Справа № 314/2344/25
Провадження № 1-кп/314/778/2025
09.12.2025 року м.Вільнянськ
Вільнянський районний суд Запорізької області у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
секретар ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру у кримінальному провадженні №62024080100006474 внесеного до ЄРДР від 13.09.2024 року відносно:
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце народженця м. Лозова, Харківської області, громадянина України, має загальну середню освіту, який перебуває в розпорядженні командира військової частини НОМЕР_1 , солдат, не одружений, який зареєстрований та мешкає: АДРЕСА_1 , раніше не судимого, який підозрюється у вчиненні суспільно-небезпечного діяння передбаченого ч.4 ст.408 КК України,
за участі прокурора ОСОБА_4 ,
захисника адвокат ОСОБА_5 ,
законного представника ОСОБА_6 ,
підозрюваного ОСОБА_3 ,
Формулювання діяння вчинене ОСОБА_3 .
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 16.09.2023 №266 ОСОБА_3 увільнено від займаних посад та зараховано у розпорядження командира військової частиниА2582.
Відповідно до Указу Президента України ОСОБА_7 від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні введено воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
В подальшому, відповідними Указами Президента України ОСОБА_7 правовий режим воєнного стану в Україні продовжувався та діє до теперішнього часу.
Згідно з вимогами ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України. її територіальної цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню. Військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відведення загрози. Відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державної незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадян та пав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Відповідно до ст. 65 Конституції України, ст. 17 закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» захист вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України, які проходять військову службу відповідно до законодавства.
Будучі військовослужбовцем військової служби за мобілізацією, солдат ОСОБА_3 відповідно до вимог ст.ст. 9, 11, 16, 49, 127. 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, зобов'язаний свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок суворо дотримуватися Статутів Збройних Сил України, бути дисциплінованим. Не допускати негідних вчинків самому та утримувати від них інших військовослужбовців, виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою.
Разом з цим, солдат ОСОБА_3 , достовірно знаючи свої обов'язки, передбачені зазначеним вище законодавством. Яке регламентує порядок виконання військового обов'язку і проходження військової служби. Маючи можливість належно їх виконувати. Свідомо допустив їх порушення, вчинивши військовий злочин за наступних обставин.
Відповідно до направлення командира військової частини НОМЕР_1 від 26.10.2023 за №1019, ОСОБА_3 направлений на медичний огляд військово-лікарською комісією з метою визначення придатності до військової служби у десантно-штурмових військах Збройних Сил України. а саме до військової частини НОМЕР_2 .
Водночас,будучи зобов'язаним прибути до місця служби після проходження військово-лікарської комісії, 13.11.2023 ОСОБА_3 усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, не з'явився до місця тимчасової дислокації підрозділів військової частини НОМЕР_1 . Розташованої у АДРЕСА_2 .
Так, 13.11.2023, ОСОБА_3 в умовах воєнного стану, будучи зобов'язаним з'явитися до місця служби усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій. передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, діючи з метою ухилення від проходження військової служби, не з'явився до місця служби з лікувального закладу, тобто до місця тимчасової дислокації підрозділів військової частини НОМЕР_1 . Розташованих у АДРЕСА_2 , свої службові обов'язки не виконував. Час проводив на власний розсуд, заходів для повернення до місця служби та військової частини не приймав та про своє місцеперебування до органів командування, в органи військового та цивільного управління не повідомив.
В діях ОСОБА_3 вбачаються ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України.
Згідно висновку судово-психіатричної експертизи №147 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 виявляв та виявляє на теперішній час психічний розлад у вигляді шизофренії. Параноїдна форма, безперервний перебіг, параноїчний синдром. Тому він не міг усвідомлювати свої дії та керувати ними. На теперішній час за своїм психічним станом він також не може усвідомлювати свої дії та керувати ними. Потребує застосування примусових заходів медичного характеру у вигляді госпіталізації до спеціального закладу з надання психіатричної допомоги.
