26 листопада 2025 року
м. Київ
справа № 461/51/23
провадження № 61-3087св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І.,
суддів: Дундар І. О., Коротуна В. М., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Пархоменка П. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Кредитна спілка «Либідь», Львівська філія кредитної спілки «Либідь»,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргуОСОБА_1 на заочне рішення Галицького районного суду міста Львова від 20 лютого 2023 року у складі судді Кротової О. Б. тапостанову Львівського апеляційного суду від 02 жовтня 2023 року у складі колегії суддів: Цяцяца Р. П., Ванівського О. М., Шеремети Н. О.,
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до КС «Либідь», Львівської філії КС «Либідь» про стягнення пені за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання та компенсації моральної шкоди.
Позов мотивований тим, що 02 квітня 2012 року Галицьким районним судом м. Львова ухвалено рішення у справі №2-851/11, яким стягнуто з КС «Либідь» на його користь 12 815,75 грн - заборгованість по депозитних вкладах, 6 193,85 грн - відсотки на суму вкладів депозитів; 2 257,13 грн - відшкодування збитків у зв'язку з інфляцією; 2 686,80 грн - пеня, а всього - 23 953,53 грн. На виконання вказаного судового рішення, яке набрало законної сили 13 квітня 2012 року, Голосіївським районним відділом ДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві відкрито виконавче провадження НОМЕР_1. Однак, рішення суду так і не виконано, відповідач ухиляється від виконання рішення суду і кошти йому не повертає.
Умовами договорів про внесення депозитного вкладу на депозитних рахунок, зокрема пунктом 2.7 передбачено, що у випадку несвоєчасного повернення депозиту та нарахованих на нього процентів, спілка виплачує члену КС пеню в розмірі облікової ставки НБУ від простроченої суми за кожен день такого прострочення. При цьому, пеня може нараховуватися на суму невиконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання протягом усього періоду прострочення, починаючи з першого дня прострочення та доти, поки зобов'язання не буде виконане.
Вважає, що на його користь підлягає стягненню пеня за несвоєчасне повернення депозитних вкладів та нарахованих на нього процентів за договорами №156/08 від 11 січня 2008 року, № 28/2008ЛФ від 12 березня 2008 року, № 71/2008ЛФ від 18 червня 2008 року про внесення депозитного вкладу на депозитний рахунок, за період з 01 січня 2022 року по 31 березня 2022 року включно у розмірі 167 284,40 грн.
У зв'язку з порушенням КС «Либідь» своїх грошових зобов'язань за депозитними договорами, йому заподіяно моральну шкоду, яка полягає в фізичному болі, внаслідок погіршення стану здоров'я, та душевних стражданнях через неможливість користуватися та вільно розпоряджатися належними йому грошовими коштами, яку оцінює в розмірі 977 721,00 грн.
ОСОБА_1 просив суд:
стягнути з КС «Либідь» на його користь пеню за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання за договорами № 156/08 від 11 січня 2008 року, № 28/2008ЛФ від 12 березня 2008 року, № 71/2008ЛФ від 18 червня 2008 року про внесення депозитного вкладу на депозитний рахунок за період з 01 січня 2022 року по 31 березня 2022 року включно у розмірі 167 284,40 грн;
стягнути з КС «Либідь» на його користь компенсацію моральної шкоди в розмірі 977 721,00 грн за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання за договорами № ЛВ 1/0120/09/1551 від 21 вересня 2009 року, № ЛВ-20/0041/08/986 від 19 вересня 2008 року про залучення внеску (вкладу) члена кредитної спілки на депозитний рахунок.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Заочним рішенням Галицького районного суду м. Львова від 20 лютого 2023 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що згідно з умовами договорів про внесення депозитного вкладу на депозитний рахунок за наявності прострочення виконання основного зобов'язання в обумовлений сторонами строк ОСОБА_1 використав право вимагати повернення суми заборгованості по депозитних вкладах, а також сплати нарахованих процентів, відшкодування збитків у зв'язку з інфляцією та пені за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання згідно з пунктом 2.7 договорів шляхом стягнення цих коштів у судовому порядку, що стверджується рішенням Галицького районного суду м. Львова від 02 квітня 2012 року, яке набрало чинності.
