10 грудня 2025 року
м. Київ
справа № 458/271/17
провадження № 61-8685св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),
суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Ступак О. В., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Турківська міська рада Самбірського району Львівської області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: ОСОБА_4 , приватний нотаріус Комарницька Оксана Йосифівна, приватний нотаріус Федаш Микола Михайлович, Турківська державна нотаріальна контора,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Лука Тарас Миколайович, на рішення Старосамбірського районного суду Львівської області у складі судді Пошивака Ю. П. від 09 жовтня 2023 року та постанову Львівського апеляційного суду у складі колегії суддів: Ніткевича А. В., Бойко С. М., Копняк С. М., від 29 травня 2025 року, і ухвалив таку постанову.
Зміст позовної заяви та її обґрунтування
1. У березні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Турківської міської ради Самбірського району Львівської області,
ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: ОСОБА_4 , приватний нотаріус Комарницька О. Й., приватний нотаріус Федаш М. М., Турківська державна нотаріальна контора, про визнання рішення сільської ради, державних актів на право приватної власності на земельні ділянки, договорів дарування земельних ділянок недійсними, визнання права власності.
2. На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначав, що
ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його тітка - ОСОБА_5 . Відповідно до заповіту
від 26 травня 1998 року спадкоємцями у рівних частках після смерті останньої були її сестри: ОСОБА_6 , яка є його тіткою, та ОСОБА_7 , яка є його матір'ю.
3. Згідно з довідкою Ільницької сільської ради Львівської області
від 17 листопада 2008 року № 622 ОСОБА_5 належали житловий будинок, надвірна споруда - стайня, земельна ділянка, площею 0,58 га, в урочищі «Гірка».
4. Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом
від 12 листопада 2009 року його мати - ОСОБА_7 успадкувала право власності на 1/2 частку дерев'яного житлового будинку літ. А-1, що розташований по
АДРЕСА_1 , який складається з двох кімнат, житловою площею 38,8 кв. м, загальною площею
51,9 кв. м.
5. Проте земельну ділянку в урочищі «Гірка», що розташована біля житлового будинку, площею 0,58 га, його мати не успадкувала, оскільки рішенням Ільницької сільської ради народних депутатів Турківського району Львівської області
від 08 жовтня 1998 року № 39 «Про передачу земельних ділянок у приватну власність і постійне користування» ОСОБА_6 передано у приватну власність земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, площею 0,25 га, та для ведення особистого підсобного господарства, площею 0,3268 га, в урочищі «Гірка».
6. У подальшому згідно з рішенням Ільницької сільської ради народних депутатів Турківського району від 08 жовтня 1998 року № 39 ОСОБА_6 видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЛВ-140, згідно з яким ОСОБА_6 передано у приватну власність земельну ділянку, площею 0,5792 га, у межах відповідно до плану для обслуговування житлового будинку та ведення особистого підсобного господарства.
7. ІНФОРМАЦІЯ_2 померла його мати - ОСОБА_7 , після смерті якої він є спадкоємцем першої черги.
8. Вважав, що протиправними діями відповідачів порушено його права на земельну ділянку біля житлового будинку по АДРЕСА_1 , оскільки права на цю земельну ділянку у рівних частках мали його тітка - ОСОБА_6 та його мати - ОСОБА_7 . Проте його мати не змогла оформити свої спадкові права на спірну земельну ділянку, а
ОСОБА_6 набула її у власність у повному обсязі з порушенням прав ОСОБА_7 .
9. 01 грудня 2011 року ОСОБА_6 отримано державний акт на право приватної власності на землю серії ЯК № 945477 на земельну ділянку,
площею 0,2154 га, що знаходиться за адресою: Львівська область, Турківський район, с Ільник, цільове призначення: для обслуговування житлового будинку, кадастровий номер: 4625583200:01:002:0074.
10. 01 грудня 2011 року ОСОБА_6 отримано державний акт на право приватної власності на землю серії ЯК № 945479 на земельну ділянку,
площею 0,3274 га, що знаходиться за адресою: Львівська область, Турківський район, с. Ільник, цільове призначення: для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер:4625583200:01:002:0075.
11. 01 грудня 2011 року ОСОБА_6 отримано державний акт на право приватної власності на землю серії ЯК № 945478 на земельну ділянку,
площею 0,0364 га, що знаходиться за адресою: Львівська область, Турківський район, с. Ільник, цільове призначення: для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер: 4625583200:01:003:0067.
