65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"01" грудня 2025 р.м. Одеса Справа № 916/2523/25
Господарський суд Одеської області у складі: суддя Волков Р.В.,
при секретарі судового засідання Чолак Ю. В.,
розглянувши справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФОКУС ЛОДЖИСТІКС» (65012, Одеська обл., м. Одеса, вул. Троїцька, буд. 23; код ЄДРПОУ 40801563)
до відповідача Комунального підприємства «СЕРВІСНИЙ ЦЕНТР» (65045, Одеська обл., м. Одеса, вул. Преображенська, буд. 52; код ЄДРПОУ 33313609),
за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача:
- Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНФОКС» (04073, місто Київ, вулиця Рилєєва, будинок, 10А; код ЄДРПОУ 14289688),
- Одеської міської ради (місцезнаходження: 65026, місто Одеса, площа Думська, будинок,1; код ЄДРПОУ 26597691)
про визнання недійсним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії;
представники учасників справи:
від позивача - Гаврилюк І. О., Злотя А. О.,
від відповідача - не з'явився,
від третьої особи (ТОВ "ІНФОКС") - не з'явився,
від третьої особи (Одеської міської ради) - Явченко Д. В.,
Товариство з обмеженою відповідальністю «ФОКУС ЛОДЖИСТІКС» (далі - Позивач, Товариство) звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом до Комунального підприємства «СЕРВІСНИЙ ЦЕНТР» (далі - Відповідач, Підприємство), в якому просить суд:
1) визнати недійсним та скасувати рішення, оформлене у формі листа № 369/01-13 від 27.03.2025, винесене Комунальним підприємством «Сервісний центр» (Одеська міська рада), про анулювання технічних умов № 933-29/284 від 03.03.2025, виданих ТОВ «Фокус Лоджистікс» на підключення об'єкта «Соціальний пляж для людей з інвалідністю» (м. Одеса, пров. Дур'янівський, 2/1) до систем централізованого водопостачання та водовідведення;
2) зобов'язати Комунальне підприємство «Сервісний центр» поновити дію технічних умов № 933-29/284 від 03.03.2025, виданих ТОВ «Фокус Лоджистікс», тобто відновити їх чинність та забезпечити можливість подальшого приєднання зазначеного об'єкта до систем водопостачання та водовідведення на умовах, визначених цими технічними умовами.
В обґрунтування позову покликається на отримання від Підприємства на законних підставах технічних умов № 933-29/284 від 03.03.2025 на приєднання об'єкта «Соціальний пляж для людей з інвалідністю» (м. Одеса, пров. Дур'янівський, 2/1) до систем централізованого водопостачання та водовідведення. При цьому зазначає, що Відповідач наприкінці березня 2025 року в односторонньому порядку, без належного мотивування, за відсутності відповідних повноважень, зловживаючи монопольним становищем, ухвалив необґрунтоване рішення, оформлене листом № 369/01-13 від 27.03.2025, про анулювання раніше виданих технічних умов, яке фактично заблокувало підключення інклюзивного пляжу до систем водопостачання і каналізації, унеможлививши початок його повноцінної роботи в літній сезон 2025 року. Звертає увагу на негативні наслідки, які відбулися в результаті незаконних дій Відповідача, а саме на те, що без чинних технічних умов Товариство не може завершити приєднання об'єкта до інженерних мереж і, відповідно, забезпечити експлуатацію пляжу за призначенням. Крім того, як стверджує Позивач, наразі у нього відсутня можливість займатися законною господарською діяльністю - обслуговуванням рекреаційного об'єкта. На переконання Позивача, страждає також публічний інтерес, адже спеціалізований інклюзивний пляж, унікальний соціальний об'єкт, не може функціонувати та надавати безоплатні послуги реабілітації тим, хто їх потребує. Відмова Відповідача виконувати раніше узгоджені технічні умови, як наголошує Позивач, підірвала довіру до органів місцевого самоврядування та комунальних підприємств з боку інвесторів і громади, адже виник прецедент необґрунтованого скасування вже наданого дозволу, така поведінка фактично порушує принцип правової визначеності: Позивач зазначає, що, отримавши техумови, мав законні очікування успішно реалізувати проєкт, але ці очікування були раптово й безпідставно зруйновані рішенням Відповідача.
Ухвалою від 01.07.2025 позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу строк для усунення виявлених недоліків позовної заяви протягом семи днів з дня вручення даної ухвали шляхом надання до суду: попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи; доказів сплати судового збору у розмірі 4 844,80 грн.
09.07.2025 до суду надійшла заява позивача про усунення недоліків.
Ухвалою від 08.09.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 916/2523/25, справу постановлено розглядати за правилами загального позовного провадження у розумний строк, підготовче засідання призначено на 08.09.2025, запропоновано відповідачу у п'ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі подати відзив на позовну заяву.
