09 грудня 2025 року
м. Київ
справа № 183/11711/23
провадження № 61-6569св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Тітова М. Ю.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту спільного проживання, визнання права власності в порядку поділу майна
за касаційною скаргою адвоката Поповського Дмитра Петровича як представника ОСОБА_1 на рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 09 грудня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 09 квітня 2025 року,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила встановити факт спільного проживання з відповідачем, починаючи з липня 2015 року до укладання шлюбу - 14 липня 2018 року;
визнати квартиру АДРЕСА_1 такою, що перебуває у їх спільній сумісній власності;
визнати за нею в порядку поділу майна право власності на 1/2 частки квартири АДРЕСА_1 ;
здійснити поділ спільних фінансових заощаджень подружжя, шляхом стягнення з відповідача на її користь 500 000,00 грн.
Як на обґрунтування заявлених вимог позивач посилалася на те, що з 30 липня 2015 року вона перебувала у фактичних шлюбних відносинах та проживала однією сім'єю без реєстрації шлюбу з відповідачем. Шлюб між сторонами зареєстровано 14 липня 2018 року.
У 2018 році сторони вирішили придбати квартиру, та 06 квітня 2018 року було укладено попередній договір купівлі-продажу нерухомого майна, в якому покупцем була вказана позивач, та сплачено аванс. Основний договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 укладено 10 квітня 2018 року на ім'я відповідача.
Сторони вели спільне господарство, турбувались один про одного, відповідач брав участь у вихованні її доньки, яка проживала разом з ними, тому придбане нерухоме майно фактично є їх спільною власністю.
Після початку повномасштабного вторгнення, у зв'язку із тим що відповідач проходив службу переважно у зоні бойових дій, і його доходи суттєво змінились, на рахунку відповідача було 1 000 000 грн. Проте стосунки між сторонами стали погіршуватися, і у липні 2023 року відповідач повідомив, що планує продати належну йому квартиру та дає час на виселення з неї.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області рішенням від 09 грудня 2024 року в задоволенні позову відмовив.
Рішення суду першої інстанції мотивоване недоведеністю позовних вимог. Позивач не надаланалежних і допустимих доказів ведення сторонами спільного господарства, наявності у них спільного бюджету, здійснення спільних витрат, наявності взаємних прав та обов'язків, притаманних подружжю, тому немає підстав для застосування статті 74 СК України. Позивач не довела факт наявності спільних коштів у сумі 1 000 000 грн.
Короткий зміст постанови суду апеляційного суду
Дніпровський апеляційний суд постановою від 09 квітня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 09 грудня 2024 року - без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована законністю й обґрунтованістю рішення суду першої інстанції.
Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи
У касаційній скарзі адвокат Поповський Д. П. як представник ОСОБА_1 , просить скасувати рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 09 грудня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 09 квітня 2025 року і направити справу на новий розгляд.
Підставою касаційного оскарження вказував те, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц.
Касаційна скарга мотивована порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Позивач надала належні докази на підтвердження заявлених вимог, зокрема, попередній договір купівлі-продажу нерухомого майна, у якому покупцем зазначена ОСОБА_1 . Цей договір у сукупності з іншими доказами підтверджує факт спільного проживання сторін і спільне придбання ними спірної квартири.
Суд дійшов неправильного висновку про недопустимість доказу - попереднього договору з підстав складення його російською мовою.
Суд не звернув уваги, що відповідач не заперечує і не спростовує доводів щодо факту їх спільного проживання однією сім'єю.
Суд першої інстанції неправильно встановив фактичні обставини, оскільки описова частина рішення не відповідає зробленим висновкам.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 28 липня 2025 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
14 серпня 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
10 квітня 2018 року між ОСОБА_3 як продавцем, з однієї сторони, і ОСОБА_2 як покупцем з другої сторони, укладено договір купівлі-продажу квартири, розташованої на АДРЕСА_1 .
Згідно з пунктом 5 цього договору купівлі-продажу сторони погодили, що продаж відчужуваного житлового будинку вчиняється за 49 885,00 грн, які продавець отримав повністю від покупця до підписання цього договору.
