Постанова
Іменем України
12 листопада 2025 року
м. Київ
Справа № 563/947/23
Провадження № 61-8465св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду - головуючого судді Крата В. І., судді-доповідача Гудими Д. А., суддів Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І. - розглянув у порядку письмового провадження справу,
учасниками якої є:
позивачка - ОСОБА_1 (далі - мати),
відповідач - ОСОБА_2 (далі - батько), інтереси якого представляє адвокат Кужель Захар Павлович (далі - адвокат),
третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - Виконавчий комітет Корецької міської ради Рівненського району Рівненської області як орган опіки та піклування -
про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини
за касаційною скаргою батька на рішення Корецького районного суду Рівненської області від 29 грудня 2023 року, яке ухвалив суддя Сірак Д. Ю., та постанову Рівненського апеляційного суду від 9 травня 2024 року, яке ухвалила колегія суддів у складі Боймиструка С. В., Гордійчук С. О., Шимківа С. С.
(1) Вступ
1. Спір виник у подружжя, яке має доньку, але фактично подружні відносини вже не підтримувало. Від народження їхня дитина проживала з матір'ю. Батько періодично виїжджав за кордон на заробітки. Після запровадження воєнного стану мати виїхала з донькою до нього, але невдовзі повернулася разом з дитиною в Україну. Після цього на прохання батька про побачення з донькою надала нотаріально посвідчену згоду на виїзд дитини за кордон на один місяць у супроводі батька та/або бабусі (його матері). Остання вивезла доньку з України до батька, який після закінчення обумовленого цією згодою строку дитину в Україну не повернув. Мати спробувала самостійно повернути доньку в Україну. Проте на кордоні дитину в неї відібрали на виконання тимчасового рішення іноземного суду про визначення місця проживання доньки з батьком.
2. Маючи можливість забезпечити належні умови для проживання, розвитку та виховання дитини, мати звернулася до суду в Україні. У позові просила розірвати шлюб і визначити з нею місце проживання доньки. Батько проти другої вимоги заперечував, стверджуючи про наявність двох рішень іноземних судів, згідно з якими дитина має проживати з ним.
3. Суд першої інстанції позов задовольнив з наведених позивачкою підстав. Це рішення батько оскаржив у частині визначення місця проживання дитини з матір'ю. Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції, бо проживання доньки з матір'ю відповідатиме найкращим інтересам дитини. Суди відхилили доводи батька про наявність двох рішень іноземних судів про визначення місця проживання доньки з ним, зокрема, тому, що він не повідомив ці суди про те, що мав обов'язок повернути дитину матері в Україну після закінчення строку, визначеного у згоді на виїзд дитини за кордон.
4. У касаційній скарзі батько наголосив на необхідності врахування рішень іноземних судів про визначення місця проживання дитини з ним. Стверджував, що це забезпечить її найкращі інтереси, бо вони вже тривалий час фактично проживають разом, і вона адаптувалася до нових умов.
5. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду мав відповісти на такі питання: 1) якщо іноземний суд уже визначив місце проживання дитини з батьком за кордоном, однак рішення в Україні за встановленою процедурою не визнане, чи має суд України юрисдикцію щодо розгляду спору про визначення з матір'ю місця проживання дитини, яка від народження має постійне місце проживання в Україні, але внаслідок порушення батьком обов'язку повернути її до цього місця з-за кордону залишилася в іноземній країні? 2) чи є підстави для залишення позову без розгляду, якщо іноземний суд уже розглянув спір тих самих сторін про той самий предмет, однак з інших підстав? 3) чи відповідає за обставин цієї справи якнайкращим інтересам дитини визначення місця її проживання з матір'ю?
Вирішив, що спір стосовно захисту прав дитини, яка від народження має постійне місце проживання в Україні, виїжджала за кордон до батька тимчасово на визначений матір'ю строк і не повернулася в Україну внаслідок порушення батьком його обов'язку повернути дитину матері, має вирішувати суд України, тобто за місцем звичайного проживання дитини.
Наявність рішень іноземних судів у спорі тих самих сторін про той самий предмет, але з інших підстав, не впливає на юрисдикцію судів України щодо розгляду вимоги матері про визначення місця проживання такої дитини. Ці рішення також не можуть бути підставою для залишення вказаного позову матері без розгляду через відмінність підстав її вимоги у порівнянні з тими підставами, які в іноземних судах заявив за аналогічною вимогою батько.
За обставин цієї справи визначення місця проживання доньки з матір'ю відповідає якнайкращим інтересам дитини, яка поза волею матері та внаслідок недобросовісного виконання батьком його обов'язку повернути доньку до місця постійного проживання з матір'ю була позбавлення опіки та виховання останньої.
(2) Зміст позовної заяви матері та її пояснень
6. 6 червня 2023 року мати звернулася до суду з позовною заявою, в якій просила:
(1) розірвати її шлюб із батьком, зареєстрований 18 липня 2017 року Новоград-Волинським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Житомирській області (актовий запис № 168);
(2) визначити разом із матір'ю, ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання малолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (далі - дитина, донька).
Обґрунтувала вимоги так:
6.1. Сторони з 18 липня 2017 року перебували у шлюбі та є батьками дитини, яка повністю перебуває на утриманні матері. Сімейне життя у подружжя не склалося. Відносини матері з батьком стали погіршуватися впродовж останніх років, шлюбні відносини припинились із березня 2022 року.
6.2. Від народження дитина постійно проживала разом з матір'ю. Лише остання займалася утриманням і вихованням доньки, створила всі умови для повноцінного та гармонійного розвитку дитини, має бажання її виховувати і розвивати у колі рідних людей, з якими донька проводила багато часу. Мати має постійні місце проживання, роботу, стабільний дохід і позитивно характеризується. Дитина має вік, у якому потребує тісного емоційного контакту з матір'ю. Батько не зможе зрозуміти потреб малолітньої доньки та належно доглядати за нею.
6.3. Із 2022 року батько постійно проживає у Фінляндії. Після початку повномасштабного вторгнення російської федерації мати разом із донькою поїхали до нього у Фінляндію. Через два-три місяці за згодою батька мати разом із дитиною повернулися в Україну, бо загрози бойових дій на території Рівненської області та сусідніх областей уже не було. Ще однією причиною повернення стало те, що життя у Фінляндії дуже дороге, а ні вона, ні батько постійної роботи там не мали.
