Рішення від 01.12.2025 по справі 916/5780/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"01" грудня 2025 р.м. Одеса Справа № 916/5780/24

Господарський суд Одеської області у складі судді Невінгловська Ю.М.

при секретарі судового засідання: Задорожному А.О.;

за участі представників:

від позивача - Гриценко О.О.;

від відповідача - Волканов Є.В.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Головного управління ДПС в Одеській області (65044, м. Одеса, вул. Семінарська, буд. 5, Код ЄДРПОУ 44069166);

до відповідачів 1.Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРІКОМП» (65014, м. Одеса, бульв. Лідерсівський, буд. 5; код ЄДРПОУ 45010485);

2.Товариства з обмеженою відповідальністю «ГРУПА КОМПАНІЙ «СВІТОЧ» (61024, м. Харків, вул. Максиміліанівська, буд. 11, Код ЄДРПОУ 38530617)

про визнання договору недійсним, -

1. Суть спору.

31.12.2024 до Господарського суду Одеської області надійшла позовна заява (вх.№5928/24) Головного управління ДПС в Одеській області до Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРІКОМП» та Товариства з обмеженою відповідальністю «ГРУПА КОМПАНІЙ «СВІТОЧ» в якій просить суд визнати недійсним договір №29-23 від 26.12.2023, укладений між відповідачами та застосувати принцип двосторонньої реституції до договору №29-23 від 26.12.2023 та повернути сторони договору у первісний стан.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що при укладенні оскаржуваного договору між відповідачами не було проведено жодних господарських операцій, та позивач вважає, що тим самим відповідачами порушено ст. 228 ЦК України, а саме - укладено правочин, який суперечить моральним засадам суспільства, порушує публічний прядок, спрямований на заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету, а отже є недійсним.

2. Заяви, клопотання та інші процесуальні дії по справі.

Ухвалою суду від 06.01.2025 провадження у даній справі відкрито, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження.

Також даною ухвалою зупинено провадження у справі №916/5780/24 до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи №420/12471/22 та оприлюднення повного тексту судового рішення, ухваленого за результатами такого перегляду.

Ухвалою суду від 15.08.2025 було поновлено провадження у справі №916/5780/24 із призначенням розгляду справи на 15.09.2025 о 14:40.

12.09.2025 до суду від ТОВ «АГРІКОМП» надійшло клопотання про вступ у справу, в якій представник просить суд відкласти розгляд справи (вх.№28412/25).

У судовому засіданні 15.09.2025, за участі представника позивача, суд, без оформлення окремого документа задовольнив клопотання ТОВ «АГРІКОМП» про відкладення та відклав підготовче засідання на 06.10.2025.

30.09.2025 від ТОВ "АГРІКОМП" надійшла заява про закриття провадження у справі (вх.№30349/25).

Також 30.09.2025 від ТОВ "АГРІКОМП" до суду надійшов відзив на позовну заяву (вх.№30355/25).

02.10.2025 від позивача надійшли заперечення на клопотання (вх.№30672/25).

06.10.2025 від ТОВ "АГРІКОМП" надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника (вх.№30980/25).

У судовому засіданні 06.10.2025, за участі представника позивача, суд, без оформлення окремого документа, постановив ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті на 23.10.2025.

У судове засідання 23.10.2025 з'явився представник позивача та представник ТОВ «АГРІКОМП», ТОВ «ГРУПА КОМПАНІЙ «СВІТОЧ» в судове засідання не з'явилось.

Суд у судовому засіданні 23.10.2025, за участі представника позивача та відповідача 1, без оформлення окремого документа оголосив про перерву в розгляді справи по суті до 20.11.2025.

У судовому засіданні 20.11.2025, за участі представника позивача та відповідача 1, суд, оголосив про перехід до стадії ухвалення судового рішення та час його проголошення у судовому засіданні 01.12.2025.

У судовому засіданні 01.12.2025, за участі представника позивача та відповідача 1, суд, проголосив скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення у справі та відклав складення повного рішення на строк до 11.12.2025.

3. Аргументи учасників справи.

3.1. Аргументи Головного управління ДПС в Одеській області.

У якості обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що на супроводженні ГУ ДПС в Одеській області перебувала справа №420/26020/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРІКОМП» до ГУ ДПС в Одеській області, ДПС України про визнання протиправними та скасування рішення про відповідність платника податку критеріям ризикованості згідно рішення №96247 від 13.08.2024, про визнання протиправними та скасування рішень про відмову в реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних та зобов'язання вчинити певні дії.

Так позивач вказує, що з пояснень та документів, що надавались ТОВ «АГРІКОМП» до комісії Головного управління ДПС в Одеській області для підтвердження реальності здійснення господарської операцій по податковим накладним, а також з матеріалів судової справи №420/26020/24 встановлено, ТОВ «ГРУПА КОМПАНІЙ «СВІТОЧ» є постачальником товарів до ТОВ «АГРІКОМП» та між ними було укладено договір поставки № 29-23 від 26.12.2023.

Як зазначає ГУ ДПС в Одеській області, за результатами аналізу можливості виконання оформлених господарських операцій ТОВ «ГК «СВІТОЧ», встановлено можливу нереальність виконання оформлених операцій. Згідно проведеного аналізу податкової звітності з податку на додану вартість за період січень 2023 року - липень 2024 року, декларування підприємством суми від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду понад 100 тис. грн не встановлено.

Позивач стверджує, що у зв'язку з відсутністю необхідної кількості трудових ресурсів для виконання задекларованих господарських операцій з купівлі/продажу неможливо підтвердити реальність виконання оформлених господарських операцій. Також відомо, що сторонні трудові ресурси не залучались. Послуги з аутсорсінгу та аутстаффінгу за звітній період декларування ПДВ з 01.01.2021 по 09.09.2024 року придбано відповідачем 2 не було.

Також ГУ ДПС в Одеській області зазначає, що протягом 2022 - 2024 року планові та позапланові перевірки підприємства не проводились. Натомість відповідно до відомостей єдиного реєстру податкових накладних за період січень 2023 року - вересень 2024 року встановлено реалізацію товарів, придбання яких товарів не прослідковується по ланцюгу постачання.

Таким чином позивач стверджує про нереальність господарських операцій, а саме відсутність факту реального здійснення господарських операцій внаслідок :

- відсутності інформації про власні або орендовані основні фонди, що необхідні для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства; - відсутності інформації про транспортування (наявність власних або орендованих транспортних засобів, посередників у транспортуванні)

- відсутність можливості здійснення господарських операцій у задекларованих об'ємах враховуючи середньооблікову кількість працівників;

- відсутність за юридичною адресою.

Виходячи з викладеного позивач вважає, що ТОВ «ГК «СВІТОЧ» здійснювало діяльність, спрямовану на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди третім особам з метою штучного формування податкового кредиту та податкових зобов'язань. Оскільки реальність вчинення господарських операцій ТОВ «ГК «СВІТОЧ» ставиться під сумнів, а наслідком для податкового обліку є лише фактичний рух активів, а не задекларований на папері, отже у підприємств-контрагентів не було підстав для податкового обліку вказаних операцій.

Відтак, оскільки вищезазначеними доказами підтверджено відсутність здійснення господарських операцій між ТОВ «АГРІКОМП» та ТОВ «ГК «СВІТОЧ», Головне управління ДПС в Одеській області вважає, що відповідачами порушено ст. 228 ЦК України, а саме укладено правочини, які суперечать моральним засадам суспільства, а також порушують публічний прядок, спрямовані на заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету, у зв'язку з чим вони є недійсними.

Таким чином, беручи до уваги наведене, з метою забезпечення належної правової реалізації визначених законом повноважень позивача на звернення до суду з такими вимогами, Головне управління ДПС в Одеській області звернулося до суду з даним позовом, з метою визнання договору недійсними на підставі з ч.2 ст. 228 ЦК України.

3.2. Аргументи Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРІКОМП» (Відповідач 1).

У якості заперечень проти позовних вимог ТОВ «АГРІКОМП» зазначає, що на підтвердження виконання умов договору поставки товару сторонами були складені видаткові накладні, підписані представниками відповідачів, скріплені їх печатками.

Як вказує відповідач 1, відповідно до вказаних первинних документів ТОВ «ГРУПА КОМПАНІЙ «СВІТОЧ» здійснило поставку на адресу ТОВ «АГРІКОМП» товару на підставі укладеного договору поставки, за результатом господарської операції були складені та зареєстровані в ЄРПН податкові накладні, тобто пройшли автоматизовану перевірку на предмет ризиковості. Їх реєстрація підтверджує відсутність підстав для зупинення через відповідність господарських операцій податковому законодавству.

ТОВ «АГРІКОМП» стверджує, що в подальшому частину отриманого товару реалізувало шляхом експорту за кордон, про що свідчать відповідні митні декларації, а також іншу частину товару було реалізовано ТОВ «АГРІКОМП» на адресу ТОВ «БІЗСЕРВІС ЛЮКС», про що свідчать: договір поставки, специфікації до нього, а також видаткові накладні.

Таким чином відповідач 1 вважає підтвердженою реальність господарської операції проведеної за оспорюваним договором.

Також відповідач 1 вказує, що категорія «ризиковий платник» використовується виключно в процедурі податкового адміністрування податку на додану вартість і не є правовою підставою для автоматичного заперечення дійсності господарських операцій чи договорів. Визнання договору недійсним можливе лише з підстав, визначених ЦК України, і жодна з таких підстав у позові не доведена належними та допустимими доказами.

ТОВ «АГРІКОМП» вважає, що відсутність права власності не дорівнює відсутності права користування та зазначає, що відповідні аргументи позивача ґрунтуються виключно на перевірці інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо власності на об'єкти, при цьому повністю ігнорується факт, що господарська діяльність може здійснюватися на підставі договорів оренди, суборенди, зберігання чи інших цивільно-правових відносин, які не завжди підлягають державній реєстрації, а відсутність відомостей у Реєстрі не є доказом відсутності законних підстав для користування приміщеннями.