28.07.2025 до суду надійшов відзив на позовну заяву (т. 1 а.с. 85-89), згідно якого Відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог. Свою позицію мотивує тим, що після погодження спірних Технічних умов у поданих Позивачем документах та в самих умовах було виявлено недоліки. Водночас зазначає, що Позивач не надав низки інших документів та відомостей, необхідних для погодження технічних умов та які б надали Підприємству можливість визначити на який конкретно об'єкт позивач має намір отримати Технічні умови. Наголошує, що Підприємство згідно чинного законодавства не здійснює видачу технічних умов, не визначає технічну можливість для приєднання до відповідних мереж, не виступає виконавцем комунальних послуг, що виключає можливість Підприємства в обмеженні або припиненні їх надання та обумовлює відсутність факту порушення відповідних прав Позивача з боку Підприємства. Звертає увагу, що Підприємство не приймало жодних рішень про анулювання чи скасування Технічних умов як документа, виданого Товариством з обмеженою відповідальністю «ІНФОКС». Разом з тим вказує, що Підприємство, не будучи «водопостачальною організацією», анулювало погодження Технічних умов, тобто право на користування мережами системи водопостачання і водовідведення м. Одеси, реалізовуючи повноваження їх власника - територіальної громади міста Одеси в особі Одеської міської ради. Пояснює, що, анулювавши помилково погоджені Технічні умови, Підприємство здійснило захист від необґрунтованого приєднання Позивача до централізованої системи водопостачання і водовідведення м. Одеси. Вважає, що відновлення чинності Технічних умов та забезпечення Підприємством можливості подальшого приєднання об'єкта Позивача до систем водопостачання та водовідведення апріорі не може бути задоволено судом, позаяк вказана вимога не визначає конкретних дій Відповідача, є абстрактною, а тому не може призвести до відновлення нібито порушених прав Позивача. Окремо звертає увагу, що інклюзивний пляж з початку літнього сезону функціонує у звичайному режимі та підключений до систем водопостачання та водовідведення.
28.07.2025 Відповідач також подав до суду клопотання про залучення третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, а саме Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНФОКС» та Одеської міської ради.
28.08.2025 від представника Позивача надійшла відповідь на відзив (т. 1 а.с. 106-110), в якій він наводить контраргументи проти заперечень Відповідача, наполягаючи на задоволенні позовних вимог. Вказує, що протиправні дії Підприємства суперечать імперативу ч. 7 ст. 30 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», за якою технічні умови діють до завершення будівництва та можуть бути змінені лише за згодою замовника. Водночас стверджує, що анулювання Технічних умов здійснювалося поза межами ЄДЕССБ, у формі листа від 27.03.2025 № 369/01-13, що не відповідає встановленому порядку і позбавляє акт належної юридичної форми. Щодо недостатності, на думку Відповідача, поданих Товариством документів зазначає, що договори оренди берегозахисних споруд, а також інші правовстановлюючі документи були передані Відповідачу ще до дати анулювання погодження. Наголошує, що у самих технічних умовах об'єкт ідентифіковано чітко: «Соціальний пляж для людей з інвалідністю» за адресою м. Одеса, пров. Дур'янівський, 2/1 (Кренкеля, 2/1), із зазначенням виду робіт - «існуючий об'єкт» та посиланням на договір № 37352 від 12.10.2021. Вказує, що ці реквізити визнає і Відповідач у відзиві. Посилання Відповідача на наявність вбиральні та душових як підстави для окремого кола документів Позивач вважає юридично необґрунтованими, оскільки такі елементи є частиною цілісного інженерного комплексу пляжу, визначеного у виданих Технічних умовах, а вимога додаткового пакета правовстановлюючих документів після погодження техумов фактично є зміною правил «ex post facto». Поведінку Відповідача Позивач розцінює як таку, що суперечить доктрині добросовісності та принципу venire contra factum proprium. Посилання Відповідача на фактичне функціонування пляжу, на переконання Позивача, не спростовує факту юридичного порушення, так як параметри підключення після анулювання не відповідають погодженим умовам, що обмежує можливість реалізувати передбачене Технічними умовами збільшення обсягів споживання та скидів.
Ухвалою від 08.09.2025 суд задовольнив клопотання Відповідача про залучення третіх осіб, залучив до участі у справі Товариство з обмеженою відповідальністю «Інфокс» та Одеську міську раду у якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, яким запропонував надати письмові пояснення по суті справи. Цією ж ухвалою суд відклав підготовче судове засідання на 29.09.2025.
24.09.2025 Відповідач подав до суду заперечення на відповідь на відзив (т. 1 а.с. 203-204), згідно яких не погоджується з позицією Позивача щодо невідповідності оспорюваного рішення приписам ч. 7 ст. 30 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», оскільки Підприємство не вносило жодних змін до Технічних умов, що, на думку Позивача, потребувало б його згоди. Позицію Позивача щодо строків дії Технічних умов, тобто до завершення будівництва, Відповідач вважає такою, яку слід розцінювати критично. Водночас наголошує, що Технічні умови не містять жодної згадки щодо нового будівництва, реконструкції, реставрації чи капітального ремонту, а тому у розумінні вищезгаданого нормативно-правового акта приєднання соціального пляжу для людей з інвалідністю (збільшення обсягів водопостачання) до централізованої системи водопостачання і водовідведення м. Одеси не передбачає проведення будівництва, що спростовує доводи Позивача стосовно порушення Підприємством згаданих у відповіді на відзив імперативів законодавства. Щодо анулювання Технічних умов поза межами ЄДЕССБ Відповідач вказує, що через вказану електронну систему Технічні умови на погодження до Підприємства не надходили та навіть здійснення погодження Технічних умов відбувалось Підприємством не через ЄДЕССБ, оскільки вказаний документ було отримано від Позивача виключно у паперовому вигляді. Звертає увагу, що матеріали справи не містять жодного доказу надання Позивачем до моменту анулювання погодження Технічних умов документів щодо права користування пляжем для людей з інвалідністю, саме щодо якого і видавалися Технічні умови.