12. Позивач вважав, що оскільки рішення Ільницької сільської ради народних депутатів Турківського району від 08 жовтня 1998 року № 39 про передачу безоплатно у приватну власність ОСОБА_6 земельної ділянки
та державний акт на право приватної власності на землю серії ЛВ-140 є недійсними, отже також є недійсними вищевказані нові державні акти на право приватної власності на землю.
13. З цих самих правових підстав є недійсними договори дарування земельних ділянок від 20 січня 2012 року, за умовами яких ОСОБА_6 подарувала ОСОБА_3 земельну ділянку, площею 0,3274 га, у с. Ільник Турківського району Львівської області, для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер: 4625583200:01:002:0075; земельну ділянку, площею 0,0364 га,
у с. Ільник Турківського району Львівської області, для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер: 4625583200:01:003:0067.
14. З урахуванням викладеного ОСОБА_1 просив суд:
- визнати недійсним рішення Ільницької сільської ради народних депутатів Турківського району від 08 жовтня 1998 року № 39 про передачу безоплатно у приватну власність ОСОБА_6 для будівництва та обслуговування житлового будинку земельної ділянки, площею 0,25 га, яка розташована біля житлового будинку та для ведення особистого підсобного господарства,
площею 0,3268 га;
- визнати недійсним державний акт на право приватної власності на землю,
виданий 19 жовтня 1998 року серії ЛВ-140, площею 0,5792 га, для обслуговування житлового будинку та ведення особистого підсобного господарства, яка знаходиться в с. Ільник, виданий на ім'я ОСОБА_6 ;
- визнати недійсним державний акт на право приватної власності на землю,
серії ЯК № 945477, площею 0,2154 га, що знаходиться за адресою: Львівська область, Турківський район, с Ільник, цільове призначення: для обслуговування житлового будинку, кадастровий номер: 4625583200:01:002:0074, виданий
01 грудня 2011 року на ім'я ОСОБА_6 ;
- визнати недійсним державний акт на право приватної власності на землю, серії ЯК №945479, площею 0,3274 га, що знаходиться за адресою: Львівська область, Турківський район, с. Ільник, цільове призначення: для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер: 4625583200:01:002:0075, виданий 01 грудня 2011 року на ім'я ОСОБА_6 ;
- визнати недійсним державний акт на право приватної власності на землю, серії ЯК №945478, площею 0,0364 га, що знаходиться за адресою: Львівська область, Турківський район, с. Ільник, цільове призначення: для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер: 4625583200:01:003:0067, виданий 01 грудня 2011 року на ім'я ОСОБА_6 ;
- визнати недійсними договори дарування земельних ділянок від 20 січня
2012 року, укладені між ОСОБА_6 та ОСОБА_3
- визнати за ним право власності на 1/2 частку земельної ділянки, площею 0,58 га, що знаходиться за адресою: с. Ільник Турківського району Львівської області.
Справа розглядалася судами неодноразово
Основний зміст та мотиви судових рішень судів попередніх інстанцій
15. Рішенням Старосамбірського районного суду Львівської області
від 09 жовтня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
16. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що виконавчим комітетом Ільницької сільської ради Турківського району Львівської області у порушення вимог земельного законодавства без вилучення земельної ділянки, якою користувалася спадкодавець матері позивача - ОСОБА_5 та на якій розташований її будинок, було винесено рішення від 08 жовтня 1998 року № 39 «Про передачу земельних ділянок у приватну власність і постійне користування» безоплатно передано у приватну власність ОСОБА_6 для будівництва та обслуговування житлового будинку земельну ділянку, яка фактично не була землекористувачем. Таким чином, сільською радою було допущено порушення вимог земельного законодавства, оскільки за життя в ОСОБА_5 земельні ділянки не вилучалися та не викуповувалися, разом з тим незаконно були передані ОСОБА_6 .
17. Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що виданий на підставі вищевказаного рішення виконавчого комітету державний акт на право приватної власності на землю від 19 жовтня 1998 року серії ЛВ-140, площею 0,5792 га, для обслуговування житлового будинку та ведення особистого підсобного господарства, яка знаходиться в с. Ільник, на ім'я ОСОБА_6 є неправомірним, як і інші оспорювані державні акти на земельні ділянки, площами 0,2154 га, 0,3274 га, 0,0364 га.