ТОВ «АГРІКОМП» стверджує, що позивач не надав належних і допустимих доказів того, що ТОВ «ГК «СВІТОЧ» не здійснювало фактичне користування зазначеними приміщеннями та що відповіді третіх осіб про відсутність передачі у власність чи користування без перевірки інших можливих договірних відносин (суборенда, спільна діяльність, надання послуг зберігання) є неповними та не підтверджують висновок про «нереальність» діяльності.

Щодо закриття банківського рахунку ТОВ «ГК «СВІТОЧ» відповідач 1 зазначає, що ДПС не надала доказів того, що після закриття зазначеного рахунку підприємство не мало інших діючих рахунків, або що розрахунки між сторонами договорів не здійснювалися іншим законним способом.

Крім того відповідач 1 стверджує, що відповідно до ст. 74 ГПК України, саме позивач зобов'язаний довести належними та допустимими доказами обставини, на які він посилається, а не будувати припущення, які не підтверджені жодними документами. Так законодавство України не встановлює, що наявність власних складських чи виробничих приміщень є обов'язковою умовою для виконання зобов'язань за договором поставки.

На думку ТОВ «АГРІКОМП» господарські операції можуть виконуватися із залученням логістичних операторів, сторонніх складів, перевізників та інших суб'єктів, що є загальною і законною практикою бізнесу. Посилання позивача на те, що ТОВ «ГК «СВІТОЧ» не є імпортером та не здійснювало ввезення товару на територію України, жодним чином не підтверджує відсутності у нього товару. Господарська діяльність в Україні не обмежується виключно імпортом: придбання товару на внутрішньому ринку у вітчизняних постачальників є цілком законним і поширеним способом забезпечення поставок.

Також ТОВ «АГРІКОМП» вважає, що доводи про відсутність у підприємства земельних ділянок чи виробничих потужностей для вирощування шроту та соняшнику не мають значення для виконання договору поставки, оскільки за умовами господарського обороту постачальник може здійснювати перепродаж товару, придбаного у третіх осіб, без його власного виробництва. Це прямо відповідає положенням ст. 712 ЦК України та не вимагає від постачальника бути виробником продукції. Натомість з наданих до позову документів вбачається, що контролюючий орган, роблячи висновки про порушення ТОВ «ГРУПА КОМПАНІЙ «СВІТОЧ» вимог податкового законодавства, не здійснював жодних дій щодо отримання будь-яких пояснень та документів від платника податків та ініціювання проведення будь-якої перевірки.

Стосовно наданої позивачем узагальненої податкової інформації щодо діяльності ТОВ «ГК «СВІТОЧ», відповідач 1 зазначає, що, відповідно до ст.ст. 74, 83 ПК України, така інформація не є самостійним документом, а може бути використана під час проведення перевірок. Проте таких перевірок не проведено, фактично в належний спосіб не встановлено порушення відповідачами вимог податкового законодавства. У відповідності до ст. 86 ПК України саме акт перевірки, як документ, фіксує факти порушення платником податків вимог податкового законодавства та який є підставою для визначення розміру податкових зобов'язань зі сплати відповідних податків.

Таким чином відповідач 1 вважає, що для визнання зобов'язання таким, що вчинено фіктивно, закон вимагає наявність вини осіб, що проявляється у формі умислу, який спрямований на вчинення фіктивного договору, такий умисел повинен виникнути у сторін до моменту укладення договору та метою укладення такого договору є відсутність правових наслідків, обумовлених договором. Відсутність хоча б однієї з цих умов не дає підстав стверджувати, що зобов'язання вчинялося фіктивно.

Враховуючи вищевикладене ТОВ «АГРІКОМП» просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог ГУ ДПС в Одеській області в повному обсязі.

3.3. Аргументи Товариства з обмеженою відповідальністю «ГРУПА КОМПАНІЙ «СВІТОЧ» (Відповідач 2).

ТОВ ГК «СВІТОЧ» про відкриття провадження у справі, а також про подальший її розгляд було повідомлено шляхом направлення копії ухвал на зареєстровану адресу місцезнаходження Товариства з обмеженою відповідальністю «ГРУПА КОМПАНІЙ «СВІТОЧ»

Водночас ухвали суду отримані відповідачем не були та повернулися до Господарського суду Одеської області з відміткою про повернення у зв'язку з відсутністю адресата за вказаною адресою.

Відповідно до п. 4, 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

За змістом п. 83 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 р. № 270 (зі змінами), рекомендовані поштові відправлення з позначкою “Судова повістка», адресовані юридичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються представнику юридичної особи, уповноваженому на одержання поштових відправлень, під розпис. У разі відсутності адресата (одержувача) за зазначеною на рекомендованому листі адресою працівник об'єкта поштового зв'язку робить позначку “адресат відсутній за зазначеною адресою», яка засвідчується його підписом з проставленням відбитка поштового пристрою, порядок використання якого встановлюється призначеним оператором поштового зв'язку, і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає такий лист до суду.

Відповідно до частин 3, 7 статті 120 ГПК України, виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Отже, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто поштовим відділенням зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного суду від 28.01.2019 у справі № 915/1015/16.

Згідно ч. 1 ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цієї статтею.

Виходячи з вищевикладених положень ГПК України та встановлених обставин щодо порядку викликів і повідомлень відповідача, суд вважає, що Товариство з обмеженою відповідальністю «ГРУПА КОМПАНІЙ «СВІТОЧ» належним чином повідомлено про час та місце судового розгляду, що наділяє суд правом розглядати справу без його участі.

Згідно положень ч. 2 ст. 178 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

4. Фактичні обставини справи встановлені судом.

02.02.2023 Головним управлінням ДПС у Харківській області складено Акт №437/20-40-09-02-05/38530617 «Про неможливість проведення перевірки у зв'язку з відсутністю ТОВ «ГРУПА КОМПАНІЙ «СВІТОЧ» (податковий номер 38530617) за місцезнаходженням» (т.1, а.с.35).

Відповідно до даного Акту 01.02.2023 уповноваженими особами ГУ ДПС в Харківській області на підставі направлення №643, №644 від 26.01.2023 та наказу №283-п від 26.01.2023 здійснено виїзд за місцем фактичного провадження діяльності (місцезнаходженням) ТОВ «ГРУПА КОМПАНІЙ «СВІТОЧ» у господарському об'єкті, розташованому за адресою: вул. Максиміліанівська, буд. 11, м. Харків. Будь-яких ознак місцезнаходження вказаного підприємства, його посадових осіб за адресою: вул. Максиміліанівська, буд. 11, м. Харків не встановлено. У зв'язку з чим вручити під розпису посадовим особам ТОВ «ГРУПА КОМПАНІЙ «СВІТОЧ» направлення №643, №644 від 26.01.2023 та наказ №283-п від 26.01.2023 не вдалося.

Листом за №2522/7/15-32-05-07-07 від 08.10.2024 (т.1, а.с.44 на звороті - 45) ГУ ДПС в Одеській області запитало у ГУ ДПС в Харківській області документальні підтвердження щодо наявності або відсутності ланцюгу придбання та постачання товарів ТОВ «ГК «СВІТОЧ».

Листом за №3612/7/20-40-04-15-07 від 05.11.2024 (т.1, а.с.46) ГУ ДПС в Харківській області повідомило ГУ ДПС в Одеській області, що по ТОВ "ГРУПА КОМПАНІЙ "СВІТОЧ" було складено узагальнену інформацію за №3817/Ж12/20-40-04-15-18 від 31.10.2024 за період лютий - березень 2024, та згідно якої встановлено:

- складання податкових накладних з порушенням норм пп. «а»/«б» п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, абзаців перших пп. 201.1, 201.7, 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI зі змінами та доповненнями (далі Кодекс);

- визначення платником податків сум податкових зобов'язань при продажу товарів/послуг за лютий 2024 на загальну суму ПДВ 14 927 350,15 гривень, за березень 2024 на загальну суму ПДВ 2 468 172,24 гривень.

Таким чином, ГУ ДПС в Харківській області зазначає, що ТОВ "ГК "СВІТОЧ" порушено норми пп. «а»/«б» п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187 Кодексу.

У матеріалах справи наявна копія Узагальненої податкової інформації №34/20-40-07-13/38530617 від 01.11.2024 щодо ТОВ "ГРУПА КОМПАНІЙ "СВІТОЧ" за звітні періоди декларування ПДВ з 01.01.2021 по 09.09.2024 з питань проведення фінансово-господарських операцій з контрагентами-постачальниками та з контрагентами-покупцями й правомірності складання і реєстрації в ЄСРЗ податкових накладних, виписаних на адресу контрагентів, а також при визначенні сум податкових зобов'язань і податкового кредиту за період 01.01.2021 по 09.09.2024 року (т.1, а.с.47-54 на звороті), при формуванні якої ГУ ДПС в Харківській області дійшло висновків про:

- визначення платником податків сум податкових зобов'язань при продажу товарів/послуг на загальну суму, зареєстрованих в ЄРПН накладних, у розмірі 111 210 978,2 грн. Таким чином, платником податків ймовірно порушено норми п.л. «а»/«б» п. 185.1 уф. 185, п. 187.1 ст. 187 Кодексу.

- визначення платником податків сум податкового кредиту при придбанні товарів/послуг на загальну суму, зареєстрованих в ЄРПН накладних, у розмірі 97 318 603,49 грн. Таким чином, платником податків ймовірно порушено норми п.п. «а» п. 198.1 ст. 198, абзаців першого-третього п. 198.2, абзаців першого і другого п. 198.3 та абзацу третього п. 198.6 ст. 198, абзацу другого і третього п. 201.10 ст. 201 Кодексу.

Крім того податковою визначено, що остаточні висновки щодо правомірного визначення сум податкового кредиту та податкових зобов'язань ТОВ «ГК «СВІТОЧ» за звітний період декларування ПДВ з 01.01.2021 по 09.09.2024 можливо зробити після проведення документальної перевірки.