26.09.2025 від третьої особи без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ТОВ «ІНФОКС» надійшли письмові пояснення по справі (т. 2 а.с. 1-2), в яких йдеться про те, що відповідно до Правил користування системами централізованого питного водопостачання та централізованого водовідведення в населених пунктах України, які затверджені наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 27.06.2008 № 190, Позивачу були видані Технічні умови № 933-29/284 на приєднання соціального пляжу для людей з інвалідністю (збільшення обсягів водоспоживання), розташованого за адресою: пров. Дур'янівський (Кренкеля), 2/1 до централізованої системи водоспоживання і водовідведення м. Одеса. На підставі листа Підприємства (вих. № 369/01-13 від 27.03.2025) про анулювання погодження технічних умов № 933-29/284 від 03.03.2025, Філією «Інфоксводоканал» ТОВ «ІНФОКС» було зупинено погодження проєктно-технічної документації до усунення питань щодо погодження Технічних умов. Про зазначене було повідомлено Позивачу та його представнику адвокату Анастасії Злоті листами Філії ТОВ «ІНФОКС» за вих. № 1590-29/624 від 16.04.2025, № 1732-04/3592 від 25.04.2025, № 1903-04/4201 від 06.05.2025.
29.09.2025 представник Позивача подав до суду клопотання про відкладення розгляду справи.
Підготовче засідання, призначене на 29.09.2025, було перервано у зв'язку з технічним збоєм в роботі підсистеми відеоконференцзв'язку (ВКЗ).
Ухвалою від 29.09.2025 суд повідомив учасників справи про те, що підготовче судове засідання призначено на 08.10.2025.
30.09.2025 до суду надійшли письмові пояснення третьої особи без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Одеської міської ради (далі - Міськрада) (т. 2 а.с. 30-32). Міськрада зазначає, що 17.12.2003 з ТОВ «ІНФОКС» було укладено Договір оренди цілісного майнового комплексу Комунального підприємства «Одесводоканал» строком на 49 років, згідно з п. 1.1 розділу 1 якого Міськрада, як Орендодавець, передає, а ТОВ «ІНФОКС», як Орендар, приймає в строкове платне користування цілісний майновий комплекс КП «Одесводоканал», склад і вартість якого визначено відповідно до наведених акта оцінки, протоколу про результати інвентаризації та передавального балансу цілісного майнового комплексу КП «Одесводоканал», складеного станом на 30.09.2003, вартість якого становить 285 566 200,00 грн. Вказує, що положеннями п. 3.5 додатку № 6 до цього Договору передбачено, що ТОВ «ІНФОКС» здійснює підключення абонентів до мереж водопостачання та водовідведення за погодженням з Радою відповідно до технічних умов. Зазначає, що рішенням Міськради від 24.04.2024 № 2073-VIII затверджено Статут Підприємства у новій редакції, п. 2.2.13 розділу 2 якого передбачено, що до предмету діяльності Підприємства відноситься, зокрема затвердження технічних умов для підключення до мереж водопостачання та водовідведення. Отже, як вказує Міськрада, саме Підприємство уповноважено на затвердження (погодження) технічних умов для підключення до мереж водопостачання та водовідведення. Так, Міськрада підтримує доводи Відповідача та наголошує на недоведеності порушення прав Позивача, адже саме останнім надано недостовірну інформацію з метою отримання погодження Технічних умов, що суперечить ст. 30 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».
Протокольною ухвалою від 08.10.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 03.11.2025.
В подальшому суд оголошував перерву у судовому засіданні до 10.11.2025 та 24.11.2025.
У судовому засіданні, яке відбулось 24.11.2025, представник Позивача підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити у повному обсязі.
Представник відповідача заперечував проти задоволення позову.
24.11.2025 суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення та в порядку ст. 219 ГПК України відклав його проголошення на 01.12.2025 о 12:30.
01.12.2025 суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників учасників справи, суд встановив наступне.
На підставі рішення Одеської міської ради від 17.12.2003 № 2038-XXIV «Про затвердження проекту договору оренди цілісного майнового комплексу Комунального підприємства «Одесводоканал», між Одеською міською радою, як Орендодавцем, та ТОВ «ІНФОКС», як Орендарем, укладено Договір оренди цілісного майнового комплексу Комунального підприємства «Одесводоканал» від 17.12.2003 строком на 49 років (до 31.12.2052) (т. 1 а.с .91-92).
Згідно з п. 1.1 розділу 1 вказаного Договору від 17.12.2003 Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування цілісний майновий комплекс КП «Одесводоканал», склад і вартість якого визначено відповідно до наведених акта оцінки, протоколу про результати інвентаризації та передавального балансу цілісного майнового комплексу КП «Одесводоканал», складеного за станом на 30.09.2003 р., вартість якого становить 285 566 200,00 грн.
Положеннями п. 3.5 додатку № 6 до Договору від 17.12.2003 передбачено, що ТОВ «ІНФОКС» здійснює підключення абонентів до мереж водопостачання та водовідведення за погодженням з Міськрадою відповідно до технічних умов.
Рішенням Одеської міської ради від 24.04.2024 р. № 2073-VIII затверджено Статут Комунального підприємства «Сервісний центр» у новій редакції (далі - Статут; т. 1 а.с. 94-97).
Відповідно до п. 1.3 розділу І Статуту засновником Підприємства є Одеська міська рада.
Пунктом 2.2.13 розділу 2 Статуту передбачено, що до предмету діяльності Підприємства відноситься, зокрема, затвердження технічних умов для підключення до мереж водопостачання та водовідведення.