В судовому засіданні прокурор клопотання підтримав та пояснив, що під час досудового розслідування було зібрано достатньо доказів на підтвердження того, що ОСОБА_3 вчинив суспільно-небезпечне діяння, передбачене ч. 4 ст.408 КК України, однак було встановлено, що підозрюваний є неосудним і тому просить застосувати до нього примусові заходи медичного характеру у вигляді госпіталізації до психіатричного закладу зі звичайним спостереженням.
ОСОБА_3 його захисник, законний представник заперечували щодо задоволення клопотання.
Пояснення ОСОБА_3 .
В судовому засіданні ОСОБА_3 , пояснив, що він є військовим призваний по мобілізації в 2023 році. В кінці жовтня по листопад 2023 року точний період він не пам'ятає, він знаходився на лікуванні в м. Дніпро, проходив військово-лікарську комісію, після того як його виписали з лікарні він пішов до автовокзалу і так як за ним ніхто не приїхав з військової частини він поїхав додому. З того часу він постійно знаходився вдома. Самостійно не вживав заходів щоб повернутися до військової частини, так як вважав, що за ним повинні були приїхати.
З урахуванням того, що стан неосудності пов'язаний із відсутністю у особи інтелектуальної та вольової ознак, із ним несумісні наявність у свідомості особи чітко сформованих мети й мотиву як ознак суб'єктивної сторони злочину, тому встановлення будь-якої форми вини (умислу чи необережності) у діях неосудної особи об'єктивно є неможливим. Юридичною оцінкою суспільно небезпечного діяння в такому випадку слід надавати з фактичних обставин скоєного та наслідків, що настали.
Дослідивши матеріали клопотання та матеріали кримінального провадження, заслухавши думки учасників провадження, свідків, суд приходить до наступних висновків.
Незважаючи на не визнання своєї вини підозрюваним, суд вважає, що суспільно небезпечне діяння, передбачене ч. 4 ст. 408 КК України, яке вчинив ОСОБА_3 за викладених вище обставинах, повністю підтверджується дослідженими в судовому засіданні наступними доказами.
Свідок ОСОБА_8 в судовому засіданні пояснив, що
Допитана в судовому засіданні мати підозрюваного - законний представник ОСОБА_6 , пояснила, що її син ОСОБА_3 в 2023 році був призваний по мобілізації. В жовтні 2023 за станом здоров'я його направили для проходження лікарської комісії. Після того як його виписали з медичного закладу він приїхав додому. Через деякий час їй телефонували з військової частини де проходив службу її син вона їм повідомляла, що він знаходиться вдома. Самостійно її син не намагався повернутися до служби. В даний час ОСОБА_9 потребує медичної допомоги за станом здоров'я.
Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_8 пояснив, що він є військовим, проходить службу у військовій частині НОМЕР_3 , ОСОБА_3 знає по службі, але особисто не знайомий так як останній проходив службу в іншому батальйоні. Також йому відомо, що ОСОБА_3 в кінці 2023 року направили проходити військово-лікарську комісію, після якої останній на службу не повернувся. В результаті чого проводилась службова перевірка після якої документи були направлені до ДБР.
Крім показів свідка, законного представника підозрюваного, судом досліджені наступні докази, що підтверджують вчинення ОСОБА_3 суспільно небезпечного діяння, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України.
Фактичними даними, що містяться в таких джерелах доказів:
- витяг із наказу командира військової частини НОМЕР_1 , щодо призначення на посаду НОМЕРА ОБСЛУГИ 1 ГРАНАТОМЕТНОГО ВІДДІЛЕННЯ ГРАНАТОМЕТНОГО ВЗВОДУ РОТИ ВОГНЕВОЇ ПІДТРИМКИ 2 ДЕСАНТНО_ШТУРМОВОГО БАТАЛЬОНУ ОСОБА_3 ;
- висновок судово-психіатричної експертизи № 147 від 16.04.2025 ОСОБА_3 , 2001 року народження, у період інкримінованого йому правопорушення виявляв та виявляє на теперішній час ознаки психічного розладу у формі шизофренії, параноїдна форма. Безперервний перебіг. Параноїдальний синдром. Тому він не міг усвідомлювати свої дії та керувати ними. На теперішній час за своїм психічним станом він також не може усвідомлювати свої дії та керувати ними. Потребує застосування примусових заходів медичного характеру у вигляді госпіталізації до спеціального закладу з надання психіатричної допомоги.
