10 грудня 2025 року
м. Київ
справа № 364/893/24
провадження № 61-15263ск25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1
відповідач - Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Єдність»,
третя особа - Головне управління Державної податкової служби у Київській області,
вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_2 , на додаткову постанову Київського апеляційного суду від 01 грудня 2025 року у складі колегії суддів: Поливач Л. Д., Стрижеуса А. М., Шкоріної О. І.,
У листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Єдність»(далі - СТОВ «Єдність») про внесення змін до договору оренди землі.
Рішенням Володарського районного суду Київської області від 18 липня 2025 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано укладеною додаткову угоду № 1 до договору оренди земельної ділянки від 30 серпня 2013 року (зареєстрований 18 вересня 2013 року, номер запису 2532927), щодо земельної ділянки площею 3,90 га, кадастровий номер 3221685800:03:009:0015, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, з часу набрання рішенням законної сили, на визначених в додатковій угоді умовах.
Додатковим рішенням Володарського районного суду Київської області від 05 серпня 2025 року стягнуто зі СТОВ «Єдність» на користь ОСОБА_1 понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 19 000,00 грн.
Постановою Київського апеляційного суду від 12 листопада 2025 року апеляційну скаргу СТОВ «Єдність», подану представником Марценюк Л. А., задоволено. Рішення Володарського районного суду Київської області від 18 липня 2025 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні позову. Додаткове рішення Володарського районного суду Київської області від 05 серпня 2025 року скасовано.
14 листопада 2025 року через систему «Електронний суд» представником СТОВ «Єдність» - адвокатом Марценюк Л. А. подано до Київського апеляційного суду заяву про ухвалення додаткової постанови, у якій відповідач просив стягнути з позивача на свою користь витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 86 000,00 грн, понесені СТОВ «Єдність» у суді першої та апеляційної інстанцій.
Додатковою постановою Київського апеляційного суду від 01 грудня 2025 року заяву про ухвалення додаткової постанови задоволено частково. Стягнуто зі ОСОБА_1 на користь СТОВ «Єдність» витрати на правничу допомогу в суді першої та апеляційної інстанцій в розмірі 15 000,00 грн.
У грудні 2025 року до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2., на додаткову постанову Київського апеляційного суду від 01 грудня 2025 року, в якій просить скасувати оскаржуване судове рішення.
Як підставу касаційного оскарження зазначає пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме неправильне застосування судами норм матеріального права, зокрема без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду: від 22 березня 2018 року у справі № 910/9111/17, від 14 січня 2019 року у справі № 927/26/18, від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19.
Зазначає, що суд апеляційної інстанції, розглядаючи апеляційну скаргу СТОВ «Єдність» дійшов висновку про відмову у задоволенні вимоги про стягнення з позивачки на користь товариства судових витрат на суму 86 000,00 грн. Вважає, що апеляційний суд фактично двічі розглянув одну й ту саму вимогу СТОВ «Єдність», та дійшов різних висновків.
Згідно з пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).
Відповідно до частини шостої статті 394 ЦПК України ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.
Вивчивши касаційну скаргу, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга є необґрунтованою.
Учасники справи мають право на професійну правничу допомогу, що закріплено положеннями статті 59 Конституції України.
Частиною першою статті 15 ЦПК України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
Повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», про що зазначено в частині четвертій статті 62 ЦПК України.
За положеннями пункту 4 статті 1, частин третьої та п'ятої статті 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики.
Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру.
У пункті 4 статті 1, частин третьої та п'ятої статті 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» зазначено, що договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики.
Відповідно до положень статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану сторін.
Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
Таким чином, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
При цьому витрати на професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137, частина восьма статті 141 ЦПК України).
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Об'єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 03 жовтня
2019 року у справі № 922/445/19, додатковій постанові Верховного Суду
від 28 травня 2021 року у справі № 727/463/19, постановах Верховного Суду
від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19, від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц, від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18, від 02 червня 2022 року у справі № 15/8/203/20.
У постанові Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справі № 750/2055/20 (провадження № 61-16723св20) вказано, що саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п'ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності.
У додатковій постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що з аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність;
3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства. Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п'ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності. Тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
Частиною першою статті 270 ЦПК України передбачено, що суд, який ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати; судом не вирішено питання про судові витрати; суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 430 цього Кодексу.
Суд може вирішити питання розподілу судових витрат у додатковому рішенні після ухвалення рішення за результатами розгляду справи по суті (частина третя статті 259 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України до витрат пов'язаних з розглядом справи належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до статті 137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (частина восьма статті 141 ЦПК України).
Судом апеляційної інстанції встановлено, що постановою Київського апеляційного суду від 12 листопада 2025 року апеляційну скаргу СТОВ «Єдність» задоволено. Рішення Володарського районного суду Київської області від 18 липня 2025 року скасовано та ухвалено нове судове рішення. Відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 . Додаткове рішення Володарського районного суду Київської області від 05 серпня 2025 року скасовано.