6.4. На початку серпня 2022 року батько звернувся до матері з проханням побачитися з донькою. В Україну приїжджати він не захотів, бо боявся мобілізації до Збройних Сил України. Тоді мати надала згоду на туристичну подорож дитини разом із її бабусею (матір'ю батька) до Фінляндії на один місяць. Після закінчення місячного строку батько не повернув матері доньку. Запевняв, що поверне згодом.
6.5. У червні 2023 року мати поїхала за дитиною. Проте, коли вже були на польсько-українському кордоні, доньку в неї відібрали та повідомили про наявність рішення фінського суду про тимчасову опіку батька над дитиною.
6.6. Батько використовує проживання доньки разом із ним лише для отримання соціальних виплат у Фінляндії.
(3) Зміст відзиву батька
7. У відзиві на позовну заяву батько заперечив проти задоволення вимоги про визначення місця проживання дитини з матір'ю. Мотивував так:
7.1. Дитина проживає разом із ним у Фінляндії, де він має статус одинокого батька, оскільки мати зловживала материнськими правами та намагалась незаконно вивезти дитину в Україну.
7.2. Донька відвідує дитячий садок, розвивається, завжди доглянута. Соціальні служби Фінляндії рекомендували йому не залишати з матір'ю дитину, оскільки це негативно впливає на останню.
7.3. Із серпня 2022 року дитина проживає з батьком і її бабусею (його матір'ю), які можуть забезпечити достатній догляд. Зміна місця проживання може зумовити вкрай негативні та непередбачувані психологічні травми для доньки. Намагання матері забрати дитину є аморальними.
(4) Зміст рішення суду першої інстанції
8. 29 грудня 2023 року Корецький районний суд Рівненської області ухвалив рішення, згідно з яким задовольнив позов: розірвав шлюб сторін і визначив місце проживання дитини разом із матір'ю. Мотивував рішення так:
8.1. Сторони не ведуть спільне господарство, не підтримують подружні стосунки, примирення між ними неможливе, взаємних обов'язків і спільного побуту не мають. Сім'я існує формально, збереження її неможливе. Тому шлюб слід розірвати.
8.2. Від народження дитина постійно проживала з матір'ю в Україні, батько періодично проживав за кордоном. За цей період він жодних зауважень щодо неналежного виховання й утримання доньки матір'ю не висловлював.
8.3. Згідно з нотаріально посвідченою заявою від 5 серпня 2022 року мати надала згоду на туристичну подорож дитини за кордон до Фінляндської Республіки з 5 серпня до 5 вересня 2022 року у супроводі батька та/або його матері, які були зобов'язані своєчасно повернути доньку в Україну після закінчення терміну її перебування за кордоном. Батько у визначений строк дитину матері не повернув. Місце проживання доньки у вересні 2022 року батько змінив без згоди матері та без погодження обома батьками.
8.4. Відповідач не довів, що мати неналежно виконувала батьківські обов'язки чи ухилялася від їхнього виконання, має негативний вплив на виховання дитини, а також що проживання останньої з матір'ю суперечить інтересам самої доньки. Всі заперечення батька ґрунтуються виключно на його твердженні, що дитині буде краще з ним.
8.5. Визначення місце проживання дитини полягає в тому, з ким із батьків буде проживати дитина, а не за якою саме адресою вона буде жити. Мати не виключила можливість у разі активних бойових дій на території Рівненської області або сусідніх з нею територіях виїхати за кордон.
8.6. Необґрунтованими є доводи батька про те, що через воєнний стан в Україні визначення місця проживання дитини з матір'ю загрожує життю та здоров'ю першої. На початку повномасштабного вторгнення російської федерації в Україну, мати, дбаючи про життя та здоров'я дитини, оцінивши можливі ризики, вивезла доньку в безпечне місце. Тобто виконала свій батьківській обов'язок. На противагу цьому батько дій, спрямованих на забезпечення безпеки дитини, не вчинив.
8.7. Немає ознак протиправної поведінки матері щодо дитини, які давали би підстави для відмови їй у визначенні місця проживання доньки разом із нею.
8.8. Немає обставин, які б створювали реальну небезпеку для життя та здоров'я доньки в Україні або обставин, що вказують на зміну обставин, які б суперечили інтересам дитини. Донька розлучена з матір'ю, внаслідок чого позбавлена належної материнської опіки та виховання. Порушене їхнє право на прямі контакти. Вказане суперечить найкращим інтересам дитини.
8.9. Щодо доводів батька про встановлення у неї міцного психологічного зв'язку, довіри, взаєморозуміння та прив'язаності до нього, то ці доводи слід було б ураховувати під час вирішення спору, якби батько вирішував спірні питання щодо доньки у правовому полі, а не всупереч праву, позбавляючи її материнської любові та ласки. Самовільно змінивши місце проживання дитини без згоди матері та всупереч домовленості з нею, батько створив перешкоди матері в участі у виховані доньки та догляді за нею.
8.10. Представник батька надав суду рішення фінського суду від 14 вересня 2023 року, яке набрало законної сили, згідно з яким встановлене місце проживання дитини з батьком, призначено його одноосібним опікуном доньки, а мати зобов'язано виплачувати дитині щомісячне утримання.
8.11. Способом оформлення документів для їх можливого використання за кордоном є проставлення апостилю. Однак на вказане рішення іноземного суду апостиль не проставлений. Тобто автентичність цього рішення непідтверджена.
8.12. Для надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду до відповідного клопотання додається, зокрема, документ, який засвідчує, що сторона, стосовно якої постановлено рішення іноземного суду і яка не брала участі в судовому процесі, була належним чином повідомлена про дату, час і місце розгляду справи. Відсутність зазначеного доказу є підставою для відмови у задоволенні клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду.
8.13. У матеріалах справи немає доказів вручення матері копії рішення іноземного суду, згідно з якими визначене місце проживання дитини з батьком. Про існування цього рішення мати дізналась під час розгляду цієї справи.
(5) Зміст постанови апеляційного суду
9. 9 травня 2024 року Рівненський апеляційний суд прийняв постанову, згідно з якою апеляційну скаргу батька залишив без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Навів аналогічні до останнього мотиви. Додатково вказав на таке:
9.1. Звернення батька 25 серпня 2022 року до судових установ Фінляндії з вимогою про визначення місця проживання дитини є намаганням легалізувати власні заздалегідь сплановані неправомірні дії, які полягали в неправомірному утриманні дитини для зміни юрисдикції суду.