18. Водночас, позивачу з 2009 року було відомо про існування оскаржуваного рішення виконавчого комітету Ільницької сільської ради народних депутатів Турківського району Львівської області від 08 жовтня 1998 року № 39, оскільки він був представником зацікавленої особи при розгляді інших справ. Суд першої інстанції дійшов висновку про безпідставність заяви позивача про поновлення строку позовної давності. Отже, позивач звернувся до суду з позовом лише 16 березня 2017 року, тобто з пропуском позовної давності, про застосування наслідків спливу якої заявлено ОСОБА_2 .
19. Постановою Львівського апеляційного суду від 14 жовтня 2024 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - Луки Т. М. задоволено. Рішення Старосамбірського районного суду Львівської області від 09 жовтня 2023 року скасовано. Позов ОСОБА_1 задоволено.
20. Поновлено ОСОБА_1 строк позовної давності на звернення до суду.
21. Визнано недійсним рішення Ільницької сільської ради народних депутатів Турківського району від 08 жовтня 1998 року № 39 про передачу безоплатно у приватну власність громадянці с. Ільник ОСОБА_6 для будівництва та обслуговування житлового будинку земельну ділянку, площею 0,25 га, яка розташована біля житлового будинку у АДРЕСА_1 та земельну ділянку для ведення особистого підсобного господарства, площею 0,3268 га, в урочищі «Гірка» с. Ільник.
22. Визнано недійсним державний акт на право приватної власності на землю серія ЛВ-140, площею 0,5792 га, для обслуговування житлового будинку та ведення особистого підсобного господарства, яка знаходиться в с. Ільник виданий ОСОБА_6 .
23. Визнано недійсним державний акт на право приватної власності на землю
серія ЯК № 945477, площею 0,2154 га, що знаходиться за адресою: Львівська область, Турківський район, с. Ільник, цільове призначення: для обслуговування житлового будинку, кадастровий номер 4625583200:01:002:0074, виданий ОСОБА_6 .
24. Визнано недійсним державний акт на право приватної власності на землю серія ЯК № 945479, площею 0,3274 га, що знаходиться за адресою: Львівська область, Турківський район, с. Ільник, цільове призначення: для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 4625583200:01:002:0075, виданий ОСОБА_6 .
25. Визнано недійсним державний акт на право приватної власності на землю серія ЯК № 945478, площею 0,0364 га, що знаходиться за адресою: Львівська область, Турківський район, с. Ільник, цільове призначення: для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 46255832000:01:003:0067, виданий ОСОБА_6 .
26. Визнано недійсним договір дарування земельної ділянки, площею 0,3274 га, що знаходиться за адресою: Львівська область, Турківський район, с. Ільник, цільове призначення: для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 4625583200:01:002:0075, та договір дарування земельної ділянки, площею 0,0364 га, що знаходиться за адресою: Львівська область, Турківський район, с. Ільник, цільове призначення: для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 4625583200:01:003:0067, укладені 20 січня 2012 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Турківського районного нотаріального округу Львівської області Федаш М. М.
27. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/4 частку земельної ділянки, площею 0,58 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Вирішено питання про розподіл судових витрат.
28. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що спірна земельна ділянка рішенням виконавчого комітету Ільницької сільської ради народних депутатів Турківського району Львівської області від 13 серпня 1998 року № 36 передана безкоштовно у приватну власність ОСОБА_5 для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель, площею 0,2518 га, для ведення особистого підсобного господарства, площею 0,3274 га. Передача зазначених земельних ділянок без їх вилучення у ОСОБА_5 на користь ОСОБА_6 судом першої інстанції обґрунтовано визнана неправомірною. Незаконність передачі спірної земельної ділянки також підтверджується висновком судової земельно-технічної експертизи від 19 квітня 2023 року № 04-23Е.
29. Мати позивача - ОСОБА_7 , успадкувавши на підставі заповіту, після смерті ОСОБА_5 , 1/2 частку житлового будинку та господарських будівель, відповідно прийняла спадщину і на спірну земельну ділянку.
