про припинення права на таке майно.
Крім того, наявні у матеріалах справи письмові докази містять суперечливу інформацію щодо пошкодження/знищення спірного житлового будинку, зокрема довідка виконавчого комітету Ірпінської міської ради від 18 липня 2022 року № 4071, витяг з Державного реєстру майна, пошкодженого та знищеного внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених військовою агресією російської федерації № ОНМ-25.09.2023-216122 від 28 листопада 2023 року, у якому зазначено про наявність пошкодження несучих та огороджувальних конструкцій у будинку за адресою: АДРЕСА_1 , ступінь та характер яких свідчить про небезпеку аварійного обвалення об'єкта, що в свою чергу, не підтверджує повне його руйнування або знищення.
ОСОБА_3 у касаційній скарзі вказувала, що суди протиправно визнали за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину земельної ділянки, яка є її особистою власністю, яку вона отримала в порядку безоплатної приватизації відповідно до державного акта серії ІІІ-КВ № 089487, виданого 18 лютого 2002 року на підставі рішення виконкому Ірпінської міської Ради народних депутатів № 296/4 від 06 листопада 2001 року.
Відповідно до статті 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на об'єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об'єкт незавершеного будівництва, право власності на який зареєстровано у визначеному законом порядку, або частку у праві спільної власності на такий об'єкт, одночасно переходить право власності (частка у праві спільної власності) або право користування земельною ділянкою, на якій розміщений такий об'єкт, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для відчужувача (попереднього власника) такого об'єкта, у порядку та на умовах, визначених Земельним кодексом України. Істотною умовою договору, який передбачає перехід права власності на об'єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об'єкт незавершеного будівництва, який розміщений на земельній ділянці і перебуває у власності відчужувача, є умова щодо одночасного переходу права власності на таку земельну ділянку (частку у праві спільної власності на неї) від відчужувача (попереднього власника) відповідного об'єкта до набувача такого об'єкта.
Згідно з частинами першою, четвертою статті 120 ЗК України у разі набуття частки у праві спільної власності на об'єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об'єкт незавершеного будівництва право власності на земельну ділянку (крім земель державної, комунальної власності), на якій розміщено такий об'єкт, одночасно переходить від відчужувача (попереднього власника) такого об'єкта до набувача у розмірі належної відчужувачу (попередньому власнику) частки у праві спільної власності на такий об'єкт, крім випадку, коли попередньому власнику належала частка у праві спільної власності на земельну ділянку в розмірі. Якщо відчужувачу (попередньому власнику) у праві спільної власності на такий об'єкт належала частка у праві спільної власності на земельну ділянку в іншому розмірі, право власності переходить у такому самому розмірі. При вчиненні правочину, який передбачає перехід права власності на частку у праві спільної власності на такий об'єкт, мають дотримуватися вимоги частини шістнадцятої цієї статті.
За загальним правилом, закріпленим у цих нормах, особа, яка набула права власності на частину будівлі чи споруди стає власником або користувачем відповідної частини земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому землекористувачу. При цьому у випадку переходу права власності на об'єкт нерухомості право власності або право користування на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об'єкти.
Відповідно до роз'яснень, наданих у постанові Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» від 16 квітня 2004 року № 7 (зі змінами, внесеними згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України від 19 березня 2010 року № 2), земельна ділянка, одержана громадянином в період шлюбу в приватну власність шляхом приватизації, є його особистою приватною власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку із земельного фонду.
Якщо на такій земельній ділянці знаходиться будинок, будівля, споруда, що є спільною сумісною власністю подружжя, то у разі поділу будинку, будівлі, споруди між подружжям та виділу конкретної частини будинку, будівлі, споруди до особи, яка не мала права власності чи користування земельною ділянкою переходить це право у розмірі частки права власності у спільному майні будинку, будівлі, споруди у відповідності до статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України.
Згідно з принципом єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди (зміст якого розкривається, зокрема, у статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України) особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття (пункт 61 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 713/1817/16-ц (провадження № 14-458цс18)).
Аналогічні висновки щодо переходу права власності на земельну ділянку до особи у разі набуття у власність житлового будинку містяться в постановах Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 686/9580/16-ц, від 25 лютого 2019 року у справі № 199/2099/17, від 26 грудня 2019 року у справі № 364/515/19, від 16 листопада 2022 року у справі № 127/11015/21.
Колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що ОСОБА_1 , як учасник спільної сумісної власності на будинок, набув і право на земельну ділянку пропорційно розміру його частки у спільній власності на вказаний будинок, тобто на 1/2 частину земельної ділянки, на яку ОСОБА_2 , як спадкоємиця першої черги за законом після смерті ОСОБА_1 , яка прийняла спадщину, має право на спадкування, тому відповідні доводи касаційної скарги ОСОБА_3 колегією суддів відхиляються.
Доводи касаційної скарги про те, що у матеріалах справи відсутня обґрунтована постанова нотаріуса про відмову ОСОБА_2 у вчиненні нотаріально дії, зокрема, про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_1 , за відсутності якої вирішення цього спору в судовому порядку є неможливим, - не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки ОСОБА_2 не ініціювала розгляд цієї справи, а була залучена судом до участі у справі як правонаступник позивача ОСОБА_1 , яка має право на спадкування після його смерті.
Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявниці по суті спору та їх відображення в оскаржених судових рішеннях, питання вмотивованості висновків судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка розглядається сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів, зводяться в загальному до переоцінки доказів.
Висновки судів першої та апеляційної інстанцій, з урахуванням встановлених у цій справі фактичних обставин та наданої правової оцінки доказам у їх сукупності, не суперечать висновкам Верховного Суду, на які містяться посилання у касаційній скарзі.
Верховний Суд неодноразово зауважував, що зважаючи на різноманітність правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, ураховуючи фактичні обставини, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності і необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 лютого 2022 року у справі № 201/16373/16-ц, від 08 серпня 2023 року у справі № 910/8115/19(910/13492/21)).
Європейський суд з прав людини неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
Доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, значною мірою зводяться до незгоди зі встановленими судами обставинами та переоцінкою доказів, в той час як встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
З урахуванням доводів касаційної скарги ОСОБА_3 , що стали підставою для відкриття касаційного провадження у справі, меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 400 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
Щодо розподілу судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції вирішує питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, відсутні.
Керуючись статтями 402, 403, 409, 410, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 23 лютого 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 02 жовтня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
О. В. Ступак
В. В. Шипович