Справа № 308/14590/25
12 грудня 2025 року м. Ужгород
Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі:
головуючої судді - ОСОБА_1 ,
за участі секретаря судового засідання - ОСОБА_2 ,
прокурора - ОСОБА_3 ,
обвинуваченого - ОСОБА_4 ,
захисника - ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в місті Ужгороді кримінальне провадження, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12025071170000492 від 15.07.2025, про обвинувачення:
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, українця, уродженця с. Нижнє Солотвино, Ужгородський район, Закарпатська область, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , з середньою освітою, непрацюючого, одруженого, раніше судимого вироком Ужгородського міськрайнного суду Закарпатської області від 11.12.2024 за ч. 1 ст. 263 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки, на підставі ст. 75 КК України звільненого від відбування покарання з іспитовим строком на 2 роки, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України,
ОСОБА_4 у невстановлений досудовим розслідуванням час, перебуваючи у невстановленому досудовим розслідуванням місці, маючи дозвіл на право носіння та зберігання зброї № НОМЕР_1 , виданий СКОЗ ГУНП в Закарпатській області 08.09.2020, термін дії якого до 08.09.2023, у вказаний період часу, на підставі вищевказаного дозволу придбав бойові припаси в кількості 50 штук, що є спортивно-мисливськими гвинтівковими патронами кільцевого запалення, калібру .22LR., призначені для стрільби із відповідної нарізної вогнепальної зброї калібру .22LR., які виготовлені промисловим способом та придатні для стрільби, після чого 08.09.2023, діючи всупереч вимогам Інструкції про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної, холодної і охолощеної зброї, пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, та патронів до них, а також боєприпасів до зброї, основних частин зброї та вибухових матеріалів, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України №662 від 21.08.1998, будучи ознайомленим з вимогами вказаної інструкції, заходів до здачі бойових припасів не вжив, тобто, діючи без передбаченого законом дозволу, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, діючи з прямим умислом, реалізовуючи раптово виниклий умисел, спрямований на незаконне зберігання бойових припасів, достовірно розуміючи що термін дії наданого йому дозволу на право носіння та зберігання вогнепальної зброї та відповідно бойових припасів до неї закінчився 08.09.2023, здійснив дії, спрямовані на забезпечення перебування у власному володінні, а саме, у житловому будинку за місцем проживання за адресою: АДРЕСА_2 , земельна ділянка з кадастровим номером 2124881800:10:011:0058 та земельна ділянка з кадастровим номером 2124881800:01:001:0043, вищевказаних бойових припасів, до 28.03.2024, тобто до моменту проведення обшуку, останній незаконно зберігав бойові припаси, після чого умисел ОСОБА_4 на незаконне зберігання боєприпасів припинився, оскільки останній вважав, що вказані боєприпаси вилучено.
Дії ОСОБА_4 кваліфіковані за ч. 1 ст. 263 КК України - зберігання бойових припасів, без передбаченого законом дозволу.
Обвинувачений ОСОБА_4 у судовому засіданні свою вину у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України, за обставин, викладених в обвинувальному акті, визнав повністю та щиро розкаявся у вчиненому. Пояснив, що дійсно мав зброю, яку придбав, маючи при цьому відповідний дозвіл терміном дії до 08.09.2023. У подальшому намагався продовжити вказаний дозвіл, але з урахуванням введеного воєнного стану не продовжив такий. 28.03.2024 у іншому кримінальному провадженні був проведений обшук у його помешканні, де проживав військовий, а саме, у дачному масиві - кооператив «Рубань» біля с. Нижнє Солотвино. У 2025 році був проведений ще один обшук і він вважав, що під час проведення першого обшуку всі боєприпаси були вилучені.
Розглянувши матеріали кримінального провадження суд вважає, що вина ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України, доведена повністю.