ГУ ДПС в Одеській області зверталося до Територіального управління Бюро економічної безпеки в Одеській області з листом №23468/5/15-32-05-07-05 від 07.11.2024 (т.1, а.с.55-56), в якому запитувало інформацію щодо кримінальних проваджень по ТОВ «АГРІКОМП» та його посадових осіб, та надати інформацію про результати відповідних кримінальних проваджень станом на теперішній час, та чи притягувались до кримінальної відповідальності посадові особи ТОВ «БГСЙКПМР».

У відповідь на зазначений лист ТУ БЕБ в Одеській області №23.13-03.5/9497-24 від 06.12.2024 (т.1, а.с.56 на звороті) ТУ БЕБ в Одеській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні відомості про яке внесено до ЄРДР за №42024160000000071 від 09.04.2024 за ознаками кримінального правопорушень, передбачених ч. ч. 1, 3 ст. 212, ч. 1 ст. 364, ч. 2 ст. 205-1 КК України, в рамках якого досліджується дотримання вимог діючого законодавство службовими особами суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності при здійсненні експортних операцій, у тому числі ТОВ «АГРІКОМП». На даний час досудове розслідування у вказаному кримінальному провадженні триває та оцінка діям посадових осіб ТОВ «АГРІКОМП» буде надана за результатами всебічного, повного й об'єктивного дослідження обставин кримінального правопорушення.

ГУ ДПС в Одеській області зверталося з листом за №44129/6/15-32-05-01-06 від 28.11.2024 до АТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Київський інноваційний технологічний парк» в якому запитувало інформацію та документальне підтвердження щодо надання вказаних у запиті об'єктів нерухомого майна, розташованих за адресою м. Київ, Печерський район, Набережно-Печерська дорога, буд. 11-Б, у власність, володіння чи на підставі іншого права розпорядження ТОВ «ГК «СВІТОЧ» чи іншим суб'єктам господарювання, яке належить АТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Київський інноваційний технологічний парк» (т.1, а.с.57 на звороті - 58).

Листом за №1/201224 від 20.12.2024 АТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Київський інноваційний технологічний парк» повідомило ГУ ДПС в Одеській області, що зазначені у запиті об'єкти нерухомого майна дійсно належать Фонду на праві власності, однак, Фонд не надав (не передавав) у володіння, користування, розпорядження ТОВ «ГК «СВІТОЧ» належні Фонду на праві власності об'єкти нерухомого майна, жодних договірних та інших відносин між Фондом і ТОВ «СВІТОЧ» немає (т.1, а.с.58 на звороті - 60).

Також ГУ ДПС в Одеській області зверталося до ТОВ «Харківський завод «ПОЛІМЕРКОНТЕЙНЕР» із листом №44130/15-32-05-01-06 від 28.11.2024 (т.1, а.с.60 на звороті - 61 на звороті) в якому запитувало інформацію та документальне підтвердження щодо надання вказаних у запиті об'єктів нерухомого майна, розташованих за адресою Харківська обл., м. Харків, вулиця Копиловська (вулиця Першої Маївки), будинок 31-А у власність, володіння чи на підставі іншого права розпорядження ТОВ «ГК «СВІТОЧ» чи іншим суб'єктам господарювання, яке належить ТОВ «Харківський завод «ПОЛІМЕРКОНТЕЙНЕР».

У відповідь на даний лист ТОВ «Харківський завод «ПОЛІМЕРКОНТЕЙНЕР» направила ГУ ДПС в Одеській області листа за №612/1 від 06.12.2024 в якому зазначила, що зазначені нежитлові приміщення розташовані за адресою Харківська обл., м. Харків, вулиця Копиловська (вулиця Першої Маївки), будинок 31-А, підприємству не належать і жодна інформація щодо власників чи користувачів нерухомого майна за цією адресою у підприємства відсутня. Разом з тим, ТОВ «Харківський завод» ПОЛІМЕРКОНТЕЙНЕР» є власником нежитлових приміщень по вулиці Копиловська (вулиця Першої Маївки), будинок 31 у м Харкові. Однак, ані ТОВ «ГК «СВІТОЧ» ані іншим суб'єктам господарювання зазначеним у запиті ГУ ДПС в Одеській області, ТОВ «Харківський завод» ПОЛІМЕРКОНТЕЙНЕР» не передавало у власність, в користування чи на підставі будь-якого іншого права в розпорядження жодне з належних підприємству нежитлових приміщень (т.1, а.с.62).

Листом за №48174/6/15-32-05-07-06 від 25.12.2024 ГУ ДПС в Одеській області, з метою недопущення розповсюдження схемного кредиту з податку на додану вартість у значних розмірах податкова просила АТ «БАНК «УКРАЇНСЬКИЙ КАПІТАЛ» надати відомості щодо дати відкриття та закриття банківського рахунку ТОВ «ГК «СВІТОЧ» НОМЕР_1 (т.1, а.с.81-83)

Листом за №10/1/08-6/БТ від 03.01.2025 АТ «БАНК «УКРАЇНСЬКИЙ КАПІТАЛ» повідомив ГУ ДПС в Одеській області що дата відкриття рахунку ТОВ "ГРУПА КОМПАНІЙ "СВІТОЧ" НОМЕР_1 - 20.01.2022, про що отримане електронне повідомлення-відповідь щодо взяття на облік/закриття рахунку Платника податків у контролюючому органі 20.01.2022, рахунок закритий 25.12.2023, про що отримане електронне повідомлення-відповідь щодо взяття на облік/закриття рахунку Платника податків у контролюючому органі 25.12.2023 (т.1, а.с. 84).

26.12.2023 між ТОВ «АГРІКОМП», як Покупцем, та ТОВ «ГРУПА КОМПАНІЙ «СВІТОЧ», як Постачальником, укладено Договір поставки №29-23 (т.1, а.с.36-38), відповідно до п.1.1. якого, Постачальник зобов'язується здійснити поставку Товару а Покупець прийняти та оплатити поставлений Товар.

Відповідно до п. 1.2., п.1.3. Договору, кількість та якість Товару, графік поставки, місце поставки та інші умови поставки окремої партії Товару визначаються Сторонами в Специфікаціях, які є невід'ємною частиною цього Договору. Специфікація є дійсною за умови підписання її Сторонами. Якщо умови поставки Товару зазначені в Специфікації відрізняються від умов, які передбачені цим Договором, повинні застосовуватися умови поставки вказані у Специфікаціях для поставки визначеної в Специфікації кількості Товару.

Згідно з п. 2.1. Договору, Товар - олія соняшникова нерафінована, першого гатунку, українського походження та Шрот з насіння соняшнику, українського походження.

Пунктами 3.1. та 3.2. Договору сторони визначили, що Постачальник зобов'язується передати Товар Покупцю або експедитору/перевізнику Покупця, у відповідності до інструкцій Покупця та відповідно до погодженого Сторонами графіку. Постачальник зобов'язується інформувати Покупця про готовність здійснити поставку Товару не пізніше ніж за (два) робочих дні до початку строку (терміну) поставки.

Відповідно до п. 3.3. та п. 3.4. Договору, Покупець зобов'язується надати Постачальнику інструкції щодо відвантаження Товару, найменування вантажоодержувача до початку строку (терміну) поставки. Приймання Товару Покупцем за кількістю та якістю здійснюється через експедитора та (або) та (або) вантажоодержувача чи іншу уповноважену особу відповідно до товаросупровідних документів.

За пунктом 3.7. Договору, у випадку, якщо Товар постачається транспортом Покупця, Постачальник зобов'язується здійснювати завантаження Товару протягом 12 (дванадцяти) годин від моменту подачі транспортного засобу для завантаження відповідно до узгодженого графіку поставок. Витрати на завантаження Товару покладаються на Постачальника, якщо інше не передбачено умовами поставки Товару, вказаними в Специфікації.

Згідно з пунктом 4.1. Договору, право власності на Товар переходить до Покупця з дати виписки Постачальником видаткової накладної на Товар.

Пунктом 5.1. Договору визначено, що Постачальник зобов'язується передати Покупцеві або експедитору Покупця разом із Товаром товаросупровідні документи:

5.1.1. Рахунок-фактуру,

5.1.2. Видаткову накладну, яка завірена підписом уповноваженої особи та печаткою Постачальника.

5.1.3. Якісне посвідчення із вказаними фактичними показниками якості Товару.

За пунктом 5.2. Договору, Постачальник вважається таким, що виконав належним чином своє зобов'язання із поставки Товару, якщо одночасно виконані такі умови:

5.2.1. Постачальник передав Покупцю Товар в кількості, яка вказана в товаросупровідних документах та належної якості.

5.2.2. Постачальник передав Покупцю разом із Товаром товаросупровідні документи в повному обсязі, які зобов'язаний був передати на момент поставки.

5.2.3. Не було розбіжностей між кількісними (більш ніж на 0,5%) та/або якісними характеристиками поставленого Товару із даними, які зазначені у товаросупровідних документах.

Відповідно до п. 6.1. та п. 6.3. Договору, розрахунки здійснюються Покупцем за кожну партію поставленого Товару. Перерахування грошових коштів здійснюється на поточний рахунок Постачальника вказаний у Договорі. Умови оплати Товару та ціна визначаються Сторонами в Специфікаціях. Протягом передбаченого строку оплати Товар може оплачуватися частинами.

За пунктом 6.5. Договору, у випадку, якщо оплата Товару здійснюється шляхом часткової або повної передоплати, то остаточна кількість Товару, яка підлягає оплаті, визначається Сторонами після поставки Товару. Протягом 1 (одного) банківського дня, що настає після дня в якому завершено поставку Товару, Покупець зобов'язується здійснити доплату за Товар, якщо вартість поставленого Товару перевищує суму здійсненої передоплати, Продавець зобов'язується повернути різницю між розміром здійсненої передоплати за Товар та вартістю поставленого Товару, якщо вартість поставленого Товару є меншою за суму здійсненої передоплати.