30. ОСОБА_1 проживав за однією адресою з матір'ю - ОСОБА_7 , що підтверджується довідкою виконавчого комітету Ільницької сільської ради
від 23 листопада 2012 року № 1522, тобто відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України вважається таким, що прийняв спадщину після смерті матері. Крім цього, 23 листопада 2012 року ОСОБА_1 звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини за заповітом після смерті матері ОСОБА_7 . Отже, фактично позивач після смерті матері також прийняв спадщину на спірну земельну ділянку.
31. Свідоцтво про прийняття спадщини за заповітом ОСОБА_1 отримав
12 квітня 2017 року.
32. Згідно з висновками апеляційного суду, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що позивач звернувся до суду з пропуском позовної давності, про застосування наслідків спливу якої заявлено ОСОБА_2 , оскільки порушення прав ОСОБА_1 є триваючим, унаслідок чого він міг звернутися до суду за захистом своїх прав протягом усього часу відповідного порушення.
33. Постановою Верховного Суду від 26 лютого 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково, постанову Львівського апеляційного суду від 14 жовтня 2024 року скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
34. Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що апеляційним судом не досліджено, коли саме позивач довідався про порушення своїх прав. Крім того, висновки апеляційного суду щодо позовної давності є суперечливими. Вказавши, що правопорушення щодо ОСОБА_1 є продовжуваним, що відповідає суті негаторного позову, за яким позовна давність не застосовується, апеляційний суд, тим не менше, у резолютивній частині постанови поновив ОСОБА_1 строк позовної давності, що свідчить про застосування інституту позовної давності. Таким чином, апеляційним судом у порушення вимог закону взагалі не вирішено питання щодо позовної давності, у тому числі не встановлено, чи пропущено її позивачем, чи пропущено цей строк з поважних причин, про що вказував позивач.
35. За результатом нового розгляду справи постановою Львівського апеляційного суду від 29 травня 2025 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Луки Т. М. залишено без задоволення, а рішення Старосамбірського районного суду Львівської області від 09 жовтня 2023 року - без змін.
36. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що виконавчий комітет Ільницької сільської ради всупереч вимогам земельного законодавства, без вилучення земельної ділянки, якою користувалася ОСОБА_5 та на якій розташований її будинок, виніс рішення № 39 від 08 жовтня 1998 року «Про передачу безоплатно у приватну власність» ОСОБА_6 для будівництва та обслуговування житлового будинку земельної ділянки, площею 0,25 га, яка розташована біля житлового будинку, та для ведення особистого підсобного господарства земельну ділянку, площею 0,3268 га в урочищі «Гірка». Тобто, спірні земельні ділянки були передані ОСОБА_6 без законних підстав, що свідчить про те, що і виданий ОСОБА_6 на підставі вищевказаного рішення державний акт на право приватної власності на землю, серії ЛВ-140, площею 0,5792 га, для обслуговування житлового будинку та ведення особистого підсобного господарства, що знаходиться в с. Ільник, є неправомірним, як і державні акти, які видавалися у подальшому на земельні ділянки площами 0,2154 га, 0,3274 га та 0,0364 га.
37. Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про те, що позовні вимоги є обґрунтованими, проте вони до задоволення не підлягають, оскільки позивач пропустив позовну давність на звернення до суду з цим позовом, про застосування наслідків спливу якої було заявлено стороною спору. Позивачу з 2009 року було відомо про існування оспорюваного рішення Ільницької сільської ради народних депутатів Турківського району від 08 жовтня 1998 року № 39 та державного акту на право приватної власності на землю серії ЛВ-140, виданого 19 жовтня 1998 року. Позивач не довів, а суд не встановив обставин, що вказували б на поважність причин пропуску позовної давності, тому, встановивши, що вимоги позивача ОСОБА_1 є обґрунтованими, але заявлені поза межами позовної давності, суд першої інстанції обґрунтовано застосував наслідки спливу такої та відмовив у задоволенні позову з підстав спливу позовної давності.