За змістом положень п. 6.1. Статуту Підприємство самостійно здійснює свою господарську діяльність на принципах господарського розрахунку, несе відповідальність за результатами цієї діяльності перед засновником. Підприємство несе відповідальність, передбачену законодавством України та укладеними договорами.
Відповідно до п. 6.4. Статуту Підприємство надає послуги за тарифами, затвердженими директором Підприємства за погодженням з уповноваженим органом, а у випадках, передбачених законодавством, - за державними або цінами, встановленими засновником.
У матеріалах справи наявні договори оренди берегозахисних споруд та нежитлового приміщення, а саме: Договір оренди берегозахисної споруди № 129/юр від 01.08.2017; Договір оренди берегозахисної споруди № 130/юр від 01.08.2017; Договір оренди нежилого приміщення № 01/17 від 18.08.2017.
Згідно Договору оренди берегозахисної споруди № 129/юр від 01.08.2017 (т. 1 а.с. 14-16), Управління інженерного захисту території міста та розвитку узбережжя Одеської міської ради передало Товариству, а останнє прийняло у строкове платне користування на 10 років (до 01.07.2027) берегозахисну споруду у вигляді ділянки штучного піщаного пляжу, загальною площею 2800,0 кв.м, яка розташована між траверсами № 12 та № 12-а першої черги ПОС, в районі пляжу «Дельфін». Об'єкт оренди було передано Товариству за Актом приймання-передачі від 01.08.2017 (т. 1 а.с. 17).
Згідно Договору оренди берегозахисної споруди № 130/юр від 01.08.2017, з урахуванням Додаткових договорів № 2 від 15.02.2019 та № 4 від 14.02.2025 (т. 1 а.с. 18-20, 23-25) Управління інженерного захисту території міста та розвитку узбережжя Одеської міської ради передало Товариству, а останнє прийняло у строкове платне користування (до 15.02.2044) берегозахисну споруду у вигляді ділянки штучного піщаного пляжу, загальною площею 1200 кв.м, яка розташована між траверсами № 12-а та № 13 першої черги ПЗС, в районі пляжу «Дельфін», та яка, у зв'язку із рядом природних факторів, на підставі технічного звіту по топогеодезичним вишукуванням, збільшилася й відповідно до Технічного звіту «Про виконання вишукувальних моніторингових робіт на ділянці штучного пляжу, розташованого за адресою: м. Одеса, пляж "Дельфін" між траверсами № 12-а та № 13 першої черги ПЗС», складає 2678,03 кв.м. Об'єкт оренди було передано Товариству за Актом приймання-передачі від 01.08.2017 (т. 1 а.с. 21).
Згідно Договору оренди нежилого приміщення № 01/17 від 18.08.2017 (а.с. 26-28) Комунальне підприємство Одеської міської ради «Узбережжя Одеси» передало, а Товариство прийняло у строкове платне користування (до 17.07.2020) нежитлову будівлю загальною площею 34,5 кв.м, розташовану за адресою: м. Одеса, пров. Кренкеля, 2/1. Об'єкт оренди було передано Товариству за Актом приймання-передачі від 18.08.2017 (т. 1 а.с. 29).
Листом від 03.02.2025 № 01-11/100 Комунальне підприємство Одеської міської ради «Узбережжя Одеси» повідомило Товариство про те, що власники об'єктів, розташованих у прибережній зоні м. Одеси, мають самостійно звернутися до філії «Інфоксводоканал» ТОВ «ІНФОКС» для отримання технічних умов на водопостачання та водовідведення, після чого укласти з останнім договір (т. 1 а.с. 32).
03.03.2025 Товариство отримало від філії «Інфоксводоканал» ТОВ «ІНФОКС» Технічні умови № 933-29/284 на приєднання соціального пляжу для людей з інвалідністю (збільшення обсягів водоспоживання) до централізованої системи водопостачання і водовідведення м. Одеса (далі - Технічні умови; т. 1 а.с. 33).
Технічні умови містять такі основні відомості:
- замовник: ТОВ «Фокус Лоджистікс»;
- найменування об'єкта будівництва: пляж для людей з інвалідністю;
- місце знаходження об'єкта будівництва: м. Одеса, провулок Дур'янівський, 2/1 (провулок Кренкеля, 2/1);
- вид будівництва: існуючий об'єкт (збільшення обсягів водоспоживання договір № 37352 від 12.10.2021).
В Технічних умовах вказано, що вони дійсні до завершення будівництва об'єкта (ч. 7 ст. 30 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»).
Технічні умови було погоджено Підприємством, про що свідчить відповідна відмітка на Технічних умовах з проставленням підпису уповноваженої особи Підприємства та печатки останнього.
Листом від 27.03.2025 № 369/01-13 Підприємство проінформувало Товариство та філію «Інфоксводоканал» ТОВ «ІНФОКС» про анулювання погодження Технічних умов (т. 1 а.с. 36).
Своє рішення про анулювання погодження Технічних умов Підприємство аргументувало помилковістю їх погодження, оскільки при детальному вивченні Технічних умов Підприємством були виявлені суттєві недоліки, які стосувалися відсутності документів на власність соціального пляжу.
Листом від 10.04.2025 № 446/01-13 Підприємство довело до відома Товариства, що для вирішення виниклої ситуації необхідно надати діючий договір оренди на нерухомість, що розташована на пляжі для людей з інвалідністю, а також виправити помилку в п.п. 3, 4 Технічних умов щодо визначення однієї точки підключення до систем водовідведення (т. 1 а.с. 37-38).
