Іменем України
26 листопада 2025 року м. Чернігівсправа № 927/567/25
Господарський суд Чернігівської області у складі судді Фесюри М.В., за участі секретаря судового засідання Ткачової А.Ю., розглянувши справу
за позовом: Чернігівської обласної прокуратури,
код ЄДРПОУ 02910114, вул. Князя Чорного, буд. 9, м. Чернігів, 14000,
в інтересах держави в особі
позивача: Міністерство освіти і науки України,
код ЄДРПОУ 38621185, проспект Берестейський, 10, м. Київ, 01135,
до відповідача-1: Регіональне відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях,
код ЄДРПОУ 43173325, проспект Голосіївський, 50, м. Київ, 03039,
до відповідача-2: Товариство з обмеженою відповідальністю “Ремприлад»,
код ЄДРПОУ 14226943, вул. П'ятницька, 39, м. Чернігів, 14000,
до відповідача-3: Національний університет “Чернігівська політехніка»,
код ЄДРПОУ 05460798, вул. Шевченка, 95, м. Чернігів, 14035,
про визнання недійсним договору оренди та зобов'язання повернути нерухоме майно
Представники сторін:
відповідача-1: Руденко Н.В.,
прокурор: Кравченко А.А.
Чернігівською обласною прокуратурою подано позов в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України, в якому просить суд:
- визнати недійсним Договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 01.10.2018 № 114-18 (нова редакція), укладений 30.09.2021 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях, Товариством з обмеженою відповідальністю «Ремприлад» та Національним університетом «Чернігівська політехніка», об'єктом якого є нежитлові приміщення загальною площею 31,5 кв.м (кім. №400, №401) четвертого поверху дев'ятиповерхової адміністративної будівлі, розташованої за адресою: м. Чернігів, вул. П'ятницька, 39, що перебуває на балансі Національного університету «Чернігівська політехніка»;
- зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Ремприлад» повернути Національному університету «Чернігівська політехніка» за актом повернення з оренди орендованого майна - нежитлові приміщення загальною площею 31,5 кв.м (кім. №400, №401) четвертого поверху дев'ятиповерхової адміністративної будівлі, розташованої за адресою: м. Чернігів, вул. П'ятницька, 39, що обліковується на балансі Національного університету «Чернігівська політехніка»;
- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ремприлад» на користь Чернігівської обласної прокуратури судовий збір у сумі 4844,8 грн.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.06.2025 справу №927/567/25 передано на розгляд судді Фесюрі М.В.
Ухвалою від 05.06.2025 суд прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначив на 02.07.2025, 09:00. Відповідачу-1, відповідачу-2 та відповідачу-3 встановив у строк не пізніше 15 календарних днів з дня вручення даної ухвали відповідно до ст. 165 Господарського процесуального кодексу України надати відзив на позовну заяву та докази, які підтверджують викладені у відзивах обставини, надіславши одночасно копії відзиву з доказами учасникам справи; докази такого направлення надати суду до початку судового засідання. Попередив відповідача, що у разі ненадання відзиву у встановлений строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
18.06.2025 від відповідача-1 надійшов письмовий відзив на позовну заяву, в якому Регіональне відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях заперечує проти позовних вимог та просить відмовити у їх задоволенні. Зазначає, що прокурор подав позов з пропуском строку позовної давності. Майно закладів освіти може бути об'єктом оренди. Об'єкт оренди не використовувався за призначенням навчальним закладом понад три роки, а тому може бути використаний при укладенні договору оренди за будь-яким призначенням, що відповідає вимогам ч. 2 ст. 16 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» та п. 29 Порядку від 03.06.2020 № 483. Відсутні підстави для представництва інтересів держави при зверненні прокурора із цим позовом, оскільки він фактично замінює право власника майна в особі Міністерства освіти і науки України на надання правової оцінки даному правочину та, за потреби, подальшого захисту своїх майнових прав.
18.06.2025 від Міністерства освіти і науки України надійшли додаткові пояснення у справі, в яких позивач з огляду на наведені у позові прокурором підстави, покладається на прийняття обґрунтованого та законного рішення суду.
Від відповідача-1 у справі надійшла заява про застосування строку позовної давності від 18.06.2025, у якій просить застосувати строки позовної давності, зазначає , що визнаний недійсним судом правочин є недійсним з моменту вчинення. - 01.10.2018, а не з моменту продовження.
Від Чернігівської обласної прокуратури надійшла відповідь на відзив від 23.06.2025, в якій прокурор заперечує проти доводів відповідача-1, викладених у відзиві, та зазначає, що укладений договір від 30.09.2021 не містить обмежень цільового призначення об'єкта, що порушує вимоги ч.4 ст.80 Закону України «Про освіту», не містить мети використання орендованого майна, пов'язаної із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу. Натомість, основним видом діяльності освітнього закладу (ЄДРПОУ 05460798) за КВЕД є: 85.42 Вища освіта. Тоді як ТОВ «Ремприлад» в Реєстрі суб'єктів освітньої діяльності відсутній, освітню діяльність не здійснює, ліцензії на надання освітніх послуг не має, а його підприємницька (господарська) діяльність не пов'язана із забезпеченням освітнього процесу чи обслуговуванням учасників освітнього процесу. Невикористання певного приміщення навчальним закладом не свідчить про його неприналежність до об'єктів освіти. Надання в оренду таких приміщень, споруд, обладнання, що тимчасово не задіяні, дозволяється лише для їх використання, пов'язаного з освітнім процесом відповідного закладу освіти, за умови, що це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у закладі освіти. Підставою реалізації прокурором представницьких функцій стала усвідомлена пасивна поведінка позивача як органу, який здійснює управління спірним майном, і у разі виявлення порушень законодавства має право звернутись до суду щодо захисту порушених інтересів, однак цього не зробив і не планує робити. Прокурор зазначає, що звернувся за захистом порушеного державного права та інтересу в межах визначеного законом строку позовної давності, передбаченого ст. 257 ЦК України.