Узагальнені доводи касаційної скарги
38. 30 червня 2025 року ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Лука Т. М., звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Старосамбірського районного суду Львівської області від 09 жовтня 2023 року та постанову Львівського апеляційного суду від 29 травня 2025 року і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
39. Підставами касаційного оскарження судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 13 березня 2018 року у справі № 910/23346/16, від 21 березня 2018 року
у справі № 916/3283/16, від 27 липня 2018 року у справі № 910/9224/17, від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/2915/18, від 25 червня 2018 року у справі № 927/5/18, від 01 червня 2018 року у справі № 904/7536/17, від 11 жовтня 2018 року у справі № 910/6435/18, від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц, від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), а також вказує, що суди не дослідили зібрані у справі докази та не надали їм належної правової оцінки (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
40. У касаційній скарзі заявник посилається на те, що заяву про застосування позовної давності подано зі сторони відповідача неуповноваженою особою на представництво інтересів, без наявності спеціального статусу адвоката, а отже така заява про застосування позовної давності, відзив на позов, тощо мали б бути залишені судом без розгляду. Позовна давність застосовується лише за заявою сторони у справі.
41. Згідно з доводами касаційної скарги, суди попередніх інстанцій не врахували, що представником відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_9 - ОСОБА_10 подано заяву щодо застосування позовної давності щодо всіх вимог, незважаючи на визнання позову зі сторони сільської ради, та судом застосовано позовну давність до всіх позовних вимог в цілому.
42. Заявник вказує на те, що йому про порушення його прав стало відомо з відповіді Ільницької сільської ради від 27 вересня 2016 року, у якій йшлося про те, що спірні земельні ділянки перебувають у власності ОСОБА_3 та ОСОБА_6 згідно з державними актами та договором дарування, копії яких було надано йому, а також відповідями Ільницької сільської ради від 22 листопада 2016 року та 27 січня 2017 року.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
43. Ухвалою Верховного Суду від 04 вересня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі № 458/271/17.
44. Ухвалою Верховного Суду від 02 грудня 2025 року справу призначено до судового розгляду колегією з п'яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Відзиви на касаційну скаргу не надходили
Фактичні обставини справи, встановлені судами
45. ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про смерть від 25 грудня 1998 року серії НОМЕР_1 .
46. Відповідно до заповіту від 26 травня 1998 року ОСОБА_5 заповіла усе своє майно у рівних частках своїм сестрам: ОСОБА_6 , яка є тіткою ОСОБА_1 , та ОСОБА_7 , яка є матір'ю ОСОБА_1 .
47. Згідно з довідкою Ільницької сільської ради Львівської області
від 17 листопада 2008 року № 622, ОСОБА_5 належали житловий будинок, надвірна споруда - стайня, земельна ділянка, площею 0,58 га, в урочищі «Гірка».
48. Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом
від 12 листопада 2009 року мати позивача ОСОБА_7 успадкувала право власності на 1/2 частку дерев'яного житлового будинку літ. А-1, що розташований по АДРЕСА_1 , який складається з двох кімнат, житловою площею 38,8 кв. м, загальною площею 51,9 кв. м.
49. Рішенням виконавчого комітету Ільницької сільської ради народних депутатів від 13 серпня 1998 року № 36 «Про передачу земельних ділянок у приватну власність» вирішено передати безкоштовно у приватну власність ОСОБА_5 для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель земельну ділянку, площею 0,2518 га, та для ведення особистого підсобного господарства земельну ділянку, площею 0,3274 га.
50. Разом з тим, рішенням виконавчого комітету Ільницької сільської ради народних депутатів від 08 жовтня 1998 року № 39 «Про передачу земельних ділянок у приватну власність і постійне користування» передано у приватну власність ОСОБА_6 земельну ділянку, площею 0,2518 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, яка знаходиться біля житлового будинку, для ведення особистого підсобного господарства земельну ділянку, площею 0,3268 га, в урочищі «Гірка».
51. Відповідно до державного акту на право приватної власності на землю
серії ЛВ-140 ОСОБА_6 на підставі рішення виконавчого комітету Ільницької сільської ради народних депутатів від 08 жовтня 1998 року № 39 передано у приватну власність земельну ділянку, площею 0,5792 га в межах згідно з планом для обслуговування житлового будинку та ведення особистого підсобного господарства.
52. Згідно з державним актом на право приватної власності на земельну ділянку серії ЯК № 945479 ОСОБА_6 на підставі рішення виконавчого комітету Ільницької сільської ради народних депутатів від 08 жовтня 1998 року
№ 39 є власником земельної ділянки, площею 0,3274 га, у межах відповідно до плану, яка розташована в с. Ільник Турківського району Львівської області, цільове призначення земельної ділянки - ведення особистого селянського господарства.