14 листопада 2025 року через підсистему «Електронний суд» представником СТОВ «Єдність» - адвокатом Марценюк Л. А. подано до Київського апеляційного суду заяву про ухвалення додаткової постанови, у якій відповідач просив стягнути з позивачки на свою користь витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 86 000,00 грн, понесені СТОВ «Єдність» у суді першої та апеляційної інстанцій.
В обґрунтування вимог заяви зазначено, що така заява подана стороною відповідача у межах строку, встановленого частиною восьмою статті 141 ЦПК України. При цьому заяву про розподіл судових витрат представником відповідача було зроблено до закінчення судових дебатів у справі, та попереджено суд про те, що протягом встановленого процесуального строку буде подано докази на підтвердження понесення цих судових витрат. У заяві зазначено, що докази понесених витрат долучено до матеріалів справи та додатково надано суду докази сплати гонорару успіху у розмірі 15 000,00 грн, які були сплачені відповідачем у ваідповідності до пункту 4.2 договору про надання правничої допомоги.
ОСОБА_1 через представника ОСОБА_2 подано до суду заперечення на заяву про ухвалення додаткової постанови. Просила відмовити СТОВ «Єдність» в ухваленні додаткового судового рішення.
Судом встановлено, що у відзиві на позовну заяву, поданому до суду першої інстанції 26 грудня 2024 року представником СТОВ «Єдність» заявлено вимогу про стягнення зі ОСОБА_1 понесених судових витрат.
Окрім того, у поданій апеляційній скарзі товариством заявлено вимогу про стягнення витрат понесених в суді першої та апеляційної інсианцій у розмірі 87 816,80 грн.
На підтвердження понесених ним витрат надано договір від 02 грудня 2024 року № 17/24 про надання правничої допомоги укладений між Марценюк Л. А. та товариством.
Відповідно до пункту 1.1 договору про надання правничої допомоги клієнт доручає, а адвокат бере на себе зобов'язання надавати професійну правничу допомогу у справі № 364/893/24, за позовом ОСОБА_1 , до СТОВ «Єдність» про внесення змін до договору оренди землі, в обсязі та на умовах пепедбачених цим договором.
Відповідно додатку № 1 до договору про надання правничої допомоги від 02 грудня 2024 року № 17/24 сторони узгодили обсяг наданих послуг, і загальний розмір винагроди за надані відповідно до договору послуги сторони фіксують в актах виконаних робіт.
Згідно з пунктом 1 акту виконаних робіт до договору від 02 грудня 2024 року № 17/24 щодо надання професійної правичої допомоги у справі № 364/893/24, адвокат надав, а клієнт прийняв наступні послуги: складання відзиву на позовну заяву - 25 000,00 грн, участь у судовому розгляді справи в суді - 5 000,00 грн.
Згідно з платіжною інструкцією від 24 грудня 2024 року № 864980 СТОВ «Єдність» сплатило Марценюк Л. А. 30 000,00 грн за надання правничої допомоги відповідно до договору від 02 грудня 2024 року № 17/24.
Апеляційний суд, враховувавши надані СТОВ «Єдність» докази понесених витрат на правову допомогу, складність справи, а також заперечення ОСОБА_1 , дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення заяви про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000,00 грн.
Аргументи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції двічі розглянув заяву про ухвалення додаткового судового рішення є необґрунтованими, оскільки зі змісту постанови Київського апеляційного суду від 12 листопада 2025 року встановлено, що питання про відшкодування витрат на правничу допомогу під час розгляду апеляційної скарги по суті не вирішено.
Додаткове судове рішення - засіб усунення неповноти судового рішення, внаслідок якої, зокрема, залишилося невирішеним питання про судові витрати, складовою частиною яких є компенсація стороні витрат правничої допомоги.
Відтак, суд апеляційної інстанції розглянув заяву про ухвалення додаткової постанови, щодо вирішення питання про стягнення на користь відповідача витрат на професійну правничу допомогу.
Посилання заявника на неврахування судом висновків, викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду та постановах Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, необґрунтовані, оскільки не свідчать про те, що апеляційний суд застосував норму права без урахування указаних висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
Доводи касаційної скарги зводяться до власного тлумачення норм права та незгоди з судовим рішенням, висновків суду не спростовують, на його законність і обґрунтованість не впливають, тому не можуть бути підставою для його скасування.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду як касаційного суду процедура, яка застосовується у Верховному Суді, може бути більш формальною (пункт 45 рішення ЄСПЛ від 23 жовтня 1996 року у справі «Леваж Престейшинз Сервісиз проти Франції», пункти 37, 38 рішення ЄСПЛ від 19 грудня 1997 року у справі «Бруалла Гомесде ла Торре проти Іспанії»).
Отже, зі змісту касаційної скарги та оскаржуваного судового рішення встановлено, що скарга є необґрунтованою, оскільки Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновки щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції розглянув справу відповідно до такого висновку.
Керуючись пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Єдність», третя особа - Головне управління Державної податкової служби у Київській області, про внесення змін до договору оренди землі, за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_2, на додаткову постанову Київського апеляційного суду від 01 грудня 2025 року.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді:І. Ю. Гулейков
Р. А. Лідовець
Д. Д. Луспеник