У підготовчому засіданні 02.07.2025 суд постановив із занесенням до протоколу судового засідання від 02.07.2025, про продовження строку підготовчого провадження на 30 днів та про оголошення перерви у підготовчому засіданні на 06.08.2025, 09:00.
В підготовчому засіданні 06.08.2025 суд постановив ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті справи на 04.09.2025,11:00.
У підготовчому засіданні 04.09.2025 суд постановив із занесенням до протоколу судового засідання від 04.09.2025, про відкладення судового засідання на 29.09.2025, 11:00.
В судовому засіданні 29.09.2025 при розгляді справи №927/625/25 було виявлено несправність системи відеоконференцзв'язку. У зв'язку з технічними проблемами на сервісі Easycon, було неможливо підключитися до системи відеоконференцзв'язку Easycon, наступне судове засідання призначено на 16.10.2025, 09:00.
У зв'язку з оголошенням 16.10.2025 повітряної тривоги на території Чернігівської області, у тому числі в м. Чернігові, судове засідання по справі 16.10.2025 о 09:00 не проводилось, про що складено Акт щодо оголошення повітряної тривоги від 16.10.2025. Наступне судове засідання призначено на 10.11.2025, 10:00.
Відповідач-2 та відповідач-3 відзиви на позов до суду не надали.
Ухвала суду від 05.06.2025 направлена ТОВ «Ремприлад» на адресу місцезнаходження отримана відповідачем-2 06.06.2025.
Відповідачу-3 ухвала від 05.06.2025 направлена до його електронного кабінету та отримана ним 05.06.2025, що підтверджується довідкою суду.
Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до ч. 4 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.
Оскільки відповідач-2, та відповідач-3 не подали відзив у встановлений судом строк, справа вирішується за наявними у ній матеріалами.
В судовому засіданні 10.11.2025 судом оголошено перерву до 26.11.2025, 12:15.
В судове засідання 26.11.2025 прибули представник відповідача-1 та прокурор.
В судовому засіданні 26.11.2025 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, дослідивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору, суд ВСТАНОВИВ:
01.10.2018 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Чернігівській області (Орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ремприлад» (Орендар) укладено Договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 114-18 (далі - Договір оренди № 114-18 від 01.10.2018, Договір), за умовами якого орендар приймає в строкове платне користування без права приватизації та передачі в суборенду державне нерухоме майно - нежитлові приміщення загальною площею 31,5 м2 (кім. №№ 400, 401) четвертого поверху дев'ятиповерхової адміністративної будівлі по вул. П'ятницька, 39 у м. Чернігові, що обліковується на балансі Чернігівського національного технологічного університету (п.1.1).
Відповідно до п. 1.2. розділу 1 Договору майно передається в оренду для розміщення офісу.
Пунктами 2.1., 2.2. Договору визначено, що Орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, указаний в Договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього Договору та акта приймання-передачі майна, обов'язок складання якого покладається на Орендодавця. Передача майна в оренду не тягне за собою виникнення в Орендаря права власності на це майно. Власником майна залишається держава, а Орендар користується ним протягом строку оренди.
Згідно п. 5.10 Договору у разі припинення або розірвання Договору, Орендар зобов'язаний повернути Балансоутримувачу орендоване майно в належному стані, не гіршому, ніж на момент передачі його в оренду, з урахуванням нормального фізичного зносу та відшкодувати збитки в разі погіршення стану або втрати орендованого майна з вини Орендаря.
Згідно п. 10.1 Договору, його укладено строком на 2 роки 364 дні, що діє з 01.10.2018 до 29.09.2021 включно.
Після закінчення терміну дії договору, питання продовження його на новий термін вирішується у відповідності до вимог чинного законодавства, діючого на момент закінчення договору, за умови обов'язкового погодження з уповноваженим органом управління (п. 10.4 Договору).
Пунктом 10.6. розділу 10 Договору оренди передбачено, що чинність цього Договору припиняється внаслідок:
- закінчення строку, на який його було укладено;
- загибелі орендованого майна;
- достроково за взаємною згодою сторін або за рішенням суду;
- банкрутства та ліквідації юридичної особи орендаря.
У разі припинення або розірвання цього Договору майно протягом трьох робочих днів Орендар повертає Балансоутримувачу (п. 10.9 Договору).
Відповідно до п. 10.10 Договору майно вважається поверненим Балансоутримувачу з моменту підписання акта приймання-передачі обов'язок щодо складання якого покладається на Орендаря.