Виплата передбаченої договором та встановленої статтями 549, 551 ЦК України пені поширюється лише на період дії договору банківського вкладу та після припинення такого договору вказана пеня не нараховується. Після розірвання договору банківського вкладу за судовим рішенням пеня за договором не нараховується, оскільки договірні зобов'язання, у тому числі і з виплати пені, припиняються. Якщо рішенням суду заборгованість за договором банківського вкладу стягнута у повному обсязі, вкладник має право на отримання гарантій належного виконання зобов'язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, а не у вигляді стягнення неустойки (пені).
Доводи позивача про необхідність врахування судової практики, зокрема правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 січня 2022 року у справі № 761/16124/15-ц відхилено, оскільки висновок, викладений у вказаній постанові, ніяким чином не суперечить висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17, яку застосовано при вирішення цієї справи, та не спростовує висновку суду щодо відсутності підстав для стягнення пені. При цьому у своїх постановах Верховний Суд неодноразово зазначав, що звернення заявника із заявою про повернення депозитного вкладу і процентів свідчить про розірвання договору і припинення договірних відносин сторін, що виключає застосування пені.
Не зважаючи на те, що моральна шкода не завжди може бути предметом чіткого доведення, суд не знаходить підстав для задоволення цієї частини позовних вимог. Факт заподіяння моральної шкоди діями відповідачів позивачу не знайшов свого підтвердження. Так, неповернення депозиту безумовно змінило нормальний життєвий ритм позивача, проте доказів на підтвердження немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення, істотності змін в житті, тощо) до суду не надано, а тому керуючись засадами справедливості, добросовісності та розумності, суд вважає відсутніми підстави для задоволенні цієї частини позовних вимог.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
Постановою Львівського апеляційного суду від 02 жовтня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Заочне рішення Галицького районного суду м. Львова від 20 лютого 2023 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ціна позову у цій справі сумарно складає 1 145 005,40 грн, що значно більше двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Відтак, у суду першої інстанції були відсутні правові підстави для розгляду справи у спрощеному позовному провадженні, що відповідно до пункту 7 частини 3 статті 376 ЦПК України є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення.
Виходячи із системного аналізу статей 525, 526, 599, 611 ЦК України, змісту кредитного договору, можна зробити висновок про те, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання й не позбавляє кредитодавця права на отримання штрафних санкцій, передбачених умовами договору та ЦК України. В той же час, умовами укладених між сторонами депозитних договорів від 11 січня 2008 року, 12 березня 2008 року та 18 червня 2008 року, не передбачено відповідальності кредитної спілки за несвоєчасне виконання зобов'язання у вигляді сплати пені, а відтак відсутні правові підстави для задоволення позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача пені за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання за договорами №156/08 від 11 cічня 2008 року, №28/2008ЛФ від 12 березня 2008 року, №71/2008ЛФ від 18 червня 2008 року.
Посилання ОСОБА_1 на положення Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» як на підставу для стягнення пені також не можуть прийматися до уваги, оскільки згідно з преамбулою цього Закону предметом його регулювання є договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності. Як вбачається зі згаданих депозитних договорів, вони укладалися ОСОБА_1 як членом КС «Либідь», а не фізичною особою - суб'єктом підприємницької діяльності, і до суду ОСОБА_1 звертався з позовами до КС «Либідь» з приводу виконання умов цих договорів як фізична особа. Таким чином до правовідносин, що виникли між сторонами у спорі, Закон України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» застосуванню не підлягає.
Як вбачається з мотивувальної частини позовної заяви ОСОБА_1 , позовні вимоги про стягнення з відповідача моральної шкоди за несвоєчасне виконання останнім грошових зобов'язань за депозитними договорами є похідною вимогою від основної вимоги - про стягнення з відповідача пені за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання за вказаними договорами. Отже, оскільки основна позовна вимога (про стягнення пені за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання за договорами) задоволенню не підлягає, то і похідна вимога - про стягнення моральної шкоди також до задоволення не підлягає.