53. Відповідно до державного акту на право приватної власності на земельну ділянку серії ЯК № 945478 ОСОБА_6 на підставі рішення виконавчого комітету Ільницької сільської ради народних депутатів від 08 жовтня 1998 року
№ 39 є власником земельної ділянки, площею 0,0364 га, у межах згідно з планом, яка розташована у с. Ільник Турківського району Львівської області, цільове призначення земельної ділянки - ведення особистого селянського господарства.
54. Постановою Турківського районного суду Львівської області від 21 липня
2009 року у справі № 2-а-20/09 позов прокурора Турківського району Львівської області в інтересах ОСОБА_7 задоволено, рішення виконавчого комітету Ільницької сільської ради народних депутатів від 08 жовтня 1998 року № 39 про безкоштовну передачу у приватну власність ОСОБА_6 земельних ділянок, загальною площею 0,5786 га, визнано неправомірним і скасовано.
55. Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 28 січня 2010 року у справі № 2-а-20/09 апеляційну скаргу ОСОБА_6 задоволено частково. Постанову Турківського районного суду Львівської області від 21 липня 2009 року скасовано та провадження у справі закрито.
56. Згідно з договором дарування земельної ділянки від 20 січня 2012 року, ОСОБА_6 подарувала ОСОБА_3 земельну ділянку, площею 0,3274 га, яка належала їй на праві власності на підставі державного акту від 25 листопада 2011 року серії ЯК № 945479.
57. Також відповідно до договору дарування земельної ділянки від 20 січня 2012 року ОСОБА_6 подарувала ОСОБА_3 земельну ділянку, площею 0,0364 га, яка належала їй на праві власності на підставі державного акту від 25 листопада 2011 року ЯК 945478.
58. Згідно зі свідоцтвом про смерть від 25 травня 2012 року серії НОМЕР_2 ОСОБА_7 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .
59. Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 12 квітня
2017 року спадкоємцями ОСОБА_7 є її дочка ОСОБА_4 та син ОСОБА_1 .
60. Згідно з довідкою виконавчого комітету Ільницької сільської ради
від 23 листопада 2012 року № 1522, ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , до дня смерті проживала по АДРЕСА_1 . Разом з нею проживав її син ОСОБА_1 .
61. Відповідно до свідоцтва про смерть від 05 жовтня 2016 року серії
НОМЕР_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 померла ОСОБА_6 .
62. Згідно із заповітом від 12 грудня 2005 року ОСОБА_6 на випадок своєї смерті все своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося та взагалі все те, що буде належати їй на день смерті і на що вона за законом матиме право, заповіла своїй дочці ОСОБА_2 з покладенням на неї обов'язків виплатити її дітям: ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 та ОСОБА_14 по 500 грн кожному.
63. Відповідно до заповіту від 12 грудня 2005 року ОСОБА_6 , на випадок своєї смерті, заповіла 1/2 частку житлового будинку та стайні, що розташовані по АДРЕСА_1 , своїй дочці ОСОБА_3 .
64. У травні 2017 року представником ОСОБА_2 - ОСОБА_10 до суду першої інстанції було подано заяву про застосування строку позовної давності.
Позиція Верховного Суду
65. Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла таких висновків.
66. Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
67. Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
68. Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
69. Положеннями статей 15, 16 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
70. При вирішенні спору суди попередніх інстанцій виходили з того, що виконавчий комітет Ільницької сільської ради всупереч вимог земельного законодавства, без вилучення земельної ділянки, якою користувалася ОСОБА_5 та на якій розташований її будинок, виніс рішення № 39 від 08 жовтня 1998 «Про передачу безоплатно у приватну власність» ОСОБА_6 для будівництва та обслуговування житлового будинку земельної ділянки, площею 0,25 га, яка розташована біля житлового будинку та для ведення особистого підсобного господарства земельну ділянку, площею 0,3268 га в урочищі «Гірка».
71. Перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами сплинула, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач.
72. Такий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц (провадження № 14-96цс18).
73. Висновки судів попередніх інстанцій про обґрунтованість заявлених позовних вимог не є предметом касаційного перегляду в силу частини першої статті 400 ЦПК України.