Актом приймання-передачі від 01.10.2018 Орендодавець передав, а Орендар прийняв в строкове платне користування без права передачі в суборенду та приватизації державне нерухоме майно - нежитлові приміщення загальною площею 31,5 кв.м. (кім. №400, № 401) четвертого поверху 9-ти поверхової адміністративної будівлі по вул. П'ятницька, 39 у м. Чернігові, що обліковується на балансі Чернігівського національного технологічного університету. Акт складено та підписано Орендодавцем та Орендарем, а також погоджено Балансоутримувачем.
10.09.2020 сторонами укладено договір про внесення змін Договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 1.10.2018 №114-18 у зв'язку зі створенням Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях, шляхом злиття Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області, Регіонального відділення Фонду державного майна України по Черкаській області та Регіонального відділення Фонду державного майна України по Чернігівській області відповідно до наказу Фонду державного майна України від 05.08.2019 № 786 «Про реорганізацію регіональних відділень Фонду державного майна України», а також перейменування Чернігівського національного технологічного університету на Національний університет «Чернігівська політехніка».
У договорі про внесення змін від 10.09.2020 орендодавцем зазначено Регіональне відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях, балансоутримувачем за договором - Національний університет «Чернігівська політехніка».
03.10.2019 прийнятий Закон України «Про оренду державного та комунального майна» в новій редакції (157-IX, набув чинності з 27.12.2019), положеннями якого суттєво змінено процедуру передачі в оренду державного та комунального майна, зокрема, передбачено, що укладення та продовження договорів оренди здійснюється за результатами аукціону.
ТОВ «Ремприлал» звернулося до Регіонального відділення Фонду державного майна по Київській, Черкаській та Чернігівській областях з листом №4 від 22.06.2021 про продовження Договору оренди від 01.10.2018 № 114-18 на 2 роки для розміщення офісу. Бізнес-інноваційний центр Національного університету «Чернігівська політехніка» листом від 07.07.2021 №54/01-16 Регіональному відділенню Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях повідомило, що не заперечує проти продовження строку дії договору оренди нерухомого майна №114-18 від 01.10.2018, укладеного з ТОВ «Ремприлад».
Міністерство освіти і науки України у листі №1/11-5629 від 30.07.2021 Регіональному відділенню Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях надало письмовий дозвіл на продовження строку дії договору оренди №114-18 від 01.10.2018.
Наказом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях №13/592 від 06.08.2021, відповідно до ст. 18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» від 03.10.2019 № 157-ІХ, Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 № 483, Примірного договору оренди нерухомого або іншого окремого індивідуально визначеного майна, що належить до державної власності, затвердженого постановою КМУ від 12.08.2020 № 820, враховуючи лист органу управління - Міністерства освіти і науки України, прийнято рішення про задоволення заяви орендаря - ТОВ «Ремприлад» щодо продовження договору оренди від 01.10.2018 №114-18 державного нерухомого майна - нежитлового приміщення загальною площею 31,5 кв.м (кім. №400, 401) четвертого поверху дев'ятиповерхової адмінбудівлі, розташованої за адресою: м. Чернігів, вул. П'ятницька, 39, що обліковується на балансі Національного університету «Чернігівська політехніка», без проведення аукціону на строк 2 роки 364 дні.
30.09.2021, без проведення аукціону, між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях (Орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ремприлад» (Орендарем) та Національним університетом «Чернігівська політехніка» (Балансоутримувач) укладено Договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 01.10.2018 № 114-18 (нова редакція) (далі у тексті - Договір від 30.09.2021).
Згідно з п. 4.1 Договору від 30.09.2021 об'єктом оренди є нежитлові приміщення загальною площею 31,5 кв.м (кім. №411 та частина кім. №408) четвертого поверху дев'ятиповерхової адмінбудівлі, розташованої за адресою: м. Чернігів, вул. П'ятницька, 39, що обліковується на балансі Національного університету «Чернігівська політехніка».
Цільове призначення майна - для розміщення офісу (п. 7 Розділу І Договору від 30.09.2021).
Договір згідно п. 12.1 Розділу І, діє до 28.09.2024 включно.
Згідно з п. 1.2. розділу ІІ Договору від 30.09.2021 майно передається в оренду для використання згідно з п. 7 Умов, яким встановлене цільове призначення майна - для розміщення офісу.
За умовами п. 2.1. розділу ІІ Договору від 30.09.2021 орендар вступає в строкове платне користування майном у день підписання акту приймання-передачі майна. Акт приймання-передачі майна підписаний між сторонами 01.10.2018.
Пунктами 4.1 - 4.3 розділу ІІ Договору від 30.09.2021 передбачено, що у разі припинення договору Орендар зобов'язаний:
-звільнити протягом трьох робочих днів орендоване майно від належних Орендарю речей і повернути його відповідно до акту повернення з оренди орендованого Майна в тому стані, в якому майно перебувало на момент передачі його в оренду, з урахуванням нормального фізичного зносу, а якщо орендарем були виконані невід'ємні поліпшення або проведено капітальний ремонт, - то разом із такими поліпшеннями/капітальним ремонтом (п. 4.1);
-протягом трьох робочих днів з моменту припинення цього договору Балансоутримувач зобов'язаний оглянути майно і зафіксувати його поточний стан, а також стан розрахунків за цим договором і за договором про відшкодування витрат Балансоутримувача на утримання орендованого Майна та надання комунальних послуг Орендарю в акті повернення з оренди орендованого майна. Орендар зобов'язаний підписати три примірника акта повернення з оренди орендованого майна не пізніше ніж протягом наступного робочого дня з моменту їх отримання і одночасно повернути Балансоутримувачу два примірники підписаних актів разом із ключами від об'єкта оренди. Звільнити майно одночасно із поверненням підписаних орендарем актів (п. 4.2);
-майно вважається повернутим з оренди з моменту підписання Балансоутримувачем та Орендарем акту повернення з оренди орендованого майна (п. 4.3).