Аргументи учасників справи
01 березня 2024 року засобами поштового зв'язку ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просив скасувати оскаржені судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що заяву про дострокове розірвання договорів він не подавав, його позовна заява про повернення депозитних вкладів не містила вимоги про дострокове розірвання договорів, оскільки строк зворотності вкладів настав: 11 липня 2009 року, 12 вересня 2009 року та 18 грудня 2009 року відповідно. Рішення Галицького районного суду м. Львова від 02 квітня 2012 року у справі
№ 2-851/11 встановлено порушення відповідачами умов договору та стягнуто відповідні грошові кошти на його користь. Водночас, резолютивною частиною цього рішення договори про внесення депозитного вкладу на депозитний рахунок достроково не розірвано.
Не можна погодитись з висновком про те, що договірні зобов'язання на майбутнє після набрання чинності судовим рішення між сторонами припинилися, оскільки заяву про дострокове розірвання договорів він не подавав і таких висновків не містило судове рішення про стягнення депозитних вкладів. Рішення суду про стягнення заборгованості не змінює змісту відповідного правовідношення -- характер та обсяг прав і обов'язків сторін залишаються незмінними, додається лише ознака безпосередньої можливості примусового виконання. До моменту здійснення такого виконання або припинення зобов'язання після ухвалення судового рішення з інших підстав (наприклад, унаслідок зарахування зустрічних однорідних вимог) відповідне зобов'язання продовжує існувати. Крім того, набрання законної сили рішення про присудження не змінює і не припиняє того зобов'язання, до примусового виконання з якого присуджений боржник.
Суд першої інстанції, не зважаючи на те, що загальна ціна позову становить 1 145 005,40 грн, відкрив спрощене позовне провадження та розглянув справу за правилами спрощеного позовного провадження, чим порушив пункт 4 частини четвертої статті 274 ЦПК України.
В описовій частині рішення суду зазначено, що позивач у позовній заяві посилається на те, що на час звернення його до суду з цим позовом кредитна спілка не виконала рішення суду та не сплатила стягнути на його підставі грошові кошти. Проте, у позовній заяві заявлена вимога про стягнення пені за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання, а не про стягнення пені за несвоєчасне виконання рішення суду.
Суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування у відповідача доказів про виконання ним грошового зобов'язання за договорами: № 156/08 від 11 січня 2008 року; № 28/2008 ЛФ від 12 березня 2008 року та № 71/2008 ЛФ від 18 червня 2008 року про внесення депозитного вкладу на депозитний рахунок. Ухвалу Галицького районного суду м. Львова від 04 січня 2023 року про відмову у задоволенні вказаного клопотання мотивована тим, що він є стороною виконавчого провадження і має право отримувати наведені у клопотання докази самостійно. Разом з тим, у поданому ним клопотанні він просив витребувати у відповідача підтвердження про виконання ним грошового зобов'язання про внесення депозитного вкладу на депозитний рахунок, а не про підтвердження виконання рішення Галицького районного суду м. Львова від 02 квітня 2012 року. Таким чином, мотиви щодо відмови у задоволенні клопотання є неналежними.
В апеляційній скарзі він подав клопотання про витребування у відповідачів доказів про виконання ними грошового зобов'язання, проте апеляційний суд залишив вказане клопотання поза увагою.
Неустойка нараховується в разі порушення боржником зобов'язання (стаття 610, пункт 3 частини першої статті 611 ЦК України) з першого дня прострочення та до тих пір, поки зобов'язання не буде виконане. Період, за який нараховується пеня за порушення зобов'язання, не обмежується.
Позовна заява та апеляційна скарга не містить посилання на положення Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» як на підставу для стягнення пені. Отже, суд апеляційної інстанції вийшов за межі доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідальність кредитної спілки у вигляді сплати пені передбачена пунктом 2.7 договорів № 156/08 від 11 січня 2008 року; № 28/2008 ЛФ від 12 березня 2008 року та № 71/2008 ЛФ від 18 червня 2008 року.
Внаслідок протиправної поведінки та необґрунтованої відмови КС «Либідь» повернути грошові кошти йому завдано моральної шкоди у вигляді страждань та принижень. Доказом неповернення йому грошових коштів є рішення Галицького районного суду м. Львова від 02 квітня 2012 року у справі № 2-851/11. Грошові кошти так і не повернуто. Причинним зв'язком між протиправною поведінкою та завданою моральною шкода є те, що саме КС «Либідь» не виконав умови договору. Протиправні дії відповідача негативно вплинули на його здоров'я, психіку, поведінку і відношення до життя. Він відчуває душевну пустоту, пригнічене відчуття тривоги, безвихідь і безпорадність, він подавлений і спустошений цими неправомірними діями відповідача, які принижують його честь і гідність як людини.