Листом від 16.04.2025 № 1590-29/624 філія «Інфоксводоканал» ТОВ «ІНФОКС» повідомила Товариство про зупинення погодження проєкту водопостачання та водовідведення об'єкта за адресою: м. Одеса, пров. Кренкеля, 2/1 (т. 1 а.с. 39).
Листом від 18.04.2025 № 478/01-13 Підприємство роз'яснило Товариству, що останньому необхідно додати в Технічні умови об'єкт громадської вбиральні, а також надати розрахунок водопостачання та водовідведення на пляж для людей з інвалідністю з урахуванням вбиральні, душових та інших сантехнічних приладів (т. 1 а.с. 31).
Листом від 09.05.2025 № 572/01-13 Підприємство повідомило Товариство про скасування погодження Технічних умов у зв'язку з тим, що доданий до Технічних умов розрахунок не відповідає дійсності та проведений на прилади, які розміщені у громадській вбиральні біля комерційного пляжу, а не на пляжі для людей з інвалідністю (т. 1 а.с. 34-35).
Як зазначає позивач, наприкінці березня 2025 року Відповідач в односторонньому порядку, без належного мотивування, за відсутності відповідних повноважень, зловживаючи монопольним становищем, ухвалив необґрунтоване рішення, оформлене листом № 369/01-13 від 27.03.2025, про анулювання раніше виданих технічних умов.
Предметом позову є вимоги Товариства про: 1) визнання недійсним та скасування рішення, оформленого листом № 369/01-13 від 27.03.2025, про анулювання Технічних умов; 2) зобов'язання Підприємства поновити дію Технічних умов, тобто відновити їх чинність та забезпечити можливість подальшого приєднання зазначеного об'єкта до систем водопостачання та водовідведення на умовах, визначених цими Технічними умовами.
Здійснюючи аналіз обґрунтованості позовних вимог, господарський суд виходить з наступного.
Згідно ст. 23 Закону України «Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення» підприємства питного водопостачання та централізованого водовідведення мають право в тому числі видавати дозволи і технічні умови на підключення споживачів до систем централізованого питного водопостачання та водовідведення, а також на повторне використання очищеної стічної води та осаду, за умови дотримання нормативів гранично допустимих концентрацій та нормативів гранично допустимого скидання забруднюючих речовин.
Відповідно до ч. 1 ст. 30 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» технічні умови - це комплекс умов та вимог до інженерного забезпечення об'єкта будівництва, які повинні відповідати його розрахунковим параметрам щодо водопостачання (з урахуванням потреб забезпечення пожежогасіння), тепло-, електро- і газопостачання, водовідведення, зовнішнього освітлення, відведення зливових вод та телекомунікації.
Згідно з приписами пунктів 1, 4 розділу І Правил користування системами центрального водопостачання та водовідведення, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 27.06.2008 № 190, ці Правила визначають порядок користування системами централізованого питного водопостачання та централізованого водовідведення населених пунктів України.
Технічні умови на приєднання до систем централізованого питного водопостачання та централізованого водовідведення (далі - технічні умови) - комплекс умов та вимог до інженерного забезпечення об'єкта будівництва, реконструкції та заходів для забезпечення гідравлічних параметрів стабільної роботи систем централізованого питного водопостачання (з урахуванням забезпечення потреб пожежогасіння) та/або централізованого водовідведення.
Пунктом 6, абз.2 п.8, п.20 розділу ІІІ Правил №190 передбачено, що за наявності технічної можливості для приєднання об'єкта споживача до систем централізованого питного водопостачання та/або централізованого водовідведення, виконавець послуги з централізованого водопостачання / централізованого водовідведення видає технічні умови згідно з поданою заявою протягом десяти робочих днів з дня реєстрації відповідної заяви. Збільшення ліміту водоспоживання/водовідведення потребує розробки нових технічних умов. У разі запланованих змін господарської діяльності споживачів, якщо вони ведуть до зміни обсягів спожитої питної води та скидів стічних вод, у місячний строк споживачі до дати виникнення змін надають виконавцю послуги з централізованого водопостачання/ централізованого водовідведення заяву та відповідні документи для одержання технічних умов та внесення змін до договору.
Пунктом 10 розділу ІІІ Правил передбачено, що технічні умови є підставою для розроблення проєктно-технічної документації на приєднання до систем централізованого питного водопостачання та/або централізованого водовідведення (далі - проєктно-технічна документація) згідно з державно-будівельними нормами та іншими нормативно-правовими актами і є обов'язковими для виконання. Проєктно-технічна документація розробляється відповідно до виданих виконавцем послуги з централізованого водопостачання/централізованого водовідведення технічних умов.
Суд встановив, що філія «Інфоксводоканал» ТОВ «ІНФОКС», керуючись Правилами, видала Товариству Технічні умови № 933-29/284 від 03.03.2025 на приєднання соціального пляжу для людей з інвалідністю (збільшення обсягів водоспоживання), розташованого за адресою: пров. Дур'янівський (Кренкеля), 2/1 до централізованої системи водоспоживання і водовідведення м. Одеса.
Згідно зі ст. 143 Конституції України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю.
Відповідно до частин першої та другої ст. 169 Цивільного кодексу України територіальні громади діють у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин, можуть створювати юридичні особи публічного права (комунальні підприємства, спільні комунальні підприємства, навчальні заклади тощо) у випадках та в порядку, встановлених Конституцією України та законом.
