Ухвала
12 грудня 2025 року
м. Київ
справа № 757/3103/25-ц
провадження № 61-14401ск25
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Крата В. І. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 05 листопада 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Маркет Універсал ЛТД» про видачу трудової книжки,
У січні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Маркет Універсал ЛТД» (далі - ТОВ «Маркет Універсал ЛТД») про видачу трудової книжки.
Позов мотивований тим, що статтею 47 КЗпП України передбачено обов'язок власника або уповноваженого ним органу видати працівнику в день звільнення належно оформлену трудову книжку. Вказаною нормою на роботодавця покладено відповідальність за порушення вимог законодавства щодо своєчасної видачі працівнику трудової книжки. Як вже було встановлено судом Київського апеляційного суду від 06 березня 2024 року у справі № 757/37381/20-ц відповідачем не було видано позивачу ОСОБА_1 належним чином оформлену трудову книжку.
На підставі викладеного, ОСОБА_1 просила:
зобов'язати відповідача видати ОСОБА_1 трудову книжку.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 30 червня 2025 року позов ОСОБА_1 задоволено. Зобов'язано ТОВ «Маркет Універсал ЛТД» видати ОСОБА_1 трудову книжку. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що:
жодних належних та допустимих доказів на підтвердження видачі відповідачем позивачці трудової книжки суду не надано.
Постановою Київського апеляційного суду від 05 листопада 2025 року апеляційну скаргу ТОВ «Маркет Універсал ЛТД» задоволено. Рішення Печерського районного суду м. Києва від 30 червня 2025 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:
задовольняючи вимоги позивача, суд першої інстанції не звернув уваги, що відповідач позбавлений можливості видати позивачу трудову книжку, якої у нього немає. За таких обставин, як позивач, так і суд залишили поза увагою, що зобов'язання відповідача видати документ, який у нього відсутній, ніяким чином не поновить права позивача та не буде сприяти їх захисту, оскільки не призведе до наявності трудової книжки в ОСОБА_1 . Очевидним є факт, що відсутність трудової книжки у працівника та роботодавця, свідчить про її втрату, а відтак право позивача може бути поновлене виключно вирішенням питання про видачу дубліката. З такою заявою позивач до відповідача не зверталася.
ОСОБА_1 16 листопада 2025 року через підсистему Електронний суд подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 05 листопада 2025 року (повне судове рішення складено 07 листопада 2025 року).
Ухвалою Верховного Суду від 27 листопада 2025 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків, а саме: вказати підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 ЦПК України підстави (підстав), обґрунтувати неправильне застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права і надати уточнену касаційну скаргу.
У грудні 2025 року ОСОБА_1 через підсистему Електронний суд подала до Верховного Суду уточнену касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову апеляційного суду і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
В уточненій касаційній скарзі ОСОБА_1 підставою касаційного оскарження судового рішення зазначає пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах). Обґрунтовуючи указану підставу касаційного оскарження судових рішень, ОСОБА_1 зазначає, що при невидачі трудової книжки (дублікату трудової книжки), відмові роботодавця в подальшому видати трудову книжку (дублікат трудової книжки) застосування норми права у подібних правовідносинах відсутній висновок Верховного Суду.
Разом з тим, підстави касаційного оскарження судового рішення передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України, в уточненій касаційній скарзі належним чином не викладено.
Касаційна скарга підлягає поверненню з таких мотивів.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
У пункті 5 частини другої статті 392 ЦПК України передбачено, що у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).
Тлумачення вказаних норм ЦПК України дозволяє зробити висновок, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених в пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов'язково вказуватися у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт частини другої статті 389 ЦПК України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
Аналіз пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України свідчить, що ця норма процесуального закону спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію відносин та підлягають застосуванню судами під час вирішення спору. При касаційному оскарженні судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України, крім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити, зокрема, конкретизацію змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній, та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи (див. подібний висновок в пункті 132 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01 березня 2023 року в справі № 522/22473/15-ц (провадження № 12-13гс22)).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України заявник повинен чітко вказати, яку саме норму матеріального чи процесуального права суди попередніх інстанцій застосували неправильно, а також обґрунтувати необхідність застосування такої правової норми для вирішення спору, у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права, та як, на думку заявника, відповідна норма повинна застосовуватися.
Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).
Відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 393 ЦПК України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Про повернення касаційної скарги постановляється ухвала (частина шоста статті 393 ЦПК України).
Аналіз уточненої касаційної скарги свідчить, що її мотивувальна частина складається із викладення обставин справи та містить формальне посилання на неправильність та незаконність судового рішення. ОСОБА_1 не обґрунтовує передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України підстав касаційного оскарження судових рішень. Формальна вказівка на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України (відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) не свідчить про обґрунтування особою, яка подала касаційну скаргу, підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України. ОСОБА_1 не зазначено щодо питання застосування якої саме норми права у подібних правовідносинах відсутній висновок Верховного Суду, не обґрунтовано неправильне застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права та обґрунтування власне необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи. Тому особою, яка подала касаційну скаргу, не виконано вимог ЦПК України при поданні касаційної скарги щодо наведення підстав касаційного оскарження судових рішень, і згідно пункту 4 частини четвертої статті 393 ЦПК України, касаційна скарга підлягає поверненню.
Крім цього, повернення касаційної скарги не є перешкодою у доступі до правосуддя, оскільки повернення касаційної скарги не обмежує право особи в межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до Верховного Суду.
Керуючись статтями 260, 389, 392, 393, 394 ЦПК України,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 05 листопада 2025 року повернути.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя В. І. Крат