З метою оцінки вказаних доказів за ознаками належності, допустимості та достовірності, встановлення інших обставин, що мають значення для цього кримінального провадження, судом досліджено такі процесуальні рішення, документ та інші матеріали:
- повідомлення про виявлення кримінального правопорушення, згідно якого з 18.30год 13.11.23 солдат призваний по мобілізації ОСОБА_3 був відсутній на військовій службі, службові обов'язки не виконував, проводив час на власний розсуд. Про причини та своє місце перебування вказаний вище військовослужбовець нікого із командування не повідомив;
- Акт службового розслідування згідно якого «…Так, солдат призваний по мобілізації ОСОБА_3 проходячи військову службу та будучі забезпечений речовим, грошовим, продовольчим та іншими видами забезпечення, 13.11.23, вирішив ухилитися від військової служби та самовільно залишити місце служби..»;
- направлення на медичний огляд від 26.10.23 відносно ОСОБА_3 ;
- медична картка стаціонарного хворого № 6597 ОСОБА_3 , дата госпіталізації 18.10.23 - дата виписки 03.11.23;
- виписний епікріз № 6597 де зазначено, що ОСОБА_3 перебував у стаціонарі з 18.10.2023 по 03.11.2023;
- рапорт від 13.11.2023. про те, що 18.30год 13.11.2023 до базового табору 2 десантно-штурмового батальйону військової частини № НОМЕР_4 , що розташований біля населеного пункту АДРЕСА_2 , не повернувся з проходження військово-лікарської комісії солдат призваний по мобілізації ОСОБА_3 .
Висновок суду щодо вчинення ОСОБА_3 суспільно небезпечного діяння в стані неосудності.
Оцінивши в сукупності досліджені в судовому засіданні докази, суд приходить до наступного.
Відповідно до ч.1 ст.84 КПК України доказами у кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.
В ході судового розгляду суд безпосередньо, всебічно та повно дослідив усі докази, що містяться в матеріалах кримінального провадження і встановив правильність збирання стороною обвинувачення та закріплення кожного з них, тому, виходячи з положень статті 86 КПК України вважає їх допустимими.
Крім того, суд дійшов до висновку, що досліджені у судовому засіданні докази прямо підтверджують існування обставин, що підлягають доказуванню у даному кримінальному провадженні, тому є належними.
Частиною 1 ст. 503 КПК визначено, що кримінальне провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру, передбачених законом України про кримінальну відповідальність, здійснюється за наявності достатніх підстав вважати, що: особа вчинила суспільно небезпечне діяння, передбачене законом України про кримінальну відповідальність, у стані неосудності; особа вчинила кримінальне правопорушення у стані осудності, але захворіла на психічну хворобу до постановлення вироку.
Відповідно до ч. 1 ст. 513 КПК під час постановлення ухвали про застосування примусових заходів медичного характеру суд з'ясовує такі питання, зокрема, чи мало місце суспільно небезпечне діяння, кримінальне правопорушення; чи вчинено це суспільно небезпечне діяння, кримінальне правопорушення особою; чи вчинила ця особа суспільно небезпечне діяння, кримінальне правопорушення у стані неосудності.
Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що суспільно небезпечне діяння було вчинено особою, щодо якої вирішується питання про застосування примусових заходів медичного характеру.
Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для кримінально-правової оцінки діяння: як об'єктивні, так і суб'єктивні його ознаки. Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами обвинувачення і захисту допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.