Згідно з пунктом 10.2. Договору, він діє до 31 грудня 2024 року, але у будь-якому випадку до повного виконання Сторонами своїх зобов'язань за цим Договором. Пролонгація договору здійснюється за згодою Сторін.

Також представником відповідача було надано до матеріалів справи копії Специфікацій укладених між ТОВ «ГРУПА КОМПАНІЙ «СВІТОЧ», як Постачальником, та ТОВ «АГРІКОМП», як Покупцем, щодо поставки товару за Договором №29-23 від 26.12.2023 (т.1, а.с.139-141, 167-168), а саме:

- Специфікація №1 від 26.12.2023 щодо поставки товару - Олія соняшникова нерафінована, першого гатунку, українського походження, кількістю 5000,00 тон (+/- 10%), за ціною 5900,00 грн/тона (без ПДВ), на загальну суму 35 400 000,00 грн (в т.ч. ПДВ 20 % 5 900 000,00 грн), поставка товару за Специфікацією здійснюється шляхом 5 000,00 мт (+-10 %) протягом періоду з 26.12.2023 по 31.03.2024 (обидві дати включно);

- Специфікація №2 від 03.01.2024 щодо поставки товару - Олія соняшникова нерафінована, першого гатунку, українського походження, кількістю 1 500,00 тон (+/- 10%), за ціною 3 830,00 грн/тона (без ПДВ), на загальну суму 6 894 000,00 грн (в т.ч. ПДВ 20 % 2 1 149 000,00 грн), поставка товару за Специфікацією здійснюється шляхом 10 000,00 мт (+-10 %) протягом періоду з 03.01.2024 по 31.03.2024 (обидві дати включно);

- Специфікація №3 від 09.01.2024 щодо поставки товару - Олія соняшникова нерафінована, першого гатунку, українського походження, кількістю 1 500,00 тон (+/- 10%), за ціною 3 830,00 грн/тона (без ПДВ), на загальну суму 6 894 000,00 грн (в т.ч. ПДВ 20 % 1 149 000,00 грн), поставка товару за Специфікацією здійснюється шляхом 1 500,00 мт (+-10 %) протягом періоду з 09.01.2024 по 29.02.2024 (обидві дати включно);

- Специфікація №4 від 15.01.2024 щодо поставки товару - Соняшниковий шрот, українського походження, кількістю 10000,00 тон (+/- 10%), за ціною 850,00 грн/тона (без ПДВ), на загальну суму 10 200 000,00 грн (в т.ч. ПДВ 20 % 1 700 000,00 грн), поставка товару за Специфікацією здійснюється шляхом 10 000,00 мт (+-10 %) протягом періоду з 15.01.2024 по 30.04.2024 (обидві дати включно);

- Специфікація №5 від 01.02.2024 щодо поставки товару - Соняшниковий шрот, українського походження, кількістю 6000,00 тон (+/- 10%), за ціною 670,00 грн/тона (без ПДВ), на загальну суму 4 824 000,00 грн (в т.ч. ПДВ 20 % 804 000,00 грн), поставка товару за Специфікацією здійснюється шляхом 6 000,00 мт (+-10 %) протягом періоду з 01.02.2024 по 31.03.2024 (обидві дати включно).

Відповідно до даних Специфікацій до Договору, оплата Товару здійснюється Покупцем шляхом оплати 100 % вартості кожної окремої партії Товару на поточний рахунок Постачальника протягом 45 днів - за умови отримання покупцем від Постачальника рахунку-фактури, видаткових накладних, після розвантаження Товару.

Також у наведених Специфікаціях сторони визначили, що Постачальник повинен передати Покупцю або вказаному Покупцем перевізнику документи, які супроводжують Товар, а саме рахунок-фактуру та видаткові накладні.

Крім того представником відповідача також було надано до суду копії видаткових накладних укладених за Договором №29-23 від 26.12.2023 (т.1, а.с.142-149,168-171), а саме:

- видаткова накладна №2 від 04.01.2024 щодо поставки товару - Олія соняшникова кількістю 1800 тон на загальну суму 10 620 000,00 грн (в т.ч. ПДВ 2 124 000,00 грн);

- видаткова накладна №3 від 08.01.2024 щодо поставки товару - Олія соняшникова кількістю 1760 тон на загальну суму 12 460 800,00 грн (в т.ч. ПДВ 2 076 800,00 грн);

- видаткова накладна №6 від 09.01.2024 щодо поставки товару - Олія соняшникова кількістю 1440 тон на загальну суму 10 195 200,00 грн (в т.ч. ПДВ 1 699 200,00 грн);

- видаткова накладна №14 від 19.01.2024 щодо поставки товару - Олія соняшникова кількістю 1500 тон на загальну суму 6 894 000,00 грн (в т.ч. ПДВ 1 149 000,00 грн);

- видаткова накладна №15 від 22.01.2024 щодо поставки товару - Шрот з насіння соняшнику, українського походження кількістю 3600 тон на загальну суму 5 400 000,00 грн (в т.ч. ПДВ 900 000,00 грн);

- видаткова накладна №19 від 24.01.2024 щодо поставки товару - Шрот з насіння соняшнику, українського походження кількістю 3 400 тон на загальну суму 5 100 000,00 грн (в т.ч. ПДВ 850 000,00 грн);

- видаткова накладна №24 від 26.01.2024 щодо поставки товару - Шрот з насіння соняшнику, українського походження кількістю 3000 тон на загальну суму 4 500 000,00 грн (в т.ч. ПДВ 750 000,00 грн);

- видаткова накладна №42 від 05.02.2024 щодо поставки товару - Соняшниковий шрот кількістю 3200 тон на загальну суму 3 264 000,00 грн (в т.ч. ПДВ 544 000,00 грн);

- видаткова накладна №48 від 07.02.2024 щодо поставки товару - Соняшниковий шрот кількістю 3300 тон на загальну суму 3 366 000,00 грн (в т.ч. ПДВ 561 000,00 грн);

- видаткова накладна №57 від 09.02.2024 щодо поставки товару - Соняшниковий шрот кількістю 3500 тон на загальну суму 3 570 000,00 грн (в т.ч. ПДВ 595 000,00 грн);

- видаткова накладна №58 від 12.02.2024 щодо поставки товару - Соняшниковий шрот кількістю 3200 тон на загальну суму 2 572 800,00 грн (в т.ч. ПДВ 428 800,00 грн);

- видаткова накладна №59 від 14.02.2024 щодо поставки товару - Соняшниковий шрот кількістю 3000 тон на загальну суму 2 412 000,00 грн (в т.ч. ПДВ 402 000,00 грн).

Також представником відповідача було надано до суду копії податкових накладних складених та направлених на реєстрацію на підставі господарських операцій з поставки вищезазначеного товару по Договору поставки №29-23 від 26.12.2023 (т.1, а.с.150-165,172-179)

- податкова накладна №9 від 05.02.2024 на загальну суму (база оподаткування) 2 720 000,00 грн (сума ПДВ 544 000,00 грн), зареєстровано ЄРПН за №9040622939 від 26.02.2024 та прийнята ДПС України, що вбачається з відповідної квитанції про реєстрацію податкової накладної;

- податкова накладна №10 від 07.02.2024 на загальну суму (база оподаткування) 2 805 000,00 грн (сума ПДВ 561 000,00 грн), зареєстровано ЄРПН за №9040593744 від 26.02.2024 та прийнята ДПС України, що вбачається з відповідної квитанції про реєстрацію податкової накладної;

- податкова накладна №11 від 09.02.2024 на загальну суму (база оподаткування) 2 975 000,00 грн (сума ПДВ 595 000,00 грн), зареєстровано ЄРПН за №9040571193 від 26.02.2024 та прийнята ДПС України, що вбачається з відповідної квитанції про реєстрацію податкової накладної;

- податкова накладна №18 від 22.01.2024 на загальну суму (база оподаткування) 4 500 000,00 грн (сума ПДВ 900 000,00 грн), зареєстровано ЄРПН за №9021752232 від 08.02.2024 та прийнята ДПС України, що вбачається з відповідної квитанції про реєстрацію податкової накладної;

- податкова накладна №19 від 24.01.2024 на загальну суму (база оподаткування) 4 250 000,00 грн (сума ПДВ 850 000,00 грн), зареєстровано ЄРПН за №9021751304 від 08.02.2024 та прийнята ДПС України, що вбачається з відповідної квитанції про реєстрацію податкової накладної;

- податкова накладна №20 від 26.01.2024 на загальну суму (база оподаткування) 3 750 000,00 грн (сума ПДВ 750 000,00 грн), зареєстровано ЄРПН за №9021751516 від 28.02.2024 та прийнята ДПС України, що вбачається з відповідної квитанції про реєстрацію податкової накладної;

- податкова накладна №23 від 12.02.2024 на загальну суму (база оподаткування) 2 144 000,00 грн (сума ПДВ 428 800,00 грн), зареєстровано ЄРПН за №9043689610 від 28.02.2024 та прийнята ДПС України, що вбачається з відповідної квитанції про реєстрацію податкової накладної;

- податкова накладна №24 від 14.02.2024 на загальну суму (база оподаткування) 2 010 000,00 грн (сума ПДВ 402 000,00 грн), зареєстровано ЄРПН за №9043635673 від 28.02.2024 та прийнята ДПС України, що вбачається з відповідної квитанції про реєстрацію податкової накладної;

- податкова накладна №12 від 04.01.2024 на загальну суму (база оподаткування) 10 620 000,00 грн (сума ПДВ 2 124 000,00 грн), зареєстровано ЄРПН за №9017755430 від 05.02.2024 та прийнята ДПС України, що вбачається з відповідної квитанції про реєстрацію податкової накладної;

- податкова накладна №13 від 08.01.2024 на загальну суму (база оподаткування) 10 384 000,00 грн (сума ПДВ 2 076 800,00 грн), зареєстровано ЄРПН за №9017755329 від 05.02.2024 та прийнята ДПС України, що вбачається з відповідної квитанції про реєстрацію податкової накладної;

- податкова накладна №14 від 09.01.2024 на загальну суму (база оподаткування) 8 496 000,00 грн (сума ПДВ 1 699 200,00 грн), зареєстровано ЄРПН за №9017754470 від 05.02.2024 та прийнята ДПС України, що вбачається з відповідної квитанції про реєстрацію податкової накладної;

- податкова накладна №21 від 19.01.2024 на загальну суму (база оподаткування) 5 745 000,00 грн (сума ПДВ 1 149 000,00 грн), зареєстровано ЄРПН за №9021751937 від 08.02.2024 та прийнята ДПС України, що вбачається з відповідної квитанції про реєстрацію податкової накладної.