Рішенням Одеської міської ради від 24.04.2024 р. № 2073-VIII затверджено Статут Комунального підприємства «Сервісний центр» у новій редакції (далі - Статут; т. 1 а.с. 94-97).
Відповідно до п. 1.3 розділу І Статуту засновником Підприємства є Одеська міська рада.
Пунктом 2.2.13 розділу 2 Статуту передбачено, що до предмету діяльності Підприємства відноситься, зокрема, затвердження технічних умов для підключення до мереж водопостачання та водовідведення.
Як вбачається із матеріалів справи, між Товариством та Підприємством виник спір у зв'язку з тим, що останнє анулювало погодження вказаних Технічних умов.
При цьому суд звертає увагу, що оспорюваним рішенням Підприємство анулювало не Технічні умови, а їх попереднє «погодження» самим Підприємством.
Тобто, як вже було зазначено судом, Технічні умови першочергово були погоджені Підприємством, про що свідчить відповідна відмітка на Технічних умовах з проставленням підпису уповноваженої особи Підприємства та печатки останнього.
Проте в подальшому листом від 27.03.2025 № 369/01-13 Підприємство проінформувало Товариство та філію «Інфоксводоканал» ТОВ «ІНФОКС» про анулювання погодження Технічних умов.
Своє рішення про анулювання погодження Технічних умов Підприємство аргументувало помилковістю їх погодження, оскільки при детальному вивченні Технічних умов Підприємством були виявлені суттєві недоліки, які стосувалися відсутності документів на власність соціального пляжу.
Надалі сторони листувалися з приводу цього анулювання та Підприємство повідомляло Товариство також і про інші недоліки, зокрема про невідповідність доданого до Технічних умов розрахунку обсягів водопостачання.
Слід зазначити, що Конституційний Суд України у Рішенні від 27.02.2018 № 1-р/2018 вказує на те, що конституційний принцип верховенства права слід розглядати через такі його складові як правова визначеність, правова передбачуваність, правомірні очікування та справедливість. Правову визначеність, зокрема, слід розуміти як обов'язок держави дотримуватися та застосовувати у прогнозований і послідовний спосіб тих законів, які вона ввела в дію, та як необхідність у цілому дотримуватися державою зобов'язань або обіцянок, які вона взяла на себе перед людьми (поняття "законних очікувань").
Конституційний Суд України в абзаці другому пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 11.10.2005 № 8-рп/2005 зазначив, що діяльність правотворчих і правозастосовчих органів держави має здійснюватися за принципами справедливості, гуманізму, верховенства і прямої дії норм Конституції України, а повноваження у встановлених Основним Законом України межах і відповідно до законів.
При розгляді даного спору, суд вважає за необхідне звернутися до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 02.07.2019 у справі № 910/23000/17.
Так, Велика Палата Верховного Суду наголосила на важливості дотримання принципу належного врядування та унеможливлення свавільного використання дискреційних повноважень.
Принцип поділу державної влади набуває сенсу лише за тієї умови, коли всі органи державної влади діють у межах єдиного правового поля. Це означає, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією України межах і відповідно до законів України (частина друга статті 6 Конституції України). Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).
Неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі [абзаци другий - четвертий підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 01.04.2008 № 4-рп/2008 у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частин другої, третьої, четвертої статті 219 Регламенту Верховної Ради України (справа про Регламент Верховної Ради України)].
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Аналіз цієї норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, яке побудовано на основі принципу "заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом". Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб'єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.
Суд також звертається до правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2021 у справі № 9901/396/19, в якій зазначено: "Враховуючи концепцію належного врядування, зміст якої, зокрема, розкритий у практиці ЄСПЛ, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому на них покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах".
У Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 24.04.2017 № 1395/5, наведено визначення поняття "дискреційні повноваження". Так, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Згідно з Рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи № К (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.80, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Суд виходить з того, що дискреція (адміністративний/процесуальний розсуд) є юридичною конструкцією, завдяки якій вирішується низка важливих завдань, центральними з яких є забезпечення справедливої, ефективної та орієнтованої на індивідуальні потреби особи правозастосовної діяльності органів влади та будучи видом повноваження органу, надає останньому певний простір, оскільки, він може здійснювати вибір між декількома допустимими під кутом зору закону (права) рішеннями. Він може діяти або не діяти, а коли він діє, то обирає один або декілька з можливих варіантів дій.
Дискреція не є довільною; вона завжди здійснюється відповідно до закону (права), оскільки згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Зв'язаність дискреції органу законом (правом) робить можливим здійснення судами перевірки рішень (дій), прийнятих органом внаслідок реалізації дискреційних повноважень.
Судова практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) щодо статті 6 (1) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (з питань необхідного обсягу судового контролю) встановлює загальну рамку, в межах якої дискреційна влада може здійснюватися і юридично контролюватися. Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи, Венеційської комісії хоч формально і не мають обов'язкового характеру, однак вони є дуже важливими для національної практики, зокрема, для надання змістовного тлумачення.
У практиці ЄСПЛ вироблено низку принципів і тестів, які дають судам орієнтири під час судового контролю за реалізацією дискреційних повноважень органами.