74. Скасовуючи постанову апеляційного суду у цій справі та передаючи справу на новий апеляційний розгляд, Верховний Суд у постанові від 26 лютого 2025 року вказав, що апеляційним судом не було досліджено коли саме позивач довідався про порушення своїх прав. Апеляційним судом не вирішено питання щодо позовної давності, у тому числі не встановлено чи пропущено її позивачем, чи пропущено цей строк з поважних причин, про що вказував позивач.
75. Верховний Суд звернув увагу на те, що представником ОСОБА_2 - ОСОБА_10 у суді першої інстанції було заявлено про застосування позовної давності, оскільки позивач з 2009 року знав про існування оспорюваного рішення Ільницької сільської ради народних депутатів Турківського району від 08 жовтня 1998 року № 39 про передачу у власність ОСОБА_6 спірної земельної ділянки та державного акту на право приватної власності на землю серії ЛВ-140, виданого 19 жовтня 1998 року на ім'я ОСОБА_6 , оскільки неодноразово представляв інтереси своєї матері у спорі щодо цієї земельної ділянки.
76. Разом з тим, строк реалізації спадкоємцем спадкових прав - отримання свідоцтва про право на спадщину законодавцем не обмежений і спадкоємець вправі на власний розсуд реалізувати таке право, водночас строк захисту порушеного права обмежений законодавцем у три роки з моменту порушення відповідного права, чи з моменту, коли особі стало чи мало стати відомо про порушення такого права, та може бути поновлений лише у разі доведення поважності причин його пропуску. Необмеження спадкоємця у строках оформлення своїх спадкових прав не має наслідком необмеження такої особи у строках захисту порушених спадкових прав, що узгоджується із змістом постанови Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року у справі № 385/321/20 (провадження № 61-9916сво21).
77. Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
78. Статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
79. За загальним правилом перебіг загальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
80. Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться в статтях 252-255 ЦК України.
81. При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними обставинами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України).
82. За змістом цієї норми для визначення початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення своїх прав, а й об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.
83. Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 05 вересня 2022 року у справі № 385/321/20 (провадження
№ 61-9916сво21) наголошував на тому, що «перебіг позовної давності починається з моменту, коли у особи виникло право на подання позову в матеріально-правовому аспекті. Мається на увазі таке подання позову, з яким пов'язується судовий захист права або здійснення примусу до дотримання норм права. Перебіг позовної давності пов'язується з моментом, коли право позивача порушено і таке порушення не усувається. Насамперед, для визначення моменту виникнення права на позов важливими є об'єктивні обставини - самий факт порушення права, а із встановленням моменту порушення права позивача підлягають встановленню суб'єктивні обставини - момент, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення».
84. Норма частини першої статті 261 ЦК України містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб'єктивних прав, тому обов'язок доведення терміну, з якого особі стало (могло стати) відомо про порушення права, покладається на позивача.
85. Порівняльний аналіз термінів, застосованих у статті 261 ЦК України, «довідався» та «міг довідатися», дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав. Позивачу повинен довести не тільки факт незнання про порушене право, а також спростувати вказану презумпцію, тобто довести наявність об'єктивних обставин, які перешкоджали дізнатись про порушене право.
86. Згідно із частинами третьою, четвертою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.
87. Практика Верховного Суду щодо застосування позовної давності є усталеною (див.: постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 359/2421/15-ц (провадження № 14-168цс18), від 30 травня 2018 року у справі № 359/2012/15-ц (провадження № 14-101цс18) та інші).
88. Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, які відбулися у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (No. 2), № 66610/09, § 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року).
89. Згідно з частинами першою-четвертою статті 12, частинами першою п'ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
90. Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
91. Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог з підстав пропуску строку позовної давності, суд першої інстанції, з висновками якого щодо мотивів відмови задоволення позовних вимог погодився й суд апеляційної інстанції, враховуючи, зокрема, висновки Верховного Суду у цій справі, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її правильного вирішення, обґрунтовано виходив з того, що позов є обґрунтованим, але позивачем пропущено позовну давність при зверненні до суду.