Таким чином, суд, оцінюючи покази ОСОБА_10 свідка який був безпосередньо допитані в судовому засіданні, пояснення законного представника, а також надані письмові докази, кожен з точки зору належності, допустимості, достовірності, а їх сукупність - з точки зору достатності та взаємозв'язку, та даючи правову оцінку діям ОСОБА_3 в стані неосудності прийшов до висновку, що докази досліджені судом є належними, допустимими, достовірними та такими, що у своїй сукупності підтверджують встановлені судом обставини, а саме що в діях останнього вбачаються ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України, а саме як дезертирство, тобто нез'явлення на службу з лікувального закладу, з метою ухилення від військової служби, вчинене в умовах воєнного стану.
Суд зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права (ст. 8 Конституції України).
Відповідно до ст. 8 КПК кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантовано кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Нікого не може бути визнано винним у вчиненні будь-якого кримінального правопорушення на підставі будь-якої дії чи бездіяльності, яка на час її вчинення не становила кримінального правопорушення згідно з національним законом або міжнародним правом (п. 1 ст. 7 Конвенції).
Відповідно до ч. 1 ст. 11 КК кримінальним правопорушенням є передбачене цим Кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом кримінального правопорушення.
Склад кримінального правопорушення - це сукупність встановлених у кримінальному законі юридичних ознак (об'єктивних і суб'єктивних), що визначають вчинене суспільно небезпечне діяння як злочинне.
Обов'язковими (універсальними) елементами складу будь-якого кримінального правопорушення є: 1) об'єкт кримінального правопорушення; 2) об'єктивна сторона кримінального правопорушення; 3) суб'єктивна сторона кримінального правопорушення; 4) суб'єкт кримінального правопорушення.
Об'єкт кримінального правопорушення - це те, на що завжди посягає кримінальне правопорушення і чому воно завжди заподіює певної шкоди. Це ті суспільні відносини, що охороняються кримінальним законом.
Об'єктивна сторона - зовнішня сторона діяння, яка виражається у вчиненні передбаченого законом діяння (дії чи бездіяльності), що заподіює чи створює загрозу заподіяння шкоди об'єкту кримінального правопорушення.
Суб'єктом кримінального правопорушення є фізична осудна особа, яка вчинила кримінальне правопорушення у віці, з якого відповідно до КК може наставати кримінальна відповідальність ( ч. 1 ст. 18 КК).
Згідно зі ст. 19 КК осудною визнається особа, яка під час вчинення кримінального правопорушення могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними (ч. 1).
Не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка під час вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого цим Кодексом, перебувала в стані неосудності, тобто не могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки. До такої особи за рішенням суду можуть бути застосовані примусові заходи медичного характеру (ч. 2).
Суб'єктивна сторона - це внутрішня сторона кримінального правопорушення, бо вона включає ті психічні процеси, що характеризують свідомість і волю особи в момент вчинення кримінального правопорушення. Ознаками суб'єктивної сторони, як елементу складу, є вина, мотив і мета кримінального правопорушення. Обов'язковою (необхідною) основною ознакою суб'єктивної сторони будь-якого складу кримінального правопорушення є вина особи.
Відповідно до ст. 23 КК виною є психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої цим Кодексом, та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності.
Умисел поділяється на прямий і непрямий. Прямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання. Непрямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання (ст. 24 КК).
У широкому значенні кваліфікація кримінальних правопорушень чи кримінально-правова оцінка діяння - це оцінка діяння, яке заподіяло чи могло заподіяти шкоду, та характеризується рисами кримінальної протиправності, що полягає у визначенні того, якою статтею (частиною, пунктом статті) кримінального закону, передбачене це діяння. Вона включає в себе пошук відповідної статті, обґрунтування необхідності її застосування, процесуальне закріплення висновку про те, що діяння передбачене вказаною статтею та, відповідно, що воно є (не є) кримінальним правопорушенням чи іншим діянням, передбаченим кримінальним законом.
У спрощеному (вузькому) вигляді кваліфікація кримінальних правопорушень чи кримінально-правова оцінка діяння - це встановлення та юридичне закріплення точної відповідності між ознаками вчиненого діяння й ознаками складу кримінального правопорушення, передбаченого КК.