У якості доказів реалізації придбаного від ТОВ «ГК «СВІТОЧ» Товару за Договором №29-23 від 26.12.2023 ТОВ «АГРІКОМП» надано до суду, митні декларації (т.1, а.с.180-182):

- №24UA500130007204U4 від 01.03.2024 щодо експорту вантажу - шрот з насіння соняшнику, українського походження 2350,00 кг, виробник - ТОВ «Знаменівський Масложиркомбінат», вантажовідправник - ТОВ «АГРІКОМП», вантажоодержувач - Lumpex Traid LTD;

- №24UA500130007205U3 від 01.03.2024 щодо експорту вантажу - шрот з насіння соняшнику, українського походження 4551,090 кг, виробник - ТОВ «Знаменівський Масложиркомбінат», вантажовідправник - ТОВ «АГРІКОМП», вантажоодержувач - Lumpex Traid LTD;

- №24UA500130009142U4 від 18.03.2024 щодо експорту вантажу - олія соняшникова, нерафінована, першого гатунку, українського походження 1500 т, виробник - ТОВ «Знаменівський Масложиркомбінат», вантажовідправник - ТОВ «АГРІКОМП», вантажоодержувач - Lumpex Traid LTD.

Також як вбачається з матеріалів справи 17.06.2024 між ТОВ «АГРІКОМП» та ТОВ «БІЗСЕРВІС ЛЮКС» укладено Договір поставки №1706-4 (далі - Договір №1706-4) (а.с.183-184 на звороті), за яким ТОВ «АГРІКОМП», як Постачальник, зобов'язувався здійснити поставку Товару, а ТОВ «БІЗСЕРВІС ЛЮКС», як Покупець, зобов'язувався прийняти та оплатити поставлений Товар.

Відповідно до п. 2.1. Договору №1706-4, Товар - Олія соняшникова нерафінована, першого гатунку, українського походження та Соняшниковий шрот, українського походження.

На виконання даного Договору №1706-4, між ТОВ «АГРІКОМП», як Постачальником, та ТОВ «БІЗСЕРВІС ЛЮКС», як Покупцем, укладено Специфікацію №1 від 17.06.2024 щодо поставки товару - Соняшниковий шрот, українського походження кількістю 20 000,00 тон (+/- 10%), за ціною 1570,00 грн/тона (без ПДВ), на загальну суму 37 680 000,00 грн (в т.ч. ПДВ 20 % 6 280 000,00 грн) та Специфікацію №2 від 17.06.2024 щодо поставки товару - Олія соняшникова нерафінована, першого гатунку, українського походження кількістю 6000,00 тон (+/- 10%), за ціною 6007,00 грн/тона (без ПДВ), на загальну суму 43 250 400,00 грн (в т.ч. ПДВ 20 % 7 208 400,00 грн) (т.1, а.с.185, 189).

Між ТОВ «АГРІКОМП» та ТОВ «БІЗСЕРВІС ЛЮКС» було складено:

- видаткову накладну №4 від 03.07.2024 щодо поставки товару - Олія соняшникова кількістю 6000 тон на загальну суму 43 250 400,00 грн (в т.ч. ПДВ 7 208 400,00 грн) (т.1, а.с.186);

- видаткову накладну №5 від 05.07.2024 щодо поставки товару - Соняшниковий шрот кількістю 5100 тон на загальну суму 9 608 400,00 грн (в т.ч. ПДВ 1 601 400,00 грн) (т.1, а.с.190);

- видаткову накладну №6 від 08.07.2024 щодо поставки товару - Соняшниковий шрот кількістю 4800 тон на загальну суму 9 043 200,00 грн (в т.ч. ПДВ 1 507 200,00 грн) (т.1, а.с.191);

- видаткову накладну №7 від 11.07.2024 щодо поставки товару - Соняшниковий шрот кількістю 4600 тон на загальну суму 8 666 400,00 грн (в т.ч. ПДВ 1 444 400,00 грн) (т.1, а.с.192);

- видаткову накладну №8 від 12.07.2024 щодо поставки товару - Соняшниковий шрот кількістю 4700 тон на загальну суму 8 854 800,00 грн (в т.ч. ПДВ 1 475 800,00 грн) (т.1, а.с.193).

Крім того на підставі проведеної між ТОВ «АГРІКОМП» та ТОВ «БІЗСЕРВІС ЛЮКС» господарської операцій було складено та направлено до ЄРПН податкову накладну №1 від 03.07.2024, податкову накладну №2 від 05.07.2024, податкову накладну №3 від 08.07.2024, податкову накладну №4 від 11.07.2024, податкову накладну №5 від 12.07.2024 проте її реєстрація була зупинена, оскільки подана платником податку який відповідає п. 8 Критеріїв ризиковості платника податку, що вбачається з відповідної квитанції про реєстрацію податкової накладної (т.1, а.с.187-188, 194-201).

Також у матеріалах справи наявна копія Договору суборенди нежитлового складського приміщення №0502-НСП від 05.2024 укладений між ТОВ «АТЕНД ПЛЮС» та ТОВ «АГРІКОМП» (т.1, а.с. 202-204), за яким ТОВ «АТЕНД ПЛЮС» як Орендар передає, а ТОВ «АГРІКОМП», як Суборендар, приймає в суборенду нерухоме майно, розташоване за адресою: Одеська область, Одеський район, село Сичавка, вул. Цвєтаєва, буд. 1, загальною площею 300 кв.м. Дане майно було передано за Актом прийому-передачі майна від 05.02.2024 (т.1, а.с.204 на звороті).

Крім того в матеріалах справи наявні копії Товарно-транспортних накладних, а саме №14 від 12.07.2024 укладеної між ТОВ «АГРІКОМП» та ФОП Шевченко, №76 від 12.07.2024 укладеної між ТОВ «АГРІКОМП» та ТОВ «ТРАНС СЕЛ», №82 від 12.07.2024 укладеної між ТОВ «АГРІКОМП» та ФОП Ліщенко П.І., №94 від 12.07.2024 укладеної між ТОВ «АГРІКОМП» та ТОВ «СК «АРНІКА» , щодо перевезення вантажу - Соняшниковий шрот на загальною вагою 98,91 тон, до пункту розвантаження ТОВ «АГРІКОМП» за адресою Одеська область, Одеський район, село Сичавка, вул. Цвєтаєва, буд. 1 (т.1, а.с.206-207 на звороті).

За результатом перевірки вищезазначених податкових накладних контролюючим органом було прийнято рішення про відповідність ТОВ «АГРІКОМП», як платника податку на додану вартість, критеріям ризиковості платника податку за господарськими операціями вчиненими в період з 06.08.2023 по 02.02.2024, що вбачається з копій рішень №12232 від 02.02.2024 та №96247 від 13.08.2024 (т.1, а.с.208-210 на звороті).

Також у даних рішеннях контролюючого органу зазначається, що подані платником документи не відображають у повному обсязі провадження фінансово-господарської діяльності підприємства, що унеможливлює прийняття рішення про невідповідність критеріям ризиковості, а саме придбання товару в період з 04.01.2024 по 21.06.2024 у ризикового ТОВ «ГК «СВІТОЧ», реалізацію товару в період з 01.03.2024 по 12.07.2024 на ризикового ТОВ «БІЗСЕРВІС ЛЮКС».

Відповідно до рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17.10.2024 по справі №420/26020/24 (залишеним без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2025 по справі №420/26020/24) (т.1, а.с. 211-236), позов ТОВ «АГРІКОМП» до ГУ ДПС в Одеській області та ДПС України було задоволено:

- визнано протиправним та скасовано рішення комісії ГУ ДПС в Одеській області з питань зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних від 13.08.2024р. №96247 про ТОВ «АГРІКОМП» відповідність п.8 «Критеріїв ризиковості платника податку»;

- зобов'язано комісію ГУ ДПС в Одеській області виключити ТОВ «АГРІКОМП» з переліку «ризикових» платників податків;

- визнано протиправним та скасовано рішення комісії ГУ ДПС в Одеській області з питань зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних від 01.08.2024р. №11544035/45010485, а також від 06.08.2024р.№11588635/45010485, №11588636/45010485, №11588634/45010485 та №11588633/45010485;

- зобов'язано ДПС України зареєструвати податкові накладні ТОВ «АГРІКОМП» від 03.07.2024р. №1, від 05.07.2024р. №2, від 08.07.2024р. №3, від 11.07.2024р. №4, від 12.07.2024р. №5 в Єдиному реєстрі податкових накладних за датою їх фактичного отримання.

5. Позиція суду щодо встановлених обставин справи.

5.1. Щодо юрисдикції даного спору та наявності в контролюючого органу підстав на звернення з позовом до господарського суду про визнання недійсним правочину.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України (тут і надалі в рішенні в редакції чинній станом на момент укладення спірного договору), суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Також в ч. 1 ст. 193 ГК України передбачено, що до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Так відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

Статтею 204 ЦК України, встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (презумпція правомірності правочину).

Загальні підстави та наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 ЦК України, статтею 208 ГК України.

Частиною 1 ст. 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину - є недодержання, в момент вчинення правочину, стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу.

