Справа № 346/1612/25
Провадження № 1-кп/346/535/25
11 грудня 2025 року м.Коломия Івано-Франківської області
Коломийський міськрайонний суд Івано-Франківської області, у складі головуючого - судді ОСОБА_1 , секретар судових засідань: ОСОБА_2 , за участю прокурора: ОСОБА_3 , обвинуваченого: ОСОБА_4 та його захисника: ОСОБА_5 , розглянувши у відкритому судовому засіданні, в об'єднаному судовому провадженні, обвинувальний акт по кримінальному провадженню №12025091180000192 та обвинувальний акт по кримінальному провадженню № 1202509118000445, за якими ОСОБА_4 (який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у селі Корнич Коломийського району Івано-Франківської області, зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , громадянин України, українець, з повною середньою освітою, не працює, неодружений, дітей не має, депутатом не являється, на утриманні нікого немає, судимості не має) обвинувачується у вчиненні двох кримінальних правопорушень, передбачених статтею 126-1 Кримінального кодексу України,
а сторонами та іншими учасниками кримінального провадження є: з боку обвинувачення - прокурор: ОСОБА_3 , з боку захисту - обвинувачений: ОСОБА_4 та його захисник ОСОБА_5 , потерпіла: ОСОБА_6 ,
Щодо обвинувачення, яке суд вважає доведеним.
1. ОСОБА_4 в порушення вимог ст. 28 Конституції України та Закону України «Про запобігання та протидії домашньому насильству», безпричинно, умисно, систематично вчиняв психологічне насильство по відношенню до своєї матері ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з якою він спільно проживає, що призвело до психологічних страждань останньої, а також погіршення якості її життя.
Зокрема, постановою Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 20 серпня 2024 року, за розглядом адміністративного протоколу, що складений 02.07.2024 року серії ВАД № 207249 ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 173-2 КУпАП за фактом вчинення психологічного насильства відносно своєї матері ОСОБА_6 та його було піддано адміністративному стягненню. Крім того постановою Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 22 січня 2025 року, за розглядом адміністративного протоколу, що складений 27.12.2024 року серії ВАД № 252631 ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ч.3 ст. 173-2 КУпАП за фактом вчинення психологічного насильства відносно своєї матері ОСОБА_6 та його було піддано адміністративному стягненню.
Однак ОСОБА_4 , на шлях виправлення та перевиховання не став та вчинив умисний злочин проти здоров'я особи за наступних обставин:
Так ОСОБА_4 , 13 березня 2025 року близько 10 години перебуваючи по місцю свого проживання за адресою: АДРЕСА_1 , де проживає разом із потерпілою ОСОБА_6 (мамою, ІНФОРМАЦІЯ_2 ) на побутовому ґрунті розпочав з останньою словесний конфлікт, переслідуючи при цьому прямий умисел на заподіяння їй психологічного насильства, що проявилось у словесних образах нецензурними словами, які принижують честь і гідність потерпілої, залякуванні, чим вчинив систематичне психологічне насильство над потерпілою, що призвело до психологічних страждань і погіршення якості життя, емоційну невпевненість, нездатність захистити себе, що завдало шкоди психічному здоров'ю потерпілої.
Таким чином, ОСОБА_4 вчинив умисні дії, які виразились в домашньому насильстві, тобто умисному систематичному вчиненні психологічного насильства щодо особи з якою виний перебуває у сімейних відносинах, що призводить до психологічних страждань та погіршення якості життя потерпілої особи, тобто вчинив злочин, передбачений ч.1 ст.126-1 КК України.
Суд вважає доведеним вказане формулювання обвинувачення, оскільки його зміст добровільно та свідомо визнав обвинувачений безпосередньо у судовому засіданні. Вказані в обвинуваченні обставини він не оспорював і просив визнати недоцільним дослідження доказів щодо таких обставин, як і його захисник та прокурор через, що суд на підставі частини 2 статті 349 КПК України, попередньо виконавши всі умови для її застосування, визнав недоцільним дослідження доказів щодо вказаних обставин обвинувачення. Кожен учасник кримінального провадження не заперечював проти такого рішення суду, не оспорював і визнав вказані обставини вчинення ОСОБА_4 кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.126-1 КК України, правильно їх розумів та прийняв добровільне рішення про недоцільність дослідження судом цих обставин, і це рішення кожен учасник прийняв після того, як головуючий роз'яснив, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.
