Справа №461/9618/25
Провадження №3/461/3346/25
11 грудня 2025 року м. Львів
Суддя Галицького районного суду м. Львова Стрельбицький В.В., за участі особи, яка притягається до адміністративної відповідальності - ОСОБА_1 , потерпілої - ОСОБА_2 , розглянувши матеріали про притягнення до адміністративної відповідальності
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, зареєстрованого (згідно протоколу) за адресою: АДРЕСА_1 , та проживаючого (згідно протоколу) за адресою: АДРЕСА_2 ,
за ч. 1, 2 ст. 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення,
встановив:
18.11.2025 року близько 20 год. 50 хв. ОСОБА_1 , перебуваючи за адресою: АДРЕСА_2 , з ознаками алкогольного сп'яніння вчинив відносно своєї дружини ОСОБА_2 психологічне домашнє насильство, а саме висловлювався нецензурною лайкою, словесно погрожував фізичною розправою, дебоширив, чим заподіяв шкоди її психологічному здоров'ю.
Крім цього, 18.11.2025 року близько 20 години 50 хвилин ОСОБА_1 , перебуваючи за адресою АДРЕСА_2 , з ознаками алкогольного сп'яніння вчинив відносно свого сина ОСОБА_3 психологічне домашнє насильство, а саме висловлювався нецензурною лайкою, словесно погрожував фізичною розправою, дебоширив, чим заподіяв шкоди його психологічному здоров'ю.
ОСОБА_1 в судовому засіданні обставини наведені у протоколах не заперечив, але зазначив, що з цими протоколами не погоджується. Вказав, що дійсно 18.11.2025 року він вживав спиртні напої, оскільки святкував свій день народження. Також, вказав, що близько 20 години 50 хвилин за адресою АДРЕСА_2 , в нього відбувся конфлікт із сином та дружиною в ході якого він висловлювався нецензурною лайкою та словесно погрожував потерпілим фізичною розправою. Наголосив на тому, що вважає, що не спричиняв шкоди психологічному здоров'ю потерпілих, а його поведінка є наслідком провокативних дій дружини.
Потерпіла ОСОБА_2 в судовому засіданні підтримала протоколи та пояснила, що не хотіла вчиняти конфлікт і його ініціатором був саме ОСОБА_3 . Зазначила, що саме вона викликала поліцію, представники якої прибули до її помешкання за адресою АДРЕСА_2 , та відбирали пояснення в усіх членів її сім'ї. Крім того, наголосила, що фактичні обставини справи наведені у протоколах вірно.
Потерпілий неповнолітній ОСОБА_3 в судове засідання не з'явився, про час, місце та дату розгляду справи повідомлений належним чином.
Відповідно до ч. 2 ст. 36 КУпАП, якщо особа вчинила кілька адміністративних правопорушень, справи про які одночасно розглядаються одним і тим же органом (посадовою особою), стягнення накладається в межах санкції, встановленої за більш серйозне правопорушення з числа вчинених. До основного стягнення в цьому разі може бути приєднано одне з додаткових стягнень, передбачених статтями про відповідальність за будь-яке з вчинених правопорушень.
Правила, встановлені ст. 36 КУпАП, допускають розгляд одним і тим же органом справ про адміністративні правопорушення відносно особи, яка вчинила кілька адміністративних правопорушень.
Адміністративні матеріали складені у відношенні однієї особи та знаходяться у провадженні одного органу, уповноваженого на їх розгляд, у зв'язку чим підлягають об'єднанню в одне провадження з присвоєння єдиного унікального номера справи 461/9618/25 (провадження 3/461/3346/25).
Відповідно до ст. 280 КпАП України, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частина 1 статті 173-2 КУпАП передбачає відповідальність за вчинення домашнього насильства, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого була завдана шкода фізичному або психічному здоров'ю потерпілого.
Відповідно до ч. 2 з цієї ж статті встановлено відповідальність за діяння, передбачене частиною першою цієї статті, вчинене стосовно малолітньої чи неповнолітньої особи.
Статтею 245 цього ж Кодексу передбачено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
При оцінці доказів суд керується принципом «поза розумним сумнівом», тобто доведення вини має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою.
Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, вважаю, що у діях ОСОБА_1 є склад вказаних вище адміністративних правопорушень, що підтверджується:
- протоколами про адміністративне правопорушення серії ВАД № 478835 та серії ВАД №478834 від 14.11.2025, які містять відомості про характер та суть інкримінованого правопорушення, а також дані про учасників провадження;
- заявою ОСОБА_2 до підрозділу поліції щодо вжиття заходів для припинення протиправної поведінки ОСОБА_1 ;
- письмовими поясненнями ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , згідно яких останні зазначили про неправомірні дії ОСОБА_1 по відношенню до них;
- формами оцінки ризиків вчинення домашнього насильства від 18.11.2025 та терміновими забороненими приписами стосовно кривдника серії АА № 341715, серії АА № 341714;
- поясненнями ОСОБА_2 та ОСОБА_1 наданими в судовому засіданні.