Дискреція зазвичай не є абсолютним повноваженням (правом). Обов'язковою умовою для її застосування є зв'язаність дискреції нормативними актами, що, як наслідок, виключає існування "вільного розсуду" або розсуду за межами закону (права). Орган влади має (= зобов'язаний) здійснювати свою дискрецію відповідно до мети і наданих повноважень та дотримуватися меж дискреції, передбачених законом. Якщо орган влади не виконує цих юридичних зобов'язань, він діє "з помилковим застосуванням дискреції" і, отже, протиправно.
Суд зазначає, що у пункті 45 Доповіді Венеціанської комісії щодо Верховенства права, серед іншого, вказано, що "Потреба у визначеності не означає, що органові, який ухвалює рішення, не повинні надаватись дискреційні повноваження (де це необхідно) за умови наявності процедур, що унеможливлюють зловживання ними. У цьому контексті закон (a law), яким надаються дискреційні повноваження певному державному органові, повинен вказати чітко і зрозуміло на обсяг такої дискреції. Не відповідатиме верховенству права, якщо надана законом виконавчій владі дискреція матиме характер необмеженої влади. Отже, закон повинен вказати на обсяг будь-якої такої дискреції та на спосіб її здійснення із достатньою чіткістю, аби особа мала змогу відповідним чином захистити себе від свавільних дій".
Конституційний Суд України визнає за органом публічної влади право на певні дискреційні повноваження у прийнятті рішень, та застерігає, що "цей механізм повинен забезпечувати, з одного боку, захист особи від свавільного втручання органів державної влади у її права і свободи, а з другого - наявність можливості у особи передбачати дії цих органів" (абзац третій підпункту 2.4 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 08.06.2016 № 3-рп/2016).
Суд враховує, що законодавче регулювання не є і не може бути всеосяжним за формою та змістом. Відтак, під час здійснення органом своїх повноважень наявність у нього певної міри розсуду є допустимою та належною. Попри це, межі дискреційних повноважень такого органу не можуть бути неоглядними. Міра такого розсуду повинна бути мінімально достатньою, зокрема, з метою уникнення порушення нормативно-правових приписів та запобіганню зловживання.
З позиції гарантування основоположних прав людини, надання дискреційних повноважень органам обсяг яких не має чітко визначених меж було б несумісним з принципом верховенства права, як одним з основних принципів демократичного суспільства, гарантованих Конвенцією і Конституцією України.
Суд звертається і до рішення ЄСПЛ у справі "Рисовський проти України" (заява № 29979/04, прийняте 20.10.2011, набуло статусу остаточного 20.01.2012).
У пункті 70 ЄСПЛ вказав таке: "Суд підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, "Онер'їлдіз проти Туреччини" [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер'їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), п. 119)".
Отже, принцип "належного урядування" покладає обов'язок на орган діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб, запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.
Враховуючи наведене вище, суд зазначає, що принцип "належного урядування" має надзвичайно важливе значення для забезпечення правовладдя в Україні. Неухильне дотримання основних складових принципу "належного урядування" забезпечує прийняття суб'єктами легітимних, справедливих та досконалих рішень. Крім того, принцип "належного урядування" підкреслює те, що між особою та державою повинні бути вибудовані саме публічно-сервісні відносини, у яких інституції та процеси служать всім членам суспільства.
Суд висновує, що дискреційні повноваження Підприємства, якому орган місцевого самоврядування (Міськрада) делегував повноваження щодо затвердження технічних умов для підключення до мереж водопостачання та водовідведення, мають узгоджувалися з конституційним принципом верховенства права, та такими його елементами, як юридична визначеність та заборона свавілля, та Підприємство має діяти у якомога послідовниший спосіб, запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність його дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.
Крім того, суд зазначає, що однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України), і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Добросовісність при реалізації прав і повноважень передбачає неприпустимість зловживання правом, яка, виходячи з конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб.
У частині 3 статті 13 Цивільного кодексу України визначено, що не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що добросовісність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) базується ще на римській максимі "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінка, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, - це, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 у справі № 461/9578/15-ц, від 05.02.2025 у справі № 925/457/23).
З урахуванням того, що Підприємство першочергово погодило Технічні умови, створивши у Позивача законні очікування їх чинності, а в подальшому анулювало своє погодження, суд виснує, що оспорюване рішення Підприємства не відповідає принципу верховенства права, зокрема таким його складовим як правова визначеність, правова передбачуваність, правомірні очікування та справедливість. Не узгоджується оспорюване рішення і з концепцію належного врядування, натомість містить ознаки суперечливої та непослідовної поведінки.
Враховуючи викладене вище, суд доходить висновку, що права позивача є порушеними та підлягають судовому захисту.
Суд зазначає, що застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об'єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб'єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (Постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, Постанова Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у справі № 914/1262/22 від 12.09.2023).
Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, постанові Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у справі № 914/1262/22 від 12.09.2023).
Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з вимогами ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Так, оцінивши докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, з урахуванням правових позицій Верховного Суду та ЄСПЛ, наведених вище по тексту рішення, суд дійшов висновку про обґрунтованість та правомірність позовних вимог Товариства про визнання недійсним рішення Підприємства, оформленого листом № 369/01-13 від 27.03.2025, про анулювання технічних умов № 933-29/284 від 03.03.2025, виданих Товариству на приєднання об'єкта «Соціальний пляж для людей з інвалідністю» до систем централізованого водопостачання та водовідведення.