Особа, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною КК, у стані неосудності, тобто не могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки (відповідно вольова та інтелектуальна ознаки) не є суб'єктом кримінального правопорушення в розумінні ч. 1 ст. 18 КК і в такому випадку відсутня вина як обов'язкова основна ознака суб'єктивної сторони будь-якого складу кримінального правопорушення, а отже і суб'єктивна сторона. Зазначене є правовою підставою для юридичної оцінки дій неосудної особи не як кримінального правопорушення, а як суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною КК.
Статтею 92 КК передбачено, що примусовими заходами медичного характеру є надання амбулаторної психіатричної допомоги, поміщення особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною цього Кодексу, в спеціальний лікувальний заклад з метою її обов'язкового лікування, а також запобігання вчиненню нею суспільно небезпечних діянь.
Примусові заходи медичного характеру можуть бути застосовані судом до осіб:
1) які вчинили у стані неосудності суспільно небезпечні діяння; 2) які вчинили у стані обмеженої осудності кримінальні правопорушення; 3) які вчинили кримінальне правопорушення у стані осудності, але захворіли на психічну хворобу до постановлення вироку або під час відбування покарання (ст. 93 КК).
Згідно зі ст. 94 КК залежно від характеру та тяжкості захворювання, тяжкості вчиненого діяння, з урахуванням ступеня небезпечності психічно хворого для себе або інших осіб, суд може застосувати такі примусові заходи медичного характеру:
1) надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку;
2) госпіталізація до закладу з надання психіатричної допомоги із звичайним наглядом; (ч.3) госпіталізація до закладу з надання психіатричної допомоги з посиленим наглядом; (ч.4) госпіталізація до закладу з надання психіатричної допомоги із суворим наглядом (ч. 1).
Госпіталізація до закладу з надання психіатричної допомоги із звичайним наглядом може бути застосована судом щодо психічно хворого, який вчинив суспільно небезпечне діяння, а також щодо психічно хворого, який за своїм психічним станом і характером вчиненого суспільно небезпечного діяння потребує тримання у закладі з надання психіатричної допомоги і лікування у примусовому порядку (ч. 3).
Визначаючи тип психіатричного закладу, до якого слід госпіталізувати неосудного, необхідно виходити як з його психічного стану, так і з характеру вчиненого ним суспільно небезпечного діяння.
Для об'єктивної оцінки ступеня небезпечності психічно хворого для себе або інших осіб суд має спочатку з'ясувати думку експертів-психіатрів стосовно виду примусових заходів медичного характеру, які можуть бути призначені психічно хворій особі в разі визнання її неосудною, а потім, з урахуванням висновків експертів і характеру вчиненого цією особою суспільно небезпечного діяння, ухвалити рішення про вибраний ним вид примусових заходів медичного характеру (тип психіатричного закладу, який його здійснюватиме). При цьому в ухвалі суду не треба наводити назву конкретного психіатричного закладу, до якого має бути госпіталізована неосудна особа, і вказувати строк застосування примусового заходу медичного характеру, проте необхідно зазначити про скасування з часу доставки (прийому) неосудного до цього закладу запобіжного заходу (якщо останній був застосований).
У рішенні ЄСПЛ від 03 вересня 2015 року в справі «Берланд проти Франції» щодо природи та мети примусової госпіталізації високий суд зауважив, що такий захід медичного характеру може бути призначений лише у випадку, коли психіатричним заключенням встановлено наявність у особи психічного розладу, що свідчить про її неосудність та становить ризик для безпеки людей чи дотримання громадського порядку. Проголошення особи неосудною з підстав наявності психічного розладу та вжиття пов'язаних з цим заходів процесуального примусу не є «покаранням» в розумінні п. 1 ст. 7 Конвенції, проте розглядається як запобіжний (превентивний) захід.