Також суд відзначає, що на підставі статті 63 Конституції України та частини 4 статті 349 КПК України суд прийняв відмову обвинуваченого від дачі показів. При цьому суд встановив, що така відмова була добровільною та свідомою, і не була наслідком погроз, примушування чи будь-якого вмовляння.
Суд врахував постанову Верховного Суду від 17.12.2020 року, справа № 426/14810/18, в якій було констатовано порушення положень ст.349 КПК України у зв'язку із непроведенням судом обов'язкового допиту обвинуваченої, яка не відмовлялась від дачі показань. Але у даній справі, обвинувачений відмовився від дачі показів добровільно і його відмова була прийнята судом. До того ж, у постанові Верховного Суду від 25.06.2024 справа №167/871/23 було вказано, що: "допит обвинуваченого здійснюється обов'язково, крім випадку, якщо він відмовився від давання показань. Нормами ст.42 КПК України передбачено, що право давати показання з приводу обвинувачення чи відмовлятися їх давати належить виключно обвинуваченому."; "обвинувачений скористався своїм правом відмовитись від давання показань, що цілком узгоджується з положеннями ст. 349 КПК України". А посилання прокурора на постанову ВС від 17.12.2020, було визнано не релевантним (https://reyestr.court.gov.ua/Review/120029824). І тому суд здійснював судове провадження із застосуванням ч.3 ст.349 та з урахуванням ч.4 ст.349 КПК України, яка дозволяє використання ч.3 ст.349 КПК без допиту обвинуваченого.
Таким чином, суд погоджується із стороною обвинувачення у тому, що обвинувачений ОСОБА_4 в осудному стані, умисно, вчинив кримінальне правопорушення, яке правильно кваліфіковано прокурором за ч.1 ст. 126-1 КК України. І у вчиненні цього правопорушення винен саме він.
2. ОСОБА_4 в порушення вимог ст. 28 Конституції України та Закону України «Про запобігання та протидії домашньому насильству», безпричинно, умисно, систематично вчиняв психологічне насильство по відношенню до своєї матері ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з якою він спільно проживає, що призвело до психологічних страждань останньої, а також погіршення якості її життя.
Зокрема постановою Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 20 серпня 2024 року, за розглядом адміністративного протоколу, що складений 02.07.2024 року серії ВАД № 207249 ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 173-2 КУпАП за фактом вчинення психологічного насильства відносно своєї матері ОСОБА_6 та його було піддано адміністративному стягненню. Крім того, постановою Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 22 січня 2025 року, за розглядом адміністративного протоколу, що складений 27.12.2024 року серії ВАД № 252631 ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ч.3 ст. 173-2 КУпАП за фактом вчинення психологічного насильства відносно своєї матері ОСОБА_6 та його було піддано адміністративному стягненню. А 13 березня 2025 року близько 10 години перебуваючи по місцю свого проживання за адресою: АДРЕСА_1 , де проживає разом із потерпілою ОСОБА_6 (мамою, ІНФОРМАЦІЯ_2 ), як встановлено судом вище, ОСОБА_4 вчинив нетяжкий злочин, передбачений ч.1 ст.126-1 КК України (домашнє насильство) відносно своєї матері.