9.2. Згідно з рішеннями іноземних судів (тимчасовим рішенням від 6 жовтня 2022 року та рішенням від 14 вересня 2023 року) батько не повідомляв їх про обумовлений сторонами місячний строк перебування дитини у Фінляндії та свій обов'язок повернути доньку в Україну після закінчення терміну перебування за кордоном.
9.3. У матеріалах справи відсутні відомості про проходження в Україні передбаченої статтями 471-473 ЦПК України процедури визнання рішень фінських судів, що не потребують примусового виконання.
9.4. В основу рішень іноземних судів покладений факт воєнного вторгнення російської федерації на територію України. Запровадження на території України воєнного стану не є достатньою підставою для визначення місця проживання дитини разом з одним із батьків, зокрема з тим, який проживає за межами України. Потрібно враховувати, що мати проживає в Україні у місті Корець Рівненської області, на території якої не ведуться бойові дії та яка не є окупованою. Уряд України розробив низку правил і рекомендацій щодо збереження життя населення, за дотримання яких мінімізується загроза.
9.5. Правильність визначення місця проживання дитини з матір'ю підтверджують такі факти: вік дитини (3 роки і 9 місяців); з народження донька більше року проживала в Україні з матір'ю; остання створила належні умови для життя дитини, що підтверджують Акт обстеження матеріально-побутових умов проживання сім'ї від 6 вересня 2023 року й Актом оцінки потреб сім'ї/особи від 6 вересня 2023 року; працевлаштування матері та її позитивна характеристика з місця роботи; батько, порушивши зобов'язання, залишив дитину у себе без згоди матері, чим самовільно змінив місце проживання доньки.
9.6. Суд першої інстанції правильно взяв до уваги висновок Виконавчого комітету Корецької міської ради Рівненської області як органу опіки та піклування від 12 вересня 2023 року за № 03-01-16/1686 про можливість визначити місце проживання дитини з матір'ю (т. 1, а. с. 58). Підстав не враховувати цей висновок не було.
(6) Провадження у суді касаційної інстанції
10. 6 червня 2024 року адвокат в інтересах відповідача подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просив скасувати зазначені судові рішення в частині визначення місця проживання дитини з матір'ю й ухвалити нову постанову, згідно з якою відмовити у задоволенні цієї частини позову.
11. 28 червня 2024 року Верховний Суд у складі судді Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу, згідно з якою залишив касаційну скаргу без руху та встановив для усунення недоліків останньої десятиденний строк із дня вручення тієї ухвали.
12. 9 липня 2024 року батько подав заяву про усунення недоліків касаційної скарги.
13. 25 вересня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою батька на підставах, визначених пунктами 1 і 4 частини другої статті 389 ЦПК України, та про витребування справи із суду першої інстанції.
14. 28 липня 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу про зупинення дії рішення Корецького районного суду Рівненської області від 29 грудня 2023 року та постанови Рівненського апеляційного суду від 9 травня 2024 року до закінчення їхнього перегляду у касаційному порядку.
15. 30 липня 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу, згідно з якою призначив справу до судового розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п'яти суддів.
(1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
16. Батько мотивував касаційну скаргу так:
16.1. Суди першої й апеляційної інстанцій в оскаржених судових рішеннях застосували норми права без урахування висновків, викладених у постановах
Верховного Суду у складі колегії судів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 9 лютого 2023 року у справі № 753/572/20, від 30 березня 2021 року у справі № 542/1428/18, від 27 вересня 2023 року у справі № 295/15287/21, від 17 квітня 2019 року у справі № 608/190/18, від 21 липня 2021 року у справі № 404/3499/17, від 14 вересня 2022 року у справі № 466/1017/20, від 10 травня 2023 року у справі № 554/5428/21, від 17 серпня 2022 року у справі № 613/1185/19, від 22 травня 2024 року у справі № 757/13109/21-ц, від 31 січня 2024 року у справі № 449/1019/20, від 14 червня 2023 року у справі № 760/31518/21,
Верховного Суду у складі колегії судів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 грудня 2019 року у справі № 552/4608/18, від 14 лютого 2019 року у справі № 377/128/18, від 24 листопада 2021 року у справі № 754/16535/19,
Верховного Суду у складі колегії судів об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 545/2247/18, від 11 грудня 2023 року у справі № 607/20787/19.
16.2. Дитина із серпня 2022 року проживає з батьком у Фінляндії у місті Кіркконуммі, де він має статус одинокого батька, бо мати зловживала материнськими правами та намагалася незаконно вивезти дитину в Україну.
16.3. 14 вересня 2023 року відповідач отримав постійне рішення суду першої інстанції Західної Уусімаа регіону Лянсі-Уусімаа (Фінляндська Республіка) за № 1012 1928, в якому, зокрема, визначене місце проживання дитини з батьком та під його опікою.
16.4. Суди не врахували найкращих інтересів дитини, яка у Фінляндії має сталі соціальні зв'язки та місце навчання.
(2) Позиції інших учасників справи
17. Мати відзив на касаційну скаргу не надала.
(1) Межі розгляду справи у суді касаційної інстанції
18. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою батька на підставах, визначених у пунктах 1 і 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
19. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
20. З огляду на вказаний припис Верховний Суд за загальним правилом переглядає оскаржені судові рішення у межах тих доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставами для відкриття касаційного провадження.
21. Рішення та постанову судів попередніх інстанцій батько оскаржив у частині вирішення вимоги про визначення місця проживання дитини. Тому Верховний Суд у частині вимоги про розірвання шлюбу оскаржені судові рішення не переглядав.
(2) Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанцій
(2.1) Якщо іноземний суд уже визначив місце проживання дитини з батьком за кордоном, однак рішення в Україні за встановленою процедурою не визнане, чи має суд України юрисдикцію щодо розгляду спору про визначення з матір'ю місця проживання дитини, яка від народження має постійне місце проживання в Україні, але внаслідок порушення батьком обов'язку повернути її до цього місця з-за кордону залишилася в іноземній країні?