Виходячи зі змісту Статуту (пункти 1.1., 1.2., 2.1., 9.1., 9.2., 9.4. ) Національний університет Чернігівська політехніка є закладом вищої освіти, заснованим на державній формі власності та належить до сфери управління Міністерства освіти і науки України (далі Міністерство, МОН).
Матеріально-технічну базу Університету становлять будівлі, споруди, земля, комунікації, обладнання, транспортні засоби, гуртожитки, інші матеріальні цінності. Майно закріплюється за Університетом на праві господарського відання і не може бути предметом застави, а також не підлягає вилученню, відчуженню, приватизації, або використанню не за призначенням, передачі в власність юридичним, фізичним особам, без згоди Міністерства освіти і науки України та Конференції трудового колективу Університету, крім випадків передбачених законодавством.
Таким чином, нежитлове приміщення загальною площею 27,5 кв.м (кім. №400,401) четвертого поверху дев'ятиповерхової адмінбудівлі, розташованої за адресою: м. Чернігів, вул. П'ятницька, 39, яке є об'єктом спірного Договору від 30.09.2021, є власністю держави в особі Міністерства освіти і науки України та передане закладу освіти на праві господарського відання з метою здійснення освітньої діяльності.
Суд установив, між сторонами існують правовідносини з оренди нерухомого майна державної власності, що врегульовані положеннями §5 глави 30 Господарського кодексу України (далі ГК України), §1, §4 глави 58 ЦК України, Законом України Про оренду державного та комунального майна, а також Порядком передачі в оренду державного та комунального майна (затверджений постановою КМУ від 03.06.2020 № 483, зі змінами).
Основним видом економічної діяльності ТОВ «Ремприлад» згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, є: є: 33.12 Ремонт і технічне обслуговування машин і устаткування промислового призначення, їх установлення та монтаж (33.20); допоміжними: діяльність у сфері інжинірингу, геології та геодезії, надання послуг технічного консультування в цих сферах (71.12), ремонт і технічне обслуговування електронного й оптичного устатковання (33.13), електричного устаткування (33.14), інших машин і устаткування (33.19); електромонтажі роботи (43.21), монтаж водопровідних мереж, систем опалення та кондиціонування (43.22); діяльність посередників, що спеціалізуються в торгівлі іншими товарами (46.18).
Мотивуючи звернення до суду з цим позовом, прокурор зазначив, що спірне приміщення використовується відповідачем-2 не за цільовим призначенням, що суперечить імперативним приписам частини 4 статті 80 Закону України Про освіту від 05.09.2017 № 2145-VIII, оскільки об'єкт оренди, що на праві господарського відання знаходиться на балансі НУ Чернігівська політехніка (закладу вищої освіти заснованого на державній формі власності, що фінансується за рахунок бюджетних коштів, пункти 1.1., 1.3., 9.1., 9.2., 9.5. Статуту), використовується для провадження господарської діяльності, що не пов'язана з освітньою діяльністю цього закладу, без мети надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, зокрема: забезпечення освітнього процесу або обслуговування учасників освітнього процесу.
За доводами прокурора, існують підстави для визнання Договору від 30.09.2021 недійсним, згідно зі статтями 203, 215 ЦК України, як наслідок, об'єкт оренди підлягає звільненню відповідачем-2 та поверненню балансоутримувачу в порядку реституції.
Щодо підстав представництва інтересів держави прокурором в особі Міністерства освіти і науки України.
Статтею 1 Закону України «Про прокуратуру» встановлено, що прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку передбаченому цим Законом здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема загальних інтересів суспільства та держави.
Відповідно до частин 3, 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України (далі в тексті - ГПК України) в визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою в справу, провадження в якій відкрите за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
Відповідно до частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом 4 цієї частини.
Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушенню інтересів держави.
Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.
За частинами 4, 7 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень. У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов'язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Частина 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб'єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.
Наведені правові висновки узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду в постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.
Прокурор вважає, що інтереси держави в даній справі полягають у недопущенні незаконного, нецільового використання приміщення закладу освіти, загрозі збереження його матеріально-технічної бази, а також забезпечення належних умов для навчання, фізичного, психічного, соціального, духовного та інтелектуального розвитку здобувачів освіти; порушення вимог законодавства під час передачі в оренду майна освітнього закладу має наслідком порушення інтересів держави в сфері освіти.
