12 грудня 2025 року м. ЧернівціСправа № 926/2853-б/24 (926/2943/25)
Господарський суд Чернівецької області у складі судді Дутки В.В., при секретарі судового засідання Кушлак Л.Л., розглянувши матеріали справи
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю ТОВ “Роско Груп», м.Чернівці
до сільськогосподарської виробничої фірми “АГРОСОЮЗ», с. Поділля Миколаївської обл.
про стягнення заборгованості в сумі 2 660 443,87 грн
в межах справи
за заявою товариства з обмеженою відповідальністю “Компанія “Ніко-Тайс», м. Київ
до товариства з обмеженою відповідальністю “Роско Груп», м. Чернівці
про банкрутство
представники сторін - не з'явилися
У провадженні Господарського суду Чернівецької області перебуває справа №926/2853-б/24 про банкрутство ТОВ “Роско Груп». Постановою від 07.05.2025 припинено процедуру розпорядження майном, визнано ТОВ “Роско Груп» банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру. Ліквідатором призначено арбітражного керуючого Кочин Н.В.
03.09.2025 через систему “Електронний суд» надійшла позовна заява ТОВ “Роско Груп» в особі ліквідатора Кочин Н.В. про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 2 660 443,87 грн (повернення вартості майна банкрута).
Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 08.09.2025 прийнято позовну заяву до розгляду у межах справи 926/2853-б/24 та відкрито провадження у справі № 926/2853-б/24 (926/2943/25). Справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження.
30.10.2025 до суду надійшов відзив на позов, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позову з підстав відсутності заборгованості.
11.11.2025 позивач подав відповідь на відзив, де звертає увагу на те, що безпідставною та оманливою є твердження Відповідача про те, що нібито мало місце як існування відповідних правовідносин між сторонами, та що відповідні послуги реально, повно та фактично було надано, та їх надання підтверджено не лише власними, внутрішніми та самостійно сформованими витягами, реєстрами, вибірково завантаженими із системи податкового звітування «коригуваннями до податкових накладних», скріншотами, витягами, незрозумілими роздруківками, а належним та допустимими доказами із врахуванням норм та положень статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» - котрих не існує. Позивач наголошує на тому, що Відповідач посилаючись на нібито належний на його думку доказ як «акт звірки взаємних розрахунків» не надав жодних повноважень та/або наявність компетенції на його підписання зі сторони як «економіста Боцмана С.В.» та «бухгалтером Райбак Л.Д.». Враховуючи відсутність доказів укладання між сторонами цивільно правового договору у встановленому законом порядку, вартість отриманого, проте не оплаченого товару, в сумі 2 660 443,87 гривень , у розумінні статті 1212 Цивільного кодексу України, вважаються такими, що безпідставно утримується Відповідачем без здійснення його оплати у повному обсязі.
17.11.2025 відповідач подав заперечення на відповідь на відзив, де зазначив, що Позивач сам собі протирічить, так як вказує в позові на тривалі господарські взаємовідносини між Позивачем та Відповідачем з постачання з боку Позивача засобів захисту рослин (ЗЗР) Відповідачу, який на підставі рахунків Позивача або підписаних сторонами актів звірки, здійснював оплати Позивачу саме за отримані засоби захисту рослин (ЗЗР), а також здійснював часткове повернення Позивачу товару з відповідним коригуванням податкової звітності. Викладені в позові висновки про наявність заборгованості Відповідача в розмірі 2 660 443,87 грн. спростовуються відомостями, викладеними в підписаному сторонами Акті звірки взаємних розрахунків за період з 01.01.2019 по 02.08.2019 між ТОВ «РОСКО ГРУП» та СВФ «АГРОСОЮЗ». Інформація, наведена в Акті звірки про зазначене повернення Відповідачем товару 2 808 751,40 грн. та відсутність заборгованості Відповідача перед ТОВ «РОСКО ГРУП» в розмірі 2 660 443,87 грн. підтверджується податковими накладними, розрахунки коригування до податкових накладних та податковою декларацією Відповідача з ПДВ за березень 2019 року разом з квитанціями про їх реєстрацію.
У судове засідання 11.12.2025 представники сторін не з'явилися.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
Як вбачається з матеріалів позовної заяви, під час виконання обов'язків ліквідатора по справі про банкрутство ТОВ «РОСКО ГРУП» стало відомо, що розмір дебіторської та кредиторської заборгованостей Товариства збільшився протягом останніх років.
