Кропивницький апеляційний суд
№ провадження 11-кп/4809/775/25 Головуючий у суді 1-ї інстанції: ОСОБА_1
Категорія ст.156 КК України Доповідач в колегії апеляційного суду ОСОБА_2
09.12.2025 року. Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Кропивницького апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю: секретаря ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7
обвинуваченого ОСОБА_8
розглянувши у закритому судовому засіданні в м. Кропивницькому, в режимі відео конференції, апеляційну скаргу ОСОБА_8 на ухвалу Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 27 листопада 2025 року, якою стосовно обвинуваченого
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Світловодськ Кіровоградської області, українця, громадянина України, із середньою освітою, не одруженого, офіційно не працюючого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
продовжено строк тримання під вартою на 60 (шістдесят) днів, а саме з 27 листопада 2025 року по 25 січня 2026 року включно,
В провадженні Світловодського міськрайонного суду обвинувальний акт у кримінальному провадженню №12021121070000303 від 13 червня 2021 року за обвинуваченням ОСОБА_8 , який обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.301-1, ч.2 ст.156 КК України.
В судовому засіданні районного суду прокурор подав клопотання про продовження строків тримання під вартою на 60 діб, обґрунтувавши його тим, що ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні умисних кримінальних правопорушень проти громадського порядку та моральності, та проти статевої свободи та недоторканності малолітньої ОСОБА_9 .
Зазначає, що обвинувачений не працює, постійного джерела заробітку не має, чітко усвідомлює, що він вчинив тяжкі злочини та з метою уникнення від відповідальності за злочини, за вчинення яких передбачено покарання виключно у виді позбавлення волі, на строк до 8 років, дає підстави вважати, що обвинувачений буде переховуватися від суду, тобто має місце ризик передбачений п.1 ч.1 ст.177 КПК України, а саме переховування від суду.
Крім того, ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні відразу кількох кримінальних правопорушень, що свідчить про те, що він продовжив злочинну діяльність, а тому є достатні підстави вважати, що останній може продовжити злочинну діяльність, тобто наявний ризик передбачений п.5 ч.1 ст.177 КПК України. На даний час продовжують існувати ризики передбачені п.п.1, 5 ч.1 ст.177 КПК України, які були на час обрання запобіжного заходу обвинуваченому, а тому є всі підстави для продовження строків тримання під вартою обвинуваченого.
Захисник в судовому засіданні суду першої інстанції заперечував проти заявленого клопотання та просив суд змінити запобіжний захід з тримання під вартою на домашній арешт, за місцем проживання обвинуваченого. Обґрунтовує свої заперечення та клопотання тим, що на його думку, ризики на даний час відсутні. Крім того, обвинувачений перебуває під вартою майже 4 роки, що значно відобразилося на його здоров'ї. Як наслідок, обвинуваченому призначено 3 групу інвалідності.
Обвинувачений в судовому засіданні суду першої інстанції підтримав думку свого захисника, заперечував проти задоволення клопотання прокурора та надав суду письмове клопотання в якому просить перевірити обґрунтованість підозри, визнання речового доказу недопустимим, змінити запобіжний захід з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт за місцем його проживання. В разі залишення його під вартою, забезпечити йому доступ до кваліфікованої медичної допомоги, та забезпечити його права на отримання пенсії по інвалідності.
Ухвалою Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 27 листопада 2025 року задоволено клопотання прокурора про продовження строків тримання під вартою.
Відмовлено в задоволенні клопотання захисника та обвинуваченого про зміну запобіжного заходу.
Продовжено обвинуваченому ОСОБА_8 міру запобіжного заходу у виді тримання під вартою терміном на 60 днів, який обраховувати з 27 листопада 2025 року по 25 січня 2026 року включно.
На підставі ст. 206 КПК України, зобов'язано начальника ДУ «Кропивницький слідчий ізолятор» надати невідкладне медичне лікування обвинуваченому ОСОБА_8 .