Відповідно до п. 1 Положення про Міністерство освіти і науки України (затверджене постановою КМУ від 16.10.2014 № 630, далі - Положення) МОН є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику в сферах освіти і науки, наукової, науково-технічної діяльності, інноваційної діяльності в зазначених сферах, трансферу (передачі) технологій, а також забезпечує формування та реалізацію державної політики в сфері здійснення державного нагляду (контролю) за діяльністю закладів освіти, підприємств, установ та організацій, які надають послуги в сфері освіти або провадять іншу діяльність, пов'язану з наданням таких послуг, незалежно від їх підпорядкування і форми власності.
МОН відповідно до покладених на нього завдань здійснює управління об'єктами державної власності, що належать до сфери його управління (підпункт 89 п. 4 Положення).
Згідно з пунктами 2.1., 2.2., 9.2. Статуту НУ Чернігівська політехніка, МОН реалізує права та обов'язки уповноваженого Кабінетом Міністрів України органу стосовно Університету як центральний орган виконавчої влади в сфері освіти і науки, в підпорядкуванні та в сфері управління якого перебуває Університет; у тому числі здійснює контроль за фінансово-господарською діяльністю Університету.
Отже, МОН є компетентним державним органом - суб'єктом управління спірним нежитловим приміщенням державного вищого навчального закладу.
Чернігівська обласна прокуратура зверталася до Міністерства освіти і науки України з листом від 18.03.2025 № 24-287вих-25 щодо порушення вимог ч. 4 ст. 80 Закону України «Про освіту» під час передачі в оренду нерухомого майна НУ «Чернігівська політехніка» та просила надати інформацію про обставини передачі спірного нерухомого майна в оренду, а також вжиті (чи заплановані) заходи до визнання договору оренди недійсним.
Згідно відповіді від 21.04.2025 №1/7880-25 Міністерство освіти і науки України повідомило, що не є стороною укладених договорів між балансоутримувачем, Регіональним відділенням Фонду державного майна України та орендарями, а як орган управління, при зверненні балансоутримувача щодо надання погодження на укладення, продовження та внесення змін до договорів оренди, розглядає питання на Комісії з майнових питань підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління Міністерства та надає пропозиції щодо погодження або відмови на укладення, продовження та внесення змін до договорів оренди, повідомляє балансоутримувача про прийняте рішення.
Підставою реалізації прокурором представницьких функцій стала усвідомлена пасивна поведінка позивача як органу, що здійснює управління державним майном, який самостійно належних заходів на усунення виявлених порушень не вчинив та не мав такого наміру на майбутнє.
У порядку частини 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор листом 16.05.2025 №24-521вих-25 повідомив позивача про намір подати позов в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України про визнання недійсним спірного договору та про зобов'язання звільнити орендоване приміщення.
За висновком суду, прокурором належним чином обґрунтовані підстави представництва інтересів держави в спірних правовідносинах в особі позивача.
Щодо вимог про визнання недійсним договору.
За частиною 1 статті 203 Цивільного кодексу України (далі в тексті - ЦК України) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, установлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частини 1, 4).
У розумінні наведених положень законодавства оспорювати правочин у суді може одна із сторін правочину або інша заінтересована особа. За відсутності визначення поняття "заінтересована особа" такою особою є кожен, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі.
Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме сторони мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала в певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.
Особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Законодавець установлює, що наявність підстав для визнання правочину недійсним має визначатися судом на момент його вчинення. Для такого визнання, з огляду на приписи статті 5 ЦК України, суд має застосувати акт цивільного законодавства, чинний на момент укладення договору (такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17, від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17).
Правовідносини, що виникають у процесі реалізації конституційного права людини на освіту, права та обов'язки фізичних і юридичних осіб, які беруть участь у реалізації цього права, а також компетенція державних органів та органів місцевого самоврядування в сфері освіти на час укладення Договору від 01.10.2018 № 114-18 (у новій редакції), тобто станом на 30.09.2021, були врегульовані положеннями Закону України «Про освіту» від 05.09.2017 № 2145-VIII.
Відповідно до частини 1 статті 80 Закону України «Про освіту» від 05.09.2017 № 2145-VIII (в редакції, чинній на момент укладення Договору від 30.09.2021) до майна закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти належать, зокрема, нерухоме та рухоме майно, включаючи будівлі, споруди, земельні ділянки, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло тощо. Майно закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти належить їм на правах, визначених законодавством.
Частиною 4 статті 80 Закону України від 05.09.2017 № 2145-VIII (в редакції, чинній на момент укладення Договору від 30.09.2021) передбачено, що об'єкти та майно державних і комунальних закладів освіти не підлягають приватизації чи використанню для провадження видів діяльності, не передбачених спеціальними законами, крім надання в оренду з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов'язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу, з урахуванням визначення уповноваженим органом управління можливості користування державним або комунальним нерухомим майном відповідно до законодавства.
Підпунктом 2 п. 8 Переліку платних послуг, які можуть надаватися закладами освіти, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної та комунальної форми власності (затверджених постановою КМУ від 27.08.2010 № 796, в редакції, чинній на момент укладення Договору від 30.09.2021) визначено, що навчальні заклади мають право надавати інші послуги. Зокрема, надання в оренду будівель, споруд, окремих тимчасово вільних приміщень і площ, іншого рухомого та нерухомого майна або обладнання, що тимчасово не використовується в освітній, навчально-виховній, навчально-виробничій, науковій діяльності, в разі, коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у закладі (установі) освіти.