Відповідно до вимог ст. 503 КПК кримінальне провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру, передбачених законом України про кримінальну відповідальність, здійснюється за наявності достатніх підстав вважати, що: 1) особа вчинила суспільно небезпечне діяння, передбачене законом України про кримінальну відповідальність, у стані неосудності; 2) особа вчинила кримінальне правопорушення у стані осудності, але захворіла на психічну хворобу до постановлення вироку (ч. 1).
Кримінально-правова оцінка суспільно небезпечного діяння, вчиненого у стані неосудності, повинна ґрунтуватися лише на відомостях, які характеризують суспільну небезпеку вчинених дій. При цьому не враховуються попередня судимість, факт вчинення раніше кримінального правопорушення, за який особу звільнено від відповідальності або покарання, факт застосування до неї примусових заходів медичного характеру (ч. 3).
Примусові заходи медичного характеру застосовуються лише до осіб, які є суспільно небезпечними (ч. 4).
Під час досудового розслідування у кримінальному провадженні щодо застосування примусових заходів медичного характеру встановлюються: 1) час, місце, спосіб та інші обставини вчинення суспільно небезпечного діяння або кримінального правопорушення; 2) вчинення цього суспільно небезпечного діяння або кримінального правопорушення цією особою; 3) наявність у цієї особи розладу психічної діяльності в минулому, ступінь і характер розладу психічної діяльності чи психічної хвороби на час вчинення суспільно небезпечного діяння або кримінального правопорушення чи на час досудового розслідування; 4) поведінка особи до вчинення суспільно небезпечного діяння або кримінального правопорушення і після нього; 5) небезпечність особи внаслідок її психічного стану для самої себе та інших осіб, а також можливість спричинення іншої істотної шкоди такою особою; 6) характер і розмір шкоди, завданої суспільно небезпечним діянням або кримінальним правопорушенням; 7) обставини, що підтверджують, що гроші, цінності та інше майно, які підлягають спеціальній конфіскації, одержані внаслідок вчинення суспільно небезпечного діяння або кримінального правопорушення та/або є доходами від такого майна, або призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення суспільно небезпечного діяння або кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення суспільно небезпечного діяння або кримінального правопорушення чи винагороди за його вчинення, або є предметом суспільно небезпечного діяння або кримінального правопорушення, в тому числі пов'язаного з їх незаконним обігом, або підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення суспільно небезпечного діяння або кримінального правопорушення (ст. 505 КПК).
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 513 КПК під час постановлення ухвали про застосування примусових заходів медичного характеру суд з'ясовує такі питання: 1) чи мало місце суспільно небезпечне діяння, кримінальне правопорушення; 2) чи вчинено це суспільно небезпечне діяння, кримінальне правопорушення особою; 3) чи вчинила ця особа суспільно небезпечне діяння, кримінальне правопорушення у стані неосудності; 4) чи не захворіла ця особа після вчинення кримінального правопорушення на психічну хворобу, яка виключає застосування покарання; 5) чи слід застосовувати до цієї особи примусові заходи медичного характеру і якщо слід, то які.
Суспільна небезпечність як ознака кримінального правопорушення полягає в тому, що кримінальне правопорушення заподіює або створює реальну загрозу заподіяння шкоди суспільним відносинам, які є об'єктами кримінально-правової охорони. Суспільна небезпечність - внутрішня якість кримінального правопорушення, яка надає йому матеріального характеру, закріплена в законі та набуває правового значення, тобто породжує протиправність, яка є юридичним вираженням суспільної небезпечності.
У теорії кримінального права суспільна небезпечність визначається двома критеріями - характером і ступенем.
Характер суспільної небезпечності діяння як ознака кримінального правопорушення - це його якісна характеристика, обумовлена перш за все характером суспільних відносин, на які діяння посягає. Так, характер суспільної небезпечності діянь є різним, залежно від особливостей різних груп суспільних відносин, на які вони посягають, скажімо, наприклад, на основи національної безпеки чи життя та здоров'я особи.