Статтею 203 ЦК України, встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема:

1) зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим актам законодавства, а також моральним засадам суспільства;

2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;

3) волевиявлення учасника правочину, має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;

4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом;

5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

У частині третій статті 228 ЦК України, законодавець закріпив норму, згідно з якою у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину, зокрема, інтересам держави і суспільства такий правочин може бути визнаний недійсним.

У розумінні наведених положень законодавства оспорювати правочин у суді може одна із сторін правочину або інша заінтересована особа. За відсутності визначення поняття "заінтересована особа" такою особою є кожен, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі.

Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.

Реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, позивач зобов'язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Відповідно до пп. 20.1.30 п. 20.1 ст. 20 Податкового кодексу України (далі - ПК України) контролюючі органи, визначені підпунктом 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 цього Кодексу, мають право звертатися до суду, у тому числі, подавати позови до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, щодо визнання оспорюваних правочинів недійсними та застосування визначених законодавством заходів, пов'язаних із визнанням правочинів недійсними, а також щодо стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемними договорами.

У постанові Верховного Суду від 14.02.2020 у справі №640/18643/18 Верховний Суд вказав, що за буквальним змістом цієї норми право контролюючого органу подавати позови до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб про визнання правочинів недійсними пов'язане із застосуванням встановлених законом наслідків недійсності правочину, визначення позовних вимог, необхідних і достатніх для виконання функцій, покладених на контролюючий орган, є правом цього органу. Обрання способу захисту інтересів держави у сфері оподаткування в межах виконання встановлених законом завдань та функцій є дискреційними повноваженнями контролюючого органу. В усіх випадках, однак, звернення контролюючого органу до суду з позовною заявою про визнання правочину недійсним повинно відповідати його завданням.

Контролюючими органами є податкові органи (центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, його територіальні органи) - щодо дотримання законодавства з питань оподаткування (крім випадків, визначених підпунктом 41.1.2 цього пункту), законодавства з питань сплати єдиного внеску, а також щодо дотримання іншого законодавства, контроль за виконанням якого покладено на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, чи його територіальні органи (пп. 41.1.1. п.41.1 ст. 41 ПК України).

За приписами ч. 3 ст. 228 ЦК України, у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 29 лютого 2024 року по справі №580/4531/23 зазначає, що між сторонами оспорюваного договору, а також між ними й позивачем немає відносин влади та підпорядкування у спірних правовідносинах з його укладення чи виконання, зміст цього правочину не визначає прав та обов'язків його учасників у публічно-правовій сфері, саме тому, заявляючи позов про визнання недійсним договору й застосування наслідків його недійсності, ГУ ДПС втручається у сферу приватноправових відносин, що склалися між відповідачами на принципах свободи вибору контрагентів і свободи договору. Зазначеного достатньо для висновку про те, що спір у цій справі не належить до публічно-правових з огляду на приватноправовий характер правовідносин стосовно укладення і виконання оспорюваного договору, у яких позивач - контролюючий орган - безпосередньо не здійснював владно-управлінських повноважень, та обраний ним спосіб захисту права/інтересу властивий саме приватноправовим правовідносинам - визнання недійсним договору на підставі статей 203, 215 ЦК України та застосування наслідків його недійсності, передбачених ч. 3 ст. 228 цього Кодексу.

Також суд зазначає, що у постанові від 08.05.2025 по справі №420/12471/22 (п.135) Велика Палата Верховного Суду виснувала, що справи за позовами контролюючого органу про визнання правочинів, укладених підприємствами, які не здійснювали господарської діяльності, що встановлено вироком суду, недійсними та застосування визначених законом наслідків їх недійсності підлягають розгляду адміністративними судами за правилами КАС України, оскільки такі спори пов'язані з реалізацією органами Державної податкової служби України компетенції щодо здійснення податкового контролю, а отже, є публічно-правовими.

Так у даній справі контролюючим органом відповідно до повноважень наданих підпунктом 20.1.30 пункту 20.1 статті 20 ПК України та відповідно до частини третьої статті 215 ЦК України оспорюється дійсність укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «ГРУПА КОМПАНІЙ «СВІТОЧ» та Товариством з обмеженою відповідальністю «АГРІКОМП» Договору поставки №29-23 від 26.12.2023, з підстав недотримання умов, визначених частиною 1 статті 215 ЦК України, у поєднанні з частиною 5 статті 203 ЦК України, а також з підстав недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства (частина 3 статті 228 ЦК України). Між тим вироку суду, який би встановлював, що за результатом укладеного між ТОВ «ГК «СВІТОЧ» та ТОВ «АГРІКОМП» Договору поставки, ними не було здійснено господарської діяльності, матеріали даної справи не містять.

Таким чином суд вважає, що даний спір відноситься до господарської юрисдикції та що ГУ ДПС в Одеській області як контролюючий орган, у даному випадку здійснює втручання у приватно-правові відносини, що склалися між відповідачами щодо укладення та виконання спірного договору, без наявності відповідних обставин, встановлених вироком суду.

5.2. Щодо недійсності оспорюваного правочину.

Відповідно до ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно зі ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.09.2024 у справі №918/1043/21 зазначила, що загальні правила щодо правових наслідків недійсності правочинів сформульовані в статті 216 ЦК України, в частині першій якої вказано, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною (частина друга статті 216 ЦК України). Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів (частина 3 цієї ж статті).

Водночас частина третя статті 228 ЦК України, визначає особливі правові наслідки недійсності договору, який суперечить інтересам держави і суспільства та застосування яких ставиться в залежність від наявності умислу у сторін, зокрема:

1) при наявності умислу в обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного;

2) при наявності умислу лише в однієї зі сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

У законодавстві відсутні визначення понять "інтерес" загалом та "інтерес держави і суспільства" зокрема. Законодавство України не містить ані орієнтовного переліку сфер, у яких існують державні інтереси, ані критеріїв чи способів їх визначення.

Натомість, Конституційний Суд України у своєму рішенні від 08.04.1999 №3-рп/99 з'ясовуючи поняття "інтереси держави" визначив, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорони землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.

Необхідною умовою для визнання господарського договору недійсним як такого, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, є наявність наміру хоча б у однієї зі сторін щодо настання відповідних наслідків. Для прийняття рішення у спорі необхідно встановлювати, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави й суспільства мета укладення господарського договору, якою із сторін та в якій мірі виконано зобов'язання, а також наявність наміру у кожної із сторін. Наявність такого наміру у сторін (сторони) означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність договору, що укладається, суперечність його мети інтересам держави і суспільства та прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Намір юридичної особи визначається як намір тієї посадової або іншої фізичної особи, яка підписала договір, маючи на це належні повноваження. За відсутності останніх наявність наміру у юридичної особи не може вважатися встановленою.

Таких висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 10.06.2021 у справі №910/114/19, від 10.06.2021 у справі №910/10055/20 та від 16.06.2020 у справі №910/6271/17.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27.11.2024 у справі №204/8017/17 визначила критерії розмежування укладених та неукладених правочинів купівлі-продажу, вказавши, що обов'язковим елементом двостороннього правочину є дії його сторін щодо набуття, зміни або припинення цивільних прав та обов'язків, тобто правочин не може бути визнаний таким, що відбувся, без цілеспрямованих дій його сторін, які є вираженням їх волевиявлення.

Основним критерієм, за яким можна розмежувати укладені та неукладені правочини купівлі-продажу, є факт вираження сторонами правочину їх волевиявлення - зовнішньої об'єктивної форми виявлення волі особи, що проявляється у вчиненні цілеспрямованих дій з метою зміни цивільних правовідносин, що склалися на момент вчинення правочину.

Коли ж відсутній факт вираження волевиявлення стороною двостороннього правочину, можна говорити про відсутність обов'язкового суб'єкта цивільних правовідносин та, як наслідок, констатувати відсутність фактичної підстави для виникнення договірних правовідносин.

Тобто, на відміну від укладених правочинів, у цьому випадку не виникає самої можливості піддати юридичній оцінці об'єктивно відсутній юридичний факт (цілеспрямовану дію), існування якого було б зумовлено юридично значимим волевиявленням учасника цивільних правовідносин.

Таким чином, на відміну від неукладеного правочину, оспорюваний та нікчемний правочин є такими, що відбулися, а його сторони виразили своє волевиявлення на зміну цивільних правовідносин.

Як вже було зазначено судом, відповідно до підп. 20.1.30 п. 20.1 ст. 20 Податкового кодексу України, позивач, як контролюючий орган наділений правом на звернення до суду з позовом про визнання недійсним правочину, оскільки обґрунтуванням даного позову є укладення відповідачами спірного договору з метою безпідставного включення першим відповідачем суми податку на додану вартість до податкового кредиту, що може вплинути на сплату податкового зобов'язання до Державного бюджету України або на право вимагати бюджетне відшкодування сплаченої суми податку, що порушує публічний порядок.

Таким чином господарський суд вважає, що на позивача, який не є стороною Договору поставки №29-23 від 26.12.2023, покладається обов'язок з доказування того, що цим договором порушені інтереси держави та суспільства.

Згідно із статтею 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому (ст. 656 ЦК України).

Згідно зі ст. 638 ЦК України, договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов.

Як було встановлено судом, положеннями Договору поставки №29-23 від 26.12.2023, а також укладеними до нього Специфікаціями відповідачі визначили, зокрема, предмет та умови поставки (продажу), кількість, якість та ціну товару, порядок розрахунків, права, обов'язки та відповідальність сторін, інші умови, що узгоджується з вимогами ст. ст. 638, 647, 655, 656, 712 ЦК України та вони містить підписи представників сторін і печатки товариств.

Отже на час укладення спірного правочину сторони досягли взаємної згоди щодо усіх його істотних умов та цей договір був укладений у повній відповідності до вимог законодавства.