Таким чином, положення Закону України «Про освіту» від 05.09.2017 № 2145-VIII (у редакції, чинній станом на 30.09.2021) містять імперативні приписи щодо заборони використання майна державних та комунальних закладів освіти не за освітнім призначенням.
Надання в оренду майна закладів освіти, як виняток, передбачалося лише з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов'язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу. Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 13.11.2024 у справі № 927/1424/23, від 17.09.2024 у справі № 927/55/23, від 23.07.2024 у справі № 912/673/23, від 14.02.2024 у справі № 910/14998/22, від 01.04.2025 у справі № 927/1687/23.
Верховний Суд звертав увагу, що саме по собі невикористання навчальним закладом своїх приміщень не надає права передачі таких приміщень в оренду з іншою метою, ніж надання послуг, пов'язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу, а недостатнє фінансування державного чи комунального навчального закладу також не є підставою для використання об'єктів освіти для цілей, не пов'язаних з освітньою діяльністю. Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 13.11.2024 у справі № 927/1424/23, від 04.06.2024 у справі № 927/1125/23.
Закон України «Про освіту» (в редакції, чинній станом на 30.09.2021) не містить переліку послуг, які можуть надаватися в орендованих приміщеннях закладів освіти, проте, враховуючи загальну спрямованість положень цього Закону, такі послуги повинні мати пов'язаність з навчально-виховним процесом чи його учасниками. Отже, питання про те, чи пов'язані послуги, які надаються в орендованих приміщеннях, з обслуговуванням учасників освітнього процесу, суди мають вирішувати, виходячи із конкретних обставин справи та з урахуванням того, чи не погіршує надання в оренду майна закладів освіти соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі. Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 13.11.2024 у справі № 927/1424/23, від 17.09.2024 у справі № 927/55/23, від 22.05.2024 у справі № 906/1105/22.
Як звертав увагу Верховний Суд у постанові від 16.04.2024 у справі № 922/3883/23, саме в договорі оренди має бути визначено мету використання майна освітнього призначення.
В цій справі судом установлено, що нежитлове приміщення (офіс в адміністративній будівлі), що належать до майна закладів освіти, передане орендарю в користування не з метою надання послуг, що не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов'язаних із забезпеченням освітнього процесу та обслуговуванням його учасників, а з метою використання майна освітнього закладу - для розміщення офісу та не містить обмежень цільового використання об'єкту, що за висновком суду, є порушенням імперативних приписів частини 4 статті 80 Закону України «Про освіту». Крім того, підприємницька діяльність ТОВ «Ремприлад» не пов'язана із забезпеченням освітнього процесу чи обслуговуванням учасників освітнього процесу.
Відповідачем-2 не надано доказів у підтвердження того, що спірне приміщення використовується ним виключно з метою надання послуг, пов'язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу.
Щодо вимоги про повернення орендованого майна балансоутримувачу.
Відповідно до частини 1 статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні в натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає в користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
У пунктах 66, 67, 69 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 923/196/20 викладені такі висновки: за змістом абзацу 1 частини 1 статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює для сторін тих прав та обов'язків, які зумовлені його вчиненням, а породжує лише передбачені законом наслідки, пов'язані з його недійсністю. Одним із таких наслідків є реституція. Вона спрямована на відновлення status quo у фактичному та правовому становищі сторін, яке існувало до вчинення недійсного правочину, шляхом нівелювання юридичного значення будь-яких дій, які сторони вчинили на виконання цього правочину. Тому кожна сторона зобов'язана повернути іншій в натурі все, що вона одержала на виконання недійсного правочину (абзац 2 частини 1 статті 216 ЦК України).
За недійсності правочину взаємне повернення сторонами одержаного за ним (двостороння реституція) є юридичним обов'язком, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину. Таке поновлення сторін у попередньому становищі може застосовуватися лише тоді, коли майно, передане за відповідним правочином, залишається в його сторони. У разі неможливості здійснити реституцію в натурі, зокрема тоді, коли одержане полягає в користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, сторони зобов'язані відшкодувати вартість того, що одержали, за цінами, які існують на момент відшкодування (абзац 2 частини 1 статті 216 ЦК України).
Отже, ЦК України визначає такі загальні юридичні наслідки недійсності правочину: (1) основний - двостороння реституція - повернення сторін недійсного правочину до попереднього стану, тобто становища, яке існувало до його вчинення (абзац 2 частини 1 статті 216 ЦК України); (2) додатковий - відшкодування збитків і моральної шкоди винною стороною на користь другої сторони недійсного правочину та третьої особи, якщо їх завдано в зв'язку із вчиненням такого правочину (частина 2 статті 216 цього Кодексу).
Наслідком недійсності договору є проведення реституції між сторонами недійсного правочину (схожий за змістом висновок наведений Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 11.10.2023 у справі № 756/8056/19).
Вимога про застосування наслідків реституції в вигляді повернення сторін правочину в попередній стан, що існував до укладення оскаржуваного договору, зокрема, зобов'язання орендаря повернути балансоутримувачу за актом повернення з оренди спірне нерухоме майно, має похідний характер, та з огляду на доведеність існування підстав для визнання оскаржуваного правочину недійсним, відповідач-2 не має правомірних підстав для користування цим приміщенням, а тому повинен його повернути з орендного користування.