22. Мати зазначала, що від народження у серпні 2020 року дитина постійно проживала разом із нею; батько періодично їздив за кордон на заробітки, а через початок повномасштабного вторгнення військ рф на територію України у березні 2022 року мати поїхала разом із донькою до нього у Фінляндію. Однак у липні 2022 року вона та дитина повернулися в Україну. Батько попросив, щоб мати надала нотаріально посвідчену згоду на виїзд доньки за кордон у супроводі батька та/або його матері строком на один місяць. Мати таку згоду надала з терміном до 5 вересня 2022 року, проте після спливу цього терміну дитину в Україну не повернув, обіцяв зробити це згодом, але не зробив. Тому мати звернулася до суду та просила визначити місце проживання доньки разом із нею.
23. Батько проти цієї вимоги заперечував. Стверджував, що є два рішення фінських судів, згідно з якими вони призначили одноособову опіку батька над дитиною та визначили її місце проживання з ним; мати зловжила материнськими правами та всупереч рішенню іноземного суду намагалася незаконно вивезти доньку в Україну; проживання дитини з батьком відповідає її якнайкращим інтересам, бо вона вже звикла до життя у Фінляндії та має там місце навчання.
24. Суди першої й апеляційної інстанцій вимогу матері задовольнили. Відхилили доводи батька про юрисдикцію щодо дитини судів Фінляндської Республіки та необхідність урахування ухвалених цими судами рішень щодо визначення місця проживання дитини з батьком і його опіки над нею. Батько з рішеннями судів попередніх інстанцій не погодився з наведених вище мотивів.
25. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду звертає увагу на те, що звичайним місцем проживання дитини, тобто таким, де вона проживала з моменту її народження та на час тимчасового виїзду за кордон за згодою матері на такий виїзд було в Україні. Виїзд на один місяць за кордон до батька для тимчасового там перебування у серпні 2022 року не був зміною звичайного місця проживання доньки. Тому юрисдикція щодо визначення місця проживання такої дитини належить виключно судам України.
26. Права та обов'язки батьків і дітей, крім випадків, передбачених статтями 67, 67-1, 67-4 цього Закону, визначаються особистим законом дитини або правом, яке має тісний зв'язок із відповідними відносинами і якщо воно є більш сприятливим для дитини (стаття 66 Закону України «Про міжнародне приватне право»).
27. Особистим законом фізичної особи вважається право держави, громадянином якої вона є. Особистим законом біженця вважається право держави, у якій він має місце перебування (частини перша та четверта статті 16 цього Закону).
28. Правочин та інші дії учасників приватноправових відносин, спрямовані на підпорядкування цих відносин праву іншому, ніж те, що визначається згідно із цим Законом, в обхід його положень, є нікчемними. У цьому разі застосовується право, яке підлягає застосуванню відповідно до норм цього Закону (стаття 10 Закону України «Про міжнародне приватне право»).
29. На спірні правовідносини поширюється Конвенція про юрисдикцію, право, що застосовується, визнання, виконання та співробітництво щодо батьківської відповідальності та заходів захисту дітей (стаття 1, пункт «b» статті 3), яка ратифікована згідно із Законом України від 14 вересня 2006 року № 136-V та набрала чинності 1 лютого 2008 року (далі - Конвенція про юрисдикцію). Фінляндська Республіка є державою-учасницею цієї Конвенції.
30. Судові або адміністративні органи Договірної Держави звичайного місця проживання дитини мають юрисдикцію вживати заходів, спрямованих на захист особи чи майна дитини. З урахуванням статті 7 у разі зміни звичайного місця проживання дитини на іншу Договірну Державу юрисдикцію мають органи Держави нового звичайного місця проживання (пункти 1 і 2 статті 5 Конвенції про юрисдикцію).
31. Для дітей-біженців та дітей, які внаслідок суспільних негараздів в їхній країні переміщені до інших держав, органи Договірної Держави, на території якої ці діти перебувають у результаті їхнього переміщення, мають юрисдикцію, передбачену в пункті 1 статті 5. Положення попереднього пункту також застосовуються до дітей, чиє звичайне місце проживання не може бути встановлене (пункти 1 і 2 статті 6 вказаної Конвенції).
32. У разі неправомірного переміщення або утримування дитини органи Договірної Держави, в якій дитина мала звичайне місце проживання безпосередньо до переміщення або утримування, зберігають свою юрисдикцію доти, доки дитина не набуде звичайного місця проживання в іншій Державі та
a) кожна особа, установа або інший орган, які мають права опіки, не погодяться з переміщенням або утримуванням або
b) дитина не проживе в такій іншій державі протягом періоду, що становить принаймні один рік після того, як особа, установа або інший орган, які мають права опіки, дізналися або повинні були дізнатися про місцеперебування дитини; не триває розгляд прохання про повернення, поданого в цей період, та дитина прижилася в новому середовищі (пункт 1 статті 7 Конвенції про юрисдикцію).
Переміщення або утримування дитини вважається неправомірним, якщо:
a) це порушує права опіки, набуті особою, установою чи будь-яким іншим органом, спільно чи окремо, за правом держави, в якій дитина мала звичайне місце проживання безпосередньо до переміщення або утримування; та
b) на момент переміщення або утримування такі права фактично здійснювалися, спільно або окремо, чи здійснювалися б, якби не переміщення або утримування.
Права опіки, зазначені вище в підпункті «a», можуть виникати, зокрема, в силу закону або внаслідок судового чи адміністративного рішення або з угоди, яка має юридичну силу згідно з правом тієї Держави (пункт 2 статті 7 вказаної Конвенції).
Увесь час, упродовж якого органи, уперше згадані в пункті 1, зберігають свою юрисдикцію, органи тієї Договірної Держави, до якої дитину було переміщено або в якій вона утримується, можуть вживати лише таких невідкладних заходів згідно зі статтею 11, які є необхідними для захисту особи чи майна дитини (пункт 3 статті 7 Конвенції про юрисдикцію).
33. У будь-якому невідкладному випадку органи будь-якої Договірної Держави, на території якої перебуває дитина або майно, яке належить дитині, мають юрисдикцію вживати будь-яких необхідних заходів захисту. Заходи, ужиті згідно з попереднім пунктом стосовно дитини, яка має звичайне місце проживання в Договірній Державі, припиняються як тільки органи, які мають юрисдикцію відповідно до статей 5 - 10, вжили заходів, яких потребує ситуація (пункти 1 і 2 статті 11 цієї Конвенції).