Однак не зважаючи на вжиті заходи реагування щодо недопущення вчинення насильства у сім'ї ОСОБА_4 , правильних висновків для себе не зробив, на шлях виправлення та перевиховання не став та вчинив новий умисний злочин проти здоров'я особи за наступних обставин:
02 червня 2025 року близько 17 години перебуваючи по місцю свого проживання за адресою: АДРЕСА_1 , де проживає разом із потерпілою ОСОБА_6 (мамою, ІНФОРМАЦІЯ_2 ), на побутовому грунті, вкотре розпочав з останньою словесний конфлікт, переслідуючи при цьому прямий умисел на заподіяння їй психологічного, а тепер вже і фізичного насильства. Зокрема, в ході даного конфлікту ОСОБА_4 ображав ОСОБА_6 нецензурними словами, які принижують честі і гідність потерпілої, залякував, а також наніс кілька ударів рукою в область обличчя та рук матері, заподіявши останній тілесні ушкодження у вигляді синців в ділянках обличчя (в межах лівих орбітальної, величної та щічної ділянок; в межах лівих щічної та підщелепної ділянок, шиї ліворуч; в межах спинки носа, з садном на його фоні), синці в ділянках лівого передпліччя та лівого променево - зап'ясного суглобу, правого передпліччя, які відносяться до легких тілесних ушкоджень, чим вчинив умисне систематичне психологічне та фізичне насильство над потерпілою, що призвело до фізичних та психологічних страждань потерпілої, погіршення якості її життя, втрати позитивних емоційних та призвело до негативних переживань.
Таким чином, ОСОБА_4 вчинив умисні дії, які виразились в домашньому насильстві, тобто умисному систематичному вчиненні фізичного та психологічного насильства щодо особи з якою він перебуває у сімейних відносинах, що призвело до фізичних та психологічних страждань і погіршення якості життя потерпілої особи, тобто вчинив нетяжкий злочин, передбачений частиною 1 статті 126-1 КК України.
Суд вважає доведеним вказане формулювання обвинувачення, оскільки його зміст добровільно та свідомо визнав обвинувачений безпосередньо у судовому засіданні. Вказані в обвинуваченні обставини він не оспорював і просив визнати недоцільним дослідження доказів щодо таких обставин, як і його захисник, потерпіла та прокурор через, що суд на підставі частини 2 статті 349 КПК України, попередньо виконавши всі умови для її застосування, визнав недоцільним дослідження доказів щодо вказаних обставин обвинувачення. Кожен учасник кримінального провадження не заперечював проти такого рішення суду, не оспорював і визнав вказані обставини вчинення ОСОБА_4 кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.126-1 КК України, правильно їх розумів та прийняв добровільне рішення про недоцільність дослідження судом цих обставин, і це рішення кожен учасник прийняв після того, як головуючий роз'яснив, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.
Також суд відзначає, що на підставі статті 63 Конституції України та частини 4 статті 349 КПК України суд прийняв відмову обвинуваченого від дачі показів. При цьому суд встановив, що така відмова була добровільною та свідомою, і не була наслідком погроз, примушування чи будь-якого вмовляння.
Суд врахував постанову Верховного Суду від 17.12.2020 року, справа № 426/14810/18, в якій було констатовано порушення положень ст.349 КПК України у зв'язку із непроведенням судом обов'язкового допиту обвинуваченої, яка не відмовлялась від дачі показань. Але у даній справі, обвинувачений відмовився від дачі показів добровільно і його відмова була прийнята судом. До того ж, у постанові Верховного Суду від 25.06.2024 справа №167/871/23 було вказано, що: "допит обвинуваченого здійснюється обов'язково, крім випадку, якщо він відмовився від давання показань. Нормами ст.42 КПК України передбачено, що право давати показання з приводу обвинувачення чи відмовлятися їх давати належить виключно обвинуваченому."; "обвинувачений скористався своїм правом відмовитись від давання показань, що цілком узгоджується з положеннями ст. 349 КПК України". А посилання прокурора на постанову ВС від 17.12.2020, було визнано не релевантним (https://reyestr.court.gov.ua/Review/120029824). І тому суд здійснював судове провадження із застосуванням ч.3 ст.349 та з урахуванням ч.4 ст.349 КПК України, яка дозволяє використання ч.3 ст.349 КПК без допиту обвинуваченого.
Таким чином, суд погоджується із стороною обвинувачення у тому, що обвинувачений ОСОБА_4 в осудному стані, умисно, вчинив кримінальне правопорушення, яке правильно кваліфіковано прокурором за ч.1 ст. 126-1 КК України. І у вчиненні цього правопорушення винен саме він.