Щодо застосування наслідків спливу позовної давності.
Відповідач-1 просив застосувати наслідки спливу позовної давності щодо вимог про визнання недійсним договору оренди від 01.10.2018 № 114-18 нерухомого майна, що належить до державної власності та відмовити в задоволенні позову в повному обсязі, оскільки вважає, що початок перебігу позовної давності до заявлених вимог необхідно обліковувати саме з моменту виникнення спірних правовідносин сторін, а саме з дня укладення відповідачем-1 тавідповідачем-2 договору оренди № 114-18, тобто з 01.10.2018.
За загальним правилом перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1 статті 261 ЦК України).
Відповідно до частин 3, 4 статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони в спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною в спорі, є підставою для відмови в позові.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи, тобто суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. В разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною в справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об'єктивні (сам факт порушення права), так і суб'єктивні (особа довідалася або повинна була довідатися про це порушення) чинники. Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами "довідалася" та "могла довідатися" в статті 261 ЦК України дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 ГПК України, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.
Такі правові висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц, від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16, від 29.06.2021 у справі № 904/3405/19, а також у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.11.2021 у справі № 910/248/20.
При цьому в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 907/50/16 зазначено, що можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16 зазначала про те, що: "якщо в передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції в спірних правовідносинах, позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції в спірних правовідносинах (близький за змістом висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 12.04.2017 у справі № 6-1852цс16 і Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц та в справі № 469/1203/15-ц). Однак застосування положень про позовну давність та відмова в позові з цієї підстави здійснюється в разі, коли суд попередньо встановив наявність порушеного права, на захист якого поданий позов, та обґрунтованість і доведеність позовних вимог".
У постанові від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19 Велика Палата Верховного Суду констатувала таке: "у разі якщо держава вступає в цивільні (господарські) правовідносини, вона має цивільну правоздатність на рівні з іншими учасниками цивільних правовідносин. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, зокрема, в цивільних (господарських) відносинах розглядається як поведінка держави в цих відносинах. Тому в відносинах, в які вступає держава (зокрема, цивільних, господарських), органи, через які діє держава, не мають власних прав і обов'язків, але наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу в відповідних відносинах (пункти 6.21., 6.22. постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11, пункти 4.19., 4.20. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2019 у справі № 915/478/18).
Крім того, Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що і в судовому процесі, зокрема в цивільному, держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями в спірних правовідносинах (п. 35 постанови від 27.02.2019, справа № 761/3884/18). Такий же висновок справедливий щодо господарського процесу.
Отже, під час розгляду спору в суді фактичною стороною в справі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною в справі певний орган.
Законодавство передбачає два випадки представництва прокурором у суді законних інтересів держави в разі їх порушення або загрози порушення: захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; відсутній орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту інтересів держави.
Водночас в обох цих випадках прокурор здійснює представництво держави, яка і є фактичною стороною в справі.
Прокурор пред'явив вимоги про визнання недійсним договору оренди та повернення майна, подавши позов в інтересах МОН України, тобто фактичним позивачем у цій справі є держава.
Для застосування позовної давності за заявою сторони в спорі суд має дослідити питання її перебігу окремо за кожною звернутою до цієї сторони позовною вимогою, і залежно від установленого дійти висновку про те чи спливла позовна давність до відповідних вимог. Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача в спорі, який заявляє про застосування позовної давності.
Основною позовною вимогою прокурора в цій справі є визнання недійсним договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 01.10.2018 № 114-18 (у новій редакції), що укладений 30.09.2021 між РВ ФДМ України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях, ТОВ «Ремприлад» та НУ Чернігівська політехніка (тобто в трьохсторонньому порядку). Звільнення орендованого приміщення та його повернення орендарем з користування за актом приймання передачі балансоутримувачу похідна вимога.
За висновком Верховного Суду в постанові від 01.04.2025 у справі № 927/1687/23, обставини якої подібні даній (п. 5.38.): об'єктивно перебіг позовної давності за вимогою заінтересованої особи (уповноваженого державного органу) про визнання недійсним оспорюваного договору оренди, не може розпочинатися раніше, ніж з дня укладення договору, оскільки очевидним є те, що до моменту укладення договір є таким, що ще не відбувся, а тому й право позивача до вказаного моменту не може вважатися порушеним, у розумінні частини 1 статті 261 ЦК України. Подібні висновки також викладені в постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 16.02.2024 у справі № 917/1173/22.
Як підтверджено матеріалами справи, МОН було обізнане з фактом укладення договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 01.10.2018 №114-18 (у новій редакції), між відповідачами 1,2,3, оскільки попередньо надавало дозвіл на продовження терміну дії цього Договору у листі від 30.07.2021 №1/11-5629, в тому числі й його істотних умов, зокрема, цільового використання).
З урахуванням наведеного, за висновком суду, перебіг строків позовної давності відносно заявленої вимоги про визнання недійсним цього правочину, слід обраховувати з моменту його укладення відповідачами 1, 2 та 3, тобто з 30.09.2021, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду в постанові від 01.04.2025 у справі № 927/1687/23 (обставини якої подібні даній).