34. Суди попередніх інстанцій встановили, а сторони не заперечували такі факти:
- від народження ІНФОРМАЦІЯ_3 донька постійно проживала з матір'ю у м. Корці в Рівненської області; відповідач періодично проживав за кордоном;
- згідно із заявою, посвідченою 5 серпня 2022 року приватним нотаріусом Рівненського району Рівненської області Дицяк Т. М. (т. 1, а. с. 79), мати дала згоду на туристичну подорож дитини за кордон до Фінляндської Республіки на період з 5 серпня до 5 вересня 2022 року у супроводі батька та / або його матері (бабусі дитини), які зобов'язались своєчасно повернути її в Україну після закінчення терміну перебування за кордоном. Однак після спливу вказаного терміну цього не зробили;
- утримування дитини у Фінляндії, починаючи з вересня 2022 року, відбувається без згоди матері та без узгодження обома батьками;
- згідно з анкетними даними та відомостями про сімейний стан дитина зареєстрована за місцем постійного проживання у м. Кіркконуммі (Фінляндська Республіка) з 9 січня 2023 року (т. 1, а. с. 52);
- 25 червня 2023 року мати була затримана у пункті пропуску на польсько-українському кордоні, де у неї відібрали доньку, яку вона намагалася повернути в Україну, на підставі тимчасового рішення районного суду регіону Лянсі-Уусімаа (Фінляндська Республіка) від 6 жовтня 2022 року. Згідно з цим рішенням дитина має проживати лише з батьком і перебувати на його утриманні;
- за змістом тимчасового рішення від 6 жовтня 2022 року та рішення від 14 вересня 2023 року, які ухвалили суди Фінляндії, батько не повідомив їх про обумовлений сторонами строк перебування доньки за кордоном і обов'язок її повернути в Україну після його спливу.
35. Апеляційний суд правильно вважав, що суд першої інстанції в Україні мав юрисдикцію щодо розгляду за позовом матері спору про визначення місця проживання дитини. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду звертає увагу на те, що Конвенція про юрисдикцію справді визначає юрисдикцію для розгляду спорів щодо захисту прав дитини за звичайним місцем її проживання (пункт 1 статті 5). Таким місцем від моменту народження доньки ІНФОРМАЦІЯ_3 є її зареєстроване місце проживання у м. Корці Рівненської області, про що батько знав, зокрема, на час ініціювання розгляду справи в іноземному суді. Тому для визнання наявності юрисдикції останнього не можна вважати, що звичайне місце проживання дитини не могло бути встановлене.
Суди попередніх інстанцій не встановили те, що дитина має у Фінляндії статус біженки або є такою, яка саме внаслідок суспільних негараздів в Україні у серпні 2022 року переміщена до Фінляндії. Відповідних доказів у матеріалах цієї справи немає. Тимчасове перебування з березня до липня 2022 року доньки разом із матір'ю на території Фінляндії не означає те, що звичайне місце проживання дитини було батьками змінене. Отже, підстав для застосування положень статті 6 Конвенції про юрисдикцію не було.
36. Для визначення того, чи не було у сенсі пункту 2 статті 5 і статті 7 Конвенції про юрисдикцію змінене звичайне місце проживання дитини на час звернення матері 6 червня 2023 року з позовом про визначення з нею місця проживання доньки, Верховний Суд враховує таке:
36.1. Із 6 вересня 2022 року, тобто з наступного дня після спливу дати, до якої дитина за згодою матері могла перебувати за кордоном з туристичною метою, дитина є такою, яка неправомірно утримується на території іноземної держави, оскільки таке утримування (а) порушує права опіки, які має мати за законодавством України, в якій її донька мала звичайне місце проживання безпосередньо до переміщення та утримування, а крім того, (b) на момент переміщення у серпні 2022 року та початку утримування після 5 вересня 2022 року такі права мати фактично здійснювала та продовжувала б здійснювати, якби не утримування дитини у Фінляндії (пункт 2 статті 7 Конвенції про юрисдикцію).
Не можуть впливати на юрисдикцію судів України недобросовісні дії батька, що полягають у невиконанні умови матері стосовно терміну перебування доньки за кордоном (до 5 вересня 2022 року), а також в ініціюванні у Фінляндії 25 серпня 2022 року (тобто під час місяця, на який мати надала згоду на тимчасове перебування доньки за кордоном) судових процесів про визначення місця проживання дитини та призначення батька її одноосібним опікуном без повідомлення іноземних судів (зокрема суду першої інстанції Західної Уусімаа регіону Лянсі-Уусімаа) про необхідність повернення з 6 вересня 2022 року доньки в Україну (т. 2, а. с. 14-21).
36.2. Місце проживання утримуваної батьком за кордоном дитини зареєстроване у м. Кіркконуммі (Фінляндська Республіка) з 9 січня 2023 року. Однак лише факту такої реєстрації для втрати юрисдикції суду України за пунктом 1 статті 7 Конвенції про юрисдикцію замало.
Мати не погодилася з утримуванням її дитини у Фінляндії (підпункт «а» пункту 1 статті 7 Конвенції про юрисдикцію), що засвідчують її спроба 22-25 червня 2023 року вивезти доньку з Фінляндії в Україну з огляду на сплив строку, на який мати надала батькові згоду на тимчасове перебування дитини за кордоном, а також звернення 6 червня 2023 року до суду в Україні.
Крім того, на час такого звернення 6 червня 2023 року дитина ще не прожила у Фінляндії навіть один рік із часу, коли мати довідалася про місцеперебування доньки за кордоном і неправомірне її утримання батьком. Суди попередніх інстанцій не встановили, що дитина прижилася у новому середовищі у Фінляндії. Лише доводів батька про те, що вона перебуває з ним і його матір'ю (бабусею дитини) та відвідує навчальний заклад, що їй необхідно за віком, недостатньо для того, щоб суд констатував те, що донька саме прижилася за новим місцем проживання (підпункт «b» пункту 1 статті 7 Конвенції про юрисдикцію).
36.3. Таким чином, за змістом пункту 3 статті 7 цієї Конвенції органи іноземної держави, у якій утримується дитина, можуть вживати лише таких невідкладних заходів згідно зі статтею 11, які є необхідними для захисту дитини. Такі заходи, вжиті згідно з пунктом 1 статті 11 Конвенції про юрисдикцію стосовно дитини, яка має звичайне місце проживання в Україні, припиняються як тільки її органи (зокрема суди у спорі про визначення місця проживання дитини) вжили заходів, яких потребує ситуація (пункт 2 статті 11 цієї Конвенції).