Товариство направляло отримані від реалізації товарів та наявні кошти на безпідставне перерахування на користь різного роду Одержувачів, при цьому не розраховувалось зі своїми постачальниками, а також не здійснювало виконання існуючих грошових зобов'язань.
Так, на сьогодні за результатами вжитих арбітражним керуючим заходів в межах справи №926/2853-б/24 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «РОСКО ГРУП» отримано інформацію від податкових органів щодо господарської діяльності ТОВ «РОСКО ГРУП» за період 2017-2020 років.
Виходячи із аналізу отриманої та наявної інформації щодо активів Боржника та розпорядженням ними останнім до порушення справи про банкрутство, а також відповідно до податкових накладних та документів здійснення відвантаження товару встановлено, що сільськогосподарською виробничою фірмою “АГРОСОЮЗ» було отримано від ТОВ «РОСКО ГРУП» товарно-матеріальні цінності (товар) та/або послуги в період з 26.02.2019 по 29.07.2019 на загальну суму 13 596 572,84 грн.
Згідно банківських виписок відповідачем здійснено оплату вартості отриманого товару на суму 10 936 128,97 грн у період з 05.02.2019 по 01.10.2019.
Таким чином заборгованість СВФ «АГРОСОЮЗ» перед ТОВ «РОСКО ГРУП» за поставлений та отриманий товар становить 2 660 443,87 грн.
У зв'язку із проведенням ліквідаційної процедури у справі №926/2853-б/24 про банкрутство товариства з обмеженою відповідальністю «РОСКО ГРУП» та у відповідності до норм/положень Кодексу України з процедур банкрутства, ліквідатором Позивача було направлено на адресу Відповідача вимогу вих. №606/25 від 30 липня 2025 року про повернення майна (погашення дебіторської заборгованості).
Однак, вимога позивача залишена без задоволення.
Будь-які правовідносини між ТОВ «РОСКО ГРУП» та СВФ «АГРОСОЮЗ», в тому числі на підставі укладених господарських договорів, актів, тощо відсутні.
У зв'язку з наданням послуг, на виконання норм Податкового кодексу України, ТОВ «РОСКО ГРУП» виписано податкові накладні, а СВФ «АГРОСОЮЗ» погоджено їх та зареєстровано.
За наслідком здійснення вищезазначеної господарської операції та відображення її у первинних документах, а також реєстрації податкової накладної в ЄРПН, СВФ «АГРОСОЮЗ» подано до контролюючого органу декларацію з податку на додану вартість та відображено податкове зобов'язання за вказаною господарською операцією.
Суми податку на додану вартість по вищевказаних податкових накладних СВФ «АГРОСОЮЗ» включено до складу податкового кредиту податкових декларацій з ПДВ.
Факт постачання товару та/або надання послуг підтверджується даними з Єдиного реєстру податкових накладних.
Таким чином, враховуючи відсутність доказів укладання між сторонами цивільно правового договору у встановленому законом порядку, вартість отриманого, проте не оплаченого товару, в сумі 2 660 443,87 гривень, у розумінні статті 1212 Цивільного кодексу України, вважаються такими, що безпідставно утримується Відповідачем без здійснення його оплати у повному обсязі.
Таким чином, як станом на 01 жовтня 2019 року, так і на сьогодні заборгованість СВФ «АГРОСОЮЗ» перед ТОВ «РОСКО ГРУП» за поставлений та отриманий товар становить 2 660 443,87 грн.
Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Предметом позову у справі є вимоги ТОВ «РОСКО ГРУП» про стягнення з СВФ «АГРОСОЮЗ» заборгованості у сумі 2 660 443,87 грн (повернення вартості майна) у порядку ст. 1212 Цивільного кодексу України.
Загальні підстави для виникнення зобов'язань у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.
Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Згідно з частиною другою статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Статтями 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Частиною першою статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статті 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Відповідно до ст.639 ЦК України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі. Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлена письмова форма, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами. Якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріальне посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
Відповідно до ч.ч.1-2 ст.207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.
Недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими та іншими доказами, крім показів свідків (частина перша статті 218 ЦК України).