Отже, ОСОБА_4 винний у вчиненні двох кримінальних правопорушень (нетяжких злочинах), передбачених частиною 1 статті 126-1 КК України.
Щодо покарання (позиції учасників).
Позиція прокурора. Просила призначити покарання у вигляді позбавлення волі на строк 2 роки. Свою позицію обгрунтовувала тим, що перший злочин, обвинувачений вчинив у формі психологічного насильства, а другий, який мав більш небезпечну форму - фізичне насильство, обвинувачений вчинив під час розгляду судом обвинувального акту щодо першого злочину. Також він порушив умови запобіжного заходу у виді цілодобового домашнього арешту, через що суд змінив йому такий запобіжний захід на тримання під вартою. Крім цього, вказувала на те, що має місце обставина, яка обтяжує вчинення ним обох злочинів, зокрема їх вчиненя щодо особи похилого вікe (матері).
Позиція обвинуваченого. Просив вибачення за скоєне, визнав, що те, що він вчинив було не правильно, вину визнав у повному обсязі та щиро покаявся.
Позиція захисника. Обвинувачений отримав життєвий урок, тому покарання можливо призначити більш м'яке ніж позбавлення волі, наприклад пробаційний нагляд.
Позиція потерпілої. Подала заяву в якій просила призначити покарання на розсуд суду.
Щодо покарання (оцінка суду).
Обставин, які б виключали кримінальну протиправність діяння ОСОБА_4 або звільняли його від кримінальної відповідальності чи від покарання судом не встановлені, а тому ОСОБА_4 підлягає покаранню за вчинені ним два кримінальні правопорушення за ч.1 ст.126-1 КК України.
Суд погоджується із прокурором у тому, що обставина, яка обтяжує покарання ОСОБА_4 за вчинені ним два злочина та передбачена п.6 ч.1 ст.67 КК України, є вчинення двох злочинів щодо особи похилого віку. Але разом з цим, має місце обставина, яка на підставі п.1 ч.1 ст.66 КК України відноситься до обставин, які пом'якшують його покарання, зокрема: щире каяття обвинуваченого, що знайшло своє підтвердження безпосередньо у залі суду, хоча за даними обвинувального акту прокурор вважала, що така обставина відсутня.
Положеннями статті 50 КК України передбачено, і суд враховує, що: покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого (частина 1); покарання має на меті не тільки кару і виправлення засуджених, а й запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами (частина 2); покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність (частина 3).
Разом з цим суд застосовує і положення статті 65 КК України за якими: суд призначає покарання: 1) у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 КК; 2) відповідно до положень Загальної частини КК; 3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання (частина 1); особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень (частина 2); підстави для призначення більш м'якого покарання, ніж це передбачено відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу за вчинене кримінальне правопорушення, визначаються статтею 69 цього Кодексу (частина 3); більш суворе покарання, ніж передбачене відповідними статтями Особливої частини КК за вчинене кримінальне правопорушення, може бути призначене за сукупністю кримінальних правопорушень.
При цьому застосовуючи вказані норми кримінального права, суд враховує правовий висновок Верховного Суду, щодо правильного їх застосування, викладений ним у постанові від 26.06.2018 року у справі № 570/3743/15-к, в якій зазначається, що покарання має відповідати принципам справедливості, співмірності й індивідуалізації. Для вибору такого покарання суд повинен урахувати ступінь тяжкості кримінального правопорушення, конкретні обставини його вчинення, форму вини, наслідки цього діяння, дані про особу винного, обставини, що впливають на покарання, ставлення винної особи до своїх дій, інші обставини кримінального провадження, які впливають на забезпечення відповідності покарання характеру й тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.
