10 грудня 2025 року
м. Київ
справа № 361/7426/25
провадження № 61-12275св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Ступак О. В.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ;
відповідач - приватне акціонерне товариство «Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту»;
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Броварського міськрайонного суду Київської області від 16 липня 2025 року у складі судді Василишина В. О. та постанову Київського апеляційного суду від 23 вересня 2025 року у складі колегії суддів: Желепи О. В., Поліщук Н. В., Соколової В. В.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до приватного акціонерного товариства «Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту» (далі - ПрАТ «Київ-Дніпровське МППЗТ»), в якому просила визнати незаконним та скасувати наказ про звільнення, поновити її на роботі, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу та відшкодувати моральну шкоду.
Позовна заява обґрунтована тим, що 23 травня 2024 року наказом № 181/ос звільнено з займаної посади ОСОБА_1 на підставі частини першої статті 40 КЗпП. Підставою вказано наказ ПАТ «Київ-Дніпровське МППЗТ» від 22 лютого 2024 року № 71 «Про введення в дію нового штатного розпису апарату управління ПАТ «Київ-Дніпровське МППЗТ», попередження про звільнення від 15 березня 2024 року № 01-19/518/24, протокол засідання тимчасової комісії з дотримання трудового законодавства при проведенні організаційних заходів ПАТ «Київ-Дніпровське МППЗТ» від 21 травня 2024 року № 2.
Вважає, що її звільнення відбулося з грубим порушенням вимог статті 42 КЗпП України, відповідно до яких працівник, посаду якого скорочують, має переважне право на залишення на роботі або переведення на іншу посаду за наявності відповідної кваліфікації. Фактично посада ОСОБА_1 не була ліквідована, а заміщена іншою особою, а ОСОБА_1 усунуто від виконання обов'язків до офіційного повідомлення про скорочення.
Зазначає, що перелік вакансій, який був наданий керівником та не був підписаний посадовими особами підприємства та не містив підтвердження за достовірність наданої інформації, не є належним виконанням обов'язку зі сторони роботодавця згідно статті 49-2 КЗпП України.
Вважає, що позовна заява не є тотожною попередньому позову. Вона містить нові обставини, нові правові підстави, інший обсяг доказів та додаткові вимоги, яких не було раніше заявлено, а також стали відомі нові істотні обставини.
Зазначає, що у попередній справі інтереси позивачки представляв адвокат, який неналежно сформував позов, не додав важливі докази, не витребував необхідні документи та виклав обставини неточно, чим апелянт була позбавлена ефективного доступу до правосуддя.
Короткий зміст судових рішень
Ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 16 липня
2025 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду
від 23 вересня 2025 року, у відкритті провадження за позовом ОСОБА_1 відмовлено.
Залишаючи апеляційну скаргу позивача без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін, апеляційний суд встановив, що у справах № 361/7426/25та
№ 755/11172/24 співпадають сторони, предмети і підстави позову.
Відтак, зважаючи на співпадіння в обох справах сторін, предмета та підстав позову та врахувавши, що на час звернення до суду з позовом, набрало законної сили рішення у справі №755/11172/24, апеляційний суд дійшов висновку про обґрунтованість ухвали суду першої інстанції щодо наявності підстав для відмови у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 відповідно до вимог пункту 2 частини першої статті 186 ЦПК України у справі № 361/7426/25.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
02 жовтня 2025 року через підсистему Електронний суд ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Броварського міськрайонного суду Київської області від 16 липня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 23 вересня 2025 року у справі № 361/7426/25.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Крім того, судові рішення у справі прийняті без врахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2019 року у справі №761/24486/16, та у постанові Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №522/3444/16.
Заявник вважає, що судами неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права при постановленні ухвали про відмову у відкритті провадження у справі.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 жовтня 2025 року касаційне провадження у справі відкрито, витребувано цивільну справу з Броварського міськрайонного суду Київської області.
20 листопада 2025 року справа № 361/7426/25 надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що судом першої інстанції порушено принцип змагальності, а апеляційний суд не перевірив доводи її апеляційної скарги.
Зауважує, що основні доводи позивачки стосувалися саме процесуальних порушень суду першої інстанції.
Вважає, що апеляційний суд фактично проігнорував ці доводи та зосередився лише на питанні «тотожності позову», що є порушенням статті 367 ЦПК України.
Звертає увагу на те, що у постанові апеляційний суд вказав, що треті особи ОСОБА_2 та ОСОБА_3 «також є стороною у даній справі», що є неправильним визначенням складу учасників справи. Однак у позові, поданому позивачкою до Броварського міськрайонного суду, ці особи не були залучені. Вважає, що апеляційний суд фактично ототожнив різні справи та штучно «дописав» учасників, що є істотним порушенням статті 49 ЦПК України.
Зауважує, що такий підхід додатково спростовує висновок про тотожність позовів, адже склад учасників у цій справі, а також фактичні обставини, викладені у позові, відрізняються від попередньої справи.
У справі № 755/11172/24 (Дніпровський суд) предметом розгляду були події після 19 березня 2024 року, а у справі № 361/7426/25 предметом є події до 19 березня 2024 року, а це свідчить про різні фактичні підстави, а отже позови не можуть вважатися тотожними.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У жовтні 2025 року представник ПрАТ «Київ-Дніпровське МППЗТ» - Ревенко О. В. подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, зазначивши про їх законність і обґрунтованість та безпідставність доводів скарги.