У якості доказів поставки товару ТОВ «АГРІКОМП» було надано до суду копії видаткових накладних укладених за Договором №29-23 від 26.12.2023 на загальну суму 70 354 800,00 грн (т.1, а.с.142-149,168-171), а саме наступні:

Відповідно до порядку поставки товару визначеного відповідачами в Договорі а також в укладених до нього Специфікаціях, Постачальник зобов'язаний передати товар Покупцю або експедитору/перевізнику Покупця у відповідності до інструкцій Покупця, та передача товару здійснюється на складі Постачальника. Таким чином сторони передбачили, що Покупець може отримати товар зі складу Постачальника або власними засобами або шляхом залучення третіх осіб.

Між тим під час розгляду справи ГУ ДПС в Одеській області не було спростовано факту отримання ТОВ «АГРІКОМП» товару за вищенаведеними видатковими накладними, як шляхом використання власних засобів, так і шляхом залучення ресурсів третіх осіб, чи у будь-який інший можливий спосіб.

Відповідно до правової позиції викладеної в постанові Верховного суду від 15.06.2021 у справі № 922/2495/21 невчинення сторонами тих чи інших дій на виконання правочину не означає його фіктивності. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін. Під час розгляду відповідних справ суд має враховувати, що ознака фіктивності має бути притаманна діям усіх сторін правочину. Якщо хоча б одна з них намагалася досягти правового результату, такий правочин не може визнаватися фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення (аналогічна).

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на відсутність у органів податкової служби достатньої інформації на підтвердження здійснення ТОВ «ГК «СВІТОЧ» господарської діяльності та проведення відповідних господарських операцій за оспорюваним договором, зокрема достатніх трудових та матеріальних ресурсів, попередніх операцій із купівлі товарів/послуг необхідних для реалізації товару за Договором поставки №29-23 від 26.12.2023, користування або володіння земельними ділянками та інше.

Між тим із наявної в матеріалах справи узагальненої інформації №34/20-40-07-13-06/38530617 від 01.11.2024 виготовленої ГУ ДПС в Харківській області, вбачається що за результатом проведених контролюючим органом заходів було встановлено зокрема що ТОВ "ГРУПА КОМПАНІЙ "СВІТОЧ" за звітні періоди декларування ПДВ з 01.01.2021 по 09.09.2024 з питань проведення фінансово-господарських операцій з контрагентами-постачальниками та з контрагентами-покупцями й правомірності складання і реєстрації в ЄСРЗ податкових накладних, виписаних на адресу контрагентів, а також при визначенні сум податкових зобов'язань і податкового кредиту за період 01.01.2021 по 09.09.2024 року (т.1, а.с.47-54 на звороті), при формуванні якої ГУ ДПС в Харківській області дійшло наступних висновків:

- визначення платником податків сум податкових зобов'язань при продажу товарів/послуг на загальну суму, зареєстрованих в ЄРПН накладних, у розмірі 111 210 978,2 грн. Таким чином, платником податків ймовірно порушено норми п.п. «а»/«б» п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187 Кодексу.

Однак із даної інформації також встановлено, що документальну перевірку діяльності ТОВ «ГК «СВІТОЧ» за звітний період декларування ПДВ з 01.01.2021 по 09.09.2024 проведено не було та остаточні висновки можливо буде зробити лише після проведення документальної перевірки.

Згідно з п.п. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України, документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна планова перевірка проводиться відповідно до плану-графіка перевірок.

Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з підстав, визначених цим Кодексом.

Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка.

Документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні контролюючого органу.

Також відповідно до абз. 4 п. 81.2 ст. 81 ПК України, у разі якщо при організації документальної планової та позапланової виїзної або фактичної перевірки встановлено неможливість її проведення, посадовими (службовими) особами контролюючого органу невідкладно складається та підписується акт про неможливість проведення перевірки, який не пізніше наступного робочого дня реєструється в контролюючому органі.

До такого акта додаються матеріали, що підтверджують факти, наведені в такому акті. Зазначений акт та матеріали надсилаються контролюючим органом платнику податку в порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу.

За пунктом 86.1 ПК України, результати перевірок (крім камеральних та електронних перевірок) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.

Судом було встановлено, що уповноваженими особами ГУ ДПС в Харківській області було вжито заходів з метою проведення перевірки діяльності ТОВ «ГК «СВІТОЧ», відповідно до наявної в матеріалах справи копії Акту №437/20-40-09-02-05/38530617 від 02.02.2023 «Про неможливість проведення перевірки» (т.1, а.с.35), ), між тим суд вважає, що вжиття таких заходів та складення узагальненої інформації є недостатнім для підтвердження факту нереальності здійснюваних ТОВ «ГК «СВІТОЧ» господарських операцій.

Верховний Суд у постанові від 05.06.2024 у справі №520/4882/23 вказав, що встановлене у ПК України правове регулювання слід тлумачити так, що за наявності визначених у статті 78 ПК України підстав, контролюючий орган може провести або документальну позапланову виїзну перевірку, або ж документальну позапланову невиїзну перевірку. Зазначене свідчить про наявність у контролюючого органу певної свободи розсуду. Оскільки у статті 78 ПКУ законодавець не встановив конкретного виду документальної позапланової перевірки (виїзної або невиїзної), який має бути проведений за наявності підстав, вказаних у цій нормі, то такий вибір є виключною компетенцією контролюючого органу і ані платник податків, ані суд не має повноважень в таку втручатися.

Однак, як було встановлено судом, станом на 01.11.2024 податковими органами документальної перевірки господарської діяльності платника податку на додану вартість ТОВ ГК «СВІТОЧ» проведено не було та матеріали справи не містять доказів її проведення контролюючим органом станом на момент ухвалення рішення.

Відповідно до п. 74.1 ст. 74 ПК України, податкова інформація, зібрана відповідно до цього Кодексу, зберігається в базах даних Інформаційних, телекомунікаційних та інформаційно-телекомунікаційних систем (далі - Інформаційні системи) центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику.

Згідно з п.п.п. 83.1.2. п. 83.1 ст. 83 ПК України, для посадових осіб контролюючих органів під час проведення перевірок підставами для висновків є, зокрема, податкова інформація.

Крім того суд зазначає, що КАС ВС у постанові від 19.06.2023 по справі №813/4501/13-а зазначив, що узагальнена податкова інформація, зроблена за результатами податкового контролю щодо господарської діяльності контрагентів платника, має лише інформативний характер. Така інформація не відповідає критерію юридичної значущості та не є допустимим і достовірним доказом у розумінні процесуального закону, оскільки сама собою не доводить і не може свідчити про наявність податкових правопорушень саме підприємством.

Таким чином суд погоджується з твердженнями відповідача 1 стосовно того, відповідно до ст.ст. 74, 83 ПК України узагальнена податкова інформація не є самостійним документом, а лише може бути використана під час проведення перевірок натомість належним доказом встановлення порушень є акт перевірки, який фіксує факти порушення платником податків вимог податкового законодавства та який є підставою для визначення розміру податкових зобов'язань зі сплати відповідних податків.

Відповідно до пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України (тут та надалі в редакцій чинній на момент виникнення спірних правовідносин) на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Як передбачено пунктом 201.10 статті 201 ПК України, при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня.

З метою отримання податкової накладної/розрахунку коригування, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, покупець надсилає в електронному вигляді запит до Єдиного реєстру податкових накладних, за яким отримує в електронному вигляді повідомлення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних та податкову накладну/розрахунок коригування в електронному вигляді. Такі податкова накладна/розрахунок коригування вважаються зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних та отриманими покупцем.

Якщо надіслані податкові накладні/розрахунки коригування сформовано з порушенням вимог, передбачених пунктом 201.1 цієї статті та/або пунктом 192.1 статті 192 цього Кодексу, а також у разі зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування відповідно до пункту 201.16 цієї статті, протягом операційного дня продавцю/покупцю надсилається квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі про неприйняття їх в електронному вигляді або зупинення їх реєстрації із зазначенням причин.

Крім того суд зазначає, що за результатом проведення господарських операцій ТОВ «ГК «СВІТОЧ» було сформовано та направлено на реєстрацію до Єдиного реєстру податкові накладні, копії яких наявні в матеріалах справи та були досліджені судом (т.1, а.с.150-165,172-179). Так за результатом опрацювання податковою відповідних податкових накладних їх було прийнято ДПС України та зареєстровано в ЄРПН, відповідно до квитанцій про реєстрацію податкових накладних.

За змістом пункту 201.16 статті 201 ПК України, реєстрація податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних може бути зупинена в порядку та на підставах, визначених Кабінетом Міністрів України.

Так під час реєстрації податкових накладних складених за господарськими операціями по Договору поставки №29-23 від 26.12.2023, контролюючим органом не було виявлено підстав для зупинення реєстрації податкових накладних та проведено їхню реєстрацію.

Відповідно до пункту 4.1. Спірного Договору, право власності на Товар переходить до Покупця з дати виписки Постачальником видаткової накладної на Товар.

Так за результатом передачі товару, сторонами Договору складено видаткові накладні, згідно наведеного вище переліку, на загальну суму 70 354 800,00 грн.

Згідно із частиною першою статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною другою зазначеної статті передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у власній господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Відтак підтвердженням господарської операції, виходячи з визначення Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», є саме рух матеріальних активів та коштів між контрагентами, натомість первинна документація є відображенням такої операції.

Будь-який документ, виданий від імені суб'єкта господарювання (платника податків), що не був позбавлений відповідного статусу на час складення цього документа, має силу первинного документа та згідно зі статтею 44 ПК України та статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підтверджує дані податкового обліку суб'єкта господарювання та/або його контрагентів у тому разі, якщо цей документ містить, зокрема: достовірні дані про фактично здійснену господарську операцію та відображає її економічну суть; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Системний аналіз Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та інших підзаконних нормативних актів, які регулюють порядок ведення бухгалтерського обліку на підприємствах, свідчить про те, що у бухгалтерському обліку повинні відображатися господарські операції, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів на підставі первинних документів. Останні для надання їм юридичної сили доказовості в розумінні статті 73 Господарського процесуального кодексу України повинні мати крім обов'язкових реквізитів додаткові в залежності від характеру операції, зокрема, підставу для здійснення господарських операцій. Тобто в якості доказу первинні документи мають містити повні дані про конкретні господарські операції та підставу їх здійснення.