Він не погоджується з висновком апеляційного суду про те, що вимоги про компенсацію йому моральної шкоди є похідної від позовної вимоги про стягнення пені за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, оскільки кожна з заявлених ним вимог є самостійною. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Відповідно до статті 36 ЦПК України він заявив відвід колегії суддів апеляційного суду, проте колегія суддів не вчинила жодних дій, що б вказана справа була розглянута неупередженим та справедливим судом.
Рух справи, межі та підстави касаційного перегляду
Ухвалою Верховного Суду від 16 травня 2024 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження, відкрито касаційне провадження у справі.
В ухвалі вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підставу, передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17, від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц, від 25 січня 2022 року у справі № 761/16124/15-ц, від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц, від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц, від 10 квітня 2019 року у справі № 464/3789/17, судове рішення ухвалено з порушенням пункту 2 частини першої, пунктів 1, 3, 4 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Ухвалою Верховного Суду від 05 листопада 2025 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи
Апеляційний суд встановив, що між ОСОБА_1 та КС «Либідь» було укладено:
11 січня 2008 року - договір № 156/08 про внесення депозитного вкладу на депозитний рахунок у розмірі 1 000,00 грн на 18 місяців, зі сплатою 21% річних за користування коштами;
12 березня 2008 року - договір № 28/2008ЛФ про внесення депозитного вкладу на депозитний рахунок у розмірі 5 000,00 грн на 18 місяців, зі сплатою 23% річних за користування коштами;
18 червня 2008 року - договір № 71/2008ЛФ про внесення депозитного вкладу на депозитний рахунок у розмірі 4 000,00 грн на 18 місяців, зі сплатою 23% річних за користування коштами.
Заочним рішенням Галицького районного суду м. Львова від 02 квітня 2012 року у справі № 2-851/11 стягнуто з КС «Либідь» на користь ОСОБА_1 12 815,75 грн заборгованості по депозитних вкладах; 6 193,85 грн відсотків на суму вкладів депозитів; 2 257,13 грн на відшкодування збитків у зв'язку з інфляцією; 2 686,80 грн пені, а всього - 23 953 грн. 53 коп. На виконання судового рішення, яке набрало законної сили 13 квітня 2012 року, видано виконавчий лист, на підставі якого Голосіївським районним відділом ДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві відкрито виконавче провадження НОМЕР_1.
Позиція Верховного Суду
Щодо доводів касаційної скарги ОСОБА_1 , що він відповідно до статті 36 ЦПК України заявив колегії суддів апеляційного суду обґрунтований відвід
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 36 ЦПК України суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо є обставини, що викликають сумнів в неупередженості або об'єктивності судді.
Право на справедливий суд насамперед повинне забезпечуватись безсторонністю судді.Головна мета відводу - гарантування безсторонності суду, зокрема, для запобігання упередженості судді (суддів) під час розгляду справи.
Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ найважливішим є довіра, яку суди повинні викликати у громадськості в демократичному суспільстві. Наявність безсторонності у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції оцінюється за двома критеріями: суб'єктивним, тобто з огляду на особисте переконання або поведінку конкретного судді у конкретній справі, і об'єктивним, тобто з урахуванням того, чи надає суд достатні гарантії для виключення будь-яких обґрунтованих сумнівів щодо його неупередженості.
Неупередженістьозначає відсутність упередженості чи необ'єктивності, що може бути перевірено як за суб'єктивним, так і за об'єктивним критерієм відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції. Суб'єктивний підхід передбачає з'ясування особистої неупередженості судді в конкретній справі, тоді як об'єктивний підхід полягає в оцінці того, чи існують достатні гарантії, здатні усунути будь-які обґрунтовані сумніви щодо неупередженості. Суддя, стосовно якого існують обґрунтовані сумніви щодо неупередженості, має бути усунутий від розгляду справи (див. Piersack v. Belgium, № 8692/79, від 1 жовтня 1982 року, § 30).