37. Отже, за змістом Конвенції про юрисдикцію тимчасове проживання матері з донькою у Фінляндії, а надалі переміщення туди дитини зі згоди матері на один місяць з туристичною метою, розгляд судами Фінляндської Республіки поданої у той час заяви батька про визначення місця проживання дитини та призначення його її одноосібним опікуном, реєстрація постійного місця проживання доньки у Фінляндії та її влаштування там у навчальний заклад не впливають на юрисдикцію судів України та не змінюють її. Апеляційний суд правильно вважав, що звернення батька 25 серпня 2022 року до суду Фінляндської Республіки з вимогою, зокрема, про визначення місця проживання доньки слід оцінювати як недобросовісні дії, спрямовані на підпорядкування цих відносин праву іншому, ніж особистий закон дитини.
38. Апеляційний суд не мав підстав звертати увагу на те, що за змістом рішень фінських судів (тимчасового рішення від 6 жовтня 2022 року та рішення від 14 вересня 2023 року) батько не повідомляв їх про обумовлений сторонами місячний строк перебування доньки у Фінляндії та його обов'язок повернути дитину до України після спливу цього строку. Оцінка відсутності такого повідомлення може мати значення для визнання в Україні рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню (статті 471-473 ЦПК України), а не для визначення юрисдикції суду України щодо розгляду вимоги про визначення місця проживання дитини, яка протиправно утримується за кордоном.
39. На час ухвалення оскаржених судових рішень у цій справі зазначені рішення фінських судів в Україні не були визнані. Згідно з даними Єдиного державного реєстру судових рішень питання про визнання рішення суду першої інстанції Західної Уусімаа регіону Лянсі-Уусімаа (Фінляндська Республіка) від 14 вересня 2023 року батько поставив у Корецькому районному суді Рівненської області у 2024 році. 30 травня 2025 року цей суд у справі № 563/1142/24 постановив ухвалу про відмову батькові у задоволенні його клопотання про визнання рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню. Вказана ухвала оскаржена в апеляційному порядку, що підтверджує ухвала Рівненського апеляційного суду від 25 липня 2025 року про відкриття апеляційного провадження у вказаній справі.
40. Суд першої інстанції безпідставно застосував приписи статей 462, 466, 468 ЦПК України щодо надання дозволу на примусове виконання ухваленого за позовом батька рішення фінського суду. Апеляційний суд на це увагу не звернув і залишив рішення суду першої інстанції без змін.
41. Крім того, апеляційний суд помилково вдався до оцінки мотивів рішень іноземних судів щодо можливості задоволення вимог батька з огляду на факт воєнного вторгнення рф в Україну та запровадження у нашій державі воєнного стану. Колегія суддів зауважує, що законність і обґрунтованість рішень іноземних судів, наявність підстав для їхнього перегляду та скасування можуть оцінити тільки іноземні суди відповідної ланки згідно з процесуальним законодавством тієї країни. Для визначення юрисдикції суду України щодо розгляду вимоги матері про визначення з нею місця проживання дитини оцінка мотивів рішень іноземних судів не є можливою та необхідною.
(2.2) Чи є підстави для залишення позову без розгляду, якщо іноземний суд уже розглянув спір тих самих сторін про той самий предмет, однак з інших підстав?
42. Задовольняючи позов, суди першої й апеляційної інстанцій, відхилили доводи батька про наявність двох рішень фінських судів про визначення місця проживання доньки з батьком, оскільки той їх не повідомив, що мав повернути дитину матері в Україну після закінчення строку, визначеного у її згоді на виїзд доньки за кордон. У касаційній скарзі батько, зокрема, зазначив, що суди України ухвалили рішення у спорі тих самих сторін та щодо того ж предмета, що й фінські.
43. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду звертає увагу на те, що не є підставою для залишення позову без розгляду провадження в суді іноземної держави та його рішення щодо спору тих самих сторін, про той самий предмет, однак з інших підстав.
44. Суд відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо у суді чи іншому юрисдикційному органі іноземної держави є справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав та про наявність таких підстав суду стало відомо до відкриття провадження у справі.
Суд залишає позов без розгляду, якщо після відкриття провадження у справі буде з'ясовано, що у суді чи іншому юрисдикційному органі іноземної держави є справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав (частини друга та третя статті 75 Закону України «Про міжнародне приватне право»).
45. Суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо у провадженні цього чи іншого суду є справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав (пункт 4 частини першої статті 257 ЦПК України).
46. Позови вважаються тотожними, якщо у спорі одночасно співпадають його сторони, підстави та предмет. Нетотожність хоча б одного з елементів не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору. Предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. Тоді як предмет спору - це об'єкт, зокрема річ, щодо якого виник спір (див. близькі за змістом висновки у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 761/7978/15-ц).
47. За пунктом 4 частини першої статті 257 ЦПК України необхідна наявність одночасно трьох складових: тотожних сторін спору; тотожного предмета позову, тотожної підстави позову, тобто коли позови повністю співпадають за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами й обставинами, що обґрунтовують звернення до суду (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 листопада 2020 року у справі № 717/489/20-ц).
48. Незважаючи на те, що спори, які розглядали суди Фінляндської Республіки й України, стосуються тих самих сторін і предмети позовів батька та матері є тотожними в частині вимоги про визначення місця проживання дитини, проте підстави цих позовів суттєво відрізняються:
48.1. Згідно з тимчасовим рішенням районного суду регіону Лянсі-Уусімаа (Фінляндська Республіка) від 6 жовтня 2022 року дитина має проживати лише з батьком і перебувати на його утриманні. Це рішення у справі, яка була розпочата 25 серпня 2022 року, набрало чинності негайно і залишається чинним до того, як суд ухвалить остаточне рішення, за умови, що до зазначеного строку тимчасове рішення не буде змінене чи скасоване (т. 1, а. с. 131 - 135).