Поряд із вимогою про визнання оспорюваного рішення недійсним, Позивач заявив вимогу про його скасування, з приводу чого суд зазначає наступне.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20.06.2023 у справі № 554/10517/16-ц вказала, що у кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату позивач хоче досягнути унаслідок вирішення спору. Суд розглядає справи у межах заявлених вимог, але, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав. Виконання такого обов'язку пов'язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (постанови Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2021 у справі № 9901/172/20 (пункти 1, 80-81, 83), від 01.07.2021 у справі № 9901/381/20 (пункти 1, 43-47), від 26.10.2021 у справі № 766/20797/18 (пункти 6, 20-26, 101, 102), від 01.02.2022 у справі № 750/3192/14 (пункти 4, 26, 47), від 22.09.2022 у справі № 462/5368/16-ц (пункти 4, 36), від 04.07.2023 у справі № 233/4365/18 (п. 31)).
Що ж стосується вимоги Позивача про одночасне скасування оспорюваного рішення, то таку вимогу слід залишити без задоволення на підставі того, що за своєю правовою суттю такі вимоги як визнання рішення недійсним та скасування рішення є альтернативними, оскільки мають різні правові наслідки, зокрема, через різницю у часі дії такого акта.
У разі визнання акту недійсним, у суду немає правових підстав його скасовувати, оскільки визнання його недійсним означає, що він не породив наслідків з дня його вчинення. Скасування ж акту означає втрату чинності таким актом з моменту набрання чинності відповідним судовим рішенням.
Приймаючи до уваги вищевикладене, господарський суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовної вимоги про скасування спірного рішення Підприємства.
Щодо вимоги Позивача про зобов'язання Підприємства поновити дію Технічних умов, тобто відновити їх чинність та забезпечити можливість подальшого приєднання зазначеного об'єкта до систем водопостачання та водовідведення на умовах, визначених цими Технічними умовами, суд зазначає наступне.
Вище по тексту рішення суд вже неодноразово посилався на приписи статті 19 Конституції України, відповідно до якої правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 143 Конституції України передбачено, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування, зокрема утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю.
У свою чергу, положеннями ч. 1 ст. 17 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що відносини органів місцевого самоврядування з підприємствами, установами та організаціями, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, будуються на засадах їх підпорядкованості, підзвітності та підконтрольності органам місцевого самоврядування.
Рішенням Одеської міської ради (засновника Підприємства) від 24.04.2024 № 2073-VIII затверджено Статут Підприємства.
Згідно п. 2.1. цього Статуту метою створення Підприємства є задоволення міських суспільних потреб шляхом здійснення господарської діяльності для отримання прибутку в порядку, передбаченому законодавством України.
До предмету діяльності Підприємства згідно пп. 2.2.13. п. 2.2. Статуту входить затвердження технічних умов для підключення до мереж водопостачання та водовідведення.
За змістом положень п. 6.1. Статуту Підприємство самостійно здійснює свою господарську діяльність на принципах господарського розрахунку, несе відповідальність за результатами цієї діяльності перед засновником. Підприємство несе відповідальність, передбачену законодавством України та укладеними договорами.
Відповідно до п. 6.4. Статуту Підприємство надає послуги за тарифами, затвердженими директором Підприємства за погодженням з уповноваженим органом, а у випадках, передбачених законодавством, - за державними або цінами, встановленими засновником.
Отже, суд зазначає, що Підприємство було створене засновником - Міськрадою для досягнення мети, передбаченої Статутом Підприємства. В цьому ж Статуті визначено предмет діяльності Підприємства, до якого не входять такі повноваження як поновлення дії Технічних умов (відновлення їх чинності).
Водночас суд вважає слушними доводи Відповідача, що така позовна вимога не може бути задоволена судом, адже вона не визначає конкретних дій Підприємства, є абстрактною, а тому не може призвести до відновлення порушених прав Товариства.
Надаючи оцінку доводам сторін, суд врахував, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно з п. 3 ч. 4 ст. 238 ГПК України мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
ЄСПЛ у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04) зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" (№ 4241/03, § 54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
З огляду на викладене суд вважає, що при розгляді даної справи судом надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
За приписами ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У зв'язку із частковим задоволенням позову, суд покладає на Відповідача 2 422,40 грн витрат зі сплати судового збору.
Керуючись ст. 73, 74, 76-80, 86, 123, 124, 129, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Визнати недійсним рішення Комунального підприємства «СЕРВІСНИЙ ЦЕНТР», оформлене листом № 369/01-13 від 27.03.2025, про анулювання технічних умов № 933-29/284 від 03.03.2025, виданих Товариству з обмеженою відповідальністю «ФОКУС ЛОДЖИСТІКС» на підключення об'єкта «Соціальний пляж для людей з інвалідністю» (м. Одеса, пров. Дур'янівський, 2/1) до систем централізованого водопостачання та водовідведення.
3. У задоволенні решти позову відмовити.
4. Стягнути з Комунального підприємства «СЕРВІСНИЙ ЦЕНТР» (65045, Одеська обл., м. Одеса, вул. Преображенська, буд. 52; код ЄДРПОУ 33313609) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФОКУС ЛОДЖИСТІКС» (65012, Одеська обл., м. Одеса, вул. Троїцька, буд. 23; код ЄДРПОУ 40801563) 2 422,40 грн витрат зі сплати судового збору.
5. На виконання п. 4 резолютивної частини рішення видати наказ, після набрання рішенням законної сили.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом двадцяти днів з моменту складення повного тексту.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Вступну та резолютивну частини рішення оголошено 01 грудня 2025 р. Повне рішення складено та підписано 11 грудня 2025 р.
Суддя Р.В. Волков