Оцінюючи доводи ОСОБА_1 щодо непогодження з протоколами, виходжу з наступних міркувань.
Протокол про адміністративне правопорушення є документом, що офіційно засвідчує подію адміністративного правопорушення і відповідно до ст. 251 КУпАП, є одними із джерел доказів, на основі яких ґрунтується повне, всебічне і об'єктивне з'ясування обставин справи та правильне її вирішення. Проте, протокол про адміністративне правопорушення сам по собі без підтвердження іншими належними та допустимими доказами не є безумовним та беззаперечним доказом на доведення вини особи у вчиненні адміністративного правопорушення, являє собою лише початковий правовий висновок щодо дій певної особи.
Водночас, доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість особи доведено поза розумним сумнівом. Розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду усіх належних та допустимих відомостей, визнаних доказами, або з відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення.
В цьому контексті, слід відзначити, що розгляд справи відбувається в межах інкримінованого правопорушення наведеного у протоколі, а тому суддя не вправі вирішувати в межах відповідної справи питання притягнення до відповідальності потерпілого. Разом з тим, у матеріалах справи відсутні будь-які належні та допустимі докази, які вказують на провокативний чи протиправний характер поведінки потерпілих під час подій зазначених у протоколах. Варто відзначити, що в ході розгляду справи встановлено, що саме потерпіла ОСОБА_2 звернулась до поліції з приводу протиправної поведінки ОСОБА_1 . В той же час, в ході розгляду справи не здобуто жодних доказів, які свідчать про те, що ОСОБА_1 був позбавлений можливості самостійно звернутись до правоохоронних органів з приводу можливої протиправної поведінки потерпілих, адже він цього не зробив, що ставить під сумнів його пояснення в цій частині. В будь-якому випадку, за переконанням суду, жодні висловлювання потерпілих не можуть виправдовувати факт застосування домашнього насильства по відношенню до них.
Крім того, безпідставними є твердження ОСОБА_1 про те, що його дії не спричинили шкоди психологічному здоров'ю потерпілих, адже, за переконанням суду, висловлювання нецензурною лайкою та словесні погрози фізичною розправою по відношенню до потерпілих, один з яких до того ж є неповнолітньою особою, очевидно шкодять психологічному здоров'ю цих осіб. При цьому рівень такої шкоди для вірності кваліфікації дій правопорушника значення не має
З огляду на наведене, суд відхиляє доводи ОСОБА_1 щодо непогодження з протоколами.
Суд вважає, що здобуті та досліджені в ході розгляду у суді даної справи докази є належними, допустимими та достатніми для ухвалення законного і об'єктивного рішення у справі.
Відповідно до ст. 62 Конституції України, обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкриміноване правопорушення було вчинено і обвинувачена особа є винною у його вчиненні.
Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об'єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб'єктивну сторону.
Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих суду доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.
Обов'язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення (в даному випадку суть правопорушення наведена у протоколах працівниками поліції) має пояснювати усі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення, тобто в даному випадку - версії працівників поліції. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.
Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення (у даному випадку уповноважених представників поліції) була лише більш вірогідною за версію захисту. Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за інкримінованим обвинуваченням.
Крім того, у п. 2 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зазначено, що кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено згідно закону. У розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, притягнення особи до адміністративної відповідальності розцінюється як «кримінальне обвинувачення», оскільки адміністративні правопорушення та стягнення мають ознаки, притаманні «кримінальному обвинуваченню» у значенні ст. 6 Конвенції.
Зважаючи на суть правопорушення, його характер, санкцію, наведені положення можуть бути застосовані і у даній справі.
Суд при оцінці доказів керується критерієм доведеності винуватості особи «поза будь-яким розумним сумнівом» і така доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою.
Оцінюючи вищеописані зібрані по справі, досліджені та перевірені в судовому засіданні докази, суд визнає їх такими, що знаходяться у об'єктивному взаємозв'язку з інкримінованим правопорушенням, не спростовані в ході судового розгляду, передбачені як джерела доказування чинним законодавством та зібрані у відповідності процесуальними нормами, відтак суд вважає доведеним факт вчинення особою інкримінованого адміністративного правопорушення.
Суд приходить до висновку про те, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкриміновані правопорушення було вчинено і обвинувачена особа є винною у їх вчиненні, тобто вина ОСОБА_1 доведена поза розумним сумнівом.