У пункті 15 договору вказано, що нотаріус довів до відома продавця факт про отримання від покупця заяви про сімейний стан (не перебуває у шлюбі і не проживає однією сім'єю з жодною особою) і те, що квартиру, яка є предметом цього договору, покупець набуває за свої особисті кошти.
14 липня 2018 року сторони зареєстрували шлюб.
Допитана в суді першої інстанції як свідок ОСОБА_4 пояснила, що позивач і відповідач познайомилися у 2015 році, а в 2018 році уклали шлюб. З 2015 року до 2018 року вони проживали у квартирі позивача в смт.Черкаське Новомосковського району. Свідку зі слів позивача, відомо, що вона шукала та обирала квартиру в м. Новомосковську, яку сторони у подальшому придбали частково за кошти позивача і частково відповідача.
Допитана в суді першої інстанції як свідок ОСОБА_5 пояснила, що з літа 2015 року до 2018 року сторони проживали у квартирі в смт. Черкаське. Вони вирішили купити квартиру у м. Новомосковську, а після придбання квартири одружилися. Сторони проживали як одна сім'я, все купували разом. Достеменно про джерела коштів на придбання квартири їй не відомо, проте заощадження були як у позивача, так і у відповідача.
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судом норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права
Сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки (частина друга статті 3 СК України).
Відповідно до статті 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.
Вирішуючи спір про поділ майна, необхідно установити як обсяг спільного нажитого майна, так і з'ясувати час та джерела його придбання, а вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти: спільного проживання однією сім'єю; спільний побут; взаємні права та обов'язки (висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц).
Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбу є, зокрема, докази: спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім'ї, наявності між сторонами подружніх взаємних прав та обов'язків, інших доказів, які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин, притаманних подружжю.
Слід зазначити, що факт спільного проживання сам по собі, без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов'язків, притаманних подружжю, не може свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце, протягом вказаного періоду часу усталені відносини, які притаманні подружжю.
Показання свідків та спільні фотографії сторін не можуть свідчити про факт спільного проживання сторін однією сім'єю без державної реєстрації і не можуть бути визначальними у вирішенні даного питання (висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 12 грудня 2019 року у справі № 466/3769/16, від 28 червня 2023 року в справі № 357/9241/21).
За відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог про встановлення факту спільного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу відсутні і підстави, передбачені статтею 74 СК України, вважати майно таким, що належить на праві спільної сумісної власності сторонам як жінці та чоловікові, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою.
За правилами статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно зі стяттями 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Встановивши, що позивач не надала належних доказів, які підтверджували б факт її спільного проживання з ОСОБА_2 однією сім'єю як чоловіка і жінки без реєстрації шлюбу, ведення ними спільного господарства, наявність спільного бюджету та взаємних прав і обов'язків у заявлений період, врахувавши, що показання свідків не можуть беззаперечно підтвердити існування усталених сімейних відносин, притаманних подружжю, а також з'ясувавши, що спірну квартиру відповідач придбав до укладення шлюбу сторін, а також відсутність доказів наявності коштів у розмірі 1 000 000,00 грн, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Вирішуючи спір, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно встановили обставини справи, дослідили наявні у справі докази і надали їм належну оцінку, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.
Аргументи касаційної скарги про безпідставність висновку суду щодо недопустимості як доказу попереднього договору купівлі-продажу нерухомого майна не спростовують висновків судів, адже покупцем спірного нерухомого майна за основним договором є саме відповідач, і цей договір укладено до шлюбу.
Інші аргументи касаційної скарги висновків судів не спростовують, зводяться до незгоди з недоведеністю заявлених позивачем вимог у цій справі.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
Верховний Суд є судом права, а не судом факту, і відповідно до статті 400 ЦПК України не має повноважень самостійно встановлювати обставини справи, не встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, а також досліджувати докази справи, змінюючи їх оцінку.
Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов'язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу адвоката Поповського Дмитра Петровича як представника ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 09 грудня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 09 квітня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко
М. Ю. Тітов