Натомість, як вірно звертає увагу прокурор, виходячи з п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Наведене узгоджується зі змістом п. 7 Прикінцевих положень ГК України.
Відповідно до постанови КМУ «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2» № 211 від 11.03.2020 (зі змінами та доповненнями), а також постановою КМУ «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (зі змінами та доповненнями) № 1236 від 09.12.2020, в Україні встановлений карантин з 12.03.2020.
Постановою КМУ № 651 від 27.06.2023, на всій території України відмінений карантин з 24 год. 00 хв. 30.06.2023, установлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
За Законом України «Про затвердження Указу Президента України Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 на усій території України введений воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022, який неодноразово був продовжений та, який триває і на момент ухвалення судового рішення в справі.
У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України Верховна Рада України доповнила розділ Прикінцеві та перехідні положення ЦК України п. 19, за яким, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257 - 259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.
Законом України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини» п. 19 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України викладений в наступній редакції: У період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України Про введення воєнного стану в Україні від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України Про затвердження Указу Президента України Про введення воєнного стану в Україні від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.
Закон України №4434-ІХ від 14.05.2025 «Про внесення зміни до розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності», який набув чинності 04.09.2025, виключив норму з Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України (ЦКУ), яка зупиняла перебіг позовної давності на період дії воєнного стану.
Виходячи з наведених вище норм закону, загальний строк позовної давності продовжений на час дії карантину (в період з 12.03.2020 по 30.06.2023) та відповідно продовжений, а потім зупинений, на строк дії правового режиму воєнного стану (починаючи з 24.02.2022 до 03.09.2025). Відтак, прокурор звернувся за захистом порушеного державного інтересу в межах визначеного законом строку позовної давності, передбаченого статтею 257 ЦК України.
Наведене узгоджується зі сталою правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 21.06.2023 у справі № 727/4133/22, від 28.03.2024 у справі № 903/877/20, від 01.02.2024 у справі № 916/411/23 та інші.
Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь установленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.
З урахуванням установлених обставин та наведених вище висновків, позов прокурора підлягає задоволенню у повному обсязі.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 р. у справі Проніна проти України, в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах Трофимчук проти України, Серявін та інші проти України обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів та доводів сторін була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків суду не спростовує.
За наведених у їх сукупності обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.
Щодо розподілу судових витрат.
При ухваленні рішення в справі, суд у тому числі вирішує питання щодо розподілу судових витрат між сторонами, до яких зокрема належить судовий збір.
За частиною 1 статті 129 ГПК України судовий збір покладається в спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. З огляду на зміст наведеної норми, судовий збір сплачений прокуратурою за розгляд даного спору в сумі 4844,80 грн покладений на відповідачів 1, 2 та 3, у рівних частинах по 1614,93 грн.
Керуючись статтями 76 - 79, 91, 123, 129, 202, 233, 236, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
1. Позов задовольнити.
2. Визнати недійсним Договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 01.10.2018 № 114-18 (нова редакція), укладений 30.09.2021 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях, Товариством з обмеженою відповідальністю «Ремприлад» та Національним університетом «Чернігівська політехніка», об'єктом якого є нежитлові приміщення загальною площею 31,5 кв.м (кім. №400, №401) четвертого поверху дев'ятиповерхової адміністративної будівлі, розташованої за адресою: м. Чернігів, вул. П'ятницька, 39, що перебуває на балансі Національного університету «Чернігівська політехніка».
3. Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Ремприлад» (код ЄДРПОУ 14226943, вул. П'ятницька, 39, м. Чернігів, 14000) повернути Національному університету «Чернігівська політехніка» (код ЄДРПОУ 05460798, вул. Шевченка, 95, м. Чернігів, 14035) за актом повернення з оренди орендованого майна - нежитлові приміщення загальною площею 31,5 кв.м (кім. №400, №401) четвертого поверху дев'ятиповерхової адміністративної будівлі, розташованої за адресою: м. Чернігів, вул. П'ятницька, 39, що обліковується на балансі Національного університету «Чернігівська політехніка».
4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ремприлад» (код ЄДРПОУ 14226943, вул. П'ятницька, 39, м. Чернігів, 14000) на користь Чернігівської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 02910114, вул. Князя Чорного, буд. 9, м. Чернігів, 14000) судовий збір у сумі 1614,93 грн.
5. Стягнути з Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях (код ЄДРПОУ 43173325, проспект Голосіївський, 50, м. Київ, 03039) на користь Чернігівської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 02910114, вул. Князя Чорного, буд. 9, м. Чернігів, 14000) судовий збір у сумі 1614,93 грн.
6. Стягнути з Національного університету “Чернігівська політехніка» (код ЄДРПОУ 05460798, вул. Шевченка, 95, м. Чернігів, 14035) на користь Чернігівської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 02910114, вул. Князя Чорного, буд. 9, м. Чернігів, 14000) судовий збір у сумі 1614,93 грн.
Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили у строк та в порядку, встановленому ст.241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду в строк та в порядку, встановлені ст.256, ст. 257 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено 12.12.2025 - у перший робочий день після виходу судді з лікарняного.
Суддя М.В. Фесюра
Вебадреса Єдиного державного реєстру судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/