У кожній окремій справі необхідно вирішувати, чи мають стосунки, що розглядаються, таку природу і ступінь, що свідчать про небезсторонність суду (див. Pullar v. United Kingdom, № 22399/93, ЄСПЛ, від 10 червня 1996 року, § 38).
Не є обставинами, які викликають сумнів у неупередженості або об'єктивності судді, зокрема, розгляд у минулому суддею справи, у якій брали участь ті самі сторони, або спору, який виник з тих самих підстав, якщо це рішення не було скасовано, крім випадків, коли сам суддя вважає неможливим у зв'язку із цим об'єктивний розгляд справи.
Необґрунтоване усунення судді від розгляду справи є порушенням права на справедливий суд, так само як і відмова у задоволенні обґрунтованої заяви про відвід судді або незаявлення самовідводу у випадках, передбачених процесуальним законом.
Аналіз матеріалів справи свідчить, що:
12 червня 2023 року ОСОБА_1 подав до суду заяву про відвід, в якій заявник вказав, що колегія суддів щодо нього вже сформувала свою позицію під час розгляду інших справ. За участі цієї колегії було розглянуто більше десяти його апеляційних скарг, проте ця колегія не забезпечила об'єктивний, неупереджений, безсторонній та справедливий розгляд цих справа. Він втратив довіру до даної колегії суддів в складі суддів Цяцяка Р. П., Ванівського О. М. та Шеремети Н. О.) (а. с. 70-72);
ухвалою Львівського апеляційного суду від 12 червня 2023 року відвід суддів Цяцяка Р. П., Ванівського О. М. та Шеремети Н. О. від участі у розгляді апеляційної скарги ОСОБА_1 на заочне рішення Галицького районного суду м. Львова від 20 лютого 2023 року визнано необґрунтованим та передано питання про відвід колегії суддів у порядку, встановленому частиною першою статті 33 ЦПК України, судді, який не входить до складу суду, що розглядає цю заяву. Ухвала мотивована тим, що у заяві ОСОБА_1 не наведено фактів та обставин, які б могли слугувати правовою підставою для відводу колегії суддів від участі у апеляційному розгляді справи з підстав, що передбачені статтею 36 ЦПК України, або для заявлення згаданими суддями самовідводу від участі у апеляційному розгляді справи (а. с. 75-76);
ухвалою Львівського апеляційного суду від 15 червня 2023 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід колегії суддів в складі суддів Цяцяка Р. П., Ванівського О. М. та Шеремети Н. О. відмовлено. Ухвала мотивована тим, що обставини, викладені в заяві ОСОБА_1 про відвід колегії суддів, свідчать лише про незгоду заявника з судовими рішеннями колегії суддів, постановленими у інших справах за його участі, не можуть бути підставою для відводу колегії суддів, а докази, які б підтверджували необ'єктивність та упередженість колегії суддів в розгляді даної справи, заявником не надано (а. с. 79-80).
Касаційний суд вважає, що наведені позивачем доводи зводилися до незгоди з рішеннями суддів у інших справах та не підтверджують обставин, які об'єктивно могли б викликати сумнів у неупередженості або об'єктивності суддів.
Щодо позовних вимог ОСОБА_1 до Львівської філії КС «Либідь»
Здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов'язки в суді (цивільна процесуальна дієздатність) мають фізичні особи, які досягли повноліття, а також юридичні особи (частина перша статті 47 ЦПК України).
Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 червня 2021 року у справі № 760/32455/19 (провадження
№ 61-16459сво20) зазначено, що «філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій. Філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення (частини перша-третя статті 95 ЦК України). Керівники філій та представництв призначаються юридичною особою і діють на підставі виданої нею довіреності (частина четверта статті 95 ЦК України). У ЦК України не встановлюється спеціальних вимог щодо довіреності керівника відокремленого підрозділу. Підставою видачі такої довіреності буде виступати акт органу юридичної особи про призначення фізичної особи керівником філії або представництва. Довіреність керівника відокремленого підрозділу має комплексний характер. У частині першій статті 237 ЦК України прямо передбачено, що представник має право або зобов'язаний вчиняти тільки правочини (хоча, наприклад, допускаються винятки відносно, отримання заробітної плати, представництва акціонерів). Всі інші дії не охоплюються цивільним законодавством і регулюються іншими нормами, або взагалі позбавлені такого. До них відносяться й дії щодо процесуального представництва. Від імені юридичних осіб має право виступати керівник відокремленого підрозділу, а не сам підрозділ, адже поміж керівником і юридичною особою існують відносини представництва і його повноваження підтверджуються довіреністю юридичної особи. Процесуальні повноваження керівника відокремленого підрозділу мають бути вказані у довіреності юридичної особи. З урахуванням цивільно-правового положення філій та представництв недопустимою є участь відокремлених підрозділів у певних процесуальних відносинах, оскільки це суперечить цивільно-правовій природі відокремленого підрозділу, як складової частини юридичної особи, що його створила. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Розгляду у суді підлягає лише такий спір, у якому позовні вимоги можуть бути або задоволені, або в їх задоволенні може бути відмовлено. Положення «заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 186, пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України) стосується як позовів, які не підлягають розгляду за правилами цивільного судочинства, так і тих позовів, які суди взагалі не можуть розглядати (постанова Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц). Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що філії та представництва, які не є юридичними особами, не наділені цивільною процесуальною дієздатністю та не можуть виступати стороною у цивільному процесі. Тому справи, в яких відповідачем виступає філія чи представництво, не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, у зв'язку з відсутністю сторони у цивільному процесі, до якої пред'явлено позов, а отже неможливістю вирішення цивільного спору».
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (частини перша та третя статті 13 ЦПК України).
Суди не врахували, що позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава. Філія не є юридичною особою, не наділена цивільною процесуальною дієздатністю та не може виступати стороною у цивільному процесі. Тому справи, в яких відповідачем виступає філія чи представництво, не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, у зв'язку з відсутністю сторони у цивільному процесі, до якої пред'явлено позов, а отже неможливістю вирішення цивільного спору.
За таких обставин судові рішення у частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до Львівської Філії КС «Либідь» належить скасувати та провадження у справі у цій частині закрити.
Щодо позовних вимог про відшкодування моральної шкоди
Суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо у провадженні цього чи іншого суду є справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав (пункт 4 статті 257 ЦПК України).
Відповідно до частини третьої статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесений до Реєстру.
У справі, що переглядається:
суди розглянули по суті вимоги ОСОБА_1 про стягнення з КС «Либідь» компенсації моральної шкоди в розмірі 977 721,00 грн за порушення виконання грошового зобов'язання за договорами № ЛВ 1/0120/09/1551 від 21 вересня 2009 року, № ЛВ-20/0041/08/986 від 19 вересня 2008 року про залучення внеску (вкладу) члена кредитної спілки на депозитний рахунок. Суд першої інстанції вважав факт заподіяння моральної шкоди діями відповідачів позивачу недоведеним. Апеляційний суд скасував це судове рішення та виходив із того, що вимога про стягнення моральної шкоди є похідною від основної позовної вимоги про стягнення пені, у задоволенні якої відмовлено, а відтак відсутні підстави й для задоволення позовної вимоги про стягнення компенсації моральної шкоди;
суди не звернули уваги, що ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом у січні 2023 року. Підставою для стягнення грошових коштів на компенсацію моральної шкоди ОСОБА_1 визначив порушення КС «Либідь» своїх грошових зобов'язань за депозитними договорами, що позбавило його можливості вільно володіти, користуватися та розпоряджатись своїми коштами, внаслідок чого йому заподіяно моральну шкоду, яка полягає в душевних стражданнях. Разом з тим, ОСОБА_1 раніше звертався з аналогічною вимогою про відшкодування моральної шкоди за несвоєчасне повернення вкладів (у поєднанні з вимогами про стягнення пені за інший період), зокрема у липні 2022 року (справа № 461/3309/22), у листопаді 2022 року (справа № 461/5877/22), і ці справи перебували у провадженні.
Тому у судів не було підстав для вирішення цієї вимоги по суті, а провадження у справі належало залишити без розгляду відповідно до вимог пункту 4 статті 257 ЦПК України.
Судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу (частина перша статті 414 ЦПК України).
У зв'язку з цим касаційний суд скасовує судові рішення в зазначеній частині з залишенням позову у відповідній частині без розгляду.
Щодо позовних вимог про стягнення пені
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина першої статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем, і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21)).