Позивач стверджує, що відповідачем отримано від ТОВ «РОСКО ГРУП» товарно-матеріальні цінності (товар) та/або послуги на загальну суму 13 596 572,84 грн. за відсутності укладених між сторонами господарських договорів. Факт постачання товару та/або послуг, за твердженнями позивача, підтверджується даними з Єдиного реєстру податкових накладних. Крім цього, позивач посилається на часткову оплату на суму 10 936 128,97 грн, згідно банківських виписок, як доказ підтвердження раніше отриманого відповідачем товару.
Таким чином, вважає позивач, серед правовідносин, котрі склались між Позивачем та Відповідачем, має місце наявність доказів, котрі підтверджують факт здійснення господарських операцій щодо поставки товару згідно вказаних вище видаткових накладних та настання строку його оплати саме із врахуванням приписів положення частини 1 статті 692 ЦК України, а не положення частини 2 статті 530 ЦК України.
Відповідач заперечує проти обґрунтованості позовних вимог та зазначає, що поданий позов та акт звірки взаємних розрахунків за період з 01.01.2019 по 02.08.2019 між ТОВ «Роско Груп» та СВФ «Агросоюз» містять майже однакову інформацію щодо поставлених Позивачем та сплачених або повернутих Відповідачем товарів. Проте, акт звірки містить додаткову інформацію, яку не відображено у позові, та яка надає повне розуміння всіх господарських взаємовідносин між сторонами.
За змістом акту звірки вбачається про виникнення правовідносин сторін за двома договорами: №РВ-4 від 07.02.2018 та РВ-8 від 26.02.2018.
1.За договором №РВ-4 від 07.02.2018:
Початкове сальдо становило 148307,50 грн., яке 05.02.2019 згідно платіжного доручення №560 сплачено в сумі 148307,50 грн.
Позивач реалізував товарів та послуг на суму 6072817,10 грн., з яких повернуто товару на суму 2808751,40 грн та проведена оплата на суму 3264065,70 грн. Таким чином борг за наведеними господарськими операціями відсутній.
2.За договором №РВ-8 від 07.02.2018:
Позивач реалізував товарів та послуг на суму 7 823 641,85 грн, з яких повернуто товару на суму 299886,08 грн та проведена оплата на суму 7521612,77 грн. Таким чином борг відповідача становив 2143,00 грн. В подальшому відповідач погасив борг сплативши 01.10.2019 суму в розмірі 2143,00 грн., про що зазначено у позовній заяві та підтверджено банківськими виписками. Відтак заборгованість за наведеними правовідносинами також відсутня.
Таким чином судом встановлено, що наявні в матеріалах справи реєстр податкових накладних щодо здійснення поставки товару, банківські виписки із зазначенням підстав для перерахування коштів відповідачу, розрахунки коригування кількісних та вартісних показників до податкових накладних на підтвердження обставин про повернення товару позивачу, розкривають зміст господарських операцій та надають можливість ідентифікувати за що саме позивачем здійснено оплату.
Також слід зазначити, що договір №РВ-4 від 07.02.2018 та договір №РВ-8 від 07.02.2018 до матеріалів справи сторонами не подано. Натомість доданий акт звірки взаєморозрахунків за період з 01.01.2019 по 02.08.2019, де сторони відобразили стан розрахунків за вищезгаданими договорами. Вказаний акт підписаний представниками сторін та скріплений печатками юридичних осіб.
Підсумовуючи викладене, суд вважає, що з наданих позивачем доказів, з наведених та викладених у позові доводів та обставин, відсутні підстави для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача грошових коштів у розмірі 2 660 443,87 грн, як безпідставно набутих у розумінні ст.1212 Цивільного кодексу України.
Наведені правовідносини між сторонами носять договірний характер.
Згідно із ч. 1 ст. 202, ст. 205 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами) (ч. 2 ст. 207 ЦК України).
Згідно зі ст. 640 Цивільного кодексу України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.
Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (ч. 2 ст. 640 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 642 Цивільного кодексу України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.
З аналізу наведених норм вбачається, що укладення договору у спрощений спосіб, може мати місце за умови, зокрема виставлення рахунку на оплату, та оплату означеного рахунку що б свідчило про прийняття позивачем такої пропозиції, шляхом здійснення конклюдентних дій з оплати.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Таким чином, оскільки позивачем поставлено відповідачу товар, а відповідач частково оплатив вартість отриманого товару, а частину товару повернув позивачу, суд приходить до висновку, що між сторонами мало місце укладення правочину про поставку товару.