27 жовтня 2025 року представником ПрАТ «Київ-Дніпровське МППЗТ» - Ревенко О. В. подано заяву про закриття касаційного провадження відповідно до пункту 2 частини четвертої статті 19 ЦПК України.
11 листопада 2025 року ОСОБА_1 подала заперечення на відзив на касаційну скаргу.
Фактичні обставини, встановлені судами
Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 18 вересня 2024 року у справі №755/11172/24, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 13 лютого 2025 року,у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ПрАТ «Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту» за участі третіх осіб ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування наказу № 181/ос від 23 травня 2024 року про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди - відмовлено.
2. Мотивувальна частина
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
За змістом частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних
або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо є таке, що набрало законної сили, рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили, за тими самими вимогами.
Необхідність застосування пункту 2 частини першої статті 186 ЦПК України зумовлена неприпустимістю розгляду судами тотожних спорів, в яких одночасно тотожні сторони, предмет і підстави позову, та властивістю судового рішення, що набрало законної сили. За змістом наведеної норми позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстава та предмет спору. Нетотожність хоча б одного з елементів не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.
В розумінні цивільного процесуального закону предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. У матеріальному розумінні предмет позову - це річ, щодо якої виник спір (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 761/7978/15-ц (провадження № 14-58цс18)).
Під предметом позову, розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Тобто зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Разом із тим не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні у ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі
№ 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19)).
Визначаючи підстави позову як елемент його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону позивач просить про захист свого права.
Повторне звернення з тими самим вимогами з тих самих підстав фактично свідчить про намагання домогтися нового слухання справи та нового її вирішення, що не відповідає принципу юридичної визначеності та суперечить положенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Зі змісту рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 18 вересня 2024 року, яке залишене без змін постановою Київського апеляційного суду від 13 лютого 2025 року у справі № 755/11172/24 встановлоено, що ОСОБА_1 пред'явила позов про визнання незаконним та скасування наказу від 23 травня 2024 року № 181/ос про припинення трудового договору на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України, поновлення її на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.
Предметом позову у справі, що переглядається (№ 361/7426/25), та
у справі № 755/11172/24 є вимоги позивачки про визнання незаконним та скасування наказу про припинення трудового договору на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України від 23 травня 2024 року № 181/ос, поновлення її на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.
Як на підставу для звернення до суду із позовом у обох справах ОСОБА_1 посилалась на те, що її незаконно звільнено із займаної посади на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України.
Позивачем у обох справах є ОСОБА_1 , а відповідачем - ПрАТ «Київ-Дніпровське МППЗТ», тобто суб'єктний склад у цих справах співпадає.
Встановивши, що підстави і предмет позову у справі № 755/11172/24
є ідентичними підставам та предмету позову у цій справі (№ 361/7426/25), суд першої інстанції, із висновками якого погодився і апеляційний суд, дійшли правильного висновку про відмову у відкритті провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 186 ЦПК України.
Верховний Суд погоджується із висновками апеляційного суду у цій справі стосовно того, що обставини законності наказу про звільнення позивачки вже були перевірені під час розгляду попередньої справи і в даній справі позов заявлений про той же предмет та з тих же підстав. В обох справах позивачка посилалась на незаконність звільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП України, яке мало місце 23 травня 2024 року, через порушення порядку звільнення у зв'язку зі зміною в організації виробництва та скорочення штату працівників, відповідно до вимог статті 49-2 КЗпП України.
Не ефективний захист, надання не всіх доказів, не зазначення всіх аргументів не може бути підставою для повторного розгляду спору між тими ж сторонами з приводу незаконного звільнення позивача на підставі одного і того ж наказу від 23 травня 2024 року.
Не є новими підставами позову і те, що двох інших працівників, які також були звільненні за скороченням штату, суди поновили на роботі, а також не є новими підставами позову і те, що після звільнення позивачки в 2024 році, на підприємстві здійснювався прийом на роботу нових працівників.
Чинне процесуальне законодавство України не допускає подання позивачем нового позову про той самий предмет і з тих самих підстав, з яких вже є прийняте рішення, що фактично полягатиме у переоцінці обставин, встановлених рішенням суду, яке набрало законної сили.
Відтак, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у відкритті провадження у справі, оскільки посилання на ті самі обставини, що й у справі № 755/11172/24 не свідчить про пред'явлення іншого позову, а фактично свідчить про намагання заявника домогтися переоцінки обставин, які вже були встановлені судовим рішенням, що набрало законної сили.
Безпідставними є посилання в касаційній скарзі на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2019 року у справі №761/24486/16, та у постанові Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №522/3444/16, оскільки постанови із зазначеними номерами і датами в базі Єдиного державного реєстру судових рішень відсутні.
Клопотання представника товариства про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 у справі незначної складності відповідно до пункту 2 частини четвертої статті 19 ЦПК України не підлягає до задоволення, оскільки у цій справі предметом касаційного перегляду є правильність застосування норм процесуального права, а не розгляд по суті позовних вимог щодо порушення трудового законодавства.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.
Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов'язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
У задоволенні клопотання представника приватного акціонерного товариства «Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту» Ревенка Олексія Володимировича про закриття касаційного провадження -відмовити.
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Броварського міськрайонного суду Київської області від 16 липня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 23 вересня 2025 рокузалишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
О. В. Ступак