Своє рішення суддя мотивував тим, що з метою запобігання вказаних ризиків, суд вважає за доцільне задовольнити клопотання прокурора та продовжити запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Щодо заявленого клопотання стороною захисту про зміну запобіжного заходу з тримання під вартою на домашній арешт, то на думку суду, клопотання не підлягає задоволенню, оскільки це дасть можливість останньому зникнути за межі Кіровоградської області, переховуватися, тиснути на свідків та потерпілу, щоб мати можливість ухилитися від кримінальної відповідальності.
Щодо твердження обвинуваченого, що він за час перебування в СІЗО втратив здоров'я і наразі не може в подальшому там перебувати, то вказане спростовується регулярною письмовою інформацією філії ДУ «Центр охорони здоров'я Державної кримінально-виконавчої служби України» в Черкаській та Кіровоградській областях, відповідно до якої ОСОБА_8 має діагноз остеохондроз хребта, стадія клінічної компенсації без порушення функції.
Обвинувачений був оглянутий лікарями невропатологом, хірургом, офтальмологом, травматологом, проведено рентген обстеження кульшових суглобів, УЗД черевної порожнини, аналіз крові. Висновок: обвинувачений може утримуватися в умовах слідчого ізолятора, не потребує додаткового постійного стороннього нагляду та догляду, показань до ургентного оперативного лікування не має, оперативне лікування в плановому порядку.
30.10.2025 року ОСОБА_8 було доставлено до КНП «Кіровоградська обласна лікарня» на консультацію до лікаря хірурга, травматолога та встановлено діагноз: варикозна хвороба нижніх кінцівок ІІ ступеня.
07.11.2025 року обвинуваченому встановлено 3 групу інвалідності по загальному захворюванню терміном до 21.09.2026 року.
На теперішній час стан здоров'я обвинуваченого відповідає наявним хронічним захворюванням, він продовжує перебувати на обліку лікаря-терапевта Кропивницької міської медичної частини №14.
Невідкладної медичної допомоги не потребує. Крім того, ОСОБА_8 перебуває в електронній черзі на безоплатне ендопротезування МОЗ України.
В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_8 просить скасувати ухвалу районного суду та постановити нову, якою змінити йому міру запобіжного заходу на цілодобовий домашній арешт за місцем реєстрації і проживання з покладенням обов'язків передбачених ст. 194 КПК України.
Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що станом наданий час немає достатніх підстав вважати, що існують ризики передбачені ст. 177 КПК України.
В справі допитані свідки, спеціаліст, потерпіла та її законний представник ще в 2023 році. Нещодавно допитаний експерт за клопотанням прокурора.
На думку апелянта незаконний вплив на свідків, потерпілого, експерта, спеціаліста не може бути причиною для обрання запобіжного заходу. Не обґрунтованим є вказаний ризик того, що він може зникнути за межі Кіровоградської області. Адже, з 13.06.2021 до 01.12.2021 він весь час перебував на свободі та не ухиляуся від слідства та суду..
Також апелянт зазначає про те, що він має постійне місце проживання та реєстрації.
На думку апелянта потерпіла та її законний представник втратили інтерес до кримінального провадження.
Також, судом першої інстанції не враховано його характеристику.
Заслухавши доповідь судді, обвинуваченого ОСОБА_8 та його захисника ОСОБА_7 , які підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити, обравши домашній арешт, прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив ухвалу суду першої інстанції залишити без змін, дослідивши матеріали клопотання і перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_8 задоволенню не підлягає, з таких підстав.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто з метою запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Розглядаючи клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою для прийняття законного і обґрунтованого рішення, суд, відповідно до ст. 178 КПК України та практики Європейського суду з прав людини, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.
Згідно ч. 3 ст. 199 КПК України клопотання про продовження строку тримання під вартою, крім відомостей, зазначених у статті 184 цього Кодексу, повинно містити: виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою; виклад обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.
Відповідно до частини п'ятої цієї статті слідчий суддя зобов'язаний відмовити у продовженні строку тримання під вартою, якщо прокурор, слідчий не доведе, що обставини, зазначені у частині третій цієї статті, виправдовують подальше тримання підозрюваного, обвинуваченого під вартою.
Колегія суддів за результатами апеляційного перегляду ухвали районного суду встановила, що зазначені вимоги кримінального закону слідчим суддею належно дотримані.