92. Під час нового апеляційного розгляду судом апеляційної інстанції враховано висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 26 лютого 2025 року у цій справі, зроблені обґрунтовані висновки про те, що ОСОБА_1 з 2009 року було відомо про існування оспорюваного рішення Ільницької сільської ради народних депутатів Турківського району від 08 жовтня 1998 року № 39 про передачу у власність ОСОБА_6 спірної земельної ділянки та державного акту на право приватної власності на землю серії ЛВ-140, виданого 19 жовтня 1998 року на ім'я ОСОБА_6 , тому цей позов подано до суду з пропуском позовної давності.
93. Вказані обставини підтверджуються ухвалою Турківського районного суду Львівської області від 03 грудня 2010 року у справі № 2-234/10, якою позов прокурора Турківського району в інтересах ОСОБА_7 до Ільницької сільської ради Турківського району, ОСОБА_6 про визнання незаконним рішення № 39 Ільницької сільської ради від 08 жовтня 1998 року та визнання державного акту на право власності незаконно залишено без розгляду.
94. У вказаній ухвалі зазначено, що у судове засідання представник
ОСОБА_7 - ОСОБА_1 не з'явився без поважних причин, хоча був належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи, що підтверджується розписками про вручення, тобто був обізнаний про спір.
95. Доводи касаційної скарги про те, що позивач дізнався про порушення своїх прав лише з відповіді Ільницької сільської ради від 27 вересня 2016 року та інших листів сільської ради не знайшли свого підтвердження.
96. Апеляційний суд правильно виходив з того, що отримання свідоцтва про право на спадщину 12 квітня 2017 року не є початком відліку трирічного строку позовної давності, оскільки заяву про прийняття спадщини ОСОБА_1 подав ще
23 листопада 2012 року (т. 2, а. с. 210).
97. Позивачем не наведено беззаперечних аргументів, які б свідчили про поважність причин пропуску позовної давності.
98. Слід також зазначити, що згідно з підпунктом 11 пункту 16-1 розділу XV Перехідні положення Конституції України представництво відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1, та статті 131-2 цієї Конституції виключно прокурорами або адвокатами у Верховному Суді та судах касаційної інстанції здійснюється з 01 січня 2017 року; у судах апеляційної інстанції - з 01 січня
2018 року; у судах першої інстанції - з 01 січня 2019 року.
99. Заяву про застосування позовної давності до суду першої інстанції було подано представником ОСОБА_2 - ОСОБА_10 на підставі чинної довіреності від 24 травня 2017 року - 20 грудня 2017 року, тобто до 01 січня 2019 року.
100. Враховуючи зазначене доводи касаційної скарги про те, що заяву про застосування позовної давності подано зі сторони відповідача неуповноваженою особою на представництво інтересів, без наявності спеціального статусу адвоката, а отже така заява про застосування строків позовної давності, мала б бути залишені судом без розгляду - не заслуговують на увагу.
101. Доводи касаційної скарги вказаних вище обставин не спростовують, не свідчать про наявність підстав для скасування правильних по суті рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду.
102. Слід також зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
103. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів касаційної скарги по суті спору та їх відображення в оскаржених рішенні суду першої інстанції та постанові апеляційного суду (з урахуванням доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження), питання вмотивованості висновків судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка розглядається, судами сторонам спору надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних правовідносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих висновків судів попередніх інстанцій.
104. Колегія суддів, надаючи оцінку судовим рішенням на предмет їх законності у межах доводів касаційної скарги, погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції. За встановлених у цій справі обставин суди правильно застосували норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, та дійшли цілком обґрунтованих висновків про відмову у задоволенні позовних вимог з підстав пропуску позивачем позовної давності.
105. Висновки судів попередніх інстанцій не суперечать висновкам Верховного Суду, на які заявник послався в обґрунтування доводів касаційної скарги.
106. Верховний Суд неодноразово зауважував, що зважаючи на різноманітність правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, враховуючи фактичні обставини, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності і необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 лютого 2022 року у справі
№ 201/16373/16-ц, від 08 серпня 2023 року у справі № 910/8115/19 (910/13492/21)).
107. Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
108. З урахуванням доводів касаційної скарги,які стали підставою для відкриття касаційного провадження у справі, меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 400 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції.
Керуючись статтями 402, 403, 409, 410, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Лука Тарас Миколайович, залишити без задоволення.
2. Рішення Старосамбірського районного суду Львівської області
від 09 жовтня 2023 року та постанову Львівського апеляційного суду
від 29 травня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
О. В. Ступак
В. В. Шипович