Тож вирішуючи питання про призначення обвинуваченому ОСОБА_4 покарання за вчинені ним кримінальні правопорушення, передбачені ч.1 ст.126-1 КК України, суд виходить з наступного:
- суд враховує, що санкція ч.1 ст.126-1 КК України передбачає покарання у вигляді громадських робіт на строк від 150 до 240 годин або пробаційний нагляд на строк до 5 років, або обмеження волі на той самий строк, або позбавлення волі на строк до двох років;
- суд враховує положення Загальної частини КК України, які є застосовними для призначення покарання ОСОБА_4 та вказані судом вище і вказані нижче;
- суд враховує конкретні обставини, які суд вважав доведеними, за яких ОСОБА_4 вчинив обидва кримінальні правопорушення, які за ступенем тяжкості, в силу положень частини 4 статті 12 КК України, являються нетяжкими злочинами і кваліфікується за ч.1 ст.126-1 КК України;
- суд враховує, що ОСОБА_4 вчинив інкриміновані йому кримінальні правопорушення умисно, тобто з прямим умислом, і наслідком його діяння було посягання на здоров'я потерпілої. Разом з цим, ОСОБА_4 визнав свою вину добровільно;
- суд враховує, що обставиною, яка обтяжує покарання ОСОБА_4 та передбачена п.6 ч.1 ст.67 КК України, є вчинення обох злочинів щодо особи похилого віку;
- але разом з цим суд враховує, що обставиною, яка на підставі п.1 ч.1 ст.66 КК України відноситься до обставин, які пом'якшують його покарання, є щире каяття ОСОБА_4 ;
- ОСОБА_4 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у селі Корнич Коломийського району Івано-Франківської області, зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , громадянин України, українець, з повною середньою освітою, не працює, неодружений, дітей не має, депутатом не являється, на утриманні нікого немає; на обліку у лікаря-нарколога чи лікаря-психіатра - не перебуває; судимостей не має (а.с.191,192,193,194,199,200,203,208,209);
- відповідно до характеристики стосовно ОСОБА_4 , останній неодружений, проживає разом з мамою. Участі у розвитку та житті села не приймає. Офіційно не працює, веде замкнутий образ життя. Вживає алкогольні напої. На критику і зауваження не реагує. У Корницький старостинський округ поступали усні скарги та заяви на ОСОБА_4 про те, що ві веде аморальний спосіб життя. Неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності (а.с.205).
- перший злочин обвинувачений вчинив у формі психологічного домашнього насильства, а другий - у більш суспільно небезпечній формі - психологічне та фізичне насильство (під час якого він завдав кілька ударів по обличчю та рукам своєї матері). При цьому суд відзначає, що він зробив це у той час, як стосовно нього вже існувало судове провадження щодо домашнього насильства і суд призначив судовий розгляд обвинувального акту. Також суд не може залишити поза своєї уваги і те, що обвинувачений під час застосування до нього запобіжного заходу у виді цілодобового домашнього арешту порушив його, і суд змінив запобіжний захід на тримання його під вартою, що тех характеризує особу обвинуваченого;
- за даними досудової доповіді, ризик вчинення повторного кримінального правопорушення, а також ризик небезпеки для суспільства оцінено, як високий. А виконання покарання в громаді можливе лише у винятковому порядку (а.с.35-39).
Таким чином, з урахуванням викладених судом обставин, які він застосовує у їх сукупності, суд вважає, що усі менш суворі види покарання ніж позбавлення волі, які передбачені санкцією статті 126-1 КК України, зокрема громадські роботи, пробаційний нагляд та обмеження волі, з огляду на суть цих покарань, яка вказана у статтях 56, 59-1 та 61 КК України, не зможуть забезпечити виправлення обвинуваченого та запобігти вчиненню як ним, так і іншими сообами нових кримінальних правопорушень, яких ОСОБА_4 вчинив два.
І тому суд вважає, що для досягнення мети покарання, яка передбачена ч.2 ст.50 КК України, ОСОБА_4 слід призначити покарання у виді позбавлення волі, як і просила прокурор, але не у максимальному розмірі, а у мінімальному 1 рік, з урахуванням ч.2 ст.63 КК України.
Щодо запобіжного заходу
Обвинуваченому ОСОБА_4 ухвалою судді Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 20.06.2025 року (а.с. 79-83) обрано запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту на строк 60 днів до 18.08.2025 року, який ухвалою судді вищевказаного суду від 15 серпня 2025 року був замінений на тримання під вартою по 13 жовтня 2025 року (а.с.112-117). В останнє, ухвалою Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 17.11.2025 року продовжено до 15.01.2026 року (а.с.213-217). В судовому засіданні прокурор просила залишити обраний запобіжний захід до набрання вироком законної сили.