Відповідно до визначень термінів, що містяться у статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Згідно з ч. 1 та 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан та результати діяльності підприємства. Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Підпунктом 2.1. пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 (в редакції, чинній станом на дату укладення договору) (надалі - Положення) визначено, що первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.
Отже, за загальним правилом, фактом підтвердження здійснення господарської операції є саме первинні документи бухгалтерського обліку, до яких належать усі документи в їх сукупності, складені щодо господарської операції, що відповідають вимогам закону, зокрема ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та пункту 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, та відображають реальні господарські операції.
Водночас у разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару.
Судом встановлено, що видаткові накладні, акти приймання -передачі товару в підтвердження факту поставки товару суду не подані.
Разом з тим, згідно з реєстром податкових накладних щодо здійснення поставки товару позивачем на користь відповідача та розрахунків коригування кількісних та вартісних показників до податкових накладних підтверджуються обставини про поставку товару позивачем та часткове повернення відповідачем товару.
Відповідно до пункту 201.1., 201.7., 201.10. ст. 201 Податкового кодексу України (надалі ПК України) на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.
Податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).
При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.
Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Відповідно до пункту 187.1. ст. 187 ПК України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:
а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;
б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.
Таким чином, суд дійшов висновку, що реєстрація податкових накладних є відображенням здійснення господарської операції.
Верховний Суд у постанові від 01.06.2020 у справі № 906/355/19 зробив правовий висновок щодо того, що оцінюючи податкові накладні у сукупності з іншими доказами у справі суд повинен враховувати положення Податкового кодексу України та фактичні дії як постачальника, так і покупця, щодо відображення ними в податковому та бухгалтерському обліку постачання спірного товару.
Таким чином, господарська операція із спірної поставки товару була відображена в податковому обліку позивача та відповідача.
Також вказану господарську операцію сторонами підтверджено в акті звірки взаєморозрахунків за період з 01.01.2019 по 02.08.2019, який підписано обома сторонами та скріплено печатками товариств.
Виходячи з фактичних обставин справи, суд дійшов висновку, що заборгованість відповідача перед позивачем у розмірі 2 660 443,87 грн відсутня, а позовна вимога про стягнення з відповідача грошових коштів, як безпідставно набутих, є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ст.74 Господарського процесуального кодексу України, далі ГПК).
Обов'язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд наголошує на тому, що рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях та містити неточності у встановленні обставин, які мають вирішальне значення для правильного вирішення спору, натомість висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки мають бути вичерпними, відповідати дійсності і підтверджуватися достовірними доказами.
Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов'язку сприяти всебічному, повному та об'єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 01.06.2021 у справі №911/2243/18, від 18.05.2021 у справі №916/2255/18, від 05.11.2019 у справі №915/641/18, від 10.04.2019 у справі №904/6455/17, від 26.02.2019 у справі №914/385/18 та від 05.02.2019 у справі №914/1131/18.
При цьому, одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності. Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 07.07.2021 у справі №916/2620/20, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17, від 18.11.2019 у справі №902/761/18 та від 23.10.2019 у справі №917/1307/18.
Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до частин 1-3 статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Матеріали справи свідчать, що позивачу було відстрочено сплату судового збору за подання до суду позовної заяви до ухвалення судового рішення у справі № 926/2853-б/24 (926/2904/25).
З урахуванням звернення до суду з позовною заявою в електронній формі позивачем мав би бути сплачений судовий збір з пониженим коефіцієнтом 0,8 зокрема, в розмірі 31925,33 грн.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на позивача у зв'язку з відмовою в позові.
Керуючись ст.ст. 129, 232-233, 238 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Відмовити у задоволенні позову ТОВ “Роско Груп» в особі ліквідатора Кочин Н.В. про стягнення з сільськогосподарської виробничої фірми “АГРОСОЮЗ» заборгованості в сумі 2 660 443,87 грн.
2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «РОСКО ГРУП» (58000, місто Чернівці, вулиця Головна, будинок 122А; ідентифікаційний код 36063919) до Державного бюджету України (отримувач коштів: ГУК у м. Києві / м.Київ / 22030106, код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37993783, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), рахунок отримувача: UA908999980313111256000026001, код класифікації доходів бюджету: 22030106) судовий збір в розмірі 31925,33 грн.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Західного апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 12.12.2025.
Суддя В.В.Дутка