Оскільки прокурор та обвинувачений не заперечили щодо фактичних обставин провадження, враховуючи те, що обвинувачений ОСОБА_4 визнав свою вину у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення в повному обсязі за обставин, викладених у обвинувальному акті, та беручи до уваги встановлення судом того факту, що учасники судового провадження, в тому числі обвинувачений, правильно розуміють зміст цих обставин і відсутні сумніви щодо добровільності їх позиції, роз'яснивши їм положення ч. 3 ст. 349 КПК України про те, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оспорювати фактичні обставини провадження у апеляційному порядку, а також приписи ч. 2 ст. 394 КПК України щодо особливостей апеляційного оскарження, вислухавши думку учасників судового провадження, які не заперечували проти розгляду кримінального провадження в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК України, суд визнав недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин провадження, які ніким не оспорюються, обмежившись допитом обвинуваченого ОСОБА_4 та дослідженням характеризуючих даних про його особу.
Таким чином, оцінивши показання обвинуваченого, які він надав вільно, без примусу та тиску, будучи ознайомленим із правилами ст. 349, 394 КПК України, і які узгоджуються між собою та не суперечать обставинам, викладеним в обвинувальному акті, суд приходить до висновку, що винуватість ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення при обставинах, викладених в обвинувальному акті, доведена повністю і його дії вірно кваліфіковано за ч. 1 ст. 263 КК України, а саме: зберігання бойових припасів, без передбаченого законом дозволу.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 65 КК України суд призначає покарання враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
При призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_4 суд враховує ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України, яке згідно зі ст. 12 КК України відносяться до категорії тяжкого злочину, дані про особу винного, який на обліку у лікарів психіатра та фтизіатра не перебуває, станом на момент вчинення інкримінованого йому кримінального правопорушення раніше не судимий.
Обставинами, визначеними ст. 66 КК України, що пом'якшують покарання обвинуваченому ОСОБА_4 суд визнає - визнання своєї вини, щире каяття.
Обставин, визначених ст. 67 КК України, що обтяжують покарання обвинуваченому ОСОБА_4 , судом не встановлено.
За положеннями ч. 1, 2 ст. 50 КК України покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Враховуючи наведене та конкретні обставини провадження, за яких вчинено діяння, беручи до уваги дані про особу винного, наявність двох обставин, що пом'якшують покарання обвинуваченому, та відсутність обставин, що обтяжують покарання, поведінку обвинуваченого ОСОБА_4 після вчинення кримінального правопорушення, суд вважає, що до нього необхідно і доцільно призначити покарання у межах санкції, передбаченої ч. 1 ст. 263 КК України, у виді позбавлення волі на певний строк.
Як встановлено судом, вироком Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 11.12.2024 (справа №308/11348/20), що набрав законної сили 13.01.2025, ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України, і призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки. На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_4 від відбування призначеного судом покарання з випробуванням, з іспитовим строком 2 роки. На підставі ст. 76 КК України покладено на ОСОБА_4 обов'язки: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.
Виходячи з приписів кримінального закону правила призначення покарання, передбачені ч. 4 ст. 70 КК України, застосовуються в разі, якщо після постановлення вироку у справі буде встановлено, що особа винна ще й в іншому кримінальному правопорушення, вчиненому нею до постановлення попереднього вироку. У такому випадку суд може призначити покарання за другим вироком як шляхом поглинення покарання за першим вироком, так і шляхом приєднання його повністю або частково, однак таким чином, щоб обраний захід примусу не перевищував максимального покарання, встановленого статтею (частиною статті), за якою особу засуджено, і водночас не був меншим строку покарання, визначеного за перший злочин. При цьому суд зобов'язаний до остаточного, призначеного за сукупністю кримінальних правопорушень, покарання зарахувати покарання, відбуте повністю або частково за попереднім вироком, за правилами, передбаченими в ст. 72 КК України.
Умови, підстави та порядок звільнення особи від покарання та його відбування визначені розділом ХІІ Загальної частини КК України. Одним із таких випадків є звільнення від відбування покарання з випробуванням, передбачене ст. 75 КК України.
Відповідно до правового висновку, що міститься у постанові Об'єднаної палати Верховного Суду від 23 вересня 2019 року у справі №199/1496/17, кримінально-правові норми, передбачені статтями 70, 75 КК України, не передбачають окремого порядку призначення покарання за сукупністю злочинів в тих випадках, коли особа, щодо якої було застосоване звільнення від покарання з іспитовим строком, вчинила до ухвалення вироку в першій справі інший злочин, за який вона засуджується до покарання, від відбування якого вона також звільняється з іспитовим строком.