Відповідно до статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. Договір банківського вкладу, в якому вкладником є фізична особа, є публічним договором (стаття 633 цього Кодексу). До відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу (частини перша-третя статті 1058 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
У статті 549ЦК України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина друга статті 625 ЦК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 жовтня 2024 року у справі № 461/5375/23 зроблено висновок, що «у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17 зазначено, що після розірвання договорів банківського вкладу в судовому порядку банк не звільняється від відповідальності за порушення виконання зобов'язань згідно зі статтею 625 ЦК України, частиною другою якої встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Після ухвалення рішення про розірвання договорів банківського вкладу та набрання ним законної сили між сторонами не існує споживчих правовідносин, а до грошового зобов'язання зі сплати коштів, наявність якого підтверджене судовим рішенням, застосовуються приписи статті 625 ЦК України у разі його невиконання. Зматеріалів справи відомо, що звертаючись до суду з позовною заявою, ОСОБА_1 обґрунтовував свої вимоги про стягнення пені тим, що кредитна спілка не виконала своїх зобов'язань щодо своєчасного повернення депозиту та нарахованих на нього процентів, передбачених укладеними між сторонами договорами. Підставою для нарахування пені він вказав положення пункту 2.7 кожного з трьох укладених договорів. Згідно з цим пунктом, у разі порушення строків повернення депозитних коштів та нарахованих процентів, кредитна спілка повинна сплатити пеню в розмірі облікової ставки НБУ, яка нараховується на прострочену суму за кожен день прострочення. Позивач вказує, що кредитна спілка порушила свої зобов'язання перед ним як членом спілки, не повернувши своєчасно депозитні кошти, що дає йому право на стягнення пені відповідно до умов договорів, які були узгоджені сторонами на момент їх укладення. Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що позивач не заявляв вимогу про дострокове розірвання договорів, а в резолютивній частині рішення суду не зазначалось, що договори про внесення депозитного вкладу на депозитний рахунок достроково розірвано, оскільки сторони узгодили, що строк договорів складає 18 календарних місяців з дня внесення депозиту, що свідчить про їх припинення. Після ухвалення рішення Галицьким районним судом м. Львова від 02 квітня 2012 року у справі № 2-851/11 між сторонами не існує споживчих (договірних) правовідносин, а до грошового зобов'язання зі сплати коштів, наявність якого підтверджене судовим рішенням, застосовуються приписи статті 625 ЦК України. Отже, з моменту розірвання (припинення) договорів про внесення депозитного вкладу пеня не нараховується, як і припиняється нарахування передбачених договором процентів. Такий висновок Верховний Суд зробив у постанові від 05 червня 2024 року у справі № 757/36706/20. Таким чином, колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позову в частині стягнення пені».
У справі, що переглядається:
ОСОБА_1 обґрунтовував вимоги про стягнення пені тим, що кредитна спілка не виконала своїх зобов'язань щодо своєчасного повернення депозиту та нарахованих на нього процентів, передбачених укладеними між сторонами договорами. Підставою для нарахування пені є положення пункту 2.7 договорів про внесення депозитного владу на депозитний рахунок, а саме: №156/08 від 11 січня 2008 року, № 28/2008ЛФ від 12 березня 2008 року, № 71/2008ЛФ від 18 червня 2008 року. Вказаним пунктом передбачено, що у випадку несвоєчасного повернення депозиту та нарахованих на нього процентів спілка виплачує члену кредитної спілки пеню в розмірі облікової ставки НБУ від простроченої суми за кожен день такого прострочення;
апеляційний суд встановив, що пунктом 1.2 договорів про внесення депозитного вкладу на депозитний рахунок від 11 січня 2008 року № 156/08, від 12 березня 2008 року № 28/2008ЛФ, від 18 червня 2008 року № 71/2008ЛФ передбачено, що термін договору складає 18 календарних місяців з дня внесення депозиту. Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 02 квітня 2012 року у справі № 2-851/11 встановлено, що строк дії договору про внесення депозитного вкладу на депозитний рахунок від 11 січня 2008 року № 156/08 сплив 11 липня 2009 року, договору від 12 березня 2008 року № 28/2008ЛФ - 12 вересня 2009 року, а договору від 18 червня 2008 року № 71/2008ЛФ - 18 грудня 2009 року;