Як вбачається з наданих до апеляційного суду матеріалів, в провадженні Світловодського міськрайонного суду обвинувальний акт у кримінальному провадженню №12021121070000303 від 13 червня 2021 року за обвинуваченням ОСОБА_8 , який обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.301-1, ч.2 ст.156 КК України.
Обґрунтованість обвинувачення підтверджується наявними матеріалами клопотання, а саме: протоколом заяви про кримінальне правопорушення від 13.06.2021; протоколом огляду місця події від 13.06.2021; протоколом допиту малолітньої потерпілої ОСОБА_9 від 13.06.2021; протоколом допиту свідка ОСОБА_10 від 13.06.2021; протоколом огляду місця події від 13.06.2021 в ході якого у ОСОБА_8 вилучено мобільний телефон марки «HUAWEI», моделі «CRO-400», s/n: НОМЕР_1 , imei1: НОМЕР_2 , imei2: НОМЕР_3 ; протоколом про результати проведення негласної слідчо-розшукової дії - зняття інформації з електронних інформаційних систем від 31.08.2021; та іншими доказами в їх сукупності, які містять достатньо даних, та дають можливість зробити висновок про обґрунтованість обвинувачення ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 156, ч. 1 ст. 301-1 КК України.
На думку колегії суддів, суддя прийшов до обґрунтованого висновку про наявність обґрунтованого обвинувачення ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 156, ч. 1 ст. 301-1 КК України, оскільки такий висновок підтверджується доданими до кримінального провадження та клопотання доказами, які можуть переконати об'єктивного спостерігача, що ОСОБА_8 міг вчинити кримінальні правопорушення, передбачені ч. 2 ст. 156, ч. 1 ст. 301-1 КК України.
Такий висновок також повною мірою узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), відповідно до якої термін «обґрунтована підозра», зокрема викладеного у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21.04.2011 року, означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача у тому, що особа про яку йдеться мова, могла вчинити правопорушення.
При цьому, колегія суддів не може не зазначити, що практика ЄСПЛ не вимагає, щоб на момент обрання запобіжного заходу у органу досудового розслідування були чіткі докази винуватості особи, яку повідомлено про підозру.
Оскільки на даному етапі кримінального провадження не допускається вирішення тих питань, які повинен вирішувати суд під час розгляду по суті, а саме питань, пов'язаних з оцінкою доказів з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинною у вчиненні злочину, то суддя на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів лише визначив, що причетність ОСОБА_8 до вчинення злочинів, обвинувачення у яких йому повідомлена, є вірогідною та достатньою для застосування щодо нього обмежувального заходу, з чим погоджується і колегія суддів.
Отже, суддя, дослідивши матеріали клопотання в межах своєї компетенції, у висновках, які зробив орган досудового розслідування відносно ОСОБА_8 , встановив наявність ризиків передбачених п.п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме те, що ОСОБА_8 може переховуватися від органів досудового розслідування або суду може вчинити інше кримінальне правопорушення .
Проте, тяжкість злочину у якому обвинувачується ОСОБА_8 в сукупності з мірою покарання, яка йому загрожує у разі визнання його винуватим, свідчать про наявність високого ступеню ризиків переховування його від суду.
Ризик переховування ОСОБА_8 від суду продовжує існувати та обумовлений тяжкістю ймовірного покарання та суворістю можливого вироку.
Так обвинуваченому ставиться у провину вчинення тяжких злочинів, один з яких є вчинення розпусних дій щодо малолітньої особи, покарання за який передбачено виключно позбавлення волі до 8 років, що свідчить про його суспільну небезпечність.
Наведені обставини вже самі по собі можуть бути підставою та мотивом дляпереховування ОСОБА_8 від суду.
В контексті практики Європейського суду з захисту прав людини, слід зазначити, що ризик втечі підсудного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня (рішення ЄСПЛ «Панченко проти Росії»). Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (рішення ЄСПЛ «Бекчиєв проти Молдови»).
Зазначені обставини вказують на те, що ОСОБА_8 , оцінюючи можливі негативні наслідки для себе у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі, із можливістю уникнення ним покарання шляхом переховування від суду, може переховуватися з метою уникнення кримінальної відповідальності.