За своєю правовою природою видаткові накладні посвідчують виконання зобов'язань - констатують (фіксують) певні факти господарської діяльності у правовідносинах між сторонами та мають юридичне значення для встановлення обставин дотримання сторонами умов договору.

Як було встановлено судом, у наданих видаткових накладних містяться всі необхідні реквізити, а саме зазначаються сторони, зазначається Договір на підставі якого складається видаткова накладна, який товар передається, його кількість, ціна за одиницю та загальна вартість товару який передається (в т.ч. ПДВ), а також міститься місце складення видаткової накладної, підписи та відбитки печаток сторін.

Враховуючи викладене суд зазначає, що видаткові накладні, які містять підписи уповноважених осіб продавця та покупця, відтиски їх печаток, впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів сторін договору та свідчать про участь останніх у господарських операціях, а отже, вказані документи є належними та допустимими доказами у розумінні ст. 79 ГПК України, що підтверджують настання реальних наслідків від виконання сторонами умов договору поставки.

Окрім того позивачем не наводилося тверджень щодо неоплатності Договору та не заперечувалося факту проведення ТОВ «АГРІКОМП» розрахунку за отриманий ним товар.

Крім того, у якості реалізації ТОВ «АГРІКОМП» товару, поставленого від ТОВ «ГК «СВІТОЧ» відповідач 1 до суду було надано митні декларації (т.1, а.с.180-182) а також Договір поставки №1706-4 від 17.06.2024 (а.с.183-184 на звороті), Специфікації укладені до Договору поставки №1706-4 від 17.06.2024 (т.1, а.с.185, 189), видаткові накладні (т.1 а.с. 186, 190-193) а також копії товарно-транспортних накладних (т.1, а.с.206-207 на звороті).

ГУ ДПС в Одеській області в якості обґрунтування своїх вимог, окрім іншого, зазначає, що оскільки у позивача, як у контролюючого органу відсутня інформація з приводу місця, маршруту та інших доказів здійснення господарської операції, ГУ ДПС в Одеській області вважає господарська операція проведена за спірним правочином є фіктивною.

Статтею 234 ЦК України передбачено, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Фіктивний правочин є недійсним незалежно від мети його укладення, оскільки сторони не мають на увазі настання правових наслідків, що породжуються відповідним правочином. Таким може бути визнаний будь-який правочин, в тому числі нотаріально посвідчений. Якщо сторонами не вчинено ніяких дій на виконання фіктивного правочину, господарський суд приймає рішення лише про визнання фіктивного правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі, коли на виконання правочину було передано якесь майно, такий правочин не може розцінюватися як фіктивний. Саме лише невчинення сторонами тих чи інших дій на виконання правочину не означає його фіктивності. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін.

З урахуванням того, що фіктивний правочин не спрямований на набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків, він не створює цивільно-правових наслідків незалежно від того, чи він був визнаний судом недійсним.

Для визнання зобов'язання таким, що вчинено фіктивно, закон вимагає наявність наступних умов: вина осіб, що проявляється у формі умислу, який спрямований на вчинення фіктивного договору; такий умисел повинен виникнути у сторін до моменту укладення договору; метою укладення такого договору є відсутність правових наслідків, обумовлених договором. Відсутність хоча б однієї з цих умов не дає підстав стверджувати, що зобов'язання вчинялося фіктивно. У фіктивних правовідносинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву.

У розгляді відповідних справ суд має враховувати, що ознака фіктивності має бути притаманна діям усіх сторін правочину. Якщо хоча б одна з них намагалася досягти правового результату, то даний правочин не може визнаватися фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення.

Основними ознаками фіктивного правочину є введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов'язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Отже, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише «про людське око», знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків, які встановлені законом для цього виду правочину.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі №369/11268/16-ц та Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі №910/7547/17

Так суд вказує, що невчинення сторонами тих чи інших дій на виконання правочину не означає його фіктивності. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін. Під час розгляду відповідних справ суд має враховувати, що ознака фіктивності має бути притаманна діям усіх сторін правочину. Якщо хоча б одна з них намагалася досягти правового результату, такий правочин не може визнаватися фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення (аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду від 15.06.2021 у справі № 922/2495/21).

Таким чином, оскільки позивачем не було спростовано факту поставки товару у відповідній кількості та за погодженою вартістю, факту проведення оплати за товар, так само не було спростовано факту реалізації ТОВ «АГРІКОМП», як покупцем за Договором, придбаного у ТОВ «ГК «СВІТОЧ» товару, тим самим не було підтверджено його фіктивності, суд вказує про відсутність підстав для визнання Договору поставки №29-23 укладеного 26.12.2023 між ТОВ «ГК «СВІТОЧ» та ТОВ «АГРІКОМП» недійсним у зв'язку з тим, що його укладення суперечить інтересам держави й суспільства та в момент його укладення сторони усвідомлювали його протиправність, яка полягала у штучному формуванні податкового кредиту та податкових зобов'язань.

Також позивач посилається на наявність відкритого кримінального провадження за фактом вчинення ТОВ «АГРІКОМП» та його посадовими особами кримінальних правопорушень.

Так у матеріалах справи наявний лист Територіального управління Бюро економічної безпеки в Одеській області №23.13-03.5/9497-24 від 06.12.2024 (т.1, а.с.56 на звороті) наданого ГУ ДПС в Одеській області у відповідь на лист №23468/5/15-32-05-07-05 від 07.11.2024 (т.1, а.с.55-56) щодо кримінальних проваджень по ТОВ «АГРІКОМП» та його посадових осіб. За яким ТУ БЕБ в Одеській області повідомило, що управлінням здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні відомості про яке внесено до ЄРДР за №42024160000000071 від 09.04.2024 за ознаками кримінального правопорушень, передбачених ч. ч. 1, 3 ст. 212, ч. 1 ст. 364, ч. 2 ст. 205-1 КК України, в рамках якого досліджується дотримання вимог діючого законодавство службовими особами суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності при здійснено експортних операцій, у тому числі ТОВ «АГРІКОМП». На даний час досудове розслідування у вказаному кримінальному провадженні триває та оцінка діям посадових осіб ТОВ «АГРІКОМП» буде надана за результатами всебічного, повного й об'єктивного дослідження обставин кримінального правопорушення.

Натомість матеріали даної справи не містять вироку, яким завершено дане кримінальне провадження щодо дій ТОВ «АГРІКОМП», а також його посадових осіб, про визнання їх винними у вчиненні кримінальних правопорушень, як і не містять доказів існування інших кримінальних проваджень та вироку в іншому кримінальному провадженні, яким встановлено вину першого чи другого відповідачів у намірі порушити публічний порядок укладенням оскаржуваного договору поставки, що не підтверджує наявність умислу у відповідачів на вчинення правочину всупереч інтересам держави і суспільства, що виник у них до укладення цього правочину.

Окремо суд зазначає, що твердження ГУ ДПС в Одеській області про закриття банківського рахунку ТОВ «ГК «СВІТОЧ» в АТ «БАНК «УКРАЇНСЬКИЙ КАПІТАЛ», відсутність в користуванні, а також на праві власності земельних ділянок, які б дозволяли здійснити вирощування продукції яку було реалізовано в подальшому ТОВ «АГРІКОМП», не є належним доказом доведення умислу з боку відповідача 2, оскільки не свідчать про фіктивність укладеного між відповідачами правочину.

Положеннями ч. 1 ст. 14 ГПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненнями особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Салов проти України» від 06.09.2005р.).

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Така позиція зазначена у Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.

Таку ж правову позицію було застосовано у постанові КГС ВС від 09.11.2023 року № 910/6379/22, у постанові КГС ВС від 03.08.2022 року по справі № 925/538/19.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року). Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

Вказану правову позицію також було застосовано в постанові КГС ВС від 17.04.2024 року по справі № 910/18677/23, постанові КГС ВС від 13.03.2024 по справі № 906/91/20, постанові КГС ВС від 24.07.2024 року по справі 910/1869/23, постанові КГС ВС 03.09.2024 року по справі 910/2127/24.

Враховуючи викладене, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, господарський суд вважає, що позивачем не було доведено умислу сторін на уникнення правових наслідків під час укладення Договору поставки №29-23 від 26.12.2023, у зв'язку з чим, суд доходить висновку про відмову в задоволенні позову в повному обсязі, у зв'язку з його необґрунтованістю та безпідставністю.

Приймаючи до уваги відмову судом у позові у повному обсязі, судові витрати, відповідно до ст. 129 ГПК України, відшкодуванню не підлягають та покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст.129, 232, 233, 236-238, 240, 241 ГПК України, суд

УХВАЛИВ:

1.У задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

2.Судові витрати понесені позивачем відшкодуванню не підлягають та покладаються на позивача.

Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України та підлягає оскарженню до Південно-західного апеляційного господарського суду в порядку ст.256 ГПК України.

Повне рішення складено 11 грудня 2025 р.

Суддя Ю.М. Невінгловська

Попередній документ

132551829

Наступний документ

132551831

Інформація про рішення:

№ рішення:	132551830
№ справи:	916/5780/24
Дата рішення:	01.12.2025
Дата публікації:	15.12.2025
Форма документу:	Рішення
Форма судочинства:	Господарське
Суд:	Господарський суд Одеської області
Категорія справи:	Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів (крім категорій 201000000-208000000), з них; поставки товарів, робіт, послуг, з них

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Розглянуто (11.12.2025)
Дата надходження:	31.12.2024
Предмет позову:	про визнання договору недійсним

Розклад засідань:

Минулі засідання (5)

15.09.2025 14:40	Господарський суд Одеської області
06.10.2025 15:30	Господарський суд Одеської області
23.10.2025 14:00	Господарський суд Одеської області
20.11.2025 14:00	Господарський суд Одеської області
01.12.2025 16:00	Господарський суд Одеської області