Таким чином, аналізуючи докази по даній справі з точки зору їх допустимості, об'єктивності та достатності, приходжу до висновку, що вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч. 1, 2 ст. 173-2 та Кодексу України про адміністративні правопорушення, доведена належним чином.
Відповідно до ст. 68 Конституції України, кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.
Згідно ст. 33 КпАП України, при накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, крім випадків накладення стягнення за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, безпеки на автомобільному транспорті, зафіксовані за допомогою засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі в автоматичному режимі, справ про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 132-2 цього Кодексу, та за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису). Особливості накладення стягнення при розгляді справ без участі особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі, безпеки на автомобільному транспорті та за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису), встановлюються статтями 279-1-279-8 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
За правилами ст. 23 КУпАП, адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень, як самим правопорушником, так і іншими особами.
Згідно ст.36 КУпАП, при вчиненні однією особою двох або більше адміністративних правопорушень адміністративне стягнення накладається за кожне правопорушення окремо.
Якщо особа вчинила кілька адміністративних правопорушень, справи про які одночасно розглядаються одним і тим же органом (посадовою особою), стягнення накладається в межах санкції, встановленої за більш серйозне правопорушення з числа вчинених. До основного стягнення в цьому разі може бути приєднано одне з додаткових стягнень, передбачених статтями про відповідальність за будь-яке з вчинених правопорушень.
Беручи до уваги те, що адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами, суд дійшов висновку, з врахуванням положень ст. 36 КУпАП, даних про особу ОСОБА_1 , який раніше до адміністративної відповідальності не притягувався, необхідним та достатнім є адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, тобто стягнення в межах санкції, встановленої за більш серйозне правопорушення з числа вчинених - ч. 2 ст. 173-2 КУпАП.
Беручи до уваги наведене, суд дійшов висновку, що необхідним та достатнім у даному випадку є адміністративне стягнення у виді штрафу визначеного санкцією відповідної статті КУпАП.
Крім того, ст.40-1 КУпАП передбачено, що судовий збір у провадженні по справі про адміністративне правопорушення у разі винесення судом (суддею) постанови про накладення адміністративного стягнення сплачується особою, на яку накладено таке стягнення. Розмір і порядок сплати судового збору встановлюється законом. Згідно п. 5 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», у разі ухвалення судом постанови про накладення адміністративного стягнення з правопорушника стягується 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тому з особи яка притягається до відповідальності слід стягнути судовий збір у встановленому розмірі.
Керуючись ст. 36, 173-2, 283, 284 КУпАП,
постановив:
Об'єднати в одне провадження справи про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1, 2 ст. 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Присвоїти об'єднаній справі №461/9618/25 (провадження 3/461/3346/25).
ОСОБА_1 визнати винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч. 1, 2 ст. 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накласти на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 гривень 00 копійок.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави в особі Державної судової адміністрації України 605 гривень 60 копійок судового збору.
Постанова може бути оскаржена протягом десяти днів з дня її винесення.
Відповідно до ст. 307 Кодексу України про адміністративні правопорушення, штраф має бути сплачений порушником не пізніш як через п'ятнадцять днів з дня вручення йому постанови про накладення штрафу, крім випадків, передбачених статтями 300-1, 300-2 цього Кодексу, а в разі оскарження такої постанови - не пізніш як через п'ятнадцять днів з дня повідомлення про залишення скарги без задоволення. У разі відсутності самостійного заробітку в осіб віком від шістнадцяти до вісімнадцяти років, які вчинили адміністративне правопорушення, штраф стягується з батьків або осіб, які їх замінюють. Штраф, накладений за вчинення адміністративного правопорушення, вноситься порушником в установу банку України, за винятком штрафу, що стягується на місці вчинення правопорушення, якщо інше не встановлено законодавством України. У разі несплати штрафу на місці вчинення адміністративного правопорушення документ, що підтверджує його сплату, або його копія не пізніше трьох робочих днів після закінчення строку, передбаченого частиною першою цієї статті, надсилається правопорушником до органу (посадовій особі), який виніс постанову про накладення цього штрафу.
Згідно ст. 308 Кодексу України про адміністративні правопорушення, у разі несплати правопорушником штрафу у строк, установлений частиною першою статті 307 цього Кодексу, постанова про накладення штрафу надсилається для примусового виконання до органу державної виконавчої служби за місцем проживання порушника, роботи або за місцезнаходженням його майна в порядку, встановленому законом.
У порядку примусового виконання постанови про стягнення штрафу за вчинення адміністративного правопорушення з правопорушника стягується:
подвійний розмір штрафу, визначеного у відповідній статті цього Кодексу та зазначеного у постанові про стягнення штрафу;
витрати на облік зазначених правопорушень.
Розмір витрат на облік правопорушень визначається Кабінетом Міністрів України.
Суддя В.В. Стрельбицький