Зазначена обставина сама по собі може бути мотивом та підставою для підозрюваного переховуватися від органів досудового розслідування чи суду. Це твердження узгоджується із позицією Європейського суду з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 25.07.2001, в якому зазначено, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування.
Крім того, на території України триває військова агресія з боку російської федерації, що часто створює невизначеність на кордонах України та позбавляє насамперед прикордонну службу України можливості здійснювати належний контроль за всією ділянкою державного кордону, отже, і пропуск громадян через кордон із дотриманням відповідних порядку та правил. Зазначена обставина не виключає можливості здійснення підозрюваним спроб перетину межі військового зіткнення та залишитися на окупованій території України, що фактично виключить можливість розшуку та притягнення до кримінальної відповідальності або взагалі надасть можливість виїхати до російської федерації.
За таких обставин, існування ризику переховування, обумовлює необхідність застосування до ОСОБА_8 найсуворішого запобіжного заходу.
Також, ОСОБА_8 може вчинити інші подібні кримінальні правопорушення, оскільки останній обвинувачується у вчиненні відразу кількох кримінальних правопорушень, що свідчить про те, що є достатні підстави вважати, що останній може продовжити злочинну діяльність.
Окрім того, у ОСОБА_8 не має достатнього рівня репутації, яка б змогла гарантувати виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків, а тому у разі обрання йому більш м'якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою, оскільки останній може вчинити спроби переховування від суду, та вчинити нові кримінальні правопорушення.
Крім того, стороною захисту не надано доказів на наявність у ОСОБА_8 достатніх стримуючих факторів в поведінці, та які гарантуватимуть його виправлення під час застосування запобіжного заходу не пов'язаного з триманням під вартою.
При цьому колегія суддів враховує те, що у ОСОБА_8 відсутні міцні соціальні зв'язки так і офіційне місце роботи.
Окрім цього, особисте зобов'язання не може бути застосоване до обвинуваченого
ОСОБА_8 оскільки даний запобіжний захід є найбільш м'яким, а кримінальне правопорушення, яке йому інкримінують є тяжким.
Особиста порука, яка полягає у наданні особам, яких суд вважає такими, що заслуговують на довіру, письмового зобов'язання про те, що вони поручаються за виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків і зобов'язуються за необхідністю доставити його до органу досудового розслідування чи суду на першу про те вимогу, так в ході розслідування даного провадження таких осіб не встановлено.
Домашній арешт, не може бути застосований, оскільки вказаний запобіжний захід не зможе запобігти вищенаведеним ризикам та ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні відразу кількох кримінальних правопорушень вчинених у м. Світловодську.
Що стосується тверджень, що до ОСОБА_8 можливо застосувати запобіжний захід не пов'язаний з триманням під вартою,то такі доводи на переконання колегії суддів не спростовують висновок судді про наявність у даному кримінальному провадженні ризиків, передбачених ст. 177 КПК України та не можуть бути самостійною підставою для відмови у задоволенні клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, з урахуванням конкретних обставин кримінального провадження та доданих ініціатором клопотання доказів на підтвердження його обґрунтованості.
В той же час, у справі наявна реальна можливість ОСОБА_8 як ухилятись від кримінальної відповідальності шляхом переховування від суду, так і вчинити нові кримінальні правопорушення.
По справі наявні реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи ОСОБА_8 . При цьому, слід оцінити суворість можливого покарання ОСОБА_8 , та визнати за реальну небезпеку можливість його ухилення від правосуддя та настання негативних наслідків у разі застосування більш м'якого запобіжного заходу.
Вищезазначені обставини є виправданими та необхідними елементами (ризиками), що визначають та виправдовують потребу в обранні підозрюваній запобіжного заходу у вигляді застави.
З цих же підстав, колегія суддів залишає без задоволення доводи апеляції про недоведеність ризиків.
Таким чином, підстав для задоволення апеляційної скарги не має.