разом з тим, апеляційний суд послався на те, що умовами укладених між сторонами депозитних договорів не передбачено відповідальності кредитної спілки за несвоєчасне виконання зобов'язання у вигляді сплати пені, відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», а тому відмовив у задоволенні позовної вимоги про її стягнення;
апеляційний суд не врахував, що підставою для нарахування пені позивач вказував положення пункту 2.7 укладених договорів, згідно з яким у разі порушення строків повернення депозитних коштів та нарахованих процентів, кредитна спілка повинна сплатити пеню в розмірі облікової ставки НБУ, яка нараховується на прострочену суму за кожен день прострочення. Разом з тим, сторони узгодили, що строк договорів складає 18 календарних місяців з дня внесення депозиту, а в зв'язку з невиконанням зобов'язань з цими договорами, заочним рішенням Галицького районного суду м. Львова від 02 квітня 2012 року у справі № 2-851/11 стягнуто з КС «Либідь» на користь ОСОБА_1 12 815,75 грн заборгованості по депозитних вкладах; 6 193,85 грн відсотків на суму вкладів депозитів; 2 257,13 грн на відшкодування збитків у зв'язку з інфляцією; 2 686,80 грн пені, а всього - 23 953,53 грн. Після ухвалення рішення Галицьким районним судом м. Львова від 02 квітня 2012 року у справі № 2-851/11 між сторонами не існує договірних правовідносин, а до грошового зобов'язання зі сплати коштів, наявність якого підтверджене судовим рішенням, застосовуються приписи статті 625 ЦК України. Отже, з моменту припинення договорів про внесення депозитного вкладу пеня не нараховується, як і припиняється нарахування передбачених договором процентів. Тому необґрунтованими є доводи касаційної скарги про те, що позивач не заявляв вимогу про дострокове розірвання договорів, а в рішенні Галицького районного суду м. Львова від 02 квітня 2012 року у справі № 2-851/11 не зазначалось, що договори про внесення депозитного вкладу на депозитний рахунок достроково розірвано.
За таких обставин колегія суддів погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позову в частині стягнення пені, проте постанову апеляційного суду в цій частині належить змінити в мотивувальній частині.
Колегія суддів відхиляє й доводи касаційної скарги про те, що суди безпідставно відхилили клопотання позивача про витребування у відповідача доказів про виконання ним грошового зобов'язання за договорами, оскільки відповідач не заперечував проти позову обставинами належного виконання зобов'язань за депозитними договорами, суди не вважали цю обставину спірною і в позові про стягнення пені відмовлено не з цих підстав.
Не є підставою для скасування судових рішень аргументи касаційної скарги про те, що суд першої інстанції розглянув справу за правилами спрощеного позовного провадження, оскільки ці доводи були враховані апеляційним судом та рішення суду першої інстанції з цих підстав скасоване.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, а також необхідності врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 жовтня 2024 року у справі № 461/5375/23, дають підстави для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв'язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, оскаржені судові рішення в частині позовних вимог ОСОБА_1 до Львівської філії КС «Либідь» скасувати, а провадження в справі в цій частині закрити; оскаржені судові рішення в частині вимог про відшкодування моральної шкоди скасувати з залишенням позову у відповідній частині без розгляду, а в іншій частині змінити в мотивувальній частині.
Керуючись статтями 255, 257, 400, 402, 410, 412, 414, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Заочне рішення Галицького районного суду м. Львова від 20 лютого 2023 року та постанову Львівського апеляційного суду від 02 жовтня 2023 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до Львівської філії Кредитної спілки «Либідь» скасувати, а провадження у справі № 461/51/23 в зазначеній частині закрити.
Заочне рішення Галицького районного суду м. Львова від 20 лютого 2023 року та постанову Львівського апеляційного суду від 02 жовтня 2023 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до Кредитної спілки «Либідь» про відшкодування моральної шкоди скасувати, а позов в зазначеній частині залишити без розгляду.
В іншій частині постанову Львівського апеляційного суду від 02 жовтня 2023 року змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
З моменту ухвалення постанови суду касаційної інстанції постанова Львівського апеляційного суду від 02 жовтня 2023 року в скасованій частині втрачає законну силу.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: І. О. Дундар
В. М. Коротун
Є. В. Краснощоков
П. І. Пархоменко