Суд вважає, що оскільки суд визнав вину обвинуваченого та призначив йому покарання у виді позбавлення волі, а попередній запобіжний захід у виді цілодобоовго домашнього арешту обвинувачений порушив, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою слід продовжити до набрання вироком законної сили, без визначення застави.
Щодо зарахування у строк відбуття покарання
строку домашнього арешту і тримання під вартою.
Суд відзначає, що обвинувачений перебував під цілодобовим домашнім арештом з 20.06.2025 року по 14 серпня 2025 року та під вартою з 15.08.2025 року по 11.12.2025 року.
У зв'язку із чим, на підставі ч.5 та ч.7 ст.72 КК України, слід зарахувати ОСОБА_4 у строк відбуття покарання у виді позбавлення волі: строк перебування ним під цілодобовим домашнім арештом за період з 20.06.2025 року по 14.08.2025 року, рахуючи 3 дні цілодобового домашнього арешту за 1 день позбавлення волі; строк тримання його під вартою за період з 15.08.2025 по 11.12.2025, рахуючи 1 день тримання його під вартою за 1 день позбавлення волі.
Щодо процесуальних витрат.
Положеннями пункту 3 частини 1 статті 118 КПК України передбачено, що процесуальні витрати складаються з витрат, пов'язаних із залученням експертів. А згідно з частиною 2 статті 124 КПК України, у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта.
І хоча суд ухвалює обвинувальний вирок, в силу положень частини 2 статті 124 КПК України, оскільки сторона обвинувачення зазначила, що витрати на залучення експертів відсутні, підстав для розподілу судових витрат не має.
Щодо речових доказів і документів.
В силу положень частини 9 статті 100 КПК України, питання про долю речових доказів і документів, які були надані суду, вирішується судом під час ухвалення судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження. Такі докази і документи повинні зберігатись до набрання рішенням законної сили. При цьому, частина 9 статті 100 КПК України прямо передбачає, як суду треба вирішити питання про долю конкретних речових доказів і документів.
Однак, в матеріалах справи речові докази відсутні, а тому підстави для вирішення питань щодо їх долі, відсутні. Документи - слід залишити в матеріалах справи.
Інші процесуальні питання.
Підстави, для вирішення судом інших питань, передбачених ст.368 КПК України - відсутні.
Таким чином, на підставі всього вище викладеного та керуючись статтями 1-33,36,37,42,45-52,55,61-62,75-110,113-129,290-293,302,318-371,373-77,381,382,392-395,532 КПК України суд
Визнати ОСОБА_4 винуватим у вчиненні двох кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.126-1 Кримінального кодексу України та призначити покарання у вигляді позбавлення волі на 1 рік.
Початок строку відбування покарання: день прибуття до виправної колонії.
Запобіжний захід у виді тримання ОСОБА_4 під вартою продовжити до набрання цим вироком законної сили, без визначення застави.
Зарахувати ОСОБА_4 у строк відбуття покарання у виді позбавлення волі: строк перебування ним під цілодобовим домашнім арештом за період з 20.06.2025 по 14.08.2025, рахуючи 3 дні цілодобового домашнього арешту за 1 день позбавлення волі; строк тримання його під вартою за період з 15.08.2025 по 11.12.2025, рахуючи 1 день тримання його під вартою за 1 день позбавлення волі.
Документи - залишити в матеріалах кримінального провадження.
Відшкодування процесуальних витрат - не здійснювати.
Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку з урахуванням особливостей, передбачених частиною 1 статтею 394 КПК України, шляхом подання апеляційної скарги до Івано-Франківського апеляційного суду через Коломийський міськрайонний суд Івано-Франківської області протягом тридцяти днів з дня отримання копії вироку.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Копію вироку надіслати всім учасникам судового провадження.
Учасники судового провадження, також, мають право отримати копію вироку в Коломийському міськрайонному суді Івано-Франківської області.
Суддя: ОСОБА_1