Отже, ризики передбачені п.п. 1 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, які мали місце та були враховані судом при обранні міри запобіжного заходу та продовженні строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою продовжують існувати на даний час та не вичерпались і будуть продовжувати мати місце. Можливість настання ризиків безпосередньо залежить від застосування до обвинуваченого, більш м'яких запобіжних заходів ніж тримання під вартою, зокрема таких як особисте зобов'язання, особиста порука, домашній арешт, застава.
А тому, належна поведінка ОСОБА_8 не може бути забезпечена шляхом застосування більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою та не зможе запобігти спробам переховуватись суду, впливати на свідків та вчиняти нові кримінальні правопорушення.
На переконання колегії суддів застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризикам, передбаченим статтею 177 КПК буде недостатнім для забезпечення належної процесуальної поведінки ОСОБА_8 , з огляду на вагомі обставини, що доводять ризик переховування від суду, про які було зазначено вище.
А тому, підстав для задоволення апеляційної скарги не має.
Крім того, колегія суддів враховує, що згідно практикою Європейського суду з прав людини - повторне зазначення в ухвалі про продовження запобіжного заходу одних і тих самих ризиків, з обґрунтуванням продовження їх існування, - не становитиме порушення права на свободу та на особисту недоторканість. (Ухвала про неприйнятність від 05.07.2018 року, справа « ОСОБА_11 проти України»).
Що узгоджується з приписами ч. 5 ст. 9 КПК України, відповідно до якої Кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Доводі ОСОБА_8 про необхідність зміни йому запобіжного заходу, колегією суддів не може бути враховані оскільки в апеляційній скарзі апелянт не зазначає, яким саме чином останній буде виконувати процесуальні обов'язки.
Доводи ОСОБА_8 про відсутність інтересу у кримінальному провадженні з боку потерпілої сторони та відсутність претензій до нього, судом не може бути враховано, як підставу для зміни запобіжного заходу, оскільки вказане жодним чином не впливає як на обґрунтованість підозри так і на доведеність ризиків.
На підставі викладеного, із урахуванням того, що доводи апеляційної скарги під час апеляційного перегляду, свого підтвердження не знайшли, підстав для скасування судового рішення суду першої інстанції, колегія суддів не вбачає.
В той же час в суді апеляційної інстанції ОСОБА_8 просив забезпечити йому доступ до кваліфікованої медичної допомоги.
Згідно з ч. 1 ст. 206 КПК України кожен слідчий суддя суду, (суд) в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться особа, яка тримається під вартою, має право постановити ухвалу, якою зобов'язати будь-який орган державної влади чи службову особу забезпечити додержання прав такої особи.
Так, згідно вимог ст. 49 Конституції України, кожен має право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування. Держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування.
Так, порушення права на медичну допомогу осіб, взятих під варту, необхідно розцінювати не як просте порушення прав людини, а як катування чи нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження.
Відповідно до положень ч. 6 ст. 206 КПК України вирішення питань щодо забезпечення невідкладного проведення судово-медичного обстеження особи, доручення проведення дослідження фактів, вжиття заходів для забезпечення безпеки особи згідно із законодавством являється обов'язком слідчого судді якому в судовому засіданні повідомили про застосування до особи насильства під час затримання або тримання під вартою.
Отже, враховуючи, положення ч. 1 ст. 206 КПК України, слід зобов'язати начальника ДУ "Кропивницький слідчий ізолятор" забезпечити право ОСОБА_8 , на отримання такої медичної допомоги, якої вимагає стан його здоров'я.
Керуючись ст.ст. 183, 376, 407, 419, 422, 424 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_8 - залишити без задоволення, а ухвалу Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 27 листопада 2025 року, якою стосовно обвинуваченого ОСОБА_8 , продовжено строк тримання під вартою на 60 (шістдесят) днів, а саме з 27 листопада 2025 року по 25 січня 2026 року включно, - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду є остаточною і в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Відповідно до ст. 206 КУПК України обов'язати начальника ДУ "Кропивницький слідчий ізолятор" організувати невідкладне проведення медичного обстеження обвинуваченого ОСОБА_8 та надання йому медичної допомоги.
Контроль за виконанням ухвали в частині проведення медичного обстеження покласти на процесуального прокурора.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4