48.2. Згідно з рішенням суду першої інстанції Західної Уусімаа регіону Лянсі-Уусімаа (Фінляндська Республіка) від 14 вересня 2023 року дитина повинна перебувати під одноосібною опікою батька, проживати з ним, а мати зобов'язана виплачувати дитині щомісячну допомогу на утримання (аліменти) у розмірі 172,59 євро з моменту подання позовної заяви 25 серпня 2022 року, поки не буде ухвалене інше рішення або дитині виповниться 18 років (т. 1, а. с. 188 - 194; т. 2, а. с. 14-22). У цьому рішенні суд вказав про те, що батько клопотав про терміновий розгляд тієї справи. Мотивував звернення до фінського суду так:
- донька народилася в Україні до переїзду батька до Фінляндії. Там він уже проживає близько 1,5 роки, має посвідку на проживання на підставі роботи;
- мати з дитиною переїхали до Фінляндії 13 березня 2022 року після початку повномасштабного вторгнення росії в Україну. Сторони проживали сім'єю у Кіркконуммі (Фінляндія) до липня 2022 року, коли мати поїхала займатися своїми справами в Україну і взяла з собою дитину, заявивши, що це буде коротка поїздка. Батько не схвалив вивезення доньки в Україну;
- мати з України заявила, що не приїде до Фінляндії. Але за наполяганням батька сторони домовилися, що дитина повернеться туди разом із його матір'ю;
- мати захотіла повернути доньку в Україну. Проте її проживання в зоні бойових дій не відповідає найкращим інтересам дитини.
49. Підставою для позову матері про визначення місця проживання дитини в Україні стали такі обставини:
- дитина має вік, у якому потребує тісного емоційного контакту з матір'ю; батько не зможе зрозуміти потреб малолітньої доньки та належно доглядати за нею;
- від народження дитина постійно проживала разом із матір'ю, яка її утримувала та виховувала, створила всі умови для повноцінного та гармонійного розвитку, тоді як батько їздив на заробітки і з 2022 року постійно проживає у Фінляндії;
- мати має в Україні постійні місце проживання, роботу, стабільний дохід і позитивно характеризується. Після повномасштабного вторгнення російської федерації мати разом із донькою поїхали до нього у Фінляндію та тимчасово там перебували, поки за згодою батька не повернулися в Україну, оскільки загрози бойових дій на території Рівненської області та сусідніх областей уже не було;
- мати на прохання батька, який не приїжджав в Україну, бо боявся мобілізації до Збройних Сил України, надала йому та його матері на початку серпня 2022 року нотаріальну заяву-згоду на виїзд дитини за кордон з туристичною метою строком на один місяць; бабуся вивезла дитину, але ні вона, ні батько доньку матері після спливу зазначеного строку не повернули;
- у червні 2023 року мати поїхала за дитиною, проте не змога її вивезти в Україну через наявність тимчасового рішення районного суду регіону Лянсі-Уусімаа (Фінляндська Республіка) від 6 жовтня 2022 року про тимчасову одноособову опіку батька над дитиною;
- батько використовує проживання доньки разом із ним лише для отримання соціальних виплат у Фінляндії.
50. Таким чином, підставами позову батька, який розглядали суди Фінляндії, були насамперед обставини незаконності повернення дитини до України, узгодження сторонами місця її проживання у Фінляндії, оцінка ризиків проживання дитини на території України у зоні бойових дій. Тоді як підставами для звернення матері із позовом про визначення з нею місця проживання доньки стало передусім протиправне утримування останньої у Фінляндії батьком після спливу терміну згоди матері на перебування дитини за кордоном з туристичною метою згідно з її нотаріальною заявою від 5 серпня 2022 року (т. 1, а. с. 79), створення батьком перешкод у побаченнях матері з донькою, неможливість вивезення останньої в Україну та її використання з метою отримання у Фінляндії соціальних виплат як одинокому батькові. Тому у цій справі немає підстав для залишення позову матері без розгляду.
(2.3) Чи відповідає за обставин цієї справи якнайкращим інтересам дитини визначення місця її проживання з матір'ю?
51. Мати зазначала, що створила всі належні умови для всебічного розвитку та виховання дитини. З огляду на протиправні дії батька, який не повернув доньку в Україну, просила визначити з нею місце проживання дитини. Батько заперечив, оскільки суд у Фінляндії призначив його одноосібним опікуном над донькою та визначив із ним її місце проживання. Суди першої й апеляційної інстанцій відповідну вимогу матері задовольнили. Вважали, що вона створила необхідні умови для повноцінного, всебічного та гармонійного розвитку дитини. Відхилили доводи батька про наявність двох рішень фінських судів про визначення місця проживання доньки з батьком, оскільки той їх не повідомив, що мав повернути дитину матері в Україну після закінчення строку, визначеного у її згоді на виїзд доньки за кордон. У касаційній скарзі батько, зокрема, звернув увагу на те, що дитина тривалий час проживає у Фінляндії та має тісний зв'язок із цією країною.
52. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду з доводами касаційної скарги про необхідність скасування оскаржених судових рішень не погоджується.
53. За змістом пункту 1 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція 1950 року) кожен має право на повагу до свого сімейного життя. Відповідно до пункту 2 вказаної статті органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
54. В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (частина перша статті 3 Конвенції про права дитини).
55. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї (частина восьма статті 7 Сімейного кодексу України, далі - СК України).
56. Визначаючи й оцінюючи найкращі інтереси дитини, слід ураховувати такі чинники: (а) погляди дитини, (б) її індивідуальність, (в) збереження сімейного оточення та підтримання сімейних відносин, (г) піклування, захист і безпеку дитини, (ґ) вразливе становище, (д) право дитини на здоров'я, (е) право дитини на освіту (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 4 серпня 2021 року у справі № 654/4307/19).
57. Кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України (стаття 8 Закону України «Про охорону дитинства»).
58. Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами (частини перша та друга статі 12 Закону України «Про охорону дитинства»).
59. Якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення (частина перша статті 161 СК України).
60. За змістом частини першої статті 161 СК України до інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема, особисті якості батьків, відносини, які існують у кожного з них із дитиною (як вони виконують батьківські обов'язки щодо неї, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння кожного з батьків із дитиною), можливість створення умов для її виховання та розвитку (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2019 року у справі № 377/128/18).