Характер суспільної небезпечності визначається, крім того, характером діяння, його об'єктивними ознаками (показниками): місцем, часом, обстановкою, способами й засобами його вчинення, знаряддям, кількістю осіб, характером суспільно-небезпечних наслідків.
Ступінь суспільної небезпечності - кількісне вираження небезпечності діянь, яке визначається інтенсивністю посягання і, перш за все, видом та розміром (обсягом) шкоди, яка заподіюється діянням охоронюваним кримінальним законом суспільним відносинам чи ставить їх під загрозу реального заподіяння такої шкоди.
Щодо вчинення суспільно небезпечного діяння ОСОБА_3 у стані неосудності: то згідно висновку судово-психіатричного експерта №147 від 16.04.2025 ОСОБА_3 , 2001 року народження, у період інкримінованого йому правопорушення виявляв та виявляє на теперішній час ознаки психічного розладу у формі шизофренії, параноїдна форма. Безперервний перебіг. Параноїдальний синдром. Тому він не міг усвідомлювати свої дії та керувати ними. На теперішній час за своїм психічним станом він також не може усвідомлювати свої дії та керувати ними. Потребує застосування примусових заходів медичного характеру у вигляді госпіталізації до спеціального закладу з надання психіатричної допомоги.
Враховуючи вищевказаний висновок експерта та керуючись приписами статті 19 КК України, суд приходить висновку, що ОСОБА_3 вчинив суспільно небезпечне діяння - передбачене ч. 4 ст. 408 КК України у стані неосудності, оскільки на момент вчинення діяння ОСОБА_3 не розумів значення своїх дій і не міг ними керувати, що позбавляло його можливості усвідомлювати свої дії і керувати ними в період часу, що відноситься до інкримінованого йому діяння.
Враховуючи викладене вище, особу підозрюваного, характер та тяжкість його психічного захворювання, тяжкість та обставини вчинення ним суспільно небезпечного діяння, ступінь його небезпечності для суспільства, суд дійшов висновку про доцільність застосування до ОСОБА_3 примусових заходів медичного характеру у вигляді надання психіатричної допомоги в примусовому порядку у вигляді госпіталізації до психіатричного закладу зі звичайним наглядом, що буде достатнім для запобігання вчиненню ним повторних суспільно-небезпечних діянь.
Виходячи із роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, що викладені у постанові №7 від 03 червня 2005 року «Про практику застосування судами примусових заходів медичного характеру та примусового лікування», суд не визначає лікувальну установу, в якій до особи будуть застосовані примусові заходи медичного характеру та не визначає строк, на який ці заходи призначені.
На підставі викладеного і керуючись ст.ст.395,512,513 КПК України, суд -
Клопотання слідчого, затверджене прокурором про застосування примусових заходів медичного характеру відносно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України - задовольнити.
Застосувати до ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , примусові заходи медичного характеру у вигляді госпіталізації до спеціального психіатричного закладу із звичайним наглядом.
Роз'яснити, що зміна або припинення застосування примусових заходів медичного характеру здійснюється, якщо особа, яка вчинила суспільно-небезпечне діяння у стані неосудності, видужала або якщо внаслідок змін у стані здоров'я відпала потреба в раніше застосованих заходах медичного характеру.
Запобіжний захід у вигляді поміщення до психіатричного закладу Дніпровська філія «Спеціальний заклад з надання психіатричної допомоги» Державної установи «Інститут психіатрії судово-психіатричної експертизи та моніторингу наркотиків МОЗ України», що розташована за адресою: вул. Надії Алексєєнко, 84, м. Дніпро, Дніпропетровська область, застосований до ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до набрання ухвалою законної сили залишити без змін.
Копію ухвали після її проголошення вручити прокурору, захиснику, законному представнику, особі, щодо якої передбачається застосування примусових заходів медичного характеру.
На ухвалу може бути подано апеляційну скаргу до Запорізького апеляційного суду через Вільнянський районний суд Запорізької області протягом 30 днів з дня її проголошення.
Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.
Суддя ОСОБА_1
09.12.2025