Оскільки самостійне виконання таких вироків не засноване на вимогах закону про кримінальну відповідальність, призначаючи остаточне покарання згідно з вимогами ч. 4 ст. 70 КК України, суд має право вмотивовано вирішити питання про звільнення особи від відбування остаточного покарання з випробуванням, та визначити іспитовий строк в порядку та в межах, передбачених ст. 75 КК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 70 КК України остаточне покарання за сукупністю злочинів може визначатися шляхом: 1) поглинення менш суворого покарання більш суворим; 2) часткового складання призначених за окремі злочини покарань; 3) повного їх складання.
Враховуючи, що дане кримінальне правопорушення обвинувачений вчинив до ухвалення попереднього вироку Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 11.12.2024, суд вважає, що остаточне покарання ОСОБА_4 слід призначити згідно з правилами ч. 4 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом часткового складання призначених покарань.
Разом з тим, суд вважає за можливе звільнити обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням, встановивши йому іспитовий строк, оскільки виправлення останнього можливе без відбування покарання.
Ухвалюючи рішення про звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням, з встановленням йому іспитового строку, у порядку визначеному ст. 75 КК України, суд бере до уваги, що обвинувачений повністю визнав свою вину, щиро розкаявся у вчиненому, а також із врахуванням характеризуючих даних про його особу, ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та вказаних обставин провадження. Також суд враховує позицію прокурора, який під час судового розгляду вказав на можливості застосування відносно ОСОБА_4 положень ст. 75 КК України та звільнення останнього від відбування покарання з випробовуванням.
Визначені у ст. 76 КК України обов'язки, які суд покладає на особу в разі звільнення від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 цього Кодексу, не є видом покарання з огляду на систему покарань, визначену в КК України, а є умовами звільнення особи від відбування покарання, невиконання яких тягне за собою припинення випробування.
На думку суду, в даному конкретному випадку саме таке покарання буде пропорційним і співрозмірним ступеню тяжкості вчиненого та його наслідкам, необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження нових кримінальних правопорушень.
З урахуванням позиції сторони обвинувачення, суд вважає запобіжний захід щодо обвинуваченого не обирати.
Питання щодо речових доказів судом вирішується у порядку ст. 100 КПК України.
Процесуальні витрати за проведення у даному кримінальному провадженні судових експертиз у загальному розмірі 12479,60 грн покласти на обвинуваченого.
Керуючись ст. 100, 124, 349, 368-370, 373, 374, 394, 395 КПК України, суд,
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України, та призначити йому покарання за ч. 1 ст. 263 КК України у виді позбавлення волі строком на 3 (три) роки.
На підставі ч. 4 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом часткового складання покарання за даним вироком та покарання, що призначено за вироком Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 11 грудня 2024 року, остаточно до відбуття призначити ОСОБА_4 покарання у виді позбавлення волі строком на 4 (чотири) роки 1 (один) місяць.
На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_4 від відбування покарання у виді позбавлення волі з випробуванням, якщо він протягом 2 (двох) років іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення та виконає покладені на нього судом обов'язки.
Відповідно до п. 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_4 наступні обов'язки: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання та роботи.
Запобіжний захід щодо ОСОБА_4 не обирати.
Речові докази: 50 предметів, схожих на набої, довжиною 2,5 см без маркування, які упаковані у спеціальний пакет НПУ CRІ1123436, що передано на зберігання у камеру зберігання речових доказів ВП №1 Ужгородського РУП ГУНП в Закарпатській області - знищити.
Стягнути з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь держави 12479 (дванадцять тисяч чотириста сімдесят дев'ять) гривень 60 копійок за проведення експертиз.
Вирок не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним.
З інших підстав вирок може бути оскаржений шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення учасниками процесу до Закарпатського апеляційного суду через Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області.
Вирок суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, вважається, що вирок не набрав законної сили.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку суду.
Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.
Суддя Ужгородського міськрайонного суду
Закарпатської області ОСОБА_1