61. Суди першої й апеляційної інстанцій встановили такі обставини:
- з 18 липня 2017 року сторони перебували в зареєстрованому шлюбі, у якому в них ІНФОРМАЦІЯ_3 народилася дитина;
- від народження вона постійно проживала з матір'ю, а батько періодично проживав за кордоном. У цей період батько не висловлював жодних зауважень щодо неналежного виховання й утримання дитини;
- на початку серпня 2022 року, перебуваючи з донькою в Україні, мати надала батьку та його матері нотаріальну заяву-згоду на виїзд у супроводі одного з них дитини до Фінляндії з туристичною метою строком на один місяць; після спливу цього строку дитину в Україну батько не повернув, змінив її місце проживання без згоди матері та без погодження обома батьками;
- 25 червня 2023 року матір затримали в пункті пропуску на польсько-українському кордоні та на підставі тимчасового рішення районного суду регіону Лянсі-Уусімаа (Фінляндська Республіка) від 6 жовтня 2022 року відібрали доньку, з якою та поверталася в Україну. Згідно з цим рішенням фінський суд визначив, що дитина має проживати тільки з одним батьком і перебувати на його утриманні, а мати повинна сплачувати щомісячно аліменти;
- згідно з актом обстеження матеріально-побутових умов проживання сім'ї від 6 вересня 2023 року мати проживає в будинку АДРЕСА_1 . Там створені належні умови для розвитку та виховання дитини. Аналогічна інформація є і в Акті оцінки потреб сім'ї/особи від 6 вересня 2023 року. Соціального супроводу сім'я матері не потребує;
- за місцем роботи мати характеризується позитивно (характеристика Товариства з обмеженою відповідальністю «Центр реабілітації та вертебрології «Авангардмед РВ»);
- на підтвердження працевлаштування батька його адвокат надав трудовий договір із «Сіті Рестор Фінлад оу» від 24 липня 2023 року. Вказав, що в основному вихованням дитини займається її бабуся;
- згідно з висновком Виконавчого комітету Корецької міської ради Рівненської області як органу опіки та піклування від 12 вересня 2023 року № 03-01-16/1686 можливо визначити місце проживання дитини з матір'ю;
- адвокат в інтересах батька надав рішення фінського суду від 14 вересня 2023 року, згідно з яким суд встановив місце проживання дитини з батьком, призначив його одноосібним опікуном дитини, а також зобов'язав мати виплачувати дитині щомісячну допомогу на утримання. Це рішення набрало законної сили. Мати про нього довідалася під час розгляду її позову.
62. Суди першої й апеляційної інстанції правильно виснували, що запровадження в Україні воєнного стану не є достатньою підставоюдля визначення місця проживання дитини разом з одним із батьків. Загальновідомим фактом є те, що територія Рівненської області не належить до зони активних бойових дій і не є окупованою ні повністю, ні в частині.
63. Спробу матері вивезти дитину з Фінляндії в Українупісля завершення строку, на який вона надала батьку та його матері дозвіл на вивезення дитини за кордон з туристичною метою, не можна вважати зловживанням материнськими правами, як про це стверджує батько.
64. З огляду на наведену оцінку аргументів сторін, обставини, які встановили суди попередніх інстанцій, беручи до уваги ставлення обох батьків до виконання батьківських обов'язків, оцінку добросовісності їхньої поведінки один до одного та до дитини, її вік, їхні особисті якості, можливості особисто брати участь у вихованні доньки, створити їй умови для виховання, навчання та розвитку, відсутність заперечень з боку батька того, щов основному її вихованням у Фінляндії займається його мати, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає правильним висновок судів першої й апеляційної інстанцій про визначення місця проживання доньки разом із її матір'ю.
За обставин цієї справи такий висновок спрямований на забезпечення найкращих інтересів дитини, яка поза волею матері та внаслідок недобросовісного виконання батьком у вересні 2022 року його обов'язку повернути доньку до місця постійного проживання з матір'ю була позбавлення опіки та виховання останньої, а також прямих контактів із нею. Задоволення позову матері у цій справі не суперечить висновкам Верховного Суду, на які батько звернув увагу у касаційній скарзі.
65. Поведінка батьків, їхній авторитет відіграють суттєву роль у вихованні дитини, адже вона не має самостійного соціального досвіду, а тому переймає його та відповідну поведінку від авторитетних для неї батьків. Визначення місця проживання дитини разом із матір'ю не є вирішенням питання про повернення доньки, але є втручанням у гарантоване пунктом 1 статті 8 Конвенції 1950 року право батька на повагу до його сімейного життя. З огляду на обставини справи, досліджені докази та з метою захисту прав дитини, забезпечення її найкращих інтересів таке втручання є пропорційним зазначеній легітимній меті та не порушує відповідне право батькау світлі пункту 2 вказаної статті.
Визначення місця проживання доньки з матір'ю в Україні не позбавляє батька батьківських прав і не звільняє від виконання батьківських обов'язків. Зокрема не позбавляє можливості контролю за переміщенням дитини через кордон з території України. Безсумнівно, відіграючи важливу роль у житті дитини, маючи з нею міцний зв'язок і взаєморозуміння, прив'язаність до неї, батько має про доньку піклуватися, брати участь у її вихованні й утриманні незалежно від того, що вона постійно житиме з матір'ю. Дитина потребує уваги, підтримки та любові обох батьків, а не лише того, хто з нею проживатиме. Однак батько не може отримувати перевагу від його недобросовісної поведінки. Крім того, у разі зміни обставин у відносинах сторін спору та з донькою визначене у цій справі місце її проживання можна змінити як за згодою матері, так і в судовому порядку.
66. З огляду на викладене немає підстав стверджувати, що суди попередніх інстанцій допустили порушення норм права, які мають зумовлювати скасування їхніх судових рішень.
(3) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
(3.1) Щодо суті касаційної скарги
67. Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право: залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення; скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд (пункти 1, 3 частини першої статті 409 ЦПК України).
68. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 410 ЦПК України).
69. Суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (частини перша, четверта статті 412 ЦПК України).
70. Із урахуванням наведених вище висновків оскаржені судові рішення щодо задоволення вимоги позивачки про визначення разом із нею місця проживання дитини слід змінити у мотивувальних частинах, виклавши їх у редакції цієї постанови, а в іншій оскарженій частині залишити без змін.
(3.2) Щодо судових витрат
71. З огляду на висновок щодо суті касаційної скарги судові витрати батька слід залишити за ним.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 416, 418, 419, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
1. Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
2. Рішення Корецького районного суду Рівненської області від 29 грудня 2023 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 9 травня 2024 року у частині вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини разом із матір'ю змінити у мотивувальних частинах, виклавши їх у редакції цієї постанови, а в іншій оскарженій частині залишити без змін.
3. Поновити дію рішення Корецького районного суду Рівненської області від 29 грудня 2023 року та постанови Рівненського апеляційного суду від 9 травня 2024 року.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді Д. А. Гудима
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
П. І. Пархоменко